Михайло Драгоманов – очільник українського руху в еміграції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Михайло Драгоманов - очільник українського руху в еміграції

Тетяна Ємець

Анотації

Михайло Драгоманов - один із провідних діячів українського відродження ХІХ ст, значну частину свого життя прожив у еміграції. Перебуваючи поза межами контролю російського самодержавства, він зумів спрямувати український рух від культурництва до формування політичних партій.

Ключові слова; Михайло Драгоманов, український рух, українофільство, еміграція.

Mihaylo Dragomanov is one of the leading figures of the Ukrainian revival in the nineteenth century, although he spent much of his life outside of Ukraine. Staying out of control of the Russian autocracy he was able to direct the Ukrainian movement from cultural activity to the formation of political parties.

Keywords; Mihaylo Drahomanov, Ukrainian National Movement, Ukrainophilie, Emigration.

Український ренесанс ХІХ ст, особливо у другій його половині, став можливим завдяки жертовному служінню справі національного відродження діячів українського руху. Особливе місце серед них займав Михайло Драгоманов - український мислитель та громадський діяч, історик, етнограф, соціолог, публіцист та літературознавець. Він започаткував та наполегливо втілював у життя перехід українського руху від культурництва до формування політичних партій.

Походив М. Драгоманов із дворянської родини нащадків козацької старшини, де шанували пам'ять про українських предків, берегли українську культуру: співали українські пісні, святкувати українські свята. У першу чергу, завдяки зусиллям матері - Єлизавети Іванівни Драгоманової-Цяцьки, яка знала безліч українських пісень, мала прекрасний голос, часто співала дітям [9, с. 5]. Батько Михайла Петровича, Петро Якимович Драгоманов, закінчив правничий факультет Петербурзького університету, виховував у дітях повагу до людської гідності, незалежно від статків чи суспільного становища. Відомий був своєю участю у судових розглядах на боці селян проти поміщиків.

Також у родині у дітях виховували наполегливість та цілеспрямованість. Як зазначає сучасний український історик Я. Грицак: "Особливістю політичного світогляду Драгоманова була його системність; сам він неодноразово говорив, що ладен визнати інші погляди, навіть діаметрально протилежні, якщо вони становитимуть систему" [3, с. 94].

Формувався М. Драгоманов як мислитель та громадський діяч в умовах зростаючих утисків українського руху. Царською владою переслідувались як суспільний рух у цілому, так і окремі його діячі. Найпомітнішими свідченнями цього стали розгром у 1847 р. Кирило-Мефодіївського товариства та нищення української культури Валуєвським циркуляром (1863 р.) і Емським указом (1876 р.). Але, попри жорсткий тиск самодержавства, українське національне відродження у ХІХ ст. не припинялось. Навпаки, як засвідчує доля М. Драгоманова, у таких несприятливих умовах гартувався національний світогляд.

Ще зі студентських років М. Драгоманов активно займався просвітництвом: викладав у недільній школі на Подолі та у

Тимчасовій педагогічній школі; з 1863 р. як член Київської Громади працював у редакційному комітеті із видання популярних книжок для народу, які тисячами примірників поширювались серед селян. Брав участь у виданні двох книжок казок і двох книжок пісень. З 1869 р. разом із В. Антоновичем він розпочав роботу над упорядкуванням зібраних численними добровольцями українських козацьких пісень. У результаті в 1874-1875 рр. були видані у Києві перші два томи українських політичних пісень з історичними коментарями під назвою "Историческія пЬсни малорусскаго народа, съ примЬчаніями Вл. Антоновича и M. Драгоманова": том 1. ("ПЬсни в>ка дружиннаго и княжескаго, X-XV в.; пЬсни в>ка козацкаго: А) Борьба съ турками и татарами XV-XVI в."), т. 2. ("ПЬсни в>ка козацкаго: В) Борьба съ поляками до см. Богдана Хмельницкаго 1657 г") Назви творів та цитати подано в авторській редакції Як пише у своїй автобіографії М. Драгоманов: "Студіі багатоі і прекрасноі украінскоі народної словесности, а особливо політичних пісень, що показують поетичну історію украінского народу, росказану ним самим, заставили мене кріпко полюбити той народ і пережити усіми силами душі усі частности украінскоі справи у Росіі і Австро-Венгріі" [1].

М. Драгоманов, розпочавши із просвітницької діяльності, згодом став визначним публіцистом та українським, за світобаченням, науковцем. Брав активну участь у роботі відкритого у Києві 13 лютого 1873 р. Південно-Західного відділення Імператорського географічного товариства. Під егідою Товариства розпочалося видання архівних матеріалів з української історії, було засновано музей, бібліотеку. У 1874-1875 рр. Київська Громада активно використовувала для пропаганди своїх поглядів російськомовну газету "Киевский телеграф". Саме М. Драгоманов очолив редакцію газети та зумів використати її публікації задля української справи. Мав намір суттєво збільшити наклад газети задля широкої популяризації українофільства. Також прагнув до розширення контактів із європейською культурою. Згадуючи про ті роки, писав у "Автобіографії: "В географічному товаристві я читав реферати про точки стичности між народними піснями украінскими і західноевропейскими. (Одна з моіх праць: Отголосокъ рыцарской поэзм въ малорусскихъ народныхъ пЬсняхъ напечатана у

11 т Записокъ Югозад. Отд. Р Геогр Общ., друга - велика, резюме котроі я представив на кієвскому археологічному конгресі 1874 р. - ПЬсни и сказанія о кровосмЬшеніи (Едін у слав. нар. словесности і казка про розлучених братів і сестер) доси не могли найти собі видавця у Росіі). Порівнавчий коментарій я вніс і в Историч. ПЬсни Малор. Народа, перший том котрих я видав, укупі з проф. Антоновичем до Археол. Конгресу 1874 р." [1].

Активізація діяльності Київської Громади була сприйнята царським урядом як прояв українського сепаратизму. Наприкінці 1874 р. з Києва до Петербурга надійшов Меморандум, в якому повідомлялося, що українці хочуть вільної України в формі республіки "з гетьманом на чолі". Його автором, ймовірно, був помічник попечителя київської шкільної округи, полтавський поміщик Михайло Юзефович, один із членів Південно-Західної філії Імператорського географічного товариства. Політичні розходження з керівництвом Громади змусили його покинути Товариство. Однією з вимог Меморандуму було закриття Південно- Західного відділення. У серпні 1875 р. за наказом Олександра ІІ було створено спеціальну комісію, на яку покладалося завдання вироблення засобів боротьби з українофільською діяльністю. Комісія дійшла висновку, що "допустити окрему літературу на простонароднім українськім наріччі значило б покласти тривку основу для переконання в можливості відділення, хоча б і в далекій будучині, України від Росії" [Цит. за: 3, с. 70]. Одним із перших постраждав від дій комісії М. Драгоманов - 7 вересня 1875 р. після

12 років викладацької та дослідницької роботи у Київському університеті Св. Володимира його за українофільство було звільнено з посади "за третім пунктом" (статтею про політичну неблагонадійність), тобто без права займатися викладацькою діяльністю.

Репресивні утиски українського руху відчутно затрудняли діяльність Київської Громади. Вона перейшла на нелегальне становище. Було вирішено видавничу діяльність продовжувати за межами Російської імперії. Для цього утворили "комітет 12-ти", який зайнявся організацією української вільної преси за кордоном. Реалізацію цього завдання було покладено на М. Драгоманова, Ф. Вовка, М. Зібера, С. Подолинського. Один із громадівців - Я. Шульгін - виділив 12 тисяч рублів зі своєї спадщини на видавничу діяльність.

М. Драгоманов виїхав за кордон у січні 1876 р. Було йому трохи більше 34-х років. Спочатку він потрапив до Львова, згодом - до Відня, у серпні 1876 р. прибув до Женеви. До України він вже більше не повертався. І хоча останні 19 років свого життя він перебував на чужині, всі його наукові та видавничі зусилля були присвячені українській справі. В "Автобіографії" він написав: "План літературно-політичноі роботи я собі поставив такий: 1) перш усего дати, як найбільше матеріалу для студій Украіни і єі народу, єго культурних починків і змагань до волі й рівности, 2) як тим матеріалом, так і викладом західно-европейских ліберальних і соціально- демократичних ідей, помагати організаціі в украінских землях у Росіі й Австріі політичних кружків, котрі би взялися за визвіл народу культурний, політичний і соціальний" [1]. еміграція політичний драгоманов

Як зазначає В. Шульга, відомості про життя і діяльність М. Драгоманова у Женеві та його листування із громадівцями в Україні дуже вузькі. Перш за все, через суворі конспіративні заходи українофілів у самодержавній Росії. Листування зі старогромадівцями "велось конспіративно, на спеціальні адреси чи з оказією через надійних людей" [10, с. 427]. З деякими листами із листування М. Драгоманова із Київською Громадою можна ознайомитись у № 2 (84) альманаху "Хроніка-2000" [5].

За дорученням і на гроші київських товаришів М. Драгоманов у 1878-1881 рр. видавав у Женеві журнал "Громада" - перший політичний український часопис. Це видання повинне було ознайомити українців з передовими західноєвропейськими ліберальними та соціально- демократичними теоріями і одночасно розвивати українську національну свідомість. Без російської цензури публікувались праці українських учених, літераторів, громадських діячів. Також друкувались брошури українською мовою та основними європейськими мовами для пропаганди українського руху в Європі.

Позбавлений тиску самодержавної ідеології, вільний від цензурних обмежень, часопис "Громада" успішно виконував просвітницьку та згуртовуючу функції. На його сторінках розповсюджувалась інформація як для українців (про українську справу та про європейське життя), так і для європейців (про становище українців). Можливим таке видання стало завдяки зусиллям М. Драгоманова. Докладний перелік видань М. Драгоманова наводить В. Шульга: "У 1878-1879 рр. було видано п'ять збірників під назвою "Громада", а у 1881 р. - два номери однойменного журналу: "Громада. Українська збірка, впорядкована М. Драгомановим. № 1. - Переднє слово. - Женева. - Печатня "Громади". - 1878. - 101 с. - 30 апріля 1878; Громада. Українська збірка. Впорядкована М. Драгомановим. № 2. - Звістка про Україну 1876-1877. - Женева. - Печатня "Громади". - 1878. - 586 с.; Громада. Українська збірка, впорядкована М. Драгомановим. - № 4. - Переднє слово. - Женева. - Печатня "Работника" й "Громади". - 1879. - 382 с.; Громада. Українська часопись. - № 1. - Впорядчики "Громади": М. Драгоманов, М, Павлик, С. Подолинський. - 1880. - 136 с.; Громада. Українська часопись, впорядкована М. Драгомановим, М, Павликом і С. Подолинським. - Число 2. Geneve. - 1881. - 240 с.; Громада. Українська збірка, впорядкована М. Драгомановим. - № 5. - Женева. - Печатня "Громади". - 1882. - 271 с.; Нові українські пісні про громадські справи (1764-1880). - 1881. - 132 с.; Політичні пісні українського народу XVIM-ХІХ ст. з увагами М. Драгоманова. Частина перша. - 1883. - 137 с.; Політичні пісні українського народу XVIM-ХІХ ст з увагами М. Драгоманова. Частина друга. - 1885. - 227 с.; велику кількість статей та брошур" [10, с. 429-430].

У Женеві навколо М. Драгоманова зібралось коло однодумців, яке отримало назву "женевський гурток". До нього увійшли М. Зібер, С. Подолинський, О. Терлецький, М. Павлик, Ф. Вовк, Я. Шульгін та деякі інші українські діячі.

М. Драгоманов в еміграції займався не лише українськими справами. Він долучався до всіх актуальних на той час європейських питань. Про це засвідчують його публікації. Зокрема, у історико-політичному нарисі "Швейцарська спілка", присвяченому 600-літтю конфедерації (у софійський період своєї творчої діяльності) він наголошував, що Швейцарія є зразком для наслідування, державою, "в котрій народ дійсно сам порядкує своїми ділами" [Цит. за: 4, с. 126]. У статті "Новокельтський і провансальський рух у Франції", що була опублікована в журналі "Вестник Европы" у 1875 р., М. Драгоманов засуджував французьку владу за асиміляторську політику. Також М. Драгоманов критикував німецьку владу за приєднання Ельзасу та Лотарингії супроти волі місцевого населення, виступав на захист прав польських земель, анексованих Пруссією. М. Драгоманов діяльно підтримував боротьбу балканських народів проти Османської імперії [4, с. 126].

Як зазначає Я. Грицак, погляди М. Драгоманова "були далекі від ортодоксального марксизму", тому що М. Драгоманов не визнавав визначальності економічного чинника у розвитку суспільства та відкидав необхідність диктатури однієї партії чи одного класу. "Він спирався на положення європейського анархічного соціалізму, де у центр уваги ставилась свобода особистості. Практичною реалізацією цього ідеалу, на думку Драгоманова, було широке впровадження федеративних та самоуправних принципів на всіх рівнях функціонування суспільства - від сільської громади аж до державного управління" [3, с. 68]. Водночас, М. Драгоманов відкидав ідеалізацію російської общини російськими народниками та засуджував їхню терористичну практику. Революційному нігілізму народників він протиставив іншу формулу, яка стала моральним імперативом для наступних генерацій українських діячів: "Чиста справа потребує чистих рук". Український соціалізм у драгоманівській версії мав загальнолюдський, етичний характер і став визначальною ідеологією українського руху другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Позиція М. Драгоманова поєднує демократичні та соціалістичні, патріотичні та космополітичні, слов'янофільські та західницькі елементи. У його політичному мисленні центральною точкою і визначальним фактором стала ліберальна ідея [6, с. 301]. М. Драгоманов вважав, що основною одиницею суспільства є особа, а добробут і щастя кожного громадянина є вищим критерієм суспільного розвитку.

У надрукованому у 1878 р. "Передньому слові до "Громади"" М. Драгоманов сформулював та розробив політичну програму українського руху. В основі драгоманської програми лежала теза про те, що тенденція українського руху збігається з загальним напрямом загальнолюдського прогресу - повної ліквідації авторитарних, ієрархічних режимів і заміною їх добровільними асоціаціями вільних і рівних осіб. Для українця ця програма була викладена у формулі: "жити по своїй волі на своїй землі". Але М. Драгоманов не наполягав на повній політичній незалежності українців, адже в українському суспільстві, на його думку, на той час не було сформовано для цього передумов [3, с. 71]. До того ж, він як переконаний соціаліст-анархіст, скептично ставився до спроможностей будь-якої національної держави забезпечити свободу та справедливість для своїх громадян. Єдине розв'язання М. Драгоманов вбачав у введенні федеративного устрою. Згідно зі своїми поглядами, М. Драгоманов висував програму федералізації Російської й Австро-Угорської імперій, що забезпечило б українським землям автономні права. Згодом М. Драгоманов переглянув своє ставлення до федералізму. На думку Я. Грицака: "Досвід спілкування з польським і російським соціалістичними еміграційними середовищами переконував Драгоманова, що його федеративна програма не знаходить належного відгуку. В останні роки свого життя він заявляв, що готовий прийняти самостійницьку ідею, якщо йому вкажуть на силу в українському суспільстві, яка готова цю ідею зреалізувати" [3, с. 94].

У 1880 р. М. Драгоманову надійшла директива від Старої Громади щодо зміни його діяльності у більш помірковано-ліберальному напрямку. Але М. Драгоманов не пристав на цю пропозицію. Розбіжності дедалі більше поглиблювались, що, зрештою, призвело до розриву із Громадою у 1885 р. У другій половині 80-х років ХІХ ст. М. Драгоманов співпрацював із українськими політичними рухами та виданнями в Галичині. Активно співробітничав із І. Франком, О. Терлецьким, В. Навроцьким. Друкувався в газетах і журналах "Громадський друг", "Діло", "Друг", "Правда". І. Франко у статті "Українсько-руська (малоруська) література", надрукованій у 1898 р. в газеті "Буковина", писав, що 70-і та 80-і роки ХІХ ст. характеризувалися "в галицько-руському духовному житті впливом Драгоманова. Жодна партія, жоден із видатніших письменників не уникнув його впливу; можна сміливо сказати, що Драгоманов європеїзував галицьких русинів, перетворив доти панівне сентиментальне українофільство в свідоме змагання за здобуття не тільки національних, а й загальнолюдських прав українському народові" [Цит. за: 8, с. 434].

У 1889 р. він почав працювати як професор кафедри загальної історії історико-філологічного факультету Софійського університету в Болгарії, де й працював до своєї смерті 20 червня 1895 р. Одночасно він редагував науковий збірник "Сборник за народні умотворення, наука і книжнина". "За 30 років наукової, літературно-критичної і публіцистичної діяльності М.П. Драгоманов написав понад дві тисячі праць. Лише фольклористика складає майже 10 томів" [2]. У 1900 р. І. Франко писав: "Надзвичайно критичний ум, фаховий історик з широкою європейською освітою, він вніс у студіювання етнографічного матеріалу строгий історичний метод, гостро виступив проти дилетантства і міфологічних, апріорних фантазувань, жадаючи порівняння студій і докладного відрізнення в етнографічних матеріалах того, що міжнародне, запозичене, і того, що повстало на власнім грунті" [Цит. за: 7].

Жертовне служіння українській справі М. Драгоманова, його суспільна та наукова діяльність як в Україні, так і в еміграції сприяли згуртуванню українців, спрямовували український рух у бік трансформації від культурництва до формування політичних партій. Одним із визначальних факторів такого впливу став приклад самого Михайла Петровича у поєднанні європейськості із непохитною українськістю.

Література

1. Автобіографія М.П. Драгоманова. 1841-1889 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukrstor.com/ukrstor/drag bio. html.

2. Бендюг В. Драгоманов Михайло Петрович: життя і творчість (30.09.1841 20.06.1895) [Електронний ресурс] / В. Бендюг. Режим доступу: http://libr.rv.ua/ua/virt/70/.

3. Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст.: [Навч. посібник для учнів гуманіт. гімназій, ліцеїв, студентів іст. фак. вузів, вчителів.] / Я.Й. Грицак. - К.: Ґенеза, 2000. 360 с.

4. Довгич В.А. Українська ідея в політичній теорії М. Драгоманова: Навч. посібник / В.А. Довгич. - К.: УМК ВО, 1991. - 156 с.

5. Листування М.П. Драгоманова зі Старою Громадою // Хроніка - 2000. Український культурологічний альманах. - 2011. - Вип. 2(84). - С. 442-595.

6. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. В 2 т. - Т 1 / І. Лисяк- Рудницький - К., 1994. 554 с.

7. Мислович Н.М. Драгоманов Михайло Петрович - учений, політик, публіцист. До 170-річчя від дня народження / Н.М. Мислович [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://kpi.ua/print/5047.

8. Петречко О. Античні студії Михайла Драгоманова / О. Петречко // Хроніка - 2000. Український культурологічний альманах. - 2011. - Вип. 2(84). - С. 433 441.

9. Українська берегиня Олена Пчілка (1849-1930): біобібліографічна довідка для організаторів дитячого читання / Упоряд. Г Сурніна; відп. за вип. Н. Власенко. - Чернігів, 2010. - 20 с.

10. Шульга В. Магістерська дисертація М. Драгоманова / В. Шульга // Хроніка - 2000. Український культурологічний альманах. - 2011. - Вип. 2 (84). - С. 419-432.

Размещено на Allbest.ru