Кельти на території України: культурні і мовні впливи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет водного господарства та природокористування

Кельти на території україни : культурні і мовні впливи

Воловик Л.О.

м. Рівне

В статті розповідається про міграцію кельтських племен на територію сучасної України, взаємні культурні і мовні контакти кельтів і слов'ян.

The article deals with the migration of the Celtic tribes to the territory of modern Ukraine, the mutual cultural and linguistic contacts of the Celts and the Slavs being taken into account.

Кельти є одним із загадковіших і найдивовижніших народів Європи. Їх вважають попередниками багатьох історичних націй Західної, Середньої та Східної Європи. кельтський плем'я слов'яни античний

Найдавніші відомості про кельтів містяться в творах грецьких істориків. Гекатей (біля 540-475 до н. е.), чия праця відома лише з цитат, згадує кельтів, описуючи грецьку колонію Массалія (Марсель), яка, за його словами, розташувалась на землі лігурів поряд з кельтами. В іншому уривку він називає кельтське місто Ніракс, очевидно, Норію на території давнього Норика, що приблизно відповідає сучасній австрійській провінції Штирія. Геродот в середині V ст. до н. е. згадує цей народ, говорячи про місце знаходження витоку Дунаю. Він двічі повторює, що Дунай протікає по землях кельтів. Також Геродот відзначає, що кельти - найзахідніший народ в Європі і вказує на кельтів, що заселяють Іберійський півострів. Таким чином, повідомлення Геродота свідчать, що кельтські племена заселяли величезні території - від Іспанії до Норика. [1 : 10, 11].

Археологічні дослідження доводять, що береги Верхнього Дунаю були прабатьківщиною кельтів, звідки деякі племена переселялись в Іспанію, а трохи пізніше в Італію і на Балкани. В часи Геродота греки вважали кельтів великим варварським народом. Ефор (ІV ст. до н. е.) називає кельтів в числі визначних варварських народів відомого світу (інші три - скіфи, перси і лівійці). В ІІІ ст. про них пише Ератосфен, розміщуючи їх в Західній і Трансальпійській Європі. Греки не робили відмінностей між окремими кельтськими племенами. Вони також не приділяли уваги мовним відмінностям між ними. Таким чином, термін «кельти» має етнологічний смисл і не обов'язково повинен був означати «кельтомовні». [1 : 12, 13].

Отже, на протязі чотирьох століть, з часів Геродота до епохи Юлія Цезаря, спосіб життя, політичний устрій і зовнішній вигляд кельтів були добре відомі їх південним сусідам.

Що стосується самого слова «кельти», греки записали його на слух як keltoi і воно широко вживалося для позначення сукупності племен з різними назвами. Відносно населення Британії та Ірландії античні автори ніколи не вживали термін «кельти» і не збереглося ніяких свідчень, що самі мешканці цих островів так себе називають (однак це не означає, що вони не були кельтами). [1 : 13].

Існує думка, що грецьке слово «keltoi» означало «люди, які живуть скритно (потай)». Асоціації з прихованим (потайним) способом життя, очевидно, виникли завдяки тому, що хоча ці племена і були знайомі з писемністю і навіть залишили в давнину окремі написи, зокрема на надгробних каменях і кераміці, вони вперто не посвячували нікого в таємниці своїх легенд і переказів і аж до VІ ст. н. е. ніколи не записували їх. Очевидно, у кельтів існувала заборона на запис будь-яких відомостей, накладена на них друїдами, які в культурі кельтів виконували роль жерців. [2 : 527].

Як пише Теренс Пауел, кельтська Ірландія була західним оплотом індоєвропейської культурної традиції, арійська Північна Індія замикала сферу її впливу на сході. Розділені величезними просторами, кельти і арії довгий час зберігали цю традицію, вже після того як зникли в безвість її творці - їхні спільні предки. [1 : 67].

Між Ірландією і Індією на території сучасної України на протязі багатьох століть відбувалися інтенсивні контакти кельтів і слов'ян.

Кельтська цивілізація, вірніше, кельтська та кельтизована периферія античного світу ІІ поч. І тис. до н. е. ретельно вивчена європейськими археологами. Більшість дослідників вважає, що підвалини кельтської культури склались з двох основних компонентів : курганної культури бронзового віку, поширеної від Східної Франції до Чехії, та культури полів поховальних урн Центральної Європи, яка нашарувалася на названу вище курганну культуру наприкінці ІІ тис. до н. е. Починаючи з доби полів поховальних урн можна говорити про формування кельтської спільноти на північний захід від Альп.

У VІІ-VІ ст. до н. е. кельти, за археологічними джерелами, фіксуються вже від середніх течій Рони і Луари - басейнами Рейну та Дунаю - до верхів'їв Ельби і Одеру.

Протягом першої половини І тисячоліття до н. е. кельти опановують всю Західну Європу від Іспанії та Португалії до Британських островів. Однак в Середньому Подунав'ї та на північ від нього пануючою силою в сер. І тис. до н. е. стають народи скіфської культури. Їх війська, перетинаючи області сучасних Угорщини, Словаччини, Чехії, Польщі, Південної Німеччини доходять до Рейну так само, як тисячоліттям пізніше це робили гуни та інші народи, що були під владою Аттіли. Мабуть, саме проти цих скіфів і починається спорудження кельтських фортець - оппідумів, що виникають в Рейнсько-Дунайських областях наприкінці VІ-V ст. до н. е. [3 : 222, 223].

У V ст. до н. е. тиск на Центральну Європу зі сходу потроху слабшає і кельти, вже на той час опанувавши всі землі до Атлантичного океану, розпочинають контрнаступ. Сеговес, племінник кельтського короля Амбікара (приблизно 450-400 рр. до н. е.) вирушає на схід і підкорює Середнє Подунав'я та північ Балканського півострова. Провідним у цьому русі на південь і схід виступає кельтський народ боїв, який осідає в Ломбардії, Романії, Чехії, Моравії і прилеглих до них придунайських землях. Від них походять такі назви як Бононія - Болонья та Богемія (сучасна Чехія). Виникають держави скордисків (Сербія), ретів (в Альпах), карпів у верхів'ях Тиси тощо. Повсюди високого рівня досягають сільське господарство та, особливо, металургія, розвиваються склоробне, ювелірне, гончарне та інші ремесла. Загальне піднесення виробництва обумовило широке використання грошей. [3 : 224].

Цілком вірогідно, що в останній чверті І тис. до н. е. окремі групи середньоєвропейського населення, кельтського чи навіть германського походження, просуваючись долиною Дунаю або вздовж Карпатських схилів на схід і далі долинами Дністра, Пруту чи Серету, опинялися на землях Галичини, Західного Поділля, Буковини та Молдови, вступаючи в контакт з місцевим слов'янським та дако-гетським населенням. Так, кельти, що вторглись на початку ІІІ ст. до н. е. в межі Карпатського басейну, осіли на Буковині, в Трансільванії та Олтенії, й до кінця ІІ ст. н. е. були асимільовані місцевою людністю. Однак кельтські традиції мали великий вплив на гето-дакійську культуру, що набула виразного латенізованого вигляду.

Латен - другий великий період розвитку кельтської культури. Латенський період відображає набагато вищий рівень розвитку культури в порівнянні з першим - Гальштатським - періодом. [3 : 229].

Від кельтів Закарпаття, Буковини та Нижнього Подунав'я, які на початку ІІІ ст. до н. е. обумовили докорінну латенізацію культури дако-гетської людності Карпатсько-Дністровського регіону, відповідні традиції швидко сприйняли й давні слов'яни Придністров'я.

Античні автори згадують різні народи Карпатсько-Дністровського регіону на межі ер. Страбон, перелічуючи етноси на північ від гирла Дунаю, пише про гетів, за якими живуть тірагети, бастарни, галати та германці. На карті Птолемеєвої Сарматії вздовж східних схилів Карпат на північ за тірагетами йдуть бастарни, карпи та певкіни.

Таким чином, у період розвитку кельтської цивілізації на європейському субконтиненті у ІV-ІІІ ст. до н. е. кельти розселяються на берегах Дністра, Тиси, Серету, Південного Бугу і Дніпра. Тут зафіксовані кельтські археологічні знахідки. [3 : 230].

Українські історики ХХ ст. приділяли кельтам значну увагу. Так, український історик, учень М. Грушевського, Сергій Шелухін висунув теорію кельтського походження Русі. У своїй праці «Звідкіля походить Русь. Теорія кельтського походження Київської Русі», виданої у 1929 р., він зробив спробу довести, що Русь виникла внаслідок змішання антів і кельтів. За твердженням С. Шелухіна, кельтське плем'я рутенів прийшло в північне Причорномор'я з Аквітанської Галії (Франції). Той факт, що один з шляхів кельтського переселення із загадкової країни Латам до місць їх нинішнього розселення - Шотландії, Уельсу, Ірландії, Британії (так званий «кельтський півмісяць» Європи) проходив через територію сучасної України, підтверджується матеріалами археологічних розкопок [4 : 128-129].

Сам М. Грушевський визнавав можливість певного кельтського впливу на слов'ян. Грушевський також вказував на певну схожість характерів кельтів і слов'ян: свободолюбство, анархічна громадсько-політична поведінка, музикальність, перевага художньо-поетичного мислення над логікою. [5 : 137-139].

М. Попович серед кельтських племен особливо виділяє плем'я боїв. Це велике і сильне плем'я було витіснене римлянами на землі сучасної Чехії і Моравії, а звідти германцями в Карпати. Прослідковується зв'язок цього етноніму з ім'ям карпатських горян-бойків. Кельтським за походженням є назва Галицької землі. (порів. Галіція в Іспанії). Кельтську основу також має слово «Карпати». [6 : 35-36].

Кельти зробили величезний внесок в європейську металургію і металообробку. Зв'язок слов'ян з кельтською ремісничою традицією продовжувався і на початку нашої ери. Оскільки слов'яни тієї пори вбачали в ковальській справі щось чаклунське, то можна припустити і значний ідейний кельтський вплив. [6 : 36].

Ковальське ремесло відігравало важливу роль в культурі кельтів не в останню чергу у зв'язку з тим, що саме ковалі робили зброю, значення якої для такого войовничого народу, як кельти, неможливо переоцінити. Ковалям часто приписувались надприродні здібності. У кельтів існував свого роду культ ковальської справи. У міфології кельтів фігурують кілька богів -ковалів. Так, в ірландській легенді Гоібніу весь час кує зброю для богів. [2 : 539, 540]. Взагалі ж бог-коваль - загальноєвропейський персонаж : грецький Гефест, балтський Телявель, слов'янський Сварог (пізніше перетворився на святого Кузьму - Дем'яна). [7 : 122].

Цінну інформацію про перебування кельтів на території України дає вивчення топоніміки. Так, рух кельтського племені скірів простежується зі свідчень, глибоко закодованих у локальних топонімічних системах. Виходячи з того, що компонент Skir на слов'янському ґрунті мав би дати «Щир», можна звернути увагу на назви річок і поселень цього кореня.

Насамперед, це гідронім Щирець - назва однієї з лівих приток Дністра, яка протікає через населений пункт Щирок. Можна згадати також села Щирецька Гута Миколаївського і Щирець Пустомитівського районів на Львівщині. Судячи з цих свідчень, шлях від Вісли до Ольвії , яким пройшли скіри (метою їх були грецькі колонії Причорномор'я), лежав у долині Дністра. [8 : 267].

Іншому кельтському племені «галатів» (вони ж за римською термінологією «галли») на шляху до грецьких колоній довелось пройти або навіть частково колонізувати значну частину Підкарпаття, Поділля та Степової України.

Давньогрецький географ Клавдій Птолемей (~ 90-168 рр. до н. е.) у своєму «Керівництві з географії», описуючи тогочасну Європейську Сарматію, подав чимало власних назв, серед яких зустрічаються і кельтські. Так, очевидно, на кельтській основі, треба пояснювати ороніми (назви гір) - Будини (Бодини), пов'язані, за академіком Б. О. Рибаковим, географічно з межиріччям верхніх течій Верски і Псла, а етнонімно - з назвою Геродотового племені будинів (від давньобританського bodin - військо). [8 : 268].

Важливою є проблема походження онімії з компонентом Вен (е) д - Вен (е) т. Птолемей фіксує Венедські гори на північ від Карпат.

На Поділлі існує ріка Вендичанка, ліва притока Немії, яка впадає до Дністра. Вендичанка тече через село Вендичани, а Немія (- ия) - через однойменне село Могилів-Подільського району на Вінниччині. Можна провести паралелі зі схожими назвами у кельто-романському світі. Венетами звалося кельтське плем'я, яке жило біля Атлантичного океану, на півострові Бретань серед інших племен. Племінним містом венетів було м. Венети (пізніше Ванн). Венетами (венедами, вендами, віндами) звалися також одні з найраніше зафіксованих у західних джерелах предки слов'ян.

З подільським немійсько-вендичанським гідронімами перекликаються назва області в Італії - Венето, озера Немі, м. Віндобана на Дунаї (сучасний Відень).

Свідченням глибоких кельтських міграцій є також назва р. Тибр (він же Шатавка, Брейтавка, Батіг) у водозборі р. Смотрич, притоку Дністра. З цим контекстом треба пов'язувати назву давньоруського племені тиверців, на що вказував ще російський мовознавець О. І. Соболевський. [8 : 268, 269].

О. Стрижак підкреслює, що район Кам'янця-Подільського та його сусідів викликає величезний інтерес як у плані дивовижної збереженості тут топонімів - архаїзмів, так і стосовно суто кельто-романських вкраплень серед них. Деякі вчені навіть саме місто ототожнюють з Птолемеєвим Карродун (ум) ом, розміщеним « вище» (тобто, північніше) Тірасу (Дністра) й «поблизу Дакії» з назвою, пояснюваною на кельтській основі. Перший компонент цього урбанізму відповідає кельтському karr - камінь, другий - dun - фортеця. Отже, Карродунум - кам'яна фортеця. [8 : 269].

Багатий матеріал дають також назви племен перелічених Птолемеєм. Звертає на себе увагу плем'я бритолагів, що першим компонентом свого етноніму виразно нагадує найменування кельтів - бриттів і галлів (лагів) - другим. Назви сіл Бритівка Білгород-Дністровського району Одеської області, Бритавка Чечельницького району Вінницької області, Британи на Херсонщині, можливо, свідчать про перебування тут кельтського племені бриттів.

Серед кельтських племен, які перебували на території сучасної України, називають також костобоків, бастарнів, карпів, певкінів та інших. Бойки, населення української історико-етнографічної області Бойківщини, вважається слов'янизованими нащадками кельтського племені боїів. [8 : 270, 271].

У Бельгії і Галлії існує чимало географічних назв, що перекликаються з топонімами Східної Європи і України. Річці Самарі, що впадає в Галльську протоку, відповідає річка Самара, ліва притока Дніпра. Крім того, є ще села з такою ж назвою на Полтавщині, Сумщині. Всього на 1946 р. в Україні налічувалось з півтора десятка назв поселень (ойконімів) з компонентом «Самар -», який не пояснюється на слов'янській мові. [8 : 272].

Кельтське плем'я рутенів знають ще в середині І ст. до н. е. в районі сучасної р. Гаронни (Франція). У межиріччі Родана і Гаронни існувало рутенське етнополітичне об'єднання, відоме під назвою Rutena Civitas з центром у Сегодунумі (пізніше Родез, населений до сьогодні «рутенами» - франц. Rhutйnois). Є свідчення, що в V ст. н. е. під натиском гуннів і германців частина рутенів помандрувала на схід, в долину Дунаю. Незабаром їх знають у споконвічно кельтському Норику. На шляху до причорноморських колоній рутени повторили ті самі маршрути, якими сюди добиралися їхні предки : галати, скіри, бої та інші. На базі подібної інформації прихильники кельтського походження Русі роблять висновок про зв'язок цього слова з Ruth - русини - Rutheni. І закарпатці, особливо, й підкарпатці найдовше в Україні вживали в повсякденному житті, поряд з такими етнографічними назвами, як гуцули, бойки, лемки також стародавній східнослов'янський автоетнонім русини, руснаки, руські в значенні «українці», «українські», хоч у Західній Європі їх з незапам'ятних часів і до перщої світової війни іменували постійно рутенами (лат. Rutheni). [8 : 273].

На особливу увагу заслуговуює також плем'я серретів, які жили у Паннонії в І-ІІІ ст. н. е. Слідами їх міграції на схід є назви двох річок : Серет - ліва притока Дністра, і Серет - ліва притока Дунаю (верхів'я - в Чернівецькій області). [8 : 275].

Багато паралелей дає порівняння слів з кельтських і української мов. Так, в основі слова «друїд» (кельтський жрець) лежить корінь «др», який в деяких арійських мовах, в тому числі і слов'янських, означає дерево, в першу чергу дуб (слов'янське «древо»). [2 : 39]. Існує думка, що вшанування дубових гаїв слов'яни засвоїли від кельтів. Шанування дуба взагалі характеризувало в давнину багато європейських народів. Але підкреслений характер воно отримало у кельтів, де і зберігалося і після прийняття християнства. [9, 181-182].

Назву слов'янського язичницького бога Велеса «скотій бог» деякі дослідники пов'язують з кельтськими словами «скутті», «скот» - гроші, багатство. Велес - бог багатства, покровитель торгівлі. [9 : 12]. Також і в давній Русі «скотом» називали багатство і гроші («скотниця» - казна, «скотолюбіє» - «користолюбство»). [7 : 58].

Можна провести паралель між кельтською богинею смерті Морріган і слов'янською Мораною. [7 : 78, 230].

Урієн, кельтський бог підземного царства, іноді ототожнювався з Браном. Урієн був покровителем бардів, його символом був ворон (бран - порівн. з старослов'янською назвою ворон - «вран»). [2 : 369].

Важливе місце в кельтській міфології займає Артур, хоча це цілком реальна історична особа, яка жила в V - на поч. VІ ст., після того як римляни залишили Британію. Можливо, образ Артура є поєднанням в одній особі двох персонажів - Артура, кельтського варіанта Артайуса (галльський бог землеробства) і історичного вождя кельтів. В імені «Артур» вгадується індоєвропейський корінь, який у слов'янському варіанті отримав огласовку «оратай» (орач, ратай). [2 : 374, 464].

З іменем «Артур» перекликається Ейремх (ратай, орач) - прізвисько, яке отримав персонаж кельтської міфології Еохаїдх, за те, що придумав новий спосіб орати землю. В імені Ейремх виразно чути слов'янське слово «ярмо», таким чином, більш точне його значення «той, хто тягне ярмо». [2 : 374, 633].

Кілька вищенаведених прикладів кельто-слов'янських мовних і міфологічних відповідностей дозволяють зробити висновок, що існує підстава для подальшого всебічного порівняльно-історичного вивчення кельтської і слов'янської мов, міфології, культур.

На відміну від римлян кельти не створили єдиної могутньої імперії, зберігаючи родоплемінний устрій. В І ст. до н. е. вони були витіснені з континенту римлянами і германськими племенами, і землі їх проживання обмежилися Ірландією, Англією і Уельсом. Римське вторгнення на о. Британія в 43 р. ще більше скоротило ареал кельтів, а поява в V ст. англосаксів взагалі відтіснило їх на віддалені окраїни Британії. Таким чином, під натиском римлян і в результаті експансії германських племен цивілізація кельтів була практично знищена. Кельтські племена, які заселяли Східну Європу, в тому числі і територію України, були асимільовані слов'янами. Найбільш стійкі залишки кельтської цивілізації збереглися в Ірландії, яка не знала римського панування. [2 : 528].

Російський історик А. Кузьмін теж підкреслює, що в VІ ст. кельтів вже не було: вони були стерті хвилею Великого переселення народів, яка перекроїла етнічну карту Європи в ІV-VІ століттях. Майже всі племена, захоплені переселенням виявили дивовижну здібність до розсіяння : вони опинилися розкиданими порівняно невеликими групами в багатьох віддалених одна від одної областях Європи. [9 : 103].

А. Кузьмін також зазначає, що племена, які ніби розбіглися в епоху Великого переселення не дуже дорожили родством. Але в перебігу утворення народностей вони все ж таки зверталися до історичної пам'яті. Говорячи про більш пізні часи, він зауважує, що в ХІ-ХІІ ст., звичайно, про далеке минуле, знали дуже мало. Тим не менше, існують факти, які свідчать про збереження давніх зв'язків. Так, виявляється, що ірландський монастир св. Якова в м. Регенсбург створювався в кінці ХІ ст. на гроші київських князів. З «Життя» ірландського святого Маріама, де говориться про це, не дуже зрозуміло, хто саме з київських князів і чому зробив такий значний внесок, хто взагалі в Києві зустрів ірландських монахів так радо і урочисто. Але за цим фактом стоїть давня та стійка традиція. Монахи їхали до Києва, незважаючи на труднощі далекої дороги, і їм жертвували срібло і хутро, особливо дорогі у Європі. [9 : 142].

Кельти в Європі здавна відрізнялися особливою схильністю до містики. І в християнстві у кельтів було сильновиражене містичне спрямування. Багато рис раннього ірландсько-британського християнства були запозичені зі сходу : з Малої Азії, Сирії, Єгипту. Ірландські паломники здійснювали подорожі на Схід, також на Схід вони звертали погляд під час молитви. Цьому своєрідному культу Сходу могли сприяти і перекази, що відображені в деяких сагах, про вихід самого народу Ірландії з Скіфії, тобто з території сучасної України. [9 : 90, 91].

Останньою групою кельтів на Русі була, очевидно, та, яка разом з киянами 1240 р. брала активну участь в обороні Києва від татаро-монголів. Це були монахи одного з київських монастирів (Германьчь - монастир, згаданий під 1096 р.), які лишили унікальні кельтомовні вірші про цю вікопомну трагедію. [8 : 277].

Багатовікова присутність кельтів в Україні, просторові масштаби якої не можуть не вражати, без сумніву мала вплив на матеріальну і духовну культуру наших предків і на формування їхньої ментальності.

Кельти відіграли значну роль у формуванні народонаселення на території України в V ст. до н. е. - І ст. н. е. Цей процес завершився асиміляцією кельтів слов'янами. Міграція кельтських племен, цивілізація яких досягла значного розвитку, принесла численні новації в сфері сільського господарства, металургії, ремісництві тощо. Простежуються також взаємні впливи і запозичення в області міфології та мови, адже кельти, слов'яни, греки та романізовані народи жили в єдиному античному культурному просторі. Кельтська цивілізація у так званому „варварському” світі відігравала роль подібну до грецької в середземноморському.

Література

1. Пауэлл Т. Кельты. - М., «Центрполиграф», 2004.

2. Кельтская мифология: Энциклопедия, - М., Эксмо, 2005.

3. Павленко Ю. В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. - К., «Фенікс», 1994.

4. Чугуєнко. Україна, яка шокує. - Харків, «Клуб», 2005.

5. Грушевський М. Історія України, Руси. Т. І. - К., «Наукова думка», 1991.

6. М. В. Попович. Мировоззрение древних славян. - К., «Наукова думка», 1985.

7. Матерь Лада. Божественное родословие славян. Языческий пантеон. - М ., Эксмо, 2004

8. Стрижак О. Кельти і Україна. - Україна. Наука і культура. Щорічник. - К., «Знання», 1989.

9. Кузьмин. Падение Перуна. Становление християнства на Руси. - М., «Молодая гвардия», 1988.

Размещено на Allbest.ru