Перший пам'ятник Кобзареві на Тернопіллі

журналіст, редактор газети “Свобода”

Анотація

Мовиться про творця першого пам'ятника Тарасові Шевченку в с. Бурдяківці на Тернопіллі (1911 р.), одного з яскравих представників Наукового товариства імені Шевченка, відомого скульптора й архітектора модерного напряму О. Лушпинського, його подвижницьку працю на ниві примноження та збереження української культури, непросту життєву долю.

Ключові слова: творець, скульптор, архітектор, подвижницька праця, культура, модерн.

Annotation

Bohdan Novosyadly. The fist monument of Kobzar in Ternopil. It's speaks about one of the bright members of Scientific society named after T. Shevchenko, prominent sculptor and architect, the author of the first monument of Taras Shevchenko in the Burdyakivtsi village Ternopil region (1911) and in other places, O. Lushpynsky, also stressed on his selfless work in the field of growing and preservation of the Ukrainian culture and his distressful destiny.

Key words: creator, sculptor, architect, selfless work, culture, modern.

Аннотация

Богдан Новосядлый. Первый памятник Кобзарю в Тернополе. Говорится о творце первого памятника Тарасу Шевченко в с. Бурдякивцях Тернопольской обл. (1911) и других местах, одном из ярких представителей Научного общества им. Шевченко, известного скульптора и архитектора модернистского направления О. Лушпинском, его подвижническом труде на благо приумножения и сохранения украинской культуры, непростой жизненной судьбе.

Ключевые слова: творец, скульптор, архитектор, подвижнический труд, культура, модерн.

Виклад основного матеріалу

Ще донедавна славне ім'я неординарного митця-модерніста різнобічних обдарувань, роботи якого стали окрасою усієї Галичини, було вкрите густою пеленою часу, і ми навіть не здогадувалися, яка неординарна особистість жила й творила в нашому краї. На щастя, завдяки скрупульозній та наполегливій праці професійних науковців і дослідників-краєзнавців львівський митець повертається до наших сучасників у всій своїй мистецькій красі та багатогранності. Досить сказати, що за проектами Олександра Лушпинського зведено кільканадцять храмів і ще більше громадських споруд на теренах Львівщини, Станіславщини (Івано-Франківщини) і Тернопілля. Наш славний земляк залишив помітний слід не лише в українській архітектурі, він плідно творив і виробив власну художню манеру в галузі скульптури, малярства, декоративно-ужиткового мистецтва, побутової кераміки, меблярства, а також реставрації. О. Лушпинський був чільним представником українського модерну першої третини минулого століття, зарекомендував себе і як мистецтвознавець та історик мистецтва. Тож не випадково львівська інтелігенція обрала його дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка (НТШ), Українського технічного товариства і почесним членом “Просвіти”.

Олександр Лушпинський народився 23 липня 1878 р. у с. Буцневі поблизу Тернополя. Його батько Онуфрій був ковалем, тому, можливо, саме в кузні прокинувся у хлопця мистецький талант, але добре відомо, що з юних літ він мав нахил до малювання, конструювання і ліплення. Навчався в Тернопільській гімназії, а коли закінчував навчання, його долею, як і багатьох інших здібних юнаків села, опікувався відомий релігійний і громадський діяч, парох приміського Буцнева о. Ізидор Глинський. Це видно з того, що в одному зі своїх листів турботливий священик звертався до знаменитого винахідника рентгенівських променів, а тоді професора Празької політехніки Івана Пулюя за детальною інформацією “в справі ученика Лушпіньского”, на що професор листовно радив юнакові вступати до “Львівської політехніки”.

Від 1898 р. життя майбутнього митця пов'язане з містом Лева, де він жив, творив, здобув визнання і, на жаль, зазнав багатьох прикростей. Тут О. Лушпинський розпочав вищі студії на відділі архітектури у “Львівській політехніці”, де до 1904 р. навчався під керівництвом відомого галицького архітектора Івана Левинського, від якого перебрав захоплення модерними тенденціями в мистецтві. У стінах Політехніки І. Левинський сформував групу здібних студентів (до котрої входив О. Лушпинський), яка працювала над проблемами становлення новітнього національного стилю в архітектурі, так званого “українського модерну”.

До початку Першої світової війни фірма І. Левинського створила кілька першокласних будівель, у проектуванні яких брав участь О. Лушпинський. Ці об'єкти визначили майбутні стильові пошуки митців усієї Піличини. Під керівництвом І. Левинського разом з іншими його учнями буцнівчанин вклав свої натхнення і працю у зведення багатьох оригінальних споруд у Львові: ансамблю будівель товариства „Дністер”, будинків Червоного Хреста, бурси Українського педагогічного товариства, бурси Народного дому, Музичного товариства ім. М. Лисенка, жіночої учительської семінарії, будівель у монастирі сестер василіянок. О. Лушпинський був співавтором споруд Народних домів у теперішньому Івано-Франківську та Дрогобичі, сільськогосподарської школи в Миловані. Йому належить авторство проекту вілли в модерному стилі у Львові, в якій від 1910 р. жив Іван Труш (зараз там меморіальний музей художника) тощо.

У перші роки ХХ ст. в архітектурно-художньому проектуванні О. Лушпинського визначилися типові засоби та методи декорування, які водночас характеризують галицький варіант українського модерну: побудова архітектурних форм у просторі на основі народної гуцульської та бойківської архітектури, своєрідний силует аркових і дверних прорізів, декорування фасадів рельєфними вставками зі стилізацією під народний орнамент, де за головний конструктивний елемент узято керамічне облицювання.

Окремий напрям багатогранного таланту досі призабутого митця становить сакральне будівництво. Ще студентом, 1902 р. О. Лушпинський брав участь у конкурсі “на проект церкви в українському стилі”, який оголосив митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький, і став його переможцем. Другу премію отримав його товариш архітектор Л. Левинський. У своїх роботах молоді творці зробили важливий крок на шляху до створення української сакральної архітектури нового часу, при цьому новатори не тільки використовували архітектурну спадщину церковного будівництва, а й творчо переосмислювали її.

Власне О. Лушпинський, Л. Левинський і Т. Обмінський згодом запроектували низку церковних споруд у національному стилі, широко використовуючи при цьому декоративну кераміку для оформлення не лише екстер'єрів, а й інтер'єрів сакральних будівель з оригінальними орнаментальними схемами та композиціями. У підсумку О. Лушпинський створив власну модерну манеру декорування громадських і сакральних споруд, розробив оригінальні композиції, досягнувши при цьому мальовничості та гармонійності площин у архітектурі та скульптурі.

За проектами О. Лушпинського зведені храми у Львові, Івано-Франківську, Дрогобичі, Тисмениці, інших містах і селах Галичини.

Широта мистецьких зацікавлень цієї творчої особистості викликає захоплення. Свого часу О. Лушпинський проявив себе як автор архітектурної та побутової кераміки, меблевих решіток, оригінальних зразків меблів, театральних декорацій, книжкової графіки. І скрізь він наполегливо й невтомно пропагував і втілював вишуканий український модернізм.

Помітний слід О. Лушпинський залишив і в царині скульптури, що нас зацікавлює насамперед. Не перебільшуючи, скажемо: він належить до засновників монументальної Шевченкіани в Україні, а щодо Галицького краю -- першопочатківець: 10 березня 1911 р. у с. Бурдяківці (Борщівський район) відбулося велелюдне зібрання українства з нагоди освячення пам'ятника Великому Кобзареві, витвореного талановитими руками О. Лушпинського. На щастя, лихоліття обминуло витвір, чого не скажемо про інший його пам'ятник, споруджений 1913 р. у Винниках поблизу Львова. Восени наступного року російські війська, здобувши Східну Галичину, зруйнували пам'ятник, як і десятки інших, встановлених з нагоди роковин Т. Шевченка: 100-річчя від дня його народження та 50-річчя від дня смерті.

Принагідно зазначимо, що О. Лушпинський запроектував монументальний хрест на честь Маркіяна Шашкевича (1911 р.) у с. Підлисся, що на Золочівщині, надмогильний пам'ятник І. Левинському на Личаківському цвинтарі у Львові, а також інші скульптурні твори.

Початок Першої світової війни влітку 1914-го перекреслив багато творчих планів митця, надалі йому довелося працювати над відбудовами. 1917 року він видав альбом “Відбудова знищених осель Східної Галичини”, у якому подав проекти сільських житлових споруд, що було актуально у зв'язку з відновлювальними роботами та будівництвом після звільнення краю від російських військ. Через три роки вийшов його новий альбом “Дерев'яні церкви Галицької України XVI -- XVIII ст., комплекс архітектурних проектів в українському стилі”. Ця науково-пошукова праця стала підсумком майже дворічної діяльності автора, саме тоді митець об'їздив край і занотував на папері все найцінніше, що збереглося з дерев'яних сакральних споруд за умов воєнного лихоліття.

За польської займанщини нашого краю, від 1920 р., життя О. Лушпинського ускладнилося. Після смерті його наставника й компаньйона І. Левинського припинила існування будівельна фірма, тож виникла потреба в постійній роботі. Однак свого часу О. Лушпинський, з невідомих причин, не завершив фахові студії та не отримав диплом, а тому влаштуватися на державну працю було неможливо. Тож займатися архітектурою, як раніше, він не мав змоги, перебивався окремими замовленнями та переважно працював у галузі прикладного мистецтва.

Урешті-решт митцеві допоміг Митрополит Андрей Шептицький, який 1930 р. прийняв його на посаду реставратора й члена консерваторної комісії греко-католицької митрополії. Славний вихідець з Буцнева отримав можливість продовжувати творчу працю, переважно проектуванням і реставрацією церков та іконостасів. Серед іншого, Олександр брав участь у реставрації собору св. Юра. А 1937 р. різьблений іконостас у народних традиціях за проектом нашого талановитого земляка експонували в США.

Останні чотири роки життя митець, який так і не влаштував особистого життя й ніколи не був одружений, боровся з важкою недугою. Відійшов 20 листопада 1943 р., похований на Личаківському цвинтарі.

Відзначаючи заслуги О. Лушпинського у вітчизняній культурі, І. Свєнціцький писав, що “митець зайняв чільне місце індивідуального оригінального практика, а в історії давньої народної української архітектури Галичини -- немірне місце піонера і речника її краси, отже, діяча всеукраїнського значення”. Сучасний дослідник його творчості Олесь Нога, називаючи буцнівського архітектора “видатним працівником усіх ланок декоративно-прикладного мистецтва”, зазначає, що “Галицька інтелігенція ще має усвідомити усю неординарність мистецького доробку Олександра Лушпинського і спромогтись на широке дослідження його життя і творчості”.

О. Лушпинський. Пам'ятник Т. Шевченку. 1911 р., с. Бурдяківці, Тернопільщина лушпинський пам'ятник мистецтво шевченко

Размещено на Allbest.ru