Розвиток дефініції "зброя" у давній міфопоетичній традиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток дефініції "зброя" у давній міфопоетичній традиції

Устинов Сергій Денисович

Анотація

УДК 008

Розвиток дефініції "зброя" у давній міфопоетичній традиції

Устинов Сергій Денисович, кандидат технічних наук, завідувач кафедри художніх виробів з дерева і металу Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва ім. М. Бойчука, e-mail: tanushka2008k@rambler.ru.

У статті розглядається розвиток дефініції "зброя" та її відображення в стародавніх літературних джерелах. Робиться акцент на матеріалі, з якого виготовляли перші види зброї. Простежуються культурні особливості народів, що віддавали перевагу тому чи іншому виду озброєння. Актуалізується вивчення зброї як джерела емоційного та інтелектуального впливу на культуру і духовний світ людини.

Ключові слова: зброя, міфологія, героїчний епос, міфопоетична традиція, види озброєння.

Аннотация

Развитие дефиниции "оружие" в древней мифопоэтической традиции

Устинов Сергей Денисович, кандидат технических наук, заведующий кафедрой художественных изделий из дерева и металла Киевского государственного института декоративно-прикладного искусства им. М. Бойчука.

В статье рассматривается развитие дефиниции "оружие " и ее отражение в древних литературных источниках. Делается акцент на материале, из которого изготавливали первые виды оружия. Прослеживаются культурные особенности народов, отдававших предпочтение тому или иному виду вооружения. Актуализируется изучение оружия как источника эмоционального и интеллектуального воздействия на культуру и духовный мир человека.

Ключевые слова: оружие, мифология, героический эпос, мифопоэтическая традиция, виды вооружения.

Annotation

Development of the definition "weapons" in the ancient mythopoethic tradition

Ustinov Sergey, PhD in Engineering, the head of the art products from wood and metal chair, Mychailo Boichuk Kyiv state institute of applied arts and design.

The article discusses the development of the definition of "weapons" and its reflection in the ancient literary sources. The attention is paid to the material of the first produced weapons. The cultural peculiarities of the peoples who gave preference to a particular kind of arms are traced. The study of weapons as a source of emotional and intellectual impact on culture and spiritual world of human are actualized.

Keywords: weapons, mythology, heroic epic, mythopoethic tradition, types of arms.

Зміст статті

Зброя - культурна спадщина нації, важлива складова характеристики будь-якої епохи та її культури. Людина й зброя із давніх часів нероздільно мандрують шляхом еволюції. Першими видами зброї були палиця і камінь. Із самого початку основним призначенням зброї був, у першу чергу, захист від хижаків, а потім - полювання. Але пізніше зброя стала використовуватися для нападу на людей та для оборони. Зброя завжди забезпечувала людині їжу і надійний захист практично від будь-якого ворога. Для кожного історичного періоду були характерні свої типи зброї. При цьому вони змінювалися разом зі зміною суспільства. Важливість цього цінного винаходу підтверджена тисячолітнім досвідом. Таким чином, тандем людини та зброї має колосальний історичний період співіснування.

Вивчення зброї є одним з актуальних і перспективних напрямів сучасної науки в розвинених країнах світу. Протягом останніх десятиліть зростає число досліджень щодо зброї, музеї ведуть політику збільшення кількості тимчасових виставок, реорганізовуються старі й відкриваються нові експозиції та музеї зброї, зростає число колекціонерів, зброєзнавців і аматорів зброї. Зброя є значущою ланкою історичних реконструкцій, мистецтвознавчого пошуку, освітньо-виховних програм, туризму.

Культурно-історичними питаннями ролі зброї в житті людини займалися В. Бехайм, П. фон Вінклер, П. Крен, В. Куліков, В. Гаморів, Ю. Єрешко, С. Рудюк, В. Клочко, Н. Дядюх-Богатько та ін.

Як об'єкт дослідження зброя викликає інтерес широкого кола вчених: військових істориків, археологів, мистецтвознавців, криміналістів, металургів, ювелірів. Частково торкаються даної теми культурологи, однак їхній інтерес до зброї обмежується, в основному, музейним експонуванням і колекціонуванням.

У цьому аспекті актуальним є вивчення зброї як джерела емоційного та інтелектуального впливу на культуру, духовний світ людини, її естетичні смаки. Метою даної статті є розгляд дефініції "зброя" у давній міфопоетичній традиції та героїчному епосі.

Для коректного досягнення мети хотілося б окреслити рамки зазначеної дефініції. Зброя є найдавнішим предметом матеріальної культури, який багато в чому визначив розвиток людства й напрямок його історичного руху. Археологічні джерела, що відносяться до першого періоду кам'яного віку - палеоліту (1 млн. 900 тис. - 10 тис. років тому), вказують на те, що вже тоді людина вміла застосовувати каміння, дерево, кістки тварин для добування їжі: полювання на диких звірів і викопування (збирання) із землі їстівного коріння. Спочатку для цих цілей вона використавувала свої зуби, нігті, руки, ноги та підбирала з землі для добування їжі створені природою камені, дерев'яні суки й т.п. Таким чином, поява "зброї природного створення" відбувається разом із появою людини, однозначно ідентифікуючи її як рід зброї з поняттям "природна зброя" при описі загальної історії людського суспільства й в епоху палеоліту. Цей рід зброї поєднує (охоплює) всі її можливі різновиди з однаковими відмітними ознаками, які могли б бути створені природою й використані людиною для самозахисту (збройної боротьби) як на самому ранньому історичному етапі свого розвитку - в епоху полювання й збирання, так і на наступних історичних етапах, коли людина стала використовувати не тільки створену природою зброю, але й робити зброю сама - своїми руками, поклавши початок появі й розвитку іншого найважливішого роду зброї - так називаної штучної або технічної.

З письмової історії народів і держав відомо, що з розвитком землеробства й скотарства племена (родові громади) одержали можливість давати їжу, одяг і надавати дах із надлишків, створюваних членами громади, так званими "ремісникам", що спеціалізувалися тільки на виготовленні штучних знарядь праці й, відповідно, штучної (технічної) зброї. Від цього часу, який можна орієнтовно зафіксувати на перших роках V тис. до н.е., починається усвідомлене людством формування й розвиток організації озброєння як виду предметно-трудової діяльності зі створення зброї, її накопичення і торгівлі нею для озброєння. Можна так само стверджувати, що відтоді бере свій початок й одна з найдавніших людських професій - професія зброяра.

Перші знаряддя, що використовуються явно і як зброя (дрючки, палиці, бумеранги й т.п.), відносять до епохи палеоліту (приблизно 250-300 тис. років тому). Появу й поширення якісно нової зброї (лук, стріли), що дало початок розвитку метальних знарядь, відносять до мезоліту (приблизно 14 тисяч років тому).

Спочатку метою створення й застосування людиною технічної зброї стають насильницьке відібрання озброєним плем'ям їжі, одягу, знарядь праці, предметів побуту й т.д. у сусіднього племені (громади) і захист (оборона) суспільного надбання свого племені (громади). У часи більш пізніх цивілізацій до цих цілей додаються знищення збройних формувань, а іноді й населення, протиборчої сторони, захоплення військовополонених, які стають першими рабами людського суспільства, а також родючих, багатих на природні ресурси територій інших народів і держав і т.д. Із часу переходу людського суспільства до заняття землеробством і скотарством філософи й історики більш пізніх століть починають у своїх творах називати зброю "засобом насильства".

Якісне вдосконалення й кількісне нагромадження народами й державами зброї, створення її численних різновидів призвело в більш пізні століття до їхнього узагальненого визначення в письмових джерелах як "засобу збройної боротьби", а збройні зіткнення набули відмітних ознак такого явища, як війна.

Зброя стала невід'ємним елементом людської культури. Можна тільки здогадуватися, які емоції, почуття (страх, гнів, ненависть, сум, радість і т.д.) відчувала первісна людина в єдиноборстві зі звіром або своїм єдиноплемінником, застосовуючи запозичену у природи або зроблену своїми руками зброю. З "вірною їй" зброєю людина, як правило, не розставалася до самої смерті. Вона боготворила таємничу силу своєї зброї, прикрашала її. Цю зброю ховали поруч із власником після його смерті разом з улюбленими предметами побуту, тваринами й близькими людьми, яких за звичаєм, вочевидь, перед цим убивали. Про ці факти свідчать відкриття, зроблені у XIX й XX століттях: при розкопках у Середземномор'ї й на Близькому Сході; археологічні відкриття в Китаї, Японії й Індії; при вивченні раннього залізного віку, пізньої античності й середньовіччя в Європі; при виявленні пам'яток доколумбової Америки в Західній півкулі (ацтеків у Мексиці, майя в Центральній і Південній Америці, інків у Перу); численних піздньопалеолітичних пам'яток у Костьонках у Росії біля Воронежа, стоянок шелльського часу Сатани-Дар у Вірменії, мустьєрських пам'ятників Киїк-Коба в Криму й Тешик-Таш у Середній Азії та багатьох інших [3].

Найбільш яскравими та переконливими свідченнями неперервного емоційного й інтелектуального впливу зброї на людину протягом всієї історії розвитку людського суспільства є численні пам'ятники духовної культури, які несли і продовжують нести найбільше світоглядне, інтелектуальне й образне навантаження цього впливу. Насамперед, це міфи й героїчний епос, художня література, твори образотворчого мистецтва й музичної творчості, колекції зброї.

Зброя є одним із потужних джерел емоційного й інтелектуального впливу на людину з найдавніших часів до наших днів, вона відіграє важливу роль у численних міфах і героїчному епосі різних народів.

Роль зброї в численних давньоєгипетських міфах, що донині мало вивчена, значною мірою забарвлена наївними релігійними уявленнями їхніх героїв про надприродні сили природи. У кожному літературному джерелі натхненно оспівується перемога бога-сонця над супротивником за допомогою зброї (списа, лука, меча, кинджала). Цей мотив проходить через весь солярний культ. Так, в "Текстах пірамід" (Висловлення 385) згадується битва бога Ра з його ворогом змієм Апопом: "Ра сходить проти тебе, Гір натягає свої дев'ять луків, Проти цього духу, що виходить із землі, З відрубаною головою, З відрізаним хвостом", а у віньєтці 17 глави "Книги мертвих" докладно викладається боротьба Ра в образі кота зі змієм: кіт двома ножами відрізає голову змієві [9].

Сильним емоційним впливом на духовний світ людини позначений вавилонський міф про створення світу і людей, що носили назву "Енум Еліш" ("Коли вгорі..."). Словесне наповнення давніх міфів не передає й у принципі не може передати повністю їхній зміст: текст вимовляється під час сакрального ритуалу, і повний текст міфу - це зміст усього ритуалу. "Коли вгорі" виконувався щороку під час святкування вавилонського Нового року. Метою такого виконання є повернення до "початку часів" і виправлення недоліків, що нагромадилися у світі. У цьому міфі розповідається про перемогу бога Мардука над кровожерливою Тіамат і його наступне воцаріння й улаштування всесвіту. Мардук озброюється для бою. Його зброя - лук і стріли, булава, блискавка й тенета, що їх тримають за кути чотири вітри. Наповнивши своє тіло полум'ям і створивши сім бурхливих ураганів, Мардук сходить на свою грозову колісницю й виступає проти Тіамат та її воїнства. Викликавши Тіамат на двобій, Мардук накидає свої тенета, щоб захопити її, а коли вона розкриває рота, маючи намір поглинути його, заганяє в її розверсту пащу злий вітер, що не дає їй зімкнути щелепи, і простромлює стрілою її серце [11, 36].

Дефініція "зброя" та її участь у житті людського суспільства присутня в літературних пам'ятках Стародавньої Індії. У давньоарійському епосі "Ригведа" біля чверті всіх молитов, що входять у цю книгу, адресовано Індрі, найбільшому з богів: сильнорукий, могутній, рудобородий і пузатий від випивки, у найбільш божественні моменти свого життя він тримає в руках блискавку, але бореться і як воїн, з луком і стрілами на своїй колісниці. Він наїзник худоби, але, насамперед, руйнівник ворожих фортець і переможний проводир арійців під час великого завоювання ненависної давньої імперії Пенджабу. Разом із ним б'ються юні воїни - марути, якими командує Рудра - суперник Індри, й все-таки якоюсь мірою й двійник, непереможний, швидкий, юний, що не має віку, правитель світу.

За описом ця молитва дуже схожа на кельтські сказання, що відносилися до I ст. до н.е. і розповсюджені тоді в Ольстере й Північній Британії (цикл про Фіна, ольстерський цикл): "Нехай ми переможемо разом із луком, із луком у битві, із луком у гарячих сутичках. Лук приносить ворогам горі й сум, озброєні луком, ми скоримо всі країни. Радісно, коли тятива притискається близько до вуха й тримає в обіймах улюбленого друга. Натягнута на лук, вона шепотить, як жінка, - та тятива, що захищає нас у бою" [7].

Тут лук - улюблена зброя, його тятива для воїна звучить як ласкаві слова жінки, але почуття те ж, що наявне в романах епохи лицарства. Отут змішалися захват і ніжність, радість і впевненість у своїх силах, що народилася завдяки тому, що улюблена зброя дозволяє ефективно займатися улюбленою справою - боротися. Адже для чоловіка не було кращої справи, більш шляхетного заняття, ніж воювати й повертатися з перемогою. Природно, що до предмета, що допомагає в цьому, ставляться із щирою прихильністю й звертаються до нього як до живої істоти, а не як до неживої речі. зброя культура літературне

Найдавніші відомості про кельтську зброю, у тому числі ті, що послужили прототипом для більш пізніх зразків, дають древні сказання. Епічних літературних джерел давніх кельтів збереглося вкрай мало. Однак, у тих нечисленних сказаннях, що є у нашому розпорядженні, можна простежити, якою зброєю володіли кельтські герої. Так, наприклад, у знаменитій епічній сазі "Викрадення бика з Куальгне" ("Tain В Cuailgne"), у якій легендарний епічний герой Кухулін звершує свої славні подвиги, знаходимо опис зброї: у руці він тримав "особливий щит густо малинових кольорів, оббитий по окружності білосніжною срібною смугою. На лівому стегні в нього висів меч із золотою рукояттю. За спиною в нього, у колісниці, виднілися довгий спис й обоюдогострий дротик, прикріплений до плетеного ременя із заклепками з білої бронзи" [6].

Меч у бою завжди був життєво важливий: близько 700 року до н.е. на зміну бронзовому мечу, що рубає, популярному в пізньому бронзовому столітті, прийшов довгий залізний меч, яким можна було ще й й колоти. Полібій, говорячи про галльські мечі у своєму описі знаменитого бою при Теламоне, стверджує: "Галатским мечем можна тільки рубати... мечі їх, як сказано було вище, придатні тільки для першого удару, що слідом за тим притупляються й на зразок скребниці викривляються уздовж і поперек настільки, що другий удар виходить занадто слабкий, якщо тільки солдат не має часу випрямити меч ногою, упираючи його в землю" [5]. У ранніх ірландських сагах є згадки про розпрямлення меча ногою; іноді для цього використовували навіть зуби. Як ми вже відзначали, часто використовувалися мечі із золотими рукоятями. У "Викраденні бика з Куальгне" Кухулін і Фер Діад борються мечами з рукоятками зі слонової кістки. Пізніше в тому ж самому двобої Фер Діад вибирає "важкі, що важко рубають мечі" як свою зброю на день.

Кельтські воїни також носили пару копій із широкими лезами, що використовувалися для метання. У ході двобою зі своїм названим братом Кухулін вибрав списа як зброю: "Тоді випробуємо важкі довгі списи, - сказав Кухулін, - може бути, удари списа швидше вирішить нашу суперечку, ніж учорашнє метання. І нехай приведуть коней та запряжуть у колісниці, тому що не пішими будемо сьогодні боротися" [6].

В епоху гальштата використовувався також кинджал із широким лезом. Коли став популярним колючий залізний меч, кинджал стали використовувати для ближнього бою.

Не менш войовничим є скандинавський епос. Традиційно до нього відносять "Едду" - Старшу й Молодшу. Досліджуючи давньоскандинавську міфолого-філософьску традицію, можна відзначити, що в давньопівнічному способі життя військова тематика є невід'ємною частиною формування основного показника боєздатності. Воєнізованість суспільства припускає можливість здійснення різного роду пересувань по суміжних територіях і захоплення останніх. Військова тематика досить чітко прописана в еддичній традиції. За текстами "Старшої" та "Молодшої Едди" в давньопівнічному суспільстві можна простежити часте використання холодної зброї, призначеної для рукопашного бою. Весь набір даного виду зброї - ударна, та, що коле та рубає, а також комбінована (що і коле, і рубає) представлений на сторінках Едд. У тексті також містяться відомості про різні випадки застосування цієї зброї.

У світовій міфологічній традиції одним із головних показників воєнізованності суспільства є безпосереднє відбиття військової тематики в образі глави пантеону. Давньоскандинавська міфологія не є винятком із загального правила й активно включає в образ Одіна різні елементи, що демонструють причетність глави пантеону до військової справи. Традиційною зброєю Одіна є спис - Гунгнір (Gungnir). Відповідно до традиції, цим списом, що має надприродні властивості, завжди попадав точно в ціль тільки Одін. Застосування розглянутого виду озброєння особисто главою пантеону зафіксовано в еддичній традиції: "У військо метнув Одін спис, це теж звершилось у дні першої війни..." [8]. Важливо відзначити, що виготовлено спис Одіна із ясена, і сам він асоціюється зі Світовим деревом.

Другий за значенням бог скандинавської міфології - Тор - також був власником незвичайної зброї. Молот - специфічна зброя Тора, як і спис Одіна. Молот спочатку був задуманий кам'яним, але в "Молодшій Едді" в історії виготовлення ковалями - цвергами (карликами) скарбів асів, йдеться вже про залізний молот. Як і спис Одіна, молот Тора також має ім'я - Мьєлльнір (Mjollnir). І, звичайно ж, найбільш дорогим й, безсумнівно, найбільш шанованим видом зброї скандинавів, найбільшою мірою овіяним легендами й переказами, був меч. У скандинавському епосі меч виступає в ролі живої істоти, що має власне ім'я і неповторну долю, як спис і молот. Наприклад, меч Сіґурда називався Грам (др. ісл. - Gramr). Про нього сказано, що "він був таким гострим, що Сіґурд занурював його в Рейн і пускав за течією пластівці вовни, і меч різав пластівці, як воду. Цим мечем Сигурд розсік ковадло Реґіна" (Старша Едда, Мовлення Реґіна) [8]. Цим же мечем Сіґурд убив дракона Фафніра. Меч був атрибутом Тюра, скандинавського бога війни й військової честі, хранителя військових правил, заступника двобоїв.

В найбільшій пам'ятці давньояпонської літератури "Кодзикі" ("Запис про діяння стародавності") наводяться відомості про меч Кусанагі, що добув бог Сусаноо з тіла восьмиголового й восьмихвостого змія. Цей меч Сусаноо подарував богині Аматерасу. Згодом Аматерасу віддає меч своєму онуку Нінігіно Мікото, який зійшов з Неба на Землю, щоб стати правителем країни Ідзумо (Японії) [2].

Аж до теперішнього часу меч є символом імператорської влади. У часи феодальної Японії меч вважали "душею самурая", святинею й фамільною коштовністю. Його вважали уособленням, насамперед, релігійної переконаності, прямодушності, честі й вірності боргу. До цього буддійського тлумачення суті меча, з додаванням елементів конфуціанської моралі, долучається ще й синтоїстське, язичницьке тлумачення. Споконвічно в синтоїзмі меч наділявся магічною силою. Вважалося, що кожен меч, подібно чарівному мечу бога Сусаноо, здатний вершити чудеса в боротьбі зі Злом. Меч самурая поміщали в ложе мертвого й у колиски дитини, щоб відігнати злих духів.

При розгляді міфопоетичної творчості й героїчного епосу давнини, заслужена увага приділяється пам'яткам античної літератури. Для опису зброї героїв давньогрецьких міфів використовуються найбільш яскраві фарби:

"... Вийшла на світло з голови громовержця могутня войовниця, богиня Афіна-Паллада. У всеозброєнні, у блискучому шоломі, зі списом і щитом

... Грізно потрясла Афіна своїм виблискуючим списом [4, 44],

... Важкий подвиг мав здійснити Персей... Афіна дала Персею мідний щит, такий блискучий, що в ньому як у дзеркалі відбивалося все; Гермес же дав Персею свій гострий меч... [4, 106-107],

... Геракл зробив собі величезну палицю з вирваного ним із корінням в Немейському гаю твердого, як залізо, ясена. Меч Гераклу подарував Гермес, лук і стріли - Аполлон, золотий панцир зробив йому Г ефест, а Афіна сама виткала для нього одяг [4, 140],

... Пелею - батькові троянського героя Ахілла - ніхто не міг протистояти, коли він боровся подарованим йому богами чудесним мечем... Пелею подарував Хірон свій спис, ратище якого було зроблено із твердого, як залізо, ясена, що виріс на горі Пеліон ..." [4, 258-259].

В "Іліаді" можна зустріти опис озброєння героїв: "Вождь Меріон запропонував Одіссею й лук і сагайдак свій, віддав і меч; на главу ж надягнув Лаертіда героя шолом зі шкіри" [1].

Однак у Гомера описів зброї дуже мало. Можливо, це пов'язане з тим, що жителі Середземномор'я ніколи не ставилися до своєї зброї з таким романтичним благоговінням, як це робили тевтони, кельти або індуси й японці. Мікенці та греки класичного періоду належали до індоєвропейських народів, а отже, були грізними воїнами, але вважали зброю придатною тільки для війни й ставилися до неї без найменшого нальоту романтики. Звичайно, і стародавні греки вважали зброю гідним об'єктом для прикрашання: єдиний раз, коли Гомер дозволив собі докладно зупинитися на описі зброї, це пісня, у якій розповідається про щит, викуваний Гефестом для Ахілла. Однак навіть тут поет описує тільки карбовані малюнки, якими бог прикрасив щит. Це є свідченням того, що греки не бачили у своїй зброї одухотворених предметів і тим більше не поклонялися їй - усього лише використовували під час війни й відкладали убік, як тільки відпадала у ній необхідність.

Розглянувши дефініцію "зброя" у міфопоетичній традиції давнини й героїчному епосі, можна зробити наступні висновки. Військова тематика, відображена у літературних пам'ятках багатьох століть, викликає непідробний інтерес. Саме з літературних джерел можна скласти чи не найкращу картину історії розвитку й удосконалення зброї, а також почерпнути відомості про культурний світ різних народів.

Прототипи більшості видів особистої зброї ручного й механічного періодів з'явилися вже в залізному віці й можуть бути класифіковані в такий спосіб: колюче й ріжуче - меч, кинджал; древкове - спис, сокира й т.д.; ударне - кийок, булава й т.д.; метальне - праща, лук, довгий лук, арбалет, духова трубка [10, 27].

Серед особистої зброї мечу належить воістину унікальне місце. Він символізує державу, владу й правосуддя. Жодна зброя не користувалася такою любов'ю й повагою, як меч, відомості про нього містяться практично у всіх літературних джерелах. Наступним за інтенсивністю використання й згадування у древніх текстах є спис, що використовувався багатьма народами у військовій справі не рідше за меч. Лук - універсальна зброя, що відноситься ще до кам'яного віку. Археологи під час розкопок часто знаходять кремінні наконечники стріл, що належать до неоліту. Лук і стріли теж були розповсюдженим видом зброї на значній території, однак, як свідчать письмові джерела, у скандинавських країнах луком користувалися вмілі мисливці, але не воїни. Цей вид зброї не був визнаний у германських племен бойовим. У свою чергу, улюбленою бойовою зброєю північних народів, як можна було помітити з міфопоетичних текстів, був молот. Деякі з військових молотів були надійною смертоносною зброєю - їхня вага доходила до 11 кілограмів, і це було гідне спорядження верховного божества.

Таким чином, дефініція "зброя" розвивалася й удосконалювалася в історії культури, що знайшло своє відбиття в міфопоетичній творчості й героїчному епосі. Цей найдавніший предмет матеріальної культури завжди мав духовний і психологічний вплив на людину через свою міць, можливості й естетичні ознаки. В останні роки компанії-виробники акцентують не на технічних характеристиках зброї (обсяг магазина, скорострільність, дальність польоту кулі і т. ін.), а на оформленні зброї: різноманітних візерунках, убудованих коштовностях, спеціальній підсвітці й т. ін. Споживачі стали інвестувати гроші саме в коштовно оформлену зброю - пістолети й револьвери, холодну зброю, що прикрашені дорогоцінним камінням, позолотою й незвичайним декором. Такі вироби зброярського мистецтва цінуються більше за готівку й цінні папери. Історія зброї та зброярства - перспективна тема для подальших наукових досліджень в галузі культурології й мистецтвознавства, тому що дефініція "зброя" - це не тільки війна й руйнування, але й краса, національні й етнічні традиції, можливість вивчення минулого для більш ясного бачення свого сьогодення та майбутнього.

Література

1. Гомер. Илиада [Электронный ресурс]/ Гомер. - Режим доступу: http://www.lib.ru/ POEEAST/GOMER/gomer01.txt.

2. Кодзики [Електронний ресурс]/ Режим доступу: www.rulit.net/books/ kodziki-read-258265.

3. Куликов В.А. История оружия и вооружения народов и государств с древнейших времен до наших дней [Электронный ресурс]/ Валерий Куликов. - Режим доступа: http://www.historia.ru/biblio/kulikov/kulikov_glava1-2.htm.

4. Кун Н.А. Легенды и мифы древней Греции / Н.А. Кун. - М.: Государственное учебно-педагогическое издательство министерства просвещения РСФСР, 1954. - 450 с.

5. Полибий. Всеобщая история [Электронный ресурс]/ Полибий. - Режим доступа: www.gumer. info/bibliotek_Buks/Hi story/Polib/02. php.

6. Похищение быка из Куальгне [Электронный ресурс]/ Режим доступа: http://www.rulit.net/books/pohishchenie-byka-iz-kualnge-read-265295-1.html.

7. Ригведа. Гимн оружию. [Электронный ресурс]/ Режим доступа: http://tihomirvg. narod. ru/RigAtveda/Rigveda. Htm.

8. Старшая Эдда [Электронный ресурс]/ Режим доступа: http://prozaik.in/avtorneizvesten-starshaya-edda.html?page=3

9. Тарасенко Н.А. Виньетка 17-й главы Книги Мертвых с котом, змеем и деревом в источниках XIX-XXI династий [Электронный ресурс]/ Микола Тарасенко. - Східний світ. - 2010 - № 3. - Режим доступа: http://www.academia.edu/1443934/_17-_-iSd_XIX_XXI.

10. Хогг О. Эволюция оружия. От каменной дубинки до гаубицы / Оливер Хогг. - М.: Центополиграф, 2008. - 250 с.

11. Хук С. Мифология Ближнего Востока / Самуэль Хук. - М.: Наука, 1991. - 183 с.

References:

1. Gomer. Iliada [Elektronnyi resurs]/ Gomer. - Rezhim dostupu: http://www.lib.ru/ POEEAST/GOMER/gomer01.txt.

2. Kodziki [Elektronnii resurs]/ Rezhim dostupu: www.rulit.net/books/kodziki-read-258265.

3. Kulikov V.A. Istoriia oruzhiia i vooruzheniia narodov i gosudarstv s drevneishikh vremen do nashikh dnei [Elektronnyi resurs]/ Valerii Kulikov. - Rezhim dostupa: http://www.historia.ru/ biblio/kulikov/kulikov_glava1-2.htm.

4. Kun N.A. Legendy i mify drevnei Gretsii / N.A. Kun. - M.: Gosudarstvennoe uchebno- pedagogicheskoe izdatel'stvo ministerstva prosveshcheniia RSFSR, 1954. - 450 s.

5. Polibii. Vseobshchaia istoriia [Elektronnyi resurs]/ Polibii. - Rezhim dostupa: www.gumer. info/bibliotek_Buks/Hi story/Polib/02. php.

6. Pokhishchenie byka iz Kual'gne [Elektronnyi resurs]/ Rezhim dostupa: http://www.rulit.net/books/pohishchenie-byka-iz-kualnge-read-265295-1.html.

7. Rigveda. Gimn oruzhiiu. [Elektronnyi resurs]/ Rezhim dostupa: http://tihomirvg. narod. ru/RigAtveda/Rigveda. htm.

8. Starshaia Edda [Elektronnyi resurs]/ Rezhim dostupa: http://prozaik.in/avtor-neizvesten- starshaya-edda.html?page=3.

9. Tarasenko N.A. Vin'etka 17-i glavy Knigi Mertvykh s kotom, zmeem i derevom v istochnikakh XIX-XXI dinastii [Elektronnyi resurs]/ Mikola Tarasenko. - Skhidnii svit. - 2010 - № 3. - Rezhim dostupa: http://www.academia.edu/ 1443934/_17-_-iSd_XIX_XXI.

10. Khogg O. Evoliutsiia oruzhiia. Ot kamennoi dubinki do gaubitsy / Oliver Khogg. - M.: Tsentopoligraf, 2008. - 250 s.

11. Khuk S. Mifologiia Blizhnego Vostoka / Samuel' Khuk. - M.: Nauka, 1991. - 183 s.

Размещено на Allbest.ru