У філософії, культурології та психології визначено методологію дослідження соціальної та природної сутності обдарованості. Водночас навколо цієї теми виникає безліч наукових суперечок, що зумовлено різноманітністю поглядів на природу обдарованості, визначення дефініції "обдарованість", що визначає актуальність дослідження. Виокремлення і водночас поєднання природних та соціальних ознак обдарованої особистості в єдине ціле дають змогу розглядати означене поняття як інтегративне утворення.

З одного боку, визначаючи поняття обдарованість, ми маємо справу насамперед з особливими природними передумовами розвитку здібностей. Це яскраво виявлені у дитини ще від народження задатки: музичний слух, надзвичайно розвинена рухова сфера тощо. Обдарованість (англійською мовою gift чи endowment, німецькою - Begabungen) є певним позитивним поєднанням деяких специфічних задатків, які, в свою чергу, через вплив численних факторів проходять свій подальший складний розвиток. Становлення кожної людини залежить від генетичної бази (рівня задатків та обдарувань), умов виховання, середовища та властивостей особистості.

Особистість, як і обдарованість можна розглядати насамперед як генотипне утворення, що дозволяє об'єднувати означені поняття в словосполучення "обдарована особистість". Сучасна наукова парадигма підходів вказує на наявність декількох концепцій щодо розуміння поняття "особистість": психодинамічної (З. Фрейд, К. Юнг, А. Адлер), его-теоретичної (Е. Еріксон, Е. Фромм), диспозитивної (Р. Кеттел, Г. Айзенк), біхевіористської (Дж. Уотсон, Б. Скіннер), соціально-когнітивної (А. Бандура, Дж. Роттер), гуманістичної (А. Маслоу), феноменологічної (К. Роджерс). Водночас усі вчені вважають, що поняття "особистість" виражає неподільність, цілісність і особливості конкретного суб'єкта, що виникають вже на ранніх рівнях розвитку життя.

З іншого боку, слід пам'ятати, що обдарованість виступає лише передумовою більш успішного формування індивіда, котрий за допомогою активної діяльності та спілкування має стає особистістю, включеною в систему широких соціальних відносин. На соціальний характер категорії "особистість" вказують такі її риси, як розумність, свобода, індивідуальність та відповідальність. Зокрема, відповідальність особистості перед суспільством передбачає свідоме дотримання моральних принципів і правових норм, які виражають суспільну необхідність. Отже, формування обдарованої особистості відбувається під впливом двох основних факторів: індивідуальних вроджених властивостей та соціального середовища, що впливає на людину.

У процесі соціалізації протікає процес становлення особистості, засвоєння нею зразків поведінки, психологічних установок, соціальних норм і цінностей, знань, вмінь та навичок, що дозволяють будь - якій людині успішно функціонувати в суспільстві, адаптуватися до системи соціокультурних норм суспільства. Виділимо стадії соціалізації: інтеріоризація культурних цінностей, правових та моральних норм, що регламентують поведінку особистості; формування соціогенних потреб, що детермінують її діяльність; створення комплексної багатоцільової та різновекторної програми життєдіяльності особистості.

Питання обдарованості привертає особливу увагу сучасних науковців. Так, українським педагогом Ю.З. Гільбухом, російськими педагогами і психологами Н.І. Авдєєвою, Н.Б. Шумаковою, Г.В. Бурменською, В.М. Слуцьким, Т.В. Ковалем, О.В. Кулемзіною, Ю.Д. Бабаєвою, Н.С. Лейтесом, Л.Д. Лебедєвою, західними психологами і педагогами Дж. Рензуллі, С.М. Рісом, Дж. Фріменом та ін. досліджуються питання розвитку, навчання і виховання обдарованих дітей дошкільного і шкільного віку.

У монографії українського педагога О. Є. Антонової досліджено феномен обдарованості в контексті досвіду історичного та порівняльного аналізу [1].

Особливості психологічного і педагогічного супроводу обдарованих дітей та молоді розглядаються в працях російських психологів і педагогів: М.Є. Веракси, М.Є. Богоявленської, О.С. Бєлова, В.С. Юркевич, Н.С. Лейтеса, О.В. Кулемзиної, Ю.Д. Бабаєвої, Л.В. Баєва, Є.Ю. та західних психологів К.А. Хелера, К. Перлета, С. Вольфганга та ін.

Значний інтерес становить книга відомого ізраїльського психотерапевта Е. Ландау "Обдарованість потребує мужності. Психологічний супровід обдарованої дитини", в якій представлено багаторічний досвід психологічної підтримки обдарованих дітей, підлітків та їхніх батьків [3]. Важливий наголос вченою робиться на ігрових установках, креативній постановці запитань, екзистенціальному підході до виховання обдарувань. Е. Ландау вказує на необхідність досягнення у формуванні особистості душевної зрілості, креативних установок, процесів, поведінки, мислення та інтелекту. Психотерапевтом розроблена методика визначення коефіцієнту інтелекту обдарованих дітей, рівня їх креативності на основі співвіднесення означених показників один з одним. Е. Ландау розглядає обдарованість як інтерактивну систему і застосовує означений концептуальний підхід в умовах роботи Інституту розвитку наук і мистецтв для дітей і юнацтва Тель-Авіву. У процесі інтеріоризації культурних цінностей обдарованої особистості вченою розвиваються різноманітні галузі її інтересу, уміння вести за собою ("лідерство") та відповідальності, з включенням ігрової моделі в її оточення. Е. Ландау розглядає креативність у якості загального знаменника як для учених, так і для "художників", а також як характеристику, що виявляється у більшості вихованців як прагнення до порядку.

Сучасні культурно-психологічні концепції взаємозв'язку мистецтва, художньої та інших видів творчості з обдарованістю розглянуто в працях російських психологів О.О. Мелік-Пашаєва, Л.С. Виготського, Д.Б. Богоявленської, Г.А. Глотової, В.Г. Грязевої-Добшинської, В.О. Глухова, В.С. Юркевич, Д.В. Ушакова та ін.

Дослідженню питань інтелектуального та творчого компонентів обдарованості та виявлення їх в структурі людського буття присвячено праці українських психологів та педагогів Ю.З. Гільбуха, Є.І. Андроса, П.О. Тадеєва, Д.В. Ярцева та російських психологів і педагогів Г.Ю. Айзенка, А. Біне, Л.С. Виготського, Н.С. Лейтеса, В.Н. Дружинина, В.Д. Шадрікова, Н.В. Відінєєва, Н.К. Вінокурова, Дж. Гілфорда та ін.

Питанням художньо-творчої активності обдарованої особистості в умовах навчального закладу присвячено праці українських педагогів О.М. Гавелі та О.А. Комаровської, російських педагогів Р. Мілгрема, Є. Гонга, О.І. Савенкова та ін. Дитячій художній обдарованості та обдарованості до мистецтва присвячені праці російського педагога О.О. Мелик-Пашаєва.

Зв'язок між обдарованістю та індивідуальністю особистості простежується в працях українського психолога В.В. Рибалки і російських психологів Б.М. Теплова, Н.С. Лейтеса, Є.О. Голубєвої.

У працях українських вчених В. Бадрака, Т. Земя та російського вченого Н.В. Гончаренка розглянуто особливості виявлення геніальної особистості в мистецтві та науці.

У працях російських психологів та педагогів В.П. Ефроймсона, Г.П. Колупаєва, В.М. Клюжева, Н.Д. Лакосіна, Г.П. Журавльова, О. Сєдова, О. Пентіна, Е.І. Щебланова, І.С. Аверіна, К.А. Хелер, К. Перлет, англійського антрополога і психолога Ф. Гальтона досліджується психобіологічна природа геніальної та обдарованої особистості.

Історична, соціокультурна та процесуально-діяльнісна парадигми у вивченні обдарованості та геніальності притаманна працям української вченої О. Є. Антонової та російських психологів, педагогів та культурологів Г. Мелхорна, Х. Мелхорна, Д.Б. Богоявленської, О.І. Стеценка.

У вітчизняній психології Б.М. Теплов одним з перших у 1940 р. дав наукове визначення поняття "обдарованість" в своїй статті "Здібності і обдарованість". Вчений розглядає "обдарованість як якісно-своєрідне поєднання здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого чи меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності" [7, 136]. Своєрідність поняття "обдарованість" і "здібності" виявляється тому, що властивості людини розглядаються в них з точки зору тих вимог, які до неї висуває та чи інша практична діяльність. Тому неможливо говорити про обдарованість загалом. Можна говорити про обдарованість до чого-небудь, до якої-небудь діяльності. Розглядаючи музичну обдарованість, вчений вказував, що це - багатогранне поняття, що визначає не лише комплекс музичних здібностей, а й силу багатства та ініціативність зорової й слухової уяви, велику увагу до навколишнього оточення, творче мислення, працелюбність тощо.

У розумінні обдарованості в працях Б.М. Теплова чітко виявляється діяльнісний підхід. Вчений робить наголос на сукупності здібностей, що визначають основу цього поняття [7, 129]. Отже, для виявлення обдарованості необхідно діагностувати рівень розвитку здібностей людини на високому рівні. Борис Михайлович поділяє думку І. Канта, що найвищим ступенем обдарованості є геніальність, наголошує на тому, що в на початку ХХ ст. її вища міра найбільше виявляється вже не в сфері мистецтва, а в науковому мисленні [7, 137]. Такі висновки вказують на ті зміни, які відбуваються у видах людської діяльності і визначають тенденцію у перетворенні не лише характеру обдарованості, а й культурних цінностей сучасного суспільства.

У 1977 р. російський вчений Н.С. Лейтес відзначив наявність вікових ознак обдарувань, виділяв їх схильність до праці, надзвичайну розумову активність, підвищену потребу в діяльності як вікове явище, котре може бути пов'язане з прискоренням розвитку. Н.С. Лейтес підкреслив, що яскраві прояви обдарованості в дитячому віці можуть розглядатися як передумова майбутніх здібностей лише настільки, наскільки відповідні фактори вікового розвитку зберігаються як стійка індивідуальна особливість [4].

Пізніше, у 1996 р., Н.С. Лейтес сформулював наступне визначення означеного феномена: "Під обдарованістю дитини розуміється більш висока, ніж у її однолітків, при загальних рівних умовах, сприйнятливість до навчання й більш виражені творчі прояви. Поняття "обдарованість" походить від слова "дар" і означає особливо сприятливі внутрішні передумови розвитку" [5, 3]. Вчений підкреслює, що в психології існує традиція словом "обдарованість" визначати наявність в індивіда певного сполучення якісно своєрідних здібностей більш високого рівня, але й також деякої внутрішньої установки, спрямованості особистості, яка розвивається" [5, 8]. Отже, Н.С. Лейтес звертає увагу на роль установок у ціннісних орієнтаціях людини.

У якості основного підходу дослідження культурних цінностей обдарованої особистості нами було обрано предметно-аксіологічний (ціннісний). Унікальність особистості формується в її живому русі, в процесі інтеріоризації нею соціокультурних цінностей.

Діяльнісний підхід дозволяє пов'язати поняття культурні цінності не лише з результатами ("досягненнями", "цінностями") обдарованої особистості, а й з нею самою, тобто з усім її процесом, починаючи від збуджуючих причин і закінчуючи її творчою активністю.

На думку Є. Диміної, цінності - це ставлення суб'єкта (людини чи суспільства) до об'єктів, сфера яких пов'язана з емоційними переживаннями людини. Щоб суб'єкт володів цінністю, необхідна наявність в ній таких властивостей, які були б здатні задовольняти його потреби. Формування нових ціннісних орієнтацій пов'язано з діалогічним відношенням особистості до світу та визнанням свободи особистості. Людина сама здійснює свій вибір цінностей із різноманітності змістів, створеного людством [2, 3].

Процес інтеріоризації культурних цінностей обдарованої особистості в сучасному суспільстві пов'язаний із формуванням ціннісної свідомості на основі діалогу особистості зі світом культури, створеним попередніми поколіннями. Визначаючи природу цінностей, Є. Диміна вважає їх надособистісними і трансцендентними. В якості основних життєвих орієнтирів в них виявляється здатність мати не лише вузьке коло "власних", "близьких", але перш за все загальнолюдських цінностей - що виступає єдиним шляхом до зближення культур, досягнення діалогу між ними. На цьому найвищому рівні свого розвитку цінності втрачають замкненість, межі й перетворюються на культурні універсалії, своєрідний зразок, на основі якого може вирости світ культурного розмаїття. Закріплені в культурних універсаліях загальнолюдські цінності та ідеали можуть забезпечити виживання та вдосконалення людства.

Культурологічний підхід використовувався нами з метою виявлення залежності процесу інтеріоризації культурних цінностей від умов художньо-творчого виховання та розвитку психічних властивостей обдарованої особистості, культури суспільства загалом. Відповідно до цього підходу обдарована особистість виступає одночасно суб'єктом і об'єктом розвитку людської культури у певному напрямку. Знаходячись у центрі культуротворчого процесу, вона визначає і відповідає за прогресивний характер запропонованих нею змін в суспільстві.

Обдарована особистість в концентрованому виді краще за інших людей реалізує та демонструє головну формулу принципу детермінізму, відповідно до якої психіка суб'єкта детермінується процесом і продуктами актуальної та постактуальної взаємодії суб'єкта з об'єктом та одночасно сама виступає як важлива детермінанта людської поведінки і діяльності.

Суспільні норми, вимоги, ідеали, культурні цінності сприймаються і привласнюються обдарованою особистістю індивідуально і вибірково. Цінність набуває спонукальної сили мотиву діяльності лише тоді, коли стає об'єктом потреби особистості, тобто за умови спрацювання механізму інтеріоризації (від лат. interion - внутрішній). Інтеріоризація (англ. interiorisation) - це процес переведення, присвоєння і вростання культурних цінностей у внутрішній світ особистості. В словнику іншомовних слів інтеріоризація розкривається як формування внутрішніх структур людської психіки через засвоєння зовнішньої соціальної поведінки [6].

Під інтеріоризацією культурних цінностей слід розуміти процес індивідуального і вибіркового переведення, присвоєння і вростання суспільних норм, вимог, ідеалів, досягнень культури людського суспільства у виробничій (технічна естетика і дизайн), мистецькій (твори мистецтва) та розумовій (художня критика, наукове мистецтвознавство та ін.) діяльності у внутрішній світ особистості. Інтеріоризація культурних цінностей обдарованої особистості розглядається нами як процес самозростання та самотворчості, в результаті якого відбувається перетворення її внутрішнього світу, піднесення його на якісний новий інтелектуальний, творчий та духовний рівень розвитку.

У процесі організації, відбору об'єктів культури, надання їм цільової спрямованості, створюється відповідне середовище, в якому перед обдарованими особистостями розгортається спосіб життя, який дозволяє їм природно входити в контекст сучасної культури. Механізм інтеріоризації культурних цінностей дозволяє забезпечити динаміку культурних і духовних потреб і гармонійний розвиток особистості. М.М. Бахтін та В.С. Біблер бачили основу для розвитку повноцінної та гармонійної особистості через "Діалог культур" як специфічне художньо-естетичне ставлення до творів мистецтва, їхньої художньої цінності, сенсу та ідеї шляхом спілкування культур. Зосереджуючись на понятті культури як формі одночасного буття та спілкування людей різних минулих, сучасних та майбутніх культур, В.С. Біблер визначає можливість спілкування індивідів в горизонті спілкування особистостей які знаходяться у відмінних часових та просторових координатах різних культур. Зважаючи на те, що кожна культура в мистецькому відношенні є своєрідно конвенціональною, суб'єкт установлений на сприймання духовних цінностей, які наповнюють життя змістом.

Визнання обдарованої особистості базовою цінністю суспільства, суб'єктом творення себе та інших людей, що відбувається шляхом зміни, покращення її вихідних, якими є духовні, матеріальні, культурні та природні цінності, визначено аксіологічним підходом. Відповідно, обдарована особистість як суспільна цінність має бути вільною в своїй діяльності і захищена від різного тиску, включаючи соціальний, економічний, індивідуальний і психологічний.

З означеним вище підходом тісно пов'язаний акмеологічний, котрий визнає вільний рух обдарованої особистості у напрямку безперервного зростання, а її індивідуальності - у глибинному (за Б.Г. Ананьєвим). Так обдарована особистість обирає як зовнішню причину своєї предметної діяльності найбільш актуальні об'єкти дійсності, але при цьому сама виступає як детермінанта, суб'єкт власної діяльності - на усіх трьох рівнях розгляду її як суб'єкта - на рівні організму (життєдіяльність), індивіда (засвоєння цінностей) та особистості (створення цінностей).

На основі вивчення соціальної та природної сутності обдарованої особистості нами було уточнено тлумачення поняття обдарованість, яке розуміється як система психодинамічних характеристик особистості, що виявляється у випереджаючому розвитку вроджених якостей і властивостей індивіда та у стійкій спрямованості до творчої діяльності.

Геніальність розглядається нами як найвищий ступінь обдарованості, результати діяльності якої характеризуються виключною новизною, самобутністю, складають епоху в житті суспільства, в розвитку культури, внаслідок чого назавжди зберігаються в загальнолюдській пам'яті.

У цілому ж визначення обдарованості та культурних цінностей особистості має будуватися на основі розуміння їх як міцного і видатного потенціалу у розвитку людства, на сформованому досвіді наукового розуміння означених феноменів, що викладено у філософських, культурологічних, психологічних, педагогічних та інших джерелах. Водночас наявність існуючих методологічних підходів забезпечує можливість вироблення робочих визначень цих феноменів - застосовуючи їх відповідно до поставлених наукових завдань.

Література