Присутність сучасного українського кіномистецтва у світі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Присутність сучасного українського кіномистецтва у світі

Надія Гончаренко

Анотації

У статті оглянуто сучасний стан присутності українського кіномистецтва у світі та проаналізовано основні причини її низького рівня. Визначено основні моделі, за якими забезпечується присутність українського кіно у світі: участь у міжнародних кінофестивалях і покази на Днях культури, комерційний і некомерційний прокат, а такожпромоційні акції, організовані спільно державними й недержавними структурами. На підставі аналізу сформульовано висновки щодо шляхів посилення присутності українського кіномистецтва у світі.

Ключові слова: українське кіномистецтво, Дні культури, Українська кінофундація. кіномистецтво культура український

The situation with the representation of Ukrainian films in the world is reviewed in the article. The main reasons why its level is rather low are also analyzed. The main modes of presence of Ukrainian films abroad are determined: participation on international film festivals, organization of the `Days of Ukrainian culture', commercial and non-commercial screening in cinemas as well as special promotional actions for Ukrainian film art usually co-organized by state and independent artistic agencies. This analysis let us come to the conclusions about possible ways of improving of the representation's forms of Ukrainian films abroad.

Keywords: Ukrainian Film, Days of Ukrainian Culture Abroad, Ukrainian Film Foundation.

Українське кіномистецтво має здобутки, якими можна пишатися: фільми таких відомих кіномитців, як Олександр Довженко, Дзиґа Вертов, Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко та інші. Втім, як зауважив кінознавець Любомир Госейко: "Українське кіно - за формою, змістом, мовою і національним стилем - тривалий час інтерпретувалося на Заході як таке, що не відокремлене цілковито від спільної радянської магми" [4, c. 114]. Серед кількох сотень ідеологічно вивірених радянських фільмів, що відбиралися до прокату в інших країнах "Совекспортфільмом", були й шедеври українського поетичного кіно: фільм "Тіні забутих предків" мав широкий прокат у Франції та захоплені відгуки кінопреси: "Шедевр у надзвичайних барвах. Найгарніша кінокартина 1966 року. Вражаюча, неймовірно чудова" [4, С. 116]. Прем'єрний показ фільму Юрія Іллєнка "Лебедине озеро. Зона" (за наполяганнями Іллєнка знімався саме в тому таборі біля Алчевська, де колись відбував покарання Параджанов) відбувся у 1990 році в Нью-Йорку і "в тому ж році він взяв участь у Каннському кінофестивалі, де отримав одну з най- престижніших світових нагород - приз Міжнародної асоціації кінокритиків (ФІПРЕССІ)" [9, С. 145].

У середині 1990-х років розвинулася криза - як у кіновиробництві, так і в кінопрокаті. Її спричинили технічна відсталість вітчизняної кіногалузі, брак інвестицій, значне скорочення бюджетного фінансування кіновиробництва, падіння доходів кінопрокату і закриття сотень кінотеатрів. Позаяк українське кіно майже перестали знімати, то в українському та світовому кінопросторі воно також практично зникло.

Рівень розвитку українського кіно залежить від фінансування й законодавчого забезпечення галузі культури, в тому числі кіновиробництва.

Закон України "Про кінематографію", прийнятий 1998 року, задекларував перехід на продюсерську модель кіновиробництва та впровадження екранних квот для національних фільмів, утім не змінив принципово сиутацію у галузі. Закон "Про Загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2003-2007 роки" був наступною спробою дати вітчизняній кіногалузі імпульс, аби уможливити її подальший розвиток. Проте запровадження передбачених ним податкових пільг не відбулося (їх тимчасово відновили лише 2011 року), а реально виділені бюджетні кошти виявилися значно меншими, ніж передбачалося цією програмою.

Вагомим інструментом підтримки українського кінематографу та його просування за кордоном вважається вступ України до EURIMAGE (Європейського фонду підтримки спільного виробництва і прокату кінематографічних та аудіовізуальних творів) [1]. Однак процедура вступу досі не завершилася, тому українські митці й продюсери не можуть скористатися перевагами участі в цьому фонді.

Починаючи із середини 2000-х років ситуація з фінансуванням кіновиробництва та випуском фільмів поступово поліпшувалася, але економічна криза, що розпочалася 2009 року, та відсутність системних змін в організації роботи кіногалузі відобразилися на кількості знятих фільмів.

Збільшення фінансування упродовж кількох останніх років дозволило завершити виробництво низки фільмів, розпочатих раніше, а також запустити в роботу нові цікаві проекти (у 2009 році завершено 6 фільмів, 2010 - жодного, 2011 - 4, 2012 - 11, 2013 - 20 фільмів). Помітно більше українських фільмів з'явилося у вітчизняному прокаті, хоча вони усе ж складають кілька відсотків від загальної чисельності стрічок у прокаті. За даними звіту Держкіно, 2013 року в український прокат вийшло загалом 327 стрічок, в тому числі "рекордна кількість українських фільмів - 7 вітчизняних повнометражних стрічок" [5].

Однак для якісних, стійких змін необхідне істотне збільшення кількості відзнятих кінострічок. На думку голови Спілки кінематографістів Сергія Тримбача: "Зараз серед українських кінематографістів можна спостерігати певну ейфорію. Це зрозуміло - 15-17 років нічого не знімалося, і раптом пішло. Тому зараз так: все, що знімається в Україні - чудесно! А ось і не чудесно. Але треба знімати. Справді не все так вдало, але індустрія - це кількість, яка потім переходить у якість" [11].

Однією із необхідних передумов присутності національних фільмів у світі є така ситуація, коли їх достатня кількість з'являтиметься в самій Україні - у виробництві та в прокаті. Але упродовж багатьох років українські фільми були практично відсутні у вітчизняному комерційному прокаті. Втім, кілька художніх фільмів, знятих за роки незалежності, претендували на успіх і всередині країни, і за кордоном, а їхні режисери і продюсери докладали зусилля для просування цих стрічок.

Першою спробою вийти у прокат за кордоном стала еротична драма "Сафо", знята на Ялтинській кіностудії британським режисером, за участі українських (Богдан Ступка) та британських акторів, що вийшла на екрани 2008 року. Цей фільм мав великий як на українські мірки бюджет (1,95 млн. доларів) і демонструвався у широкому прокаті в Україні та Росії, але сподівання на успіх в інших країнах (в тому числі завдяки англомовному озвучуванню) не справдилися.

На початку 2012 року в український прокат вийшов фільм Михайла Іллєнка "Той Хто Пройшов Крізь Вогонь" і кілька тижнів поспіль тримався у першій десятці вітчизняного прокату. Загалом по Україні фільм подивилося понад 100 тисяч глядачів, він демонструвався на 20-ти кінфестивалях і отримав низку нагород. Цей фільм був обраний Українським Оскарівським комітетом для участі в номінації на Оскар "Кращий фільм іноземною мовою". Творці фільму сподівалися, що його закуплять для прокату за кордоном, однак цього на разі не сталося. За словами продюсерів, упродовж 2012 року було домовлено про некомерційну дистрибуцію фільму у кіноклубах 15-ти країн світу, в тому числі - Канади, Австралії, Бразилії, Аргентини та інших [10].

2014 року кілька вітчизняних повнометражних художніх фільмів вийшли у прокат і розпочали активну промоційну кампанію та змагання за прихильність українських та закордонних глядачів.

Фільм Мирослава Слабошпицького у вересні 2014 року з'явився в українському прокаті, а продюсерська компанія "Артхаус Трафік", що просуває фільм, стверджує, що, окрім України фільм вийде у прокат у 24 країнах світу, зокрема в США, Канаді, Японії, Франції та інших [12].

У національному відборі Українського Оскарівського комітету фільм "Плем'я" змагався за те, щоб представляти Україну цього року в номінації "Найкращий іноземний фільм". Утім, Комітет віддав перевагу іншому художньому фільму - "Поводир" режисера Олеся Саніна, прем'єра якого відбулася в липні 2014 року на Одеському міжнародному кінофестивалі, а всеукраїнський прокат розпочнеться у листопаді. На разі відомостей про продаж прав на прокат цього фільму за кордоном немає.

На Каннському фестивалі 2014 року відбулася прем'єра повнометражного документального фільму Сергія Лозниці "Майдан". Продюсери фільму стверджують, що цей фільм після Каннської прем'єри вийшов у прокат у Франції, Польщі та Нідерландах, а також в інших європейських країнах [2].

Оскільки вітчизняні фільми у комерційному закордонному прокаті практично не представлені, то важливості набуває інша форма присутності українського кіно у світі - участь у міжнародних кінофестивалях, що її можна забезпечити за наявності співпраці держави, громадських професійних об'єднань та благодійних організацій.

У жовтні 2007 року засновано Українську кінофундацію, діяльність якої спрямована на ознайомлення закордонних кінопрофесіоналів та аудиторій з найновішими вітчизняними фільмами і популяризацію українського кіно у світі.

Першою акцією Кінофундації була презентація вітчизняного кіно на європейському кіноринку Берлінського міжнародного кінофестивалю у 2008 році, де працював стенд Української кінофундації і відбулася презентація програми "Молоде українське кіно", випущеної на DVD-носіях, а також кінопроектів, що перебували у виробництві.

Завдяки зусиллям Української кінофундації вітчизняне кіно презентувалося на Берлінському кінофестивалі 2010 року: на європейському кіноринку працював український стенд; кінопрофесіоналам і глядачам були представлені матеріали студії ім. О. Довженка, МКФ "Молодість", незалежних студій. Окрім цього, відбулася презентація "Каталога українського кіно 2009-2010", що містив інформацію про українські стрічки завершені 2009 року, а також ті, що мали з'явитися у 2010.

У 2011-2012 роках на Берлінському кінофестивалі працював український стенд Ukrainian Film Corner (організований спільно Українською кінофундацією та Держкіно), популяризуючи українське кіномистецтво й кінофестивалі. 2012 року опубліковано англомовний довідник "Ukrainian Film Guide 2011-2012" - огляд української кіноіндустрії, що включає статистичну та аналітичну інформацію про кіностудії, інституції, фахівців, розпочаті та реалізовані кінопроекти.

На Берлінале 2013 року стенд Ukrainian Film Corner був організований спільно Національним центром ім. О. Довженка і Держкіно. На стенді представлено "Каталог української кіноіндустрії" та "Каталог українських фільмів 2012-2013 рр.", кінопроекти "Параджанов" Олени Фетісової та "Іван Сила" Віктора Андрієнка. У рамках кіноринку на Берлінале-2013 Україна представила три програми кінопоказів:

- реставрована українська кінокласика 1924-1986 - від німих фільмів Довженка "Арсенал" і "Земля" до "Довгих проводів" Кіри Муратової та "Білого птаха з чорною ознакою" Юрія Іллєнка;

- нові українські фільми 2012-2013 (трейлери): представлено стрічки "Параджанов" Олени Фетісової, "Істальгія" Дарії Онищенко, документальний "Присмерк" та ігровий "Звичайна справа" Валентина Васяновича, "Брати" Вікторії Трофименко та ін.;

- короткометражне українське кіно 2012-2013: "Уроки української" Руслана Батицького, "Дорога" Максима Ксьонди, "Помин" Ірини Цілик, "Перший крок у хмарах" Аліни Горлової, "Не менше 50 кг" Марини Артеменко.

Ukrainian Film Corner на Берлінале-2014 презентував чотири тематичні проекти:

- проект "Шевченко 200" (фільми Олександра Денисенка "Таразі", Михайла Іллєнка "Толока" і Тараса Ткаченка "Кобзар");

- фільми для дітей і молоді (анімаційні "Ескімоска", "Моя країна - Україна", "Дідочок задумав женитися", "Котиго- рошко"; повнометражні ігрові фільми "Іван Сила" Віктора Андрієнка і "Трубач" Анатолія Матешка);

- історичне кіно (драма Олеся Саніна "Поводир", фільми "Варіант Марконі" Валеріу Жерегі, "Битва за Севастополь" Валерія Мокрицького та "Лука" Олександра Пархоменка);

- соціальне кіно (повнометражні ігрові фільми "Гніздо горлиці" Тараса Ткаченка, "Креденс" Валентина Васяновича, "Зелена кофта" Володимира Тихого і "Плем'я" Мирослава Слабошпицького).

Українська кінофундація дедалі активніше працює на Каннському кінофестивалі, реалізуючи свою програму "Українське кіно в світі".

2009 року на Каннському кінофестивалі Українська кінофундація організувала презентацію українського кінематографу у власному павільйоні на кіноринку. Тут розповсюджувався каталог "Українські фільми 2008-2009", а на Каннському фестивалі 2010 року було представлено чотири стрічки: ігровий фільм "Щастя моє" Сергія Лозниці, що брав участь у головному конкурсі повнометражних фільмів, ігрові "Чоловік моєї вдови" Леоніда Горовиця і "Дніпро" Олександра Шапіро, а також повнометражна документальна стрічка "Три історії Галичини" Ольги Онишко.

На кіноринку Каннського кінофестивалю 2012 року в українському павільйоні відбулися три міжнародні прем'єри фільмів: кіноальманаху "У кожного свій Чехов", стрічки "Чемпіони із підворіття" режисера Ахтема Сейтаблаєва та фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" режисера Михайла Іллєнка. На Каннському фестивалі 2013 року було представлено три повнометражні дитячі фільми "Іван Сила" Віктора Андрієнка, "Микита Кожум'яка" і "Чарівні історії: еліксир доброти" Лідії Солдатенко.

На Каннському фестивалі 2014 року Україна прозвучала досить вагомо. Повнометражний документальний фільм Сергія Лозниці "Майдан" брав участь в офіційній програмі як спеціальна подія, а фільм "Плем'я" Мирослава Слабошпицького здобув Гран-прі "Тижня критики". Від- реставрована стрічка Сергія Параджанова "Колір граната" демонструвалася у програмі Cannes Classics. У програмі короткометражних фільмів брали участь стрічки "Прості речі" Олександра Ратія, "Інь, і що з цим робити" Мирослави Хорошун і "Абонент" Оксани й Марини Артеменко. У рамках роботи українського павільйону також презентувалися документальні фільми творчого об'єднання "Вавілон'13" та добірка доментальних фільмів "Громадського телебачення", що детально висвітлюють українські події зими 2013-2014 рр.

Упродовж останніх десяти років низка українських фільмів здобула нагороди на престижних міжнародних кінофестивалях.

В основному конкурсі Берлінського фестивалю 2003 року "Срібного ведмедя" отримав анімаційний фільм Степана Коваля "Йшов трамвай № 9".

2005 року короткометражний фільм Ігора Стрембіцького "Подорожні" отримав "Золоту пальмову гілку" Каннського фестивалю, а фільм "Проти сонця" Валентина Васяновича отримав Спеціальний приз журі XXVII МКФ короткометражних фільмів у Клермон-Феррані (Франція) та Гран-прі міжнародного кінофестивалю у Нансі (Франція).

2009 року документальна повнометражна стрічка Сергія Буковського "Живі" зібрала низку нагород на відомих міжнародних кінофестивалях: "Гран-прі Женева - 2009" Міжнародного форуму Medias у Швейцарії, "Срібний абрикос" Єреванського МКФ, спеціальний приз журі фестивалю арт-хаузного кіно у Батумі. Цей фільм було включено в офіційну програму кількох міжнародних кінофестивалів: у Нью-Йорку, Лодзі, Стамбулі.

У 2009 році повнометражний фільм "Прикольна казка" Романа Ширмана був запрошений до конкурсної програми X Міжнародного кінофестивалю дитячих фільмів у Китаї та відзначений спеціальним призом. Цей фільм змагався також в основній конкурсній програмі X Балканського фестивалю фільмів для дітей і юнацтва і отримав його головний приз.

2011 року на Канському фестивалі 15-хвилинний фільм української режисерки Марини Вроди "Крос", створений у копродукції із французькими кінематографістами, переміг у конкурсі короткометражних фільмів.

2012 року документальний фільм Сергія Буковського "Україна. Точка відліку" отримав нагороду Globe-Gold у категорії "Документальний політичний фільм" на Міжнародному медіа-фестивалі в Німеччині.

Повнометражний ігровий фільм Єви Нейман "Будинок із башточкою" у 2012 році отримав головний приз конкурсної програми форуму "Зі Сходу на Захід", що відбувався у рамках Міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах, а також спеціальний приз Батумського міжнародного кінофестивалю.

Документальна стрічка Мирослава Слабошпицького "Ядерні відходи" 2012 року отримала "Срібного леопарда" на кінофестивалі у Локарно, а 2013 року ця стрічка здобула "Золоту медаль" Бєлградського міжнародного кінофестивалю.

2013 року фільм Дарії Онищенко "Істальгія" отримав перемогу на німецькому кінофестивалі студентських фільмів SehsQchte у номінації "Краще виробництво", короткометражна стрічка Оксани Артеменко "Ваня" 2013 року стала найкращим фільмом Міжнародної програми фестивалю Opera Prima en Corto в Іспанії.

Історична драма "Хайтарма" Ахтема Сейтаблаєва вийшла в український прокат у 2013 році, а в 2014-му отримала два призи на Міжнародному фестивалі Kimera в Італії - за найкращу режисуру і за найкращий фільм, а також російську кінопремію "Ніка" в номінації "Найкращий фільм країн СНД і Балтії".

У 2013 році повнометражна документальна стрічка Юрія Речинського про безпритульних "Хворісукалюди" перемогла у номінації "Найкращий документальний фільм" 19-го кінофестивалю у Сараєво, а у 2014-му її визнано найкращою на фестивалі європейського незалежного кіно в Парижі.

2014 року фільм Мирослава Слабошпицького "Плем'я" зібрав низку нагород відомих кінофестивалів: Гран-прі Каннського тижня критики, Гран-прі фестивалю ім. Андрія Тарковского "Дзеркало", Гран-прі сербського фестивалю Паліч, приз фестивалю "Золотий Абрикос" у Єревані. "Плем'я" визнано найкращим повнометражним фільмом Міжнародного Міланського кінофестивалю та найкращим дебютом кінофестивалю у Лондоні.

Хоча перелік переможців складають переважно короткометражні й документальні фільми, що висвітлюють складні соціальні проблеми, та анімаційні стрічки, спостерігається позитивна тенденція - відбір до конкурсних програм кінофестивалів і нагороди повнометражних художніх фільмів.

Важливою формою присутності українського кіно у світі є Дні (тижні) українського кіно, що їх забезпечує Державне агентство України з питань кіно. На Днях (тижнях) українського кіно, що упродовж останніх десяти років відбувалися в Ірландії, Канаді, Франції, Іспанії, Німеччині, Італії, Чехії, Чорногорії, Хорватії та інших країнах, демонструвалися фільми: "Богдан-Зиновій Хмельницький", "Владика Андрей", "Прикольна казка", "Тіні забутих предків", "Мамай", "Мальовнича Україна", "Найменший", "Два в одному", "Ніч світла", "Тіні забутих предків", "Криниця для спраглих", "Короткі зустрічі", "Польоти уві сні і наяву", "Райські птахи", "Мамай", "Біля річки".

Менш масштабною і дієвою за ступенем розголосу, та усе ж важливою формою забезпечення присутності українського кіно за кордоном є покази фільмів у некомерційних кіноклубах, організованих поціновувачами українського кіномистецтва. Наприклад, 2009 року у Берліні розпочав роботу Український кіноклуб, де, серед інших, показано документальний фільм "Три історії Галичини" Ольги Онишко, "Землю" Олександра Довженка, "Шум вітру" Сергія Маслобойщикова, "Владику Андрея" Олеся Ярчука, "Україна. Точка відліку" Сергія Буковського, естонсько-український документальний фільм "Шахта № 8".

Кіноклуби, що популяризують українське кіно за кордоном, мають доволі постійне, хоч не надто широке коло прихильників. Однак через те, що ці прихильники, як правило, люди з вищою освітою, котрі цікавляться українською культурою і здатні впливати на міжкультурні стосунки України з іншими країнами, такі кіноклуби відіграють важливу роль у формуванні інтересу до української культури.

Отже, присутність українського кіно за кордоном на разі не є значною і потребує тривалої і послідовної праці багатьох фахівців та інституцій.

Передовсім потрібно знімати значно більше повнометражних ігрових фільмів і показувати їх у внутрішньому прокаті, що може стати майданчиком для просування за кордоном. Як вважає продюсер Ігор Савиченко: "У випадку з експортним кіно основну частину бюджету завжди формує місцевий ринок" [6].

Натомість авторське кіно має бути гідно оцінене на кінофестивалях і серед знавців, привертати увагу кінокритиків. Можна сказати, що сучасне українське авторське кіно (документальне, короткометражне, анімаційне) вже здобуло репутацію і збирає нагороди міжнародних кінофестивалів.

Успішне просування за кордоном українського масового кіно великою мірою залежить від можливостей бюджетного фінансування не лише кіновиробництва, а й промоції українських фільмів. Варто використовувати досвід успішних європейських кінематографій, наприклад, французької, де щорічно створюється близько 170-190 фільмів, а просування французького кіно за кордоном входить до пріоритетів культурної політики у цій сфері, адже "виробництво і поширення культурного продукту, зокрема, кіно, є питанням збереження культурної своєрідності та національної ідентичності" [7].

Збільшення виробництва українських фільмів, ефективна реклама та широкий прокат в Україні дозволять краще і повніше представляти українське кіномистецтво у світі.

Література

1. Бакальчук О. Шляхи інтеграції українського кінематографу в європейський кінематографічний простір [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1432/.

2. Веб-сайт про- дюсерської компанії "Артхаус-трафік" [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.arthousetraffic.com/ru/films/maidan.

3. ГосейкоЛ. Історія українського кінематографа (1896-1995) / Переклад з французької. - К.: Кіно-коло, 2005. - 464 с.

4. ГосейкоЛ. Українські фільми у французькому прокаті // Українське кіно від 1960-х до сьогодні. Проблема виживання / Л. Госейко; Зб. наук. ст. - К., 2010. - С. 112-121.

5. Звіт Держкіно 2013 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.mincult.gov.ua/kino.

6. Коркодим О. У чому успіх українського кіно [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.telekrvtvka.ua/rinok/2013-12-23/88724.

7. Литвиненко О.М. Підтримка національного кінематографа: європейський досвід [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/ articles/1432/.

8. Нариси з історії кіномистецтва України / [ред.: В. Сидоренко]; Акад. мистец. України, Ін-т пробл. сучас. мистец. - К.: Інтертехнологія, 2006. - 864 с.

9. Тетерюк М. Українське кіно 90-х: досвід міжнародної співпраці // Українське кіно від 1960-х до сьогодні. Проблема виживання / Тетерюк М.; Зб. наук. ст. - К., 2010. - С. 141-153.

10. "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" дивитимуться у ще понад 15 країнах світу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kinokolo.ua/news/3775/01.05.2013.

11. Тримбач С.: нове українське кіно формується на очах [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2013/10/131029 trvmbach cinema interview.shtml.

12. 11 сентября в украинский прокат выходит обладатель Гран-При Недели Критики Каннского кинофестиваля - "Племя" Мирослава Слабошпицкого [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.arthousetraffic.com/ru/news/ plemja.

Размещено на Allbest.ru