Тарас Шевченко - майстер рисунку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тарас Шевченко - майстер рисунку

кандидат мистецтвознавства Марина Юр

Графічна спадщина Тараса Шевченка представлена у жанрах портрету, пейзажу, натюрморту та сюжетно-тематичної композиції. Це переважно студії з натури, копії з естампів чи живописних полотен, творчі роботи -- композиції на історичні, біблійні, міфологічні теми, а також начерки до них; етюди зображення постаті людини, елементів чи мотивів пейзажу. Митець створював серії або окремі графічні аркуші, що вирізнялися майстерністю рисунка; його талант виявлявся і в підготовчих роботах: етюдах, ескізах, начерках. Серед матеріалів його улюбленими були графітний та італійський олівець, туш, сепія та вугілля, що їх поет часто поєднував із білим олівцем, тушувальним порошком, крейдою або білилом чи аквареллю. Він працював на звичайному, а також тонованому, кольоровому, олександрійському папері, на ватмані, брістольському картоні та торшоні.

Довершеність рисунків визначала мистецьку цінність твору, тому численна кількість шевченкових етюдів має самостійне художнє значення. Перші рисунки Шевченка були інтерпретовані довільно й виконані на клаптиках паперу; згодом він із аркушів зробив маленьку книжечку, в якій, за його словами, «хрестами і візерунками, з квітками кругом листочки обведу, та й списую «Сковороду», або «Три царіє со дари» <...>». Ставши козачком П. Енгельгардта, він потай змалював козака М. Платова.

Прагнення освоїти мистецький фах вело Шевченка до різних «вчителів», але перші уроки, які він отримав у С. Превлоцького, а згодом Я. Рустема, розкрили перед ним нові горизонти в осягненні рисувальної техніки. Хист до малювання поет розвивав під час студій у Вільно, копіюючи картини суздальських майстрів. Першим відомим рисунком митця є «Жіноча голівка» (1830), нарисована з естампа.

Переїзд до Петербурга був новою віхою у становленні Шевченка-художника. Законтрактований на роботу в артіль кімнатного маляра В. Ширяєва, він опановував різні техніки, а також мистецтво рисунку, в якому найбільше проявлялися його творчі інтенції, хоч і часто обмежені лише копіюванням. Його ранні творчі роботи не збереглися, але про них він згадував у повісті «Художник», описуючи сцену зустрічі з М. Сошенко у Літньому саду, від імені якого висвітлюється ця подія: «Я взял у него из рук сверток, развернул и стал рассматривать. Тут было все, что безобразит Летний сад, от вертлявых, сладко улыбающихся богинь до безобразного Фраклита и Гераклита. А в заключение несколько рисунков с барельефов, украшающих фасады некоторых домов, в том числе и барельефы из купидонов, украшающие дом архитектора Монферрана, что на углу набережной Мойки и Фонарного переулка. Одно, что меня поразило в этих более нежели слабых контурах, это необыкновенное сходство с оригиналами, особенно контуры Фраклита и Гераклита. Они выразительнее были своих подлинников, правда и уродливее, но все-таки на рисунки нельзя было смотреть равнодушно» [1, с. 124].

Це знайомство переросло у тісні й дружні стосунки. Шевченко почав відвідувати квартиру М. Сошенка, про що також згадується у повісті «Художник»: «Protege мой ввечеру, прощаясь со мною, просил у меня какого-нибудь эстампика срисовать. У меня случился один экземпляр, в то время только что напечатанный «Геркулес Фарнежский», выгравированный Служинским по рисунку Завьялова, и еще «Аполлино» Лосенка. Я завернул оригиналы в лист петергофской бумаги, снабдил его италианскими карандашами, дал наставление, как предохранять их от жесткости» [1, с. 126]. Згодом Сошенко організував домашні студії, і молодий художник під його наглядом зробив перші кроки у постановочному рисунку -- зобразив гіпсову маску Лаокона, зліпок зі скульптурного твору Мікела- нджело тощо. У цій майстерні Шевченко вперше зустрівся з К. Брюлловим, який побачив його роботи і запросив до себе. До нього молодий митець прийшов, зробивши ще ряд рисунків у гіпсовому класі Імператорської Академії мистецтв (у позаурочні години, завдяки клопотанню Сошенка) -- голову Люція Вера, Марка Аврелія, «Генія» (Канови), за які отримав схвальний відгук К. Брюллова. графічний шевченко автопортрет натюрморт

Згодом, за рекомендаціями наставника, він мав вдосконалювати свою майстерність у рисунку, копіюючи естампи з творів С. Рафаеля, Дж. Вольпато, Н. Пусена та ін. відомих художників. У цей період створена й перша творча робота Шевченка -- композиція «Едіп, Антігона та Полінік» за твором Озерова «Едіп в Афінах». Художня інтерпретація мотивів чи сюжетів з літературних творів приваблювала його; це захоплення підтримав Сошенко і дав йому для роботи декілька томів «Історія Древньої Греції» Гіліса. Завдяки дозволу В. Григоровича він влаштував Шевченку практику у пенсіонерських навчальних залах при Товаристві заохочування художників, де було виставлено гіпсові статуї, а за наявним там людським кістяком Шевченко вивчав анатомію та різні постави людини.

Долею Шевченка завдяки І. Сошенку почали опікуватися К. Брюллов та О. Венеціанов, а згодом В. Жуковський та М. Вельєгорський. Завдяки їх зусиллями він був викуплений із кріпацтва і став вільним слухачем Імператорської Академії мистецтв з її академічними традиціями та основою образотворчої грамоти -- рисунком. Шевченко швидко осягав ази володіння лінією та штрихом, досконало моделював форму, робив композиції за мотивами грецької та римської історії та на біблійні сюжети. Маючи високу художню підготовку, він розпочав навчання з «фігурного класу», пропустивши початкові два рисувальні (малювання з естампів і гіпсових голів), що дало йому можливість зосередитися на рисунку античних скульптур та натури [2, с. 9]. Роботи академічного періоду позначені впливом учителя Т. Шевченко, К. Брюлова, який багато уваги приділяв не лише техніці рисунку, але й вмінню узагальнити форму, передати плавність ліній, підкреслити граційність фігури: цей художник вчив студентів бачити красу людського тіла. Шевченкові зарисовки студентів академії, а також академічні постановки «Натурники» (1840-41) та «Натурник» (1844) свідчать про його зріле художнє мислення та володіння технікою. Його успіхи в навчанні неодноразово високо оцінювали. У повісті «Художник» про це написано: «...на экзаменах я постоянно не сажусь ниже третьего № . Карл Павлович постоянно мною доволен -- какое же может быть отраднее, существеннее поощрение для художника? Я безгранично счастлив! Эскиз мой на конкурсе приняли без малейшей перемены, и я уже принялся за программу. Сюжет я полюбил, он мне совершенно по душе, и я весь ему предался. Это сцена из «Илиады» -- Андромаха над телом Патрокла. Теперь только я совершенно понял, как необходимо изучение антиков и вообще жизни и искусства древних греков» [3, с. 173]. Він багато працював над програмою, завдяки чому досяг високих результатів: «Какое великое дело для ученика программа! Это его пробный камень, и какое великое для него [счастье], если он на этом камне оказался не поддельным, а истинным художником [3, с. 176]. Отримані Шевченком на екзаменах оцінки були підставою для переведення в наступний «натурний» клас, хоч у «фігурному» він вчився менше восьми місяців.

Шевченко часто копіював твори К. Брюллова, освоюючи авторську манеру в художньому вирішенні сцен. Зокрема, досить точно зроблено рисунок в акварелях «Перерване побачення» та «Сон бабусі та онуки», де витримано співвідношення загальної композиції та кольорів, але й привнесено свою частку -- більш насичений колорит, яскраву емоційну тональність, доопрацювання деяких деталей. Ця практика допомагала Шевченку у роботі над власними композиціями та формуванням творчої манери, фундаментом якої стануть академічна школа, принципи класицизму, романтизму, реалізму, які у різній співмірності виявлятимуться в творах усього періоду творчості митця. Його цікавили теми історії України та її сучасної долі; до них він звертався в 1836-37 рр., створивши композиції «Смерть Олега, князя древлянського», «Смерть Богдана Хмельницького». Тепер він нарисував «Козацький бенкет» (1838). Український типаж, сцени з життя народу стануть програмними у творчості митця, про що свідчать зарисовки та етюди в Альбомі (1840-1844), Альбомі (1845), Альбомі (1846-1850), Альбомі (1848-1850). В них буде також і багато пейзажів: К. Брюллов якраз і спрямовував учнів вивчати навколишню дійсність, а в робочих альбомах зарисовувати характерні типи і сцени з життя. У шевченкових Альбомах рисунки є підтвердженням не лише концентрації художньої думки, а й чіткості її вираження стосовно побаченого здебільшого за один сеанс. Він прагнув передати форму пластичністю ліній і деталями розповісти про її особливості; тому ці роботи мають ще й документальне значення.

У доакадемічний період, під час навчання в Академії мистецтв і після нього, Шевченко розвивався як рисувальник у жанрі портрету і створив цілу галерею образів у різних техніках (олівець, акварель, сепія, вугілля). Його моделями спершу були колеги та знайомі; згодом він малював на замовлення.

Восени 1839-го він представив два портрети на великій академічній виставці [2, с. 17]. Перебуваючи на Україні, Т. Шевченко олівцем нарисує Р. Лукомського (1843), А. І. Лизогуба (1846-47), Ю. Сребдольську (1847) та автопортрет (1845). В цих творах присутня легка і гнучка лінія, штрих, розтушовка, якими передано зовнішні риси людини та неповторність її особистості. У 1843-у він тушшю виконав автопортрет, який подарував В. Рєпніній. За манерою цей твір наближений до офортного штриха (саме тоді Шевченко готувався до роботи над серією «Живописная Украина»).

Автопортрети митця періоду заслання також графічні, але в кожному з них зафіксовано зміни зовнішніх рис і внутрішнього світу, виражені в особливому, задуманому погляді. У автопортреті (1847) передано душевний стан художника в перші дні його перебування на засланні. У рисунку портретів Шевченко часто поєднував італійський олівець і білило; цю техніку широко застосовували його сучасники, західноєвропейські та російські художники. Лаконічними засобами він досягав високого мистецького ефекту. Перебуваючи в Новопе- тровському укріпленні, він виконав у цій техніці автопортрет (1851), портрети М. Савичева (1852), К. Бажанової (1854), подружжя Бажанових (1854), І. Ускова (1853-57) та ін.

Повертаючись із заслання, в Астрахані та у Нижньому Новгороді, а також в Петербурзі та в Україні, протягом останніх років життя Шевченко нарисував цими ж графічними засобами два автопортрети (1857, 1858), портрети М. С. Щепкіна, М. Лазаревського, Айри Олдріджа (всі -- 1858), М. Сєверцова, М. О. та М. В. Максимовичів, А. Лазаревської (всі -- 1859) та ін.

Великий доробок Шевченка у жанрі пейзажу -- це завершені композиції аквареллю, олівцем, тушшю, а також численні зарисовки, етюди, начерки українських і казахських краєвидів. Маже не збереглися етюди періоду навчання в Академії мистецтв. З цього періоду нам відомі його рисунки дерев («Тополя», 1839, «Гілля дуба», 1840-42), рослин («Бур'яни», 1840), в яких вже видно особистий почерк художника. Українську природу митець зображував з особливою любов'ю, тому здебільшого його пейзажі наповнені ліричною тональністю, особливою поетикою, душевною теплотою. На перших сторінках Альбому (1840-44) містяться етюди «У Києві», «Дерева», «Видубицький монастир», «Хата біля річки» (всі -- 1843-44), в Альбомі (1845) -- «На Орелі (село)», «На Орелі», «Краєвид з кам'яними бабами», «Стінка», «Білик» (всі -- 1845) та інші.

Розширюючи жанрову специфіку, він малює архітектуру у гармонійному поєднанні з природою: «Вдовина хата на Україні» та «Батьківська хата в с. Кирилівці» (обидва -- олівець, 1843), «Андруші», «Чигринський дівочий монастир» (обидва -- сепія, 1845), «В Потоках», «Церква Покрови в Переяславі», «Михайлівська церква в Переяславі», «Вознесен- ський собор в Переяславі» та ін. (усі -- акварель, 1845). На засланні, під час експедицій на Аральське море (1848-49) та в гори Каратау (1851), а також в Новопетровському укріпленні (1850-57) Шевченко нарисував багато краєвидів олівцем, котрий він часом поєднував з білилом. Чимало з них досить детально передають особливості берегового й острівного ландшафту та геологічну будову місцевості, де провадилися пошуки кам'яного вугілля; тому ці малюнки мають також документальне значення. Митець робив підготовчі малюнки, зарисовував елементи і мотиви природи, загальний краєвид; вони у подальшому слугували йому основою для написання або доопрацювання композицій. Тому до цього часу відносяться цілком довершені твори, сповнені поетичного настрою: «Острів Ніколая» (1848-49); «Долина Апазир», «Ханга-Баба» (обидва -- 1851), краєвиди околиць Новопетровського укріплення (1851-57) та ін. Під час останнього перебування на Україні Шевченко виконав тушшю декілька краєвидів «В Лихвині», «Коло Канева», «В Черкасах» тощо (усі -- 1859), які вражають рівнем художнього узагальнення, майстерністю рисунка, відчуттям пленеру.

Окрім портрету та пейзажу, митець працював у жанрі тематичної композиції. Він розробляв сюжети з історії та міфології грецької та української культури, звертався до літературних творів та біблійних мотивів. Етапними у творчості митця були графічні серії «Телемак-Діоген» (сепія, 1856) і «Притча про блудного сина» (туш, бістр, сепія, білило, 1856-57). Прагнучи створити переконливий образ головного героя, митець шукав відповідну задуму композицію, вибирав ракурс, наповнював її деталями-символами. У цих серіях він розвинув брюлловську школу рисунку у передачі оголеного тіла, лінійної та повітряної перспективи, світлотіньовим контрастом виділення головного. Тема побуту також займала важливе місце у творчості Шевченка. Значну кількість рисунків, створених олівцем і сепією, він присвятив життю кочових народів, які у суровій азійській природі виробили традиції ведення побуту та господарства. Особливості цієї місцевої культури митець майстерно зафіксував у сепіях «В юрті» (1848-49), «Тріо» (1851), «Казашка Катя» (1856-57), «Пісня молодого казаха» (1851-57) та ін.

У численних етюдах Т. Шевченко зобразив також побут учасників Аральської описової та Каратауської експедицій, в яких брав участь. У цих рисунках здебільшого зображені стоянки експедиції з різних точок зору: на загальному тлі краєвиду; окремі споруди чи юрти; сам табір із загальними обрисами степу; біля підніжжя узгір'їв чи узбережжя моря чи затоки: «Експедиційний табір у степу» (олівець, 1848), «Днювання експедиційного транспорту в степу», «Шатро експедиції на острові Барса-Кельмес (обидва -- акварель, 1848) та ін. Поєднуючи лінію, штрих, розтушовування, митець зображував не лише учасників експедиції, їх реманент, транспорт та усе інше, але й прагнув надати кожному начерку, етюду чи композиції свого неповторного звучання, емоційності, поетики.

Шевченко був одним з кращих майстрів рисунка в історії українського мистецтва. Його студії випередили час у становленні побутового жанру, різних напрямків реалізму, пленеризму. Він торував цей шлях, освоюючи усі техніки графічного мистецтва, а його твори стали надбанням багатьох поколінь і увійшли до світової класики.

Література

1. Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 12 т. -- К., 2003. -- Т. 4.

2. Судак О. В класах академії мистецтв // З досліджень про творчість Т. Г. Шевченка. -- К., 1967. -- С. 9.

3. Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 12 т. -- К., 2003. -- Т. 5.

Размещено на Allbest.ru