Тюркська казка в етнокультурних паралелях кримського простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тюркська казка в етнокультурних паралелях кримського простору

Ключові слова: казка, тюркська казка, своєрідність, типовість, макроетнос.

Аннотация

В статье исследуются произведения жанра сказки, на формирование которых влияли процессы культурного обмена между тюркскими народами крымского пространства. Несмотря на своеобразие устного народного творчества каждого этноса, сказки крымских татар, крымчаков, караимов демонстрируют ярко выраженную типичность. Тюркские сказки - своеобразный узел переплетения разнообразных уникальних фольклорных традиций, где диалектично соединяется общетюркское разных народов и местное крымское начала.

Ключевые слова: сказка, тюркская сказка, своеобразие, типичность, макроэтнос.

Annotation

In the article the folk tales are investigated which were created under the influence of cultural exchange between the Turkic peoples of the Crimean space. Despite the originality of oral folk arts, the fairy-tales of the Crimean Tatars, Krymchaks, Karaites demonstrate clearly marked typicality.

There is a bright technique of composing eastern fairy-tales in traditional folk arts of the Crimea. A great number of vivid characters of local origin coexist with Lukhman-Khekim, Iblis, sultans and padishahs, scoundrel Tilki or robber Amet, a wise donkey; you can even recall mysterious creatures which inhabited the Crimea in antiquity. Action takes place not only in the Crimea, but also in Istambul, Middle Asia, Egypt. In diverse Crimean-Turkic folklore you can come across both historical personalities such as Crimean khans Mengli-girey, Arslan-girey, Krym-girey, the Turkish sultan Suleyman the Wonderful, and all kinds of evil spirits (Shaytan is a moslem devil, Azhdaga); a lot of geographical realities of the peninsula appear there.

It is necessary to emphasize that in Turkic (as well as in other easten variants) fairy tales the role of judge is performed by a woman. In such fairy tales she has self-respect, behaves with dignity and is not presented as a worn out and scared woman as she was described in classical variants. She acts as a reliable person, adviser and helper to her husband. And may be in the life of the East and West, the crossing of which is the Crimea, the external obedience, humility of woman concealed her quick-wittedness and ability to overcome the most difficult obstacles.

It is of particular importance to mention the functional image of an Old Man of Wisdom in Turkic folklore. Domination in becoming of archetype of an Old Wise Man in Turkic myth creation is refered to the highest level - the deity of Tengri, a mighty being. Tengri, the sky-god, husband of goddess Umay, controls everything in the world and is characterized by such features as: creative (gives power to khaganate, creates the state); protective (defends Turkic people from enemies); controlling people's fates (determines life span); punitive (punishes the enemies of khaganate, as well as sinful Turkic people).

The Turkic people of the Crimea distinguish the spirits of earth and water and refer them to an independent category. These spirits live not in celestial sphere, not in the Underworld, but in an earthly sphere, just where a man exists. A man considers them to be his defenders who give him worldly goods, and punishers, who send illnesses for disrespect to them. Thus, a lot of Crimean Tatars believe that this creature in the image of white-bearded old man helps people by increasing their wealth, protecting their life and providing health.

The geatest semantic emphasis in the formation of archetypic image of an Old Wise Man is placed on gods of roads. The researchers of the Turkic mythological system characterize them in the following way: the god of roads on a bright horse is in constant motion, he establishes a relationship with a man and makes him happy; the black god of roads is the master of black way, he sends illnesses on people and cures them himself.

The direct connection of these gods with people and making people happy or unhappy, presentation of one of these gods in the image of a white-bearded old man approaches them to positive and negative modification of archetypic image of an Old Wise Man respectively, whose semantic center widens, and he obtains the functions of donator of happiness and master of way on the horse. All above mentioned descriptions to a greater or lesser extent are transformed in folklore of both native Turkic people of the Crimea and Turkic people-migrants.

In the Turkic folklore tradition the role of an old man is not limited to mythological presentations; an old man is presented as a keeper of life experience, knowledge and customs, as if he passes into the category of ancestors, becomes intermediary between the living and dead, between people and spirits. The image of an old man, possessing the centuries-old experience and pure wisdom, becomes the point of connection of mythological, religious notions and particular, traditionally respectful attitude towards elderly people, wisdom, awarenesses of closeness of old people with the world of ancestors in the world outlook of Turkic people.

The cultural experience of Turkic people of the Crimea obtained forages, was condensed in archetypic image of an old man, synthesizing a mythological world outlook and sociocultural relations between people, an individual and community (a group). The staging changes of archetype of a Wise Man in mythological and folklore traditions of different ethnos formed the archetypic image of Turkic culture. He symbolizes the spiritual and parental wisdom (of Great Father of sky) and own male dominance in the Turkic culture localized in the image of the Cultural hero.

What concerns the theme of ethnocultural parallels, the fairy-tales are a peculiar intertwined knot of various unique folklore traditions, in which dialectically the common Turkic origin of different people is combined with the local Crimean origin. Developing identically, the fairy-tales of Turkic people of the Crimea depict the social contradictions, elements of spiritual and material culture of different epochs. In the process of historical interrelations the cultural exchange between people constantly occurred, that influenced fairy-tales as well. That is why this genre of Turkic people of the Crimea has a lot in common as for subject, ideological problems, composition of work of art, determining the originality of folk arts of Turkic macroethnos of the peninsula.

Key words: fairy-tale, turkic fairy-tale, originality, typicality, macroethnos.

Інтерес до даної тематики зумовлений потребами не тільки культурології, а й соціології, філософії, психології, етнопедагогіки та інших наук, що ставлять завдання вивчити способи, канали і механізми трансляції людського досвіду. Можливості словесної розповіді завдяки тому, що вони представлені казкою, тобто казковим дискурсом, що має свій ритм, характерні особливості і глибинну семантику, доповнюють класично раціональне світосприйняття і потребують детального аналізу цього феномена. Модифікуючись відповідно до динаміки суспільства і техногенних реалій, сучасний казковий жанр реагує на ті зміни, які відбуваються в технічній, інформаційній, комунікаційній та інших сферах. Змінюються сюжети, предметність казки, її фон і побічні лінії, однак казка, зберігаючи свої пріоритети, залишається важливим, гостро затребуваним феноменом сучасного життя, вивчення якого є необхідним у широкому соціокуль- турному контексті. Усе це зумовлює вибір та актуальність зазначеної теми та проблеми дослідження особливостей казкового жанру окремих народів у сучасному поліетнічному суспільстві Криму.

Виникнення казки як виду творчості та духовного способу освоєння світу сягає глибокої давнини і тісно переплетене з міфомисленням і народною творчістю. Зв'язок казок з умовами життя і процесами праці підкреслювали Т. Шевченко, М. Гоголь, відзначаючи виражені в казках прагнення, народні мріяння і сподівання. Українські фольклористи М. Грицай, В. Бойко, Л. Дунаєвська виявляють ідейно-художнє значення казки, досліджують усну народну творчість як об'єктивну необхідність буття людини в просторі своєї культури. І. Ачкіназі, І. Стеблева, А. Кефелі, Р. Куртієв, А. Зарубін, В. Зарубін досліджують своєрідність тюркських казок і легенд, А. Садекова вивчає тюркську усну народну творчість в аспекті ісламу. І. Панкєєв, В. Калугін, А. Шабанова, Д. Кононенко визначають систему типових для народної слов'янської казки образів, її мову і поетику. Сучасні фольклористи М. Зінчук, І. Неїло підготували й видали збірники народних казок. М. Араджіоні - збірку "Кримська колиска. Крымская колыбель. Wiege der Krim. Къырым бешиги. Кримска люлка", що складається з культурної спадщини семи народів Криму: українців, росіян, болгар, Вірменіє, греків, німців, кримських татар і супроводжується поетичними перекладами українською й російською мовами.

Незважаючи на помітний інтерес багатьох науковців до різноманітних тем щодо специфіки усної народної творчості, питання, пов'язані з осмисленням тотожності у жанрі казки тюркського макроетносу Криму, не отримали належного висвітлення в сучасній науковій літературі, що потребує подальшого поглибленого вивчення цієї проблеми.

Мета дослідження - культурологічний аналіз тюркської казки, що поєднує у собі усну поетично-прозаїчну творчість кримчаків, караїмів, кримських татар, а також визначення їх типовості у кримському просторі.

Одним з основних і найулюбленіших жанрів народної творчості вважається жанр казки. Українська дослідниця Л. Дунаєвська визначає її як "епічні оповідання чарівно-фантастичного, алегоричного й соціально-побутового характеру зі своєрідною традиційною системою художніх засобів, підпорядкованих героїзації позитивних, сатиричному викриттю негативних образів, часто гротескному зображенню їх взаємодії" [1,6].

Для тюркських казок характерні традиційність структури й композиційних елементів (зав'язки, розв'язки та ін.), контрастне групування дійових осіб, відсутність розгорнутих описів природи й побуту. Сюжет казки багатоепізодний, з драматичним розвитком подій, зосередженням дій на герої та щасливому завершенні. Казки поділяються на: казки про тварин, героїко-фантастичні (чарівні) казки, соціально-побутові казки й небилиці, кумулятивні казки. казковий культурний кримський тюркський

Класична казка про тварин пов'язана з давніми тотемними віруваннями та виникла на їх основі. Повір'я, що пов'язують з поведінкою тварин ті чи інші космічні явища, прикмети Всесвіту й засоби його пізнання, зберігають інтимні зв'язки людини з природою, з потойбічними силами, які живуть в її уяві. Наприклад, уявлення про однаковий 12-річний цикл, де кожен рік має назву тварини й ніби пов'язаний з нею. Таку міфологічну конструкцію ми зустрічаємо в усіх тюркських корінних народів Криму. Відповідно до цього, ієрархію тварин і колорит їх образів (позитивні або негативні) кримськотатарський, караїмський і кримчацький етноси півострова сформували ідентичними в межах свого традиційного фольклору.

Типовий і мотив розуміння людиною "віщої" мови тварин або птахів, і мотив переселення тварини в людину з метою заподіяння шкоди, чаклування, і повір'я про те, що скарб завжди охороняє змій або дракон. Кримськотатарська казка "Хлопчик, який розумів мову птахів" - "Куш тилинден анълагъан бала", караїмська казка "Про чорну хмару и дочку Караман-падишаха" - "Къара булут къараман- падышагьынынъ къызынынъ йомагьы", кримчацька казка "Мудрий їжачок" - "Акъылдане кирпи", присвячені великій силі природи над людиною.

У центрі класичної казки про тварин тюркських народів на відміну від аполога (казки і байки повчального характеру) - властивість людського характеру - розум, вірність, безглуздість, жадібність, боягузтво, хитрість, спритність, підступність тощо. Причому кожна з цих рис зазвичай закріплена за певним тваринним "персонажем", незмінним у своїй характеристиці в усіх казках, саме тому характеристики звірів у казках кожної народності Криму збігаються в основному із загальносвітовими. Лисиця - розумна, винахідлива, підступна; вовк - жадібний, злий і безглуздий; ведмідь - сильний, добродушний, довірливий - такі постійні герої тюркських казок про тварин. Зустрічаючись зі своїми антиподами або "друзями", ці персонажі виявляють ті або інші свої риси.

Характерною особливістю кримських казок про тварин є протиставлення найбільш слабкого найбільш сильному. Тут виявляється "соціальний утопізм" казки, але, на нашу думку, це швидше гуманізм народної філософії у його поетичному казковому вираженні. Так, у казці "Дзвіночок" ("Къонгуроучукъ") героєм, що перемагає різні перешкоди - вогонь, воду й навіть людину, - є миша. Таке ж протиставлення не на користь самого лева (у даному випадку "короля звірів") ми зустрічаємо в казках "Лев і лисиця", "Хто сильніший?".

Казка - аполог або притча, яка сформувалася не раніше XIX ст., - має книжкове походження і завжди має кінцевий афоризм, що містить у собі певну етичну тезу: "Хвальковита ворона", "У брехуна короткий хвіст", "Жук і мурашка", "Миша і пташка", "Скажи правду" (про ворону, яка кидала в море своїх воронят).

Як правило, сюжети апологів запозичені, але мораль запозичених притч "залишається абстрактною" і наближається до "практичної народної філософії" тюркських етносів, серед яких пріоритети цінностей побудовані дещо інакше, аніж у слов'янських народів: повага до старших, дім, родина, благополуччя.

Наступний різновид казкового фольклору - чарівна казка. Визначаючи різницю між міфом і чарівною казкою, ще Е.Мелетинський писав, що, "маючи ту ж морфологічну структуру у вигляді ланки втрат і набуття деяких космічних або соціальних цінностей", міф і казка відрізняються тим, що "у міфі набуття є зазвичай початкове виникнення, походження, тобто етнологія в найширшому значенні, а в казці - перерозподіл якихось благ, які герой здобуває або для себе, або для обмеженої громади".

Тут відбувається заміна космічного сімейно-родовим, колективного - індивідуальним, сакрального - несакральним. І хоча засоби здобуття тих чи інших цінностей як і колись чудові, фантастичні (магія, анімізм, перевертництво, чарівні предмети, чудовиська), - проте характер самих цінностей змінився. Це вже не елементи природи й культури, а чудові лікувальні засоби, їжа, чарівні предмети, молода [2].

Класична схема чарівної казки - відправлення героя до іншого світу, отримання чудодійного засобу, виконання складних завдань, сватання, звільнення від злих сил. У фіналі зазвичай - одруження і возвеличення героя (він стає ханом). Ідеї чарівної казки інтернаціональні, казку такого типу можна зустріти у фольклорі будь-якого народу. Але художнє наповнення інтернаціональної ідеї чарівної казки, її поетика у фольклорі тюркських народів Криму дуже своєрідна. Тут спрощена казкова обрядовість, замість царя самодержця (як у слов'янських казках) з пишним замком зі свитою - помістя, яке нагадує помешкання звичайного феодала. Національні специфічні чарівні атрибути - кінь, який розмовляє, чарівний повстяний батіг, чаша-гопан, чарівна скриня. Чудовиська, фантастичні образи близькі більш до тюркської міфології - шайтани, діви, відьма-віщунка (куртха), емегени, желмаузи (дракони), орли. Характер випробувань героя (перегони, набіги на табуни, різні турніри) й подальша нагорода, здобуті скарби й блага більш близькі побуту горця - скотаря, мисливця, аніж побуту землероба чи ремісника. Щасливі "кульмінації" чарівних казок, віра народу в перемогу розуму, справедливості, мрії - це, на думку М.Горького, "чудове свідчення про здоров'я народу".

Побутова казка - ще один різновид фольклорної творчості тюркських народів, що поділяється на новелістичну й сатиричну. У цьому типі оповідного мистецтва та у формах, наближених до життя, найбільш точно розкривається народна етика й філософія. У той же час вона ніби коментує багатовікову історію народу, дозволяючи "відновити родовід кримських тюркських народів, зміну суспільно-економічних формацій, філософсько-етичних поглядів".

Так, сатирична казка, доводячи до абсурду життєві ситуації, розкриває "звичайне аульне життя", дає точні соціальні характеристики персонажів. Соціальна антитеза, сатира, гумор - ось головні риси побутової казки.

У казках про баїв, ханів немає прямого публіцистичного звинувачення, у них висміюються конкретні людські вади, характерні для експлуататорів: жадібність, боягузтво, жорстокість.

Казки з чіткою розробкою будь-якої етичної норми або логічної істини, які іноді бувають чарів-ними, іноді побутовими, а іноді казками про тварин (апологами), становлять, очевидно, окремий вид - дидактичних або повчальних. Такими є кримськотатарські казки "Золото є, радості нема" - "Алтыны чокъ, шенълиги ёкъ", "Не відповідай на добро злом" - "Эйиликке кемлик япма", караїмські казки "Пригоди Ельягу", "Безглуздий суд", "Умар, сын Умара", "Девлер", "Бешашари Кыйынашар", "Скажи правду".

У таких випадках, коли в центрі абстрактне поняття, логічний образ, казка має характер притчі: караїмська казка "Счастье, ум и богатство", кримськотатарська "Честь" - "Намыс", кримчацька "Жадіб-ність" тощо. Улюбленими казками всіх тюркських народів є такі, що містять у собі будь-яку шараду, загадку, завдання на дотепність. Для них характерний популярний сюжет "Хто більше?", "Казка-байка", анекдоти про Ходжу Насреддіна тощо.

Отже, у традиційному фольклорі Криму існує відшліфована техніка східної казки. З великою кількістю колоритних фігур місцевого походження сусідять Лухман-Хекім, Ібліс, султани й падишахи, пройдисвіт Тількі або грабіжник Амет, мудрий ішак, згадуються навіть загадкові істоти, що населяли Крим у давнину. Дії розгортаються не лише в Криму, а й у Стамбулі, Середній Азії, Єгипті. У багатому кримсько-тюркському фольклорі відчувають себе вільно й історичні особистості, наприклад, кримські хани Менглі-Гірей, Арслан-Гірей, Крим-Гірей, турецький султан Сулейман Прекрасний, і всяка нечисть (Шайтан - мусульманський чорт, Аждага), фігурує багато географічних реалій півострова.

Потрібно зазначити, що в тюркомовних (як і в інших східних варіантах) казках у ролі судді виступає жінка. У таких казках вона наповнена почуттям власної гідності та є зовсім не затурканою істотою, як було прийнято думати в класичному варіанті про жінку Сходу, - вона моральна опора, порадниця і помічниця чоловіка. І, мабуть, у житті Сходу й Заходу, перехрестям яких є Крим, за зовнішньою покірністю, смиренністю жінки приховувалась і кмітливість, і вміння оминути найскладнішу перешкоду: кримськотатарські казки "Розумна дівчина" - "Акъыллы къыз", "Дочки бідняка" - "Учь къызнынъ къурназлыгъы", "Ложка солі" - "Бир къашыкъ туз"; караїмська казка "Про молодого дворянина та бідну дівчину" - "Риджэль огьлу билен фукъарэ къызнынъ масалы", кримчацька казка "Оповідання про мудру жінку" - "Услу къарынынъ масалы".

Особливо потрібно зупинитися на функціональному образі Мудреця в тюркському фольклорі. Панування у становленні архетипу Старого Мудреця в тюркській міфотворчості належить до вищого рівня - верховного божества Тенгрі, всемогутній істоті. Тенгрі - Бог неба, чоловік богині Умай розпоряджається всім у світі й характеризується такими функціями: творчою (дарує кагану владу, створює державу); заступницькою (рятує тюркський народ від ворогів); функцією розпорядника людськими долями (визначає терміни життя); каральною функцією (карає ворогів кагана, а також грішних тюрків) [3, 214].

Тюркські народи Криму виділяють духів землі й води в самостійну категорію, які живуть не в небесному просторі, не в нижньому світі, а в земній сфері, де знаходиться сама людина. Людина бачить у них своїх заступників, від яких вона отримує земні блага, й каральників, тому що за неповагу до себе вони посилають хвороби. Так, багато кримських татар вірять, що ця істота в образі білобородого старця допомагає людям: примножує їх багатство, охороняє життя і дарує здоров'я [5, 120].

Найбільше смислове навантаження щодо архетипного образу старого Мудреця несуть боги шляхів. Дослідники тюркської міфологічної системи характеризують їх так: бог шляхів на строкатому коні знаходиться в постійному русі, вступає в безпосередні відносини з людиною і дарує їй щастя; чорний бог шляхів є господарем чорного шляху, посилає на людей хвороби й сам же їх зцілює [3, 218].

Безпосередній зв'язок цих богів з людьми й керівництво щастям-нещастям людей, представлення одного з них в образі білобородого старця наближає їх відповідно до позитивної і негативної модифікації архетипного образу Старого Мудреця, смисловий центр якого розширюється, і він набуває функції дарувальника щастя і господаря шляху на коні. Усі перераховані характеристики більшою чи меншою мірою трансформуються у фольклорі як корінних тюркських народів Криму, так і тюрків-переселенців.

У фольклорному спадку тюркських народів присутній образ вічно живого старця - Хизира (Хыдыр) Ільяса. У багатьох легендах, казках, обрядах тюркомовних народів Хизир Ільяс постає як вічний подорожній; старий мандрівник, який дарує й карає.

Кримські татари назву свята "хыдреллез" - прихід літа зводять до двох імен мусульманських святих: Хидира й Ільяса. Хидир - проповідник, який захищає людей від нещасних випадків, злих духів. Святий Ільяс керує громом, джерелами води, оберігає домашніх тварин. Хидир з'являється зі Сходу, а Ільяс - із Заходу. День їх зустрічі (перший тиждень травня) і є початком свята. За мусульманською міфологією Хидир одягає шати зеленого кольору, а Ільяс - блакитного.

Так, об'єднаний образ Хизира (Хидира) Ільяса у фольклорно-поетичній свідомості більшості тюркських народів Криму функціонально наближається до бога шляхів на строкатому коні й божества природи, оскільки народом він сприймається як вічний мандрівник, що приносить конкретній людині в подорожі добро або зло, залежно від її вчинків; мудрець, який володіє конем і з'являється нізвідки.

У духовному спадку тюркомовних народів Криму існує безліч казок, які багаті образами старців, що несподівано з'являються на шляху головного героя, котрий знаходиться в безнадійній ситуації. У караїмській казці "Аучы егет" невідомо звідки з'являється білобородий дідуган, допомагаючи молодому джигіту в складній ситуації побороти страшного звіра. У кримськотатарській казці "Камыр батыра" з'являється теж білобородий дідуган, який визволяє юнака з відчайдушної ситуації. У багатьох казках старець застерігає героя від майбутніх небезпек, даючи засіб, який дозволить їм протистояти. Білобородий старець із кримськотатарської казки "Унберенче Эхмэт" показує герою дорогу й дарує йому хустку, гребінець і дзеркало, забезпечуючи його чарівними засобами для спасіння від злих сил.

У тюркській фольклорній традиції роль старця не обмежується міфологічними уявленнями, старець виступає як охоронець життєвого досвіду, народних знань і звичаїв, він ніби переходить у категорію пращурів, стає посередником між живими й померлими, людьми й духами. Отже, образ старця, наділеного багатолітнім досвідом і просвітленою мудрістю, стає точкою зіткнення міфологічних, релігійних уявлень й особливого - традиційно поважного ставлення до старості, мудрості, усвідомлення близькості старих людей до світу пращурів у світовідчутті тюркських народів. Культурний досвід тюркських народів Криму, набутий віками, конденсувався в архетипному образі старця, синтезуючи міфологічне світосприйняття і соціокультурні відносини між людьми, індивідом і товариством (групою). Стадійні зміни архетипу Мудреця в міфологічній і фольклорній традиції різних етносів сформували архетипний образ тюркської культури. Він символізує духовну й батьківську мудрість (Великого Отця обожненого неба) і власне панівне в тюркській культурі чоловіче начало, яке локалізується в образі Культурного Героя [4, 252].

Відтак, можна зробити такі висновки. Щодо теми етнокультурних схожостей, казки - своєрідний вузол переплетіння різноманітних унікальних фольклорних традицій, у якому діалектично сполучається загальнотюркське різних народів і місцеве кримське начала. Розвиваючись однаковими шляхами, казки тюркських народів Криму відображають соціальні суперечності, елементи духовної та матеріальної культури різних епох. У процесі історичних взаємин постійно відбувався культурний обмін між народами, що впливало й на казкові твори. Ось тому цей жанр у тюрків Криму має багато спільного в тематиці, ідейній проблематиці, художній структурі, визначаючи своєрідність народної творчості тюркського макроетносу півострова.

Література

1. Грицай М. Українська народнопоетична творчість / М. Грицай, В. Бойко, Л. Дунаєвська. - К.: Вища школа, 1986. - 358 с.

2. Мелетинский Е.М. Миф и сказка / Е.М. Мелетинский // Этнография и фольклор. - М.: Наука, 1970. - 124 с.

3. Стеблева И.В. К реконструкции древнетюркской религиозно-мифологической системы / И.В. Стеблева //Тюркологический сборник. -М.: Изд-во "Наука", 1972. - С. 214-218.

4. Сугробова Ю.Ю. Культуротворчість у діалозі традицій і новацій сучасного поліетнічного суспільства України (кримський досвід): монографія/ Юлія Сугробова. Сімферополь: Видавничий центр КДМУ. -2012. - 359 с.

5. Татар мифлары: иялэр, ышанулар, ырымнар, фаллар, им-томнар, сынамышлар, йолалар. - 1996. - Т.1.-С. 120.

Размещено на Allbest.ru