Дибинецька керамічна скульптура гончарів Тарасенків (друга половина ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дибинецька керамічна скульптура гончарів Тарасенків (друга половина ХХ ст.)

Руденко Олександра Олександрівна

Анотація

УДК 008:738(477)"16-19"

Дибинецька керамічна скульптура гончарів Тарасенків (друга половина ХХ ст.)

Руденко Олександра Олександрівна, аспірант Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, e-mail: Sashust@meta.ua.

Аннотация

Дыбинецкая керамическая скульптура гончаров Тарасенко (вторая половина ХХ ст.)

Руденко Александра Александровна, аспирант Национальной академии руководящих кадров культуры и искусств.

Исследование посвящено анализу творческого наследия новатора в традиционной Дыбинецкой скульптурной пластике последней трети ХХ в. Михаила Тарасенко и его сыновей. Собраны сведения о лучших коллекциях работ этих керамистов, хранящихся в музеях Киевщины: НМНАБУ, НМУНДИ, НЦНК "Музей Ивана Гончара", НИЭЗ "Переяслав" и Музее истории Богуславщины. На основе указанных данных выделены характерные черты творчества каждого из мастеров семьи: тематику произведений, специфику их декорирования и формообразования.

Ключевые слова: гончарство, скульптура, Дыбинцы, ХХ век, семья гончаров Тарасенко.

Annotation

Dybyntsi's ceramic sculpture of potters Tarasenko (the second half of the twentieth century)

Rudenko Aleksandra, a postgraduate, National academy of managerial staff of culture and arts.

The research devoted to the analysis of Mikhail Tarasenko and his sons creative heritage in Dybyntsi's traditional sculptural plastic of the last third of the twentieth century.

We gathered the information about the best collections of ceramics works stored in museums of Kyiv region: NMFALU, NMUDFA, NCFC "Ivan Gonchar Museum", NHER "Pereyaslav", Museum of History of Boguslav. On the basis of these data it was highlighted the characteristics of the works of each masters of family: theme works, specificity of their design and shaping.

Keywords: pottery, sculpture, Dybyntsi, the twentieth century, a family of potters Tarasenko.

Зміст статті

Село Дибинці Київської області свого часу справедливо називали гончарною "столицею" Наддніпрянщини. За свідченнями дослідників, вже у ХУІІ- ХУШ ст. тут виготовляли глиняний мальований посуд, який користувався великим попитом у населення [6, 127], а у першій третині ХІХ століття - навіть функціонувала фаянсова фабрика графів Браницьких, яка певний час конкурувала з Києво-Межигірською фабрикою [18, 246]. На зламі ХІХ-ХХ ст. розписний посуд місцевих майстрів був одним із найкращих в Україні та славився далеко поза її межами. З-поміж інших він вирізнявся міцністю, досконалістю форм та стильовими особливостями розписів.

Складні історичні події ХХ ст. зумовили занепад керамічного промислу в Дибинцях, як і у багатьох інших гончарних осередках. У зв'язку із розкурку- ленням та колективізацією майстри почали полишати гончарну справу, в період війни та голоду багато мешканців села вимерли. На гончарів, які продовжили ремесло, накладався величезний податок, тому, для економії часу та більшого виробітку, посуд майже перестали розписувати, і загальний художній рівень творів значно знизився [8]. Одним із яскравих майстрів другої половини ХХ ст. був Михайло Тодосович Тарасенко, спадковий гончар, роботи якого наповнені яскравою самобутністю та, водночас, зберігають місцеві традиції. Його творчість та мистецький доробок двох його синів поклали початок новому напрямку в дибинецьких керамічному посуді та скульптурі. Проте нині існують лише розпорошені дані про окремі колекції виробів цих майстрів, відсутній аналіз художніх особливостей їх творів.

Родина Тарасенків у період 80-90 рр. ХХ ст. своїми досягненнями привертала увагу громадськості, тому публікації за темою найчастіше датовані саме цим періодом. Зокрема про виставку в залі Київської організації Спілки художників УРСР писала Т. Кахетинська у статті "Дибинецькі баскі коні". Процес створення глиняних скульптур М. Тарасенком висвітлили М. Кравченко ("Творець керамічних див") та В. Кравченко ("Дива з гончарного круга") [10]. Зображення роботи "Коник" з виставки "Українська традиційна іграшка та лялька" у залах Національного музею Тараса Шевченка розмістив у статті "Феномен української народної забавки" В. Онищенко [17]. Про своє знайомство з Михайлом Тодосовичем на етнографічному ярмарку в Пирогово 1987 р. розповідає М. Вакуленко у роботі "Два дні. Два майстри" [1].

Н. Дем'яненко дослідженням "Документальні свідчення та усні спогади побутування дитячої керамічної іграшки на Переяславщині в середині ХХ ст." доводить поширеність глиняних іграшок Дибинецьких майстрів у даному регіоні. О. Клименко, Л. Сержант та І. Істоміна у розділі "Гончарство" четвертого тому "Історії декоративного мистецтва України" згадують ім'я Михайла Тара- сенка як одного з останніх гончарів села [7, 127]. О. Голінська досліджувала особливості виробництва керамічних іграшок на Богуславщині [3]. Однак у перелічених матеріалах увага приділяється лише окремим темам творчості чи виставкам, відсутні спеціальні розвідки зі скульптури дибинецької гончарської родини Тарасенків.

Метою статті є аналіз зібраних нами даних про колекції скульптурних робіт гончарів Тарасенків, які зберігаються у музеях Київщини, виділення основних мотивів, характерних рис декорування та формотворення виробів, окреслити основні періоди творчості.

Михайло Тодосович Тарасенко народився влітку 1921 р. в сім'ї колгоспника. Основи ремесла ще у довоєнний період він перейняв у свого батька, То- доса Антоновича Тарасенка, який виготовляв великий асортимент посуду різних розмірів та виводи для димарів. З тринадцяти років Михайло працював у колгоспі ім. Жданова (с. Дибинці), наприкінці Великої Вітчизняної війни пішов на службу до лав Радянської армії зв'язківцем. Під Корсунь-Шевченківським отримав поранення у ногу, а після повернення з війни став працювати на благо рідного села: був і будівельником, і косарем, і гончарем. З 1946 року М.Т. Тарасенко став керівником студії народної кераміки "Чарівний круг" при місцевій школі, де навчав основам ремесла дітей та молодь із навколишніх сіл.

Як і батько, Михайло Тарасенко виготовляв полив'яні миски, тарілки, горщики різних розмірів, накривки, глечики, бабники, молочники, золінники, слоїки, макітри, тикви, куманці, баклаги, плесканці, чайники, кухлі, горнятка, свищики, орнаментовані комини та виводи для димарів. Розписував посуд ангобами власного приготування: білого, жовтого, чорного, червоного та зеленого кольорів у різних відтінках [10].

Однак у повоєнний час популярність глиняного посуду серед населення поступово почала спадати. Люди вважали непрестижним вживати їжу з глиняного посуду, його стрімко почала витісняти фабрична продукція, зокрема майолікова та з фарфоро-фаянсу [8]. З цієї причини від кінця 1970-х років М. Тарасенко почав шукати "родзинку", якою можна було б зацікавити покупця. Як людина з природнім почуттям гумору та сміливістю до експериментів, непересічною творчою уявою й любов'ю до природи, в своїх пошуках він звернувся до образності навколишнього світу. Так з'явилася ідея оздоблювати буденний посуд не лише розписами, а й скульптурними деталями. Першими його роботами в цьому напрямку були макітри з чудернацькими вушками, горщики та вази із ліпленими рослинними мотивами: гілочками, листочками та квітами. Це стало авторським новаторством у традиційній дибинецькій кераміці та привернуло увагу до вже згасаючого осередку. Одним із напрямків художньої діяльності майстра стало виготовлення скульптур за різноманітною тематикою.

З шести дітей Михайла Тарасенка двоє синів - Михайло та Василь - перейняли батькове захоплення пластикою. Вони вигадували власні сюжети та втілювали їх у життя на гончарному крузі з урахуванням творчих настанов батька. дибинецька скульптурна кераміст тарасенко

У 1980-х роках гончарі Тарасенки неодноразово демонстрували свої вироби на обласних, республіканських і всесоюзних виставках, за що були відзначені грамотами та нагородами. У цей період велику кількість їхніх скульптурних робіт закуповували музеї Київщини.

Національний музей народної архітектури та побуту України у 1975 році придбав сім скульптур Тарасенків: твори Василя "Вакула на чорті", "Лев" та фігурний посуд "Фантастичний звір", скульптури Михайла "Мавпа грає" і "Коник" та дві роботи їх батька - "Вершник" і "Коник". Пізніше двадцять чотири скульптурні вироби були закуплені у М.Т. Тарасенка після його персональної виставки на ВДНГ УРСР 1976 року. Це, насамперед, скульптурна композиція з тринадцяти декоративних ваз "Маруся Богуславка", за однойменною народною думою, й одинадцять зооморфних та антропоморфних скульптур-посудин. Після цього 1989 року музейна колекція поповнилася вісімнадцятьма теракотовими скульптурами-свищиками майстра й у 1990 р. - ще двадцятьма шістьма [13].

У цей же період майстри співпрацюють із Національним музеєм українського народного декоративного мистецтва. Нині у його збірці налічується десять скульптур-посудин і п'ять окремих скульптурних творів Михайла Тодосовича та сім свищиків сина Михайла. Ними колекція поповнювалася протягом 1975-1977 років [14].

Великий асортимент декоративної скульптури Михайла Тарасенка зберігається у Національному історико-етнографічному заповіднику "Переяслав", який наприкінці 1980-х років тісно співпрацював з майстром. Після Республіканської виставки 1977 року "Самодіяльні художники - Вітчизні" була закуплена збірка з вісімнадцяти виробів за мотивами казки "Котигорошко". А наступного року - на замовлення музею гончар виготовив одинадцять скульптурних ілюстрацій до байок Григорія Сковороди: "Зозуля і дрізд", "Олениця і кабан", "Леви та мавпи", "Орел і черепаха", "Чиж і щиглик", "Собака і вовк", "Мурашка і свиня", "Сова і дрізд", "Орел і сорока", "Бджола і шершень" та "Жаби", які нині експонуються у Меморіальному музеї Г. Сковороди [12].

1989 року М.Т. Тарасенко виготовив для Національного центру народної культури "Музей Івана Гончара" три теракотові неполив'яні скульптури у вигляді фантастичних звірів і декоративну посудину "Чоловік", оздоблену підпо- ливним розписом та ліпними деталями. Останній згаданий твір має багато подібних рис до декоративних ваз із композиції "Маруся Богуславка" [15].

Ексклюзивна колекція скульптур Михайла Тодосовича зберігається у Музеї історії Богуславщини [9]. У 1989 році майстер передав у експозицію п'ятдесят сім робіт. Це дві полив'яні святкові вази чорного та темнокоричневого кольорів, три декоративні настінні тарелі зі скульптурними зображеннями трьох чоловіків на бику, барані та триголовому звірі, теракотові вироби "Партизан", "Корова", "Господар" і десять свищиків, полив'яні скульптури "Комісар", "Ланкова", "Дід Петро", "Котигорошко", "Турок", "Господар", "Гончар", "Баранець", "Сусід", "Зубата корівка" та інші. Також у цій збірці наявний декоративний посуд майстра - теракотова розписна макітра з виліпленим вовком, що їсть із неї вареники, і горщики-двійнята "Дід та баба", виготовлені у формі чоловічого та жіночого обличчя. Окреслену колекцію також складають скульптурні ілюстрації-репліки до байок Г. Сковороди та декоративної вази "Маруся Богуславка", що експонуються у НІЕЗ "Переяслав" [12]. Репліки творів

"Чудо лев", "Гончар" і "Маруся Богуславка" зберігаються у фондах НМНАПУ

[ІЗ].

Під час краєзнавчої експедиції 2014 року до Дибинців нам пощастило ознайомитись із приватною збіркою виробів родини Тарасенків. У ній представлені теракотові неполив'яні скульптури-свищики "Баран", "Козак на вовкові", "Овечка", п'ять фантастичних звірів, три маленькі свистунці та світло- коричнева полив'яна скарбничка у вигляді пави рук Михайла Тодосовича, а також скульптура "Козел" сина Михайла. Полив'яний зелений "Вершник", теракотові свистунці "Козак на коні", "Бандурист", "Вовк" та "Овечка" М.Т. Тарасенка експонуються в сільській бібліотеці.

Аналізуючи відомі скульптури сім'ї Тарасенків, можна виділити особливі стильові риси робіт кожного з них. Твори Василя Михайловича іноді мають дещо непропорційні об'єми, небагатослівний розпис, у декоруванні помітне стримане використання пластичного декору.

Михайло Михайлович, навпаки, свої роботи оздоблював великою кількістю дрібних ліпних деталей, широко застосовуючи техніку гравірування та тиснення. Його скульптури менші за розміром, компактні та пропорційні. Майстер звертався виключно до зооморфної тематики: зображував коників, мавп, козлів, тощо. Свої роботи гончар вкривав переважно темно-коричневою поливою, майже не використовуючи для декорування традиційних місцевих орнаментів. В оздобленні його творів найчастіше відсутні рослинні та тваринні мотиви, епізодично трапляються геометричні лінії чи кружечки. На жаль, робіт синів Тарасенків збереглось зовсім небагато - після закінчення Київської школи образотворчого мистецтва обоє змінили профіль та полишили заняття гончарством.

Творчість новатора місцевих гончарських традицій Михайла Тодосовича Тарасенка потребує більш детального вивчення й аналізу. Хоч майстер частково спирався на традицію формотворення й оздоблення гончарних виробів ди- бинецього керамічного осередку, все ж у своїй творчості постійно намагався експериментувати.

Скульптурні вироби автора можна умовно поділити на п'ять груп: однофі- гурні роботи, кілька робіт на одному подіумі (скульптурні групи), скульптурні композиції (сюїти), декоративний посуд та дрібна пластика. Першу групу представляють теракотові скульптури-свищики та одиночні фігури, такі як "Мудрий лев", "Птаха", "Свинка", "Бандурист", "Звір", "Баран", "Лев у капелюсі", "Ведмідь", "Турок", "Вирвидуб", "Чоботар", "Вітродув", "Лев дибинецького лісу" та ін.

До другої групи віднесемо роботи "Гончар" (чоловік за гончарним кругом, глечик, тарілка), "Їхав козак на війноньку" (дружина у хустині, чоловік, кінь), "Вершник" (чоловік у шапці верхи на коні), "Котигорошко" (козак на чудо-птаху), "Ланкова" (бариня і три чоловіки біля її ніг), "Водовоз людей напуває, на дудочці грає" (фантастичний звір із вершником на спині), "Козак на коні" (чоловік верхи на коні) та скульптурні ілюстрації до байок Г. Сковороди, що названі вище.

Скульптурні композиції майстра - це "Маруся Богуславка" (тринадцять декоративних ваз зеленого, сіро- та синьо-зеленого, світло- та темнокоричневого кольору у формі трьох музик, семи турків, Марусі Богуславки та двох водовозів), "Дід і баба" (дві вази зеленого та синього кольорів з накривками у вигляді головних уборів) та "Кум і кума" (скульптури вовка і лисиці), дві теракотові композиції "Партизан".

Важливу частину творчого спадку майстра складає декоративний посуд: "Куман", "Ваза святкова", декоративні тарелі зі скульптурними зображеннями людей чи тварин, тиквочка "Баранець", декоративна ваза "60-річчя Великого жовтня", фігурний посуд, "Баран", "Сусід", "Гончар" і "Господар", макітра із вовком, що їсть вареники, горщики-двійнята "Дід і баба", декоративні свічники, прикрашені ліпленим декором, скарбничка "Пава" та ін.

До групи дрібної пластики можна віднести невеличкі свистунці у формі коників, пташечок, качечок, свинок, веприків, вовків, овечок, морських коників, павичів, віслючків, собак, риб, білочок, їжачків, фантастичних звірів.

Яскравою лінією у творчості М.Т. Тарасенка проходять мотиви на народні теми, легенди та казки. Майстер зображує героїв народних дум (дума про Марусю Богуславку, тощо), історії недалеких воєнних років (композиції "Партизан", "Ланкова", "Комісар"), символи важливих подій другої половини ХХ ст. (ваза "60-річчя Великого Жовтня", статуетка "Олімпійський ведмедик"), образи із буденного життя ("Сусід", "Господар", "Дід Петро"), казкових персонажів та героїв байок. В його роботах тісно переплітаються антропоморфні, зооморфні та орнітоморфні мотиви, які в творчій уяві гончара трансформуються у фантастичні зображення: це можуть бути тварини на трьох ногах або із людськими рисами обличчя, жінка з вусами і густими бровами, чоловік із рогами та звіриними вухами, голова птаха і тулуб тварини. Найчастіше людські фігури мають серйозний, іноді пихатий та зарозумілий вираз обличчя. Тварини зображуються усміхненими або із розкритою пащею. Часом, як згадують його діти, навіть самому Михайлові Тодо- совичу було важко підібрати назву для створеної скульптури.

Оздоблення робіт вражає великою кількістю дрібних ліпних деталей досконалої форми - в основному квітів, листочків, ґудзиків і рис обличчя. Техніками тиснення та гравірування майстер імітував у тварин шерсть, гриву, китички на вухах та хвості, у людей - вуса, волосся, кожухи, шапки. Розпис виконувався зеленими, коричневими, жовтими, чорними, червоними ангобами власного приготування. В орнаментуванні гончар зображував рослинні (квіти, листочки, колосся, виноград, ягідки) та геометричні орнаменти (крапочки, прямі та хвилясті лінії, кружечки). На більшості виробів гончара присутнє гравірування "Т. М. Х." (Тарасенко Михайло Хтодосович ¹) та рік виготовлення.

Із близько ста вісімдесяти скульптурних робіт майстра сто п'ятнадцять покриті зеленою, світло- та темно-коричневою, синьою, сіро-зеленою, або чор- ною поливою. З інших шістдесяти п'яти предметів всього чотири теракотові скульптури, а все інше - це свищики та маленькі свистунці. За цими рисами умовно можна виділити періоди творчості М.Т. Тарасенка. В 1960-1970 роки майстер виготовляв ужитковий розписний та простий посуд. Наприкінці 1970-х додається захоплення дрібною пластикою - він почав робити свищики та ліпні деталі на посуді. Період 1980-1990 років найбільш плідний: гончар бере участь у багатьох виставках, співпрацює з музеями України, 1982 року отримує звання заслуженого майстра народної творчості. З кінця 1990-х років за станом здоров'я Михайло Тодосович все менше працює за гончарним кругом, тому більшість його творів цього часу - це неполив'яні скульптури-свищики та свистунці. Зимою 1995 року відомого дибинецького гончара не стало.

Отже, дослідивши колекції музеїв Київщини та приватні збірки кераміки, ми виявили близько ста дев'яноста художніх скульптурних творів членів родини Тарасенків з Дибинець. Їх творчий спадок складають декоративні вази, фігурний посуд у формі людей чи тварин, скульптури і скульптурні композиції та сюїти, дрібна пластика і свистунці. Нині ці роботи зберігаються у НМНАПУ, НМУНДМ, НЦНК "Музей Івана Гончара", НІЕЗ "Переяслав", Музеї історії Бо- гуславщини та приватних колекціях. Це яскраве свідчення того, що творчий доробок Михайла Тодосовича та його синів становить яскраве осібне явище у керамічній спадщині майстрів Київщини.

Література

1. Вакуленко М. Два дні. Два майстри / М. Вакуленко // Український керамологічний журнал. - 2005. - №1-4. - С. 217-220.

2. Герус Л. З історії української народної іграшки / Л. Герус // Наше життя. - 1996. - №4 - Квітень. - С. 13-15.

3. Голінська О.К. Гончарне виробництво іграшки на Богуславщині / О.К. Голінська // Іграшка, гра, дитина: від обрядових субстанцій до сучасних моделей виховання / за ред.

О.С. Найдена. - К.: Стилос, 2007. - С. 144-151.

4. Данченко Л. Народна кераміка Наддніпрянщини / Л. Данченко. - К.: Мистецтво, 1969. - 143 с.

5. Демьяненко Н. Документальні свідчення та усні спогади побутування дитячої керамічної іграшки на Переяславщині в середині ХХ ст. / Н. Демьяненко // Комунікативні горизонти усної історії: матеріали міжнародної наукової конференції. - Переяслав-Хмельницький, 2013. - С. 49-50.

6. Історія декоративного мистецтва України: У 5 т. Т. 3 / [голов. ред. Т. Кара- Васильєва]; НАН України, ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. - К., 2009. - С. 111-164.

7. Історія декоративного мистецтва України: У 5 т. Т. 4 / [голов. ред. Г. Скрипник]; НАН України, ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. - К., 2011. - С. 121-160.

8. Клименко О. Розвиток українського гончарства в ХХ ст. / О. Клименко // Народне мистецтво. - 2005. - №1/2. - С. 38-40.

9. Книга надходжень Музею історії Богуславщини.

10. Краєзнавчий альбом філії №7 с. Дибинці Богуславської централізованої бібліотечної системи.

11. Нагірняк З. Як символ світла і відродження / З. Нагірняк // Шлях перемоги. - 2006. - №3,4. - Січень. - С. 13.

12. Науково-облікова картотека Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

13. Науково-облікова картотека Національного музею народної архітектури та побуту України.

14. Науково-облікова картотека Національного музею українського народного декоративного мистецтва.

15. Науково-облікова картотека Національного центру народної культури "Музей Івана Гончара".

16. Онищенко В. Рік півня минає / В. Онищенко // Профспілкові вісті. - 2006. - №1. - Січень. - С. 12.

17. Онищенко В. Феномен української народної забавки / В. Онищенко // Культура і життя. - 2004. - №7-8. - Лютий. - С. 5.

18. Школьна О. Дибинецька фаянсова фабрика графів Браницьких на Київщині: за першоджерелами / О. Школьна // Актуальні проблеми мистецької практики і мистецтвознавчої науки: Мистецькі обрії'2013. - №5(16). - К.: Фенікс, 2013. - С. 245-252.

References:

1. Vakulenko, M. (2005). Two days. Two masters. Ukrainian ceramological magazine, 14, 217-220 [in Ukrainian].

2. Gems, L. (1996). History of Ukrainian folk toys. Our lives, 4, 13-15 [in Ukrainian].

3. Golinska, O. K. (2007). Pottery toys in Boguslav. Toy, game, baby, from ritual substances towards modern education. Kyiv: Stylos [in Ukrainian].

4. Danchenko, O. (1969). Folk pottery of Naddinipryanschyna. Kyiv: Arts [in Ukrainian].

5. Demyanenko, N. (2013). Documentary evidence and oral recollections of existence ceramic toys for children Pereyaslav in the mid-twentieth century. Communication Horizons Oral History: Proceedings of the International Conference, (pp. 49-50). Pereyaslav-Khmelnitsky [in Ukrainian].

6. Kara-Vasilyeva, T. (Eds.). (2009). History of Decorative Arts of Ukraine: the 5 t. T. 3; National Academy of Sciences of Ukraine, Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology. M.T. Rylskoho, (pp. 111-164). Kyiv [in Ukrainian].

7. Scrypnyck, G. (Eds.). (2011). History of Decorative Arts of Ukraine: the 5 t. T. 4; National Academy of Sciences of Ukraine, Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology. M.T. Rylskoho, (pp. 121-160). Kyiv [in Ukrainian].

8. Klimenko, O. (2005) Development of Ukrainian pottery in the twentieth century. Folk Art, 1 / 2, 38-40 [in Ukrainian].

9. The book proceeds Museum of History of Boguslav.

10. National History album branch №7 with Dybyntsi Boguslawska centralized library system [in Ukrainian].

11. Nagirnyak, Z. (2006). As a symbol of light and rebirth. Victorious path, 3-4, 13 [in Ukrainian].

12. Scientific and discount card index of the National Historical and Ethnographic Reserve "Pereyaslav".

13. Scientific and discount card index of the of the National Museum of Folk Architecture and Life of Ukraine.

14. Scientific and discount card index of the National Museum of Ukrainian Decorative Folk Art.

15. Scientific and discount card index of the National Center of Folk Culture "Ivan Gonchar Museum".

16. Onyshchenko, V. (2006). Passing year rooster. Trade Union News, 1, 12 [in Ukrainian].

17. Onyshchenko,V. (2004). Phenomenon of Ukrainian folk toys. Culture and Life, 7-8, 5 [in Ukrainian].

18. Shkolna, O. (2013). Dybyntsi's faience factory of counts Branicky in Kyiv region: the original sources. Actual problems of artistic practice and art-science: Art obriyi'2013, 5(16), 245252. Kyiv: Phoenix [in Ukrainian].

Примітки:

¹ Хтодось - усний місцевий варіант імені Тодось.

Размещено на Allbest.ru