Зародження театральних традицій Рівненщини: кінець XVIII - початок XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАРОДЖЕННЯ ТЕАТРАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ РІВНЕНЩИНИ: КІНЕЦЬ XVIII - ПОЧАТОК XX СТ.

У статті розглядається генеза театральних традицій на Рівненщині. Порушена проблема дослідження перших аматорських гуртків та театральних колективів, їх впливу на патріотичне, просвітницьке і естетично- культурне виховання волинян.

Ключові слова: театр, спектакль, театральне мистецтво, культурне життя, театральна трупа.

гурток аматорський колектив театральний

Ужинский Михаил Юрьевич,

старший преподаватель кафедры эстрадной музыки Института искусств Ровенского государственного гуманитарного университета, соискатель Национальной академии руководящих кадров культуры и искусства

Зарождение театральных традиций Ровенщины: конец XVIII - начало XX ст.

В статье рассматривается генезис театральных традиций на Ровенщине. Поднята проблема изучения первых самодеятельных кружков и театральных коллективов, а также их влияния на патриотическое, просветительское и эстетическо-культурное воспитание волынян.

Ключевые слова: театр, спектакль, театральное искусство, культурная жизнь, театральная труппа.

Uzhynskyi Mykhailo,

The origins of Rivne theatrical traditions: the end of the XVIII - the beginning of the XX century

Rivne theater past has a peculiar historical destiny. It was a difficult and thorny way of the artists. The Complete social conditions, national oppression retarded the development of the theater business, which had to become a professional one, as it happened in many other European cities. For centuries the people from Western Ukraine contributed to the Ukrainian theatrical culture. Gradually, the theatrical traditions appeared from different rites, games, entertainments. All these forms of popular culture open the great opportunities for developing folk stage creativity. The Volyn original rites were not created in isolation from the rites of other nations with whom the Ukrainians are linked by common long-term cultural ties.

The goal of the article is to analyze the beginning of the formation and establishment of Rivne region theatrical traditions, to determine their influence on Ukrainian culture, the development of the native language and volynyan national consciousness.

In 1778, Prince Jozef Lubomirski (1751 - 1836), who owned at that time Rivne, allowed the citizens to arrange folk entertainment in his park. There was the theater. The first permanent theater in the Rivne region was established in 1783 in the Lyubomirki palace in Dubno. At first the troupe had a small building, It was headed by Polish theatrical figure from Warsaw Wojcech Boguslavskiy (1757 - 1829).

There were difficult conditions at the beginning of the XIX century after the third partition of Poland and Volyn transition to Russia. Those events reflected on the development of the cultural life of the region center Rivne, Volyn province. But Rivne land remembered and honored the tradition of organizing amazing theatrical performances. The second city was Ostrog, had been known as the cultural center of Ukraine. There were the academy and the printing press, school theater. At the beginning "school drama" and school declamation appeared there. Recitation according to the modern poetics of the school theater were divided into two categories such as class and holidays. They recite a poetry without any stage decorations, but in some cases, the moderate stage design allowed. It was found out that there was also a theater at Jesuit College in 1726 - 1742.

The first decade of the XX century was marked by economic rise and cultural uplift of Rivne. Men's Gymnasium and Real school could have theater groups and stage performances, the participation in them was an honor. There were also amateur groups of other nationalities such as Polish, Jewish, Russian, Czech. The Creative life in Rivne intensified with the opening of the new theater building. You could see and listen to the drama, comedy, opera, and even concerts of the well-known creative teams on the stage. The wandering corpses on tour started to visit Rivne. The First World War did great harm to the further development of the theater business. The touring theaters disappeared, the local amateur drama groups almost stopped working. During the revolution and civil war theater life in the city stopped. In 1920 Western Ukraine joined Poland, Rivne became a district center. In the city cultural life was largely "imported". After the civil war there were many artists in exile who made their living concerts, the vast majority of them were mediocre quality. Volyn Ukrainian theater was rather respectful among the touring troupes. It was headed by the direction of Pevnog (? - 1940) from Lutsk. This theatre had a traditional Ukrainian ethnographic, historical, social and domestic repertoire, which was popular in Volyn.

Analyzing the theatrical traditions of that period, we can make some conclusions. The art institutions lacked professionalism, artistic integrity, excellence in directing and acting. Everything rested on amateur enthusiasm with a strong desire not to lose the national art treasures that had been destroyed for the recent time. fate of artists in the formation of the Ukrainian theater in Rivne region was not easy, yet it existed, did, flashed, and then fading again born for giving people hope, enthusiasm, patience and faith in the future of theater arts. The theatrical Arts of Rivne region, in that period, was the link that connected people in the hours of happy contemplation of action, whose name was the art. Due to theater-goers people saw not only their miserable everyday life, but also to take off happiness and destruction of hope, strong love and fierce hatred. Many of those days the cultural workers of Rivne's theater managed to survive in those days, only because they saw on the stage of life with all the joys and troubles, believed that everything would pass and after the chaos and failure, the peace of mind would come.

Key words: theatre, performance, theatrical art, cultural life, theatrical troupe.

Аспекти театральних традицій Рівненщіни мають своєрідну історичну долю. Важким і тернистим був шлях митців. Складні соціальні умови, національні утиски гальмували розвиток театральної справи, яка повинна була стати професійною, як це було в багатьох інших містах Європи. Протягом століть мешканці Західної України, зокрема Рівненщини, вносили свою частку в скарбницю української театральної культури. Поступово з різних обрядів, ігор та розваг - колядок, гаївок, купальських гулянь, весільних ритуалів тощо - створюються й народжуються театралізовані видовища, сценічні дійства з елементами реквізиту, бутафорії, костюмів. Усі ці форми масової культури відкривали широкі можливості для прояву народної сценічної творчості. Самобутні й оригінальні в своїй основі волинсько- поліські обряди й традиції створювалися не ізольовано від обрядів й традицій інших народів, з якими українці пов'язані спільними довготривалими культурними зв'язками.

Мета статті - проаналізувати початок формування і становлення театральних традицій Рівненщини, визначити їх вплив на українську культуру, розвиток рідної мови та національної свідомості волинян.

У 1778 році князь Ю. Любомирський (1751-1836), який володів на той час містом Рівне, дозволив громадянам у своєму парку, який на той час набув характерних рис англійського стилю, влаштовувати народні розваги: обжинки, свято Івана Купала, великодні гуляння. Тут містився і театр, яким керував польський актор З. Мілевський (?-?). На його сцені виступали заїжджі мистецькі колективи з Польщі, а іноді і мешканці міста з вертепом. Після відкриття у Рівне початкової школи, у якій навчалися переважно діти із заможніх міщанських сімей, театр почав розвиватися бурхливіше. Частина з учнів брала участь у виставах, але трупа складалася здебільшого з обдарованих кріпаків.

Перший стаціонарний театр на Рівненщині був облаштований 1783 року (проіснував до 1860 років) в палаці князів Любомирьких у місті Дубно. Трупу, яка перебувала спочатку у невеличкому приміщенні, очолив запрошений із Варшави В. Богуславський (1757-1829) - польський театральний діяч. В творчому колективі з рівним успіхом ставилися як опери, було частково оновлене лібрето опери "Ощасливлена убогість" М. Каменського (1734-1821) з життя народу із використанням польського музичного фольклору написане і поставлене ще у 1778 році; так і театральні п'єси, переважно на один акт, за творами зарубіжних драматургів В. Шекспіра (1564-1616) "Марні зусилля кохання", "Приборкання норовливої", П. Бомарше (1732-1799) "Севільський цирульник", "Весілля Фігаро", Г. Лессінга (1729-1781) "Мінна фон Барнгельм, або солдатське щастя". До складу творчого колективу входили: малочисельний хор (25-30 осіб), слід зазначити що організація хорових колективів в Україні була свого роду виявом національного пробудження; та невеличкий оркестр з інструментами - кобза, бандура, ліра, торбан, цимбали, сопілка, скрипка, бубон. Пізніше в Дубні було споруджено ще одне, більше ніж у Варшаві, приміщення міського театру, де з успіхом виступали і італійські співаки. Цим театром і надалі у 1785-1790 роках керував В. Богуславський [8].

Складні умови, що склалися на початку XIX століття, після третього поділу Польщі і переходу Волині до Росії, позначились також на розвитку культурного життя повітового центру Рівне Волинської губернії. Але на Рівненський землі пам'ятали і шанували традиції, з любов'ю організовували мистецькі видовища, що базувалися на етнографії й місцевому фольклорі. Народний театр також розвивався, його майстерність зростала переважно у роботі над творами народної драми, п'єсами: І. Котляревського (1769-1838) "Наталка-Полтавка" з органічно вхожими в текст піснями й музикою, та традиційними народними українськими інструментами (кобза, бандура, цимбали, колісна ліра та іншими), "Енеїда" - в традиціях давнього українського бурлеску з елементами музичного фольклору, водевілем "Москаль- чарівник" насиченого пісенною стихією; М. Старицького (1840-1094) музичній комедії "Різдвяна ніч" - лібрето М. Старицького за М. Гоголем (1809-1852), музика М. Лисенка (1842-1912), інсценізацією твору Е. Ожешко (1841-1910) "Зимовий вечір", водевілем "Як ковбаса та чарка, минеться і сварка" з вокальними та музичними сценами; І. Карпенка-Карого (1845-1907) "серйозними комедіями" "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Хазяїн", ідейно-естетичний контекст яких переплетений з великим пластом фольклорного матеріалу, та багато інших театральних постановок. Ніякі заборони царської влади нездатні були перешкодити розвитку театральних традицій і згуртованості аматорів.

Так, у 1900 році в селі Вільгір (тепер Гощанського району Рівненщини) під орудою вчителя В. Борткевича (? - ?) було створено драматичний гурток, який почав свою роботу над вертепною виставою і здобув великий успіх у глядачів. Невдовзі вони почали працювати над п'єсою І. Котляревського "Наталка Полтавка", згодом цей колектив вже мав у своєму репертуарі ще декілька вистав: "Шельменко- денщик", "Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка (1778-1843), відомо що автор грав на флейті та фортепіано, і цілком зрозуміло чому ці твори були насичені народними піснями й гумором, які втілювались на сцені; "Наймичка" І. Карпенка-Карого. Колектив також не припиняв ставити вистави на біблейську тематику, яка була більше зрозумілою широким масам. Проіснував цей курток до 1908 року [1,9].

Ще раніше, у 1899 році, у місті Корці вчителька М. Ненадкевич (? - ?) організувала "Товариство аматорів літератури і театрального мистецтва". Режисером цього колективу став М. Іванов (?-?), який закінчив курси в музично-драматичній школі М. Лисенка й отримав дозвіл на роботу. Колектив новостворено- го театру був у скрутному матеріальному становищі: не вистачало фінансування, бракувало декорацій, костюмів, бутафорії. Проте було велике бажання створити український професійний театральний колектив. Робота розпочалася в хаті-читальні, а незабаром - показ першої вистави "Наталка Полтавка". Через кілька років згуртувався постійний акторський колектив, який зміцнів матеріально і перейшов в нове реконструйоване приміщення. Напівпрофесійний театр мав на той час троїсті музики (дві скрипки, цимбали, сопілку, бубен), кравця для пошиття костюмів та господарника, відповідального за все театральне майно. Колектив припинив свою діяльність з початком Першої світової війни [6].

Крім театру в Корці, у цей же період діяв театральний колектив у місті Острог під керівництвом П. Заячківського (? - ?). Театральний колектив був заснований у 1913 році і діяв до 1939 року. На відміну від колективу в місті Корець, він складався переважно з представників місцевої інтелігенції. Остріг здавна відомий - як культурний центр усієї України. Там була заснована у 1576 році Острозька академія, князем Костянтином-Василем Острозським. Історія становлення театрального мистецтва тут почалася ще в XVI столітті. Тоді, поруч із слов'яно-греко-латинською школою (академією) та друкарнею діяв шкільний театр, де на початку з'являється віршована "шкільна драма" та шкільна декламація. Декламації згідно з тогочасними поетиками шкільного театру поділялися на дві категорії - класні і святкові; вони виконувалися без сценічної атрибутики, однак в окремих випадках, за урочистих обставин, помірне сценічне оформлення допускалося. Декламації могли мати форму привітань, надгробних промов, написів, послань. До найбажаніших тем належали герби або їх елементи, історичні та найновіші події (війна, укладення миру, коронація тощо). Зразком української шкільної декламації був поетичний різновид панегірика - "плач" за назвою "Лямент дому княжат Острозских над зешлим с того свята ясне освєцоним княжатем Александром Костантиновичем, княжатем Острзским, воєводою Волиньским" написаного Дем'яном (Доміаном) Наливайком (?-1627) церковним придворним священиком і письменником, викладачем та діячем Острозького культосвітнього осередку. Можна припустити, що цю декламацію виконували на похоронах Олександра Острозького учні Острозької академії [4]. Вже досліджено, що в 1726-1742 рр. в Острозі активно працював театр при єзуїтському колегіумі. 1726 року на його сцені йшла п'єса "З пошукань мудрості в трагедіях Едипа", а 1727 р. - вистава "Про польського магната Болеслава Кривоту". Цей театр ставив твори лише латинською мовою. У сценічній дії брали участь не тільки учні, а й відомі вчені та викладачі академії. Іван Франко у своїй праці "Русько- український театр" пише: "Можна припустити, що основана греко-руська академія в Острозі була коли не першим, то все-таки в тім часі головним розсадником релігійної драми" [5, 84].

Перше десятиліття XX століття ознаменоване економічним злетом та культурним піднесенням Рівного: з'явилася Києво-Брестська залізниця, шосейна дорога, електростанція, це сприяло і заснуванню аматорських театральних колективів. Рівненські чоловіча гімназія і реальне училище, мали змогу утримувати театральні гуртки і ставити вистави, участь в яких була престижною. Існували також аматорські колективи інших національностей - польської, єврейської, російської, чеської. Містяни відзначалися неабиякою любов'ю до театру, з повагою сприймали будь-які мистецькі видовища, основані на музичній творчій діяльності, які здебільшого мали сутність фольклорно-етнографічного спрямування. Ця народна творчість, що зародилася в далекій давнині, має підгрунтя історичної основи усієї світової художньої культури, джерело національних художніх традицій, виразник народної самосвідомості. Саме через театралізовані дійства, насичені музичним фольклором, волиняни і зберігали свою національну свідомість. Популярними були так звані пісні-ігри з елементами театральних дійств: "Просо", "Коза", "Маланка", "Печене порося"; а також великий театралізований обряд весілля, а у зимову пору - вертеп.

Творче життя в Рівному активізувалось з відкриттям 2 лютого 1908 року нової кам'яної будівлі театру (старий дерев'яний театр згорів влітку 1906 року), збудованого за власний кошт знаного в місті підприємця Лейби Зафрана (? - ?) на 400 посадочних місць. Прем'єрним показом була оперета С. Джонса (1861 - 1946) "Гейша" у постановці Б. Бродерова (? - ?). На сцені театру можна було побачити й почути драми, комедії, опери, а то й концертні програми за участю відомих на той час творчих колективів. На гастролі до Рівного почали приїжджати мандрівні театри зі Східної України та Польщі. Не минали місто і такі митці, як актриса В. Комісаржевська (1864-1910), трупи П. Саксаганського (1859 - 1840), артисти Київської опери, Київський польський театр, мандрівний Єврейський театр Х. Гільдор- фа (?-?), який згодом став стаціонарним Рівненським театром і розміщувався у приміщенні перебудованої синагоги. Проіснував цей театр до 1936 року [2].

Широко практикувалося на рівненській сцені проведення бенефісів акторів, режисерів. У 1909 році відбувся перший бенефіс керівника театру М. Маркова (? - ?), з нагоди десятиріччя сценічної діяльності. Для участі в урочистостях він запросив відому трупу П. Саксаганського з власним оркестром до складу якого входили: ліра, кобзи, бандури, торбана, скрипки, сопілка, дримба, бас, бубон. Тоді було поставлено "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського (1813-1873). У бенефісі брали участь майстри з "Товариства російсько-українських опереткових акторів" під керівництвом А. Чернова (? - ?). "Товариство ..." здійснило постановку вистави "Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненко та інші. Окремі з них не пройшли цензуру і були заборонені.

Перша світова війна завдала великої шкоди подальшому розвитку театральної справи. Не стало мандрівних та гастролюючих театрів, майже припинили свою діяльність і місцеві аматорські драматичні гуртки. Під час революційних подій та громадянської війни 1917-1920 років театральне життя призупинилось. З березня 1921 року Волинь стала офіційно складовою частиною Польщі, Рівне повітовим центром. Мирний період між двома воїнами, відносно стабільне життя, дещо відновило господарсько-економічні ресурси краю, а з ними і театральні традиції [7].

Поступово, на початку 20-х років минулого століття, у Рівному, Дубні, Здолбунові, Острозі, Костополі, а потім в інших містечках і селах почало діяти культурно-освітнє товариство "Союз Українок", існували також Українське літературно-мистецьке товариство ім. Лесі Українки, товариство "Просвіта", єврейське товариство "Тарбут". Ці культурно-просвітницькі осередки допомагали фундоментації театральних традицій, створювати народні театри, організовували концерти та театральні вечори. Були організовані режисерські курси, які готували керівників для аматорських театральних гуртків. Драматичні колективи під орудою режисерів вивчали п'єси українських класиків ("Наталка Полтавка" І. Котляревського, "Запорожець за Дунаєм", С. Гулака-Артемовського, М. Старицького "Ой не ходи, Грицю" та багато інших), які ставили на театральних сценах українською мовою. Але в кожному конкретному випадку потрібно було брати дозвіл у повітового старости, надавався він лише за умови додаткової постановки польською мовою уривка з п'єси А. Міцкевича "Dziady" [2, 22].

Культурне життя Рівного в той час значною мірою було "імпортоване". Після громадянської війни в еміграції опинилася велика кількість артистів, які заробляли на життя сольними концертами, та п'єсами в один акт, переважна більшість яких посереднього гатунку. Мешкав та гастролював по Польщі, можливо виступав в повітових містечках Волині, з 1923 по 1927 рік і О. Вертинський (1889 - 1957) [3, 37]. Гастролюючи у 30-х роках професійні театри М. Греля, Є. Шубінова та оперна трупа А. Андрєєва-Трельського, не обминали і Рівного. Оскільки ці театри були суто мандрівними, їхні вистави у більшості випадків не мали відповідного художнього оформлення.

З гастролюючих труп заслуговує на повагу Волинський український театр під орудою М. Певного (?-1940) з Луцька, який представляв традиційний український етнографічний, історичний, соціально-побутовий репертуар; його можна вважати провідним на Волині. Театр утримував велику професійну трупу, художника, оркестр (скрипки, цимбали, бандури, сопілки, бубни), технічні цехи та хор - в якому органічно поєднувалися і динамічно взаємодіяли традиції селянського пісенного подуту, культової музики і концертно-хорової практики. До репертуару бралися, незважаючи на цензурні утиски, багатоактні українські класичні п'єси. Першою вистава театру була - за п'єсою Л. Старицької- Черняхівської (1868-1941) "Гетьман Дорошенко" (1928), останньою "Вій" (1939) за повістю М. Гоголя. Вони художньо оформлювалися і сумлінно, без купюр і шаржування, гралися на сцені. До появи лучан ця драматургія ніколи в Рівному не з'являлася, та ще й у професійному виконанні [1,34].

Незважаючи на проблеми і труднощі, на Рівненщині почали з'являтися нові акторські трупи. У Косто- полі виник театр під назвою "Краля", він ставив одноактні п'єси; у Здолбунові - театр під орудою М. Комаровського (? - ?), де працювало декілька професійних акторів. Не припиняв своєї роботи Острозький театр під керівництвом Ю. Заячківського, який орієнтувався виключно на драматургію корифеїв українського театру. Також інші аматорські гуртки по всьому повіту. У багатьох робітничих колективах також розвивалась художня самодіяльність. Це була чи не єдина форма знайомства людей праці з театральним мистецтвом. Так, 1925 року в Рівному було організовано театр залізничників, який мав власне дерев'яне приміщення в залізничному парку, цей театр очолював емігрант із Росії антрепренер О. Бояров (? - ?). Першою він здійснив постановку п'єси І. Лисенка-Конич (?-?) "Каторжник". Репертуар театру складався з п'єс М. Горького (1868-1936), А. Чехова (1860-1904), Г. Квітки-Основ'яненка, І. Карпенка-Карого. Постановки вистав молодого робітничого театру були значним мистецьким явищем культурного життя міста. На жаль, театр проіснував не довго.

Проаналызувавши театральні традиції зазначеного періоду, можна зробити висновки:

- в мистецьких закладах бракувало професіоналізму, художньої цілісності, досконалості в режисурі й акторській майстерності, все трималося на аматорському ентузіазмі та великому бажанні не втратити національні художні цінності, які вигартувалися протягом часу;

- на сценічних майданчиках Рівненщини ставили п'єси українських драматургів І. Котляревського, М. Старицького, Г. Квітки-Основ'яненка, С. Гулака-Артемовського, І. Карпенка-Карого;

- в театральних дійствах задіювались малочисельні хорові колективи фольклорно- етнографічного спрямування, в оркестрах використовували музичні інструменти - цимбали, бандури, скрипки, колісні ліри, сопілки, кобзи, торбан, бубони та інші;

- театральні колективи Рівненщини та в цілому Волині мали в своїй основі етнографічно-фольклорні форми й традиції;

- на території Рівненщини, крім українських труп, співіснували театральні колективи польських, єврейських, російських та чеських громад.

Література

1. Жилінський І.Ф. Історія театрального мистецтва Рівненщини / Ігор Федорович Жилінський // Енциклопедично-мистецьке видання. - Рівне: Овід, 2009. - 605 с.

2. Савчин Л.М. Рівненський обласний академічний український музично-драматичний театр / Лілія Михайлівна Савчин. Монографія. - Рівне: Волинські обереги, 2010. - 332 с.

3. Савченко Б.А. Кумиры забытой эстрады / Борис Александрович Савченко. - М.: Знание, 1992. - 208 с.

4. Українська поезія: Кінець XVI - XVII ст. / Упоряд. В.П. Колосова, В.І. Крекотень. - К.: Наукова думка, 1978. С. 381.

5. Франко І.Я. Про театр и драматургію / Іван Якович Франко // [вибрані статті, рецензії та висловлювання]. - К: АН УРСР, 1957. - 346 с.

6. Волинські дзвони: Науково-краєзнавчий альманах РДГУ. - Рівне: РДГУ, 1999. - Вип. III. - 226 с.

7. Державний архів Рівненської області (ДАРО). - Ф.16/30, оп. 18, од.зб.23, арк. 5, 68, 97.

8. Gaiie L Wojcech Boguslawski... jego dziatainosci / L. Gaiie // [Ksiqzka]. - Warszawa, 1925.

9. Krol-Koczkavowska B. Teatr Dawnej Polski / Beata Krol-Koczkavowska // [Ksiqzka]. - Warszawa: Nefryt, 1971. - 384 c.

References

1. Zhylinskyi I.F. Istoriia teatralnoho mystetstva Rivnenshchyny / Ihor Fedorovych Zhylinskyi // Entsyklopedychnо-mystetske vydannia. - Rivne: Ovid, 2009. - 605 s.

2. Savchyn L.M. Rivnenskyi oblasnyi akademichnyi ukrainskyi muzychno-dramatychnyi teatr / Liliia Mykhailivna Savchyn. Monohrafiia. - Rivne: Volynski oberehy, 2010. - 332 s.

3. Savchenko B.A. Kumiry zabytoi estrady / Boris Aleksandrovich Savchenko. - M.: Znanie, 1992. - 208 s.

4. Ukrainska poeziia: Kinets xVi - XVII st. / Uporiad. V.P. Kolosova, V.I. Krekoten. - K.: Naukova dumka, 1978.

S. 381.

5. Franko I.Ya. Pro teatr y dramaturhiiu / Ivan Yakovych Franko // [vybrani statti, retsenzii ta vyslovliuvannia]. - K: AN URSR, 1957. - 346 s.

6. Volynski dzvony: Naukovo-kraieznavchyi almanakh RDHU. - Rivne: RDHU, 1999. - Vyp. III. - 226 s.

7. Derzhavnyi arkhiv Rivnenskoi oblasti (DARO). - F.16/30, op. 18, od.zb.23, ark. 5, 68, 97.

8. Gaiie L. Wojcech Boguslawski. jego dziatainosci / L. Gaiie // [Ksiqzka]. - Warszawa, 1925.

9. Krol-Koczkavowska B. Teatr Dawnej Polski / Beata Krol-Koczkavowska // [Ksiqzka]. - Warszawa: Nefryt, 1971. - 384 c.

Размещено на Allbest.ru