Творчість Жана-Філіпа Рамо

????????? ?? http://www.allbest.ru//

????????? ?? http://www.allbest.ru//

Реферат

на тему:

Творчість Жана-Філіпа Рамо

виконав

студент 1 курсу

вокальної студії

ім. Г. Верьовки

з підготовки акторських кадрів

Шипило Андрій

Біографія

Жан-Філімп Рамом (фр. Jean-Philippe Rameau) (25 вересня 1683, Діжон -- †12 вересня 1764, Париж) -- французький оперний композитор пізнього бароко, нині більше відомий як автор творів для клавесину та видатний музичний теоретик.

Про молоді роки життя композитора відомо дуже мало. Рамо було майже п'ятдесят, коли він взявся за оперну кар'єру, яка принесла йому гучну славу.

Батько Рамо грав на органі впродовж 42 років в багатьох церквах Діжону. Мати була дочкою нотаріуса. Сім'я мала 12 дітей, Жан-Філіп був сьомою дитиною. Хлопець почав вчитися музики раніше, ніж писати та читати. Освіту здобув в єзуїтській колегії, але був поганим учнем і залишив школу.

У 18 років, вирішивши стати музикантом, Жан-Філіп вирушив до Італії, але не дістався далі Мілану. В наступні роки він був органістом у багатьох містах центральної Франції: Авіньйоні, Клермонті, Діжоні та Ліоні. Тоді Рамо вперше відвідав Париж. Схоже, столиця не вразила уяву провінційного органіста, хоча тут він опублікував свою ранню книжку «Premier livre de piиces de clavecin» (1706), яка показала вплив на Рамо Луїса Марчанда, відомого на той час органіста, грою якого захоплювався молодий музикант.

Повернувшись до Клермонту в 1715 році, Рамо необдумано підписав контракт соборного органіста терміном на 29 років. Тут він почав розробляти власну теорію музичної гармонії. Також, виступав скрипалем в оркестрі Монпельє, служив органістом в Діжоні, Клермон-Феррані, Ліоні. З 1722 влаштувався в Парижі. Писав для паризьких театрів, складав духовну і світську музику, з 1745 став придворним композитором. Робота Рамо виявилася настільки плідною, що навіть у багатьох підручниках XX ст. використовували основи його теорії. Опублікована в 1722 р. книжка «Трактат Гармонії», справила на всіх велике враження і принесла Рамо славу. У 1726 р. було видано не менш впливовий твір «Нова музична теорія». У 1724 і 1729 він також опублікував багато творів для клавесину.

Рамо почав створювати музику для театру, коли письменник Алексіс Пайрон запросив його писати музику для своїх популярних комічних п'єс.

Після смерті Рамо його спадщина надовго затьмарила слава Глюка як реформатора оперної сцени. Протягом XIX сторіччя Рамо забули і майже не виконували (хоча його музику уважно вивчали Гектор Берліоз і Ріхард Вагнер). Лише на рубежі XIX-XX вв. значення Рамо і його музики стало рости. Сьогодні він визнаний найбільшим французьким композитором, найвизначнішою постаттю музичної епохи між Франсуа Купереном і Гектором Берліозом. Дені Дідро згадує його в своєму романі «Племінник Рамо».

На честь Рамо, навіть, названий кратер на планеті Меркурій.

Клавесинна творчість

Також Рамо завзято писав музику для ярмаркових комедій, що збагачувало його клавесинну творчість: деяким клавесинним п'єсам Рамо притаманний народний колорит, в його сюїтах багато танців.

Рамо - автор трьох збірок п'єс для клавесина (1706, 1724, 1727) і п'яти «концертів» для клавесина, скрипки і віоли да гамба (збірка видана в 1741), що містять сюїти і яскраві характеристичні п'єси. Серед них найбільш відомі «Тамбурін» (Tambourin), «Курка» (La poule), «Дофіна» (La Dauphine), «Молоточки» (Les petits marteaux) , «Перегук птахів» (Le Rappel des oiseaux), а також “Циганка” . П'єси для клавесина - творча лабораторія -композитора, місце проведення експериментів у галузі гармонії, ритму, фактури. Наприклад, п'єси «Дикуни» (Les sauvages) і «Циклопи» (Les Cyclopes) надзвичайно винахідливі з точки зору розгортання тонального ладу, а п'єса «Енгармонічна» (L'Enharmonique) - один з перших в історії музики прикладів енгармонічні модуляції.

Деякі клавесинні сюїти представляють собою перекладання танцювальних сюїт з його ж опер.

Оперна творчість

Опери Рамо швидко старіли. Це було основною драмою Рамо як художника, який до того ж був знайомий з естетикою енциклопедистів і розумів безвихідність свого становища. Опери забуті, але кращі сторінки його музики не втратили своєї чарівності за два сторіччя, протекшіе з дня смерті композитора.

У 1733р. композитор публікує свою першу важливу оперу -- це була лірична трагедія «Hippolyte et Aricie». Зразу після публікації цю оперу стали розглядати як найкращу оперу після смерті Люллі, яка була створена у Франції.

Вершиною музично-сценічної творчості Рамо визнана опера-балет «Галантні Індії» (Les Indes galantes) (прем'єра: 1735, Паризька Опера, балетмейстер М.Блонді), що користується успіхом у режисерів, виконавців та публіки і понині.

Тип опери у Рамо - французький, а не італійський: музичний розвиток не переривається, перехід від закінчених вокальних номерів до речитативу згладжений. В операх Рамо вокальна віртуозність не займає головного місця; в них багато оркестрових інтерлюдій, і взагалі оркестрової партії весь час приділяється велика увага; істотне значення мають також хори і протяжні балетні сцени. Словом, у порівнянні з більш пізньої класичної оперної моделлю у Рамо менше вокалу і приблизно стільки ж оркестру та хору. Мелодика композитора весь час идет за текстом, передаючі його смисл більш точно, чим італійська Арія; хоча він був мелодистом, вокальна лінія в його операх в принципі ближче до речитативи, ніж до кантилені. Основним виразним засобом стає мелодія, а насичене і експресивне вживання гармонії, - в цьому полягає самобутність оперного стилю Рамо. Композитор використав у своїх партитурах можливості сучасного йому оркестру паризької опери: струнні, дерев'яні духові, валторни і ударні, причому особливу увагу він приділяв дерев'яним духовим, тембри яких створюють своєрідність оркестрового колориту в операх. Хорове письмо варіюється в залежності від сценічних ситуацій, хори завжди драматичні і часто носять танцювальний характер. Для його нескінченних танців і балетних сцен типово поєднання пластичної краси з емоційною виразністю; саме хореографічні фрагменти опер Рамо відразу підкорюють слухача. Образний світ цього композитора вельми багатий, і будь-яке з емоційних станів, даних в лібрето, знаходить відображення в музиці. Так, пристрасне томління відображено, наприклад, в клавірних п'єсах Кмітлива (La timide) і Бесіда муз (L'Entretien des Muses), а також у багатьох пасторальних сценах з його опер і опер-балетів. рамо опера композитор

З 1745 по 1751 було поставлено дванадцять його нових творів: героїчна пастораль «Заіс» (1748), балетні акти «Пігмаліон» (1748) і «Гірлянда» (1751), а також лірична трагедія «Зороастр» (1749). Решта ж вісім були написані по придворним замовленнями з великою кількістю дивертисментів і офіціозних алюзій, як того і вимагав склався канон. Ставши видним людиною в сфері мистецтв, Рамо так і не зробив собі блискучої придворної кар'єри. Наприклад, в 1750 році, коли король призначив композитору нову пенсію за рахунок доходів Опери, попечітельствовавшій над нею Д'Аржансон чи не поспішив виконати це розпорядження. Пенсію стали виплачувати, і то не регулярно тільки з 1757 року по наполегливому проханню директорів Опери. Однак, той же Д'Аржансон подбав про те, щоб у рік на сцені ставилося не більше двох нових творів Рамо. Ймовірно, йому було добре відомо, що всесильна фаворитка короля мадам Помпадур не симпатизував композитору.

Сьогодні велике значення мають не теоретичні пошуки Рамо, а його музика. Композитор працював в один час з Й.С.Бахом, Г.Ф.Генделем, Д.Скарлатті та пережив їх усіх, однак творчість Рамо відрізняється від музики його великих сучасників. У наш час найбільшою популярністю користуются його п'єси для клавесину, однак основним полем діяльності композитора була опера. Він отримав можливість працювати в сценічних жанрах вже у віці 50 років і за 12 років створив головні свої шедеври - ліричні трагедії Іполит і Аріс (Hippolyte et Aricie, 1733), Кастор і Поллукс (Castor et Pollux, 1737) і Дардан (Dardanus; дві редакції - 1739 і 1744); опери-балети Галантна Індія (Les Indes galantes, 1735) і Празднества Геби (Les Fкtes d'Hйbй, 1739); ліричну комедію Платея (Platйe, 1745). Рамо складав опери до 80-річного віку, і в кожній з них є фрагменти, що підтверджують його славу великого музичного драматурга.

Висновки

Отже, Рамо став безумовним авторитетом у французькій опері. До кінця 40-х років нападки люллістов вельми ослабли, і «смак Рамо став домінуючим смаком нації». Однак на його долю знову вплинули взаємини французької та італійської оперних шкіл, і вільнодумні настрої, які витали в паризькому повітрі. Публіка чекала чогось нового від музичного театру.

Особливий інтерес у меломанів викликав молодий жанр італійської опери-буф. Після памфлету Грімма про стан французької опери, що отримав широкий резонанс, під натиском громадської думки «Королівська академія музики» зробила ризикований крок. Вона ангажувала проїжджаючу через Париж трупу буфонів, в репертуар якої входили, крім усього іншого, твори Перголезі, Орландіні і Капуа. Виступи трупи Бамбіні, що почалися в серпні 1752, викликали в Парижі свого роду революційний музично-полемічне протягом, яке увійшло в історію як «війна буфонів».

Нині твори Ж.Ф. Рамо користуються великою популярністю серед меломанів та любителів класики. Твори інтерпретуються для виконання на таких іструментах, як баян, акордеон, гітара та ін. Його творча спадщина представляє собою великий скарб для західноєвропейської музичної культури та всесвітньої класики уцілому.

Література

1. Lester, Joel. Compositional theory in the eighteenth century. Cambridge (Mass.): Harvard University Press, 1992.

2. Lester J. Rameau and musical thought in the Enlightenment // The Cambridge history of Western music theory, ed. by Thomas Christensen. Cambridge, Mass., 2002, pp. 753-778.

3. Холопов Ю. Н. Творец новой науки о гармонии -- Жан-Филипп Рамо // Холопов Ю. Н. [и др. авторы.] Музыкально-теоретические системы. -- М., 2006. -- С. 181--191.

????????? ?? Allbest.ru