Традиційна весільна обрядовість Гуцульщини у серії полотен М. Варенні-старшого

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Традиційна весільна обрядовість Гуцульщини у серії полотен М. Варенні-старшого

Тематичні серії картин М. Варенні-старшого є ще цілком мало досліджені. На особливу увагу заслуговує серія, присвячена традиційній весільній обрядовості Гуцульщини. Припускаємо, що цю серію за формою можна визначити як дослідницьку та історико-документальну, і за змістом як національно-духовну.

На сьогоднішній день окремих досліджень та публікацій, присвячених серії картин М. Варенні про традиційну весільну обрядовість Гуцульщини, немає. При написанні нашої статті ми опиралися на такі матеріали з історії та етнографії, як: «Етнографічні групи Українців» [7], Бігус О. «Звичаї та обряди населення Прикарпаття у процесі… [5]», Макарчук С.А. «Етнографія України» [8], «Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник» [3] та ін.

Метою нашої статті є виявлення і розкриття дослідницько-етнографічних засад творчості М. Варенні-старшого на основі створеної ним серії полотен, присвячених традиційній весільній обрядовості Гуцульщини, а також дослідження цього мистецького доробку майстра з метою визначення його унікальності в історії українського мистецтва.

М. Варення-старший присвятив сорок вісім років (1952-2000) свого творчого життя глибокому дослідженню етнографії Гуцульщини, культури, традицій, обрядів, народного мистецтва та побуту горян. З них впродовж двадцяти п'яти років (1971-1996) ретельно вивчав і відтворював у своїх полотнах гуцульську весільну обрядовість. Митець-дослідник у 1952-1961 рр. жив і працював у Косові, що дало йому можливість зануритися у мальовничу природу Карпат, дивовижну атмосферу самобутності творчого краю, тісного спілкування з гуцулами, пізнання їх ментальності, обрядів, традицій. З 1970 р. М. Варення-старший переходить до нового етапу дослідження гуцульського життя в с. Кривопілля Верховинського району, яке стало творчою базою художника на довгі роки.

Неповторна у власній самобутності й красі серія живописних творів М. Варенні: «Наречена» (1971 р.), «Наречений» (1971 р.), «Святкова Верховина» (1972 р.), «Весілля в Кривопіллі» (1982 р.), «Весілля взимку» (1992 р.), «На весіллі» (1994 р.), «Через новий поріг» (1996 р.) відтворила і зберегла в історії мистецтва України блискучі моменти старовинної весільної обрядовості Гуцульщини, оповитої надзвичайною красоюетнічного мистецтва горян. Митець кілька разів був запрошений на гуцульські весілля в Кривопіллі та у Верховині, фейєричний світ яких вразив і полонив його. Так, з 1971 року М. Варення - старший розпочав глибоке дослідження традиційної весільної обрядовості Гуцульщини: самого процесу весілля та весільного одягу горян; музичних інструментів; фіксував грайливість образів «троїстих музик» та статичність трембітарів; специфіку сідлання та прикрашення коней; красу і значущість весільних короваїв тощо. Ці елементи у сукупності представили розкішне театралізоване явище, феномен якого був, і є на сьогоднішній день, унікальним в Україні. «Мені не вистачає однієї руки, щоб так швидко вхопити і відтворити увесь калейдоскоп красот гуцульського весілля», - казав М. Варення-старший.

Створенню весільних портретів та жанрових полотен майстра передувала велика підготовча робота: незліченні натурні начерки, замальовки, ескізи, з їх поетапним композиційним групуванням та постійним вдосконаленням; настінні розробки картонів, відповідно із запланованим розміром майбутніх картин, виконаних у вуглі. Час денного світла митець використовував для зображень у кольорі, вечірній - у графіці.

Результатом потужної праці митця-дослідника стала народжена пензлем М. Варенні висока творча і, водночас, документально ілюстрована оповідь різних етапів гуцульського весільного феномену та казкової краси його головних персонажів.

У 1971 році М. Варення-старший створив портрет гуцульської нареченої. Але, на превеликий жаль, місце знаходження портрета невідоме.

Оскільки чоловіки не допускалися до процесу «вбирі» нареченої, митець-дослідник М. Варення мав чудову нагоду спостерігати, як вбирали «кнєзя - молодого». А коли красень після «вбирі» чекав на свою «кнєгиню», майстер пензля детально відтворив у портреті «Наречений» (1971).

Згідно з прадавньою весільною традицією, на «князі» була довга сорочка з домотканого полотна, вишита «хрестиком» по всіх швах, клинах, пасах, на манжетах та з широкою вишивкою на рукавах і грудях. Гуцульські холошні - сукняні штани з тонкої овечої вовни вишневого кольору - теж були вишиті вручну внизу і по швах. Сорочка була міцно затягнута чересом - дуже широкий шкіряний ремінь на шість пряжок, оздоблений витисненням на шкірі, ланцюжками з міді, ґудзиками місцевої роботи (ціточками), плетінкою із кольорової шкіряної тасьми. З правого боку чересу були прикріплені рекітязь - гаманець для грошей, кресало і протичка для люльки. З лівого боку - складний ніж і металевий топірець. На сорочку був надягнутий кептар, кожушок без рукавів, нашитий кольоровим саф'яном із мідними мосяжними капслями й ґудзиками, прикрашений кольоровою волічкою. Зверху на кептар була надіта на широкому ремені, з правого плеча на ліве стегно - «тобівка», шкіряна сумка, пишно декорована капслями і ґудзиками. На голові - чорна кресаня з вінком, трісунками і павиним пір'ям. На кептарі - сердак, старовинний короткий гуцульський одяг з червоного домотканого валяного сукна, оздоблений шнурами з кольорових вовняних ниток, був накинутий на одне плече (на цьому портреті кептар не зображений). Ноги у вовняних «капчурах» (підколінках), обплетених кольоровою волічкою, взуті у «постоли» - шкіряне стягнуте взуття з гострою і задертою догори носовою частиною, прив'язані «волоками».

Особливу увагу у відтворенні гуцульської весільної обрядовості М. Варення приділив урочистому дійству повернення наречених із церкви та зустрічі їх на подвір'ї хати. Найвідоміша картина майстра «Святкова Верховина» з циклу гуцульських весіль є велике за розміром полотно, «завдяки яскравому, дзвінкому колориту переконливо передає радісну, святкову атмосферу сучасного гуцульського весілля» [2, с. 12]. На передньому плані просувається весільна процесія. Молода пара разом зі старостами верхи на конях заїжджають до подвір'я. Всі одягнені у барвисті національні весільні строї. Наречених зустрічають мати і батько, тримаючи на рушнику хліб і сіль. На обличчях батьків - радість і хвилювання. На дальньому плані типове тріо гуцульських музик: скрипаль, цимбаліст і бубніст, яких часто можна зустріти на гуцульських народних святах. За ними - численні глядачі і гості, які прийшли привітати молодят. За композиційним вирішенням твір динамічний, емоційний. Колона вершників утворює своєрідний ритмічний вихор, який задає рух усій композиції. Картина багатопланова, з рядами персонажів, де кожен план чітко проглядається. М. Варення - старший зумів переконливо передати радісну святкову атмосферу гуцульського весілля на Верховині, використовуючи яскравий дзвінкий колорит. У 1973 році твір «Святкова Верховина» отримав нагороду Академії мистецтв.

Урочиста зустріч молодих на подвір'ї хати починалася з того, що дружби і батьки знімали «молодого - кнєзя» і «молоду-кнєгиню» з коней, ставали в один гурт із весільним деревцем у центрі. Молодих поздоровляли з вінчанням батьки, і тричі обходили навколо них. За цим слідувало «Обсипання молодих» зернами пшениці. Далі молодих вітали гості, які постійно надходили та вручали їм цінні подарунки. Один з таких епізодів відображено у творі М. Варенні-старшого «На весіллі», коли гості - чоловік і дружина - вітають молоду. Художник навмисне повернув гостей спиною до глядача, щоб цим привернути всю увагу до образу «кнєгині». Центр композиції підсилює головний елемент її «вбирі» - чільце, вишите золотими лелітками, що сяє на сонці. Його насичений жовтий колір надає твору обрядової величності.

Після цього проводилося одне з найважливіших дійств весільного обряду - введення молодого подружжя до хати, що найбільшою увагою акцентувалося на «кнєгині» як новому члену сім'ї - невістці, молодій господині та матері майбутніх дітей. «Свекор виходить на зустріч з фляшкою напитку, честує усїх,… ломить колач, мачає єго у меду і передає куснями на закуску усїм, причім вінчує так: «Шобисте були такі чесні та величні у Бога, йик цес колач, а житє шоби вам було таке солодке, йик цес мід» [1, с. 71]. Цей хвилюючий момент вступу у нове сімейне життя М. Варення-старший зафіксував у своєму полотні «Через новий поріг» (1996).

Звернемо увагу на ще одну картину М. Варенні - старшого «Весілля у Кривопіллі». Центром композиції є молодята, в традиційному весільному одязі, що тримаються за руки і ніжно дивляться одне на одного. Їх оточують святково одягнуті дівчата і хлопці. Художник немовби вихопив з життя цей момент і переніс на полотно. Чиста, дзвінка кольорова гама передає радісний настрій. Твір виконаний широкими мазками, що створює враження мерехтливості, прозорості і повітряності композиції.

У 1992 році М. Варення-старший створив останнє полотно з весільного циклу: «Весілля взимку», якому притамання прохолодна гама сріблясто - блакитних кольорів з гармонійним поєднанням теплих відтінків весільного гуцульського вбрання.

У творчості М. Варенні-старшого відобразилася певна історико-етнографічна концепція. Перебуваючи у загальному руслі мистецьких процесів, вона становить абсолютно своєрідне явище, як за високою професійною і самобутньою манерою виконання, так і за тематичними, етно-дослідницькими спрямуваннями митця.

Серія полотен М. Варенні-старшого весільно - обрядової тематики Гуцульщини є унікальним явищем в українському мистецтві і культурі, що має велике історико-документальне значення та мистецьку вартість. Тематична спрямованість творчої спадщини обумовлена її глибокою національною змістовністю і громадянською значимістю, що вирізняє творчу особистість художника серед його сучасників. Митець і дослідник Гуцульщини М. Варення-старший зробив вагомий внесок в мистецтво своєї доби, цінність якого з плином часу стає все більш наочною і незаперечною.

Література

варенні художник весільний обрядовість

1. Шухевич В. Гуцульщина / В. Шухевич // Верховина. - [б. в.], 1997. - 350 с. - (Репр. вид. 1899 р.).

2. Івано-Франківський художній музей: альбом / авт. І-22 упоряд. М.М. Якібчук. - К.: Мистецтво, 1989. - 128 с.: іл. - (Скарби музеїв України).

3. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник / А.П. Паномарьов, Л.Ф. Артюх, Т.В. Кос - міна та ін. - К.: Либідь, 1993. - 256 с.: іл.

4. Академічний тлумачний словник української мови Онлайнова версія академічного тлумачного «Словника української мови» в 11 томах (1970-1980). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: sum.in.ua.

5. Бігус О.О. Звичаї та обряди населення прикарпаття у процесі… [Електронний ресурс]. - Режим доступу: archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/…26/3.pdf.

6. Дівочі вінки - Вишивка - Літературне краєзнавство. Каталог. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: mirvol.at.ua/publ/44-1-0-532.

7. Етнографічні групи Українців [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.interklasa.pl/portal/…/ r_mowa/…/etnografia.htm.

8. Макарчук С.А. Етнографія України: Навчальний посібник. - Львів; «Світ», 2004 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.ebk.net.ua/Book/ history/makarchuk…/502.htm (Электронная библиотека Князева).

9. Про походження назви «гуцул» та «Гуцульщина» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://rbdut.at.ua/index/pro_pokhodzhennja_nazvi_gucul_ta_guculshhina/0-53.

Размещено на Allbest.ru