Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

План

1. Архітектура та образотворче мистецтво Галицько-Волинської Русі

2. Мистецькі здобутки Галицько-Волинського князівства

3. Галицько-Волинський літопис - найвидатніший історико-культурний документ

4. Роль Галицько-Волинської Русі у збереженні та розвитку української культури

Список використаної літератури

1. Архітектура та образотворче мистецтво Галицько-Волинської Русі

В Галицько-Волинському князівстві розвивались архітектура, живопис, художні ремесла. Кріпосні, оборонні і культові споруди в головних містах виконувались у традиціях візантійської та місцевої народної архітектури. В кінці XI століття в архітектурі спостерігаються значні романські впливи, особливо в Галичі і Володимирі на Волині. Наприклад, звичайний тип церков (так званих тринефних), видовжується в напрямку схід-захід через прибудову третьої пари стовпів. Такі церкви в середині мають шість пілонів, сюди належать церкви Володимира, Галича, Холма та інших міст. Вони складені переважно з тесаного каміння, їх покриття, обробка фасадів з двома вежами, портали, капітелі, поліхромне різьблення, вітражі мають виразний романський стиль. Такою, наприклад, є церква святого Пантелеймона в Галичі (1200), яка має розкішний романський портал та інші різьблені з каменю деталі. В центрі староукраїнської культури Галичі було знайдено понад 30 фундаментів різних будов тринавних церков і однієї ротонди, що вказують на переплетення східних, західних і місцевих архітектурних традицій.

Яскраву картину спорудження Данилом церкви у Холмі подає літопис, розповідаючи, що церква була "гарна і гожа". Церква мала чотири склепіння і "стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені стеклами римськими".

Кам'яне зодчество у Галицько-Волинському князівстві було дуже поширеним. Міські забудови, оборонні і церковні споруди виконувались досвідченими будівничими. Літопис повідомляє, що, наприклад, міські укріплення на Волині зводив "муж хитрий" Олекса. Археологічні розкопки відкрили багато нових і цікавих матеріалів про архітектуру й мистецтво в Галицько-волинській державі.

У Галицько-Волинському князівстві високого рівня розвитку набув живопис. Українське живописне мистецтво, як доводить, академік Айналов, виникло ще в дохристиянську добу. Істотний вплив на його розвиток зробив стиль візантійського живопису, який панував у ті часи не лише в старокиївській державі, але й по всій Європі. Візантійський живопис, як відомо, виріс на ґрунті античного, який у своїй основі був реалістичним. Християнський живопис порвав з реалістичними традиціями і перейшов до стилізованої декоративності, замість життєдіяльності стверджував аскетизм. Саме в цьому варіанті християнський живопис прийшов з Візантії в Україну. Його характерною рисою було те, що окремі постаті розміщувались на картині в небесній гармонії, а не в життєвому безладді. Це був досить високий рівень живописного мистецтва, але прийшов він у Стародавню Русь у дещо видозмінених формах, зокрема, у формі монументального мистецтва, тобто декоративного малювання на стінах, і в формі книжкових мініатюр (рисунків і початкових літер у текстах книг). Монументальне мистецтво теж зазнало певних змін, зокрема в техніці малювання. Воно прийшло в Україну у формі стінного розпису та у вигляді мозаїки. Стінний розпис нашими живописцями був названий фресками. Отже, монументальне мистецтво ділиться на мозаїку і фрески.

У Галицько-Волинському князівстві оздоблення інтер'єрів давньоруських палаців, храмів, княжих дворів здійснювалось мозаїками, фресками, різьбленим каменем, іконами. Видатною пам'яткою живопису тих часів є мініатюри в літописах і художнє оздоблення книг. Дослідники характеризують XII століття як початок самостійної художньої творчості в Україні.

2. Мистецькі здобутки Галицько-Волинського князівства

Мистецтво Галицького і Волинського князівств за часів їх перебування у складі Київської держави пов'язане з домінуванням київсько-візантійських традицій, які в подальшому збагатилися власними особливостями, що зумовило неповторність художньої культури Галичини та Волині.

Література згідно із середньовічними традиціями була спрямована на зміцнення християнських світоглядних орієнтацій. Цю функцію передусім виконували поширені в Галичині та Волині морально-повчальні твори київських єпископа Кирила Туровського та митрополита Климента Смолятича, житійні твори (агіографія) та твори, які прославляли подвиги мучеників за віру і в такий спосіб зміцнювали релігійні настанови, пробуджували патріотичні почуття. Так, великої популярності набули "Сказання про убивання в орді князя Михайла Чернігівського та його боярина Федора", а також літописна повість про страту в орді рязанського князя Романа Ольговича.

Водночас своєрідність історичної, соціальної та культурної ситуації детермінувала оновлення тематики літературної творчості. З початку XIII ст. у літературі виникає образ героя-переможця у так званих "духовних повістях" ("Про трьох королів-волхвів", "Про Таудада-лицаря", світські повісті "Олександрія", "Троянська історія" та ін.). Це було зумовлено переорієнтацією суспільної свідомості з героя "аскетичного ідеалу" на ідеал "героя борця" і вказує на те, що в українській культурі з'являються ранньо гуманістичні ідеї. У мові рукописів, церковнослов'янській у своїй основі починає відчуватися вплив місцевих народних говорів.

Досить популярним був збірник афоризмів і приповідок повчального змісту під назвою "Пчела". Міцною була традиція редагування перекладної літератури, які робилися в напрямі її "осучаснення", що свідчить про переосмислення візантійської культури. У літературні збірники часів Галицько-Волинської держави включались апокрифічні твори, праці Климента Смолятича, Кирила Туровського, Феодосія Печерського, Іоанна Грішного, які намагалися переосмислити літературну традицію візантійської і давньоруської культур.

Про наявність давньої літописної традиції у галицькій землі ще в київський період свідчить літописна "Повість про осліплення Теребовлянського князя Василя Ростиславича братами Святополком і Давидом". Нова сторінка в історії літописання пов'язана з Галицько-Волинським літописом, який охоплює події з 1205 по 1292 р., містить документи, окремі літописні записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, Пінську, Любомлі. В літописі відображені найголовніші події в історії Галицько-Волинського князівства. Мова твору за своїм поетичним стилем наближається до літературної, містить яскраві, влучні образи та метафори. Літопис насичений народними переказами, дружинним епосом, піснями, а також народними приказками і прислів'ями. Західноєвропейські орієнтації культури Галичини та Волині позначилися на світському характері цього літопису та близькості його стилю до стилістики європейських середньовічних хронік.

Підґрунтям усної поетичної та музичної народної творчості у Галицько-Волинському князівстві були давньоруські традиції, які виявилися у таких жанрах, як казки, легенди, перекази, притчі, прислів'я, приказки тощо. Народну пісенну творчість представляли веснянки та гаївки, русальні, купальські, петрівчані, жнивові пісні. Збереглися й традиції мистецтва скоморохів - народних лицедіїв, співаків, музик, танцюристів.

Архітектура Галицько-Волинського князівства вирізнялася домінуванням сакрального будівництва, поєднанням київсько-візантійських і європейських романських традицій. Розвиток архітектури у Галицькій та Волинській землях мав свої особливості. Основним будівельним матеріалом у волинській землі залишалася цегла, змінювалася тільки її форма. У галицькій землі виявили значні поклади вапнякового каменю, з якого будували міські мури, храми і княжі палаци. Використання різних будівельних матеріалів у галицькій та волинській архітектурі спричинило значні розбіжності як у конструкції сакральних споруд, так і в їх декоруванні.

Будівництво культових споруд перебувало під особистим опікуванням правителів, заохочувалося та підтримувалося ними матеріально. Інтенсифікація сакрального будівництва була тісно пов'язана і з прискореним розвитком містобудування в регіоні. У XIII-XIV ст., особливо за князя Данила Галицького, закладають низку нових міст та замків. Наймогутнішими з них були Луцьк, Острог, Кременець, Олесько, Хотин, Данилів, Білгород-Дністровський, Холм, Львів. Місто Холм, куди Данило Галицький переніс столицю 1237 р., було збудовано з білого вапняку з використанням елементів декору (карнизами, фризами, рельєфними поясами) із зеленого вапняку. Таке поєднання білого та зеленого каменю надавало особливої принадності спорудам Холма. У містах Галичини -Перемишлі, Звенигорода Василеві, Галичі було започатковано будівництво церков з білого каменю, з широким застосуванням різьбленого орнаменту в романському стилі. Яскравими зразками галицької кам'яної архітектури є Успенський собор, двоповерховий княжий палац із двірською церквою св. Спаса, церква святого Пантелеймона, холмський кафедральний собор св. Іоанна Златоуста, церкви Різдва Богородиці та св. Кузьми і Дем'яна, храм Іоанна Хрестителя тощо.

Для архітектури того часу було особливо значущим зведення оборонних споруд. Саме в ці часи споруджуються перші муровані фортеці та замки у Бересті, Кам'янці-Подільському, Хотині, Білгород-Дністровському та ін. Запрошені з Європи майстри впроваджували фортифікаційні новації - у Холмі вперше було закладено башту донжон, за зразком якої оборонні вежі були споруджені в більшості галицьких та волинських міст. Про високий рівень оборонно-фортифікаційного мистецтва у Галичині свідчить п'ятиповерхова дерев'яна наскельна фортеця Тустань ІХ-ХІУ століть на Львівщині. Забудова фортеці розпочалася ще у IX ст. Виявлені на скелях язичницькі символи вказують, що вона була закладена ще у дохристиянські часи. Вдало вибрана місцевість, продумана система водопостачання, яка справно функціонує й досі, свідчить про значний досвід русичів у фортифікаційних справах уже на той час.

Образотворче мистецтво, зокрема іконопис, Галицько-Волинського князівства мало своєю основою візантійські та давньоруські традиції. Водночас іконопис Галичини та Волині включав низку своєрідних особливостей, передусім прагнення реалістичності та динамічності, експресивності образів. Це відбилося, зокрема, у намаганні митців намітити індивідуальні ознаки творчих манер, легку об'ємність образів, що суттєво відрізняє галицько-волинський іконопис від візантійських зразків. Разом з тим характерними рисами іконопису Галичини та Волині є лаконізм і цілісність композиції, поєднання контрастних барв, емоційна насиченість образу-символу, що виявляється в таких іконах, як "Святий Юрій-змієборець", "Красилівська Богородиця", "Ченстоховська Богоматір" та ін. Іконопису Галицько-Волинського князівства притаманне поєднання візантійських традицій, спадщини Київської Русі та місцевого народного мистецтва. Прикладом цього є ікона Богоматері - Одигітрії кінця ХІІІ-ХІУ ст. з Покровської церкви Луцька, у якій наявні народні орнаментальні мотиви (сорочка немовляти Ісуса прикрашена вишитими квіточками).

У галицькій землі з'явився новий різновид сакрального мистецтва, невідомий у Київській Русі, - литі олов'яні та бронзові ікони та хрестики. Відомі також великі бронзові та олов'яні ікони, вагою до 30 кг.

Мистецтво кам'яних іконок відоме у всій давньоруській землі, але найбільшого поширення воно набуло у галицькій землі. Виявлено іконки із зображенням Богородиці, Ісуса Христа, Архістратига Михаїла та інших святих. культура історія галицький волинський русь

Монументальний розпис продовжував київські традиції оздоблення інтер'єру. Фресками були розписані вівтарні частини головних храмів Волині і Галича. З останньої чверті XII ст. фрески на світську тематику були поширені в князівських палатах. Про високий рівень майстрів монументального живопису Галицько-Волинського князівства свідчать розписи в Польщі, які збереглися в костьолі у Сандомирі, каплиці св. Хреста на Вавелі у Кракові, костьолі у Вислиці, замковій капелі в Любліні тощо. На території України до нашого часу майже не збереглися значних фрагментів фресок, за винятком розпису Вірменського собору у Львові.

Мозаїчних панно не збереглися взагалі, є тільки згадки про існування мозаїчного живопису у галицькій землі, які підтверджуються залишками смальти в руїнах галицьких церков.

У християнські часи, переслідуючи ідолопоклонство, церква не заохочувала розвиток скульптури. Встановлення статуй не було прийнятим, але православні храми прикрашалися рельєфними зображеннями та декоративними рельєфними плитками. Рельєфи прикрашали церкви св. Пантелеймона в Галичі та Іоанна Златоуста в Холмі, Успенський собор у Галичі. Давнє рельєфне зображення Богородиці виявлено в Успенському храмі Галича, при відбудові якого в наш час використовувалися матеріали зруйнованої татарами княжої церкви. Яскравим зразком скульптури тієї доби є шиферний рельєф XIII ст., який зображує св. Дмитрія.

До рельєфної пластики також належать численні керамічні плитки - поливані (вкриті емаллю) і неполивані. На них виявлено 13 сюжетних композицій із рельєфними зображеннями грифона або орла. До наших днів у деяких галицьких селах збереглися печі, викладені з кахлю, виготовленого ще за княжих часів.

Найдавнішими зразками мистецтва книжкової мініатюри є "Трірський Псалтир", або "Молитовник Гертруди" (984-999 рр.), Добрилове Євангеліє (1164 р.). Розквіт книжкової мініатюри в XIII ст. закарбував, зокрема, Архієрейський Служебник із Перемишля. Зображення виконано відповідно до канонів візантійського мистецтва - образи є видовженими, з малими головами. Значна частина мініатюр ХШ ст. є копіями фресок храмів, у яких створювалися рукописні книги.

Особливо славилися галицькі майстри мистецтвом різьблення по кості. У Звенигороді знайдено кістяну іконку Богородиці дуже тонкої ювелірної роботи, аналогів якої не виявлено ні у давньоруському, ні у візантійському мистецтві.

Досить розвиненим у Галицько-Волинському князівстві було ювелірне мистецтво різноманітних технік (скань або філігрань, чернь, перегородчаста та вікончаста емалі, зернь). Знайдено багато золотих та срібних чаш, складних хрестів (енколпіонів), складних браслетів та медальйонів. Виявлено багато жіночих прикрас - кульчики з трьома намистинками, скляні, бронзові, срібні та золоті браслети (у тому числі складні), колтки - особливі заколки для волосся. До ювелірних прикрас належать також жіночі та чоловічі гривні, які разом з тим відігравали роль грошових знаків.

Отже, культуру Галицько-Волинського князівства відзначено такими рисами: успадкування та продовження культурних традицій Київської Русі; тісні зв'язки з культурою Західної Європи; визнання православ'я як духовної, світоглядної основи; визнання православної церкви центром духовного життя, консолідуючою силою суспільства; підвищена значущість аристократичної та міської культури; особлива увага до розвитку освіти.

3. Галицько-Волинський літопис - найвидатніший історико-культурний документ

Коли значення Києва як культурно-політичного центру підупало, важливу роль у духовному житті почали відігравати окремі князівства, в тому числі й Галицько-Волинське. Воно успадкувало і продовжило культурні традиції Київської Русі. Зразком цього є Галицько-Волинський літопис, що складає третю частину Іпатіївського літопису. Дослідження літопису показали, що він мав п'ять редакцій, в той же час він є цілісним твором, що належить до однієї літописної школи.

Деякі вчені вважають, що в Галицько-Волинському літописі було використано старовинний збірник, який до нашого часу не зберігся. На думку дослідників, цей збірник включав візантійські хроніки. Ці "премудрі хронографи" були зразком для літописця і він, визначаючи мету для себе, писав: "Хронографу треба описувати повністю все минуле, деколи сягати вперед, деколи повертати у давнє -- мудрий читач зрозуміє". Характерною особливістю Галицько-Волинського літопису є те, що в ньому подано хронологічний перелік подій. Правда, літопис у перших редакціях не мав ніяких дат і час тієї чи іншої події визначався фразами "в ті ж роки", "в той же час", "після того" і т. ін. У процесі подальшого редагування літопис набув форми суцільного оповідання про історичні події.

Джерела для написання літопису, як засвідчують дослідження використовувались різні. У ньому наводились документи, окремі літописні записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, Пінську, Любомлі, деякі оповідання, як наприклад, розповідь про бій над річкою Калкою тощо. Літописці нерідко користувались народними переказами, дружинним епосом, піснями, а також народними приказками і прислів'ями.

Літопис, як правило, складався у княжому дворі і його автори були виразниками інтересів княжої верхівки. Вони відстоювали ідею збереження єдності Русі й засуджували тих представників боярської знаті, які сіяли крамолу і підривали авторитет княжої влади. Центральне місце у літописі посідає прославлення князів з роду Романа Мстиславича. Оскільки літопис писався різними авторами, то літописці відбивали точку зору різних князів. Перший автор, наприклад, присвятив основну увагу діяльності князя Данила Галицького, інші літописці підкреслювали роль князя волинського Володимира Васильовича. Основна ідея літопису виражається в обґрунтуванні права князя Галицько-Волинської держави володіти Києвом і всією Південною Руссю. В літописі відображені найголовніші події виникнення, розвитку і занепаду Галицько-Волинського князівства. Його автори були високоосвіченими людьми, які володіли іноземними мовами, зокрема, добре знали вже згадані грецьку, латинську, польську, німецьку і литовську мови. Літопис є важливим джерелом вивчення історії і культури Галицько-Волинського князівства та України взагалі.

4. Роль Галицько-Волинської Русі у збереженні та розвитку української культури

Галицько-Волинське князівство мало тісні культурні взаємозв'язки з країнами Західної Європи, що виявлялися в активній торгівлі, дипломатичних стосунках, різних політичних переговорах та взаємних візитах. Західні князі неодноразово відвідували Володимир, Холм, Галич, а галицькі та волинські князі в свою чергу не раз бували в столицях західних держав. Літопис розповідає про візит Данила до угорського князівства. Данило "їхав поруч з королем за звичаєм руським: кінь під ним був напрочуд гарний, сідло з паленого золота, стріли і шабля прикрашені золотом та іншими оздобами, аж дивно було, кожух із оловира грецького, обшитий золотим плоским мереживом, і чоботи з зеленого сап'яну". Воїни, які супроводили князя теж були пишно одягнуті: "Від полків його йшла велика світлість, від блискучої зброї". Дружина князя справила велике враження на місцевих людей, а король Бела в захопленні казав: "Менш варта мені й тисяча срібла, ніж те, що ти приїхав руським звичаєм своїх батьків".

Між державами відбувався обмін мистецькими цінностями. Для церкви Богородиці в Холмі Данило привіз із угорської землі "чашу з багряного мармуру, вирізьблену чудовим мистецтвом...". Мстислав Данилович подарував Конраду Мазовецькому дорогий одяг та гарних коней з майстерно виготовленою збруєю.

Події культурного і політичного життя у Галицько-Волинському князівстві знаходили широкий відгук у хроніках західних держав.

У той же час в Галицько-волинському літописі розповідається про події в країнах Західної Європи. Взаємовпливи культур формували атмосферу міжнародної довіри та мирних взаємовідносин у жорстоку феодальну епоху воєн і розбою.

На заході Галицько-Волинська Русь була форпостом східнослов'янської духовності. Різні сфери її культури, зокрема такі як освіта, мистецтво, філософія, література, розвивалися під впливом західної та східної культур. Через такі культурні центри, як Володимир, Холм, Галич і Львів культурні впливи давньоруських земель надходили до східних слов'ян в Угорщину і держави Центральної Європи. У той же час Галицько-Волинські землі зазнавали істотних культурних впливів своїх західних сусідів; засвоєні духовні і матеріальні цінності передавались іншим землям Стародавньої Русі. Але основа культури Галицько-волинського князівства була українська, спільна з іншими князівствами Стародавньої Русі.

Князівські міжусобиці та напади різних завойовників впливали на культуру Галицько-Волинського князівства, але не змогли призупинити розвитку культурного процесу. Ґрунтуючись на принципах єдності культури старокиївської держави, культура західного князівства продовжувала розвиватись в умовах феодальної роздрібненості, втілюючи ідею єдності давньоукраїнських земель. За своїм ідейним змістом та художніми якостями ця культура була на рівні культур середньовічної Європи, а в окремих випадках перевищувала їх. Цим самим вона сприяла закріпленню історичних традицій Київської Русі, примножувала багату скарбницю традицій української культури.

Список використаної літератури

1. Абрамович С.Д. Світова та українська культура: навч. посіб. / С.Д. Абрамович, М.Ю. Чікарькова. - Л.: Світ, 2004. - 343 с.

2. Вечірко Р.М. Українська та зарубіжна культура: навч.-метод. посіб. Для самостійного вивчення дисципліни / Р.М. Вечірко, О.М. Семашко, В.В. Олефіренко, Д.Ю. Кобринський. - К.: КНЕУ, 2003. - 368 с.

3. Дещинський Л.Є. Українська та зарубіжна культура / Л.Є. Дещинський. - Л.: Бескид Біт, 2005. - 304 с.

4. Клапчук С.М. Історія української та зарубіжної культури: навч. посіб. / С.М. Клапчук, В.Ф. Остафійчук, Б.І. Білик, Ю.А. Горбань. - К.: Знання-Пресс, 2004. - 364 с.

5. Кордон М.Д. Українська та зарубіжна культура: підруч. / М.Д. Кордон. - МОН. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 576 с.

6. Шевнюк О.П. Культурологія: навч. посіб. / О.П. Шевенюк. - К.: Знання - Прес, 2004. - 254 с.

Размещено на allbest.ru