Потенціал палеопсихологічного та етологічного підходів у дослідженні формування релігійної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Потенціал палеопсихологічного та етологічного підходів у дослідженні формування релігійної культури

І.І. Капріцин

The article is an attempt to overcome the lack of attention to the biological component of religious culture. Examines the potential theory B.F.Porshnev, views on the formation of the religion KLorenz, P.Boyer, A. Buchbinder,V. Dolnik, F. Markov.

A social history of religion gives information about the process of its development, but does not address the issue of religion. The article analyses the existing about forty years the theory of Adelfia (B.F.Porshnev )as the basis of anthropogenesis, and modern data ethology on bio-logical basis of religion.

Theory B.F.Porshnev defines the essence of a person based on two main features: a sys-tematic irrational murder inside of their biological species; and the ability to absurd actions. Unites these two features adelphie as a regular practice of killing and eating the representatives of the kind. The history of mankind B.F.Porshnev considers as a movement from Adelfia to civilization. Religion, in his opinion arises at the stage of divergence of Homo sapiens on cannibals and victims. Despite the controversy the theory, and the exaggeration of biological factor in history, draws the attention of the biological substantiation of Necrophagia primitive people and a number of other provisions.

Data ethology allow to include religion to the consequences of adaptive processes of the human psyche (Pascal Boyer). Discusses instinctive program of human behavior underlying re-ligiosity. Biological basis of religion presents as an important and influence the quality of the religious life of man and society.

Як відомо, ні релігія, ні культура не існує незалежно від їх носія - людини. Людина ж визначається як істота біосоціальна, хоча визнання цієї опозиційної природи людини практично до 70-х років ХХ сторіччя вдовольнялося заглибленням переважно у соціальну природу людини. Біологічна, тобто першоприродна складова обходилася констатаціями в дусі ліннеєвського віднесення людини до біологічного виду Homo sapiens та дарвінівсько- го вчення про природній відбір як пояснення антропогенезу.

Історичний розгляд теорій походження релігії надає багато інформації про розвиток релігійної культури, залишивши незадовільним питання її виникнення. Між тим, в но-вітній історіографії питання походження людини та культури вже понад сорок років існу-ють, так би мовити, «апокрифічні» теорії, які під час їх виникнення характеризувалися як «непрофесійні», їх авторами були в одному випадку історик, що спеціалізувався в історії Європи XVII-XVIII ст., в іншому - біолог. Тим не менш, і перший, і другий, були визна-ними фахівцями у своїх галузях, тобто професійними, відомими дослідниками, які 70-ті роки ХХ сторіччя для побудови своїх концепцій залучали данні великого спектру наук. По суті, вони виступили одними з перших представниками міждисциплінарного наукового підходу. З огляду на те, що ці теорії пройшли перевірку часом та продовжують розширення кола прибічників, розглянемо їх потенціал у розв'язанні питання формування релігійної культури.

Перша теорія отримала назву «палеопсихологічної», хоча ця назва майже нічого про її сутність не говорить. На наш погляд, більш відповідною є «теорія адельфофагії» як основи антропогенезу. Її автором є Борис Федорович Поршнєв (1905-1972) - доктор істо-ричних та філософських наук, лауреат Державної премії СРСР, автор 250 наукових робіт, почесний доктор Клермон-Феррарского університету, багаторічний замісник голови Нау-кової ради з історії суспільної думки Академії Наук СРСР. Ради, яка, не зважаючи на ряд поглядів, які не є «загальноприйнятими в науці» у 1974 році наважилася на публікацію його монографічного дослідження «Про початок людської історії», яку до цього відклали з друку, навіть після видалення найбільш «дискусивних положень».

Як було зазначено в анотації, «видання книжки дозволить вченим ознайомитися з цінним науковим матеріалом, зібраним проф. Б.Ф.Поршнєвим, та спонукає їх до подаль-ших досліджень та роздумів над поставленими ним, але не вирішеними в повній мірі пи-таннями» [7].

Показним, з одного боку, є констатація «значного наукового внеску», з іншого, практична відсутність системної критики теорії антропогенезу заснованої на адельфофагії. Останні видання монографії Б.Ф.Поршнева редагували в одному випадку есеїст (Б. А. Ді- денко), в іншому психоаналітик (О.Віте) [2], що говорить про стійке «утримування» теорії адельфофагії на периферії наукового аналізу.

Що ж було крамольного в теорії визнаного наукового авторитета, відповідальної особи з питань оприлюднення суспільствознавчої думки Академії Наук СРСР? Сам Б.Ф.Поршнєв розкриваючи свою теорію, характеризує її як глобальний зсув в розумінні засад людської історії, порівняний ним з відкриттям в фізиці атомного ядра в першій по-ловині ХХ сторіччя. релігійний культура адельфофагія палеопсихологічний

Розглядаючи сутнісні ознаки людини, Б.Ф.Поршнєв виділяє, на його погляд, дві найсуттєвіші з них, що залишилися поза увагою дослідників, між тим, є вирішальними для усвідомлення напряму людської ґенези, а саме: по-перше, людина єдиний біологічний вид в середині якого відзначене систематичне, не раціональне вбивство собі подібних, що не має аналогів в природі; по-друге, людина, знову ж таки, єдиний біологічний вид здатний до абсурду. Навіть у штучних умовах експерименту тварина поводиться з фізіологічної точки зору абсолютно правильно, сконструювати ж абсурд (діпластію*), його нервова система не спроможна. Увесь розвиток людської свідомості в ході історії є поступове подолання первинної абсурдності, її зрушення на нечисленні крайові позиції [7,475].

Містком, що з'єднує наведені суто людські особливості є адельфофагія - вбивство та поїдання представників свого виду. За думкою Б.Ф.Поршнєва, саме адельфофагія є го-ловною засадою формування виду Homo sapiens. Історію людства, автор інтерпретує як рух від адельфофагії до цивілізації.

За палеоантропологічними даними, інтерпретованими дослідником, неоантропи виду Homo sapiens sapiens є безпосередніми пращурами людини. Вони виділилися з сімей-ства гомінід, лінії троглодітід (К.Лінней) в верхньому плейстоцені. За Б.Ф.Поршнєвим, вони не були вже мавпами, але ще не були й людьми. Від попередників - понтідів (люди-ноподібних мавп) палеоантропи відрізнялися прямоходженням.

В дискусії з положеннями трудової теорії походження людини, дослідник не заперечує фактів виготовлення ними знарядь праці. Проте перші знайдені «знаряддя» (каміння із сколами), не виготовляли, а використовували. Подібне використання має місце в проявах інстинкту трощення камінням, оболонок горіхів, молюсків що присутній в філогенезі не тільки мавп (яванських макак, капуцинів та інш.) [7,96], а й стерв'ятників, морських видр (каланів) [7,338].

Але автор дещо незвичним чином ставить питання розгляду: справа не в тім, що ці камені можуть бути знаряддями праці, а втім, який вид праці цими знаряддями виконував-ся? Б.Ф.Поршнєв логічно доводить, оскільки палеоантропи фізіологічно не мали змоги конкурувати з хижаками нового для себе біоценозу, то єдине місце на яке вони здатні були претендувати, це місце некрофагів. Оскільки, за Б.Ф. Поршнєвим, вид палеоантропа є всеїдним, з переважанням плотоядності, перші знаряддя ймовірно використовувалися для трощіння кісток, - того, що не могло бути засвоєно хижаками та іншими некрофагами. Таким чином, відповідь Б.Ф. Поршнєва на питання головної функції перших кам'яних знарядь є визначаючою напрям екологічного розвитку троглодітід, їх головна особлива риса - некрофагія.

Важливо те, що конкурентів в освоєнні кісткового мозку у палеоантропів практич-но не було. З точки зору поживності, відомо, що маса мозку у травоїдних складала 5% їх ваги (у давнього слона, наприклад, було 200-300 кг головного мозку не враховуючи мозок кістковий). Поршнєв зауважував, що примати, які почали спеціалізуватися на розколю-ванні черепів та кісток для здобуття мозку - джерела протеїнів, були «приречені» на пря- моходіння, бо повинні були звільняти верхні кінцівки для носіння (каменю до кісток, чи кісток до каменів) [7,97].

В часи Дарвіна, Фохта, Гексли та Геккеля, людині важко було визнати мавпу своїм пращуром, корекція уявлень до мавпи-некрофага, також не могла бути «безболісна». Треба відзначити, що Б.Ф. Поршнєв усвідомлював моральні складнощі у сприйнятті його концепції і наголошував на неприпустимості внесення в палеонтологічні дослідження критеріїв морального, тобто не біологічного плану. На його думку, за намаганнями ушля-хетнити нашого пращура проглядає турбота не про точність відтворення розвитку біологі-чного виду та наукову об'єктивність, а про збереження морально привабливого образу «благородного» предка, тобто наукове відтворення замінюється ідеологічним творенням [7,321]. Доречи, дослідник був не перший, хто бачив у пращурі некрофага, такі думки ви-словлювали або підтримували археологи Л.Кельсієв, В.А. Городцов, П.П. Ефименко, В.И. Громов, И.Г. Підоплічко, антрополог В.В. Бунак, на яких посилається Б.Ф. Поршнєв [7,326].

В порівнянні з іншими вищими мавпами, троглодітіди не в якому разі не були, а ні мисливцями, а ні хижаками, а ні вбивцями. Починаючи з австралопітекових закінчуючи паліоантроповими вони вміли лише знаходити і засвоювати кістяки, трупи померлих та вбитих хижаками тварин. Звісно повністю від рослинної їжі, як додаткової вони не відмо-влялися.

Троглодітіди не тільки не вбивали великих тварин, але й мали інстинкт в жодному разі не вбивати, бо це загрожувало руйнуванням їх екологічної ніші у біоценозі. Принцип «не вбий», був головною засадою їх симбіозу із різними тваринами. «Першою умовою їх безперешкодного доступу до ... залишків померлого м'яса, було те, щоб жива и навіть по-мираюча тварина їх не боялася» [7,478].

Поглиблення харчових криз віддзеркалюються на засобах праці, змінюється їх фо-рма та призначення, що свідчило про зміну специфіки харчування, засоби з трощильних трансформуються у проколювальні та різальні, тобто йдеться про перехід до збільшеного вживання в їжу м'яса.

В середньому плейстоцені криза досягає критичних значень, тому складається ву-зька евентуальна умова виживання. Палеоантропи вимушені порушувати головну засаду їх екологічного симбіозу, і це загрожує виживанню їх високоспеціалізованого виду. Дос-лідник вважає, що в цих умовах, щоб не вступати в самозгубне суперництво з хижаками, але, для того, щоб забезпечити себе біомасою, якої не вистачало, цей вид починає практи-кувати адефофагію, - вбивати та поїдати собі подібних, що, на нашу думку, технічно є дещо іншим процесом, некрофагія можливо поступово замінюється канібалізмом.

Єдина змога «для саморятування приреченого на загибель високоспеціалізованого виду двоногих приматів, всеїдних за природою, але трупоїдних за основним біологічним профілем, полягала в використанні частини своєї популяції як харчового джерела, що са- мовідтворюється» [7, 479]. Але, логічно, важливою припоною для виживання виду в тако-му разі виникає «війна всіх, проти всіх», тому, як вважав Б.Ф. Поршнєв, достатньо швидко формується дивергенція двох видів - «годованців» та «годувальників» [7,493].

Проте, автором не наводиться, яка між цими видами встановлювалася пропорція. Харчування, як відомо, є постійною фізіологічною потребою, тому у пропорціях близьких 1:1, виникають сумніви у можливості швидкого відтворення «харчової бази». Запропоно-ване Б.Ф.Поршневим, можливе при незначній кількості канібалів. Але, як що прийняти таку позицію, то вплив «годованців» на напрям розвитку не може бути визначальним. Безперечно, факт наявності в культурі «не людей» з «дивними» харчовими пристрастями відклався в міфах (Мінотавр), повір'ях (жертви лісовику та ін.), казках (персонажі, що не нехтують людською плоттю), але їх в цих джерелах одиниці.

Доволі проблемною в теорії автора є інтерпретація поховань. Пізньомустьєрсткі поховання представляються Б.Ф.Поршневу, як наслідки «нервового зсуву», «...наочне ви-раження зштовхування двох інстинктів, ... призначення яких, запобігти некрофагії». Ос-таточно для пояснення ховання харчового ресурсу, автор приймає як «методологічну по-силку уявлення, про те, що розвиток культури не продовжує, а заперечує і всіляко пере-творює те, що люди залишили за порогом історії...» [7,482-488]. Але при такому куті розг-ляду, якісно не усвідомленими зостаються часові та матеріально-фізичні витрати, вкладена праця у поховання «біомаси», ті емоційні, світоглядні вкладення, що прослідковуються в погребальному культі. Який сенс має трупоположення, «поховальний інвентар», що присутній навіть у неандертальців?

Б.Ф.Поршнев вважав, що релігійна культура зароджується в період дивергенції в межах виду палеоантропа, та будується саме на опозиції «свій-чужий». Образи протобо-жеств, божеств, «нечистої» сили, на його думку, віддзеркалювали образ палеоантропа, з яким людина вимушена була іноді взаємодіяти (бібліографічну відбірку з цього питання зробив О. Віте [2]). Протистояння з «чудовиськом лісним», за логікою автора, складаються первинні релігійні уявлення давньої людини, які віддзеркалюються у культурі.

Таким чином, теорія антропогенезу Б.Ф.Поршнєва, дещо не звичним чином інтерп-ретує відомі факти ранньої історії людства, що робить деякі тези поширеної діяльнісно- трудової концепції менш «захищеними», стимулюючи її розвиток. Концепцію виділяє си-стемний підхід, проте зважаючи на віддаленість у часі, деякі інтерполяції видаються надто сумнівними, не підтверджуваними фактично. Треба відзначити деяке перебільшення біо-логічного складника концепції, зокрема значення фактора адельфофагії в ґенезі людини, разом із тим, вдало обґрунтованою бачиться неможливість зайняття палеоантропом верх-ніх ешелонів нового для нього біоценозу. Не переконуючими в річищі концепції зосталися витоки поховального культу. Разом із тим, монографія Б.Ф. Поршнева, сповнена фактич-ного матеріалу з екології, біології, генетики, археології, психології, що, зважаючи на деякі полемічні місця, робить її подією свого часу.

Продовжити та розширити міркування Б.Ф. Поршнева про біологічну основу формування релігійності, певним чином, допоможе аналіз етологічних умов її формування.

Основні етологічні підходи є вихідними від прогресу суміжних наук: нейробіології, ан-тропології, еволюційної і експериментальної психології. За однією з теорій, релігія є ко-рисною адаптацією мозку (Pascal Boyer), що проявилася в ході еволюції. П. Буайє наголо-шує на тому, що багато специфічних особливостей людського мислення роблять нас над-звичайно сприйнятливими до релігійних ідей [8,1]. Так однією з специфічних рис нашої психіки є властивість вступати у «соціальні відносини» із відсутніми в даний момент особами. Ця якість уможливлює інтеграцію та самоуправління великих організованих ко-лективів поза безпосередньої присутності авторитетного керівника. Але, така «дистанцій- ність» впливу, має і певні ризики. При перебільшенні суб'єктивного залучення до таких віртуальних взаємин можливий «астральний» вихід за межі адекватності, встановлення певних уявних «взаємин» із померлими, вигаданими персонажами, богами. Такі «контак-ти» полегшуються під час емоційної нестабільності людини (крайньої потреби, екстрема-льних ситуацій, прийняття психоактивних речовин та ін). Дослідник допускає, що релігій-не мислення є неминучим наслідком адаптивних властивостей людської психіки. За П.Буайє, релігія формуючи ідеалізовані образи безпосередньо відсутніх знакових осіб, су-проводжуючи їх стилізованими концентрованими комплексами «захисних практик» ство-рюють «надстимули» для будь якої діяльності [8].

В цьому сенсі, дослідник приділяє увагу компульсивній (нав'язливій) поведінці людини як поясненню ритуалів та традицій в релігійній культурі. Стереотипні дії викону-ються з вражаючою наполегливістю, проте винагородою найчастіше стає лише «почуття виконаного обов'язку». Фундатор сучасної етології З.К.Лоренц (1903-1989) вважав, «ру-шійною силою кожної ритуалізованої норми соціальної поведінки є її цінність, що утворює її емоційний фон» [5,42-43]. Між тим, саме за допомогою цих дій відбувається активація в мозку програм уникання найбільш поширених життєвих небезпек. Релігія активно використовує такі програми, призначення яких, - відділити лояльних «своїх» від «чужих». Тобто, ритуалізована поведінка виступає засобом просоціальності. Одним з насторожую-чих проявів релігійної просоціальності, є її вибіркова спрямованість (практично виключно на єдиновірців). Вважається, що альтруїзм і просоциальность в людських колективах з са-мого початку були нерозривно пов'язані з парохіалізмом - ворожістю до чужаків [6], осо-бливо загостреної в часи соціальних криз.

Інший етолог В.Р.Дольнік розглядаючи біологічні засади релігії вказує на особли-вість людського сприйняття інстинктивних підказок, які з погляду етології виявляються інстинктивними програмами поведінки. Оскільки людина усвідомлює себе розумною іс-тотою, то частіше вона біологічних інстинктів зовсім не помічає. А, якщо помічає, то сприймає їх то як власну потребу, то як веління «зверху». Якщо ж проаналізувати неусві- домлювані людські програми поведінки, то збирається повний «комплект» для формуван-ня релігійної культури.

Зокрема, потребує уваги природній інстинкт пошуку покровителя. Ця інстинктивна програма підказує, що для власної безпеки необхідно використовувати більшого за себе [3,321]. Діти вигадують собі уявних покровителів, те ж саме роблять дорослі засобами влади та релігії.

Для ієрархічних суспільств і у тварин і людей струнка піраміда супідрядності здається правильним, єдино можливим способом порядку. У ієрархічних групах субдомінанти змагаються за владу з домінантом і при його невеликій перевазі бояться, і не люблять його. Боротьба в ієрархічній групі за владу найчастіше не сприймається як ос-таточно завершена: завжди є можливість того, що над ієрархом з'явиться хтось ще. Іншими словами, на «сходинках» є місце для надієрарха. При чому, ним може стати і особа іншого виду. Так, в природі, синиці, пов'язані між собою системою супідрядності, взимку можуть утворювати свиту дятла.

В.Р.Дольнік зауважує, надієрарх вигідний ієрархам: заповнивши вакантне місце над ними, він зміцнює їх положення і владу. Крім того, він стає їх покровителем, страш-ним не лише зовнішнім ворогам, а й субдомінантам. Тому, від людей не вимагається інтелектуальних зусиль, щоб дотримуватися ієрархічних програм, вони спрацьовують самі. І, немає нічого дивного в тому, що повсюдно і багаторазово виникає ідея помістити на вакантне місце наддомінанта щось уявне, наділене усіма над домінантними якостями в їх безмежному вираженні. Варто зробити це - і ієрархи стають субдомінантами надієрарха, його служителями, жерцями, а він - їх могутнім покровителем [3,322].

Наступною важливою особливістю людини традиційного суспільства є консерва-тизм, властивий і тваринам, всі вони схильні ретельно відтворювати свої або чужі дії в страху щось упустити або порушити. Ці програми безпосередньо приводять нас до обрядовості і суворого дотримання традицій - важливого атрибуту релігії.

В.Р.Дольник зазначає, що раціональна причина консерватизму полягає в тому, що слабкому або недосвідченому інтелекту краще шукати між подіями не дійсні причинно- наслідкові зв'язки, а збіги. Така інстинктивна логіка призводить до вироблення прикмет, табу, ритуалів. На відміну від розуму і інтелекту цією інстинктивною програмою логічного консерватизму від народження наділений кожен з нас.

Обов'язкову частину будь-якої релігії складає загальнолюдська мораль. Проте К.Лоренц у праці «Мораль та зброя» [4,4], доводив, що моральні настанови не лише загальнолюдські, а й поширені у світі тварин. Пророки усіх релігій просто виносили їх з підсвідомості у свідомість і втілювали в чітку і ритмічну словоформу. Це були необхідні зусилля: бо відомо, що чим могутніша тварина, тим жорсткіші в неї заборони вбивати собі подібних [3, 4], у людини інстинктивні заборони від природи - слабкі, легко порушуються і тому потребують потужного підкріплення.

Таким чином, походження релігії не є чимось абсолютно унікальним, та і в мозку немає спеціального відділу, «завідуючого» релігійними ідеями. Різні мозкові структури відповідають за різні аспекти релігійного мислення і поведінки. На думку П.Буайє, ідея бога здається нам переконливою з одних причин, ритуали привабливі з інших, моральні норми здаються «природними» іншим чином.

Проте ці висновки не означають, що не ведуться дослідження з «локалізації» релі-гійних почуттів. Сканування мозку, зроблене під час медитацій і молитов, показує вража-юче низьку активність в його задній верхній тім'яній долі. Дослідники називають розташований там пучок нейронів «областю, що асоціюється з орієнтацією» (ОАО), тому що головною функцією цих нейронів є орієнтування тіла у просторі. Коли ОАО знаходиться в стані нормальної активності, людина чітко відчуває відмінність між власною особою і оточенням. Коли ж ОАО перебуває в пасивному, «сплячому» стані - зокрема, при глибокій медитації і молитві, це розрізнення втрачається і межі між особою і світом розпливаються.

Метою наданого матеріалу, було зведення частини даних, які часто «випадають» з наукових досліджень релігійної культури. Даних, «інтимних», які сприяють поглибленню усвідомлення біологічної природи в ґенезі духовної, зокрема релігійної частини людської культури Завершуючи огляд, на думку спадає зустрінута інформація про те, що новонаро-джена дитина демонструє близько ста програм вродженої поведінки, які покликані забез-печити її життєстійкість.Як ми пересвідчилися, серед цих ста інстинктів деякі створюють умови для формування образності, абстрактного мислення та інших форм, що лежать в основі релігійного відтворення світу. На біологічному рівні, комплекс життєзабезпечення, що позначається як «Бог», формувався еволюційним шляхом, «релігійне переживання, це результат діяльності певної групи нейронів» [1,2], яка в межах певної культури трансфор-муються в ту чи іншу релігію, яка згодом виступає реальною соціальною силою. Для * багатьох людей релігія, - це їх життя, але ж біологічна природа людини (почасти не усві-домлювана) здатна впливати на її якість. Розкриття та усвідомлення потенціалу палеопсихологічного та етологічного підходів покликане покращувати цю якість.

Джерела та література

1. Бухбиндер А. Почему люди верят в Бога? // Знание - Сила. №5. 2002, [Электронный ресурс]. - Режим доступа: _http://absentis.org/nk/why_god_wont_go_away.htm

2. Вите О. Творческое наследие Б.Ф.Поршнева и его современное значение [Электрон-ный ресурс]. - Режим доступа: http://royallib.ru/book/vite_oleg/

tvorcheskoe_nasledie_bf_porshneva_i_ego_sovremennoe_znachenie.html

3. Дольник В.Р. Непослушное дитя биосферы. Беседы о поведении человека в компании птиц, зверей и детей. Издание 4-е, дополненное.-- СПб.: ЧеРо-на-Неве, Петроглиф, 2004. --352 с

4. Лоренц З. К. Мораль и оружие /Захариас Конрад Лоренц/[Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.zooeco.com/eco-mlek/eco-mlek206-25.html

5. Лоренц З.К. Так называемое зло: Культурная революция /Захариас Конрад Лоренц/ М., 2008. [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.modernproblems.org. ru/philosofy/94-agression.html

6. Марков А.В. Альтруизм у детей связан со стремлением к равенству //«Элементы», 04.09.2008 [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.socionauki.ru/iournal /articles /129795/

7. Поршнев Б.Ф. О начале человеческой истории (Проблемы палеопсихологии). М.:"Мысль", 1974.-487 с.

8. Pascal Boyer. Religion: Bound to believe? // Nature. 2008. V. 455. P. 1038- 1039//[Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.godlessgeeks.com/LINKS/ Bound.htm

Размещено на Allbest.ru