Основа господарчого життя українців. Народні ремесла та промисли: гутництво

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Острозька академія»

Реферат на тему:

«Основа господарчого життя українців. Народні ремесла та промисли: гутництво»

Підготувала:

Студентка Железняк А.О.

Перевірила:

Доктор філол. наук,

професор Янковська Ж. О.

Острог, 2020

План

Вступ

Розділ 1. Що є «гутництво»?

Розділ 2. Як працювали майстри даного напрямку

Розділ 3. Відомі українські гутники

Розділ 4. Гутництво сьогодні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Гутництво - це виготовлення виробів із скла; одне із багатьох ремесел, яке відоме українцям вже понад тисячу років. “Скляне мистецтво” не є таким знаним, як, наприклад, вишивання чи писанкарство. Техніка виконання -- складна і вимагає від майстра терпіння. Але, не зважаючи на це, воно того варте -- такі вироби, неначе зачаровують.

Цікаво, що здійснювалися спроби дослідити гуту в Коростові, яка функціонувала впродовж 1780-1859 рр.

Досягненням гути було варіння золотого рубіну - рідкісного й дорогого скла малиново-червоного кольору, який досягався введенням у скломасу чистого золота. Із такого скла робили наклади для профіток (чашечок для люстр), нитки для декорування скла. Деякі вироби оздоблювали малюванням емаллю та золоченням.

У результаті розкопок виявлено піч, однак через відсутність тиглів, вогнетривів та невеликі площу об'єкта, її функціональне призначення охарактеризовано як піч для відпалу готових скляних виробів. Вона замінювала опічок, який був у склоробної печі в Уневі, і використовувала тепло вихідних газів скловарильної печі.

Також тут знайдено зігнуту склодувну трубку довжиною 105 см, виготовлену ковальським способом зі штаби заліза. На трубці відсутній «нобель» (носик), проте добре зберігся «загубник» - кінець трубки, який склодув бере в губи для видування скла.

Цінність цієї знахідки полягає в тому, що це єдиний екземпляр склодувної трубки XIX ст. в Україні. Цілком імовірно, що вона разом з іншими виробами із заліза виготовлена на гуті металевій, що діяла в одному комплексі зі скляною.

Скло відоме людям уже близько 55 століть. Найдавніші зразки виявлені в Єгипті. В Індії, Кореї, Японії знайдені скляні вироби, вік яких відноситься до 2000 року до н.е. Люди, які жили ще в період бронзового віку , користувались натуральним склом - обсидіаном. З нього виготовляли різноманітний домашній посуд та необхідні інструменти. У музеях зберігаються зразки древніх ножів, паличок, бус та дзеркал із обсидіану.

В Україні скловиробництво припадає на 11--13 століття. Виробництво скла, зокрема скляних прикрас набрало масового характеру: в Києві, Любечі, Галичі . У XVII ст. з'являються гути на Львівщині, на Закарпатті (в околицях Мукачева), а головним чином на Волині.

Розділ 1. Що є «гутництво»?

Гумтництво -- виготовлення виробів із скла, що відоме в Україні понад тисячу років. Точний час його виникнення не встановлено, але в скіфських похованнях уже знаходять намиста зі скла із вкраплюванням різнокольорових барвників. У «Слові о полку Ігоревім» згадується виріб із скла -- «стекляниця».

Назва ремесла походить від слова «гута» (через пол. huta від давн.в-нім. hutte, hutta -- «хата», «халупа», «скляний чи металургійний завод»)^[1], яким колись у багатьох країнах Європи називали конусоподібну будівлю зі скловарною піччю.

Гутники найчастіше працювали сімейними колективами, рідко користуючись найманою працею, і робили це головним чином узимку після завершення польових робіт.

Досить поширеною була оренда гутниками певної частки поміщицької землі разом з лісом, озером, млином тощо. Плата за оренду встановлювалася натурою (скловиробами) або грошима.

Скляним посудом у ХІХ столітті користувалися в основному поміщики, чиновники, купецтво, духовенство, аптекарі. Щодо віконного скла, то воно широко використовувалось як міськими, так і сільськими жителями.

Гутники виготовляли столовий, кухонний, аптечний посуд, місткості для зберігання і транспортування харчових продуктів тощо. Такий посуд дуже часто прикрашався гутним декором (скляними джгутами, розетками, налепами, медальйонами-печатками, дрібним битим кольоровим склом), а також емалевим розписом.

Проте дрібне селянське гутництво ще з XVIII ст. почало зазнавати тиску з боку відповідних мануфактур, створюваних поміщиками і підприємцями. Вже в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. більшість дрібних селянських гут почала різко скорочуватись: вони не змогли перейти на виготовлення гравірованих, шліфованих та пресованих виробів через брак коштів для закупівлі нового технічного устаткування. Дрібні гути продовжували у невеликих кількостях формувати і декорувати традиційний посуд, попит на який до початку 20-х років зберігався тільки на місцевому ринку.

У XVIII -- першій половині XIX ст. поряд із гутами з'являються поміщицькі й магнатські склоробні мануфактури й заводи, на яких працювали здебільшого наймані робітники, нерідко іноземці. Зокрема, під впливом майстрів із Чехії та Богемії поширилася західноєвропейська технологія дуття (богемський кришталь). Склодуви прикрашали свої вироби гутним декором (скляними жгутами, стрічками тощо), розмальовували емалями і навіть золотом.

Скляний посуд продавався у крамницях міст і містечок і набув широкого вжитку На середину XIX ст. гутництво, засноване на ручній праці, починає занепадати, неспроможне конкурувати з великими механізованими підприємствами.

Окреме місце у виробництві гутного скла посідав аптекарський посуд. Окрім того, зі скла виготовляли прикраси, які носили дівчата та жінки. Адже для оздоблення народних костюмів, особливо в регіоні українських Карпат, часто використовувся бісер. З нього виготовляли гердани та силянки -- бісерні прикраси у вигляді смужок, які виконували роль головного убору у дівчат, або ж просто носились на шиї.

Модним стає «богемське скло» з його чистотою й прозорістю. Видувне скло набуло масивності з використанням рифлення поверхні, оптичних ефектів. Характерним для українського скла є ліплення, що підкреслює його гутну природу та вдосконалює техніку гарячого декорування виробів. Протягом XVIII ст. домінуючим став так званий «халявний» спосіб виготовлення віконного скла .

Розділ 2. Як працювали майстри даного напрямку

Гутне скло отримували шляхом сплавлювання при високій температурі у великих глиняних горщиках (тиглях) піску, вапняку і поташу. Вироби з гутного скла майстер-склодув створював безпосередньо біля скловарної печі шляхом вільного видування або за допомогою форм. Кожний виріб відзначався індивідуальністю і неповторністю. Гутне скло відрізнялося кольором, прозорістю, полиском і чарівною здатністю передавати заломлення, гру світла. Назва промислу походить від слова “гута”, що означає скловарну піч.

Основний інструмент гутника - залізна труба з дерев'яним мундштуком. Вихопивши з вогню розплавлену масу, майстер видуває скляні вироби. Трубка довжиною від 1,20 до 1,60 метрів. З часу виходу цієї трубки, в Сирії в 1-му століття до н.е., майстри змогли виготовляти скляні вироби та надавати їм форми.

Сировина для виробництва скла: кварцовий пісок, вапняк, сода. 50 кг скла плавиться приблизно дві години. “Варити” його слід при температурі 1400^о С, і тільки коли воно стає м'яким та пластичним, можна почати створювати твори мистецтва. Для прикладу, з ужиткового це - жіночі прикраси і ґудзики.

Ремісники-склярі виготовляли різнокольорове, віконне і лампове скло, кришталь. Вони володіли технікою видування, орнаментування тощо. Створювали речі для буденного користування, прикраси та іграшки.

Гутники, як правило, працювали в сімейному колі. Плодоносним періодом для них була зима, коли всі польові роботи були завершені. Гутна справа досягла величезних успіхів, змінившись із суто ужиткового рівня до повноцінного, яскравого мистецького явища.

Скляним посудом у ХІХ ст. користувалися чиновники, поміщики, купці, аптекарі. Щодо віконного скла, то його можна було побачити як у міських, так і сільських домівках.

У народному побуті користувалися чарками, питушками, братинами, стопками, шкаликами, рюмками, склянками, пивними кулями, глечиками тощо. Всі ці вироби традиційно оздоблювались у народному стилі. Всі ці речі найчастіше робилися із зеленого, а також із білого, жовтуватого, синього та рожевого скла.

Склодуви тримали в таємниці рецепти і прийоми скловаріння і передавали їх з покоління в покоління.

Розділ 3. Відомі українські гутники

На західноукраїнських землях у XVI ст. були відомі гути в околицях Старого Галича, Белза і Потелича, а на початку XVII ст. -- у Підгірцях на Львівщині. У середині XVII ст. існувало близько 20 гут на території Київщини, Полтавщини, Чернігівщини і три гути -- на Закарпатті. У XVIII ст. на Чернігівщині працювало понад 120 скловарних майстерень.

Спочатку це були невеликі мануфактури з кільканадцятьма робітниками, які поступово розширювали свою діяльність. Українські майстри гутництва збагатили світову спадщину художньої культури унікальною типологічною групою скляних виробів -- фігурним посудом для зберігання рідини (XVIII--XIX ст.).

За словами гутника зі стажем Анатолія Гоголя, єдиним місцем в Україні, де можна справді “пізнати” скло, є Львівська академія мистецтв. Він зі щемом згадує часи розквіту Львівської кераміко-скульптурної фабрики, де творили найвидатніші митці всього радянського простору. Та попри всі фінансові та територіальні негаразди, Львів і надалі продовжує продукувати гутників.

Руслана Кобаренко, «вчорашня» студентка кафедри художнього скла академії мистецтв, зізнається, що лише під час навчання дізналася, що таке “художнє скло”. Школяркою їй подобалося моделювання одягу, а згодом вона «закохалася» у вітражі.

Тут головне - вдало підібрати коефіцієнт термічного розширення, щоб виріб зі скла не тріснув. Попри те, що вітражна справа складна ще й фізично, за словами Руслани Кобаренко, сьогодні більшість вітражистів - дівчата. «Коли я навчалася в академії, - розповідає Руслана, - у моїй групі не було жодного хлопця. Викладачі нас дуже шкодували - це все-таки важке скло, піч, висока температура…» Руслана вчилася у таких метрів як Орест Принада, Олег Янківський, Франц Черняк та інші.

У Львові займаються вітражами і цілі подружжя, як-от Олег Корда з дружиною, які віддали цій справі 12 років. “Ми працювали навіть у Почаївській лаврі”, - розповідає пан Олег. Щоб виготовити 1м² художнього скла треба два тижні клопіткої праці. Таку роботу вітражисти оцінюють у 500-600 доларів. Зараз вони займаються ще й мозаїкою.

Ще один великий майстер гутного скла. У численних роботах Павловський виступає і як автор, і як виконавець. Він виготовляє вироби гутним способом, при якому свій завершений вигляд вони отримують ще в гарячому стані у скловарній печі.

Такий спосіб здавна був відомий в Україні. Пошук -- ось головне у роботі Павловського. У кожній з речей майстра проявляється своє ставлення до матеріалу, свій набір художньо-виражальних засобів, своя система образних уявлень.

Пластичність -- одна з унікальних якостей скла, яке, на думку майстра, має гнучкість чи не живої істоти. Для усього створеного гутником Павловським за багато років характерні найбільш природні для скла форми кулі і краплі. Звідси у його творах округлість форм і м'який, плавний силует. Свої вироби майстер урізноманітнює несподіваним поєднанням пропорцій, кольором, декором.

З початку творчої діяльності Павловський працює і над побутовим посудом, і над фігурними посудинами, і над дрібною пластикою. Виробів багато, але основне місце серед них займає утилітарний посуд. Фігурний посуд, що здавна існував в Україні, -- улюблений жанр Павловського.

Поетичне уподібнення форми посуду ведмедю, барану, козлу, птиці, рибі -- характерне як для раннього періоду творчості майстра, так і для виробів останніх років. Склодув уникає натуралізму, прагне до лаконічності та головну увагу зосереджує на декоративному відображенні реальних форм.

Розділ 4. Гутництво сьогодні

В Україні це ремесло було поширене на території Київського, Чернігівського та Волинського Полісся. Це зумовлено наявністю значної кількості потрібної сировини. Поташ, який використовували для виготовлення скла, добували із спаленого дерева. Окрім того, там знаходилися поклади піску, крейди, вапна, тугоплавких глин.

У першій половині XX ст. скляний посуд та інші вироби виготовляли в Україні на спеціальних заводах. Відродження національних традицій гутництва почалося лише у повоєнний період.

Так, у 40--60-х роках у Львові працювали видатні майстри гутництва Петро Семенко, Мечислав Павловський і Йосип Гуляпський. Вони першими почали відновлювати форми давнього українського гутного посуду, започаткувавши, таким чином, у сучасному склоробстві фольклорний напрям. скловиробництво дуття національний україна

Традиції виготовлення художнього скла зберігаються й донині у кількох містах України, зокрема в Києві та Львові, де працюють спеціальні фабрики. Гутництво продовжує існувати як один із видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Водночас на місці деяких колишніх гут розвинулося сучасне скляне виробництво.

Найпоширенішим серед скловаріння сьогодні залишились: видування, пересування, прокатка та витягування. До видування відносять лампи, вази та пляшки. До пересування ґудзики, а до прокатки листи. Для витягування залишились труби.

Також не менш відомим залишилось венеціанське скло. Це вироби зі скла, сюди входять люстри, прикраси, статуетки та дзеркала, що прийшли до нас з міста Венеція. Ще вживають назву «мурманське скло», яка пов'язана з відомими склодувними майстернями з острова Мурано, де досягли надзвичайних успіхів в обробці скляних виробів, їхньому забарвленні та декоруванні.

На території України й дотепер є багато населених пунктів, що називаються Гута, Буда, Майдан (майданом називали вирубану ділянку лісу, яка залишалася на місці колишнього виробництва поташу з деревного попелу) або мають назви, похідні від цих слів. Їх нараховують близько сотні.

Висновки

Українські майстри гутництва збагатили світову спадщину художньої культури унікальною групою скляних виробів -- фігурним посудом для зберігання рідини. Ємкості для рідини були надзвичайно оригінальними: у формі ведмедів, коней, баранчиків, качок тощо. Тваринна форма є витоками давньослов'янських культур. Згідно з віруваннями, такий посуд оберігав оселю від нещастя. У XIX ст. художні промисли почали занепадати, а великі гути змушені були перейти на виготовлення одноманітного посуду. З часом, скляна промисловість остаточно витіснила ручне склоробство.

На щастя, традиції виготовлення художнього скла зберігаються й донині. У кількох містах України, зокрема в Києві, Львові та Івано-Франківську, працюють спеціалізовані фабрики.

Гутництво розвивалося в руслі європейських тенденцій, увібравши в себе кращі досягнення тутешніх склярів. Промовистим щодо цього є поява кольорового скла та техніки філіграні на західноукраїнських землях уже наприкінці XVI ст. - лише через декілька десятиліть після її винайдення у Венеції. У поєднанні з місцевим колоритом та традиціями розпису вітчизняні гутники поряд із виготовленням масового посуду, створювали оригінальні та технічно складні вироби, не поступаючись у майстерності венеціанським та, згодом, чеським склярам.

Список використаної літератури

1. Гутництво: Електронний ресурс - [Режим доступу] https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%83%D1%82%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE (02.03.2020)

2. Гутництво - прадавнє «скляне» мистецтво: Електронний ресурс - [Режим доступу] https://folkmoda.net/articles/hutnytstvo (02.03.2020)

3. Гутництво: Електронний ресурс - [Режим доступу] https://traditions.in.ua/remesla/1557-gutnytstvo (02.03.2020)

4. Гутництво - прадавнє «скляне» мистецтво: Електронний ресурс - [Режим доступу] http://dp.ridna.ua/2017/06/25/hutnytstvo-pradavnje-sklyane-mystetstvo/ (02.03.2020)

5. Гутництво - традиційний промисел в Україні: Електронний ресурс - [Режим доступу] http://memorua.org/?p=1512 (02.03.2020)

6. Гутництво - древнє ремесло українців: Електронний ресурс - [Режим доступу] https://vseosvita.ua/library/prezentacia-gutnictvo-drevne-remeslo-ukrainciv-134243.html (02.03.2020)

7. Гутництво: Електронний ресурс - [Режим доступу] https://www.facebook.com/512224532219420/posts/1990213011087224/ (02.03.2020)

8. Гутництво: Електронний ресурс - [Режим доступу] https://sites.google.com/site/ukraienskiremeslatrad/remeslaukrain/biseropletenie (02.03.2020)

Размещено на Allbest.ru