Передумови та еволюція східних впливів у європейській моді xviii – початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Передумови та еволюція східних впливів у європейській моді xviii - початку ХХ ст.

Художня культура Сходу була і залишається постійним джерелом впливів, запозичень та інтерпретацій для європейської цивілізації. Мода (у широкому значенні) є яскравим прикладом дії східних впливів, оскільки вбирає в себе елементи найрізноманітнішого походження, потужну частку яких складають запозичення та інтерпретації з культур Сходу (Китай, Японія, Індія, країни Близького Сходу, Північної Африки, Середньої Азії). Постійні стилізації, комбінування і трансформації елементів, зачерпнутих із різних першоджерел, художнє обігравання мотивів традиційних культур є характерним для розвитку модних циклів.

Спеціального дослідження на тему східних впливів у європейській моді немає. Опосередковано це питання висвітлюється у працях і лекціях історика моди О. Васильєва [1]. Нечисленні розвідки дослідників стосуються насамперед впливу певного регіону (Китаю чи Японії [8]) і не розкривають проблематику комплексно. У контексті дослідження історично-культурних передумов, які спричинилися до поширення східних впливів у європейській культурі XVIH - початку ХХ ст., варто назвати праці російських авторів Ву Ю Фанга [3], Н. Ніколаевої [4; 5]. Контроверзійна праця професора Колумбійського університету Е. Саїда «Орієнталізм» (1978), що продовжує викликати неоднозначні відгуки через антизахідну позицію, залишається обов'язковою при дослідженнях орієнталізму як явища [6].

У XVIII - на початку ХХ ст. постійні контакти з країнами Сходу стали важливим механізмом культурного впливу. У попередній період (XV-XVII ст.) східні впливи особливо помітно проявилися у країнах Східної Європи в силу певних передумов - історичних, культурних; і у багатьох аспектах були пов'язані з географічним розташуванням східноєвропейських територій на межі двох культурних зон - Заходу (Європи) і Сходу (Азії). Сусідство із мусульманськими територіями (Кримським ханством, Османською Туреччиною) було вагомим фактором проникнення здобутків східних культур і спричиняло посилення різнопланових зв'язків, адже взаємовпливи культур найбільш помітно проявляються на терені контакту.

У XVIII ст. вектор східного впливу змінюється: захоплення китайським мистецтвом спричинило появу стилістики шинуазрі (фр. Chinoiserie, від фр. chinois - «китайський», тобто китайщина). Вплив мусульманського Сходу поступився місцем китайському впливу (зберігаючи, однак, сильні позиції на східноєвропей-ських територіях). Історичні передумови моди на Китай, китайську образність і китайське мистецтво тісно пов'язані з діяльністю голландської Ост-Індської компанії та пожвавленням китайсько-європейських зв'язків. Ост-Індська компанія (1602-1798 рр.) тривалий час була монополістом з завезення і продажу китайського фарфору, на долю якого припадав домінуючий процент товарів китайського виробництва, що надходили у Європу (Голландська Ост-Індська компанія монополізувала торгівлю не лише з Китаєм, але і з Японією, Цейлоном, Індонезією). Окрім фарфору, в Європу масово вивозили шовк, чай, рисову пудру, віяла, вироби з нефриту, емалі, лакові меблі, фейерверки - загалом екзотичні для європейського сприйняття товари [1, с. 17].

Прагнення до встановлення культурних і економічних зв'язків з Китаєм спостерігається ще з середини XVH ст. У другій половині століття потік імпортованих китайських товарів ставав все більш значним, ці вироби викликали все більший інтерес екзотичними формами і незвичними декоративними мотивами. Мода на шинуазрі виникла на початку XVIH ст., коли китайські новинки набули значної популярності, викликаючи хвилю наслідувань, і розповсюдилася у Франції, Англії, Іспанії, Німеччині, Швеції, Росії.

На відміну від екзотичних і доволі поширених творів мистецтва країн ісламу, вишукане китайське мистецтво набагато більше відповідало характеру стилю рококо, який знаходився у стадії формування в той час. Філософські ідеї часу також сприяли появі моди на китайщину, адже на формування філософії епохи Просвітництва великий вплив спричинило знайомство з філософськими вченнями Сходу, зокрема Китаю. Китай став предметом особливої уваги і зацікавлення: завдяки перекладацькій діяльності місіонерів-єзуїтів наприкінці XVH ст. в Європі з'являється ряд видань, присвячених конфуціанству. Твори єзуїтів містили інформацію про китайські звичаї та державний устрій, з появою нових перекладів китайської філософської і художньої літератури дані про Китай все більше розповсюджувалися. Так, у 1702-1706 рр. в Парижі були опубліковані 34 томи, присвячені Китаю. Європейські вчені приділяли велику увагу ідеям конфуціанства, співзвучним пошукам філософів-просвітителів, які уявляли Китай мудрою і справедливою державою [3, с. 61-62].

Колекціонування східних виробів стало престижною розвагою багатих людей. Європейці захоплювались китайським звичаєм чаювання з використанням фарфорових чашок. Інтер'єри в китайському стилі, оформлені китайськими виробами, намагались створити в своїх маєтках як представники вищої знаті, так і дрібні дворяни. Так звані «китайські кабінети» чи «фарфорові кімнати» (в яких зберігалися і демонструвалися колекції китайських виробів, головним чином фарфору) були об - лаштовані у багатьох палацах XVIH ст. (у Франції, Німеччині, Австрії, Італії, Голландії, Швеції, Росії). Для їх оформлення застосовували велику кількість фарфору, який розташовували по кутах і між картинами на поличках-консолях. Такі китайські кабінети використовувались як місце, де можна було відчути спосіб життя китайських інтелектуалів, доторкнутися до загадкового екзотичного світу, яким уявлялась Китайська імперія. Китайські мотиви і вироби в оформленні інтер'єрів поєднувалися з європейською стилістикою рококо, тобто тут не йшлося про дослівне копіювання китайських зразків. На відміну від європейських наслідувань, оригінальні китайські інтер'єри були втіленням східної естетики, яка тяжіла до мінімалізму [3, с. 66-67; 4].

Мода на екзотичну декорацію спричинила наслідування і запозичення китайських форм в садово-парковій архітектурі: палаци і паркові павільйони копіювали китайські багатоярусні пагоди (наприклад, комплекс споруд «Китайське село» у Швеції біля палацу, Дрот - тнінгхольм комплекс у Царському Селі в Росії, пагоди в Королівському ботанічному саду в Лондоні і Англійському пейзажному парку в Мюнхені; на території України - Китайська зала\ Підгорецького замку першої половини XVIH ст. (не збереглася).

Китайська тематика використовувалася в декорі шпалер, гобеленів, ширм, парасольок, віял. Втілення шинуазрі в європейському костюмі відобразилось в першу чергу у тканинах, декорованих китайськими мотивами - зображеннями імператорів, танцівниць, драконів, пагод, рослин (орхідеї, півонії, лотоси), з асиметричним рисунком, особливому крої рукавів «а ля пагода», наближеному до китайських пагод, запозичених формах взуття (туфлі мюлі без задника), різноманітних аксесуарах китайських форм (віяла, гаманці, парасольки), декорованих китайськими сюжетами і рослинною орнаментикою [1, с. 17].

Відкриття Помпей і Геркулануму змістило акценти інспірацій і модних запозичень до античної спадщини. У ХІХ ст. китайський вплив занепадає, і сфера орієнтальних зацікавлень зміщується у напрямі до країн Близького Сходу, а у другій половині ХІХ ст. - Японії. Китайські впливи повертаються на початку ХХ ст. і у 1920-х рр., виразно зазначаючись в костюмі - у формах пальт і накидок, декоративних мотивах (пагоди, півонії, дракони, хмари, велика кількість золотого шиття). Зокрема, ескізи костюмів до Китайського балу у Паризькій опері 1923 р. створив Поль Пуаре, викликавши хвилю наслідувань.

Поштовхом до повернення в моду турецького впливу у другій половині XVIII ст. стали Російсько - турецькі війни (1768-1774, 1787-1792 рр.). Турецькі бані, турецькі дивани, що прикрашали інтер'єри новомодних кав'ярень, тюрбани з еґрета - ми з пір'я були поширені у період перед французькою революцією 1789 р. Світле жіноче вбрання (сукня) в поєднанні з колоніальними шалями близькосхідного походження (т.зв. «кашмірські шалі» з тонкої вовни з характерними східними мотивами) протрималося до 1810 р. [1, с. 18-19].

Похід Наполеона в Єгипет (1798-1799 рр.) став серйозним історичним важелем для нової хвилі впливів з близькосхідного регіону і дав потужний поштовх до вивчення єгипетських і мусульманських пам'яток. Зокрема, проявилась зацікавленість єгипетською, турецькою, арабською культурами не лише на рівні модних запозичень (кашмірські шалі як елемент жіночого вбрання), але й у науковому контексті, спричинивши новий етап розвитку орієнталізму.

Орієнталізм як термін обіймає всю сукупність досліджень Сходу і увесь комплекс наук про Схід. Також орієнталізм розуміється як напрям у мистецтві, ознаками якого є використання східних мотивів і поверхневе, відірване від реальності сприйняття країн Сходу. Традиційна орієнталістика спочатку займалася лише Близьким Сходом, тобто Східним Середземномор'ям, і лише згодом - Індією, Китаєм, Японією. Вважається, що формально орієнталізм почав своє існування з Віденського церковного собору 1312 р., на якому вирішили заснувати низку кафедр «арабської, грецької, ге - брейської та сирійської мов» у Парижі, Авіньйоні, Оксфорді і Болоньї. До середини XVIII ст. спеціалістами по Сходу були переважно дослідники мов, фахівці з Біблії чи ісламської релігії [6, с. 72]. Варто зазначити, що інтерес до регіону Середнього Сходу значно посилився у зв'язку з перекладом Авести і упанішад французьким вченим А. Анкетиль-Дюперроном у 1770 рр. Після єгипетського походу Наполеона по всій Європі зросла кількість орієнтальних студій і професорських кафедр, періодичних видань (наприклад, «Археологія Сходу» 1809 р.). Виникають різноманітні наукові товариства, торгові та перекладацькі фундації - Азійське товариство у Франції (Societe asiatique), Королівське азійське товариство в Англії (Royal Asiatic Society), Німецьке товариство з вивчення східних країн, Американське орієнтальне товариство (American Oriental Society) [6, с. 62].

Орієнталізм, як корпус західного знання про Схід, був витворений уявою європейців, асоціюючи Схід з екзотикою та романтичними історіями. Схід став уявною культурною протилежністю, культурним контрастом до Заходу, з цілим комплексом власних ідей і уявлень, торгівлею східними товарами, присутністю колоніальних військ. На Сході відкривалися школи і місії, консульські установи, збільшився потік європейців, які відвідували східні країни - вчені-орієнталісти, наукові і археологічні експедиції, працівники консульських служб, купці. Популярний орієнталізм створив моду на Схід і дуже помітно відобразився в мистецтві - у захопленнях, запозиченнях та інтерпретації східних мотивів.

Впродовж ХІХ ст. Схід, зокрема Близький Схід, був місцем, куди особливо любили подорожувати, і про яке багато писали - утворився цілий корпус літератури орієнтального стилю (напр., Ф.-Р. де Шатобріан «Подорож з Парижа в Єрусалим і з Єрусалима в Париж» 1810-1811 рр., А. де Ламартін «Мандрівка на Схід» 1833 р.). Варто також підкреслити значення романтизму в популяризації орієнтальних впливів. Міфологія європейського романтизму провокувала моду на мандрівки і подорожі, з якими був пов'язаний культ екзотики і Сходу. Зокрема, у 1815-1835 рр. англійський поет Дж. Байрон побував у Греції, яка боролась за незалежність з Османською імперією (1821-1829 рр.), і захопив учасників чарівністю Сходу. Орієнтальні захоплення були надзвичайно поширені в період романтизму, з легендою підвищеної чуттєвості та романтичним ореолом. У ХІХ ст. все східне стало синонімом екзотичного і таємничого.

Орієнтальні елементи проникали у сферу візуальної експресії і з'являлися у творах десятків художників (Ежен Делакруа, Жан Огюст Домінік Енгр, Ежен Фромантен, Фредерік Лейтон, Жан-Леон Жером, Леон Бонна, Фредерік Бріджмен). Ежен Делакруа побував у Алжирі і Марокко у 1830-х рр. у складі французької дипломатичної місії, серед його творів численні зображення, інспіровані культурою цих регіонів Північної Африки. Характерно, що художники зображали не лише побачене, але і уявне, оскільки деякі з них ніколи не були на Сході [6].

Після періоду панування античних форм і мотивів в одяговій моді, інспірації почали шукати на Сході, зокрема мусульманському. Франція, будучи колоніальною імперією, охоче приймала певні запозичення від арабів - мотиви східної орнаментики, особливо рослинні, тюрбани для вечірнього вбрання. Чоловіча мода, окрім орнаментальних мотивів, збагатилась фесками, вишитими жилетами і гаманцями у східному стилі (1815-1820 рр.) [1, с. 20].

В Іспанії під впливом французької моди з'являється зацікавлення власною арабською історією, мавританським мистецтвом, з відповідним привнесенням його елементів в тогочасну декоративну систему, в оформлення архітектурних споруд та інтер'єрів. Зовнішня атрибутика мусульманської архітектури у так званому «мавританському стилі» характерна для споруд періоду еклектики, риси близькосхідних запозичень позначилися на зовнішньому вигляді будинків, садиб, кафе, театрів тощо.

У 1882 р. Англія окупувала Єгипет. Станом на кінець ХІХ ст. майже всі території Близького Сходу (окрім Туреччини) були окуповані європейцями. У період розквіту колоніалізму (початок ХХ ст.) екзотичні східні елементи в моді були дуже поширеними - іранські, арабські, індійські, далекосхідні мотиви.

Наступна хвиля східного впливу в одяговій моді була інспірована гастрольними виступами російського балету в Парижі. Балет «Шехерезада» Римського - Корсакова в паризькому театрі «Шатле» 1910 р., декорації і костюми до якого створив Лео Бакст, вразив публіку східними образами і колоритом. В жіночу моду увійшли тюрбани з пір'ям, шаровари і кафтани. Легкі тканини розшивалися золотом і бісером у східному стилі. Арабський Схід, Єгипет, Індія, Туреччина вкотре привернули до себе увагу як джерела інспірацій. Провідний тогочасний дизайнер Поль Пуаре створював моделі з виразним східним забарвленням - у формах (туніки, тюрбани) і колориті, використовуючи арабські орнаменти, мотиви японського національного костюма, китайські, індійські, іранські елементи. Сині, фіолетові, зелені, рожеві і помаранчеві, червоні тони і позолота додавали одягу екзотичного звучання і контрастували з властивою модерну пастельною колірною гамою. Пуаре організовував театралізовані святкування у східному стилі, а також створював парфуми зі східними назвами: «Алладін», «Мінарет», «Китайська ніч». Завдяки Пуаре мода на Схід розповсюдилась у різних верствах суспільства [1, с. 23].

Після Першої світової війни і у 1920-х рр. в моді виразно помітні впливи колоніальних народів. Зі східних країн надходили декоративні тканини з Марокко і Тунісу, шалі та хустки, китайські, індійські, арабські елементи одягу і орнаментики. Важливим аксесуаром жіночого вбрання були вишиті шалі і хустки, часто в орієнтальному стилі. У східному стилі виконувалися вишивки, візерунки, аплікації тощо - зі складною насиченою орнаментикою. На Міжнародній виставці сучасних декоративних і промислових мистецтв (Exposition Internationale des Arts Decoratifs et Industriels Modernes) 1925 р. в Парижі, яка дала назву стилю Ар Деко, поряд з мотивами модерну і впливами кубізму, конструктивізму і функціоналізму, простежуються впливи екзотичного мистецтва колоніальних народів [7].

У другій половині ХІХ ст. джерелом східних впливів і запозичень стала культура Японії. Після відкриття для світової торгівлі у 1860 рр. японських портів Кобе і Йокогама японські товари і твори мистецтва у великій кількості почали завозити до Європи та Америки. Це стало початком хвилі японізму і однією з передумов формування образної системи стилю модерн [1, с. 19]. Величезна кількість візуальної інформації про японське мистецтво і стилістику надходила в Європу, вражаючи новими ідеями композиції, кольору і дизайну. Ці ідеї надихали європейських художників імпресіонізму, символізму і модерну. Першою доволі значною подією за межами Японського архіпелагу, завдяки якій почав формуватися образ Японії, стала Лондонська художня виставка 1862 року, після якої образ Японії і японське мистецтво привернуло увагу європейських письменників і художників того часу. Всесвітня виставка 1967 р. в Парижі, на якій були продемонстровані зразки японського декоративно-ужиткового мистецтва (кераміка, лаковані меблі, кімоно) і японської кольорової гравюри, також відіграла значну роль в ознайомленні з японською образністю і декоративною системою. Дія багатьох літературних творів стали відбуватися в Японії (напр. «Мадам Батерфляй» 1906 р.).

Мотиви, техніка і подача кольору в японському мистецтві справили помітний вплив на європейське образотворче мистецтво, зокрема на представників імпресіонізму, модерну, символізму, кубізму (Е. Мане, К. Моне, П. Гоген, Е. Дега, В. Ван-Гог, Дж. Уістлер, А. де Тулуз-Лотрек, Г. Клімт). Японські впливи, зокрема класична японська гравюра з її плавними лініями, гармонійним поєднанням чітко окреслених плям і довгих гнучких ліній, відіграли особливо важливу роль у становленні образної мови модерну, з використанням ліній і плоских плям, орнаментальністю, площинністю, асиметрією, наслідуванням і поетизацією природи.

Японські впливи проявилися у садово-паркових ансамблях - створенні «японських» садів. З'явилися види вбрання на основі кімоно (театральні манто, чайні сукні для дому) і костюмів театру кабукі, у декорі використовувалися мотиви хризантем, ірисів, сакури, драконів, метеликів, японських ландшафтів, мотив «ранкове сонце за хмарами», асиметричні вирішення. Візерунки, створені під впливом японської ксилографії та живопису, використовували Жак Дусе і Маріано Фортуні - у дизайні одягу. Роками поширення японського впливу вважають 1880-1920 рр., у 1930 рр. японізм відходить.

У ХХ ст. східні впливи стали невід'ємною частиною модних циклів, швидко змінюючи першоджерела інспірацій (мистецтво арабських країн чи, наприклад, Японії) та форму прояву: в орнаменті чи колориті, силуетному вирішенні чи аксесуарах, конкретних запозичених видах одягу або легкому загальному стилістичному звучанні. Художня культура Сходу тепер - одне із постійних джерел запозичень та інтерпретацій.

Контакти з країнами Сходу у період XVIII - початку ХХ ст. стали важливими механізмами культурного впливу. Поширення моди на мистецтво і образність Китаю, країн мусульманського Сходу, Японії викликало численні наслідування і запозичення в європейській художній культурі, моді, звичаях, і спричинилося до розвитку нових для Європи ідей. Східний вплив був територіально нестабільним, і в силу історичних умов змінював регіони інспірацій. Китайські впливи найбільш чітко зазначилися у XVIII і на початку ХХ ст., вплив Японії простежується у період 1870-1920 рр., вплив різних регіонів мусульманського Сходу - у другій половині XVIII - першій половині ХІХ, і на початку ХХ ст.

Література

європейський мода культура

1. Васильев А. Европейская мода. Три века / А. Васильев. - М.: Слово/Slovo, 2006. - 439 с.

2. Васильев Л.С. Восток и Запад в истории (основные параметры проблематики) / Л.С. Васильев // Альтернативные пути к цивилизации. - М.: Логос, 2000. - С. 96-114.

3. Ву Ю-Фанг. Китайский кабинет / Ву Ю-Фанг // Философский век. Альманах 10. - Санкт-Петербург, 1999. - С. 59-67.

4. Николаева Н.С. Утопия Востока в Европе и стиль (шинуазри) / Н.С. Николаева // Япония и Европа. Диалог в искусстве. - М.: Изобразительное искусство, 1996. - С. 379.

5. Николаева Н.С. Япония и Европа. Диалог в искусстве / Н.С. Николаева. - М.: Изобразительное искусство, 1996. - 388 с.

6. Саід Е. Орієнталізм / Е. Саїд. - К.: Основи, 2001. - 511 с.

7. Dziekonska-Kozlowska A. Moda kobieca XX wieku / A. Dziekonska-Kozlowska. - Warszawa: Arkady, 1964.

8. Заколябіна Ю. Шинуазрі та японізм у європейському костюмі XVIII - ХХ ст. http://archive.nbuv.gov. ua/portal/soc_gum/Apmp/2012_4/267-269.pdf.

9. Oriental studies http://en.wikipedia.org/wiki/Oriental_ studies.

Размещено на Allbest.ru