Теоретичні концепти вивчення співвідношення контркультури та субкультури

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Однією з важливих і не надто легких проблем, з якою стикається дослідник під час роботи з проблематикою контркультури, є питання взаємовідношення, поєднання і розмежування між поняттями контркультури і субкультури. Оскільки ці терміни мають значну кількість трактувань у науковій літературі, то ми можемо спостерігати певний «термінологічний хаос». Для нашого дослідження є дуже важливим чітко визначити ці поняття і сферу їхнього вжитку в нашій роботі.

Складність полягає в тому, що описуючи, зокрема, контркультуру 50-70 років ХХ століття, неможливо обминути питання присутності в ній представників різноманітних субкультур. Вже представники біт-руху, хіпстери, які по суті, є одними із головних зачинателів контркультурного проекту, одночасно є і субкультурою. Це ж відноситься й до хіпі, «кислотників», «панків». З іншого боку, представниками контркультури є й представники наукового світу, політичний рух «нових лівих», їхні найзначніші організації, які, зокрема в США, були представлені організацією «Студенти за демократичне суспільство», діячі культури, письменники, поети, музиканти, художники, яких складно зарахувати до представників будь-якої з сучасних їм субкультур. Таким чином, контркультура 50-70 років ХХ століття поєднує в собі як представників різних субкультур, так і групи людей, які не мають до субкультур жодного відношення.

Складність також полягає у тому, що єдиної усталеної системи поглядів на явище субкультури сьогодні немає. Різні наукові підходи інтерпретують поняття «субкультура» з позицій свого предмету та методології.

Дослідження проблематики субкультури та контркультури в західній науці розпочинаються із 60-х років ХХ століття, та пов'язані з роботами Дж. Мілтона Їнгера, Ч. Роззака, К. Кеністона та інших. Серед сучасних робіт науковців, які займалися даною проблематикою, варто згадати роботи А. Мінаєва, Т Щепанської, П. Годкінсона та В. Дайка, Е. Гірша, М. Гордона, А. Мінаєва, Т. Щепанської, В. Соколова і Ю. Осокіна.

Метою статті є аналіз та визначення основних теоретичних концептів, підходів до вивчення співвідношення понять контркультури та субкультури. Безпосереднім завданням є розгляд співвідношення даних понять на прикладі становлення американської контркультури та субкультур у 50-70-х роках ХХ століття.

Весь спектр підходів до визначення терміну контркультури можна умовно поділити на дві групи. До першої відносяться ті дефініції, які розглядають термін у вузькому значенні, як сукупність критичних культурних, соціально-політичних установок в середовищі американського (згодом й європейського) суспільства у 50-70 роках ХХ століття. Оскільки термін був популяризований американським соціологом Теодором Роззаком для опису контркультурних, субкультурних рухів у США 60-х років ХХ століття (напр. хіпі, «нові ліві»), їх критичної програми, а також для характеристики альтернативного суспільства, створення якого пропагували, а частково й здійснювали представники рухів «шістдесятих», то в науковій, науково-популярній літературі термін часто звучить як «контркультура 60-х». контркультура соціальний хіпстер

При цьому, до «контркультури 60-х» часто включаються рухи, окремі персоналії, ідейна база, що беруть свій початок ще з кінця 40-х, особливо - 50-х років ХХ століття. Передусім це стосується періоду існування хіпстерів-бітників, але тільки ними не обмежується. Так само в часовому проміжку, активний період «контркультури 60-х» не закінчується десятиліттям, а сягає, як мінімум середини 70-х років. Деякі «релікти» цієї пори проявили достатню живучість і успішно існують на початку ХХІ століття. Слід окремо зазначити, що після 70-х років ХХ століття контркультура не закінчилася. Її «відродження» відбулося у рамках різноманітних видів панківського руху, інших субкультур, в кінці-кінців - сучасного антиглобалістського руху, «зелених рухів» і т.д., які є нашими сучасниками.

Друга група підходів спирається на контркультуру в широкому сенсі, як на сукупність ідей, цінностей, світогляду, які протистоять офіційній, базовій культурі. В широкому розумінні контркультура не має часової прив'язки до якогось одного історичного періоду.

У рамках цього підходу історія розвитку культури є постійною боротьбою між двома началами: традиційним, який закріпився за певною людською спільнотою протягом певного проміжку часу, і революційним, який виникає з середовища традиції, але несе в собі її заперечення, бачення нового розвитку.

В основі революційного напрямку стоять цінності. які є альтернативними, сповідуються певною групою людей, які об'єднуються в намаганні порвати зі старою, на їх погляд, уже відсталою, мертвою культурою, яка стала тягарем для розвитку. Таким чином, до кожного конкретного конфлікту ми можемо спостерігати включення абсолютно різних культурних, етичних і естетичних типів, концепцій, ідей і пропозицій, основна характерна риса яких - протиставлення пануючій в суспільстві культурній ідеології. Час, місце і обставини культурного конфлікту є його оболонкою, формою подачі і вираження, але заперечення, протиставлення цінностей і ціннісних систем - є суттю конфлікту між пануючою культурою та контркультурою.

Якщо торкнутися безпосередньо визначень контркультури, то словник Мерріам-Вебстера визначає контркультуру в широкому сенсі, характеризуючи її «як культуру з цінностями та звичаями, що дуже відрізняються від тих, що приймаються більшістю суспільства». Також цим же терміном визначає і сукупність людей, які складають, творять контркультуру [8].

Автор Ерік Дональд Гірш у «Словнику культурної грамотності» контркультурою визначає «учасників культурного протесту, який розпочався у США та Європі в 1960-х роках, зник в 1970-х роках ... який був значною мірою культурним, а не політичним протестом [5, с. 419]. Хотілося б зауважити, що, на нашу думку, не варто зменшувати вплив політичної складової в контркультурному русі, адже створення та активна діяльність альтернативних громадсько- політичних організацій є важливою особливістю контркультури в 60-70 роках ХХ століття.

Автори Пол Годкінсон та Вольфганг Дайк у роботі «Молодіжні культури» важливою рисою субкультур та контркультури визначають її опозиційність до культури істеблішменту середнього класу [6, с. 205].

Однією з характерних рис для багатьох субкультур, а також контркультури, загалом, є «протистояння культури дітей культурі батьків». Англійський вчений Дік Гебдідж у праці «В субкультурі: значення стилю», аналізуючи розвиток та занепад англійських субкультур після ІІ Світової війни, відзначає, що стиль післявоєнних субкультур, які виникали в робітничому середовищі у Великобританії, є викликом загальноприйнятній ідеології, гегемонії та соціальної нормалізації через різноманітні символічні форми опору. Так, він стверджує, що учасники субкультури визначають свою особливість через протиставлення батьківській культурі [4, с. 127].

Дік Гебдідж, аналізуючи стилістику культур тедді-боїв, модів, панків, скінхедів та рокерів, відзначає, що стиль кожної культури є поєднанням одягу, музики, танцю, макіяжу та психоактивних речовин, які визнавалися в певній субкультурі. Автор показує, що часто представники різних субкультур (за расовою, соціальною ознакою) мали подібні цінності. До прикладу, культуру реггі та «білого» панку об'єднувала зневага до британських національних символів, які пов'язувалася учасниками субкультур з символами імперії, панування, приниження інших народів та робітничого класу в самій Великобританії. Гебдідж розробив модель розвитку субкультури, за якою на початковій фазі своєї діяльності субкультура будується на основі протиставлення, опору. Домінуюче суспільство бачить у цій субкультурній групі радикалізм, здебільшого ставиться до неї скептично, з неприязню та острахом. Це ще більше переконує субкультуру в своїх цінностях та закріплює її в них, але протистояння є недовгим, позаяк субкультура «купується» підприємцями, які починають «розкручувати» потрібні речі, послуги, якими користуються представники субкультури. Таким чином, вона стає «цільовою аудиторією» для збуту товарів, стилю, одягу, музики. Елементи субкультури вливаються у мейнстрім, стають доступні і популярні. Автор відзначає, що в такий момент, коли суспільство починає приймати певну субкультуру, насамперед її зовнішні вияви, то сама субкультура починає вмирати. Гебдідж показує це на прикладі британських субкультур, але в багатьох випадках це може транспонуватися й на американський досвід взаємовідносин субкультур та базової культури суспільства [4, с. 127].

Термін «субкультура» з початку появи у 30-х роках ХХ століття мав здебільшого застосування у кримінології. Англійський дослідник К. Ліч визначає, що у 1955 році цей термін застосовувався в США при описі злочинних банд [1].

Якщо торкнутися визначень, то словник Меріама-Вебстера виводить таке визначення «Субкультура - а) культура, отримана з іншої культури; б) етнічна, регіональна, економічна чи соціальна група, наявні характерні моделі поведінки якої є достатніми, щоб відрізнити її від інших у межах культури чи суспільства [7].

Дослідниця Т Щепанська відзначає, що субкультура не є самостійним цілим. Її культурний код формується у рамках більш загальної системи, що визначає основу даної цивілізації і цілісність даного соціуму - це поняття культури. Відповідно, субкультури, як її підсистеми, спираються на її культурний код, який є гарантом взаєморозуміння, крім того, орієнтовані на постійний діалог з нею. Діалог культурної системи і субкультур може мати різні форми - протистояння традиціям, руйнування усталених культурних форм, чи навпаки - відновлення культури, її розвитку, повернення до традицій. «Більшість відомих визначень культури (і субкультури як її різновиду) акцентують обмежений набір її основних ознак. Серед них: знакові (спільність ідеології, ментальності, символіки, культурного коду, картини світу); поведінкові (звичаї, ритуали, норми, моделі і стереотипи поведінки); соціальні (соціальна група, страта тощо, обумовлена як носій субкультури чи «середовище, що її породжує») і усі вони разом (культура як «цілісний спосіб життя»). Підкреслюється небіологічний спосіб відтворення усього вищеописаного комплексу (виховання, освіта - соціалізація, як засіб трансляції культурної традиції)» [2].

Контркультура, ж за класичним визначенням Дж. Мілтона Їнгера, є сукупністю викривлених або конфронтуючих цінностей певної соціальної групи, що містять, як первинний елемент, тему конфлікту з цінностями всього суспільства [9].

Отож, як ми бачимо, обидва поняття застосовуються щодо соціокультурних груп чи спільнот всередині суспільства. Важко також не погодитися з думкою українського дослідника Андрія Мінаєва, який порівнюючи субкультуру і контркультуру з точки зору їх належності певним соціальним групам зазначає, що поняття «субкультура» склалося як більш широке: «фактично під нього підпадали будь-які соціальні групи, тоді як дефініція «контркультура» стосувалась лише тих спільнот, культура яких є виразно опозиційною до домінуючої у суспільстві» [1].

Дійсно, якщо ми розглянемо типологію субкультур, то можемо спостерігати, наскільки великою є кількість ознак, за допомогою яких можна розрізняти субкультури. Зокрема, за дослідниками В. Соколовим і Ю. Осокіним, субкультури типологізуються відповідно до типів спільнот їхніх учасників: статевозрілі (дитяча, молодіжна, субкультури матерів і т.д.); соціально- професійні (робітники й інтелігенція, комп'ютерна, медична, археологічна, армійська, жебрацька, чи до прикладу, кримінально-тюремна). Субкультури також можуть бути дозвільними, релігійними чи етнічними. До субкультур можуть відноситися земляцтва представників різних регіонів країни, і вони необов'язково будуть мати іншу, відмінну етнічність. Також субкультури можуть бути локальними і стосуватися окремого району чи локації у місті [2].

Для субкультури є характерним спільність ідеології, ментальності, символіки, культурного коду. Також характерні спільні поведінкові особливості - звичаї, моделі та стереотипи поведінки. Важливим для формування і подальшого існування субкультури є певна, чітка соціальна група, яка може бути середовищем зародження чи (і) носієм субкультури.

Контркультура, на відміну від субкультури, не завжди обмежена цінностями певної соціальної групи. Не зважаючи на те, що явище виникає у субкультурному середовищі, потім воно переходить його межі і знаходить прихильників поза субкультурами, з різних соціальних верств та груп. Тому нам видається, що краще розглядати різницю між субкультурами і контркультурою у ціннісному аспекті. Адже сукупність цінностей, притаманних контркультурі, підтримувалася представниками абсолютно різних соціальних груп і субкультур. Підтримуємо думку П. Гуревича, який наголосив на принциповій відмінності між поняттями «субкультура» та «контркультура».

Вона полягає у тому, що субкультури, за великим рахунком, є закритими, герметичними спільнотами, які не мають на меті протистояти офіційній культурі в плані її повалення чи заміщення. «Субкультура призвана тримати соціокультурні признаки в певній ізоляції від «інших» культурних шарів і не перетворюватися в офіціоз» [3, с. 152]. За великим рахунком сама по собі субкультура не претендує на заміну культурної системи. Не зважаючи на те, що субкультури постійно з'являються в історії людства, більшість з них все ж прагнуть прилаштуватися до пануючої культури.

Комплекс цінностей контркультури, навпаки, претендує на певну універсальність. Народжуючись в рамках чіткої, локальної соціальної спільноти, він з часом виходить за її межі, і починає просувати нові ціннісні й практичні установки для широких соціальних верств. Тому в контркультурі 50-70-х років ХХ століття стало можливим поєднання представників молодіжних субкультур - хіпі, бітніків, й особистостей, які мали досить далеке відношення до субкультури і були за походженням, до прикладу, з наукового світу (Т. Лірі, Т. Роззак).

Слід зазначити, що в основі контркультури, у нашому випадку 50-70-х рр. ХХ століття, значною мірою лежить субкультура бітників-хіпстерів. Ідеї бітників переросли соціальне середовище, в якому вони з'явилися. Хоча здебільшого стосовно субкультур, це є скоріше винятком, ніж правилом. Як пише український дослідник Андрій Мінаєв: «Будь-яка субкультура носить в собі зародки протилежних домінуючій культурі тенденцій і уявлень, які, однак, не набули універсальності у суспільстві і виконують лише функцію самоототожнення соціальної групи-носія даної субкультури» [1].

Торкаючись питання співвідношення контркультури і субкультури, Дж. М. Їнгер пише про існування суб-суспільств. Вони існують всередині великої суспільної системи, адже більшість сучасних суспільств розділені уздовж етнічних, регіональних, класових, професійних, вікових та інших ліній. Відтак, сукупність людей у межах таких соціальних кластерів, якщо вони, звичайно, є досить стійкими, може іменуватися суб-суспільством. Субкультура в такій групі є «вираженням мережі соціальних відносин» [9, с. 41]. До її характеристик відносяться сукупності норм, цінностей, артефактів, спільних спогадів та інших речей, які відрізняються від подібних цінностей домінуючої культури. Але при цьому, субкультура, як поняття, не може бути віднесена до контркультури. Адже релігійні погляди, мовні відмінності чи інші нормативні характеристики окремої групи не вступають у протиріччя із загальними цінностями суспільства, а є продуктом взаємодії та соціалізації [9, с. 41].

Ще одну характерну різницю між субкультурою і контркультурою відзначає Їнгер - контркультура є несподіваним, непередбачуваним явищем, яке не є вкоріненим у суб-суспільствах, етнічних громадах, професійних групах чи інших відносно стабільних соціальних структурах. Існування контркультури також залежить від навколишніх змін у суспільстві. Швидкі суспільні зміни призводять до достатньо швидких змін у контркультурі. Субкультури ж є більш статичними і розвиваються повільніше.

Їнгер наводить таке порівняння щодо контрасту між контркультурою і субкультурою: «контркультурні представники є єретиками, а не іноземцями, використовуючи ці терміни у даному випадку в чисто описовому сенсі» [9, с. 42].

Насамперед слід зауважити, що підходи до трактування контркультури можна поділити на ті, що розглядають її у вузькому сенсі, як сукупність ідей, ціннісних установок, які протистояли пануючій американській культурі в 50-70-х роках ХХ століття. До контркультури відноситься також діяльність молодіжних рухів, певних субкультур (зокрема бітніків, хіпі), «нового лівого руху». Чимало дослідників виділяє цей період у загальний термін «контркультура 60-х років». Друга група підходів спирається на розуміння контркультури в широкому сенсі, як на сукупність ідей, цінностей, світогляду, які протистоять офіційній, базовій культурі. В широкому розумінні контркультура не має часової прив'язки до якогось одного історичного періоду.

Важливим є питання співвідношення між субкультурою та контркультурою. На нашу думку, краще розглядати різницю між субкультурами і контркультурою в ціннісному аспекті. Адже сукупність цінностей, притаманних контркультурі підтримувалася представниками абсолютно різних соціальних груп і субкультур. Варто зауважити, що не зважаючи на те, що субкультури постійно з'являються в історії людства, більшість з них все ж прагнуть прилаштуватися до пануючої культури. Комплекс цінностей контркультури, навпаки, претендує на певну універсальність. Народжуючись в рамках чіткої, локальної соціальної спільноти, він з часом виходить за її межі, і починає просувати нові ціннісні й практичні установки для широких соціальних верств.

Література

1. Мінаєв, А., 2019. `Поняття «субкультура» та «контркультура» в контексті молодіжного протесту другої половини 60-х pp. XX ст. в країнах Західної Європи та США'. [online] Доступно: http://www.info-library.com.ua/books-text-10271.html [Дата звернення: 30 Jan. 2019].

2. Щєпанская, Т., 2019. `Теорія субкультур'. [online] Доступно: http://www.ji.lviv.ua/n38texts/schepanskaja.htm [Дата звернення: 30 Jan. 2019].

3. Гуревич, ПС., 2003. `Культурология', М.: Проект.

4. Hebdige, D., 2002. `Subculture', London: Routledge.

5. Hirsch, E., Kett, J. and Trefil, J., 1993. `The dictionary of cultural literacy', Boston: Houghton Mifflin.

6. Hodkinson, P., 2009. `Youth cultures', New York, NY: Routledge.

7. Merriam-webster.com., 2019. `Definition of Subculture'. [online] Доступно: http://www.merriam-webster.com/dictionary/ subculture [Дата звернення: 30 Jan. 2019].

8. Merriam-webster.com., 2019. `Definition of Counterculture'. [online] Доступно: http://www.merriam-webster.com/dictionary/ counterculture [Дата звернення: 30 Jan. 2019].

9. Yinger, J., 1982. `Countercultures: The Promise and Peril of a World turned upside down', New York, NY: Free Press.

Размещено на Allbest.ru