Художня творчість Галини Мазепи у контексті культурного несення українськості

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Художня творчість Галини Мазепи у контексті культурного несення українськості

Ніна Авер'янова

У статті висвітлено творчість української художниці Галини Мазепи-Коваль. Показано, що її художні твори органічно синтезували в собі елементи українського народного та модерного мистецтва, створюючи нові оригінальні форми. Не зважаючи на те, що художниця перебувала далеко за межами України, вона завжди черпала творче натхнення та наснагу з української національної культури та українського мистецького середовища.

Ключові слова: Галина Мазепа, українське мистецтво, українське народне мистецтво, мистецьке середовище, українськість.

Creative Work of Ukrainian Painter Galyna Masepa-Koval is analyzed. It is shown, that her Works naturally joined elements of the Ukrainian Folk and Modern Art creating new original forms. In spite of living of the Painter far away from Ukraine she always drew inspiration and ideas from Ukrainian national culture and Ukrainian Artistic Milieu.

Keywords: Galyna Masepa, Ukrainian Art, Ukrainian Folk Painting, Artistic Milieu, Ukrainian Ethnicity, Ukrainian Identity.

художниця мазепа модерний

Про Галину Мазепу, живописця і графіка, не зважаючи на те, що вона була досить відомою в Європі вже у 30-тих рр. XX ст., в Україні заговорили лише в 90-тих рр., після оголошення незалежності. Мисткиня народилась 9 лютого 1910 р. у Санкт-Петербурзі. Її мати - Наталія Сінгалевич, із сім'ї православного священика, спочатку була вчителькою в селі біля Кам'янця-Подільського, де навчала дітей російською мовою. Там вона перейнялася мовним питанням, адже побачила, що дітям-українцям важко засвоювати матеріал, не розуміючи слів чужої мови. Потім вона стала студенткою Жіночого медичного інституту в Петербурзі (отримувала державну стипендію), по закінченні якого мала відпрацювати у провінції. Після цього переїхала до Катеринослава (нині Дніпропетровськ), де працювала в Бактеріологічному інституті. Після еміграції до Чехословаччини її статті публікувалися у фахових журналах з медицини. Батько Галини Мазепи - Ісак Мазепа, походив з Чернігівщини, навчався в чернігівській семінарії, де приятелював з Олексою Грищенком, у майбутньому відомим художником, який довгий час перебував за межами України, проте весь час займався популяризацією українського образотворчого мистецтва. Саме Грищенко підтримував молодого Ісака Мазепу, коли інші учні семінарії насміхалися та ображали його за прізвище. Грищенко розповідав батькові майбутньої мисткині про гетьмана Івана Мазепу, про культуру й освіту в Україні за його часів, давав читати «Кобзар» Тараса Шевченка [4, с. 134]. Безумовно, це вплинуло на формування світоглядних позицій Ісака Мазепи, який в 1919 р. став головою уряду Української Народної Республіки, а в травні-червні 1920 р. перебував на посаді міністра земельних справ.

Галина Мазепа свої дитячі роки провела в Катеринославі, де її родина оселилася з 1915 р. Тут вона навчалася в українській гімназії; маючи гарний музичний слух, брала уроки гри на скрипці, водночас вчилася і малювати. Сім'я Мазепи дома розмовляла українською мовою і коли мала Галя говорила «якесь російське слово», то її мати завжди висловлювала невдоволення [4, с. 140]. В 1921 р. Мазепи змушені були виїхати до Львова, сподіваючись на швидке повернення до власного дому. Галина відвідувала окрему школу для дівчат, продовжувала навчання грі на скріпці в українській музичній школі, де директорував композитор і піаніст Василь Барвінський. Оскільки гра на скрипці їй не дуже подобалась, то Галина намагалася уникати занять. Але, як художньо обдарована дівчина, вона любила милуватися сніжними Карпатськими горами, тихими львівськими вуличками, у вітринах магазинів яких виставлялися картини художників, волинськими лісами, що закарбовувалися їй у пам'яті та в подальшому через спогади, вже поза межами України, відображались в її роботах.

Як митець Галина Мазепа формувалась у Празі, яка була важливим культурним центром не лише для чехів, а й для українців-емігрантів, що зуміли створити свої потужні осередки української національної культури. Майбутня художниця разом з родиною прибула до Праги в 1923 р. Вона навчалась у Приватній українській реформованій гімназії в Ржевніцах під Прагою [10, арк. 52]. З 30 листопада 1929 р. Галина Мазепа числиться звичайним слухачем філософського факультету Українського вільного університету в Празі, де прослухала такі навчальні дисципліни: історія українського театру з першої половини ХІХ ст., український ренесанс і бароко, українське мистецтво класичної доби (викладач - проф. Дмитро Антонович), проблеми етики в історичному розвою (викладач - проф. Іван Мірчук), історія української літератури ХІХ ст. (викладач - проф. Олександр Колесса), неоліт в Україні (викладач - проф. Вадим Щербаківський) [10, арк. 16]. У цьому ж році вона вступила до Державної мистецько-промислової школи, яку закінчила 1935 р. Відвідувала лекції в Українській студії пластичних мистецтв, викладачами якої були Дмитро Антонович (історія мистецтв), Сергій Мако (рисунок і малярство), Кость Стахівський (кераміка), Роберт Лісовський (скульптура). Саме завдяки Мако мисткиня «знайшла свою дорогу в житті і взялася як слід за малювання» [5, с. 138]. У студії вона навчалась поряд з Оксаною Лятуринською, Надією Білецькою, Софією Зарицькою, Ніною Левитською, Наталею Геркен-Русовою. Таке середовище молодих українських митців впливало на формування світоглядних позицій майбутньої художниці. Свої зв'язки з Українською студією пластичних мистецтв Галина Мазепа не поривала й у подальшому. Окрім цього рік навчалась у Празькій академії образотворчих мистецтв, де вибрала майстерню Вілена Новака, учня Оскара Кокошки - австрійського митця-експресіоніста чеського походження [8, с. 159].

Слід зазначити, що в ті роки, під впливом таких художніх течій у мистецтві, як постімпресіонізм, кубізм, футуризм, конструктивізм та ін., перед митцем ставилися зовсім інші завдання - передати багатогранність вражень і почуттів саме художника. Митці перестали сліпо копіювати природу, вони брали з неї окремі елементи для створення нового власного образу й нових незвичайних композиційних рішень. Мистецька еліта Праги швидко реагувала на художні зміни й напрямки у мистецтві, вона досить швидко включалася в світовий художній рух, найперше, німецький і французький. Оскільки чеська культура довгий час перебула під впливом німецької, то в ті роки чеські художники надавали перевагу вивченню національного мистецтва, етнографії й фольклору. Галина Мазепа, спостерігаючи зазначені тенденції чеської культури, сприймала її принципи, проте орієнтувалася на українське народне мистецтво. І це не дивно, адже першим вчителем Галини Мазепи у Катеринославі був художник Микола Погрібняк (учень Опанаса Сластьона, основною тематикою творів якого була козаччина). Погрібняк прилучав молоду дівчину до українського мистецтва, до писанкар- ства, а у Львові вчителем майбутньої мисткині став Юрій Магалевський, який знайомив дівчину з мистецтвом ікон.

Будучи студенткою, Галина Мазепа виконувала ілюстрації до гумористичних журналів, працювала для чеських видавництв дитячої літератури «Світ дитини» («Svet ditete»), в яких часто ілюструвала українські народні казки, інколи навіть сама вигадувала й писала тексти казок. Проте найбільшим заробітком молодої художниці були ілюстрації до жіночих тижневиків «Часопис для дам і дівчат» («List pani a diver»), «Пражанка» («Prazanka») і «Барвистий тиждень» («Pestry tyden»). У той період у багатьох кіосках з пресою можна було побачити ілюстрації молодої художниці. В цілому, стверджує Оксана Пеленська, чеська публіка з інтересом слідкувала за культурними акціями української громади - за художніми виставками, за творчою роботою українських митців та їхньою співпрацею з чеськими видавництвами, зокрема, за художньою діяльністю Галини Мазепи, Юрія Вовка, Роберта Лісовського, Володимира Січинського [8, с. 15, 91]. Водночас Галина Мазепа продовжувала цікавитись українським мистецтвом і його поступом у європейському контексті. Сприяв цьому Олег Кандиба-Ольжич, розбудовник української національної культури в еміграції, організатор мистецької діяльності в Празі. Олег Ольжич замовив молодій художниці створити обкладинку для збірки своїх віршів і поштові листівки із зображенням народного одягу з різних регіонів України. Роботи, виконані для Ольжича, мали успіх, що й послужило поштовхом для українських видань робити замовлення мисткині, а художнім організаціям - запрошувати її на виставки та різні мистецькі заходи.

У пресі можна було прочитати багато схвальних відгуків на художні роботи Галини Мазепи, наприклад, за 1935 р., - у газетах «Новий час» від 17 січня: «Відблиск тої українськості помітний на «Трьох дівчатах» Галини Мазепи, якої дебют на анумівській виставці слід привітати, як захоплюючу реве- ляцію» [11, арк. 12 зв.]; «Діло» від 21 лютого: «Львівське видавництво «Нова Хата» випустило дві нові кольорові листівки з праць молодої талановитої нашої малярки Галини Мазепи» [11, арк. 4 зв.]; «Новий час» від 24 жовтня: «Молода Галя Мазепа... підтримала своїми трьома, витриманими у зрівноваженій композиції й спокійному колориті, етюдами позитивне враження свого дебюту» [11, арк. 8 зв.]. З критики про 6-ту художню виставку Асоціації незалежних українських митців (АНУМ) у Львові про Галину Мазепу дізнаємося, що «це молода цікава малярка інтелектуального типу. Усю увагу спрямовує вона на форму, яку видобуває зі зрозумінням і смаком, спрощуючи її до найдалі йдучих меж» [11, арк. 35]. Як бачимо, львівське художнє середовище визнавало Галину Мазепу своєю українською мисткинею, що несла українськість в сучасне їй образотворче мистецтво. У травні 1935 р. Рада Союзу прихильників національного музею у Львові зверталася до «високоповажного пана Артиста Галини Мазепи» з пропозицією ввійти до складу Комітету святкування 30-ліття праці Національного музею у Львові. «Рада СПНМ вважає за найвідповідніше вшанувати ці роковини виставкою сучасного українського мистецтва в залах Національного Музею впродовж вересня і жовтня 1935 р. Про Вашу згоду ввійти в оцей комітет Рада СПНМ просить Вас повідомити Секретаріат Союзу» [10, арк. 75], - підкреслювалося у зверненні.

Мисткиня дебютувала зі своїми роботами в 1933 р., її твори експонувались на художніх виставках у Берліні, Празі, Римі та Львові. Наприклад, на виставці українського графічного мистецтва у Римі, організатором якої був Роберт Лісовський, 40 українських митців, як Західної, так і Східної України, представили свої роботи, зокрема, Микола Буто- вич, Наталя Геркен-Русова, Святослав Гординський, Павло Ковжун, Роберт Лісовський, Галина Мазепа, Іван Падалка, Василь Касіян та ін. Вже тут Галина Мазепа відзначилася як талановита, «гідна свого діла» художниця, а зображення її українських динамічних танців, «отой її гопак, козачок, аркан, коломийка - як і старий дід-бандурист із хлопцем поводатарем - викликають загальне захоплення своєю свіжістю, безпосередністю й динамізмом. Бажаємо їй успіхів у дальшій праці на славу українського мистецтва й культури» [11, арк. 6]. Але серйозну увагу художниця звернула на себе лише в 1936 р., на виставці Асоціації незалежних українських митців у Львові, полотном «Після хокейного матчу». Картина зображала двох оголених вродливих дівчат з хокейними кийками. Таке поєднання жіночого еротизму та чоловічої сили заінтригувало львівську публіку. Галина Мазепа усвідомлювала - для того, щоб творчо і плідно працювати, необхідно занурюватися в національну стихію, яка дає силу, енергію й наснагу. Тому художниця для своїх робіт брала сюжети з українського життя, з його минулого й сучасного. Павло Ковжун (під псевдонімом Марія Пеньковська), один із яскравих представників українського образотворчого модернізму, в газеті «Жінка» від 15 лютого 1937 р., даючи відгук на художні роботи мисткині, захоплено писав: «Галина Мазепа, це саме і є українська сучасність в українському малярстві і в цьому її сила, зміст та значіння» [11, арк. 1].

Визнаючи Галину Мазепу як поважну мисткиню, Український науковий інститут у Варшаві замовив художниці портрети професора Івана Горбачевського і поета Олександра Олеся (виконаний з фотографії). Окрім цього вона «намалювала серію портретів, серед яких Галі Кушнір, з її великими очима, та Люсі Туган-Барановської» [6, с. 51], Наталії Дорошенко. З великим задоволенням Галина Мазепа відгукнулася на прохання Української драматичної студії в Празі виготовити декорації та костюми до вистави «Лісова пісня» Лесі Українки, в якій виконували ролі і українські, і чеські актори. Для Чеської театральної студентської молоді створила проекти костюмів до романтичної комедії Вільяма Шекспіра «Сон літньої ночі». Також художниця виконала темперою на картоні малюнки українських костюмів для Празької опери, що готувалася на Міжнародний фестиваль танцю в Люцерні (Швейцарія). Саме за ці танці балет отримав перше місце на фестивалі.

З Галиною Мазепою співпрацював український часопис «Нова Хата», який видавався у Львові і був видавничим органом львівського жіночого промислового кооперативу «Українське Народне Мистецтво». Він ставив за мету досліджувати українську мистецьку спадщину, зберегти її та примножити, таким чином, витворити своє національне обличчя в європейському мистецтві. Досягнення мети передбачало формування знань про декоративно-ужиткове мистецтво, інформування широких верств населення про значення цінності народного мистецтва, «пропагування сучасного застосування як автентичних зразків народного мистецтва, так і його традиційних особливостей у ново- творених виробах» [3, с. 884]. На сторінках «Нової Хати» публікувалися фахові статті з естетики, народного мистецтва, педагогіки, відомості про жіночий рух, біографії видатних діячок, господарські поради і рецепти страв, друкувалися зразки модного європейського жіночого одягу. Проте основна увага часопису зосереджувалася на стилістиці національного одягу, на можливості застосування народного мистецтва в сьогоденні. Маючи широкі завдання - підвищувати побутову культуру в цілому, редакція «Нової Хати» 29 квітня 1939 р. зверталася до Галини Мазепи з пропозицією: «Вповажена п. Галино, та мушу Вам тепер сказати, як дуже сподобався нам той нарис. Так гарно був написаний, ніжно відчутий. Правда цензорський олівець там повикреслював дещо, це Ви напевне завважили. Але цілісність все одно була ясна, погідна, мила. Ми дуже цим тішились. Та що тепер говорити.

І думати не хочеться про ті часи. Тому приходжу тепер з іншою пропозицією. А саме: підготовляємо показ української моди. Додамо троякі моделі - стилізації на народні вбрання, європейські моделі з українських тканин та європейські моделі, прикрашені вишивками. Приготуйте нам щось! ...Найкраще було б Вам експериментувати в стилізації, чи не так? Ті моделі, що Ви їх прислали раз, були такі чудові» [12, арк. 4]. А в липні цього ж року редакція часопису відписувала художниці: «Проекти дуже нам сподобались. Були гарні й оригінальні» [12, арк. 5].

Талант і працьовитість Галини Мазепи дали їй змогу зберегти свою індивідуальність і неповторність. В її творах можна знайти тісний зв'язок з українською іконою - площинність форм, лінійний графізм і принцип композиційної побудови (у якому форми завжди логічно замкнуті в прямокутнику картини) [2, с. 6]. Твори художниці звертають на себе увагу просторовим малюнком і своєрідною композицією, вони легко стилізовані, а органічно поєднана колористика підсилює враження модернізму робіт мисткині. Гармонійно сплетені в єдине ціле елементи українського народного та модерного мистецтва в картинах Галини Мазепи створили нові неповторні форми.

1939 р. Галина Мазепа поєднала свою долю з інженером Володимиром Ковалем, якого знала ще з студентських років. Цікавим видається той факт, а про це не згадують дослідники творчості мисткині, що Галина Мазепа цього ж року отримала свідоцтво першої медичної допомоги: «Свідоцтво Галині Коваль, що вона пройшла двомісячний курс першої помочі, влаштований Секцією лікарів та фармацевтів при Українському Національному Об'єднанні в Німеччині і в Протектораті Чехія та Моравія та зложила іспити в Празі 6.11.1939 р. Читалися предмети: хірургія, анатомія, фізіологія, оборона перед бойовими газами, перша поміч, гігієна, фармакологія, догляд за хворими. З успіхом “дуже добре”» [10, арк. 82]. Очевидно, що причиною для отримання такого свідоцтва став початок ІІ світової війни, а також гіркі дитячі враження від подій, пережитих за часів революції в Російській імперії.

В ці роки Галина Мазепа постійно виконувала ілюстрації до дитячих часописів, читанок і підручників, оформила книжку Лілі Годачової «Зуб часу» (1942).

Після трагічної загибелі синів - Володимира і Юрія, а також матері під час бомбардування Праги в лютому 1945 р., сім'я Мазепи-Коваль змушена була покинути Чехословаччину, де залишився багатий творчий спадок мисткині, адже взяти його з собою родина не мала можливості. 1945-1947 рр. художниця проживала в німецькому місті Регенсбург. Не дивлячись на тяжкі для неї часи, Галина Мазепа не припиняла активно працювати на мистецькій ниві, розвиваючи українське образотворче мистецтво в європейському контексті. Вона, опираючись на народний фольклор, створила низку робіт про козака Байду, де вмотивовано поєднала українські історичні події з художньою символікою; виконала ілюстрації до казки «Івасик Телесик». Твори художниці експонувалися на виставці у Мюнхені (1947 р.). Цього ж року у січні місяці плеяда українських митців, таких як Петро Андрусів, Микола Бутович, Яків Гніздовський, Святослав Гординський, Едвард Козак, Володимир Ласовський, Оксана Лятуринська, Петро Мегик, Леонід Перфецький, Володимир Січинський та ін., серед них і Галина Мазепа, створили Українську спілку образотворчих мистецтв (УСОМ) з керівним центром у Мюнхені. Митці поставили перед собою важливі завдання: «зберегти і продовжувати ті форми українського національного мистецтва, що не можуть вільно розвиватися на українських землях в умовах ворожої окупації та вивчати досягнення європейського мистецтва і вносити в нього свої власні оригінальні надбання, зберігаючи національну суть українського мистецтва» [7, с. 195].

З огляду на політичну ситуацію родина Мазепи-Коваль змушена була покинути Європу та переїхати до Венесуели (наприкінці 1947 р.). В цій далекій країні Галина Мазепа з новими силами поринула в мистецьке життя, а її чоловік став професором університету в Каракасі. Столиця Венесуели, Каракас, прийняла також і Василя Кричевського з родиною після їхніх довгих і виснажливих поневірянь (навесні 1948 р.). З його ім'ям пов'язане започаткування самобутньої національної течії в мистецтві, створення українського стилю, який базувався на професійному знанні народного мистецтва та модерних здобутках доби. Його творчість мала значний вплив на розвиток українського образотворчого мистецтва і мала продовження у культурі України впродовж ХХ ст Водночас митець у себе на Батьківщині став свідком знищення багатьох своїх художніх робіт і проектів та змушений був проживати в еміграції [1]. Поціновуючи працю Галини Мазепи і віддаючи належне її художнім творам, венесуельське коло митців влаштувало художниці персональну виставку в престижному Музеї мистецтв Каракаса (1948 р.).

У Венесуелі Галина Мазепа отримала можливість працювати у сфері мультиплікації («Мікрофільм») для компанії «Bolivar Films». Спробувати свої сили як мультиплікатор - це була давня мрія художниці, адже ще перебуваючи в Чехословаччині вона з групою українських митців «в чорно- білому варіанті зняли декілька метрів “Івасика-Телесика”» [6, с. 50]. Художниця, як і в Празі, завзято ілюструвала дитячі книжки та журнали, серед них «Тріколор», який друкувався для учнів початкових класів (його видавало міністерство освіти країни); працювала для видань «Креол», виготовляючи кольорові обкладинки й ілюстрації для видавництв міністерства освіти Венесуели. Галина Мазепа виконувала ілюстрації і на запрошення відомої нафтової фірми «Shell» (торговельна графіка). При цьому мисткиня усвідомлювала свою приналежність до української нації, тому свідомо не поривала зв'язків і з українськими видавництвами для дітей, такими як «Веселка» (дитячий журнал, видавався у США) та «Крилаті» (український дитячо-юнацький журнал, виходив у Нью-Йорку), активно співпрацювала з Об'єднанням митців українців в Америці.

Українськість Галини Мазепи виявлялася в тому, що вона, перебуваючи далеко за межами України, завжди відчувала зв'язок з Батьківщиною через спогади, менталітет, через друзів і українське середовище, яке не полишала. «Українськість (як і будь-яку іншу етнічність) неможливо сконструювати штучно, оскільки вона є відносно цілісною адаптивно-еволюційною системою ознак і диспозицій, у якій органічно поєднуються раціональні й ірраціональні, популяційно-спільнотні та спадкоємно-культурні начала» [9, с. 206]. Українськість художниці була і в тому, що вона не відмовлялася від вибору сюжетів на українську тематику: «Русалки» (1948), «Пісня про Байду» (1953), «Три дівчини» (1953), «Запорожці» (1957), «Княгиня Ольга» (1970), «Гуцульська мати» (1972), «Козак-бандурист» (1972), «Сопілка» (1976), «Мавка» (1977), «Козак Мамай» (1977), «Козаки» (1977), виконала цикл картин до поем Шевченка та ін. Продовжувала ілюструвати літературні твори українських митців: «Квітка щастя» Теклі Білецької (Торонто - Нью-Йорк, 1967), «Зорепад» Миколи Понеділка (Торонто, 1969), Володимира Яніва «Життя» (Париж - Мюнхен, 1975), «Сонцебори» Івана Смолія та ін. Такі твори з українськими сюжетами давали можливість знайомити світ з українськими традиціями, історією, легендами і мистецтвом. Окрім цього художниця активно налагоджувала контакти з українською діаспорою Америки, Канади, з давніми знайомими з Праги, бо лише національна культура, традиції, рідне слово дають силу й натхнення ефективно творити.

Будучи визнаною і популярною художницею, Галина Мазепа постійно вдосконалювала свій професійний рівень. Так, у 1952 р. вона вивчала мистецтво кераміки в Школі художньої пластики у Каракасі [8, 159]. Саме за керамічну ікону-рельєф Божої Матері Покрови мисткиня отримала першу премію на Національній виставці в Каракасі (1956 р.), яку їй вручив венесуельський міністр освіти, а також отримала золоту медаль від президента Венесуели Маркоса Переса Хіменеса [2, с. 14].

У 1986 р. Галина Мазепа брала участь у Міжнародному конкурсі ілюстрацій до дитячих книжок, що проходив у Токіо під егідою ЮНЕСКО. На конкурсі були презентовані роботи художників-графіків з Китаю, Монголії, Бразилії, Ірану, Африки, Австралії, Нової Зеландії та Венесуели, яку представляла саме Галина Мазепа [6, с. 51]. Журі конкурсу належно поцінувало роботу мисткині та відмітило її спеціальним призом. Після оголошення незалежності України, Галина Мазепа стала відомою і на Батьківщині. В журналах «Сучасність», «Україна» та «Пам'ятки України» публікувалися спогади мисткині, статті, що висвітлювали її творчість, друкуватися кольорові репродукції, була організована виставка робіт художниці з приватних колекцій.

Мисткині не стало у червні 1995 року в Каракасі, поховали її на місцевому цвинтарі Дель Есте.

Отже, в різноманітності художніх стилів і напрямків своєї доби Галина Мазепа зуміла створити власний і неповторний стиль - яскравий, фантастичний і складний. Мистецтво кожного народу цінується тими надбаннями, якими воно поповнило світову скарбницю, і Галина Мазепа, не дивлячись на те, що перебувала поза межами своєї Батьківщини, змогла збагатити творчий спадок і українського, і світового мистецтва.

Література

1. Авер'янова Н. Василь Кричевський як представник української мистецької еліти / Ніна Авер'янова // Українознавчий альманах. - 2013. - Вип. 14. - С. 122-125.

2. Галина Мазепа. Альбом / Передмова Святослава Гординського. Вступна стаття Володимира Поповича. - Мюнхен: Український Вільний Університет, 1982. - 192 с.

3.Дутка Р. Народознавча тематика на сторінках часопису «Нова Хата» 1925-1927 / Романа Дутка // Народознавчі зошити. - 2011. - № 5 (101). - С. 884-903.

4. Мазепа Г. Спогади / Галина Мазепа // Пам'ятки України. - 1995. - № 1. - С. 134-144.

5. Мазепа Г Спогади / Галина Мазепа // Пам'ятки України. - 1996. - № 2. - С. 134-143.

6. Мазепа Г Спогади / Галина Мазепа // Пам'ятки України. - 1997. - № 2. - С.

7. Маруняк В. Українська еміграція в Німеччині і Австрії по другій світовій війні / Володимир Маруняк. - Т 1. Роки 1945-1951. - Мюнхен: Академічне видавництво д-ра Петра Белея, 1985. - 432 с.

8. Пеленська О. Український портрет на тлі Праги. Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехо- Словаччині / Оксана Пеленська. - Нью-Йорк; Прага, 2005. - 221 с.

9. Українознавство. Навч. посібник / За ред. М. І. Обушного. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. - 672 с.

10. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф. 3832, оп. 1, спр. 1. - 85 арк.

11. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф. 3832, оп. 1, спр. 18. - 84 арк.

12. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф. 3832, оп. 1, спр. 22. - 19 арк.

Размещено на Allbest.ru