Іконографія Тараса Шевченка у творчості митців Львівської національної академії мистецтв

Іконографія Тараса Шевченка у творчості митців львівської національної академії мистецтв

У житті кожної людини є святі речі, прописні істини, до яких вона звертається повсякчас, незалежно від її волі чи бажання. Це те, що прищеплено та залишено у спадок батьками, з чим йдемо по життю, на що опираємося у важкі хвилини та що заповідаємо прийдешнім поколінням. Ці культурно-ціннісні імперативи безсмертні, бо вони в наших венах, серцях, у прагненні бути вільними та щасливими у своїй країні, на своїй землі.

Постать Т. Шевченка в цьому аспекті є ключовою та визначальною. У ній міститься весь генетичний код українського народу, закріплений на рівні національної пам'яті. У його творах -- витоки світоглядних і моральних цінностей. “Т. Шевченко підняв на найвищий рівень ту дорогоцінну духовну спадщину, яку протягом віків створювали безіменні генії -- творці народних пісень”, -- зазначалося з нагоди ювілейних роковин Кобзаря на сайті Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського [1]. Як Пророк і Месія, сьогодні, у цей переломний для країни час, своїми запальними словами він веде народ на барикади виборювати собі краще майбутнє у великій родині європейських держав.

Упродовж майже двох століть іконографія образу Великого Кобзаря у творчості^українських митців зазнавала певних змін і трансформацій. Його постать, як і весь творчий доробок, переосмислювали, переоцінювали нащадки на різних етапах державотворення. І що біднішим і бездержавнішим ставав український народ, тим гостріше та нагальніше він потребував свого героя, поводиря, національного символу, котрим і став Т. Шевченко для багатьох свідомих українців.

Відзначення 200-літніх роковин від дня народження Великого Кобзаря припало на сумні часи. Уже вкотре за свою багатовікову історію народ піднявся на боротьбу за відродження української нації, набуття національної ідентичності, свободи й незалежності. Євромайдан, який став осереддям революційних подій, виявив свою політичну самоорганізацію, згуртувавши тисячі, мільйони людей з різних куточків країни. У ці тривожні дні слова Т. Шевченка, його послання, культурно-ціннісні орієнтири були, як ніколи, актуальними: Борітеся -- поборете, / Вам Бог помагає / За Вас правда, за Вас слава / І воля святая! Ці рядки, сповнені потужного патріотично-смислового звучання, згуртовували, вселяли віру в перемогу, надихали на подвиги, формували національну свідомість і етнонаціональну цілісність.

Постать Т. Шевченка -- це іконографія нашої революції. Не варто шукати узагальнених образів, позачасових символів, як це робив Е. Делакруа у творі “Свобода, що веде народ”, на який згодом взорувалася вся французька республіканська іконографія. Т. Шевченко живий, він тут -- на барикадах, на великих і малих Майданах, нехай не фізично, але словом і духом він з народом. Не випадково саме портрет великого Кобзаря як символ нескореної України, її революційного духу 14 січня 2014 р. було розміщено на будівлі Київської міської державної адміністрації. Прийшло нове покоління українців, для яких Т. Шевченко -- не лише поет і художник, але передусім Патріот і Громадянин своєї країни.

На Майдані була створена “Мистецька сотня”, учасники якої не зброєю, а малюванням вирішили послужити своїй країні. Організований мистецький пленер “Шевченко на барикадах” засвідчив модернізацію та осучаснення іконографії народного героя. Замість усталеного канонізованого народницького типажу Т. Шевченка постав образ сучасника-патріота в шоломі, з рюкзаками за плечима і гнівним поглядом. Він готовий і сьогодні, у свої 200-літні роковини з дня народження, поборотися за новітню історію України. За результатами пленеру, там же, на Майдані, на сам ювілей 9 березня 2014 р. автори проекту -- М. Булатецький, М. Теліженко, “Мистецька сотня” організували виставку, яку могли оглянути усі бажаючі.

До відзначення 200-літнього ювілею з дня народження Великого Кобзаря, ще задовго до революційних подій, готувалася вся Україна, і низка мистецьких акцій відбулася в різних куточках країни. Зокрема, у середині серпня 2013 р. у львівському Палаці мистецтв, у рамках проведення FV Міжнародного Конгресу української діаспори “Світове українство як чинник утвердження держави України у міжнародній спільноті” відкрилася виставка творів сучасних українських митців “Українські акценти” (малярство, графіка, скульптура), присвячена 200-літтю Т. Шевченка. Серед учасників були й викладачі Академії -- В. Москалюк, Р. Яців, В. Федорук, В. Ярич, В. Нестеренко, І. Гавришкевич та інші, які своїми творчими доробками презентували широкий жанровий та тематично-образний спектр сучасного національного образотворення.

У Львівській національній академії мистецтв святкування Шевченкових роковин відбулося тихо, без пишних урочистостей, гучних концертів і вечорів. Відбулася низка художніх виставок, приурочених до ювілею Т. Шевченка. Одна з них проходила в Музеї ЛНАМ. М. Безпальків представив понад 30 робіт, виконаних у авторській техніці. Експонований творчий доробок митця (від 1984 по 2013 рр.) дав можливість простежити як упродовж цього часу переосмислювалася тема й творчість Т. Шевченка. З цитування локальних сюжетних явищ у творах 1980-х “Кавказ” (1984), “Думи мої, думи...” (1988), “Моя ти Музо...” (1989) М. Безпальків переходить до подій всенародного масштабу, де на рівні підсвідомості синтезуються такі поняття як буття, історія, нація, Вітчизна. У полотнах “Покинута хата” (2003), “Батькова комора” і “Старий млин” (2012), “Поліські квіти” (2013) буття втратило свій звичний плин і вийшло з часових координат людської екзистенції. Заради великої всезагальної ідеї художник свідомо розлучається з упорядкованою картиною світу; у відчутті нашого соціуму візуально послуговується власним формовиявом, суголосним часові й опертим на традиційні народні джерела. Ця маніфестація у просторі й часі конкретних форм життя народу чи окремої особи має свою сакральну ціль -- пізнати власну самість і досягти повсякчасної присутності в образах-символах іманентного начала [2, 12].

Наступна виставка, яка відбулася в Музеї ЛНАМ під назвою “І мертвим, і живим, і ненародженим...” мисткині Г. Новоженець не оперує звичною для непересічного глядача образно-метафоричній мовою. Мистецтво ХХІ ст. з його пошуками нових, нетипових форм образотворення вимагає освіченого, добре поінформованого глядача, який би вільно орієнтувався в тенденціях і напрямах художнього життя.

Процес самоідентифікації нації не мислиться поза реконструкцією історичної пам'яті. Вона проявляється і на буттєво- му, і на духовному рівнях. На буттєво-сутнісному рівні Г. Новоженець звертається до усталених символів нашої звичаєвості -- вишитих сорочок, тканих запасок, крайок, поясів тощо. Фрагменти взорованих речей сміливо вводить у композиційне тло живописних полотен. Рельєфно увиразнюючись у живописній структурі локальних -- червоних, чорних, охристих кольорових плям, вони творять своєрідний “архетипний експресіонізм”. Такі твори не можуть не хвилювати, вони стимулюють нашу уяву, пробуджують історичну пам'ять, апелюють до свідомості кожного українця. Споконвіку вишиті сорочки -- це наш генетичний код, оберіг, який веде нас по житті -- від народження до смерті -- та ідентифікує як націю.

Наведу кілька думок з есе студентів І курсу, їхні враження від перегляду виставки. Не маючи закінченої базової освіти, вони радше на підсвідомо-образному емоційному, ніж професійному рівні сприйняли експоновані полотна. Навіть занотована студенткою із Севастополя, яка з відомих причин лише місяць, як долучилась до навчання, одна лише фраза: “Не розумію, але сподобалося,” -- звучала обнадійливо. У більшості студентів твори асоціювалися з подіями на Майдані: “Картини викликають як радість, так і сум, бо розумію, що наша світла нація сьогодні заплямлена червоними барвами”; “Виставка асоціюється з кров'ю, болем і стражданнями українського народу, щоб ми не забули тих, хто загинув, вижив і ще має народитися”; “Відвідавши виставку залишилося двояке враження. З одного боку -- беручи до уваги назву виставки, мисткиня звернулася до творчості Т. Шевченка, а з другого -- це може бути присвята героям Майдану” [3].

Тут доречно згадати слова О. Голубця, який з приводу творчості Г. Новоженець сказав: “... виразно дотичні до постійно актуальних проблем експресіонізму та примітивізму, в окремих циклах творів автор безпосередньо наближається до естетики абстракціонізму. Лише наша уява, а іноді й назва твору можуть вибудувати певні асоціації ' [4, 5].

І студенти мали рацію, бо, як зазначила сама мисткиня, хоча низка робіт і була створена раніше, ще влітку 2013 р., однак передчуття неспокою, якоїсь тривоги було. А це не могло пройти повз увагу глядацької аудиторії. Феномен сьогодення в цьому процесі відіграв не останню роль. Усе це свідчить про те, що молоде покоління, яке народилося і виросло в незалежній Україні, готове до нетрадиційного прочитання та нового осмислення поезії Т. Шевченка. художній шевченко жанровий іконографія

Третя -- групова виставка викладачів кафедри художньої графіки, присвячена 2000-річчю від дня народження Великого Кобзаря, відбулася в галереї “Пори року” ЛНАМ. Викладачі кафедри, які брали в ній участь, а саме -- Ю. Смольський, Б. Пікулицький, Л. Лебідь-Коровай, Т. Салій, О. Андрущенко, Г. Новоженець, І. Онуфрик, М. Мотика презентували розмаїття художніх засобів і методів формотворення. Крім того, твори окремих авторів були представлені у площині різних часових відтинків їх створення.

Високою мистецькою культурою відзначаються роботи Б. Пікулицького, ранній твір якого “Тополя. Шевченко” (1986), виконаний у класичній реалістичній манері, постає як філософська ретрансляція образу неньки-України з Шевченкового однойменного твору. У пейзажних роботах митця 2000-х рр. виразно простежується існування національної форми, здатність дати історичний зріз буття українського народу в його ключових символах і мотивах. Мабуть тому на виставці так багато пейзажних полотен -- це виконаний у класичній олійній техніці пейзаж Ю. Смольського, І. Онуфрик, живопис на склі -- М. Мотики. Відчуття понадчасовості матеріальної краси в них трактується з огляду на ментальну специфіку сприйняття.

Твори Л. Лебідь-Коровай продовжують ретрансляцію Шевченкових мотивів. Якщо перший за часом створення -- “Червона калина” (1988) узагальнює образ, то наступний -- “Хортиця. Козацький хрест” (2011) конкретизує його. Перед нами постає монументальний свідок славних часів гетьманщини. Цей мотив не раз траплявся в художніх творах самого Т. Шевченка, який відшукував в українських степах таємничі загадки нашої історичної пам'яті. Великий Кобзар з дитинства захоплювався розповідями діда про цю давню добу, а в зрілому віці знав і досліджував козацькі літописи. Предметом його уважного вивчення став опублікований у 1848-1964 рр. літопис Самійла Величка, численні події якого лягли в основу його поетичних творів на історичну тематику [5, 115].

Нинішній цикл мисткині “Знаки асоціацій. Символи” (2014) пов'язаний з прадавніми символами-архетипами, які сягають ще трипільських часів. Присутня тут і християнська символіка -- богородична й низка сакральних атрибутів, самодостатніх у своєму концептуальному наповненні.

Багатством і розмаїттям сакральної та побутової автентики, що осмислює філософські проблеми часових вимірів є творчість О. Андрущенко. Твори “Автентика” (2008), “Розп'яття”, “Чорна макітра” (2011) у контексті стрімких глобалізаційних процесів сприймаються як своєрідні національні символи нашого буття. Проблема національної форми завжди була визначальною в образотворчому мистецтві самого Т. Шевченка. Як зазначають сьогодні дослідники творчості Великого Кобзаря, “Його глибоко-національне мистецтво -- це не лише засіб “самозбереження” нації, воно також є ідейною силою зростання національної самосвідомості і самоповаги, загартування національного характеру і національної психології” [6, 19].

Епілогом усієї виставки може стати твір Т. Салія “Борітеся -- поборете ...” (2014), який концептуально підсумовує творчі пошуки та знімає часові параметри між минулим і сьогоденням. На смисловому й енергетичному рівні він суголосний з тими подіями, що відбуваються в державі. Ці Шевченкові рядки, як уже зазначалося, лунали на Майдані, з ними йшли в бій, з ними формується нова держава.

Постаттю Великого Кобзаря, його пророчими словами надихалося не одне покоління митців. Твори Т. Шевченка відкривають глибокий світ душі українського народу. У них пошана до матері та до рідного краю, любов до мови й краси, у них вміння жертовно кохати та приносити себе в дар іншим, але передусім -- його твори просякнуті неоціненністю людського життя, людської гідності та змагання за волю, за свободу думки, за право бути господарем своєї землі та свого життя.

Звичайно, образотворча Шевченкіана ЛНАМ не вичерпується заходами, які відбувалися в ці знаменні та переломні для долі України, її народу, дні. Різні покоління митців у різних видах пластичних мистецтв творили свою Шевченкіану, свого національного героя-патріота.

Якщо повернутися на п'ятдесят років назад, коли відзначалося 150-річчя від дня народження Т. Шевченка, зокрема, до ювілейної художньої виставки, яка відбулася в Києві, а потім у Москві, і представила все те “краще” з Шевченкіани, що було виконане за роки радянської влади в Україні, звичайно, жодних виняткових і нетипових для мистецтва соціалістичного реалізму портретів Кобзаря та інтерпретацій його поетичних творів ми не побачимо. Експоновані 1609 творів живопису, скульптури, графіки, плаката, театрально-декораційного та народного декоративно-прикладного мистецтва [7, 5] яскраво презентували панорамний процес творення офіційного дозволеного іконостаса Т. Шевченка.

Сьогодні, у 200-літній ювілей Кобзаря, митці усвідомили, що Т. Шевченко не культова постать, а культурний феномен, який дає мотивацію до боротьби й інтерпретується передусім на духовно-сутнісному рівні. Ось чому мистецький проект Л. Слободяна “Зцілення духовністю” -- серія складних і містких образних художніх інтерпретацій, що поєднують аспекти са- кральності та філософського тлумачення людської екзистенції є суголосним з тими моральними засадами й принципами, які у свій час так натхненно в поетичних рядках виголошував Великий Кобзар: Діла добрих обновляться, / Діла злих загинуть. / А чистих серцем? Коло їх / Постави ангели свої / І чистоту їх соблюди. / А всім нам вкупі на землі / Єдиномисліє подай / І братолюбіє пошли.

Слова Т. Шевченка й сьогодні поміж нас. Їх знають, вивчають, ними захоплюються не лише в Україні, а й у всьому світі. Вони звучать у духовній музиці композитора українського походження М. Кузана -- в ораторіях “Неофіти”, “Давидові псалми”, “Посланіє”. До першого твору митець В. Нестеренко виконав серію графічних аркушів, своєрідну присвяту численним українським мученикам, які віддали своє життя, але не зреклися своєї віри. У зображеннях людей, одні з яких ідуть у вічність, інші -- у вірі й надії ступають вперед, В. Нестеренко ретранслює історичну пам'ять про наших духовних героїв. Ціною власного життя вони пізнали правду й дали нам приклад, гідний для наслідування.

Вищим своїм духом Т. Шевченко відчув вартість і значення мученицької смерті. І ці страждання, ця жертовність перебуває сьогодні на історичному переломі. “Людська пам'ять вічна, а слова мої пророчі”, -- з цими настановами немов би звертається поет до нас, тримаючи в одній руці свічку, а в другій -- перо, в творі -- “І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм...” (2000). Ці рядки поетових віршів, лаконічно введені в композицію аркуша, поглиблюють його смислове прочитання. Подібні роздуми продовжуються в живописних полотнах “Думи Кобзаря” (1995) та “Я не нездужаю нівроку” (1989). Долучаючи колір, В. Нестеренко увиразнює емоційне прочитання творів. Доля України в образах минулого не дає спокою думкам поета. Його хвилювання акцептуються в напруженні контрастних зіставлень -- світлих і темних, холодних і теплих тонів, а в певних місцях -- і введенням по контуру мотивів локальних плям синьої та червоної барви. Утім, стан глибоких роздумів, внутрішньої напруги підкреслено і вільною манерою живописного мазка, який то звізуалізовує предмет, то розчиняє його, кинувши в лету історичної пам'яті.

Філософські роздуми про жертовність містять полотна М. Грималюка. Як реквієм за усіма загиблими сприймається тіло безіменного героя, діагонально розташоване на чорному тлі квадрата у творі “П'єта” (1999). Минуло п'ятнадцять років з часу написання полотна, а яким актуальним є воно сьогодні. Що більше усвідомлюється тяглість історії, то яскравіше увиразнюється сутність подій, що відбуваються. Маніпуляція з просторово-часовими координатами працює на їхнє ущільнення. Самодостатні й увиразнені форми чорного й червоного квадратів намагаються замкнути композицію, зафіксувати предмет думки й образу. Це стягування до єдиного центру, через світ думок і пророцтв її великих мужів, втілено в наступному, близькому за стилістикою полотні “Пророк” (1992). Звернення до модерного образу, до світу духовної спадщини біблійних пророків з їхнім “Пізнай істину -- і істина визволить вас”, зачіпає історико-інтелектуальну традицію. Ці слова були співзвучні Т. Шевченкові релігійним переживанням усієї суспільності, глибиною пристрасті, експресії вислову, визначивши і його емоційну амплітуду від любові до спопеляючого гніву [8, 20]. Усі твори енергетично підсилені локальними площинами червоного, який у певних місцях рефлексує чи переходить у оранжеву барву.

Певна міра експресивності притаманна роботам В. Семенюка. У сюжетну канву своїх творів митець часто вводить написи -- рядки з поетичних творів Т. Шевченка. Стилістично вписані в чорно-білу композицію аркушів вони органічно співіснують з його сюжетним наповненням -- “Встала весна”, “Люде, люде” (1987). У низці творів -- “Великий льох” (1988), “Сліпий, кривий, горбатий (1995) -- постмодерніст- ська деканонізація художніх образів трансформується у своєрідне площинно-схематичне їх прочитання. Аркуші сповнені тонкої іронії, пошуку нової духовності що ґрунтується на синтезі раціональних та ірраціональних форм ставлення до життя.

Не заглиблюючись у соціальні колізії життя, пам'яті Великому Кобзареві присвячує своє пейзажне полотно О. Крох- малюк “Дніпро біля Канева (2001). Наближене до естетики експресіонізму, воно творить яскравий, сповнений внутрішньої динаміки краєвид, так поетично оспіваний Т. Шевченком у “Заповіті”: Як умру, то поховайте / Мене на могилі / Серед степу широкого / На Вкраїні милій, / Щоб лани широкополі, / І Дніпро, і кручі / Було видно, було чути, / Як реве ревучий.

На відміну від безпосереднього ліризму, діалог між митцем і природою досить емоційний, як і барвиста й експресивна художня мова.

Особливої уваги заслуговує іконографія образу Т. Шевченка в монументальному мистецтві викладачів ЛНАМ. Передусім це низка пам'ятників Кобзареві і в Україні, і за кордоном. До створення монументальної Шевченкіани в бронзі, мармурі, граніті долучилися передусім І. Самотос, В. Одрехівський, І. Микитюк, О. Боньковський, В. Гурмак, В. Перепадя та ін.

У образі інтелігента-романтика, вбраного за модою того часу, постає Кобзар у творах І. Самотоса. Розташовані на високому постаменті бронзові скульптури Т. Шевченка сповнені високого громадянського пафосу (пам'ятники Кобзареві у м. Соснівка, с. Верхнє Синьовидне, с. Устя, с. Щирець Львівської обл.). У творчому доробку митця є також скульптурний портрет Т. Шевченка, пам'ятний горельєф у м. Миколаїв Львівської обл. і пам'ятник-погруддя на постаменті м. Бєльц у Молдові.

У протилежному психологічному ключі вирішує свій образ Т. Шевченка І. Микитюк. Три метрова монументальна скульптура Кобзаря (2007) прикрашає мальовничу площу, названу на його честь у м. Будапешті (Угорщина). Він сидить на мармуровому підніжку, тримаючи в правій руці книгу, а лівою підпираючи підборіддя, занурений у важкі роздуми, немов би прагнучи осмислити щось глибинне, вічне. З палкими патріотичними словами на відкритті пам'ятника до всіх присутніх звернулася Голова Європейського Конгресу Українців, голова Центрального Органу самоврядування українців Угорщини пані Я. Хортяні, яка зазначила: “Понад чотириста пам'ятників

Шевченка є у світі, але цей пам'ятник для нас найрідніший. За нього нам потрібно було боротися... За нами була і є справжня українська еліта, за нами український народ, за нами українська діаспора, за нами дорогі угорські друзі, з нами Бог, з нами Тарас. Він в кожному з нас єдиний і неповторний, тому слова його пророчі та актуальні і в наш час: І оживе добра слава, / Слава України, / Світ ясний, невечірній / Тихо засіяє... / Обніміться ж брати мої, / Молю вас, благаю! [9, 9].

Різна за стилістикою та композиційним вирішенням Шевченкіана В. Одрехівського. Велику роль відіграє об'ємно- просторове середовище, у якому перебуває твір. Так, у монументі “Будителі” (1995) у м. Стрий Львівської обл. постать Кобзаря органічно співвіднесена з півкруглою, видовженою по вертикалі нішою, яка, у поєднанні із загальним складним композиційним вирішенням, творить гармонійний цілісний ансамбль. У руслі новочасних образно-стильових принципів вирішений пам'ятник Т. Шевченкові в м. Севастополь (2010). Бронзова постать Т. Шевченка надзвичайно пластична та динамічна, як і сама форма гранітного постамента. Пам'ятник- погруддя Т. Шевченка в Афінах (2000) розкриває фактурні можливості матеріалу, бездоганне відчуття його пластичних і колористичних якостей.

Характерною особливістю пам'ятника Т. Шевченку скульптора О. Боньковського є безпосередність трактування образу при посиленій увазі до внутрішнього життя, духовного світу Кобзаря. Єдність скульптурних і архітектурних складових властива пам'ятникові Т. Шевченку в м. Надвірна Львівської обл. авторства В. Гурмака. Скульптурна композиція -- це поєднання двох фігур, двох різних образів -- старого кобзаря та юнака -- з ретельною увагою до опрацювання деталей, утілюють дух шевченківської поезії, надають твору емоційного звучання.

Мужнього й величного являє нам Т. Шевченка Л. Медвідь у великому монументальному творі -- завісі в театрі ім. М. Заньковецької у Львові. Гострота спостереження, бездоганний малюнок, моделювання об'єму надає образу внутрішньої напруги й зосередженості. Майже монохромна, біло-срібляс- то-коричнева живописна матерія не потребує тут багатослівності. Силою власного інтелекту, проникливо гострого погляду Т. Шевченко немов вривається зі сцени в сьогодення, у драматичний період нашого державотворення.

З таким самим глибоко проникливим поглядом широко відкритих очей постає він у графічному аркуші О. Дуфанця “Тарас” (2006). Юне обличчя, сповнене енергії, повернуте до глядача. Монументальність і водночас епічність образу досягається своєрідною художньою манерою та культурою виконання.

Якщо повернутися до станкових творів 1980-х рр., де реалізовувалася життєва необхідність творити незаанґажований образ нашого Генія, то натрапимо на “Портрет Т. Шевченка” (1984) у виконанні В. Москалюка. Погрудне зображення Кобзаря постає на колористичному пульсуванні тла вечірнього пейзажу з ледь звізуалізованими сільськими мотивами. Народна основа полотна М. Шимчука “Посланіє” (1983) проступає в самій композиції та її сюжетному наповненні. Образ Т. Шевченка гранично монументалізовано. Він посідає центральне місце у творі, довкола якого групуються інші персонажі. Білий колір вбрання Кобзаря говорить про ясність думок і помислів, про духовну чистоту й відродження, а книга в руках -- це послання майбутнім поколінням.

У екслібрисах Р. Василика 1980-х рр. трактування образу Т. Шевченка провадиться різними художніми й образними засобами: майже іконописним бачиться він у Шевченкіані родини Лужних, з атрибутами нашої духовності -- В. Ві- трука, у асоціативному ключі, що ґрунтується на поетичних образах провидців людського поступу й лицарів свободи -- у Максимяків.

Заслуговує згадки графічна Шевченкіана заслуженого художника України Я. Омеляна. Низка поетичних творів Т.Г. Шевченка лягла в основу його графічних аркушів [10, 94].

Підсумовуючи мистецьку Шевченкіану 1980-х рр., спостерігаємо пошук нової художньої форми, смислових і колористичних контекстів, глибоко індивідуального трактування сюжетів і образів. Саме у творах цього періоду особливо рельєфно проступає це своєрідне почування українця у своєму середовищі. Вибудуване на основі певної системи цінностей, воно цілком протилежне мистецтву соціалістичного реалізму попередніх десятиліть, коли Шевченкіана творилася під тиском ідеологічно заанґажованих чиновників, на замовлення держави, за усталеними схемами та канонами.

Процеси змін і переосмислень Шевченкіани тривають з перших років нашої незалежності й до сьогодні. На зміну реалістично-побутовій оповідності й цитатам прийшло значно ширше та концептуальніше прочитання Т. Шевченка. Він постав у плині історичних переломних віх історії, у метафоричних краєвидах, символах і атрибутах нашої духовності, у національних імперативах і культурно-ціннісних орієнтирах. Т. Шевченко сьогодні -- це символ нашої революції Гідності, виразник національних почуттів, прагнень і домагань свободи та незалежності. Він -- у культурному ландшафті України, у етнонаціональному духовному просторі буття українського народу, у психічній енергії мас Майдану.

Якою буде іконографія Т. Шевченка в недалекому майбутньому, залишимо це для історії. Але очевидно, у яких би художніх формах і творчих візіях це не переосмислювалося і відбувалося, у серцях і умах інтелектуальної еліти, культури широких народних мас образ Великого Кобзаря назавжди залишиться символом нашої духовності та соборності.

Література

1. Т.Г. Шевченко -- до 200-річчя від дня народження / Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського.

2. Безпальків М. Малярство. Графіка: Альбом / Авт. тексту та упоряд. Л. Р. Шпирало-Запоточна. -- Львів, 2012. -- 135 с., іл.;

3. Із студентських есе. Квіт. 2014 р. Архів автора;

4. Новоженець Г. Червоне, охра, золоте...: Каталог. -- Львів, 2009. -- 48 с., іл.;

5. Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія української культури: навч. посібн. -- К.: Кондор, 2006. -- 264 с.;

6. Андрущенко Т. Святеє сонечко загляне. -- Львів: Афіша, 2003. -- 95 с., 31 іл.;

7. Ювілейна художня виставка, присвячена 150-річчю з дня народження Т.Г. Шевченка: Альбом / Авт. тексту та упоряд. Є.А. Афанасьєв. -- К., 1965. -- 22 с., 68 іл.;

8. Задорожна С. Тарас Шевченко і виклики сучасної доби // Шевченкознавчі студії: зб. наук. праць. -- К., 2013. -- Вип. 16. -- С. 19-26;

9. Плоскіна В. Відкриття пам'ятника Тарасу Шевченку в Будапешті // Громада: Часопис Товариства Української культури в Угорщині. -- 2007. -- № 4 (90). -- С. 8-11.

10. Бадяк В. Фундатори: Львівська національна академія мистецтв. 1946-1953 рр. -- Львів: ЛНАМ, 2007. -- 186 с., іл.