Храми Запорозького Козацтва часів Нової Січі

Коваль О. С.,

викладач, КЗВО «Дніпровський

педагогічний коледж» Дніпропетровської

обласної ради, м. Дніпро (Дніпро, Україна),

Аналізується специфіка релігійних споруд, що зводились на землях запорозьких козаків у 1734-1775 рр. Звертається увага на особливості храмової архітектури Січової Покровської церкви, похідних церков, інших храмів Вольності Війська Запорозького, де практика храмового будівництва була доволі відмінною від законодавчо регламентованої, що було одним із локальних проявів реальної зверхності Запорозького Коша у вирішенні більшості справ на території Вольностей, включно із церковною сферою.

Ключові слова: запорозьке козацтво, православна церква, Вольності Війська Запорозького, архітектура, храм.

споруда релігійний військо запорізький

The specificity of religious buildings erected on the lands of the Zaporozhian Cossacks in 1734-1775 is analyzed. The attention is paid to the features of the Church architecture of the Sich Church of the Protection of the Blessed Virgin, the mobile churches, and other temples of the Volnosti of the Zaporozhian Cossacks. The practice of temple construction on this territory was quite different from the legislatively regulated. It was one of the manifestations of Zaporizhzhya Kosh's real superiority in solving most of the affairs on the territory of the Volnosti, including the church sphere.

Keywords: Zaporozhian Cossacks, Orthodox Church, Volnosti of the Zaporozhian Cossacks, architecture, temple.

Після повернення у 1734 р. запорозького козацтва до меж Російської імперії і до ліквідації Нової Січі в 1775 р. Вольності Війська Запорозького займали більшу частину підросійських земель Півдня України. Практика храмового будівництва тут була доволі відмінною від регламентованої законодавчо, що було одним із локальних проявів реальної зверхності Запорозького Коша у вирішенні більшості справ на території Вольностей. Включно із церковною сферою. Тож важливо звернути увагу на специфіку храмів запорозького козацтва часів Нової Січі, що і є метою цієї розвідки.

Найповніший список козацьких храмів, що діяли на землях Вольностей Війська Запорозького, був складений І. Лиманом. Згідно з ним, запорожці мали щонайменше 62 релігійні споруди; до них належали Самарський Пустельно-Миколаївський монастир, 2 скити, 1 похідна ікона, церкви в 35 населених пунктах і каплиці - в 19 [4; 5, с. 39, 172-178]. Втім, до цього списку не увійшли похідна церква в ім'я Петра і Павла в Омеловому і похідна церква в ім'я Покрови у Вербовому, що на Інгулі. Обидві похідні церкви згадуються у відповіді собору Києво-Межигірського монастиря від 28 листопада 1774 р. про храми, які були підпорядковані начальнику січових церков

Володимиру Сокальському до отримання ним сану архімандрита. На момент складання документу обидві похідні церкви зберігались на Січі, але до початку бойових дій з Османською імперією розміщувались саме в Омеловому і Вербовому [2, с. 570, 592-593; 19, арк. 17-17зв]. До того ж, до Вольностей Війська Запорозького відносився не лише Самарський, але і Нехворощанський Успенський Орільський монастир [9, с. 115; 13].

Показово, що необізнаність із точною кількістю діючих на території Вольностей Війська Запорозького храмів демонструвалась за часів Нової Січі і Київською єпархіальною владою, і Синодом та світськими можновладцями, що відбилось в низці документів архіву Коша Нової Запорозької Січі.

До певної міри складності обліку релігійних споруд зумовлювались широкою практику використання запорожцями похідних храмів. Між іншим, ймовірно, що саме їх зберіганням на території Січі, поки в них не виникала потреба на новому місці чи в поході, частково може бути пояснене те, що очільник Покровського Січового храму у документах йменувався не «начальником Січової церкви», але «начальником Січових церков». Зокрема, як пише О. Кузьмук, під владою начальника Січових церков перебувало 6 церков, 4 з яких - похідні [2, с. 569-570].

Варто звернути увагу на те, що являли собою похідні церкви. Саме їхнє існування було напряму пов'язане зі специфікою життя запорозького козацтва як військової структури в умовах степу. О. Харлан, нарахувавши у запорожців часів Нової Січі 11 похідних церков, 2 похідні антимінси і 1 похідну ікону, як історик архітектури відносить їх до введеного ним до наукового обігу нового, маловивченого, типу культових споруд - мобільного. Крім запорозького, цей тип храмів був присутній у донського і кубанського козацтв [17, с. 21]. Тоді як перші похідні церкви для запорожців виготовлялись ченцями-греками «за східними зразками», згодом їх стали виготовляти у запорозькому Самарському Пустельно- Миколаївському монастирі [17, с. 29]. Причому хронологічно це відносилось ще до часів, які передували Новій Січі. В останній же, коли, у зв'язку з активними процесами заселення земель Запорозьких Вольностей, тут почав збільшуватись відсоток стаціонарних храмів, в приміщеннях останніх почали використовувати начиння храмів мобільних [17, с. 30].

Мобільні церкви були гранчастого, близького до кола плану. Низка похідних церков являла собою намет, начиння якого утворювало два приміщення (частини): центральну і вівтарну [17, с. 55]. В залежності від виду похідного храму, використовувались дві схеми церковних відправ при ньому: «всередині намету», коли віряни знаходились у самій споруді, і «ззовні намету», коли мобільний храм виступав у ролі вівтаря [17, с. 55].

Причому, за висновком О. Харлана, саме намет запорозької козацької мобільної церкви став основою для дерев'яних однозрубних храмів південноукраїнського регіону - ротондних церков з архаїчними рисами, які в цілому на теренах України зустрічались надзвичайно рідко [17, с. 90].

Феодосій (Макаревський), пишучи про запорозькі «каплиці і світлиці з божницями», уточнював, що у деяких зимівниках влаштовувались дерев'яні чи кам'яні каплиці, що стояли окремо від житлових споруд, а в інших - саме світлиці з божницями, що мали вигляд кіотів і облаштовувались у звичайних жилих хатах [11, с. 59]. За твердженням Макаревського, з-поміж всіх цих каплиць і світлиць із божницями серед запорожців найбільш славилась кам'яна каплиця, влаштована у володіннях Самарського монастиря запорозьким військовим осавулом Дорошем, який прийшов туди ще близько 1730 р. Після смерті Дороша каплиця продовжувала функціонувати, поки в 1769 р. не була зруйнована татарами [11, с. 62].

Щодо архітектурних характеристик стаціонарної Січової Покровської церкви в середині 2000-х рр. розгорілась гостра дискусія у зв'язку із планами будівництва історико-культурного комплексу «Запорозька Січ» на о. Хортиця. І хоча спеціалісти з цього питання доводили, що головний храм Нової Січі аж ніяк не був бойківського типу [6; 7; 8; 10], саме така церква і була зведена і діє на Хортиці сьогодні.

Головний храм запорожців, що діяв за часів Нової Січі, мав хрестовину в плані форму і шатровий дах з кількома (найімовірніше - п'ятьма) баням, був збудований з дерев'яних колод. При храмі була зведена дзвіниця [14, с. 185]. Причому запорожці продовжували добудовувати і оздоблювати свій головний храм і в наступні десятиліття після його освячення. У Війську Запорозькому для цього навіть була передбачена посада «будівничого військової церкви», яку в 1759 р. посідав військовий писар [14, с. 186]. Як і Січовий Покровський храм, добудовувались і перебудовувались й інші стаціонарні церкви Запорозький Вольностей. Так, храм Святої Варвари в Карнаухівці спочатку мав вигляд невеличкого молитовного будинку, вкритого очеретом, а в 1775 р. замість цього була облаштована вже доволі розлога дерев'яна п'ятиверха церква.

Коли наприкінці 1750-х - на початку 1760х рр. розглядався план перенесення Січі на Микитин Перевіз, кошовий отаман у листі до інженера Менцеліуса, що працював у фортеці Святої Єлисавети і розробляв відповідні папери, сформулював і вимогу стосовно архітектури церкви, яка там мала бути зведена. Ця вимога стосувалась лише розміру: храм мав бути «в двадцять сажнів у довжину і ширину через багатолюдність війська». При цьому щодо матеріалу лише зазначалось, що церква мала бути кам'яна або ж дерев'яна [3; 18, с. 10]. План інженером був складений, причому, за оцінкою історика архітектури О. Харлана, він більше нагадував не православний, а католицький храм і за архітектурно-композиційними рішеннями був близький з релігійними спорудами, які зустрічались тільки на крайньому заході етнічних українських теренів. І хоча проект перенесення Січі не був здійснений, запорожці, на переконання О. Харлана, таки скористались кресленнями Менцеліуса, оскільки храм, зведений в козацькому Микитиному, дуже нагадував той, що був запроектований на замовлення кошового отамана, хоча і в менших пропорціях [18, с. 11-12].

Досліджуючи особливості дерев'яної храмової архітектури Вольностей Війська Запорозького, О. Харлан прийшов до висновку, що стаціонарні церкви по всій їх території переважно були п'ятизрубними одноверхими. Для запорозьких храмів були характерними гранчаста або ж прямокутна форма зрубу. Як і серед мобільних козацьких церков, поміж їхніми стаціонарними храмами також зустрічалися архаїчні ротондні, а також полігональні. На думку О. Харлана, переселенці з Середнього Подніпров'я та Поділля принесли на запорозькі землі практику зведення трьохзрубних триверхих релігійних споруд [16]. Між іншим, саме трьохзрубною триверхою була Георгіївська церква, закладена у 1773 р. і освячена 22 березня 1775 р. у Петрівці (Петриківці). С. Таранушенко охарактеризував її як імпозантну, високу і статну, «одну з кращих пам'яток Запоріжжя». Вона являла собою у плані центральний восьмигранник із шестигранниками вівтаря та бабинця [15, с. 383-384]. Трьохзрубною триверхою і подібною планом до петриківської була й Миколаївська церква у Бабайківці, описана С. Таранушенком як «одна з визначних архітектурних пам'яток Запоріжжя, робота художньо обдарованого майстра» [15, с. 385]. Щоправда, Таранушенко, базуючись на тексті різьбленого напису на церковних одвірках, датує її зведення 1773 р., тоді як і джерела, і інші дослідники свідчать, що вона у 1773 р. була тільки закладена, а завершена будівництвом і освячена вже після ліквідації Вольностей Війська Запорозького, у 1777 р. [1; 12, с. 441-442; 21, с. 46; 20; 22, с. 281].

Згідно з роботою С. Таранушенка, прикладом трьохзрубної одноверхої церкви на Запорожжі часів Нової Січі був Воскресенський храм у Воскресенському, зведення якого Таранушенко датує 1773 р. [15, с. 384]. Втім, інші джерела відносять побудову цієї церкви тільки до 1784 р. [12, с. 512]. Показово, що С. Таранушенко, розділяючи досліджувану ним Лівобережну Україну на три основні зони, зазначав, що третя з них, південна, тобто землі колишніх Вольностей, була «наймолодшою, заселеною осілим населенням в XVIII ст.», і храми в цій зоні зводились майстрами, які запрошувались із Гетьманщини чи Слобожанщини. Коли громада приймала рішення зводити храм, вона колективно обговорювала його розміри і архітектуру; найчастіше новий храм будувався за зразком якогось вже існуючого, відомого і майстру, і членам громади [15, с. 30].

Як правило, церкви, будучи головними за статусом архітектурними спорудами, в населених пунктах Вольностей Війська Запорозького зводились поблизу пругу рельєфу і, зазвичай, розміщувались на майдані [18, с. 5, 7]. Звичайно, тут мова йде передусім про стаціонарні, а не про мобільні храми.

Таким чином, при тому, що специфіка церковного будівництва на теренах Вольностей Війська Запорозького за часів Нової Січі зумовлювалась специфікою життя козацтва як військової структури в умовах степу; фактичною зверхністю Коша у вирішенні церковних справ; перебуванням до 1774 р. цих земель одночасно під зверхністю і Києво-Межигірського ставропігійного монастиря, і Київського єпархіального архієрея, характерною особливістю храмової мережі Вольностей Війська Запорозького стали відсутність у ній міських церков і натомість широке представництво похідних (мобільних) храмів, які продовжували використовуватись впродовж тривалого часу, а процедура отримання дозволів на закладку і освячення запорозьких храмів стала віддзеркаленням намагань світської російської адміністрації та єпархіальної влади посилювати свій контроль над Запорожжям і в той же час успішного спротиву таким намаганням з боку кошового керівництва, так що імперські структури до самої ліквідації Нової Січі так і не отримали точних даних про склад церковної мережі Вольностей Війська Запорозького.

Список використаних джерел