Естетична виразність української графіки у національних мистецьких практиках ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Естетична виразність української графіки у національних мистецьких практиках ХХ століття

Гоцалюк А.А.,

доктор філософських наук, доцент кафедри івент-менеджменту та індустрії дозвілля,

Київський національний університет культури і мистецтв (Київ, Україна)

Анотація

Метою роботи є визначення особливостей вираження естетичної виразності української графіки у національних практиках ХХ століття. Методологія дослідження полягає у застосуванні діалектичного, аналітичного методів для вивчення різноманітності жанрів, технік виконання української графіки ХХ століття; функціонально-інструментальний використовувався для дослідження, в умовах динамічного взаємоперетину усталених традиційних художніх мотивів та нових графічних засобів, утілення естетики образу в українській графіці. Наукова новизна полягає у тому, що поглиблено вивчено особливості естетичної виразності української графіки у ХХ столітті.

У результаті дослідження, зроблено висновок, що новий світогляд початку ХХ ст. сприяв особливому інтересу до графічного мистецтва та виявам його естетичної виразності. Майстри культурно-історичної епохи модерну вбачали у графіці художню галузь з широкими можливостями пластичної художньої мови, сприятливої для пошуку ускладненої умовності образних рішень, зв'язку мистецтва з реальною дійсністю, нового синтезу західноєвропейських мистецьких тенденцій й національних особливостей художнього процесу. Встановлено, що вітчизняна графіка як художньо-мистецький феномен об'єктивується у багатожанрових проявах станкової, книжкової, журнальної, театральної та промислової графіки, екслібрисі, плакаті, малюнку тощо) та плюралізмі художніх стилів і мистецьких напрямків. Визначено, що багатоваріантність й можливість творчого вибору, різна динаміка поширення мистецьких напрямів вірогідно сприяють рівномірному і швидкому розвиткові графічного мистецтва загалом.

Ключові слова: естетична виразність, графіка, художньо-мистецький феномен, національні практики, традиційні художні мотиви.

Annotation

Hotsaliuk A.A.,

Doctor of Philosophy, docent, Kiev National University of Culture and Arts (Kyiv, Ukraine),

Aesthetic extraction of Ukrainian graphics in national artist practicesof the ХХ century

The purpose of the work is to determine the peculiarities of expressing the aesthetic expressiveness of Ukrainian graphic art in the national practices of the twentieth century. The methodology of the research is to apply dialectical, analytical methods for studying the diversity of genres, the technique of performing the Ukrainian graphic of the twentieth century; functional-instrumental was used for research, in the conditions of dynamic interconnection of established traditional artistic motifs and new graphic means, the embodiment of the aesthetics of the image in Ukrainian graphic art. The scientific novelty consists in the fact that the features of the aesthetic expressiveness of Ukrainian graphic art in the twentieth century have been studied in depth. Conclusions As a result of the study, it was concluded that the new outlook of the early twentieth century. contributed to a special interest in graphic art and the manifestations of his aesthetic expression. The masters of the cultural and historical epoch of modernism saw in the graphic arts industry with broad possibilities of plastic artistic language, conducive to finding complicated conditionality of figurative solutions, communication of art with real reality, a new synthesis of Western European art trends and national peculiarities of the artistic process. It has been established that domestic graphics as an artistic and artistic phenomenon are objectified in multi-genre manifestations of easel, book, magazine, theatrical and industrial graphics, exlibris, posters, drawings, etc.) and pluralism of artistic styles and artistic trends. It is determined that multivariance and the possibility of creative choice, different dynamics of distribution of artistic trends are likely to contribute to the uniform and rap-id development of graphic art in general.

Keywords:aesthetic expressiveness, graphic arts and artistic phenomenon, national practices, traditional artistic motives.

Актуальність теми. Історія розвитку мистецтва української графіки протягом століть характеризується синтезуванням неотради- ціоналістичних рис та тенденцій, що у поєднанні з полістилізмом визначило надзвичайно широкий і багатий діапазон можливостей її практичного застосування. Незмінною особливістю національної графічної традиції є повага до досягнень минулого, одночасно з його творчим переосмисленням, створення і розвиток різноманітних шкіл, що й становить основу вітчизняного неотрадиціоралізму у графіці. Наукові дослідження графічного мистецтва ХХ ст., як концептуального об'єкту історії мистецтва, сприяють прогнозуванню подальшого розвитку цілісного комплексу духовної культури України зі збереженням прогресивної національної ідентичності у європейському та світовому культурному контексті шляхом осмислення й акумуляції традицій вітчизняної графіки під впливом розвитку сучасних естетичних смаків та потреб.

Аналіз досліджень і публікацій. Проблематика естетичної виразності української графіки у національних практиках ХХ століття не достатньо вивчена у науці. Однак окремі питання присвячені графічному мистецтву та практикам досліджувалися у роботах: І. Бучковської, М. Гуска, О. Лагутенка, О. Луців, В. Скляренка та ін.

Метою статті є визначення особливостей вираження естетичної виразності української графіки у національних практиках ХХ століття.

Виклад основного матеріалу. Українське образотворче мистецтво першої чверті ХХ ст. позначилося прагненням синтезування новаторського пошуку й елементів неотрадиціоналізму. Творчий стиль видатного художника-графіка й ректора Української академії мистецтв Г. Нарбута формувався під впливом ренесансних ідей німецького живописця, рисувальника, гравера й теоретика мистецтва А. Дюрера, традицій неокласицизму та модернізму. 1917 р. він зацікавився створенням ілюстрованої «Української абетки, в якій досяг лаконічності малюнку, поєднаного з вишуканістю композиції та колористики, витонченою технікою, бездоганним художнім смаком. У трактуванні літер митець використовував кращі надбання української рукописної й друкованої книги, а також досягнення західноєвропейських типографів.

Г. Нарбут першим з українських художників висунув принцип архітектурної інтерпретації книги як неповторно єдиного цілого організму, в якому засоби графічного мистецтва відтворюють головну ідею та зміст тексту. Таким чином, відчуваючи художню архітектоніку твору під час його ілюстрування, художник уміло поєднував мистецтво рисунку з книжковим текстом.

Графічно-ілюстративним шедевром є виконана Г. Нарбутом картина «Еней з військом» до поеми І. Котляревського «Енеїда», позначена характерними рисами барокового іконопису й самобутністю козацьких портретів [1, с.167-168]. В ній у гранично лаконічній формі поєднуються художні особливості української іконографії, народної картини та монументального малярства з вирішенням композиції в урочисто- пафосному, героїчному дусі, іманентному поемі І. Котляревського. В роботі Г Нарбута відчувається глибоке творче переосмислення поеми засобами образотворчого мистецтва. Митець славить козаків, надавши їм засобами мистецтва зовнішності античних героїв. Будуючи енергійно- сувору ритміку композиції й використовуючи соковиту колористику українських барокових ікон та козацьких портретів, художник концентровано втілює високу ідею громадянського служіння, особливо актуальну у період національно- визвольної боротьби й Української Народної Республіки.

На основі шрифтів стародрукованих книг Г. Нарбут створив новий український шрифт, який згодом назвали «нарбутівським». Білі й чорні силуети, чіткі лінії та штрихування і інші запропоновані ним засоби графічної техніки з високим художнім смаком втілилися у аркушів. Заголовні літери позначені цілком своєрідною граничною простотою, чіткістю абрисів й стрункістю пропорцій у поєднанні з грайливою пишністю рослинного орнаменту. У домінуючій кількості композицій спостерігаються відголоски українських мотивів: козак, який змахує шаблею, традиційна ліра, вітряки, хатинки, тини, пам'ятки народної архітектури тощо. Стилізовані літери в «Абетці» з примхливим поєднанням різнорідних художніх елементів інтерпретуються як ліричні краєвиди. Наприклад, літера «С» фіксується малюнком велетенського слона, який, ламаючи ногами сосну, крокує до скрині з самоваром та склянками. А зображення літери «Н» асоціюється образом негра у циліндрі, який ріже ножицями нитки. Донині збереглися окремі аркуші у чорно- білому варіанті, призначені для подальшого тонування аквареллю.

Г. Нарбута приваблювала стихія українського народного мистецтва, старовинної народної гравюри, дитячої іграшки й народної картини «Козак Мамай». Його архітектурна фантазія насичувала творчі пошуки митця. Змальовуючи стародавню архітектуру, художник ретельно виписував складне перспективне нагромадження архітектурних колон й малюнок вибагливої паркетної підлоги. Класичні та барокові архітектурні елементи українських церков, соборів та старовинних палаців легко упізнаються в ілюстраціях Г. Нарбута до казок Г,- К. Андерсена, надаючи їм своєрідної національної забарвленості.

У 1930-1940 рр. в Радянській Україні позначені боротьбою художніх напрямів і течій У цей період значного розвитку набуло мистецтво станкової графіки (естампи, станкові малюнки), репрезентовані творчістю М. Жука, І. Падалки та В. Заузе.

Воєнний час вимагав перебудову всього мистецького життя, і в цих умовах саме графіка розвивалася найінтенсивніше. Художня графіка періоду Великої вітчизняної війни представлена здебільшого агітаційними видами образотворчого мистецтва - плакатом і сатиричним малюнком. Збираючи матеріали з метою створення агітаційно- пропагандистських творів, художники бригадами виїжджали на спілкування з фронтовиками, робітниками заводів, колгоспниками. У жанрі антифашистської сатири в цей період були популярними твори художників К. Агніт-Скледзевського, В. Гливенка, О. Козюренка, В. Литвиненка, які самовіддано працювали на перемогу у війні з фашизмом. Потужною ідеологічною зброєю стали агітаційні плакати художника В. Касіяна під назвами «На бій, слов'яни» і «Вражою злою кров'ю волю окропіте» - на тексти Т. Шевченка. Серія плакатів «Шляхами війни» створена О. Довгалем, фронтовими замальовками 1941-1945 рр. відомий Л. Каплан, оригінальну серію плакатів «Україна вільна» й «Дунайська рапсодія» виконав В. Литвиненко, В. Фальчук став автором плакату «Слава радянським партизанам».

Відкриття культурних пам'ятників Трипілля видатним українським вченим В. Хвойком наприкінці XIX - на початку XX ст. змінило свідомість передової інтелігенції, особливо представників художньої творчості. У серії графічних композицій Д. Бурлюка скіфської тематики явний інтерес до петрогліфів (Ілюстрації до книги «Садок Судей II». - СПб., 1915). Мотиви давньої орнаментики використовували у своїх творах М. Бойчук («Під яблунею», 1912-1913 рр.), К. Піскорський («Катерина», 1919) та інші. Художники українського модерну та авангарду звертались до прадавніх джерел і знаходили в них потужну культурну інформацію [2, с. 128].

Потужним осередком неотрадиціоналізму стала Українська академія мистецтв, в якій викладали видатні представники вітчизняної графіки Г. Нарбут, М. Бойчук та В. Кричевський. Незважаючи на відмінності і суперечності у підходах до особливостей графічного мистецтва та шляхів їх розв'язання, зазначеним художникам була властива спільна ідейна основа. У новій українській графічній школі, фундаторами якої вони стали, надзвичайно сильним виявилося неотрадиціоналістичне начало. Важливе місце в їх творчості належало критичному переосмисленню культурно-історичних набутків митців попередніх епох. Зокрема, нарбутівська течія в образотворчому мистецтві - бойчукізм - концептуально ґрунтувалася на ідеї взаємопроникнення двох культурно-історичних середовищ - новітніх західноєвропейських мистецьких течій й усталених традиційних художніх мотивів і форм [3].

Синтетична стилістика М. Бойчука передбачала створення великих настінних розписів, в яких площинність та узагальнення зображень, характерні для візантійського мистецтва, поєднувалась з колористикою українського живопису та народної картини. Митець успішно займався також виготовленням гравюр на дереві, книжкових ілюстрацій та плакатів. До нашого часу збереглися плакати «Шевченківське свято» (1920 р.) й обкладинка для черкаського видавництва «Сіяч» (1918 р.), підписані «Робітня (майстерня) Бойчука» тощо [1, с. 171].

Український художник і графік В. Кричевський уславився як автор обкладинок для книг «Українське мистецтво» (1913 р.), «Українська книга» (1923 р.), «Майстер корабля» Ю. Яновського (1930 р.) і ін. Для його графіки притаманні вміле використання традиційного українського орнаменту, вишукані композиції шрифтових заголовків обкладинок книг. У галузі книжкової ілюстрації успішно творили також художники Г. Лукомський та О. Кульчицька.

У першій третині ХХ ст. графічне мистецтво стає різноманітнішим, охоплюючи різноманітні свої жанри та застосовуючи новітні техніки виконання. Навчання майстрів вітчизняної графіки в цей період здійснювали спеціальні відділення у мистецьких закладах в Києві, Харкові, Одесі, а також у мистецькій студії О. Новаківського у м. Львові (тогочасна Польща). Зазначена доба характерна активною творчістю художників- графіків нового покоління, які залучали до нових творчих технік молодих митців.

Зразки тогочасної вітчизняної графіки, створювані різними мистецькими осередками Харкова, Києва та Одеси (у Радянській Україні), Львова, Станіслава (нині Івано-Франківськ), Чернівців, Дрогобича (за межами радянської держави), Праги, Парижа, Лейпцига, характеризувалися спорідненістю художньої лексики й пошуком нових можливих варіантів залучення мистецьких традицій, художньо- образного вирішування шляхом осмислення діалектичного зв'язку традиційного і новаторського в національному мистецтві.

Артистизмом позначені монохромні, чорно- білі лінорити та дереворити О. Кульчицької. Її зігріті любов'ю до свого народу великі графічні цикли «Історія княжих часів» (1918 р.), «Портрети письменників» (1920 р.), «Лихоліття українського народу» (1930р.), «Народна архітектура» (1931 р.), «Славні жінки минулого» (1934 р.), «Гуцульщина» (1935 р.), «Легенди гір та лісів» (1936 р.), «Архітектура старого Львова» (1939 р.) - становлять неперевершену досі класичну сторінку в історії українського естампу [4, с. 348].

На розвиткові вітчизняної графіки позначилися вагомі впливи загальноєвропейських художніх течій - модерну, символізму, неопримітивізму, футуризму, кубізму, експресіонізму, конструктивізму, функціоналізму, сюрреалізму, Ар Деко, неокласики тощо. Не є дивним, що роботи художників у таких мистецьких обставинах зазнали на собі різні лексичні нашарування, що відобразилося у загальній картині стану українського графічного мистецтва.

Складна динаміка подальшого розвитку мистецтва української графіки реалізовувалась саме через співіснування різноманітних стильових напрямків, серед яких: академізм, модерн, символізм, авангардистські та неоавангардистські течії, поєднання різних культурно-історичних типів: новітніх, традиційних та архаїчних. До активу слід залучити зразки пам'ятників культури, минулих художніх традицій, адже сучасна культура супроводжується різноманітними історичними формами, які відображають органічний зв'язок минулого і сьогоденного. Становлення та утвердження нової художньої мови відбувалося в умовах динамічного взаємоперетину усталених традиційних художніх мотивів та нових графічних засобів утілення образу.

У першій третині ХХ ст. графічне мистецтво стає різноманітнішим, охоплюючи різноманітні свої жанри та застосовуючи новітні техніки виконання. Навчання майстрів вітчизняної графіки в цей період здійснювали спеціальні відділення у мистецьких закладах в Києві, Харкові, Одесі, а також у мистецькій студії О. Новаківського у м. Львові (тогочасна Польща). Зазначена доба характерна активною творчістю художників- графіків нового покоління, які залучали до нових творчих технік молодих митців.

Зразки тогочасної вітчизняної графіки, створювані різними мистецькими осередками Харкова, Києва та Одеси (у Радянській Україні), Львова, Станіслава (нині Івано-Франківськ), Чернівців, Дрогобича (за межами радянської держави), Праги, Парижа, Лейпцига, характеризувалися спорідненістю художньої лексики й пошуком нових можливих варіантів залучення мистецьких традицій, художньо- образного вирішування шляхом осмислення діалектичного зв'язку традиційного і новаторського в національному мистецтві.

Відбулася диференціація мистецтва графіки на численні художні сфери: станкову авторську й естампну графіку, журнальну та книжкову, графіку ужиткову, плакат, екслібрис, ескіз театрального костюму й декорації, малюнок до монументальної графічної композиції тощо. Зазначені форми графічного мистецтва вважалися художньо самодостатніми, їх зразки успішно експонувалися на різного спрямування мистецьких виставках, як в самій Україні, так і за її межами.

Станкові серії, які залишив майбутнім поколінням М. Дерегус, зокрема «Шляхами України» та «Українські народні думи й історичні пісні», позначені романтичністю, вишуканою ліричністю. В них використано нові естампні технології поряд з традиційною аквареллю.

Самобутньою є графічна манера одеського художника Д. Беккера, автора понад 700 екслібрисів, великої кількості ілюстрацій до книг й полотен станкової графіки. Його графічні твори зберігаються у багатьох державних і приватних колекціях України й більше ніж у 30 країнах світу. Витвори художника є відображенням його індивідуального світобачення, позначеного інтелектуальними асоціаціями. В них своєрідно сконцентровано елементи античної символіки, образності епох Відродження й модерну, «приправлені» фантастичними мотивами символізму. Одначе виокремити будь-яку з рис зазначеного ряду майже неможливо [5, с. 208].

З розвитком сучасних комп'ютерних та цифрових технологій асоціюється новий мистецький напрямок - комп'ютерна художня графіка. Авторські естампи виконуються у техніці комп'ютерного принту на широкоформатних плоттерах, струменевих та лазерних принтерах. Художники у роботі над естампом дедалі частіше використовують синтезування станкової і комп'ютерної графіки. Проте надмірне захоплення застосуванням комп'ютерних технологій спричиняє знеособлювання естампу [6, с. 110].

Графічні матеріали й технології, пов'язані з авторським художнім друкуванням, постійно розвиваються й вдосконалюються, дозволяючи художникам-графікам створювати нові візуальні ефекти й складні тематичні композиції, коректувати помилки, допущені у процесі «ручного друкування». Застосовуючи стандартний набір художніх фільтрів і інших можливостей графічних програм, художники втрачають індивідуальну графічну мову, авторські особливості друку. Втрата зв'язку між художником і матеріалом негативним чином позначається на розвитку мистецтва графіки в цілому. В естампах, видрукуваних за допомогою комп'ютерного принту, не відчувається індивідуальної манери автора й спостерігається нівелювання авторської приналежності графічних робіт. Комп'ютерний принт менш коштовний, ніж естамп, видрукуваний на офортному верстаті. Причина - можливості необмеженого тиражування на сучасному поліграфічному устаткуванні.

Новий світогляд початку ХХ ст. сприяв особливому інтересу до графічного мистецтва та виявам його естетичної виразності. Майстри культурно-історичної епохи модерну вбачали у графіці художню галузь з широкими можливостями пластичної художньої мови, сприятливої для пошуку ускладненої умовності образних рішень, зв'язку мистецтва з реальною дійсністю, нового синтезу західноєвропейських мистецьких тенденцій й національних особливостей художнього процесу.

Вітчизняна графіка як художньо-мистецький феномен об'єктивується у багатожанрових проявах станкової, книжкової, журнальної, театральної та промислової графіки, екслібрисі, плакаті, малюнку тощо) та плюралізмі художніх стилів і мистецьких напрямків. Багатоваріантність й можливість творчого вибору, різна динаміка поширення мистецьких напрямів вірогідно сприяють рівномірному і швидкому розвиткові графічного мистецтва загалом. графіка живопис авангард художній

Українська станкова графіка з самого знаходилась у творчих пошуках. Створення у першій чверті XX ст. низки нових видавництв й спеціалізованих літографічних майстерень, організація мистецьких товариств й навчальних закладів сприяли диференціації графічних технік - автолітографії, офорту, гравюрі на дереві й лінолеумі тощо.

Список використаних джерел

1. Абушенко, ВЛ., 1998. `Традиция. Новейший философский словарь', Сост. А. А. Грицанов, Минск, с.724-726.

2. Гуска, М., 2002. `Міфологічна основа символіки живопису українського модерну та авангарду на початку ХХ-го століття' (М. Синякова, Г. Собачко, Д. Бурлюк, К. Малевич, К. Тіскорський та ін.), Матеріали до українського мистецтвознавства, К., Вип.1, с.128-131.

3. Лагутенко, ОА., 2008. `Українська графіка першої третини ХХ століття: загальноєвропейські тенденції та національні особливості розвитку': Дис доктора мистецтвознавства за спец.:17.00.05 «Образотворче мистецтво», Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнологі'ї ім. М. Т. Рильського НАН України, Київ, 429 с.

4. Луців, ОБ., Бучковська, ІЮ., 2010. `Вплив модерну на графіку Олени Кульчицької', Вісн. Нац. ун--ту «Львів. Політехніка», №674, с.345-350.

5. Скляренко, ВМ., Батий, ЯА., Панкова, МА., 2008. `Все об Украине', Предисловие Ю. В. Макарова, Харьков: Фолио, 572 с.

6. Алексеева, ЕН., 2006. `Влияние современных технологий на развитие искусства графики', Вісник, Х., №2: Мистецтвознавство. Архітектура, с.107-111.

References

1. Abushenko, VL., 1998. `Tradicija. Novejshij filosofskij slovar' (Tradition. Newest Philosophical Dictionary)', Sost. A. A. Gricanov, Minsk, s.724-726.

2. Guska, M., 2002. `Mifologichna osnova symvoliky zhyvopysu ukrai'ns'kogo modernu ta avangardu na pochatku ХХ-go stolittja (Mythological basis of the symbols of Ukrainian modernist and avant-garde painting at the beginning of the 20th century)' (M. Synjakova, G. Sobachko, D. Burljuk, K. Malevych, K. Tiskors'kyj ta in.), Materialy do ukrai'ns'kogo mystectvoznavstva, K., Vyp.1, s.128-131.

3. Lagutenko, OA., 2008. `Ukrai'ns'ka grafika pershoi' tretyny ХХ stolittja: zagal'nojevropejs'ki tendencii' ta nacional'ni osoblyvosti rozvytku (Ukrainian graphics of the first third of the twentieth century: pan-European tendencies and national peculiarities of development)': Dysdoktora mystectvoznavstva za spec.:17.00.05 «Obrazotvorche mystectvo», Instytut mystectvoznavstva, fol'klorystyky ta etnologii ' im. M. T. Ryl 's'kogo NAN Ukrai'ny, Kyi'v, 429 s.

4. Luciv, OB., Buchkovs'ka, IJu., 2010. `Vplyv modernu na grafiku Oleny Kul'chyc'koi' (Influence of a modernist on the schedule of Olena Kulchitskaya)', Visn. Nac. un-tu «L'viv. Politehnika», №674, s.345-350.

5. Skljarenko, VM., Batij, JaA., Pankova, MA., 2008. `Vse ob Ukraine (All about Ukraine)', Predislovie Ju. V. Makarova, Har'kov: Folio, 572 s.

6. Alekseeva, EN., 2006. `Vlijanie sovremennyh tehnologij na razvitie iskusstva grafiki (The impact of modern technology on the development of graphic arts)', Visnyk, H., №2: Mystectvoznavstvo. Arhitektura, s.107-111.

Размещено на Allbest.ru