Джерела формування західноєвропейського стилю модерн (історико-культурологічний аспект аналізу)

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО СТИЛЮ МОДЕРН

(історико-культурологічний аспект аналізу)

Т.П. Заика

В статті аналізуються головні передумови формування стилю модерн у західноєвропейському культурному просторі кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Ключові слова: дискурс Модерності, модернізм, стиль модерн, мистецький твір, художня творчість, філософія життя.

В статье анализируются основные предпосылки формирования стиля модерн в западноевропейском культурном пространстве конца XIX-начала ХХ века.

стиль модерн західноєвропейське суспільство

В реаліях сучасного наукового дискурсу спостерігається тенденція: при вирішенні будь-яких соціокультурних проблем звертатися до їх витоків. Тому видається

цілком закономірним, що перш ніж говорити про вектори культурного розвитку, в межах яких існує сучасний соціум, слід чітко усвідомлювати засади дискурсу Модерності.

Дискурс Модерності - особлива тема наукових досліджень. Її осмисленню присвячено не один десяток наукових напрацювань. Модернізмом захоплювалися, вважаючи його "свіжим подихом" серед удушливого смороду "гнилого" раціоналізму та позитивізму; модернізм недооцінювали, сподіваючись на появу чогось більш геніального та витонченого; модернізм намагалися ігнорувати, розглядаючи його як побічний продукт буржуазної філософії кінця ХІХ - початку ХХ ст.; зрештою, модернізм відверто критикували, звинувачуючи його за той хаос, який він привніс у свідомість людей... Проте жоден науковець, філософ, культуролог, мистецтвознавець, поет, письменник чи літературознавець (як сучасності, так і минулих років) неспроможний оминути своїм поглядом дискурс Модерності. Адже, незважаючи не те, що модернізм проіснував відносно недовго (за різними свідченнями від 20 до 30 років), він зміг акумулювати в собі всю багатоманітність людського досвіду, заклавши підвалини для смислотворчих процесів сьогодення.

Говорити про модернізм, як про одну із світоглядних засад сучасних дискурсивних практик, без розуміння джерел його виникнення просто неможливо. Для нього [модернізму] таким джерелом слугувала поява наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. нового мистецького стилю - модерн. Постаючи, спершу, виключно як ідейне наповнення західноєвропейських художніх практик періоду "fin de siecle" (з фр. - "кінець епохи"), стиль модерн за доволі короткий проміжок часу зумів вийти за межі мистецтва, охопивши всі без виключення сфери людської життєдіяльності та поширившись на решту цивілізаційного світу.

Про появу наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. нового мистецького стилю - модерн - свідчать, по-перше, наукові доробки теоретиків (увага яких була зосереджена навколо проблеми виявлення засадничих принципів нового мистецького стилю та шляхів його розвитку) та практиків модерну (головною проблематикою яких було питання особливостей візуального сприйняття мистецького твору, його зв'язку з традиційним розумінням художнього образу; значення кольору, відтінку, глибини контрасту для розкриття суті мистецького задуму художника). Так, слід наголосити на внеску А. Ван де Вельде, О. Бе- рдслі, А. Гауді, Г. Клімта, У. Морріса в формування теоретичних та практичних засад модерну. По-друге, дослідження філософів та культурологів, які займалися аналізом поняття "стиль" (підкреслюючи багатозначність його смислів; розкриваючи його співвідношення з іншими естетичними та культурологічними категоріями; демонструючи складність процесу формування стилю в культурі) та його значенням в осмисленні нових мистецьких практик кінця ХІХ - початку ХХ ст. Тут варто пригадати такі імена як В. Асмус, Ю. Борєв, Г. Вельфлін, А. Гулига, М. Каган, Д. Ліхачов, О. Лосєв, М. Овсяніков, О. Шпенглер та ін. По-третє, наукові напрацювання С. Мадсена, Г. Хофштеттера та Ф. Шмаленбаха, що мають узагальнюючий характер та стосуються історичного підходу до вивчення стилю модерн, виявленню його географічних меж та національних особливостей. Також неможна не згадати про роботи, що присвячені аналізу проявів стилю модерн в різноманітних видах мистецтва (в графіці - Д. Глейсберг, в архітектурі та декоративно-прикладному мистецтві - Р. Шмутцлер, в живописі - М. Валісс тощо). Значний внесок в дослідження особливостей стилю модерн здійснили представники вітчизняної та російської культурологічної думки: О. Борисова, В. Виноградов, Т. Каждан, О. Соколов, B. Турчин, О. Устюгова, О. Федоров-Давидов, та інші. Щодо сучасних дослідників модерну, то тут варто зазначити імена таких класиків як Р. Бокляр, П. Вітліч, Д. Сарабьянов, І. Свєт- лов, Н. Харріс та інші [див.: 6, с. 4-5].

Аналіз дослідницької літератури дозволяє виявити певну історичну закономірність в появі стилю модерн. Вона обумовлена, зокрема, специфікою розуміння самого поняття "стиль". Так, В. Вейдле писав: "стиль не можна ні вигадати, ні відтворити; його не можна зробити, не можна замовити, не можна вибрати як готову систему форм <...> Стилі росли та занепадали, надломлювалися, змінювалися <...> протягом довгих століть за кожним архітектором, поетом, музикантом завжди стояв стиль як певна форма душі, як прихована передумова всякого мистецтва, як надособистісна обумовленість творчості. Стиль є доля мистецтва, що здійснюється не ззовні, а зсередини <...> Стиль є така загальність, в якій приватне та особистісне ніколи не применшуються. Його не створює окрема людина; не виникає він і в результаті великої кількості спрямованих до спільної мети людських зусиль; він - лише зовнішнє виявлення внутрішньої узгодженості душ, їх духовної єдності; він - втілена в мистецтві соборність творчості. Коли гасне соборність творчих душ, то гасне і стиль <. > Пам'ять про нього продовжує жити, але повернути його не можна: він або є, або його нема." [3, с. 271].

В концепції В. Вейдле, де поняття "мистецтво" розглядається в найширшому розумінні - як предикат всіх тих художніх практик, що мають місце бути в культурному просторі людства, утвердження нового стилю пов'язано виключно з природою художньої творчості. В цьому контексті стиль модерн, зароджуючись в атмосфері глибокої невдоволеності пануючим протягом всього ХІХ ст. мистецтвом, уособив собою дещо оригінальний підхід в осмисленні істинного значення художньої творчості. Так, для представників модерну вона [художня творчість] поставала як альтернатива навколишній дійсності, як особлива реальність, яка, співіснуючи зі світом матеріальних речей, відкриває шлях до пізнання їх сутностей.

Поява стилю модерн в культурному просторі Західної Європи кінця ХІХ - початку ХХ ст. пояснюється різними чинниками. Найбільш поширені, за визначенням Д. Сарабьянова, - "стомленість" ХіХ століттям та загальний декаданс європейської культури. Модерн був "стомлений" тим, що зародилося раніше - романтизмом та панестетизмом в пошуках краси. Ця стомленість виявилася не стільки в загальних програмах чи маніфестах модернізму, скільки у внутрішньо формальних властивостях стилю: в системі лінійної ритміки, в зуми- сному орієнтуванні на уповільнене сприйняття, що передбачає милування, "смакування" художніми засобами, витонченим артистизмом [11, с. 17].

В цілому, будь-які передумови виникнення модерну можна пов'язати з наступними процесами: 1) загостренням суспільних протиріч; 2) інтенсивністю технічного та промислового прогресу; 3) зародженням посткласичної філософської парадигми. Іншими словами, мова йде про соціокультурні, економічні та філософсько-світоглядні джерела формування стилю модерн.

Щодо соціокультурних передумов, то вони слугували своєрідним контекстом розгортання дискурсу Моде- рності, стимулюючи тогочасних митців до пошуку нових засобів художнього самовираження.

Відзначається, що в останній чверті ХІХ ст. в системі культурного життя Західної Європи почали проявлятися нові соціально-історичні фактори. Добре всім відома гегемонія європейських цінностей поступово втрачала свою першість. Якщо раніше європейська культура асоціювалася з прогресом античного суспільства, з приходом християнства в Середні віки, з розвитком промисловості в Новий час, то кінець ХІХ - початок ХХ ст. проходив під гаслом цілковитої негації традиційної європейської культури. Мова йде про культуру Просвітництва, котра, спираючись на етичні канони Реформації, проголосила своїм ідеалом вільну людину. Людину, яка, використовуючи особисту ініціативність та наполегливість, була в змозі самостійно прокласти свій життєвий шлях. На цій основі формувалося уявлення про свободу як про розширення меж впливу етичних норм та відсутність соціальних обмежень для активного індивіда. Проте Французька революція 1848 року продемонструвала утопічність ідеалу нової людини та неможливість втілити в реальність ідею свободи, рівності та братерства. Адже розум, що постав вершиною цивілізаційного розвитку людства, перетворив індивіда в механічну машину, позбавлену будь-яких перспектив особистого самовираження.

Кінець ХІХ ст. - це не просто період розчарування в цінностях епохи Розуму, але й період активного пошуку шляхів виходу з кризи, в якій опинилася європейська культура. Це був переломний момент, який міг привести культуру або до загибелі, внаслідок накопичення критичної маси проблем та негараздів, або, стимулюючи її внутрішні сили, до самооновлення, а відтак - спонукати до появи культури нової якості. З історії відомо, що культура для себе "обрала" другий варіант розвитку подій. Це дозволило розглядати кризу кінця ХіХ - початку ХХ ст. як закономірний етап в розвитку західноєвропейської культури. Втім, цьому висновку передував тривалий періоду наукових пошуків.

Про важку хворобу західноєвропейської культури кінця ХіХ - початку ХХ ст. висловлювалось багато філософів та теоретиків культури. Варто лишень пригадати "сутінки ідолів" Ф. Ніцше, "трагедію культури" Г. Зімме- ля, "прокляту культуру" Т. Лессінга, "кризу європейської культури" А. Вебера, "духовну недугу нашої епохи" Й. Хейзінга, "невдоволеність культурою" З. Фрейда, "кінець Нового часу" Р. Гвардіні, "занепад Європи" О. Шпенглера тощо [4, с. 71]. Ці та ряд інших робіт демонструють, що атмосфера соціокультурної кризи загострила ряд проблем, які для свого вирішення потребували подолання абстрактності філософських, суб'єктивістських та понлогістських настанов і переходу до вивчення проблем культури як самостійних феноменів.

Поступово змінилася загальна методологія дослідження культури. Традиційно її розглядали як сферу духовної життєдіяльності людства. Проте соціокультур- на криза межі ХІХ-ХХ ст. не обмежилася ні духовнокультурною сферою суспільного життя, ні простором західноєвропейського континенту [13, с. 14-15]. Змінюючи ракурс бачення самої культури, вона [криза] викликала значний інтерес до нерефлексивних факторів культурного життя, що посилило позиції ірраціоналізму та суб'єктивізму в культурі. Відповідно посилилися і позиції ідеалізму, для якого економічні, політичні та соціальні фактори в історії культури являлися лише наслідками, а не причинами, людського існування.

Коли говорять про кризу, що вразила західноєвропейську культуру кінця ХіХ - початку ХХ ст., то мають на увазі, в першу чергу, кризу життя [7, с. 20], що виражалася як розгубленість та відчай людини перед лицем неминучих революційних потрясінь, ослабленням традиційних цінностей, падінням віри в науку, в раціональне осягнення навколишньої дійсності.

Першим, хто поглянув на західноєвропейську культуру кінця ХІХ - початку ХХ ст. як на кризу життя був Ф. Ніцше з його відомою формулою про "смерть Бога". У відповідності його філософії найхарактернішою ознакою кризового стану культури слід вважати деформацію свідомості європейця, в якій діонісійська правда та істина, будучи витісненими аполонівським лицемірством та дурманом, втрачала будь-який сенс. Проголошена німецьким філософом "переоцінка всіх цінностей" ставила нагальним завдання переосмислити місце та значення культури в розвитку людства. Сам же мислитель вбачав в культурі головну загрозу життю, оскільки вона подавляє природний інстинкт людини - "волю до влади". При цьому Ф. Ніцше не спростовував саму культуру, а лише намагався надати їй новий смисл: виховання нового, більш гідного життя, людського типу - "надлюдини". Ідеї Ф. Ніцше знайшли підтримку в філософії А. Бергсона, який розумів життя як метафізичний космічний процес, що спрямований на безперервне творче оновлення людини засобами ірраціональної інтуїції, що як Божий дар дається лише обраним. В подальшому, одна за одною, з'являтимуться роботи, що пропонуватимуть своє розуміння причин кризового становища європейської культури: В. Ратенау "До критики часу" (1913 р.), Е. Гаммагер "Головні питання сучасної культури" (1914 р.), Р. Панвіц "Криза європейської культури" (1917 р.) та ін. Нарешті, в світ вийде робота, яка покладе початок культур-філософському аналізу причин західноєвропейської соціокультурної кризи межі ХІХ- ХХ ст. - "Присмерк Європи" О. Шпенглера ("Der Unter- gang des Abendlandes", 1918-1922 рр.) [7, c. 20].

Незважаючи на існуюче різномаїття думок щодо можливих причин появи кризових феноменів в культурному просторі Західної Європи - 1) європоцентризм, який не лише дозволяв європейському способу буття "диктувати свої правила гри", але й, замикаючи його розвиток на власних цінностях, заважав розгледіти тривожні сигнали кризи, що наближалася; 2) намагання впровадити засади філософії раціоналізму у всі сфери людської життєдіяльності, що призвело до викривленого розуміння істинного значення філософії раціоналізму та до зародження і поширення ірраціоналістичних тенденцій, які, в свою чергу, спровокували релятивізацію моральних норм та цінностей; 3) виснаження духовних (релігійних) начал культури в наслідок "ізольованого" характеру існування західноєвропейської цивілізації; 4) інтенсивна технологізація як суспільної, так і приватної царини людського життя; 5) неспроможність людської свідомості оперативно реагувати на всі соціокультурні виклики тощо, - всі, хто хоч якось долучався до спроб їх аналізувати, приходили до спільного висновку: західноєвропейська культурна спільнота потребує нових методологічних підходів, які б дозволили їй адекватно реагувати на існуючі кризові явища та окреслили б можливий спосіб їх подолання.

Слід наголосити, що особливо гостро соціокультур- на нестабільність межі ХІХ-ХХ ст. відчувалася в сфері мистецтва. Вона проявлялася у формі протесту проти класичних художніх принципів та естетичних канонів. Тому, увага митців була зосереджена на пошуку альтернативних класиці засобів художнього виразу, що наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. й ознаменувало народження нового мистецького стилю - модерн.

Економічні передумови появи стилю модерн стають зрозумілішими в намаганнях дослідників розв'язати проблему взаємовідношення мистецтва з промисловим та технічним розвитком Західної Європи кінця ХІХ - початку ХХ ст. Відразу зазначимо, що ці відношення є складними та, в більшій мірі, опосередкованими, ніж безпосередніми. Їх складність обумовлена неоднозначним ставленням самих митців модерну до технічного прогресу. Так, коли одні намагалися протидіяти впровадженню промислового начала в художню творчість, висловлюючи своє занепокоєння перед зростаючою силою індустріалізації та її соціальними наслідками [8, с. 12], то інші, навпаки, прирівнювали інженерів до рангу художника [2, с. 84], намагаючись поєднати естетичні програми з практичними здобутками промислового століття.

Як зазначав Д. Сарабьянов, подібна полярність думок, швидше за все, свідчить про неможливість раз і назавжди вирішити проблему співвідношення мистецтва та промисловості в межах модерну. У зв'язку з цим дослідник запропонував визнати за апріорне положення у відповідності до якого для модерну не було принципово важливим питання про характер відношення між мистецтвом та технічним прогресом, а тому він (стиль модерн) міг давати на нього різні відповіді. Адже межі промисловості інколи не співпадали з межами модерну, але там, де вони перетиналися, завжди з'являлися стимули для розвитку специфічних можливостей модерну [11, с. 24].

Економічні джерела появи стилю модерн сприяли зміні способу суспільного життя. Бурхливе зростання міст, за рахунок сільського населення, призвело до появи масового споживача, який прагне володіти вищими досягненнями мистецтва. Доступність краси для загалу стає головним гаслом часу. Виникає "краса для бідних", що несе в собі багато ознак краси високого стилю. Пройде декілька років і суспільство, зрештою, зіштовхнеться з найбільшим недоліком модерну - масовою свідомістю та загальною дегуманізацією мистецтва. Але поки що, на початку формування стилю, ніхто не вбачав у "масовості" жодної загрози. Майстри модерну продовжували наполегливо перетворювати мистецтво на побут, а побут в мистецтво. Їм вдалося створити певну універсальну систему смислів, виразні засоби якої підходили як для монументального панно, так і для фасону сукні, як для живописного полотна, так і для ложки чи виделки на столі. Для них не існувало нічого низького, нічого такого, чого б вони не змогли, за допомогою своєї невгамовної фантазії, перетворити на витвір мистецтва. Все, до чого торкалася рука художника, ставало прекрасним, а значить - невід'ємною частиною модерного мистецтва [12, с. 75].

Стиль модерн, будучи художньо-естетичною реакцією на поглиблення духовної кризи західноєвропейського суспільства кінця ХІХ - початку ХХ ст., також формувався і в контексті філософсько-світоглядних ідей, що прийшли на зміну раціоналізму, який був свого роду рушійною силою багатьох напрямків художньої творчості майже протягом всього ХіХ ст. Мова йде про появу цілого комплексу філософських концепцій, найчастіше ідеалістичного характеру. Вони являли собою різні варіанти філософії життя, яка наприкінці ХІХ ст., за твердженням Д. Сарабьянова, постала як альтернатива філософії раціоналізму [11, с. 28].

Адепти філософії життя говорили про наростаюче самоусвідомлення європейською людиною того факту, що вона перетворюється на раба обставин та чужих амбіцій. "Більшість людей уже не живуть, а існують: або як раби професії, які, подібно механізмам, виснажують себе на службі у великих підприємств; або як раби капіталу, бездумно віддаючись платіжній лихоманці акцій та фондів; або як раби натовпу, розчинюючись в житті великих міст" [10, с. 158].

Всеохоплююче відчуття надлому та невдоволеності стимулювало повернення людства до первинної реальності - до життя, в якому не було місця логічно-раціональним побудовам, а все довкола пізнавалося інтуїтивно. Для більшості дослідників, саме культивування ідеї "життя" виявилося найхарактернішою властивістю стиля модерн.

Окрім загальної світоглядної позиції філософії життя, модерн ніс на собі відбитки більш конкретних філософських концепцій. Зокрема, мова йде про інтуїтивізм, фрейдизм та екзистенціалізм як про "три кита", що тримали на собі всю конструкцію західноєвропейського мистецтва минулого століття, ідейно наповнюючи художню творчість стилю модерн [1, с. 13; 9, с. 158].

З історії відомо, що всі мистецькі практики модерну формувалися головним чином в роки, які передувати тривалому періоду війн та революцій. Якщо на початку своїм філософським підґрунтям модерн мав ідеї інтуїтивізму (у різних варіаціях - це філософія А. Шопенгауера, Ф. Ніцше та А. Бергсона), то після Першої світової війни художники-модерністи взяли на озброєння психоаналіз Фрейда та філософію екзистенціалізму [9, с. 158].

Якщо говорити в цілому, то інтуїтивізм допоміг теоретикам та практикам модерну перенести інтерес художника з царини розуму в сферу інтуїції, з об'єктивного світу до незалежних від людини "глибин" духовного життя. Філософія ж екзистенціалізму, використовуючи художні прийоми, була спрямована на розкриття всієї абсурдності людського існування, яке проявлялося в сліпому дотриманні людством тих суспільних норм та принципів, які не відповідали вимогам часу та, в кінцевому результаті, підштовхнули світ до воєнних дій. Екзистенціалісти, філософськи узагальнивши ситуацію відчуження особистості, протиставляли людину суспільству, художньо зображуючи його як ворожу людині силу, що позбавлена внутрішньої логіки та доцільності.

І нарешті, філософія Фрейда. Психоаналіз дозволив відкрити мистецтво як особливу реальність, що лише в окремих випадках має відношення до дійсності, а в більшості, будучи художнім втіленням підсвідомості людини, постає як світ комплексів та пригнічених інстинктів.

Аналізуючи економічні, філософські та соціокульту- рні джерела виникнення стилю модерн, не слід забувати й про інші передумови. Наприклад, релігійні уявлення кінця ХІХ - початку ХХ ст. Так, наприкінці позаминулого сторіччя спостерігалася тенденція до оновлення релігії. Для тогочасних представників культури було характерним намагання "поєднати в новій формі Хрест та Розу, Голгофу та Акрополь" [цит. за: 11, с. 31]. На підтвердження цього маємо картину М. Клінгера "Христос на Олімпі" (1897 р.), де Христос постає перед Зевсом, що сидить на троні в оточені інших богів. Дану роботу можна позиціонувати як наочну ілюстрацію поєднання язичництва та християнства, що, одночасно із зацікавленням буддизмом і поширенням теософії та антропософії, виявляло сутність настрою тієї епохи.

Як висновок, слід наголосити, що для мислителів кінця ХІХ - початку ХХ ст. час, в якому вони жили, уявлявся бездуховним та порожнім. Це був період кризи західноєвропейського гуманістичного наративу, котрий, маючи безсумнівний авторитет протягом багатьох віків, наприкінці ХІХ ст. відходив в історичне минуле [5, с. 449]. Тому вся європейська еліта (філософи, науковці, історики, знавці історії культури, мистецтвознавці, поети, художники, музиканти тощо) того часу була зосереджена на пошуку виходу з того становища, в якому опинилося людство. І якщо теоретики більшою мірою цікавилися причинами появи різноманітних кризових явищ в західноєвропейському культурному просторі, то практики були зосередженні на пошуках нових ідеалів, які б могли повернути людині сенс її існування, відновити колись втрачену нею здатність розрізняти добро та зло, "вирвати" її з кайданів суспільного прогресу, в яких людина, втрачаючи свою індивідуальність, перетворювалася на бездумний об'єкт ідеологічного маніпулювання.

Реалізація намічених цілей увінчалася "народженням" нового мистецького стилю - модерн - з властивим йому специфічним розумінням природи художньої творчості. Саме цей стиль, за визначенням Д. Сарабьянова, став особливим феноменом в світовому культурному просторі кінця ХІХ - початку ХХ ст. Зокрема, він зазначав, що "кожний мистецький стиль своєрідний, але стиль модерн - особливий серед решти стилей" Його особливість полягала в тому, що він жодним чином не підпадав під історичну класифікацію, як це було властиво, наприклад, романському та готичному стилям, чи стилю бароко.

Отже, модерн, як "бажаний стиль", постав стилем без взірців та прикладів, цілковито новою та самостійною силою по конструюванню мистецької реальності. Характеризуючи емоційний настрій модерну, зазначимо, що новий мистецький стиль був спробою усвідомити загальний хаос життя, дезінтеграція якого провокувала невдоволеність та самотність людини, конфліктність якого неможливо було уникнути, а обставини його виникнення виявилися нездоланними. І що характерно - дана тенденція прослідковується і в сучасних дискурсивних практиках.

Список використаних джерел:

1. Біла А. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки : монографія [Текст] / А. Біла. - 2-ге вид., доп. та перероб. - К. : Смолоскип, 2006. - 464 с.

2. Ван де Вельде А. Общие замечание о синтезе искусств [Текст] / А. Ван де Вельде ; пер. на нем. М. Абезгаус // Мастера архитектуры об архитектуре. Зарубежная архитектура. Конец ХІХ - ХХ век / под общ. ред. А. В. Иконникова, И. Л. Маца, Г. М. Орлова. - М. : Искусство, 1972. - 684 с. - С. 84-85.

3. Вейдле В. Умирание искусства. Размышление о судьбе литературного и художественного творчества [Текст] / В. Вайдле ; пер. В. В. Бибихин, прим. В. В. Бибихин, А. И. Фрумкина // Самосознание европейской культуры ХХ века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. - М. : Политиздат, 1991. - 366 с. - С. 2б8-292.

4. Горбунова Л. Хаос versus порядок як контроверза мислення у кризовій культурі [Текст] / Л. Горбунова // Філософія освіти. - 2005. - № 2. - С. 62-76.

5. Давидова-Біла Г. Криза гуманістичного наративу і витоки авангардного світосприйняття [Текст] / Г. В. Давидова-Біла // Література. Фольклор. Проблеми поетики : збірник наук.праць. - К. : Твім інтер, 2002. - Вип. 14. С. 439-450.

6. Завьялова А. Культурные основания стиля модерн : автореф. дис. ... канд. культурологии : 24.00.01 [Текст] / А. Н.З авьяло- ва ; [Кемер. гос. акад. культуры и искусств]. - Кемерово, 2003. - 24 с.

7. Заїка Т. Соціокультурна криза межі ХІХ - ХХ ст. в контексті посткла- сичної західноєвропейської філософії [Текст] / Т. П. Заїка // Міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів "Х Харківські студентські філософські читання (присвяченні 290-річчя Імануїла Канта)" / Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. - Х., 2014. - 75 с. С. 19-20.

8. Иконников А. Предисловие [Текст] / А. В. Иконников // Мастера архитектуры об архитектуре. Зарубежная архитектура. Конец ХІХ - ХХ век / под общ. ред. А. В. Иконникова, И. Л. Маца, Г. М. Орлова. - М. : Искусство, 1972. - 684 с. - С. 5-33.

9. Куликова И. Философия и искусство модернизма [Текст] / И. Куликова. - 2-е изд., доп. - М. : Политиздат, 1980. - 272 с., ил.

10. Мёккель К. Диагностика кризиса: Гуссерль против Шпенглера [Текст] / К. Мёккель ; пер с нем А. Фролова // Логос. - 2007. - № 6 (6з). - С. 147-175.

11. Сарабьянов Д. Стиль модерн [Текст] / Д. Сарабьянов. - М. : Искусство, 1989. - 294 с.

12.Серебровский В. Что такое "модерн"? [Текст] / В. Серебровский // Наука и жизнь. - М. : Изд-во "Пресса", 1992. - № 2. - С. 74-81.

13.Сидорина Т. Парадоксы кризисного сознания [Текст] / Т. Сидорина.

-М. : Рос.гос. гуманит. ун-т, 2002. - 239 с.

Надійшла до редколегії 28.08.2014

Размещено на Allbest.ru