Музичні витоки східних культур на прикладі японського театру

Размещено на http://www.allbest.ru/

МУЗИЧНІ ВИТОКИ СХІДНИХ КУЛЬТУР НА ПРИКЛАДІ ЯПОНСЬКОГО ТЕАТРУ

Антошко М.О.

Національна музична академія України імені

П.І. Чайковського ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4105-7519

Анотація. Розглянуто проблему витоків музичного мистецтва та виховання у стародавньому Китаї. На основі вивчення питань з філософсько-релігійним навантаженням, знаходимо відповіді на постановку питання музичного мистецтва країн Сходу, адже саме східна філософія здійснила вплив на світогляд та культуру цих країн. В статті представлені головні періоди, що відобразили яскраві моменти у становленні культури Китаю. Також у роботі висвітлено періоди становлення японського театру Но, Кабукі та лялькового театру бунраку, які здійснили значний вплив на розвиток театрального та культурного життя не тільки Японії та Китаю, а й усіх країн Сходу. Було виокремлено історичні імена діячів, які безпосередньо вплинули на розвиток китайського мистецтва, завдяки яким були з'ясовані культурні традиції країн Сходу. Вивчення проблем театрального мистецтва, його витоків та періоду становлення. На основі вивчення даної проблематики, виявлено процеси розвитку культури Китаю.

Ключові слова: культура Китаю, музичне мистецтво, культурні традиції, театр Японії.

театр китайській японський кабукі

MUSICAL ORIGINS OF ORIENTAL CULTURES ON THE EXAMPLE OF JAPANESE THEATER

Antoshko Marina

National Music Academy of Ukraine named after P. Tchaikovsky

Summary. The problem of the origins of musical art and education in ancient China is considered. Based on the study of issues with the philosophical and religious load, we find answers to the question of musical art in the countries of the East, because it is the Eastern philosophy that influenced the worldview and culture of these countries. The article presents the main periods that reflected the bright moments in the formation of China's culture. The historical names of the figures who directly influenced the development of Chinese art, through which the cultural traditions of the East were clarified, were distinguished. Studying the problems of theatrical art, its origins and period of formation. Based on the study of this problem, the processes of Chinese culture development were discovered. Of great significance is the choral art in China's culture. As a result of growing interest in this kind of art, choral groups will begin to appear, various competitions and festivals, master classes will be organized, the repertoire of works of works will begin to increase, and so on. Famous scholars who raised issues of Chinese choral culture were Zhou Zhensun, Yang Li, Sun Yu, and others. It should be noted that the role of music was special, because it accompanied all ritual ceremonies. These mystical events reformed Confucianism, which gave rationality and logic to all. One of the important features of Chinese music is the inseparable unity of poetic text and music, as well as the connection of music with gesture and dance, the interconnection of vocal music with phonetics of folk language. The peculiarity of Chinese music also manifests itself in the use of various musical instruments made from a variety of natural materials.The Chinese theater was in the fullest sense of the people. The musical side of the classical theater is distinguished by the inseparable unity of sound, words and dance. The circle of images, mood, techniques of acting is characterized by a certain type of melody, rhythm, composition of the orchestra. The period of formation of Japanese theater No, Kabuki and bunrak puppet theater, which made a significant impact on the development of theatrical and cultural life not only of Japan and China, but of all countries of the East, is also covered in the work. Keywords: Chinese culture, musical art, cultural traditions, theater of Japan.

Постановка проблеми. Ознайомлення та вивчення проблеми культури музичного мислення країн Сходу, зокрема Китаю та Японії.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблема музичної культури завжди цікавила науковців. Вивченням культурної спадщини країн Сходу займались: Д. Кітлі, М. Леве, Д. Мейджор, К. Чан, Дж. Лю, А. Райт, Ф. Токей, С. Цоерен, Д. Кнектегес, Р. Матер, Дж. Хайта- уер, Х. Франкель тощо. Відомим китаєзнавцем був італійський монах Маттео Річчі (1554-1610), який прожив значний період часу в Китаї, вивчив мову та традиції. Саме він виклав на китайській мові християнські догми. Питання театрального мистецтва підіймали В. Виноградова, В. Малявін, С. Фіцджеральд та інші. Культура Китаю досліджували представники китайського мистецтва як Чжень Чжен-до, Ху Мань, Ван. Отже, ми бачимо, що питання театрального мистецтва та культури музичного мислення країн Сходу крізь призму китайської філософії не достатньо було вивчено.

Невирішені раніше частини загальної проблеми полягають в тому, що крізь призму вікових традицій висвітлити проблему музичного мислення та музичної культури країн Сходу, зокрема Китаю та Японії. Донести проблему філософської думки Китаю, що здійснювала свій вплив на мистецтво східних країн. Відтворити роль театру в Японії.

Ціль статті (постановка завдання) полягає у вивченні проблеми культури музичного мислення східних країн, зокрема Китаю та Японії.

Виклад основного матеріалу дослідження. Музика здавна займала чільне місце у релігіях та мала досить потужну силу впливу на свідомість народу. Питаннями вивчення музичних канонів в європейський музиці займались І. Джумаєв, З. Імамутдінов. Також відомі праці Б. Деви Чайтаньї, який присвятив їх вивченням музичної культури Індії та Г. Вірановського, роботи якого присвячені вивченню музики у китайських релігіях.

Витоки китайської культури починаються з діяльності правителів Яо, Шуня, Юя, які царювали в ІІІ тисячолітті до н.е. Однак більш суттєві знахідки в культурній діяльності відносяться до доби правління династії Шан (1766-1123 рр. до н.е.). Відмінністю культури китайського народу від західних культур вважається прагматичність та раціональність мислення. Одним з важливих чинників культури китайського народу була етика та адміністративна дільність. У світогляді культури країни з'являються герої, основними рисами характеру яких є справедливість та мудрість, відмінно від героїв західних країн, які наділені містичними силами. Етичний раціоналізм, в основі якого були ритуалізовані дії, був фундаментом культурного життя китайського народу. Етика сформувала традиційну культуру Китаю. Філософські вчення - конфуціанство, даосизм та буддизм згодом трансформувались. Роль філософського вчення конфуціанства завжди була значною, адже була основою у підкоренні релігіозно-етичних норм в політиці та адміністрації. Прихильники релігіозних поглядів даосизму спонукали розвиток таких наук як - астрологія, алхімія, китайська медицина тощо, адже привертали увагу людей, що досліджували в духовній сфері, в ірраціональній. Свій вплив на культуру Китаю здійснив буддизм, який яскраво проявився в літературі та архітектурі. Розквіт буддійської культури приходиться на ІІІ-[V століття, що яскраво позначилось на архітектурі (з'явились комплекси Лунменя, Юньга- на, Дунхуана), а також на добу Сун (Х-ХІІІ століття), що яскраво проявилось у живопису. Серед відомих пам'яток китайської літератури є «Книга пісень» або «Шицзин», яка включає в себе оди, гімни, вірші тощо. Перші твори датуються періодом Західної Чжоу (XI століття до н.е.) по середину епохи Весни (VI століття до н.е.). Традиції «Книги пісень» продовжив Цюй Юан (348-278), який вважається засновником авторської поезії. Однією з відомих од автора є «Скорбота вигнанця», що являється фундаментом жанру «фу». Відомим поетом також був Сун Юй (290-223), який продовжив у своїх творах жанр «фу» та став відомим своїми одами «Гори високі Таї» та «Ода про безсмертну». Літературна спадщина Китаю дуже різнопланова, про що свідчить безліч віршів «фу» династії Хань (206 р. до н.е. - 220 р.н.е.), віршів «ші» династії Тан (618-906), віршів «ци» династії Сун (960-1279), романів династії Мін (1368-1643) тощо. Свій розвиток китайська література продовжила в епоху династій Вей (220-265) та Цзінь (265-420), коли відомими поетами стали Цао Цао, Цао Пі, Цао Чжі, Жуань Цзи, Цзи Кан, Тао Юаньмін тощо. Вершиною розвитку поезії вважається династія Суй, Тан та Сун. В період правління династії Тан з'явилось «Повне зібрання таньських віршів», куди увійшли твори відомих літераторів, серед яких - Лі Бо (701-762), Ду Фу(712-770), Бо Цзюйі (772-846), Сикун Ту (837-908), Ван Вей (699-761) та інші. Саме в період епохи Тан появися жанр віршів «ци», який досяг своєї вершини в епоху Сун. Також ця епоха відома завдяки появі перших прикладів китайської повісті («Нефритова Гуаньінь», «Несправедлива кара»). Епоха династії Юань відома появою літературного жанру «цзацзюй» («Образи Доу Е», «Західний флігель»), який яскраво відображений у літераторів Ван Шіфу, Чжень Гуанцзу, Гу- ань Ханьцин. Серед відомих класичних романів епохи Мін та Цін слід назвати: «Річні заводи» Ші Найаня, «Подорож на Захід» У Ченьєня,«Сон в червоному теремі» Цао Сюєціня. Отже, говорячи про мистецтво Китаю, бачимо, що свого розквіту вону досягло під час правління династій Сун і Тан. Саме в цей період свій розвиток починає й театральне мистецтво, до якого входило близько 300 традиційних жанрів, серед яких - «китайська опера», драма, танцювальна драма (балет). Традиційна опера в Китаї завжди привертала увагу, особливо Пекінська опера - цзінцзюй, хе- бейська опера - пінцзюй, шаосинька опера - юєцзюй, хенанська - юйцзюй, гуандунська - юєцзюй тощо. Основу пекінської опери складають традиції аньхуейської опери, також виконавська техніка кунської й цинцянської опер й фольклорні здобутки. Персонажі цієї опери вирізняються гримом, який передає характер та настрій героїв [7]. Виокремлюються чотири основні ролі: чоловіча - шен, жіноча - дань, маска - цзин, клоун - чоу. Під час вистави використовуються спів, ре- читація, а також елементи акробатичних трюків та бойових мистецтв. Для зображення яких-не- будь дій використовується різна жестикуляція. Відомими вистави вважаються «Переполох в небесному палаці», «Осіння ріка», «Легенда про білого змія», «П'яна красотка», «Імператор Цао Цао й вчений Ян Сюй». В більш пізній період починають ставитись вистави: «Цюй Юань», «Гроза», «Канава Дракона», «Кун Фаньсень». Цікавим був балетний жанр, який прославився постановкою: «Чай Е летить на луну», «Лян Шаньбо й Чжу Ін- тай», «Роман на річці Міньцзян», «Принцеса Елань». В процесі формування культури китайського народу починають формуватися види традиційної музики, до якої відносяться - пісні, танцювальна музика, музика пісенних сказів, інструментальна й оперна музика. Цікавими й відомими стали твори для циня - семиструнного інструменту: «Гуанлінсань», «Сюїта з 18 частей для флейи хуцзя», «Кругова засада» та інші. В період Сун та Тан з'явилась музична вистава - дацюй, де поєднувались танці, спів та інструментальний супровід. Відомі твори цього жанру: «Іч- жоу», «Лянчжоу». Пізніше цей жанр перероджується в оперу та баладу, основою яких став фольклор. Цікавим видом китайського музичного мистецтва було пісенно-розповідне мистецтво, сутність якого становила доповідь про історичні події в супроводі з музичним інструментом. Виконувались ці номера завдяки участі одного або декількох акторів під акомпанемент цимбал, барабану, балалайки або китайської скрипки. Цей вид мистецтва яскраво відображав національний колорит та фольклор китайського народу. На культурне життя Китаю здійснювали вплив інші країни Європи. «Великий шовковий шлях», який було прокладено у II столітті до н.е. посольством Ужан Цяня став вікном у Європу. Адже, завдяки йому почалось перевезення китайського шовку в інші західні країни та Китай здобув назву «Країна шовку». Завдяки торгівлі, країна розпочала й свій культурний розвиток. Так, мистецтво починає свій розквіт в добу Тан (618-906 рр.), Сун (960-1279 рр.) та Юань (1260-1368 рр.). Завдяки зв'язкам з Індією, до культури Китаю приходить філософія буддизму, індійське образотворче мистецтво, архітектура, музика, медицина тощо. В добу Сун (Х-ХШ століття) починає свій розвиток музичне мистецтво, зокрема відомим жанром «ци» стає романс. Китайські твори мали переважно романсовий характер. Вірші жанру «ци» своїм корінням йдуть від пісень «Шицзіну» (XI-VI століття), які були фундаментом літературного надбання Китаю. Свій вплив на становлення жанру романсу здійснили народні пісні юефу, а також пейзажна лірика та вірші стилю Юнмін періоду IV-VI століття. Поряд з цим простежується схожі моменти з поезією «цзіньтіши», що притаманні добі Тан (618-907). Вірші жанру «ци» пересікаються з народною піснею, отже фольклорні на- бутки не залишаються осторонь. Згодом починається реформація жанру, адже вірші починають використовуватись без музичного супроводу. Автором таких творів став Су Ши. Як зазначає дослідник Я. Шекера, «За дослідженнями китайського вченого Інь Фа-лу (їх наводить В. Петров), якщо пісні «Шицзіну» виконувались під супровід «витонченої музики» (яюе), народні пісні юефу доби Хань та періоду Південних та Північних династій - під так звану «чисту музику» (цін'юе), то пісні ци - під акомпанемент легкої, застольної музики (яньюе), яка була занесена в західні землі Китаю ще у IV ст. н.е. з Індії та Середньої Азії, а пізніше проникла до центрального Китаю і поширилася в суспільстві за доби Тан. Очевидно, саме така легка, грайлива музика спричинила розвиток у ци вільніших правил римування (порівняно з віршами жанру ши), які остаточно окреслилися саме за сунської династії» [7]. Саме в добу Сун поезія була яскравим відображенням філософії даоських, конфуціанських та буддійських вірувань. Творцем поетики даної епохи став Оу Ян-сю (1007-1072). Появляється збірка «Серед квітів» («Хуацзянь») 907-960 роки. Збірка випромінює світлий та стрункий стиль, романтику жанру. Темами збірки були переважно життя та побут знатних слоїв населення. У XII столітті Су Ши та Сінь Ці-цзі починають у віршах підіймати теми суспільної дійсності. Зокрема, цій поезії притаманна багатоплановість прихованого смислу, недомовки та завуальованість. Поезія діб Сун та Тан мають свою відмінність, що побудована на різних філософських поглядах. Наприклад, вірші епохи Сун підіймають філософські питання, а от поезія доби Тан становить ціль постановки поезії на рівень, що стане символом філософії життя. Вірші доби Сун віддзеркалюють безтурботність, а от поезія епохи Тан більш манірна та витончена. Засновником філософії доби Сун був Су Дун-по. Його поезія поєднувала даоське та буддійське вчення. Кількість мелодій, на яких базувались вірші було небагато. Ця система віршів знаходить своє відображення у творах більш пізнього періоду, зокрема у поезії митців: Мао Цзе-дуна, Ху Ши, Го Мо-жо, написані мовою байхуа, що було віддзеркаленням поезії «ши» та «ци» [7].

Говорячи про музичне мистецтво країн Сходу, слід згадати й про музичну культуру Японії, яка надавала велику роль театру, зокрема театру «Но» і «Кабукі», фундамент яких складається з анімістичних елементів японської культури. Зокрема, виділяються п'ять театральних жанрів японського мистецтва, а саме: бугаку, но, ке ген, бунраку й кабуки. Бугаку - це танок церемоніального характеру, який є частиною придворного ритуалу та відноситься до періоду VIII століття. Цей танок успадкував вплив китайського, корейського та індійських елементів. Розквіт театру но відноситься до Х^століття, фундаментом його стала дзенська естетика буддизму, яка відтворювала філософію, що все швидко плинне. Жанр но відтворює ритуалізовані дії, побудовані на релі- гіозних поняттях. Серед творів, що відображають театр но є «Окіна» (X століття), яка побудована на трьох ритуальних танцях: мольба про мир, родючості й довгому житті. Театр но поєднує літературний текст, акторську гру, танець, музику й хор. Особоливу роль відіграє костюм та маски акторів, які є відображенням почуттів та емоцій актора. Важливим є те, що всі жіночі ролі в театрі но виконують чоловіки. Частиною театру но є кеген - інтермедії комічного характеру, які виконують роль зняття підвищенного емоційного характеру під час серйозних драматичних сцен театру но. Театр «Но» виокремлює більш серйозні картини, характерні для образів самураїв та воїнів. Це підкреслює й канонізовані пластичні рухи акторів. Відмінно від театру «Но», театр «Кабукі» виник пізніше, близько XVII століття й був спрямований на розкриття сцен більш реального світу, життя, побуту та торгівлі народу. Цей театра був близьким усім прошаркам народу. Появою своєю цей театр завдячує танцівниці Окуні, яка виконувала танці та розігрувала невеликі театральні сцени в храмах та на вулицях міста. Ці танці мали вільний характер, тому були замінені: жіночі танці на чоловічі. Згодом, характер творів став більш стираманним й відображав сюжети з легенд, самурайських епосів, історичних хронік тощо. Відомими драматургами, що надавали сюжети для кабукі були Тика- мацу Мондзаемон (1644-1694), Цуруя Намбоку (1755-1829), Каватаки Мокуамі (1816-1893). Актори театру кабукі обов'язково мали свій стиль сценічного руху, танцю, пантоміми, сценічного фехтування, акробатичного мистецтва. В театрі використовували переважно грим, адже маски не користувались попитом. При музичному оформленні використовувались флейти, барабани, палочкі кі з дерева. Паралельно з традиціями театру кабукі, розвивався ляльковий театр бунраку. Відомими драматургами, що писали для цього жанру: Тикамацу Мондзаемон (1644-1694), Кі-но Кайон (1633-1742), Такеда Ідзумо ІІ (16911756), Намікі Сосуке (1695-1751), Міссі Сераку (1696-1772), Тімакацу Хандзі (1725-1785) [4].

Отже, музика здавна займала чільне місце у релігіях та мала досить потужну силу впливу на свідомість народу. У Китаї тісно пов'язані конфуціанські, даоські та буддійські традиції.

У VI столітті в Японії починає формуватись буддійське мислення, що зумовило появу в музичному вихованні появу піснеспівів сьомго, які діляться по різновидам: гімни, твори з коротких фрагментів, що отримали назву сенріцу - кеї, рецитація буддійських сутр, поеми релігійного змісту, декламаційний спів буддійських текстів. Саме в добу Сун (XIII століття) починають розвиватись китайські традиції, з'являється багато різних китайських інструментів. Завдяки буддизму починають розвиток театральні жанри - наприклад, танцювальна драма в масках гігаку, танцювальна драма ноо, спів сьомьо. Релігійний вплив перенісся на музику Кореї, яка поєднала традиції китайської та японської культур. Починають виконуватись монахами пісні хвачхон в супроводі селянського оркестру, також вплив відчувається у театральних постановках, де поєднані елементи буддійської містерії з корейськими народними фарсами.

Висновки. Отже, витоки музичного мистецтва та виховання давнього Китаю та Японії своїм корінням уходять в давнину. Культура країн Сходу відрізняється культурною єдністю та своєрідністю.

Однією з важливих особливостей китайської музики - нероздільна єдність поетичного тексту і музики, а також зв'язок музики з жестом і танцем, взаємозв'язок вокальної музики з фонетикою народної мови. Своєрідність китайської музики виявляється і у використанні різноманітних музичних інструментів, виконаних з різноманітних природних матеріалів. Китайський театр був в повному розумінні народним. Театр в Японії також користувався популярністю, адже тематикою був народний побут, історичні події тощо. Музична сторона класичного театру відрізняється нерозривною єдністю звуку, слова і танцю. Коло образів, настроїв, прийомів акторської гри характеризується певним типом мелодики, ритміки, складом оркестру. Отже, мистецтво Китаю та Японії є цікавою й не до кінця вивченою темою, що зумовлює потребу в подальшому розвитку даної проблематики.

Список літератури

Алкон Е. Музыкальное мышление Востока и Запада. Владивосток : Издельство Дальневосточного Университета, 1999. 128 с.

Вен Дзюнь. Жанрова система народно-пісенної культури Китаю : автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства : 17.00.03. Київ, 2004. 17 с.

Гришелева Л.Д. Формирование японской национальной культуры. Москва : Наука, 1986. 286 с.

Иофан Н.А. Культура древней Японии. Москва : Наука, 1974. 261 с.

Садокова А.Р. Японский фольклор. Москва : ИМЛИ РАН, 2001. 256 с.

Сунь Цуньинь. Справочник хорового искусства. Шанхай : Шанхайское музыкальное издательство, 2001. 710 с.

Шнеерсон Г. Музыкальная культура Китая. Москва : Музгиз, 1952. 251 с.

Reference

Alkon E. (1999). Muzikalnoe mishlenie Vostoka i Zapada [Musical thinking of the East and West]. Vladivostok : Izdelstvo Dalnevostochnogo Universiteta. (in Russian)

Wen Jun (2004). Zanrova sistema narodno-pisennoi kultury Kutau [Genre system of folk song culture of China] (PhD Thesis). Kyiv : National Untitled M.P. Drahomanov. (in Ukrainian)

Gryshleva L.D. (1986). Formirovanie iaponskoy nazionalnoy kultyri [Formation of Japanese national culture]. Moscow : Science. (in Russian)

Yofan N.A. (1974). Kultyra drevney Iaponii [Culture of ancient Japan]. Moscow : Science. (in Russian)

Sadokova A.R. (2001). Iaponsky folklor [Japanese folklore]. Moscow : IMLI RAS. (in Russian)

Sun Tsunin (2001). Spravochnik horovogo iskusstva [Directory of choral art]. Shanghai : Shanghai Music Publishing House. (in Ukrainian)

Shneerson G. (1952). Musikalnaia kultura Kitai [Musical Culture of China]. Moscow : Muzgiz. (in Russian)

Размещено на Allbest.ru