Домодерні, модерні та постмодерні детермінанти ідентичності в культурі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Домодерні, модерні та постмодерні детермінанти ідентичності в культурі

Алікберов Р.Д.,

аспірант кафедри етики та естетики

Стаття присвячена детермінантам ідентичності в культурі. Процес культурної глобалізації визначено в контексті домодерних, модерних та постмодерних трансформацій культуротворчості. У домодерному просторі культури ініціаторами модернізації були світові релігії та великі імперії. У модерному -- націо-держави, у постмодерному -- бізнес та ЗМІ. Культурна глобалізація охарактеризована в модальностях екстенсивності, інтенсивності та динаміки. Зроблено висновок про те, що у сучасному просторі культуротворення виникає ситуація осмислення транскультурної, транснаціональної і транстипологічної ідентичності, яка всі образи людиниурівнює і водночас ставить на різні "п'єдестали”. Підкреслюється, що масове суспільство як суспільство одномірне, суспільство гвинтиків, модераторів і медіаторів є суспільством банальної інформації. Вона доходить до всіх, не обминає нікого, стає тим негативним, нігілістичним дискурсом, який все далі й далі відсуває людину від її людяності. Людська цілісність стає проблематичною, тому виникає те, що називають «кризою ідентичності», «кризою цивілізації».

Ключові слова: культура, ідентичність, домодерн, модерн, постмодерн, модернізація.

The article is about the determinants of identity in culture. The process of cultural globalization is defined in the context of pre-modern, modern and post-modern transformations of cultural creation. In the pre-modern space of culture, the initiators of modernization were the world's religions and great empires. In the modern - nation states, in the postmodern - business and media.

Cultural globalization is characterized by modalities of extensiveness, intensity and dynamics. The article concludes that in the contemporary space of cultural creation there is a situation of comprehension of transcultural, transnational and transtipological identity, which equates all images of a person and at the same time places them on different "pedestals”. It is emphasized that the mass society as a one-dimensional society, the society of cogs, moderators and mediators is a society of banal information. It reaches all, doesn't bypass anyone, becomes that negative, nihilistic discourse that keeps pushing people away from their humanity. Human integrity becomes problematic, which is why it is called the "crisis of identity”, the "crisis of civilization”.

Keywords: culture, identity, premodern, modern, postmodern, modernization.

Постановка проблеми

Культурна глобалізація, як і глобалізація взагалі, не має усталених механізмів її ідентифікації. Так, скептики вважають, що глобалізація є суто надуманою реальністю і більше свідчить про діалог культури, а ті геопо- літичні прорахунки, які виникають в контексті зіткнення світових цивілізацій, зовсім не свідчать про те, що культура мусить якось змінюватися під впливом інших культур. Існує також більш толерантна лінія інтерпретації, яка свідчить про постійні трансформації в культурі. Так, трансформації поєднують у собі екстремізм, лінію екстенсивного розвитку, локалізм як зосередженість у своїх культурних засадах.

Людина як образ різних епох, культур стає синтетичною, її ідентичність визначається як симбіоз. Вона розшукує риси ідентичності, хоча ці риси задані як формульні формати, коридори спілкування, образи буття. Людина сама стає медіатором, ретранслятором адаптивних стратегій різних цінностей, тих чи інших можливостей бути в якомусь іншому просторі. Головне, щоб ці простір і час були передбачуваними, культивованими, не чужими для людини, бо тільки тоді може відбутися ідентифікація.

Аналіз публікацій та досліджень

Проблема соціокультурної ідентичності вивчалася З. Бауманом, М. Вебером, Д. Гелдом, Е. МакГрю, Д. Голдблаттом, Д. Перратоном, С. Хатінгтоном та ін. [1; 2; 3; 5], проте мало визначені культурологічні аспекти ідентичності в культурі як системотворчий чинник.

Мета статті - визначити провідні моделі та механізми формування соціокультурної ідентичності глобалізаційних проблем в домодерну, модерну та постмодерну добу.

Виклад основного матеріалу

Д. Гелд, Е. Мак- Грю, Д. Голдблатт, Д. Перратон зазначають, що існує тенденція до перебільшення або недоцін- ки масштабів глибини сучасних форм культурної глобалізації: «Починаючи приблизно з кінця XVIII століття ці старі форми культурної глобалізації поступилися місцем, з одного боку, новоутвореним націям-державам, національним культурам та на- ціональним-культурним інституціям, а з іншого - розвитку і поширенню на Заході нових секулярних ідеологій та методів мислення, переважно лібералізму, соціалізму та сциєнтизму» [3, с. 396].

Звичайно, велику роль відіграють такі засоби передання інформації, як телеграф, повітряне сполучення та кінематограф, усі ті технічні інсти- туціональні зміни, що відбувалися у XX столітті та продовжують розвиватися зараз. Уся культурна сфера стає надзвичайно політизованою, національна ідентичність загострює свої параметри, а культурні цінності стають більш крихкими, розмиваються у контексті культурної взаємодії. Важливо зазначити, що рух об'єктів, знаків і людей у просторі міжконтинентального обміну інформацією виявляє інші проблеми щодо визначення власне ідентичності акторів глобалізації.

Якщо говорити про ретро перспективу культурної глобалізації, то проявляються певні модальності цього руху: екстенсивність, інтенсивність і динаміка. Екстенсивність свідчить про те, наскільки цей рух захоплює все нові й нові території. Інтенсивність - наскільки власне нова ідентичність набуває пріоритетних ознак. Динаміка свідчить про той вплив і ті зміни, які відбуваються у контексті розповсюдження давно відомих глобальних міграційних процесів.

У до модерну добу каталізатором глобалізації ставали світові релігії. У політичному аспекті актором глобалізації стає імперія як чинник, що здійснює процеси централізації та децентралізації, захоплення нових територій, розповсюдження політичної влади. Імперія в добу докласичного модерну ставала єдиним політичним фактором і актором мобілізації культурно-історичного потенціалу. Отже, суттєвою для імперії була централізація, яка ставала одним із головних принципів забезпечення життєвості влади в досить складних умовах. Так, римська імперія не мала конкурентів в тому, наскільки вона ефективно впроваджувала власні функції і намагалася адаптувати всі інші країни в межах своєї політичної експансії.

Зараз ми можемо побачити у багатьох африканських країнах блискучі римські амфітеатри як свідоцтва збереження у століттях імперського імпульсу Риму. Важливо, що Рим з точки зору культивації та розповсюдження влади використовував прості й чіткі механізми. Так, актантами глобалізації виступали прості реалії - дороги. Дорога була головною артерією, з допомогою якої відбувався зв'язок між центром та периферією. Якщо Рим будував дороги і вони ставали однією із важливих ознак культурного імперіалізму і культурного глобалізаційного впливу, то Британська імперія вже в більш пізньому періоді знайшла свій шлях глобалізації, який пов'язаний з таким комунікаційним винаходом, як телекомунікації. У 1837 році було вперше винайдено і продемонстровано телеграф, а ще раніше було успішно перевірено сеанс електрозв'язку на великій відстані між Вашингтоном і Балтимором.

Отже, домодерна система ідентичності тримається на релігійній основі, тотальній сакралізації реальності, ідентичність тут не підпадає під сумнів, вона навіть нікого не цікавить. Ідентифікація розповсюджувалася тематично разом з релігіями, а носієм політичної влади та ідентифікатором єднання виступали імперії. Втім, вже у Новий час, за доби модерну, Британська імперія стала одним з колонізуючих доменів культурного експансіонізму. Тому можна говорити про іспанський вплив, французький і інші культурні ініціації, що здійснювали країни-колонізатори. Ці країни створювали культурну селекцію на підставі запровадження католицизму.

Згодом доба модерну характеризується головним ідентифікатором, яким виступає націоналізм як психологічне та культурне утворення, що поєднує спільноту нації з політичним, культурним проектом, спрямованим на самовизначення держави як націо-держави.

За модерної доби інтегративними інституціями стають в політичному аспекті націо-держави, а в релігійному аспекті відбувається секуляризація. На перший план виходять ідеологічні чинники, а власне націоналізм як принцип гомогенізації суспільства, що стає актантом (зазначимо, що не актором, а саме актантом), тому, що він охоплює багато акторів різних країн і як найбільш абстрактний і універсальний чинник стає трансценденталією мо- дерніського руху.

У Великій Британії, Франції, Іспанії виникають молоді нації, які активно підтримують державну систему, і з'являється та національна ідентичність, яка формує периферію експансіоністського впливу. Таким чином, сама по собі система націо-країн і націо-держав має як відцентрові, так й центро- біжні потоки свого формування. Реформування національної ідентичності за доби модерну і власне національних культур було широким рухом, який привів до формування тієї західної культури і західного образу буття, що адекватно описали М. Вебер, В. Зомбарт та ін. Найважливішим було те, що виникали певні системи регулювання відносин, коли держава, уряд проводили політику щодо питань націоналізації, запровадження національної мови, створення систем освіти, а також підтримки всіх засобів трансформації національного ладу, строю, культурного простору через такі засоби, як телеграф, телефон, радіо, телебачення та ін. Тобто, можна стверджувати, що доба модерну є періодом широкої інституалізації культури, більш того, інтенсифікації, засвоєння все нових і нових анклавів медіа, пов'язаних з комунікативними інноваціями.

Також виникають транснаціональні секулярні ідеології, що також стають акторами глобалізації, - це переважно лібералізм і соціалізм. Ця контр- позиція або диспозитив надзвичайно сильно впливає на спільноти, де відбуваються певні змагання між країнами, що сповідували ліберальні цінності і країнами, які сповідували комуністичні цінності, будували так звані реалії соціалізму.

Дослідники відмічають, що соціалізм з його особливими варіаціями сформувався у результаті досліду капіталістичної індустрії та урбанізації Європи в ХІХ столітті, як наслідок класової боротьби та переведення ідеологічних регулятивів у площину філософської рефлексії. Тобто, модерн як «незавершений проект» зараз знов регенерується у неомодерній та постмодерній реальності, але сутність полягає у тому, що вся транснаціональна реальність глобалізації знайшла нових акторів. Такими акторами стали, замість релігії, ідеологічні чинники, утворюються нові актанти, тобто те універсальне підгрунтя, на основі якого і формується певний актор як продуцент політичного й ідеологічного впливу.

Культури тим чи іншим чином починають трансформуватися після 1990 року, коли простір соціалізму й комунізму став ненадійним, зникає в пострадянських країнах, але продовжує свою раритетну функцію легітимації всіх процесів глобалізації у Китаї та інших країнах. Так, знов виникає моноцентризм, де західна цивілізація набуває домінуючої ролі і сама по собі ідентичність визначається як прозахідна. Зараз в Росії і в Україні актуалізується ідеологія націоналізму, де, з одного боку, розігрують карту євразійського простору, євразійської спільноти, що повертає нас в євразій- ство початку XX століття Лева Карсавіна, Миколи Трубецького та ін., а, з іншого боку, виникає більш широка модель ідеології євразійства на підставі ШОС, БРИКС, які стають певною альтернативою прозахідних неомодерних угрупувань на кшталт ЄС та атлантичного впливу, що стають гіперглоба- лізаційним анклавом.

Цей простір є надзвичайно конфліктним, надзвичайно динамічним з точки зору пріоритетів. Зазвичай, ця надзвичайність досить гостро реагує на зміни у культурному горизонті. Досить широко розвиваються телекомунікації, виникає мережа Інтернет, інформації стає доступнішою, а її сприймання симультанним, коли продуцент комунікативного процесу стає водночас і реципієнтом глобалізації. Кожен із індивідів, кожна особистість стає і актантом, і актором, і суб'єктом дискурсу, а також об'єктом культуротворення. Це настільки новітня конфігурація, яка не могла існувати, ані в домодерні, ані в модерні часи.

У домодерні часи ідентичність не була проблемою, вона реалізувалася у релігійному, сакральному просторі. У модерні часи ідентичність теж не була проблемою, адже вписувалася у націо-про- стір і в простір лібералізму. Лібералізм піднімав індивіда на п'єдестал, а націо-культура визначала індивідуальну спільність нації як владну конфігурацію, від імені якої і діяли держава, всі політичні, економічні та інші агломерації, системи і конфігурації взаємодії. У постмодерні часи ситуація змінюється й змінюється настільки радикально, що універсум стає мультиверсумом. Тобто, універсом як цілісність, де антропологічні пріоритети були головними, усувається мультиверсумом, де поруч з людиною, яка орієнтована на казуальні імперативи етики та логіки, на раціональну сферу продукування своїх цінностей, існує хаотична, ризоматична реальність комунікативних спільнот.

Отже, акторами глобалізації пізнього постмодерну стають культурні та мультикультурні корпорації, глобальні культурні ринки. Мистецтво набуває розгорнутої системи маркетингу та менеджменту. Реклама, піар-інституції, дизайн несуть у собі величезний простір комунікації. Людина потрапляє в простір розширення глобалізації у культуру повсякдення, масову культуру.

«Повстання мас» призводить до того, що вся сутність глобалізації зводиться до трансформації формульних образів, одноформатних гіперструк- тур, малохудожніх кінофільмів. Зігмунд Фройд з його вертикалізацією особистості та «трьохактною» системою (Его, Суперего, підсвідоме) стає надзвичайно популярним [4]. Так, якщо використати схему чи модель Фройда, то можна сказати, що глобалізація, застосовуючи Суперего як загального наглядача, «куратора» всіх актів, використовує його в інвертованому вигляді - як аналог підсвідомого.

Втім, Его як раціоналізований індивід стає актуальним і важливим актором у добу глобалізації модерну, а остання структура починає актуалізуватися власне в постмодерну добу глобалізації. Ця схема є досить блідою, але вона певним чином свідчить про те, наскільки шлях усунення релігії, секулярізації призводить до того, що сам по собі глобалійський імпульс все нижче й нижче занурюється у підсвідомість. Тобто, ми можемо бачити ситуацію, що та організаційна корпоративна структура, яка виникає у добу модерну, трансформується у контексті універсалізації, глобалізації як певний «неомодерн».

Виникають трансатлантичні корпорації, між- культурні, надкультурні, навіть міжцивілізаційні анклави, союзи. Все це свідчить про те, що корпоративна диверсифікація, вкладений капітал у будівництво різних типів медіа-продуктів, дизайн- продуктів, продуктів масової культури, зростання кількості новітніх об'єднань, виробників різних галузей культурної індустрії (модної індустрії, рекламної індустрії, а також телекомунікаційних корпорацій, комп'ютерних фірм), створюють своєрідну інформативну структуру, тобто новітні системи освіти культурного будівництва, які потребують нової сингулярної казуальності. Так, вже досить гостро сегментована реальність культури, селекція відбулась на рівні специфікації просування товару на ринок, а товаром стає медіа-продукт або дизайнерський продукт, рекламний продукт, модний продукт та ін., у цій ситуації брендинг як генера- лізований маркетинг стає провідним механізмом генеративних та інтегративних спонукань.

Індустрія поп-культури продукує своєї регуля- тиви в межах таких «мега» реалій, як радіо, музична індустрія, ТБ-простір, планетарне відео. Це не просто поп-музика або культура хіп-хоп з її розгалуженими образними анклавами, як реп, рейв- культура, рок-культура, що має своє відлуння в певному сценизмі видовища. Тетралогія постмодерної культури презентована рок-сценою, панк-сценою, реп-сценою, рейв-сценою та ін. Це ті комунікативні спільноти, які стають актантами глобалізації культури. Тобто, широкими платформами для національного, інтернаціонального, та мультикультурного самовираження. Можна стверджувати, що межі між актантами, акторами і суб'єктами культури розмиваються у просторі тоталлогії комунікації.

Кожен носій культурного впливу, якщо він стає симультантним актором, поєднує у собі всі конфігурації медіації або презентації цілісності культури, починаючи від узагальнених, абстрактних і закінчуючи конкретним натуралізованим індивідом, який виходить на сцену і вокалом або музичним виконанням долає бар'єри часу і простору. Все це свідчить про новітню конфігурацію ідентичності, яку можна визначити як «поліактор», «полікуль- турні», «полімедійні» інсталяції образу. Медіа стає не одним каналом - медіацією, а багатовимірною, багатоканальною медіальною системою. Тобто, системи ідентифікації визначаються надзвичайно динамічно та неупереджено.

Потрібно зазначити ще один аспект - ми розглядали культурну трансформацію (домодерну, модерну і постмодерну) як певний генезис парадигм, в діахронії. Адже їх можна розглядати також і в синхронії, бо постмодерн як конфігурація культу- ротворчості активізує домодерні, модерні інтенції ідентичності. Тобто, міф, релігія, світські релігії, секуляризовані релігії (ідеології) застосовуються у різних модальностях свого існування, за домінантою імагінації як найбільш активного коду ідентичності.

Актуалізується ідея прогресу, яка стає «усталеним розвитком», актуалізується ідея лібералізму, що тут же знаходить собі контрпозицію «обмеженого лібералізму» або консерватизму. Тобто, сам по собі постмодерн у його синтагматичному визначенні культурних адеквацій стає поліморфним, а цей поліморфізм не є лише пресловутою плю- ральністю, а утворює синтематику як проксеміку (вчення про засвоєння простору культури), що несе в собі синтез діахронії та синхронії. Діахронія знімається синхронією образних адеквацій. Образ неомодерну так само є міфологічним, релігійним та раціоналізованим. Це дає можливість людині бути «громадянином земної кулі», що само по собі вже є суто глобалізаційним підходом. Так, громадянин земної кулі на власному ТБ-екрані може впливати на інформацію не лише шляхом переключення трансляції тих чи інших каналів, але й шляхом інтерактивного втручання у цей простір.

Вже поширені програми інтерактивного простору, в якому людина стає продуцентом сприймання і передання ТБ-інформації. А саме електронні інфраструктури, мовні інфраструктури стають акторами і актантами глобалізації, бо забезпечують конкретику передання якогось ТБ-продукту, контенту, який на екрані відіграє певну роль у поширенні інформації.

Важливо також відмітити, що вся та продукція, яка зараз стає транснаціональною і власне створює ресурс глобалізації культури, циркулює земною кулею і більшим чином належить до масової культури. Саме масова культура стає тим могутнім інтегративним простором ідентичності, де людина як пересічний мешканець мегакультурної планетарної сцени легко себе індентифікує з тими героями, які є досить формульними персонажами «Світових війн» та ін., вписуються у певний чіткий ранжир і схематику форматів образних імплікації.

Сама по собі географія масової культури є настільки широкою, що вона прийшла в Китай, в Індію, прийшла в ті країни, які раніше були зовсім не передбачуваними як реципієнти маскуль- ту. Прийшла в пострадянський простір, де сама масовість корегується тими націократичними та етнографічними іміджами, брендами, які утворюють селекцію інформації, задають свій особливий формат. Це пов'язано, зокрема, з естрадою, шоу- бізнесом, бо вони реалізують свою акт-продукцію національною мовою, а саме інтонування, вокал і музичний простір, звичайно, належать до певної культури.

Втім, гібридність цього продукту не викликає сумніву. Виробництво і передавання цієї продукції, яка адаптує англомовні пісні, що входять в національний простір України, Росії, інших країн, адаптує всі ті інтенції, які походять від чорного репу, ганст-репу і репу більш культивованого. Все це певним чином стимулює відтворення національно спрямованих проектів, які, з одного боку, нівелюють космополітизм масової культури, а, з іншого боку, створюють ту ідентичність, яка є автентичною для певної країни.

Нігілізм, що приходить в пострадянський простір після розчарування в комуністичному минулому, в так званому «реальному соціалізмі», долається сучасною націократичною ідеологією. Це особливо стосується України, де на екранах раніше дружньої країни (Росії) ми бачимо абсолютно не- автентичні демаркації, де вся ситуація з органами влади в Україні визначається як «нацистська», пов'язана з фашизмом та ін.

Отже, ті партикулятивні процеси, які відбуваються в культурі в контексті глобалізації, перетворюють ідеологізовану прагматику культуротворен- ня, яка визначається як соціокультурна прагматика, в орієнтацію на тотальне споживання інформації. Споживач все оцінює в системі ранжирів прайс- листів і кодів конотації знакових систем, що є прийнятними для певного формату спілкування, тієї чи іншої аудіо-продукції, медіа-продукції та ін. Цінність генералізується у полі соціальної дії, якщо її місце займає більш високий актант, такий, як добро, істина, краса. Адже ці актанти не мають цінової вартості, не можуть продаватись так, як продається якийсь культурний продукт. Саме тому оцінка вступає в конфлікт з цінністю, а цінність вступає в конфлікт з вічними категоріями культури, які є етичними, естетичними та релігійними.

детермінанта ідентичність культура

Висновки

У сучасному просторі культуротворення виникає ситуація осмислення транскультурної, транснаціональної і транстипологічної ідентичності, яка всі образи людини урівнює і водночас ставить на різні п'єдестали. П'єдестали - великі та маленькі - нагадують пам'ятники кладовищ, обеліски. Все це разом створює те розмаїття увіковічення пам'яті сьогодення, яке ніяк не може здійснити амнезис (згадування) однієї великої істини, що культура може існувати лише тоді, коли існує людина. Масове суспільство як суспільство одномірне, суспільство гвинтиків, модераторів і медіаторів є суспільством банальної інформації. Вона доходить до всіх, не обминає нікого, стає тим негативним, нігілістичним дискурсом, який все далі й далі відсуває людину від її людяності як культурності, цілісності соціуму, цілісності культури.

Людська цілісність стає проблематичною, тому виникає те, що називають «кризою ідентичності», «кризою цивілізації». Втім, будь-яка криза як фантом, як примара, як маркер ситуації глобалізації культури сучасності, постсучасності не є одвічною. Вона долається, культура як велика система, більш того, як системогенез різних культурних практик, виробляє в собі механізм долання кризових станів. Глобалізація - одна з таких системних конструкцій, що є адекватною або не адекватною викликам та ризикам часу, адже вона визначає модус універсального і локального у вимірі антропологічних констант культури, де людська цілісність як великий актант є необхідною достатньою реальністю спів-буття Буття, за М. Бахтіним, для осмислення цілісності культури і всіх її трансформатив- них процесів.

Список використаних джерел

1. Бауман З. Идентичность в глобализирующемся мире / З. Бауман. - [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.lovievich.ru

2. Вебер М. Избранные произведения / Вебер М. - М.: Прогресс, 1990. - 804 с.

3. Гелд Д. Глобальні трансформації / Д. Гелд,

Е. МакГрю, Д. Голдблатт, Д. Перратон; пер. з англ.

В.Курганського, В. Сікори. - К.: Фенікс, 2003. - 548 с.

4. Фрейд 3. «Я» и «Оно». Труды разных лет / Зигмунд Фрейд. - Тбилиси: Мерами. - кн. 1. - 1991. - 397 с.

5. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций и преобразование мирового порядка / Самуєль Хантингтон; пер. с англ. Т. Велимеев, Ю. Новиков. -- М.: ООО „Издательство АСТ”, 2003. -- 603 с.

References

1. Bauman Z. Identichnost v globaliziruyushimsa mire / Z. Bauman. - [Elektronniy resurs]. - Rezim dostupa: http://www.lovievich.ru [Zygmunt Bauman Identity in the Globalizing World].

2. Veber M. Izbrannie proizvedeniya / Veber M. - M.:

Progress, 1990.-804 s. [M. Weber Selected works].

3. Geld D. Globalni transformasii / D. Geld, E. Mak- Gru, D.Goldblatt, D. Perraton; per. z angl. V Kurganskogo,

V.Sikoru. - K.: Feniks, 2003.-548 s. [David Held, Global Transformations / David Held, G. McGrew, David Goldblatt,

Jonathan Perraton].

4. Freyd Z. “Ya” i “On”. Trudi raznix let / Zigmund Freyd. - Tbilisi: Merami. Kn. 1. - 1991. - 397 s.[ Sigmund Freud].

Xantington S. Stolknovenie tsevilizatsiya s preobra- zovaniye mirovogo poryadka / Samuel Xantington; per. S angl. T. Velimeev, Y. Novikov. -- M.: OOO „Izdatelstvo AST”, 2003. -- 603 s. [Samuel Huntington The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order].

Размещено на Allbest.ru