Мистецтво Майдану: дослідження з соціокультурної антропології

На Майдані, -- не тільки на його сцені, але й серед протестуваль- ників, -- були і барабанщики, і трубачі, і бандуристи, і цимбалісти. 13 грудня 2013 відбулася акція барабанщиць, які вийшли на Майдан підтримати протестувальників. Проте найвідоміші барабани Майдану -- козацькі. Цимбалісти на Майдані виконували неймовірний рок, який всім показали кінематографісти з об'єднання «Вавилон».

Трубачі завжди підтримують бойовий дух. Так сталося і під час жорсткого протистояння на Грушевського 19 січня 2014. Зокрема, протестувальників підтримував відомий харківський трубач Костянтин Олійник. Він виконував Гімн України та пісні, що піднімали дух, знаходячись просто в епіцентрі бою. І він розумів, до якої міри важливою була його музика. антропологія протест майдан художниця

Ми вже писали, що, як і в 2004-у на Майдані та Антимайдані, який знаходився у Маріїнському парку, звучали діаметрально протилежні пісні. На це звертає увагу і режисер Валерій Балаян у блозі «Вільне місце». З його точки зору, естетична різниця як раз і демонструє глибину вибору, перед яким опинилась Україна. Це вибір шляху: або європейські зорієнтоване громадянське суспільство, або знову життя під владою бандитів, що захопили країну ще в 1919-у. І неважливо, що тоді вони були в опорках, а зараз носять «Бріоні» і взуття зі зміїної шкіри. Тому лозунг всіх майданів фактично тільки один: «Банду -- геть!». І це є найстрашніша музика для влади по обидві сторони кордону [17].

На особливу увагу заслуговують позиції таких відомих метрів, як композитор Валентин Сильвестров та диригент Роман Кофман. Всесвітньо відомий київський композитор і учасник протестів Валентин Сильвестров зазначав: «На Майдані співали гімн України, один з найкращих гімнів в історії. Навіть у порівнянні з дуже хорошим німецьким, де використовується музика з квартету Гайдна, український дуже сердешний і оригінальний. А що відбувалось на Антимайдані? Люди мовчали, слухали якісь радянські пісні з якимись дурацькими словами, а не співали» [18]. Композитор брав участь у протестах і написав п'ять варіантів гімну на відомі слова, а також «Різдвяний псалом». Композитор наголошував, що він не боровся на Майдані -- він просто не міг там не бути. Митець виражає свою позицію через творчість, або на барикадах, -- через активну позицію або через високу фаховість: проте не можна стояти осторонь. Після трагічних січневих подій на вул. Грушевського Сильвестров створив диптих «...І вам слава, сині гори» та «Со святими упокой...» і присвятив його пам'яті загиблого Сергія Нігояна. Після вбивств на Майдані 18-20 лютого 2014 композитор написав новий диптих, що радше нагадує знамениті фрагменти з реквієму -- «Diesirae» і «Lacrimosa».

26 лютого 2014 у Національній філармонії України відбувся благодійний концерт в пам'ять Небесної сотні. Звучали Шостакович, Гріг, Бетховен. Вхід був безкоштовний, а концерт транслювався на Майдан, а також на кількох українських телеканалах. За диригентським пультом стояв один з найвідоміших українських диригентів, Роман Кофман. Він звернувся до залу з проханням не аплодувати оркестру, -- адже це практично панахида за героями, які загинули в ста метрах від Філармонії.

Театр

Театральна спільнота Києва створила проект «Щоденники Майдану» -- документальну виставу про протести на основі зафіксованих свідчень учасників. На початку грудня відбулась перша зустріч за ініціативи драматурга Наталії Ворожбит і режисера Андрія Маєма з учасниками протестів, які поділилися враженнями щодо подій, що відбулися з ними протягом тижня початку протистоянь. Отже, назва «щоденники» є буквальною. На початку лютого 2014-го драматург розповіла інтернет виданню «Українська правда», що вважає такі зустрічі своєрідними сеансами психотерапії. Одночасно з цим тривала робота над розшифровкою та відбором матеріалу -- за два місяці його зібралось чимало. «Зрозуміло, що п'єса буде без фіналу, адже усе лише починається. Основна наша задача -- фіксувати те, що відбувається. Навіть не самі події, бо їх зафіксує преса, а те, що відчувають люди, коли невідомо, що буде завтра» [19]. На основі зібраного матеріалу Наталія Ворожбит написала п'єсу в жанрі документального театру «Щоденники Майдану». Її герої не розповідають глядачеві, чому вони прийшли на Майдан; за лаштунками залишається будь-яке ідеологічне чи політичне підґрунтя. Наразі ми тільки дізнаємося про великі та маленькі трагедії цих людей, їх радості та печалі.

Перший варіант п'єси глядачі побачили у Херсоні 9 лютого 2014; потім були Москва, Гданськ, Лондон. У Києві ж презентація тексту відбулася 30 березня в ЦСМ «ДАХ».

Кіно

Кінематограф від перших революційних днів став фіксувати події Майдану. Була створена громадська ініціатива «BABYLON'13», до якої долучились кінематографісти. Вони знімали короткі міні- фільми тривалістю у кілька хвилин. Основна мета ініціативи полягала в тому, щоб мотивувати глядача долучитися до важкої роботи над майбутнім, а лише потім у створенні хроніки подій. Багато хто з цих кінематографістів -- так званні українські злі, які нещодавно були готові були сказати як Києву, так і всій Україні «Гуд бай!». Саме так називався їх гострий соціально-критичний альманах, випущений у 2012. Сьогодні в баченні України українськими злими ми спостерігаємо глибинні метаморфози, бо такі метаморфози переживає сама Україна. Кінематографісти перейшли від нищівної гострої соціальної критики до безпафосної героїки. Київ -- місто доленосних змін. Знімальний майданчик цих змін. Точні, короткі документальні замальовки, що знайомлять глядача у тому числі з новою архітектурою Києва -- архітектурою барикад. І, хоча люди на цих барикадах часто були в масках, камера однак зуміла вихопити блиск їх очей.

Продюсером і художнім керівником «BABYLON'13» від початку його заснування є режисер Володимир Тихий. Він очолює художню комісію, яку обов'язково проходить сюжет, перед тим як з'являється на каналі «BABYLON'13» на YouTube. Він вважає «BABYLON'13» способом створення модерної культурної реальності України. Режисер підкреслює, що під час зйомок і подій, що відбувались, перш за все він відчував себе громадянином. Потім вже, залежно від обставин, -- кінематографістом та активістом.

Для режисерки і активної учасниці «BABYLON'13» Лариси Артюгіної сьогодні є дуже важливим показати людям правду. З її точки зору, гурт завжди сильніший, ніж самітник, особливо в умовах війни. Багато кінематографістів знімають революцію індивідуально. Накопичують матеріал, щоб потім змонтувати «геніальне кіно» і отримати «Оскар». Так починала і Лариса; проте згодом вона зрозуміла, що для неї Країна важливіша, ніж Оскар [20]. Протягом Революції гідності вона зняла фільми «Прапор», «Панахида», «Герніка» та ін.

«BABYLON'13» став способом безпосередньої участі кінематографістів у Революції гідності, камера яких фіксує та аналізує буремні події зими 2013-2014. Серед учасників -- режисер та опе- ратор-постановник Іван Сауткін, режисер монтажу Роман Любий, оператор-постановник Юрій Дунай, режисер Юлія Гонтарук. Саме Юлія є авторкою кінозамальовки «d-moll в КМДА» про піаністку Олександру Морозову, яка грає свій твір «D-moll», щоб підбадьорити втомлених мітингувальників.

Кінематографічне об'єднання «Бімбаргс^исіїоп» працювало над проектом «ДНК UA» -- про людей з генами справжнього українця. Свій потенціал вони спрямовують на будівництво нової України. Славнозвісна Соц-арт група «Бімбаргс^исгіоп» утворилася за рік до Майдану, але саме революційні події дали поштовх її активній діяльності. «Бімбівців» називають «інформаційними воїнами медіа- фронту», а працюють вони на стику мистецтва і медіа під псевдонімами Клавдія Буквич, Анрі Мос і соціальний художник #Sociopath. Першими героями «ДНК UA» стали активісти з Харкова Євгенія та Валентин, які тут, у Києві, були кураторами революційних кінопо- казів, а також активні майданівці -- співак Олександр Положинський, письменниця Ірена Карпа та журналіст Богдан Кутєпов.

Окрему увагу до себе в революційних подіях зими 2013-2014 привертає феномен так званого «велосипедного кіно». Йдеться не про вироблення фільму чи про специфічний спосіб його прокату: його можна розглядати як своєрідний перформанс. На Михайлівській площі чи біля Київської мерії можна було зустріти пересувний кінотеатр, що привіз до Києва з США Стюарт Фармер, який вважає себе «винахідником нового культурного простору», центром якого є екран, стійка для нього та під'єднаний до велосипеда проектор. Хтось з глядачів крутить педалі -- це замінює живлення від генератора. Доки вони не втомляться -- іде кіно. Сучасні технології роблять такий кінотеатр компактним і зручним, у той же час відкриваючи можливості для спілкування під час і після перегляду фільмів. Стюарт Фармер на Майдані показав фільм про єгипетську революцію під символічною назвою «Площа». Невдовзі після цього інтерв'ю тодішня українська влада проголосила його персоною нон- грата: новий культурний простір її налякав.

Закарбував бої на Майдані 20 лютого словацький художник Томас Рафа. У своєму фільмі він об'єднав фото та відео. Митець розповідає, що він опинився на Майдані 20-го лютого, в той час, коли там гинули від куль люди.

Микола Марусик також знімав бої на Майдані в ніч з 18 на 19 лютого. Пам'яткоохоронець і засновник ГО «Мистецька платформа проти хмарочосу», Микола зробив відео про бої тієї ночі і відразу виклав його у вільний доступ в Інтернеті. Невдовзі його поранили. Йому пощастило: він був разом з братом і другом, які винесли його з Майдану. Потім він пригадував, що цілили на спалахи камер. Багатьом тоді не так пощастило, як Миколі. Вони залишилися на Майдані назавжди.

Практично весь український протест був детально зафільмова- ним з багатьох ракурсів, часто несподіваних. Безумовно, популярність протесту підсилювало миттєве розповсюдження відео-мате- ріалів соціальними мережами, у тому числі завдяки YouTube. Відео було і меседжем, і документальною фіксацією для подальших реф- лексій. Художники-учасники Майдану відходять від фарби і працюють у царині відео-арту: наприклад, художник Андрій Сидоренко створив присвячену Майдану відео-роботу «When the Lie Loses Power» (коли брехня втрачає владу). Зняті ним на Майдані кадри, -- протести, побачені і оцінені оком художника й активного учасника подій, -- передають глядачеві трагічний драйв подій.

Панорамна відео-інсталяція «Колайдер» кінорежисера та художника Оксани Чепелик дає можливість подивитися на сучасність з ракурсу подій, які сформували сьогоднішній світ. Режисерка ставить важливі філософські питання про людське призначення, про народження нових значень і форм мислення, а також нових шляхів існування в світі. Авторка представила свою роботу ще до подій зими 2013-2014, і її робота виявилась пророчою. Калейдоскоп драматичних події світу, які зображує автор, неначе ставить питання: що далі?

Кіно-замальовки трагічної і доленосної зими 2013-2014-го, зрештою, складаються в повнометражні документальні фільми. В березні 2014 на відкритті 11 Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини була презентована хроніка Українського протесту «Євромайдан. Чорновий монтаж», де епізоди майбутніх фільмів про Майдан складаються у калейдоскоп революції, який не потребує коментарів.

Одним з найбільш очікуваних фільмів про Майдан стала картина відомого українського кінорежисера Сергія Лозниці. Вперше в своєму житті він знімав фільм, події якого відбуваються в реальному часі, і, як усі інші на Майдані, не знав, чим все закінчиться. Фільм знімався 90 днів; він складається з чотирьох частин: «Пролог», «Торжество», «Бойові дії» та «Постскриптум». Режисер розповідає про хід революції, від мирних мітингів до кривавих вуличних боїв.

Саундтреком фільму стала пісня «Вітя, чао». Лозниця показав фільм вже 21 травня 2014-го, як особливу подію 67-го Канського міжнародного кінофестивалю. Павільйон не міг вмістити всіх охочих, як трохи згодом, у липні, й зал Одеського міжнародного кінофестивалю, де Лозниця презентував свою роботу українському глядачеві.

Влітку 2014-го було завершено зйомки масштабного документального фільму «Pray for Ukraine». Над картиною працювала інтернаціональна група кінематографістів, і за три місяці було створено справді монументальне полотно про події на Майдані.

Без сумніву, кінематограф вже вагітний художніми фільмами про Майдан.

Літературний критик, есеїст і перекладач Олександр Бойченко на початку лютого 2014 сказав про участь письменників у протестах так: «Для мене показовим є той факт, що Майдан сьогодні активно підтримують не лише мої друзі-приятелі, як от ціла родина Андруховичів, Андрій Бондар, Андрій Любка, Сергій Жадан, Тарас Прохасько, Юрко Винничук, Ірена Карпа, Тарас Чубай, Kozak System, але й ті письменники, художники, музиканти, з якими в інший час я би суто з мистецьких міркувань і не привітався. Митці -- люди загалом егоїстичні, зі своїми “тарганами” в головах; однак у цих обставинах вони забули про внутрішні чвари і почали діяти спільно. Очевидно, що коли ситуація нормалізується, ми знову пересваримося, але нині усі пристойні люди -- по один бік барикад» [21].

Поезія

В середині грудня 2013 р. український поет Артем Полежака написав вірш «Репортаж», який стрімко став відомим. Він презентував його публіці в київському клубі «44». Поет саркастично і дотепно висміяв суцільну брехню російського телебачення, -- зокрема, його ведучого Дмітрія Кисєльова:

Господин Киселёв, в Киеве страшно!

Опять малороссов попутал нечистый!

На площади варят военную кашу.

По улицам толпами ходят фашисты.

Кругом баррикады, окопы и рвы.

Ещё до сих пор мои руки трясутся --

Когда тут узнали, что я из Москвы,

Меня хотели убить трезубцем!...

Гостра сатира загалом притаманна всьому мистецтву Майдану: і плакатам, і поезії, і пісням. Як на сторінках окремих інтернет-ко- ристувачів, так і в групах однодумців, які створюють і збирають жарти. Наприклад, спільнота «Кокс Квасьнєвського» журналіста Дениса Бігусата і поета Миколи Воськала публікує вірші-порошки, які є відгуком на події та почасти заявами авторів.

Величезну популярність здобуває поезія «Никогда ми не будем братьями», яку Анастасія Дмитрук, студентка Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенко-Карого написала після загибелі героїв Небесної сотні. Тут вже немає місця для веселощів і сарказму, -- тільки для болю трагічних висновків. Трохи наївний, може, занадто простий для снобів, вірш відверто назвав своїми іменами речі, про які у ті часи думали мільйони людей. Никогда мы не будем братьями ни по родине, ни по матери.

Духа нет у вас быть свободными -- нам не стать с вами даже сводными.

Вы себя окрестили «старшими» -- нам бы младшими, да не вашими.

Вас так много, а, жаль, безликие.

Вы огромные, мы -- великие.

Цей вірш також миттєво поширився в Інтренеті, -- спершу у виконанні авторки, а потім в якості пісні: він був покладений на музику і виконаний литовськими музикантами (музика -- Віргіс Пупшіс, виконавці -- Віргіс Пупшіс, Яронімас Міліус, Кестутіс Невуліс, Гінтаутас Літінскас). У створенні цієї пісні взяв участь хор музичного театру Клайпеди.

Українські поети болісно реагують на трагічні події Майдану. Мар'яна Савка тоді писала:

Мій Господи, ти, наковтавшись прогірклого диму,

В пітьмі й у пожежі, та, зрозуміло, без каски,

Стоїш за плечима в синів найдорожчих -- незримо --

Щоб руки простерти, якщо їм судилося впасти.

Польський поет Богдан Задура у лютому написав вірш, присвячений Майдану: «Готель Україна», де він перераховує довгий список українських митців, яких готовий прийняти у себе у важкі часи, і з жалем завершує:

соромно мені дорогі мої що я тим більше з вами чим більше не чую

ваших лідерів і всіх

які говорять

до вас зі сцени

у тому числі польською

Цей вірш переклав і розмістив на своїй сторінці у Facebook Андрій Любка.

Взимку, в час тривання протистояння, видавництво «Просвіта» видало збірку поезій Дмитра Павличко «Вірші з Майдану», що складається з 12 віршів, яка була підписана до друку в кінці 2013 р. А весною 2014-го чернівецьке видавництво «Букрек» презентувало першу збірку поезій про Небесну сотню, куди ввійшли вірші, написані як по- етами-аматорами, так і відомими авторами. Серед них -- Дмитро Павличко, Мар'яна Савка, Іздрик, Олексадр Ірванець та інші.

Поети, як і художники, на Майдані були перш за все громадянами. Поет Іван Кулинський 20 лютого 2014 р. на своїй сторінці в Facebook писав: «тягати колоди, мішки з ковдрами, монтувати полиці під хірургію для польового шпиталю -- все, що я зміг зробити сьогодні для мого народу. бути там, серед наших чудових людей, які самі знаходять, де потрібна допомога, серед найрізноманітнішого люду, від дівчат у красивому одязі й бізнесменів у дорогому одязі, забазграних брудними дровиняками, які вони перли на барикади, серед молодих і старших повстанців, чорних від кіптяви, суворих, усміхнених, сплячих біля барикад і вартуючих на них, серед лікарів, що не спали й не можуть, серед усіх нас -- честь для мене. і -- я не бачу виправдання тим, хто сидить вдома, хто здався зовнішній несвободі, впустив її в себе, перетворивши на внутрішню».

Час стрімко відносить Майдан у минуле. Майбутні генерації будуть сприймати його не тільки через історичні праці, але й також (а може, й перш за все) через мистецтво; зокрема, прозу. Проза вимагає більше часу і рефлексії матеріалу. Сьогодні ще невідомі такі твори, -- крім заяви Андрія Куркова про те, що він пише роман про Майдан; але однозначно, що вони невдовзі з'являться. Безумовно, в основу прозових текстів у майбутньому ляжуть і журналістські проекти. Зокрема, проект Анастасії Берези «Є люди». З перших днів Майдану журналістка почала писати про його учасників, створювати їхні портрети і викладати на своїй сторінці у facebook. Ця сторінка дуже швидко здобула популярність; напевне, напоєні енергетикою Майдану, емоційно правдиві історії Анастасії Берези з часом перекочують на сторінки романів та сценаріїв до кінофільмів.

Цілком реалістичним видається твердження письменника, фан- таста-містика Макса Фрая наприкінці холодного січня 2013 р. про те, що в Києві майданівці «розчакловують землю».

Перформанс: піаніно, інструмент свободи

Політичні акції на Майдані так чи інакше перетворювалися на перформанси. Бійців «Беркута» обсипали м'якими іграшками, активісти ставали перед силовиками з дзеркалами замість плакатів. Проте з перенасиченого креативом Євромайдану окрема яскрава сторінка, безумовно, належить численним перформенсам з жовто- блакитним піаніно, прикрашеним зірками Євросоюзу, яке вперше з'явилось біля Адміністрації президента на розі вулиць Банкової та Лютеранської 7 грудня 2013-го. Встановив інструмент перед кордоном міліції та зіграв на ньому 64-й опус Шопена молодий львівський музикант Маркіян Мацех. Організував він це все разом із своїм батьком, Олегом Мацехом, та другом, Андрієм Меаковським. Ідея полягала в тому, щоб відповісти мистецтвом і добротою на насильство.

Ідея вуличного піаніно є поширеною у світі. Арт-проект «Зіграй на мені, я твоє» британського художника Люка Жерамма стартував у 2008-у і швидко став міжнародним: до нього долучилось уже 4 мільйони людей у всьому світі. Більше 900-т піаніно були встановлені в 40 містах світу -- Лондоні, Лос-Анджелесі, Женеві, Парижі, Торонто, Бостоні тощо. Влітку 2013-го до цього списку приєдналися Київ і Львів. Власне, у Львові його встановив Маркіян Мацех. Розташовані на вулицях та в парках, на вокзалах і базарах піаніно приступні всім членам громади: на них можна грати чи насолоджуватися їх музикою. Хто і як на них грає, як довго інструменти залишаються на вулиці, -- залежить від спільноти та погоди. Задум полягає в тому, щоб на піаніно грали всі охочі. На тлі гострого протистояння в Києві взимку 2013/2014 р., що набувало все більш трагічних і жорстоких рис, вуличне піаніно набуло інших змістів. Воно стало інструментом свободи, символом революції.

Після Банкової піаніно помандрувало на Хрещатик, до Київської мерії, де перетворилося ледь не на частину укріплення революційної барикади. Цьому запобігла піаністка Антуанетта Міщенко, студентка Національної музичній академії, розташованої просто на Майдані Незалежності. Вона врятувала інструмент й почала грати на ньому на холоді для людей, що потягнулися за прихистком від морозу до зайнятої протестувальниками будівлі мерії.

Піаніст Богдан завжди ховав обличчя за балаклавою, -- в якості заходу особистої безпеки. В ефірі Громадського телебачення він розповів, що заграв на інструменті свободи випадково, коли прийшов підтримати протестувальників на Банковій; а потім грав ночами на біля київської мерії, підтримуючи людей. Хтось зняв йогу гру і виклав в YouTube з написом «Екстреміст дорвався до піаніно». Ранком Богдан прокинувся знаменитим. Невдовзі в Інтернеті з'явилась ціла спільнота, що називалась «Піаністи-аматори, об'єднані Майданом»; пізніше групу перейменували на Piano-extremist (фото 11).

Сам піаніст грає тільки класику і терпіти не може шансону. Він відверто дивується своїй популярності і вважає, що це зумовлено тим, що учасники протестів -- культурні й освічені люди. У лютому 2014-го жовто-блакитне піаніно побувало на барикадах Грушевського. Виступ музикантів на спаленому автобусі, що стояв на барикаді, де пролилася кров, був закликом до миру та порозуміння, символом ненасильницького спротиву, звуками музики замість звуку бойових грант та куль (фото 12).

Після Києва до акції «Інструмент свободи» долучилися Львів, Донецьк, Дніпропетровськ, Вінниця, Ужгород, Кіровоград, Одеса, Суми та інші обласні центри, де з'явилися жовто-сині вуличні піаніно, на яких певного дня одночасно зіграли активісти цих міст. У Луганську піаніно-виступ намагалися зірвати: на майданівців напали, а інструмент пошкодили...

Закордонні мистецькі акції на підтримку Майдану

Від самого початку Майдан підтримали відомі артисти і співаки: наприклад, Арнольд Шварценеггер, Клуні, Гоголь Борделло та інші митці світу. За кордоном відбулися мистецькі маніфестації на підтримку протестувальників.

Паризький Артмайдан -- маніфестація, що супроводжувалась виступами музикантів, співаків, художників та акторів, які підтримували українських протестувальників. Вона відбулася в Парижі 16 лютого, пройшла бульварами Сен-Жермен та Сан-Мішель і завершилася виступами артистів перед Пантеоном. Українські студентки Сорбони звернулися до директора Музею плакату України, редактора журналу «Музеї України» Віктора Тригуба, який надав їм плакати Майдану.

27 січня 2014-го у Берліні перформер Алесандро Раушман влаштував акцію солідарності з Майданом, учасники якої кілька годин пролежали, обмотані термо-фольгою, на скрижанілій землі перед Бранденбурзькими воротами. Вони символізували тих, хто загинув у Києві. Акція була несанкційована, але коли поліція дізналася, що перформанс спрямований на підтримку Майдану, вона не перервала його.

Так само в Берліні провела в лютому 2014-го свою фотовиставку «Євромайдан. Окуповані простори» українська художниця Євгенія Бєлорусець, з точки зору якої це був більш активістський, аніж художній жест.

Український гурт з Німеччини «Stadtgarten» разом з Володимиром Некрасовим записав пісню про Майдан «You are my revolution».

2 лютого 2014-го у столиці Литви, Вільнюсі, відбувся благодійний марафон, всі кошти від якого були передані на ліки для постраж- далих у Києві мітингувальників. В концерті «Kartusu Ukraina!/Разом з Україною!» взяло учать 11 литовських артистів -- «Skyle», «Zalvarinis», «Skamp», «Biplan», «Liudnislibinai», «Dee&Kamy», «FreaksonFloor», «Garbanotasbosistas», MC Mesijus, JurgisDidziulis и «AliveWay».

Необхідно підкреслити, що події української революції стали поштовхом у переосмисленні відносин між Україною і її найближчими сусідами -- важким і болючим з Росією, наповненим новим позитивним змістом підтримки з боку Польщі. Безумовно, це знайшло відображення у мистецтві, перш за все у пісенному. На всіх каналах польського телебачення була показана пісня гурту Тарака «Подай руку Україні» (TarakaPodajR^k^Ukrainie (LIVE Majdan).

3 лютого 2014 р. до українців у відео-зверненні зі словами підтримки звернулися відомі митці Польщі: режисери, журналісти, актори, співаки тощо. Ідея виникла після затримання у ніч на 20 січня студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого: Юрія Хробуста, Андрія Котляра і Данила Окулова, Олександра Шкрабака, Андрія Іванюка, Вадима Ковальова, яких звинуватили в організації масових заворушень. Кінооператор Андрій Котляр та режисер Олександр Шкрабак зняли під час Майдану фільм «Громадянин» в рамках проекту «ВABYLON'13» про громадян, які у часи вибору такий вибір для себе зробили.

Висновки

Наш аналіз свідчить, що Майдан 2013-2014-го є креативним і творчим явищем. Безумовно, викладений матеріал про мистецтво Майдану може бути доповнений багатьма фактами, над чим працює автор з метою відтворення більш детальної картини цього феномену. Окрім цього, окремою важливою темою є пост-майданні художні рефлексії цього періоду. Вже весною 2014 р. видана збірка поезій про Майдан; нині готується книга з найкращими фотографіями; численні галереї провели присвячені Майдану виставки. Вимагають часу рефлексії у прозі та художньому кінематографі, але можна з упевненістю сказати, що невдовзі такі твори побачать світ. Ми стаємо свідками народження сучасного героя в різних видах мистецтва.

Це стає особливо промовистим у рік двохсотріччя Тараса Шевченка та на тлі трагічних подій: анексії Криму та війни з Росією.

Світова гуманістика ще довго переосмислюватиме й аналізуватиме цивілізаційні злами в Європі на початку ХХІ ст., які пройшли по Україні. Мистецтво допоможе розкрити їх у властивій йому різноманітності форм. Саме єдність наукового аналізу та мистецького бачення дадуть вірний підхід до розуміння подій в Україні взимку 2013-2014, які по-новому окреслили модерне розуміння Європи.

Анотація

В статті досліджується соціокультурна антропологія київських протестів зими 2013/2014-го, мистецтво Майдану в його різних жанрах, проявах та вимірах.

Ключові слова: Майдан, місто як художній простір, інсталяція, плакат, фотографія, скульптура, живопис, музика, театр, кіно, література, перформанс.

В статье исследуется социокультурная антропология киевских протестов зимы 2013/2014-го, искусство Майдана в различных жанрах, проявлениях и измерениях.

Ключевые слова: Майдан, город как художественное пространство, инсталляция, плакат, фотография, скульптура, живопись, музыка, театр, кино, литература, перформанс, 2013/2014 г., искусство Майдана в различных жанрах, проявлениях и измерениях.

This article deals with sociocultural anthropology of the Kyiv protests in the winter 2013/2014, with the different genres of Maidan arts.

Keywords: Maidan, city as art space, installation, poster, photography, sculpture, painting, music, theatre, cinema, literature, performance.

Размещено на Allbest.ru