Творчі здобутки Григорія Довженка як український мистецький спадок ХХ Століття

Размещено на http://www.allbest.ru//

Творчі здобутки Григорія Довженка як український мистецький спадок ХХ Століття

Ірина Лободовська

учитель історії

В даній статті йде мова про мистецький спадок відомого художника-монументаліста Григорія Овксентійовича Довженка, який жив та творив у складний та суперечливий час української історії та все ж таки зумів у своїх творах зберегти ідентичність нашої культури, увіковічнити її ознаки у картинах, фресках, мозаїках, «Кам'яних вишиванках».

Ключові слова: монументальне мистецтво, бойчукізм, фрески, портали, «Кам'яні вишиванки», мистецький синтез.

довженко картина мистецький

ХХ століття було періодом еволюційних процесів, що зумовили складну панораму художнього життя України. Тому основним завданням науковців є підбиття підсумків та переосмислення мистецького доробку з позицій нового, вже ХХІ століття. Важливим сьогодні є формування оновленого погляду і виклад історії українського мистецтва, яке розглядається в єдиному контексті світового художнього розвитку. Неоціненна роль у процесі становлення українського національного мистецтва ХХ століття належить художни- ку-монументалісту - Г. Довженку, мистецька доля якого сформувалася у складний і суперечливий період історії, проходила в бурхливих подіях тогочасної дійсності. Життєва доля митця, як важлива складова системи знань з вітчизняної історії, виступає засобом конкретизації загальноісторичних явищ та подій кінця ХІХ - ХХ століть.

Його творча спадщина дає нам змогу вивчити мистецький доробок на теренах української культури в розвитку українського монументального мистецтва, що має важливе значення в сенсі збереження історичної пам'яті українського народу, усвідомлення ролі української еліти у процесах державотворення [1].

Під час проведення дослідження мною були використані наступні джерела: статті з газети «Голос Баштанщини» О. Скидана, О. Требуха, Г. Тернавської, в яких висвітлюються сторінки життя художника та особливості його творчості. У виданні Кравченка Я. «Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен» вперше зібрано ціні матеріали про життєвий та творчий шлях 37 художників- бойчукістів - Михайла Бойчука (в тому числі й Г. Довженка), його колег-однодумців та учнів майстерні, які висвітлюються на тлі історичних колізій суперечливого ХХ століття. Про роботу художника в місті Нова Каховка відомості взяті з брошури «Шедеври Півдня України - кам'яні вишиванки Нової Каховки. Роботи Григорія Довженка в Новій Каховці 1952 - 1953 роки» [4].

Основне завдання статті: привернути увагу до місцевої історії та краще розкрити оригінальність творчого стилю художника, який полягає в синтезі з історією, культурою, народними традиціями і сучасним переосмисленням художнього образу.

«Кожна його думка, кожний ескіз, малюнок, портрет, натюрморт - це продовження вічного життя.» Ці слова написані у книзі відгуків на персональній виставці творів заслуженого художника та якомога точніше характеризують мистецьку творчість художника, яка не має меж. Григорій Овксентійович є прикладом митця, який постійно вдосконалював свої здібності, не боявся експериментувати та перебував у пошуку нових шляхів самовдосконалення.

Перші кроки на ниві українського національного мистецтва були зроблені під час його навчання в Художньому інституті в Одесі (1922), де він навчається в майстерні професора Д. Крайнєва. На ІІІ-му курсі переходить на щойно створений факультет монументально-прикладного мистецтва до майстерні професора Г. Комара - досвідченого майстра монументального живопису, який орієнтувався на мистецтво італійського Ренесансу та вивчав зі студентами творчість художників- класиків. Цінність і краса народної творчості вперше відкрилися йому в творах А. Ждахи, який викладав мистецтво орнаменту. Вже старий на той час художник запалив в учнів бажанням збирати зразки народних розписів, вишивок, різьблення. Своїм оформленням до видань народних пісень, дум він унаочнив образну вишуканість і красномовність прийомів народного мистецтва. Саме знайомство з творами А. Ждахи дало Г. Довженкові поштовх до серйозного і глибокого вивчення спадщини безіменних народних митців [3].

З посиленою увагою він працює над малюнком, робить багато зарисовок і начерків, все ясніше усвідомлюючи, що малюнок - не тільки першооснова, а й засіб вираження взаємозв'язку і закономірностей втілюваних форм у всіх видах мистецтва, і особливо в стінопису.

У 1927 році в Одесі оголосили конкурс на створення ескізів розпису Східної торгової палати, в ньому взяли участь не тільки досвідчені майстри, а й початківці. Одним з переможців конкурсу і став Г. Довженко. Виконані на основі вивчення східної мініатюри і українського народного мистецтва розписи є цікавою спробою пластичної інтерпретації ідеї дружби народів, ділових зв'язків людей різних країн.

Масштабність постаті художника яскраво прослідковується у його співпраці з творчою інтелігенцією України. Особливо ціною та продуктивною була співпраця Г. Довженко із професором монументального мистецтва М. Бойчуком. Поділяючи теоретичні настанови бойчукістів щодо «розвитку монументального та різних форм виробничого декоративно-прикладного мистецтва», а також можливістю звертатися до широких мас народу, Г. Довженко опиняється у колі однодумців і в 1925 році вступає до Асоціації революційного мистецтва України [2].

У 1928 році Г. Довженко разом з групою київських монументалістів бере участь у розписах Селянського санаторію в місті Одесі на Хаджибеївському лимані. В даній роботі виконує декоративне оздоблення плафону в залі для глядачів, обрамлення сюжетних фресок, порталів і вікон, де відчувається прагнення до стилістичної єдності орнаментальних і сюжетних розписів, бажання підкреслити характер архітектури.

В 1930 році він деякий час працював художником на Першій Державній кінофабриці в місті Одеса. Саме тут відбувається перше знайомство художника з видатним українським кінорежисером О. П. Довженком. Робота на кіностудії вимагала від митця інших, відмінних творчих умінь і навичок, якими він володів як художник-монументаліст, але розширювала діапазон його творчих можливостей. Нова робота відкривала нові грані його таланту: навчила бачити пластичний розвиток образу в часі, розуміти роль ритму, руху в розкритті основної думки твору. Як художник він оформив фільми «Перекоп», «Право батьків», «25000», «Охоронець музею» [3].

У 1930 році Г. Довженко запросили на викладацьку роботу до Київського художнього інституту, - провадити заняття з малюнку та живопису на архітектурному факультеті. Цей період він працює переважно в галузі станкового живопису та звертається до теми соціальної боротьби на селі. Про вивчення вітчизняної спадщини XIX століття, про прагнення до психологізму в живопису свідчить картина «Шевченко в казематі» (1938), де не тільки поза і жести рук, вираз глибоко замисленого обличчя поета, а й тьмяне освітлення, в якому раптовими спалахами світилися приглушені червоно-сині барви, створювали відчуття драматизму і душевної тривоги [3].

З початком Другої світової війни Г. Довженко вимушений виїхати з родиною у Душанбе проте й там відразу включився в роботу. Очолив секцію Спілки художників, працював учителем малювання, співпрацював з місцевою газетою та створив близько сотні олівцевих і акварельних портретів. А в 1943 р. бере участь в організації виставки «Таджикистан в дні Великої Вітчизняної війни». Після завершення війни, митець повернувся до Києва й починає працювати у новоствореному Інституті монументального живопису і скульптури при Академії архітектури УРСР, де «розробляє питання синтезу мистецтв».

Він стає автором винаходу різьблення по сирому тиньку з розписами на основі поліхлорвінілових синтетичних смол, за що одержав авторське свідоцтво Державного Комітету по відкриттях і винаходах при Раді Міністрів СРСР у 1949 році. Також він виступає за відновлення техніки темперного фрескового розпису та мозаїки, чому сприяли реставрацій роботи у Володимирському соборі [2].

1950-ті роки в творчості художника - повна віддача монументальному мистецтву. Що б не малював і не писав він - усе робилося задля подальшого використання цього в архітектурі. Багато часу присвячує вивченню мистецтва орнаменту. Своєрідність характеру пластики, стилістики орнаменту різних народів захоплює його, примушує глибше розуміти традиції української орнаментики. Особливе місце в творчій художника посідає праця над монументальним оформленням міста Нова Каховка, якій було віддано майже п'ять років. Саме в цей період створенню «Кам'яні вишиванки», які збереглися до наших днів та стали мистецьким брендом міста. В роботах Г. Довженка значно поглибилося художнє переосмислення орнаментального мотиву в синтезі з архітектурою, досконалішою стала техніка декоративного різьблення [4].

У 60-х роках художник усе активніше звертається до мозаїки і фрески. Якщо раніше в його творчості мозаїка відігравала роль компоненту оформлення, то тепер Г. Довженко починає шукати рішення мозаїчних панно, що грунтувалися б на використанні кращих стародавніх традиціях. Серед творів цих років вирізняється мозаїчна композиція «Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь» на фасаді кінотеатру «Ровесник» у Києві (1971), в якій художнику вдалося показати оптично-колористичні можливості смальти - улюбленого матеріалу давньоукраїнських майстрів [1].

Творчий доробок художника включає в себе велику кількість тематичних ескізів, над якими Г. Довженко працював наприкінці життєвого шляху. Довгі роки виношував він задуми втілення образів героїв вітчизняної історії - численні аркуші присвячені князям Ігореві, Святославу, Володимиру та гетьману Богдану Хмельницькому. Втілення образу людини-творця - основа ідейно-пластичних пошуків у портретах Т. Шевченка і І. Франка, Лесі Українки і М. Леонтовича. А у численних його пейзажах можна виявити кілька улюблених мотивів - берег з далеким обрієм, весняне буяння природи, мальовничі куточки міста. Всі вони видають в ньому монументаліста за характером сприйняття, бачення навколишнього світу. В них не знайдемо емоційного нюансування й мінливого настрою. Його вабила могутність природи, її спокійна велич, неповторна гармонія життя. Г. Довженко також зображає натюрморти - букети квітів у глечиках, хліб, фрукти. Але найчастіше малює квітучі або вкриті рясними плодами гілки дерев [2].

Творча енергія Г. Довженка ніколи не згасала. Він перебував у вічному пошуку нових ідей, мотивів та шляхів вдосконалення.

В 2019 році виповнюється 120 років з Дня народження Г. Довженка, який усе своє життя присвятив монументальному мистецтву. Його роботи відомі не лише в Україні, а й за її межами. А за розроблення і застосування поліхлорвінілових смол у розписах Г. Довженко одержав авторське свідоцтво Державного Комітету по відкриттях і винаходах при Раді Міністрів СРСР у 1949 році. Ми маємо повернути забуте ім'я нашого земляка та на його прикладі самовідданості своїй справі творити майбутнє України.

І на останок хотілося б привести вислів мистецтвознавця Піта Таша: «Завжди є можливість думкою здолати межі, реально відтворюючи наш день, наше сьогодні, наш, якщо хочете, спосіб життя». І саме Г. Довженко в своїй творчості репрезентував відчуття свободи та наповненості. Його художні замисли не обмежувались рамками тогочасної культури, а були втілення краси української культури та могутності людського духу.

Список використаних джерел

Довженки // Мистецтво України: Біографічний довідник / Упорядники: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський. За редакцією А. В. Кудрицького. К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. С. 213.

Спілка художників України. Григорій Довженко. Каталог виставки творів / В. В. Рубан. Київ, 1983. С. 3 - 12.

Тернавська Г. Майстер. До 100-річчя заслуженого художника України, нашого земляка Г.О. Довженка // Голос Башта- нщини. 1999. 16 грудня. № 100 (8505). С. 2.

Шедеври Півдня України - кам'яні вишиванки Нової Каховки. Роботи Григорія Довженка в Новій Каховці 1952 - 1953 роки // Нова Каховка. 2016 р.

Размещено на Allbest.ru