Данило Щербаківський: наукові розвідки та відкриття єврейського мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Данило Щербаківський: наукові розвідки та відкриття єврейського мистецтва

Євген Котляр

Анотація

Стаття присвячена дослідженням в галузі єврейського мистецтва українського мистецтвознавця Данила Щербаківського (1877--1927); Тема розглядається крізь призму біографії та професійної діяльності вченого в контексті розвитку українського мистецтвознавства. Аналізуються світлини, малюнки, щоденники експедицій та чернетки статей Д. Щербаківського 1906--1926 рр. з його авторського фонду та інших зібрань Інституту археології НАН України. На значному корпусі матеріалів демонструється систематичний інтерес вченого до пам'яток єврейського мистецтва як невід'ємної частини українського мистецтва, бажання зрозуміти художню культуру єврейських містечок колишньої «смуги осілості», особливості архітектури та розписів синагог, ритуальної атрибутики, типологію надгробків і єврейську символіку. Показується величезна цінність збережених візуальних та теоретичних розробок вченого для історіографії та сучасної науки з урахуванням подальшого зникнення цього пласта єврейської культури.

Ключові слова: єврейське мистецтво, Данила Щербаківський, архіви, щоденники, смуга осілості, синагоги, розпис, надгробки, іконографія, символіка.

Аннотация

Статья посвящена исследованиям в области еврейского искусства украинского искусствоведа Даныла Щербакивского (1877--1927); данная тема рассматривается сквозь призму биографии и профессиональной деятельности ученого в контексте развития украинского искусствознания. Анализируются фотографии, рисунки, дневники экспедиций и черновики статей Д. Щербакивского 1906--1926 гг. из его авторского фонда и других собраний Института археологии НАН Украины. На большом корпусе материалов демонстрируется систематический интерес ученого к памятникам еврейского искусства как неотъемлемой части украинского искусства, желание понять художественную культуру еврейских местечек бывшей «черты оседлости», особенности архитектуры и росписей синагог, ритуальной атрибутики, типологию надгробий и еврейскую символику. Показывается огромная ценность сохранившихся визуальных и теоретических разработок ученого для историографии и современной науки с учетом последующего исчезновения этого пласта еврейской культуры.

Ключевые слова: еврейское искусство, Даньшз Щербакивский, архивы, дневники, черта оседлости, синагоги, росписи, надгробия, иконография, символика.

Annotation

In the article have been described some research-works by Ukrainian art scholar Danilo Shcherbakivsky (1877--1927) who had been expert in the field of Jewish art; the mentioned data have been considered through the prism of the sdentist's biography and professional activities in the context of Ukrainian Art. Photographs, pictures, expeditionary diaries and drafts of articles by D. Shcherbakivsky of 1906 to 1926 and other materials taken in the Shcherbakivsky's fund as well as in the Institute of Archaeology of National Academy of Sciences of Ukraine have been put under analysis. Quite substantial volume of items has proven reseacher's deep systematic interest in monuments of Jewish art as an integral part of Ukrainian art and desire to understand traditional artistic culture of small town (shtetl) in the former Jewish pale of settlement, features of architecture and wall-paintings of the synagogues, ritual objects, the typology of Jewish gravestones and symbols etc. Great value of the receacher's visual and theoretical heritage for the historiography and present-day science has become more evident in the view of gradual disappearance of Jewish culture.

Keewords: Jewish Art, Danilo Shcherbakivsky, archives, diaries, pale of settlement, synagogue, wall-painting, gravestone, iconography, symbols.

Чотири роки тому у київському журналі «Єгупець» вийшла моя стаття «Юдаїка Павла Жолтовського» [26]. Друзі та колеги, які продивлялися цей матеріал, висловлювали свої думки щодо трагічної долі видатних українських науковців та їх розвідок, яким, з драматичних обставин, не судилося стати громадським надбанням. Торкаючись слідів цих людей, відкриваючи їхні щоденники та архіви, ми мимоволі стаємо свідками їх внутрішнього світу, ідей і роздумів, заглиблюємося до колізій особистого і професійного життя, стаємо довіреними людьми наших героїв, відчуваємо їхні масштаби, характери, а часом, здається, навіть їх волю...

Данило Щербаківський був старшим колегою Павла Жолтовського, і, напевно, вони могли б зустрітися в експедиціях і на колегіях, якби не трагічна загибель Щербаківського. Це сталося в 1927 р., за півроку до його п'ятдесятиріччя. Біографи та дослідники вченого дотепер намагаються зрозуміти справжні причини того, що офіційна влада констатувала як самогубство. У передсмертній записці Щербаківський писав, що не може більше боротися із чиновниками від мистецтва і свавіллям, які гублять плоди його життя і всю ідею українського культурного відродження [43, с. 71]. Особливо тонка натура Д. Щербаківського, вочевидь, раніше за інших, відчула, що наближається безодня, і його смерть стала своєрідним застереженням всьому суспільству.... З одного боку, в цей період українські науковці й музейники вже були готові до нового етапу наукового осмислення української, в т. ч. і єврейської спадщини. Однак, з іншого -- для всієї прогресивної гуманітарної науки та її найкращих представників, почав відраховуватися «час Ч». Фатальним роком став 1933, коли була сфабрикована «справа харківських мистецтвознавців» [40], але першим передвісником цього стала загибель Щербаківського.

В архівах і рукописах вченого залишилося безліч неопублікованих матеріалів і щоденників. Подібно до багатьох своїх старших і молодших сучасників -- Г. Павлуцького, М. Біляшівського, В. і Д. Антоновичів, Ф. Ернста, С. Транушенка, П. Жолтовського, Г. Лукомського, В. Гагенмейстера та ін., він стояв біля витоків формування українського мистецтвознавства, а також під час експедицій збирав і досліджував пам'ятки єврейського мистецтва.

Вперше я доторкнувся до його архівів та заповітних папок «Єврейське мистецтво» майже 15 років тому, коли працював над дисертацією про українські синагоги в науковому архіві Інституту археології НАН України. На цю спадщину вченого, як і у випадку з Жолтовським, мене наштовхнула публікація Юлія Ліфшиця про їхні збірки матеріалів з юдаїки. Вона вийшла в петербурзькому збірнику 1994 р. «Історія євреїв на Україні і в Білорусії: Експедиції. Памятки. Знахідки» [34], з якої почалися систематичні дослідження пам'яток єврейської культури. Минуле відкривалося крок за кроком, вірніше сказати, рік за роком, -- саме з такою періодичністю я потрапляв в архів. Поступово переді мною виростала дивовижна постать вченого зі своїм особливим психологічним і надзвичайно привабливим портретом. єврейський мистецтво щербаківський малюнок

До початку 1990-х рр. спадщина Щербаківського вкривалася пилом в архівах і не була розроблена. За часи незалежності України про нього писали Г. Шовкопляс, І. Шарафутдинова, Л. Сержант, С. Білокінь, Я. Верменич, В. Луц, О. Франко, І. Ходак, Є. Шудря, Г. Станіцина. Внесок вченого в галузь юдаїки та дослідження ним єврейського мистецтва також розглядалися у статтях В. Лукіна [36] і автора цієї публікації [25]. Разом з тим, справжня професійна реабілітація діяльності та заслуг вченого трапилася вже в наші дні. Завдяки доктору історичних наук, професору Львівського національного університету Оксані Омелянівні Франко, яка протягом 15 років, з 1975 по 1990-ті рр. була завідуючою науковим архівом Інституту археології та берегинею звітного фонду № 9 Д. Щербаківського, в 2009 р. була опублікована розгорнута джерелознавча стаття про документи і матеріали цього архівного зібрання та інших фондів, зокрема Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАКу), що мали відношення до нашого фігуранта [43]. Раніше вона також реабілітувала для української науки ім'я його брата Вадима Щербаківського (1876--1957), історика, археолога, етнографа і мистецтвознавця, фактично, сподвижника Данила.

За своє життя Данило Михайлович опублікував близько 50-ти наукових праць, і серед них такі важливі видання з українського мистецтва, як «Козак Мамай» (1913), «Символіка в українському мистецтві», «Українські дерев'яні церкви» (обидві в 1921), «Український портрет до кінця ХУІІІ століття» (стаття в каталозі виставки, підготовлена спільно з Ф. Ернстом в 1925), «Українське мистецтво» (другий том; видав разом з братом, 1926), «Український килим» (1927) і багато інших. Крім ретельного біографічного тексту, О. Франко буквально розклала по поличках його архівну спадщину, де серед іншого вона вказала і на його працю «Синагоги та єврейське мистецтво» [43, с. 74], написана на основі зібраних раніше матеріалів. Стаття О. Франко дає змогу осмислено працювати з його архівом, хоча і не висвітлює «єврейську частину» його спадщини -- її не було виділено в окремий блок.

Безпосередньому вкладу вченого в українське мистецтвознавство присвячено багато статей Ірини Ходак та її головна робота -- кандидатська дисертація про наукову діяльність Данила Щербаківського в контексті історії українського мистецтвознавства першої третини ХХ ст., яка була захищена в 2010 р. [47]. Окремий підрозділ в цьому дослідженні був присвячений юдаїці, причому автор пропорційно віддала належне вченому, виходячи з його уваги до єврейського і українського мистецтва. В своєму авторефераті вона так окреслила зусилля вченого в цієї галузі: «Д. Щербаківський усвідомлював необхідність міжетнічних культурних досліджень, тому впродовж усієї діяльності значну увагу приділяв збиранню / фіксації й дослідженню традиційного єврейського мистецтва в Україні, зокрема синагогального зодчества, житлового будівництва, мацев, ритуальних предметів. У роботі засвідчено тяглість інтересу вченого до окресленої проблематики, уточнено хронологію та топографію його експедицій, указано на зусилля, які він уживав для зацікавлення цією тематикою молодих науковців» [46, с. 15]. В цьому інтересі до єврейського мистецтва вона бачила усвідомлений підхід Щербаківського, який вважав необхідним для історика українського мистецтва вивчення мистецтва народів, які мешкали на українських етнічних землях. У цьому, зокрема, і складалася його концепція українського мистецтва, яку поділяли його колеги, зокрема Федір Ернст (1891--1942). У ті роки обидва працювали у Всеукраїнському історичному музеї ім. Шевченко: Ернст очолював його художній відділ, а Щербаківський -- історико-побутовий і етнографічний (згодом -- відділ народного мистецтва). Так, скажімо, в «Нарисі історії українського мистецтва» -- плані-концепті першого підручника з українського мистецтва (1925), який вони разом розробляли, відводилося місце і пам'яткам єврейського мистецтва. Пізніше, вже після смерті Щербаківського, Ернст озвучував їх загальне розуміння суті українського мистецтва та його національних кордонів. Воно повинно було в себе включати: творчість українських майстрів в Україні (під цим, як вказує І. Ходак, Ернст розумів майстрів усіх національностей, які мешкали в Україні); творчість українських майстрів, які працюють за межами України; творчість «чужих» майстрів на Україні (очевидно, емігрантів), окремі художні твори, сюжетно пов'язані з Україною [45, с. 266]. У цьому і складався україноцентризм їхньої ідеї. Не буде перебільшенням сказати, що єврейська частина спадщини Щербаківського, особливо в контексті того часу, гідна окремої дисертації, яка обіцяє багато відкриттів.

Ми ж спробуємо розглянути інтерес Д.М. Щербаківського до єврейського мистецтва крізь призму його біографії, особистого і професійного життя, зустрічів з «єврейським контекстом», та осмислення самобутніх форм єврейської традиційної художньої культури на українських теренах у своїх наукових студіях.

Майбутній вчений народився у селі Шпичинці Сквирського повіту Київської губернії 17 грудня 1877 р. Нині це Ружинський район Житомирської області. Цей регіон у всього єврейського світу асоціюється з фігурою легендарного Ружинського цадика Ісраеля Фрідмана (1797--1850), який в 1830-х рр. заснував у Ружині розкішний хасидський двір, втілюючи т. зв. «царську» модель керування паствою [22, с. 123--124, 134]. Щоправда, пізніше, він був змушений тікати через переслідування російською владою за кордон, в австрійську Буковину, де продовжив свою династичну лінію через родинну Садгірського-Вижницьку гілку хасидизму. Після його втечі тут на єврейській ниві запанували послідовники іншого найбільшого хасидського двору -- Чорнобильського (Тверського), численні сини ребе Мордехая (Мотале) Тверського (1770 --1837) з Чорнобиля [22, с. 123--130]. У свою чергу, він був сином Менахема Нахума Тверського (1730--1797), учня засновника хасидизму Баал Шем Това.

Саме село Шпичинці хоча і складалося з переважної чисельності українського населення, але було затиснуте з усіх боків єврейськими містечками. Згаданий Ружин знаходився від нього в 15 км. Південніше, трохи далі нього в тому ж напрямку, лежало старовинне єврейське містечко Погребище; на південному сході, в 35 км від цього села розташовувалася Сквира, де більше третини населення було єврейським. З цим містечком пов'язана довга історія однієї з гілок чорнобильської династії -- Сквирської, яка проживає нині в американських селах Нова Сквира (New Square) і Кирьят Сквира (Kiryas Square), що в штаті Нью-Йорк, де осіли нащадки сквирських цадиків і їх послідовники. Однак у той історичний час сквирськими хасидами керував засновник цієї династії, сьомий син чорнобильського ребе Іцхох зі Сквири (1812--1885). Близькість між зазначеним селом і цим містечком не можна було не помітити. Також у 40 км західніше розташовувалося головне єврейське містечко російської провінції -- Бердичів, а на півночі -- Макаров, між якими встановилося циркулювання ще однієї чорнобильської гілки, яка сходила до р. Нахума з Макарова (1805--1852), четвертого сина чорнобильського ребе. І це тільки довколишні поселення з хасидськими дворами, не кажучи про інші, більш віддалені вотчини чорнобильських нащадків, а також інших хасидських династій, про що буде сказано. Цей щільний «хасидський» контекст свідчить про те, що на цих теренах єврейський фактор був дуже помітним і впливовим, щоб не потрапити в поле зору місцевого населення.

Данило Щербаківський з'явився на світ у спадковій родині сільського священика, отця Михайла Пилиповича Щербаківського (1848--1920), який славився на всю округу як доброчинець і меценат, що став не тільки духовним, а й культурним пастирем для селян. Він був поборником і збирачем всього українського, підтримував зв'язки з видатними україністами, діячами культури і науки, «шістдесятниками XIX століття», які сформувалися під впливом українського народництва, т. зв. «хлопоманства». Серед них був той же Володимир Антонович (1834-- 1908), який згодом стане вчителем братів Данила й Вадима в Київському університеті, а також Тадей Рильський (1841--1902). Михайло Щербаківський передавав в дар київським музеям безцінні зразки церковного мистецтва [50]. Немає сумніву, що як освічена і обізнана людина він відчував ауру цих земель і добре знав людей, в оточенні яких жив, у тому числі і євреїв. Вочевидь, така широта душі і толерантність передалися і його дітям, які не тільки стали видатними у своїй справі, а й виховувалися у високій духовності та порядності. Все це впливало на атмо-

сферу, в якій складалася особистість Данила Щербаківського, та може пояснувати те, яке враження він справляв на тих, кому трапилося з ним зустрітися в житті. Не випадково його вихованці називали свого вчителя «Пеліканом» [51], проводячи зв'язок між ним і відомим сюжетом християнського мистецтва з образом пелікана, що розривав власну плоть, щоб нагодувати нею голодних пташенят.

Данило навчається в Київській гімназії, після закінчення якої, в 1897 р. (іл. 1), вступає на історикофілологічний факультет Київського університету, де формується під впливом професора В. Антоновича. Після блискучого закінчення університету в 1901 р. його беруть на кафедру російської історії, щоб готувати до професорства. Він їздить в археологічні експедиції, видає свої перші статті, збирає матеріали для XIII Археологічного з'їзду [43, с. 69], але тут в його майбутню кар'єру історика втручаються етнографія і мистецтво. Людиною, яка відкрила для молодого вченого шлях у цей захоплюючий світ, був Микола Біляшівський (1867 --1926), директор Київського художньо-промислового і наукового музею. Під його впливом Данило Щербаківський стає «кореспондентом» цього музею, починає збирати для нього, а пізніше і для полтавського музею, зразки української народної творчості. Водночас в гімназіях Києва він починає педагогічну роботу, викликаючи захоплення, любов і нескінченний авторитет у своїх учнів, заряджає їх ентузіазмом і допитливістю. Восени 1904 р. Щербаківського закликають артилеристом в армію і після демобілізації він повертається до своєї праці.

Щоправда, роботу він знаходить не в Києві, а в Умані -- влітку 1906 його запрошують учителем історії та географії в місцеву гімназію [41, с. 227]. Щербаківський залишався в Умані чотири роки і за цей час міг чудово дізнатися про місто і його особливий єврейський світ зі своїм трагічним минулим і містичним сьогоденням.

Дві обставини зробили єврейську історію Умані надбанням усього єврейства. Перше -- жахлива за своїми масштабами кривава уманська різня часів Коліївщини, вчинена гайдамаками в 1768 р., яка, згідно з єврейською традицією, забрала за три дні життя декількох тисяч євреїв Умані в річницю трагедії єврейською громадою був встановлений пост, а також по синагогах виголошувалася особлива поминальна елегія [42, кол. 109--110]. [23, с. 56--57].

Друге -- упокоєння в цій землі знаменитого цадика, ребе Нахмана з Брацлава (1772--1810), який став легендою ще за життя. Власне, ребе Нахман заповідав бути похованим саме на цьому цвинтарі, де, за словами цадика, душі померлих за віру євреїв чекали на нього [22, с. 126--128]. На той час минуло близько століття з дня його смерті. Крім того, що Умань стала паломництвом брацлавських хасидів, в ній мешкало на межі XIX і XX ст. більше 20-ти тисяч євреїв, що становило близько 60% від чисельності населення [31, кол. 1281 --1282]. В містечку було близько 20 синагог, а за рік до приїзду Щербаківського, в 1905 р., по містечку прокотилися погроми, спровоковані царською владою Масові єврейські погроми у жовтні 1905 р. стали наслідком перших революційних подій і вимушеного прийняття Миколою II «Найвищого маніфесту» про вдосконалення державного порядку, в результаті чого країною прокотилася погромна хвиля. Її сумним підсумком стало 690 погромів у 660 населених пунктах..

Поблизу Умані знаходилося багато містечок -- єврейських штетлів, де жили чорнобильські хасиди. Найближче з них, містечко Тальне, розташоване трохи більше 30 км від Умані, було знамените завдяки легендарному цадику, шостому синові чорнобильського ребе Давиду Тверському (Тальнер-ребе, 1808--1882) [31, кол. 781--784]. До його будинку, а пізніше -- і його онука Менахема Нахума, в свята з'їжджалися тисячі хасидів з усієї України. Щербаківський бував у цьому містечку.

Втім, не тільки зовнішні фактори, а й інші, доленосні події у житті вченого сподвигли його наблизитися до єврейської теми. Пролити на це світло допомогло його особисте листування в архіві, яке вивело до одвічного сюжету Cherchez la femme Від фр. -- «шукайте жінку».... Серед епістолярію вченого зберігається значна частина матеріалів, фотографій і листів уманського періоду. Працюючи на початку 2000-х рр. з цим фондом, я натрапив на його листування з якоюсь Євою Гольденберг (його ученицею), яка носила дуже особистий характер і відкривала абсолютно невідомі сторони внутрішнього життя й натури Щербаківського. Декілька років тому в журналі «Ант» були опубліковані ці та інші матеріали, що розкривають особу вченого. Авторка публікації, Галина Станіцина, колишня завідуюча науковим архівом Інституту археології, реконструювала його листування зі згаданої юної ученицею з Умані та представила справжній і досить драматичний роман, який тривав багато років [41, с. 227--229]. Найбільш гострий період був до 1910 р. -- часу його від'їзду до Києва, хоча листування тривало навіть під час його мобілізації на Першу світову війну, аж до 1916 р. Втім, цьому зв'язку не судилося перерости в щось інше, що могло б змінити життя обох: Щербаківський так і не мав сім'ї, цілком присвятивши себе науці.

Разом з тим, це залишило глибокий слід у кожному з них. Характер цього листування показують щиру любов і воздихательство юної дівчини, яка була зваблюючи особистістю, розумом, чарівністю, благородством і інтелігентністю свого вчителя і сподівалася на взаємність. Практично всі листи Єви пройняті турботою про Данилу Михайловича, сповнені наполегливих пояснень в любові, туги, обурень і образ на невизначеність їх взаємин. У свою чергу, сам Щербаківський, зберігаючи чемність і симпатії до своїй вихованці, робив як явні, так і одночасно невловимі визнання, не зумівши в підсумку остаточно визначитися зі своїми почуттями, а головне, з бажаннями. Вочевидь, з одного боку, він побоювався давати їй привід для серйозних надій і відносин, а з іншого, відчував, що у нього в житті інше призначення...

Ось кілька його відповідних рядків на її душевні визнання : «... коли я перебираю своє минуле, свої минулі мрії, мені здається, що я мріяв завжди саме про Вас, про Вас ще незнайомую, невідомую. Коли на Кавказі йшов я в гори один і сумував про щось -- це ніби про Вас я сумував. Потужні спокійні гори, закутавшись в хмари, спідлоба дивилися на мене і мовчали тоді про щось. Це вони про Вас мовчали і думали, тільки мені нічого не сказали...» [41, с. 227; 14, 168/9 --1591]. Піднесена романтика цих пасажів в іншому листі змінюється болісно розривання пристрастями: «Так, я люблю Вас, які б сумніви іноді ні тужили в душі моїй, люблю, люблю, люблю Вас, щастя моє, радість моя, серце моє... Душа моя повна як чаша, сповнена любов'ю до Вас, я боюсь пролити її, плекати, а життя штовхає її... Я не хочу думати про це...» [41, с. 227--228; 14, 168/9--1593].

Навесні 1909 р., в чернетці своєї чергової відповіді їй він пише про свої суперечливі почуття, які, по суті, і визначили фінал їх відносин: «Я належу до тих людей, які довго живуть односторонньо, ненормальним життям, не всією повнотою своєї суті. Як це не дивно, до теперішнього часу я не жив... особистим життям, не переживав того, що Вам, здається, вже довелося пережити. Моє серце рвалося до людей, але завжди воно було повно, правда, глибоким, але якимось колективним почуттям до класу, в якому я викладав, взагалі до людей, але не до кого-небудь одного.

І ось тепер на 32 році прийшло це почуття в обстановці, яка нічого, окрім низки тяжких мук мені не дала. Воно мене всього захопило і тримає як в кліщах, змушуючи забути навіть друзів» [41, с. 228; 14, 168/9--1580, арк. 22].

Можна було б наводити ще багато рядків з їх листування, однак головна думка в їх відносинах, була висловлена самої Євою в останній період їхнього листування, в 1916 р., коли вітаючи його зі святом, ймовірно з Великоднем, вона написала: «Вітаю Вас, Данек, зі Святом і бажаю Вам доброго життя з Вашою єдиною обраницею -- археологією, моєю давньою суперницею [41, с. 229; 14, 168/8--1550].

Вибірки з листування, які наводить Г. Станіцина, не вказують на особистість, сім'ю і походження самої Єви Гольденберг, що є важливим, якщо не ключовим моментом для нашої розповіді. Єврейське походження Єви Натанівни Гольденберг виявляється в декількох листах до Щербаківського, з яких випливає, що сам Данило Михайлович цілком розумів проблеми «смуги осілості» Смуга єврейської осілості -- в Російській імперії з 1791 по 1917 рр. -- встановлена територія, за межами якої заборонялося постійне проживання єврейського населення, за винятком декількох категорій т. зв. «корисних євреїв». і взагалі особливе становище євреїв в імперії. Його інтерес до юдаїки та єврейської культури міг бути мотивований рівно тією мірою, в якій чуттєві стосунки з жінкою могли сприяти бажанню зрозуміти світ близької людини. Листування між ними тривало не менше восьми років, і саме на початку їхнього знайомства і закладалися професійні інтереси та дослідницькі напрями вченого. Різниця в їхньому віці складала 15 років (в одному з листів 1912 р. Єва згадувала, що їй всього 20 років). Також треба думати, що Данило Михайлович був вхожий до Ті родини. Батько Єви -- Натан Гольденберг був вельми заможною людиною в Умані та просив Щербаківського подбати про долю своєї дочки, коли їй необхідно було отримати освіту. Важливо підкреслити, що Щербаківський взагалі допомагав своїм вихованцям, багатьом своїм учням він позичав гроші на утримання і навчання, а пізніше відмовлявся їх приймати назад, переадресовуючи ці кошти іншим нужденним. Листи, про які йде мова, відносяться до 1912--1914 рр., коли Щербаківський перебував у Києві. В одному зі своїх листів Єва вказує, що хоче отримати право проживання, для чого їй необхідна освіта. Вона радилася з Данилом Щербаківський щодо свого навчання на акушерсько-фельдшерських курсах при університетській клініці.

Єва підкреслювала, що за існуючої 10% нормі для євреїв Згідно з «процентною нормою» для прийому євреїв у гімназії та вищі навчальні заклади, введеною Міністерством освіти в 1887 р., визначалися такі квоти: 10% -- у межах «смуги осілості», 5% -- в решті частини Росії, у неї є шанс при її золотій медалі отримати перше місце, на яке з 10 в наборі могли претендувати євреї, просила довідатися про її можливості навчання, навести деякі довідки [14, 168/7--1434].

Можна припустити, що спілкуючись з нею, Данилові Михайловичу ставав ближчим і зрозумілішим єврейський світ і культура. Ця тема детально не спливала в листуванні, а лише іноді прослизала в листах Єви, як непряма згадка про своє єврейство, коли вона писала про бажання вирватися за межу осілості і здобути освіту, про «відсоткову норму» для євреїв чи про її задоволення з реабілітації у справі Бейліса 3% -- в столицях [33, с. 48]. [14, 168/7--1472].

Щоб зрозуміти, чи мав цей імпульс на фактичний науковий результат, подивимося на розвідки вченого в його уманський період і наступний час, що прекрасно відображено в збережених записних книжках експедицій. Як відомо, перебуваючи в Умані, Щербаківський не втрачав зв'язок з Києвом, проводив активну експедиційну і збиральну роботу, залучав до цього своїх учнів, керував етнографічним гуртком, заклав основу уманського краєзнавчого музею [41, с. 229]. Багато здобуті ним експонати пізніше перейшли в київський музей, куди він переїхав працювати після Умані.

До 1906 р. відноситься експедиція Щербаківського на Київщину та Полтавщину [4]. Серед недатованих матеріалів з його архіву, які можна віднести до цього періоду, найбільш цікаві фото Великої синагоги в Умані (іл. 2) та, особливо, креслярські замальовки з обмірами та фотографії унікальної дерев'яної синагоги у згаданому містечку Тальне (іл. 3).

Синагога була побудована в перехідному барочнокласицистичному стилі, судячи з усього, у другій половині XIX ст. [27, с. 94--96]. На думку сучасного наслідника тальненського ребе Давида Тверського, адмора Адмор -- титул хасидських цадиків. ребе Якова Вайнберга, ця синагога була побудована його дідом після його переїзду до Тального, між 1852 та 1860-ми рр. З листування автора статті з Я. Вайнбергом, який проживає нині зі своїми послідовниками в Ізраїлі. Фотографії синагоги в Тальному з архіву Щербаківського стали безцінним матеріалом для перенесення окремих елементів з їх «родового гнізда» -- синагоги «малої батьківщині» в Україні до нової синагоги в Єрусалимі. Будівля була придбана у 2013 р., і в неї планується встановити такий арон кодеш, який був в синагозі у м. Тальне. Ця тенденція стала характерною для низки хасидських дворів, які «емігрували» на початку XX ст. з охопленої революціями, війнами і геноцидом Європи в інші частини світу. Це було досить крупна двоповерхова будівля красивих пропорцій зі спадаючим чотирискатним дворівневим дахом і витонченою прибудовою з балконом -- жіночою галереєю на стовпах з боку західного фасаду (іл. 4). Внутрішній простір фокусувався на хибному восьмигранному куполі -- традиційному для синагог ще з другої половини XVIII ст., під яким знаходилася біма -- своєрідна катедра для читання Сувою Тори. Другим, головним «фокусом» був багатоярусний вівтарний арон кодеш, розташований по центру східної стіни (іл. 5).

У вирішенні інтер'єру поєднувалося просте, навіть грубувате оздоблення і неймовірно вишукана різьба арон кодешу, амуда (головний аналой, як правило, справа від арон кодешу, з якого ведеться молитва в синагозі), а також оригінальний для синагогальної традиції розпис східної стіни. Цей розпис розташований по обидви боки від арон кодешу і представляє дві містичні алегорії, які відображали два протилежних простори прийдешнього світу: квітучий райський сад, уготований праведникам (іл. 6), і інший світ, аскетичний і лякаючий, призначений для тих, кому доведеться тримати сувору відповідь перед Всевишнім. Ці композиції, що втілюють милість і гнів Божий до свого народу, відсилають до двох сюжетів з Тори. Так, в знак нагороди за виконання заповідей євреям будуть послані дощі, урожай, плодоносність дерев, спокій життя і мир в країні (Левит, 26:3--5), а в іншому випадку, їх спіткає посуха, голод, розруха, навала диких тварин (хижаків), хвороби, смерть і вигнання (Левит, 26:16--39). Це застереження і демонструють розписи. Ніде в інших синагогах ми не зустрічаємо подібних сюжетів, що, ймовірно, було викликано сильним впливом хасидської філософії, зокрема, династії чорнобильських цадиків. В основі їх вчення, пов'язаного з кабалою, було покладено ідею боротьби доброго і злого початків, де перемога світла над темрявою досягалася безперервним спілкуванням і розчиненням людини у божестві. Ця синагога не пережила лиха громадянської війни та єврейських погромів, безчинств солдатів денікінської армії, які влітку 1919 р. влаштували грабежі і спалили велику частину містечка [27, с. 94--96]. Матеріали Щербаківського, мабуть, єдине відоме джерело з цього об'єкта.

Подібні ремінісценції старих синагог з Белза і Вижниці можна сьогодні побачити в архітектурі синагог белзьких та вижницьких хасидів в Єрусалимі [24, с. 345--347].

Серед численних фотографій Тального ми виявляємо і фото прилеглої забудови, і будинку рабина, -- на жаль, від цього колоритного матеріального середовища містечка нічого не дійшло до нашого часу. До уманського періоду, треба думати, відносилась і фотосесія містечка Іллінці, що випливає з розмірів і маркування негативів. Щербаківський фотографує тут церкву, колоритну єврейську забудову і заїзди, а також, знамениту оборонну синагогу XVIII ст., яка ремонтувалася, згідно з написом на фасаді, декілька років тому, у 1903 р. Напис зашифрований, відповідно до традиції, івритськими літерами. Дякую д-ру Сергію Кравцову за встановлення дати на фасаді. Знімки доносять до нас зовнішній і внутрішній вигляд синагоги в лісах, ймовірно, у процесі подальшого ремонту будівлі (іл. 7).

Отож ми спробували стисло оцінити зафіксовані вченим пам'ятки, які пізніше були втрачені. Матеріали про синагогу в Тальному, разом із світлинами та інформацією про інші дерев'яні синагоги в Базалії, Животові, Конелі, Кульчинах, Уланові, Острополі, Погребище, Полонному, Тернівцях, Янушполі, Яришеві та ін. містечках, зібрані науковцем, можуть дати безцінні відомості про ці типі єврейської архітектури кінця XVIII -- початку XX ст. на Придніпровщині, Київщині та Поділлі. До слова, в архіві було виявлено і світлини дерев'яних синагог на білоруських теренах -- у Кожан-Городку та Наровлі, які типологічно більш тісно пов'язані з Галичиною і взагалі польськими землями. Не менш унікальний матеріал зібрав учений і про муровані синагоги у цілій низці містечок, таких як: Гусятин, Ізяслав, Корниця, Озаринці, Рашків, Садагура, Сатанів, Старокостянтинів, Судилків, Умань, Шепетівка та ін. Всього в архіві виявлено близько 70 світлин екстер'єрів та інтер'єрів синагог разом з начинням. Негативи багатьох з цих фотографій, а також низка інших зображень, зберігаються нині в архівних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського у Києві. Фотовідбитки синагог разом зі знімками єврейських надгробків і містечкової забудови, що знаходяться у фондах наукового архіву Інституту археології, дають уявлення про єврейську спадщину майже у півсотні населених пунктів.

Так, у записній книжці Щербаківського з «екскурсією» 1908 по Вінницькій області [5] виявляємо опис знаків Зодіаку -- мабуть із розпису -- в синагозі Вінниці, а також влаштування в ній жіночих відділень. Там же, як і в інших записних книжках -- списки світлин, серед яких синагоги в тій же Вінниці та М'ясківці.

Наступна експедиційна книжка 1910 р. віддзеркалює подорож по Волині [6]. Спроби відновити в багатьох місцях текст виявляються марними -- вчений побіжно й уривчасто записує найголовніші спостереження та почуту інформацію ...

«Мацієв. Синагога. За розповідями уренкойдеш (арон кодеш. -- Є. К.) 130-ти років, чудний наскрізного різьблення з тваринами (дракон, леви, вівці, ведмідь, єдиноріг і олень, і птиці), 2 тазу (рефлектора (?) мідних, аршини 2 в діаметрі, зверху однією орел, леви і єдиноріг, колонки з виноградною лозою, капітелі зазвичай коринфские <...

Турійськ. Кладовище єврейське (тут автор залишає лист з замальовками сюжетів різьблення надгробків. -- Є. К.) (іл. 8).

Ратне. Синагога побудована невідомо коли, була крита гонтою, перекроєна в 1865 р. залізом, уренькойдеш того ж 1965 року. Орнамент тваринний, вгорі знаки зодіаку, виноградні грона, містечко старе, крите гонтою. <...>

Рожище. Синагога <...>

У Заблудові (місто в Польщі, де знаходилася знаменита дерев'яна синагога, відома за багатьма дослідженнями і світлинами. -- Є. К.) близько Білостока стара синагога <...>».

1910 р. став для вченого ключовим на початку його професійної кар'єри. Він повертається до Києва, тепер за запрошенням М. Біляшівського для завідування історико-побутовим та етнографічним (згодом народного мистецтва) відділами в Київському художньопромисловому і науковому музеї (з 1924 р. -- Всеукраїнський історичний музей ім. Т.Г. Шевченка), де він і працював до останнього фатального дня 1927 р. За цей період він збирає для музею величезну колекцію творів українського народного мистецтва -- більше 30 тис. експонатів. Пізніше на основі цього музею було створено три окремих музєї, сьогодні це Національний музей Тараса Шевченка, Національний художній музей України та Національний музей українського народного декоративного мистецтва, які, відповідно, розділили і колекції, зібрані Д. Щербаківським. У перші роки своєї роботи вчений активно шукає шляхи модернізації діяльності музею, для вивчення російського та зарубіжного досвіду він "їде до Москви (1912), а перед самою Першою світовою війною і до Європи (1913), де відвідує понад тридцять музеїв у Німеччині, Австрії, Франції, Італії та Польщі, в т. ч. у Львові, у яких вивчає організацію музейної справи [32].

Як учасник Першої світової війни, Щербаківський -- тоді поручик артилерії, перебуває разом з армією в Галичині, Карпатах та Буковині і замальовує, фотографує історичні пам'ятки, намагається рятувати від вогню і знищення стародавні церкви, ікони, книги та ін. [48] Тут він ще тісніше знайомиться з самобутньою єврейською культурою. Світлини в його колекції синагог у Гусятині (1915) (іл. 9), Садагурі, Рашкові (нинішня Молдова) -- з того часу. Збереглася і його записна книжка 1917 р. з величезним списком архітектурних пам'яток, які він сфотографував під час війни [2].

Так театр бойових дій у період затишку ставав місцем наукових пошуків Данила Щербаківського. У його книжці наведені численні світлини з близько сотні населених пунктів, і серед них чимало єврейських об'єктів. Це синагоги і єврейські кладовища в Галичі, Герці, Грозинцях, Делятині, Дорохові, Коломиї, Могилеві-Подільському, Новоселиці, Садагурі, Сухоставі, Хотині. Особливо багато світлин було зроблено вченим з надгробків у Коломиї (більше 20ти) і ще більше в єврейському містечку в Герці (більше 50-ти), що нині знаходиться на кордоні з Румунією. Там же він фотографує велику і малу синагоги -- матеріал, надзвичайно важливий (хоча і не знайдений в архіві) з урахуванням особливого інтересу до розписів буковинських синагог. Така увага до цього регіону була пов'язана з книгою Б. Хаймовича про розписи у чернівецькій синагозі «Бейт Тфіла Беньямін» (2008) [44] і відкриттями аналогічних розписів у синагозі Новоселиці (2009) [35; 28], а також інших за програмою та іконографією розписів малої молитовні в приміщенні Великої синагоги у Чернівцях (2013). Ці матеріали пізніше стають основою наукових розробок вченого з єврейського мистецтва.

У післяреволюційні роки Щербаківський стає затребуваним на всіх культурних «фронтах» і невтомно працює. З 1917 р. він є вченим секретарем у створеній Українській академії мистецтв, а також членом комісії з охорони пам'яток старовини, з 1918 р. викладає в Археологічному і Архітектурному інститутах, з 1922 р. -- в Інституті пластичних мистецтв (пізніше -- Художньому інституті), стає заступником голови ВУАК. Крім того, він керує мистецтвознавчими семінарами при історичному музеї, засновує Київське Етнографічне суспільство тощо. Окрема лінія його роботи -- порятунок «експропрійованих» культурних цінностей з церков у період націоналізації і боротьби з релігією. Завдяки цьому до Києва з Москви повернулося кілька вагонів (!) з безцінними експонатами церковного мистецтва [43, с. 70]. І всі ці роки він продовжує працювати в музеї, водночас ініціює різні науково-дослідні проекти у ВУАК, організує експедиції, рятує твори мистецтва з колишніх панських будинків, відданих війною і нестатками на розграбування, не забуває і за юдаїку.

Серед матеріалів 1923 р., що відносяться до організації експедицій гуманітарного відділу краєзнавчої секції при Академії наук, читаємо в його чернетках і замітках про різні проблеми вивчення і збереження пам'яток культури, і перш за все фінансові, які необхідно вирішувати, звертаючись до влади [7]. Торкаючись одного з таких питань, які він обговорював з ініціативною групою ВУАН, він пише: «За останнє десятиліттє на стан культури України як в духовних так і в матеріальних її здобутках вплинули 3 фактори: світова війна, громадянська війна від доби революції і єврейські погроми. Завдяки цим трьом факторам на Україні більш ніж в інших частинах федерації було знищено пам'ятників культури, музеїв, бібліотек, архивів і т. і. <...>» [7, с. 1]. Далі він вказує на те, що турботу про збереження і вивчення національної спадщини має взяти на себе Академія наук, яка повинна просити на це фінансування держави, в т. ч. і за рахунок тієї допомоги, яку пропонують владі «приватні організації», такі як «АРА» В оригіналі «ARA» (American Relief Administration) -- «Американська адміністрація допомоги» -- благодійна американська організація, створена в 1919 р. для надання допомоги європейським країнам, що постраждали під час Першої світової війни, а також для зміцнення економічних і політичних позицій США; в 1921--1923 рр. працювала на радянських теренах, допомагаючи, зокрема, голодуючим в Україні., Комітет Нансена Міжнародний комітет допомоги Росії (The International Committee for Russian Relief (ICRR), створений в 1921 р. на чолі з доктором Фрітьофом Нансеном, верховним комісаром Ліги націй з питань біженців. і комітет «Джойнт» Американський єврейський об'єднаний розподільчий комітет «Джойнт», створений в 1914 р.; легально працював в СРСР з 1920 по 1938 рр. (з 1924 р. ще і як «Агро-Джойнт»), повернувся на пострадянський простір у 1989 р.. Іншими словами, вже тут, опосередковано через державу Щербаківський думає про залучення коштів, зокрема, Американського єврейського комітету «Джойнт» не тільки для економічної допомоги, а й задля спасіння культури, у даному випадку, єврейської. Далі вчений визначає стратегію польових досліджень, а також оптимальний склад експедицій та їх бюджет. На його думку: «В основу підрахунку наукових і технічних сил, необхідних для обстеження найбільш постраждалих від воєн і єврейських погромів місцевостей, покладено кількість, необхідну для одночасної роботи трьох різних груп в 3-х смугах України: лісовій, степовій, середній, в кожну з груп має увійти по два вчених-спеціаліста та по одному малювальнику і фотографу.

При двомісячній подорожі вони змогли б побувати в головних пунктах кожного району, зробити необхідні знімки, замальовки і придбати хоч типові предмети, що відносяться до різних сторін побуту обстежуваних місцевостей.

Плата поставлена всім однакова -- 6 доларів (! -- Є. К.) на місяць, відповідна платні середнього службовця в Наросвіти за ставками профспілки.

Добові поставлені з розрахунку 1 /30 платні на добу» [7, арк. 2 зв.].

Ці та інші матеріали дають уявлення про ті часи і умови, коли закладалися основи та база української етнографії та мистецтвознавства, а також заходи, пов'язані з охороною пам'яток.

У післявоєнні роки подорожі вченого зосереджуються на Київщині, Поділлі і Волині. Проглядаючи його рукописи, стає зрозумілим, що дослідник не робить будь-яких уподобань тих чи інших видів і пам'яток єврейського мистецтва. Його цікавлять надгробки, синагогальна архітектура, розписи синагог, ритуальне начиння. Він переписує тексти на коронах Тори, замальовує найбільш характерні сюжети різьбленого декору мацев, складає схеми розписів синагог, намагається виокремлювати й аналізувати складний комплекс символічних і орнаментальних сюжетів єврейського мистецтва.

Важливу частину його єврейських розвідок складають рукописні матеріали, виписки з літератури, бібліографічні джерела з синагогальної архітектури (в основному іноземні) [3]. Серед посилань на видання з єврейського мистецтва ми бачимо праці В. Стасова «Єврейське плем'я у твореннях сучасного мистецтва» (1873), випущений ним спільно з бароном Д. Гінзбургом альбом «Єврейський орнамент» (1905), і, у свою чергу, матеріал Гинцбурга «Стасов і єврейське мистецтво» (Збірник спогадів, 1907), відповідні статті з єврейської енциклопедії Брокгауза-Ефрона, праці істориків С. Дубнова, М. Балабана, М. Кулішера, А. Гаркаві, Г. Лукомського. Серед іншого ми виявляємо посилання на Праці XII археологічного з'їзду в Харкові (1902), де автор виділяє матеріал про символіку семисвічника-менори і його зв'язок з «Деревом життя». Він також наводить відомості зі статті Лукомського «Волинська старина» (1913) про те, що мечеть у містечку Старокостянтинів була перероблена в синагогу і т. д. Розбираючи існуючі публікації, вчений перелічує синагоги починаючи зі статті його вчителя Г. Павлуцького «Старовинні дерев'яні синагоги в Малоросії» (1910) з фундаментального багатотомника «Історії російського мистецтва», а також іншого відомого етнографа і мистецтвознавця А. Прусевича. Він згадує про єврейський музей у Львові, відкритий за ініціативою М. Гольдштейна, і єврейський музей М. Берзона у Варшаві, який розпочав роботу в 1910 р. У великій бібліотеці Щербаківського, що налічувала 1600 одиниць, зберігалося багато видань з єврейської історії, культури та мистецтва. Серед них монографії

Е. Гехта «Нарис історії єврейського народу від укладення Біблії до наших часів» (1866), М. Бараца «Біблійно-агадичні паралелі до літописних оповідей про Володимира Святого» (1908), 1-й том «Історії єврейського народу» (1914), монографія М. Лаврського «Мистецтво і євреї» (1915) та ін. [4].

У документах архіву зберігаються два цінних рукописи, що стосуються методології його досліджень єврейських пам'яток. На жаль, вони не датовані, але, судячи з усього, відносяться до 1920-х рр., можливо навіть до останнього періоду життя вченого, коли він вже набув значний досвід у цій галузі. Одна з них -- це згаданий у статті О. Франко матеріал «Синагоги і єврейське мистецтво», присвячений дослідженню типології синагогальних будівель та їх ідентичності, принципам опису та аналізу. Автор наводить два переліки опису єврейських культових споруд, які практично дублюють і доповнюють один одного. До першого він відносить «Старі синагоги і молитовні будинки» [3, с. 1], при описі яких визначає наступні позиції анкети:

Назва споруди.

Матеріал основний (дерево, цегла, камінь), форма кладки.

Додаткові матеріали -- коли частини побудовані з додаткових матеріалів.

Конструкції: чи є колони, склепіння, арки, як влаштований стелю. Чи верхній поверх.

Як влаштовано відділення для жінок, кагальні камери і т. д.

Чи є зовні кутові вежі, ганок, декоративні аркади, калонади, аттики.

Покриття (дах і покрівля. -- Є. К.), його конструкція, форма.

Вікна, двері та їх форма.

Ліплення або розпис стелі та стін (сюжети (в іншому Спису «знаки зодіаку, архітектурні мотиви, звірі». -- Є. К.), характер напису).

Урень-койдеш. Матеріал, число ярусів, характер різьблення, завіса.

Біма: характер колонок, куполу, грат.

Чи є старовинне начиння: світильники, ханукальні лампади, корони для Тор, указки, крісло для обрізання, завіси шиті і т. д.

Написи про будівництво молитовного будинку, підписи на начиннях з іменами жертводавців і майстрів, які їх робили.

Кладовище, зображення на пам'ятках, написи

на пам ятках видатних і місцевих діячів .

Обміри, плани, розрізи поздовжні і поперечні.

Час заповнення.

У другому списку «Синагоги, талмудтори» він

вказує на талмуд-тори , а в самому переліку, до слова, більш скороченому, ніж перший, вчений виділяє окремою позицією «чи є цехові синагоги» [3, с. 2]. Ймовірно, що він мав на увазі не інші божниці, а окремі відділення у Великих або Старих синагогах, де з кінця XVIII--XIX ст. стали влаштовувати малі молитовні кімнати, в яких збиралися представники різних професійних шарів: шойхети (різники), кравці, меламеди (вчителі), члени хевра кадіша (поховального братства) та ін. На Подолії і Волині було багато подібних прикладів, таких як в Острозі, Шепетівці або Шаргороді [21, с. 420].

Ще більш ґрунтовно досліджує вчений мацеви -- єврейські надгробки, якими захопився ще у воєнні роки. В архіві зберігся надзвичайно цікавий і досить великий за обсягом матеріал на восьми сторінках, який називається «Уривки з праці «Єврейські надгробки»» [3]. На початку він наводить план цього дослідження, який включає в себе наступні розділи (слідом за авторським текстом):

Вступ: значення надгробків для старого мистецтва.

Форма (пропорції, верх, задня сторона, схожість з іншими).

Орнамент:

a) загальна композиція: 1) без орнамента напис; 2) напис в картуші; 3) кольонкі і фронтон.

b) звірі (архаічність, парні звірі, зв'язок з виходним листом книжок, книгами ренессанса і взагалі книгами, геральдичність, архаічність трактовки ): 1) лев; 2) птах; 3) олень; 4) гріфон; 5) інші звірі (єдинорог, бій його з левом).

c) свічники (романські [пересікані])

d) руки

e) інші (розетки...)

f) рослини -- [більш нові], вазон і корзина Вочевидь, що вчений хотів представити художню спадщину містечка в цілому, можливо простежити взаємовплив сюжетів. Талмуд-тора -- єврейський релігійний навчальний заклад, який часто розміщувався у божниці, а також поєднував у собі функції молитовні та навчального закладу.

g) складні (природні і штучні об'єднання) символічне значення орнаменту (коліна народу єврейського, сан, написи і т. д.)

Хронологія.

Спосіб трактовки: 1) шерстки; 2) пір'я; 3) голови й шїї; 4) хвости; (пересікоємість ліній -- романська деталь)

Далі дається дуже детальний розбір скульптурної типології, особливо іконографії зображень, а також аналізується їх стилістика і професійний рівень виконання. До цієї роботи Щербаківський виконує прориси характерних деталей в різних надгробках, замальовує різні за трактуванням портали, колонки, всілякі обрамлення, детальні малюнки переплетіння менор (семісвічників -- від світильника в Єрусалимському Храмі) та свічників, птахів, а також типологію вазонів і розеток. Він нумерує свої малюнки і подає близько сотні схематичних начерків мацев, посилаючись на них у зазначених рукописних матеріалах. Безумовно, ця робота потребує ретельного вивчення і окремої публікації разом з ілюстративним рядом.

Слід закцентувати увагу на кількох спостереженнях вченого. Вивчаючи надгробки на Прикарпатті, Буковині та в Галичині, він вказує на низку зразків, що є прикладами скульптурного, а не горельєфного різьблення, підкреслює незвичайність аматорських прийомів, які використовували майстри-різьбярі, що поєднували реалістичну і умовну манеру. Досвідчені очі науковця відразу розпізнали професійну руку майстра, а також посередню різьбу, де автор «копіюючи щось, не зрозумів орігиналу, і передав якісь мотиви, в яких сам погано розбирався..., і далі, після ретельного аналізу сюжетів: «Не всі надгробки одинакової художньої вартості, єсть в'ялі беспомощні композиції ремесничої роботи, особливо серед нових надгробків. Але більшість старих композицій зберегла в собі гарні традиції великого стилю, свідчить про розуміннє декоративних прийомів, про розуміння сили й краси лінії, краси гри світо-тіні і дає цілий ряд інтересних декоративних прийомів <...>».

В інших місцях він виокремлює типологію розеток у різьбленні надгробків, підрозділяючи їх на розетки «двох сортів»: 1) чисто геометричні, в основу яких покладені вписані в коло шестерні розетки, що розвиваються тим же шляхом далі; 2) вінок з листя, часом дуже витримано стилізований. Він підкреслює, що іноді зустрічаються розетки із зображеннями «шести «баранячих рогів»» в центрі, а також те, що сама верхня частина надгробків іноді видозмінювалася, згідно з формою розетки, і зорово полегшувала її [3, с. 161]. Вчений намагається розібрати і символіку кипариса, посилаючись на думку відомого історика античності і археолога М. Ростовцева про поховальне значення цього символу в надгробках євреїв, вірмен і татар [3, с. 192].