Ландшафт як чинник формування національної ментальності та культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет будівництва і архітектури

Ландшафт як чинник формування національної ментальності та культури

Лакуша Н. М.,

кандидат філософських наук, доцент,

доцент кафедри філософії

Анотація

В статті на основі міждисциплінарного підходу визначено ландшафт як чинник формування національної ментальності та культури у цілісному життєвому просторі, регіонах; встановлено взаємозв'язки сукупності чинників, серед яких визначальним є ландшафт (природно-кліматичні умови та геополітичні характеристики території, в яких проживає і яку займає суб'єкт культури; господарсько-культурний тип як тип діяльності суб'єкта культури та власне тип культури; світогляд та ментальність суб'єкта культури; події етнічної історії та рівень соціально-економічного розвитку спільноти (тобто історичного та соціально-економічного буття суб'єкта культури); обґрунтовано закономірності цих взаємовідношень та взаємодії у практиці індивідуальних та культурно-соціальних форм у системі стосунків: «людина -- природа», «Я -- Ми», «мислення -- буття». З'ясовано, що основоположним щодо усіх названих чинників є ландшафт, а шляхом обґрунтування кожного із перелічених і встановлення між ними причинно-наслідкових зв'язків отримаємо розлогу цілісну характеристику етнічної спільноти, її традиційно-побутової культури з використанням геокультурного, історико- антропологічного, діяльнісного та ціннісного підходів. ландшафт національний ментальність культура

Ключові слова: ландшафт, етнос, людина (етнофор), ментальність, світогляд, культура.

Annotation

Based on the multidisciplinary approach the landscape is defined as a factor for formation of national mentality and culture in the integral living space and regions in the present article. The interconnections of a set of factors are determined. Among them, the determining factor is the landscape: natural climatic conditions and geopolitical characteristics of the territory which the subject of culture resides and occupies; economic and cultural type as an activity of the subject of culture and the proper type of culture; mind view and the mentality of the cultural subject; the events of ethnic history and the level of socio-economic development of the community (i.e. the historical and socio-economic existence of the subject of culture).

The regularities of these interconnections and integrity are substantiated in the practice of individual, cultural and social forms in the system of relationships: «man -- nature», «I -- We», «thinking -- being». The landscape is found to be fundamental for all these factors. is, and By justifying each of these factors and establishing causal relationships between them, a comprehensive explanation of the ethnic community, its traditional and everyday culture is highlighted with the use of the geocultural, historical, anthropological, activity and value approaches.

Keywords: landscape, ethnos, man (ethnophor), mentality, mind view, culture.

Виклад основного матеріалу

Стисле визначення поняття ландшафту як загального характеру місця, простору, місцевості обумовив його використання в науковому слововжитку як метапоняття для позначення об'єктивної (природної) реальності та суб'єктивного сприйняття - «природний ландшафт як природно-територіальний комплекс», «урбаністичний ландшафт», «культурний ландшафт», «освітній ландшафт», «ландшафти пам'яті», «антропогенний і техногенний ландшафт» тощо. Це спонукає вчених природничої сфери та гуманітаристики шукати нові ракурси міждисциплінарних досліджень, які набувають значення на теоретико-методологічному рівні та у зв'язку із необхідністю вирішення важливих практичних питань геополітики, регіоналістики, конфліктології, етнології, екології, культурфілософії, освіти тощо. Однак, не менш важливо з огляду на сучасні трансформації в бутті людини (або ж спільноти - регіональної, національної, світової) актуалізувати проблему ландшафту як природного чинника формування ментальності та культури.

Для створення умов безпечного існування і прогресивного розвитку людини і спільноти виникає потреба глибше пізнати природу та суперечності взаємозв'язку між природно- кліматичними умовами, зокрема ландшафтом, у яких сформувалася чи/та проживає спільнота, та ментальними настановами, процесами етно- та націогенезу, державотворення, розвитком культури, становленням національного характеру, а також зуміти організувати життя з урахуванням тенденцій зміни цього зв'язку як загального та часткового, причини і наслідку тощо.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Роль кліматичних та природних умов у процесі формування ментальності та культури не варто абсолютизувати, водночас, цей аспект не варто і недооцінювати. Це твердження є апріорним для нашого дослідження як таке, що відповідає набутому наукою знанню у вивченні природи етносу, його менталітету та культури від часів Античності і до сьогодні у працях Демокріта, Гіпократа, Геродота, Полібія, Страбона, Ш. Монтеск'є, А. Тюрго, Г. Бокля, Ф. Ратцеля, Г Гегеля, І. Канта, І. Гердера та інших.

Проблема зв'язку природного середовища, ментальності, культури та історії була предметом досліджень низки українських вчених минулого і сьогодення, які, окрім цього, зробили значний внесок у розвиток світової та української філософії, літератури, освіти, історіографії, культурології, політології тощо. Зокрема це праці М. Костомарова («Дві руські народності», «Книга буття українського народу»), М. Грушевського («Історія України-Русі», «На порозі нової України»), О. Кульчицького («Український персоналізм. Філософська й етнопсихологічна синтеза»), Д. Чижевського («Філософія і національність»), Є. Маланюка («Нариси з історії нашої культури») та низки інших.

Проблематика ментальності, національного характеру та культури в цілісності питань формування ідентичності та цивілізаційного поступу України посідає значне місце у працях сучасних українських філософів В.Андрущенка, А. Бичко, І. Бичка, П. Гнатенка, Р. Додонова, О. Забужко, С. Кримського, М. Михальченка, О. Нельги, М. Поповича, І. Старовойта, С. Стоян, А. Толстоухова, В. Храмової та інших.

Варто зазначити, що проблема ментальності, національної ідентичності та культури, чинників їх формування, значення в цивілізаційному розвитку людини (етнофора) та спільноти тривалий час ігнорувалася, була на периферії наукового пізнання і лише в останні десятиліття стала предметом широких міждисциплінарних теоретичних дискусій та вивчення. Зокрема, на межі природничого й соціогуманітарного знання, як комплексна синтезуюча дисципліна сформувалась регіоналістика, яка досліджує процеси діяльності людини та створювані нею матеріальні та духовні цінності в рамках географічного простору регіону. Географічна складова регіоналістики, як зазначає Я. Верменич, включає в себе опис природних умов і ресурсів, взаємовідносини людини і ландшафту, а також символів і кодів, що проектуються культурою даного регіону на освоєний нею простір; історико-культурологічна складова - це історія заселення й освоєння регіону, формування в його межах певного типу культури й регіональної ідентичності; демографічна складова включає дослідження проблем розселення, розміщення трудових ресурсів, переміщень населення; етнокультурна зосереджує увагу на регіональному вимірі ціннісних систем, мови, вірувань, традицій, а також на процесах міжкультурної взаємодії [2]. Філософське осмислення окресленої проблематики допоможе глибше пізнати розгортання історії у просторі, створити культурно-ментальні моделі його дослідження.

Отже, актуальність досліджуваної проблеми визначена суперечностями, які виникають між:

стійкістю ментальних настанов та реалій традиційної культури у цілісному життєвому просторі спільноти та його регіонах, які розвиваються під впливом ландшафту та забезпечують суб'єктові відчуття етно-національної, культурної, світоглядної ідентичності;

життєвою необхідністю її збереження та, водночас, прийняттям викликів культурно- історичних світових глобалізаційних та внутрішніх національних тенденцій, які спричиняють кризу ознак ідентичності, створюють загрози для досягнення мети сталого збалансованого розвитку, що й обумовило вибір теми нашої статті.

Мета. З огляду на означений ракурс дослідження мета статті полягає у визначення ландшафту як чинника формування національної ментальності та культури у цілісному життєвому просторі та регіонах та обґрунтування закономірностей цих взаємовідношень та взаємодії.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: з'ясувати понятійно- термінологічний апарат досліджуваної проблеми; встановити взаємозв'язки сукупності чинників, серед яких визначальним є ландшафт; виявити закономірність взаємовідношень і взаємодії людини (етнофора) і ландшафту у практиці індивідуальних та культурно-соціальних форм у системі стосунків: «людина - природа», «Я - Ми», «мислення - буття» та ін.

Виклад основного матеріалу. Природний ландшафт, у загальному розумінні, - це будь- який простір з характерним однорідним виглядом, що сформувався на певній території в результаті тривалої взаємодії компонентів природи: гірських порід, повітря, вод, ґрунтів, рослинності й тваринного світу. Людина в процесі свого філо- та онтогенезу завжди знаходиться у певних стосунках з природним середовищем, ландшафтом, який формує життєвий простір спільноти (етносу, субетносу, нації), до якої належить ця людина як етнофор. Л. Гумільов визначив етнос як форму пристосування людей до ландшафту, при цьому висунув ряд важливих теоретичних та методологічних положень відносно характеру зв'язку між етносом і середовищем, які також безпосередньо впливають на становлення ментальності. Члени етносу, за Л. Гумільовим, об'єднані загальним стереотипом поведінки, що проявляється як в індивідуальному, так і колективному бутті, релігійних віруваннях та уявленнях, мові, політичному та економічному устрої, подіях етнічної історії [3]. А. Тойнбі зазначає, що кожна цивілізація виникає як Відповідь на Виклик природного середовища, і все її життя є безперервним потоком більш чи менш успішних Відповідей на Виклики середовища, які, у свою чергу, є різноманітними і за формою, і за характером свого вияву. Таким чином, середовище, за Тойнбі, є позитивним фактором, що сприяє розвитку цивілізації, однак надто сприятливі умови, як правило, заохочують припинення всякого зростання [9].

Середовище національної культури, як зазначають Р. Додонов, В. Ігнатов, І. Моїсеєв та інші, повинно розглядатися як етно-соціально- природне. Оскільки такий підхід дає можливість говорити про два відносно самостійні його складники - природу та культуру. Звідси висновок про існування двох площин геокультурного аналізу: культура - природне середовище і культура - культура. В межах геокультурного підходу, у вимірі якого автори розглядають життєве функціонування етносу, виявляє себе взаємозв'язок національної культури з природним середовищем та взаємо- залежність-взаємодія культури з культурами, що її оточують. Таким чином, геокультурний аналіз дозволяє розглянути коло питань, що стосується зв'язку, який існує між національною культурою та тим простором, в межах якого вона виникає та розвивається. Укоріненість національної культури на певному географічному просторі (котрий водночас є культурним простором) може і повинна розглядатися як формуючий її фактор. Аналіз існування та організацію національної культури як цілісності автори пропонують розглядати в межах геокультурного підходу з трьох позицій: 1) чинник елементів системи та найбільш важливих зв'язків-залежностей між ними, а також внутрішньо системних взаємодій, що є основою унікальності системи; 2) взаємодії системи як цілого з середовищем і окремих її елементів з середовищем (насамперед елементів, життєво значущих для системи, та елементів, котрі відтворюють себе через взаємодію з середовищем); 3) кореляції процесів, що відбуваються всередині системи та за її межами [10, с. 95-96]. Таким чином, культура етносу/нації є формою адаптації до географічного простору не тільки в тому розумінні, що в ній відображаються впливи інших народів (як матеріального, так і духовного плану), але і в тому, що сама культура життєзабезпечення нації, психологічний склад нації (особливості психіки) тощо багато в чому залежить від чисто географічних параметрів - особливостей рельєфу, клімату та ін. Ці залежності автори пропонують вивчати також і в межах етнічної екології [10, с. 109]. Отже, природний ландшафт, передуючи культурі в часі, одночасно є постійною і необхідною умовою подальшого існування і розвитку етнічної та світової культури, тому межа між природою і культурою не абсолютна, а відносна. Ця грань не протиставляє природу і культуру, а розрізняє їх в межах цілісності, адже тільки в світі соціального виникає та існує культура на основі природного. Тривалий час природа «обходилася» без культури, водночас, культура без природи неможлива. Саме тому взаємини у системі природа - людина (етнофор) - культура завжди емоційно забарвлені.

Чинники розвитку ментальності, як особливого способу мислення, світосприйняття і світорозуміння, та культури, як надбаного в діяльності на противагу даному (природі), пов'язані, перш за все, із їх суб'єктом - людиною (етнофором) та спільнотою. Найбільш суттєвими визначаємо такі: природно-кліматичні умови та геополітичні характеристики території, в яких проживає і яку займає суб'єкт культури; господарсько-культурний тип як тип діяльності суб'єкта культури та власне тип культури; світогляд та ментальність суб'єкта культури; події етнічної історії та рівень соціально-економічного розвитку спільноти (тобто історичного та соціально-економічного буття суб'єкта культури). Необхідно зазначити, що усі перераховані чинники знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому взаємозв'язку та взаємодії, що графічно (в моделі) можемо відтворити у колоподібному розміщенні компонентів, а вербально - посередництвом сполучної ланки «тому що».

Основоположним щодо усіх наступних чинників у цьому переліку є ландшафт, а шляхом обґрунтування кожного із перелічених і встановлення між ними причинно-наслідкових зв'язків отримаємо розлогу цілісну характеристику етнічної спільноти, її традиційно-побутової культури з використанням геокультурного, історико-антропологічного, діяльнісного та ціннісного підходів.

«Одного разу закинені» (за Ж. П. Сартром) у простір ландшафту людина та спільнота реалізують своє буття в ньому [8], і саме природно- кліматичні умови ландшафту, визначають необхідність пристосування до оточуючого середовища, що виявляє себе у творенні певного типу артефактів культури (поселення, житло, знаряддя праці, транспортні засоби, тип одягу, харчування); а також обумовлює певні світоглядні настанови, вірування, культи, дають досвід і знання; визначають спосіб мислення, традиційну сферу буття як окремої людини, так і спільноти. Окрім цього, саме природне оточення диктує спосіб, стиль і форму філософування, вибір того чи іншого будівельного, сировинного матеріалу для розвитку ремесел і промислів, орнаменту, мистецтва. Найважливішим є те, що природно- кліматичні умови визначають той чи інший спосіб життя для людини і спільноти (осілість або кочування, землеробство чи скотарство, рибальство, збиральництво тощо), що виявляє себе у витворенні певного господарсько-культурного типу, який становить каркас традиційно-побутової культури в єдності матеріальної та духовної.

Господарсько-культурний тип є запорукою виживання спільноти у складних обставинах буття, свідчить про максимальне пристосування людини до оточуючого середовища, надає типологічних ознак культурі спільноти. Саме тому у духовній та матеріальній культурі осілих землеробських народів, які використовують тяглову силу плужних тварин знаходимо споріднені риси: культ землі, померлих предків, жінки, тварин, що забезпечують потреби землеробства, анімістичні уявлення та вірування, система знань, система харчування, яка базується на продуктах рослинного походження, споживання хліба з кислого (дріжджового) тіста, закритий тип домашнього вогнища (піч), відчуття межі (кордону), повага до власності, інтенсивний розвиток гончарства, тип житла на фундаменті, гостинність, миролюбність, емоційність, індивідуалізм, ендогамія, мала сім'я (не більше 2 поколінь в межах одного житла), несхильність до експансії, в етнічній історії таких народів непоодинокі випадки втрати державності, підпадання під владу народу іншого типу культури - скотарсько-кочового, розвиток певних, супровідних щодо землеробства промислів і ремесел (збиральництво, бортництво, гончарство, садівництво та ін. ) тощо.

Носієм світоглядно-ментальних настанов є як спільнота, так і окрема особистість. Світогляд українців є історично сформованою системою уявлень, вірувань і донаукових знань про світ і себе в цьому світі, настанов світосприйняття і світорозуміння автохтонного землеробського народу. Це анімістичні, тотемістичні, фетишистські уявлення і вірування, в яких до сьогодні присутній т.зв. «феномен двовір'я» - співіснування християнства та дохристиянської віри; донаукові астрономічні, медичні, аграрні, педагогічні, медичні та інші знання; ментальні настанови (за А. Бичко [1]) - антеїзм, кордоцентризм, екзистенційність, що випливають із практики і досвіду буття, перш за все, у вимірі ландшафту. У переліку подій та явищ етнічної/національної і світової історії, які вплинули на формування ментальності та культури українців, - війни («холодні», «гарячі», «гібридні», ініціатором яких українці ніколи не були), голодомори, тривалий період бездержавності, колоніальна належність різних регіонів українських етнічних земель до різних метрополій, що обумовило складні історичні обставини формування етнічного складу української нації в регіонах та національно- визвольні змагання, складний процес творення Держави, участь у світовому глобалізаційному процесі, рівень соціально-економічного розвитку та його вплив на розвиток культури тощо.

Проблема зародження, формування та розвитку ментальності та культури під впливом низки чинників, серед яких первісним є ландшафт, в багатьох аспектах пов'язана з теорією модернізації, що пояснює історичний процес переходу від стабільного «традиційного» до сучасного індустріального суспільства, яке безперервно змінюється, переходить у фазу постіндустріального. Модернізація охоплює кардинальні суспільні зміни у вимірах історичного процесу, суспільства як системи, людського буття та світогляду, широку проблематику філософії культури, цивілізації, епохальних переворотів у світогляді тощо [6, с. 461-462]. І тут мова йде, перш за все, про пізнавальну та творчо-перетворюючу діяльність, свідомість (самосвідомість) суб'єкта ментальності та культури, що первісно сформувалися та історично утвердилися під впливом чинника природного ландшафту. Реалії ландшафту посередництвом людини та її діяльності трансформуються в артефакти духовної та матеріальної культури, інформаційно-знакова система якої вербально та невербально (кольором, штучно видобутим звуком, рухом тощо) закодовує, зберігає в традиції і передає у вихованні ці первісні смисли.

Індустріально-технологічний поступ вочевидь несе потенційну загрозу, зокрема у сферах культури, духовного життя суспільства, збереження національно-культурної самобутності сучасних народів, культурної (етнокультурної) ідентичності. Однак суспільний розвиток можливий в умовах різних національних традицій, які немає необхідності ламати, оскільки вони допомагають зняти загрозу соціальної дезорганізації. Індивідуальна свобода може виявитися не лише у відмові від традиції або її подоланні, але й у раціональному її сприйнятті і використанні [6, с. 461-462]. Встановлюючи зв'язок етнічної ментальності та етнічного простору, Л.Костюк визначає геопсихічну дію простору на творення мозаїчності українського етносу. При цьому зазначає, що етнічність, як найважливіший вимір цілісності сучасного постіндустріального (інформаційного) суспільства, забезпечує збереження духовного потенціалу, культурну неповторність, адже менталітет етносу сприяє саморозвитку його культури в актуальному бутті через доцільне перетворення енергії природно- кліматичного і географічного просторів на психоенергетичне поле етносу [4, с. 14-15].

З'ясовуючи долю України у світлі системно- цивілізаційної методології, визначаючи об'єктивні та суб'єктивні фактори її внутрішнього розвитку, М.Михальченко застерігає від негативного ставлення до традиційності в багатьох сферах суспільного життя. Адже традиційні суспільства несуть у собі багато цінного, і традиції можуть перенести такі цінності у сучасне суспільство, хоч і в зміненій, але корисній формі. Насильницьке модернізаційне витіснення традицій може породжувати руйнівні конфлікти.Тим паче, що будь- яке суспільство - це сплав традиційних і сучасних зразків життя [5, с. 59-60]. На думку О. Нельги, окрема людина або спільнота повинна сьогодні мати здатність «впускати» в себе цивілізаційно- інноваційні цінності й позбавлятися цінностей культурно-традиційних у тих межах, в яких це не призводить до руйнації особистості, дозволяє зберегти свою самобутність та ідентичність [7, с. 4].

Висновки

Центральним моментом у взаємодії людини і ландшафту є його детермінуюча роль щодо формування ментальності та культури. Однією із історичних форм збереження взаємозв'язку та взаємодії ландшафту - ментальності (людини/ етнофора та спільноти) - культури виступає традиція. Дуальна типологія «традиція - сучасність» є базовою для теорії модернізації. Традиція, традиційна культура є невичерпним джерелом моральних, інтелектуальних, творчих сил для кожного нового покоління народу, тож потребує збереження і захисту в цивілізаційному поступі сьогодення. Стаття не претендує на вичерпність проблеми, а тому перспективою подальших розвідок у цьому напрямку є проблема урбаністичного ландшафту як світоглядно- ментального чинника в культурі.

Список використаних джерел

1. Бичко А. Українська філософія. Докласична доба /А.Бичко // Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник / Бичко І.В., Табачковський В.Г., Горак Г.І. та ін. 2-е вид. К.: Либідь, 1994. 576 с. С. 219-246.

2. Верменич Я. Геокультурний підхід в історичній регіоналістиці та суспільній географії / Я.Верменич. Електронний ресурс. Режим доступу: http://history.org. иаЛоигпАВЬ^ео^ео_2012_12/5^Ј

3. Гумилёв Л. Этногенез и биосфера Земли /Л.Гумилёв. СПб: Кристалл, 2001. 642 с.

4. Костюк Л. Б. Філогенетичні закономірності розвитку етнічної ментальності українців: автореф. дис.... канд. філос. наук: 09.00.05 - історія філософії / Л.Б.Костюк. Львів, 2008. 20 с.

5. Михальченко М. І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи / М. І.Михальченко. Дрогобич-Київ: «Відродження», 2004. 488 с.

6. Модернізації теорія // Філософський словник соціальних термінів / [В. П. Андрущенко, М. І. Бойченко, М. І. Михальченко, Т. В. Андрущенко]. [3-є вид., доповнене]. Харків: «Р.И.Ф.», 2005. 670 с.

7. Нельга О. Теорія етносу. Курс лекцій: Навчальний посібник/О.Нельга. К.: Тандем, 1997. 368 с.

8. Сартр Ж.П. Экзистенциализм - это гуманизм / Ж.П.Сартр // Сумерки богов. М.: Политиздат, 1990. 398 с. С. 77-84.

9. Тойнбі А. Дослідження історії: Том 1 /А.Тойнбі / Переклад з англ. В.Шовкуна. К: Основи, 1995. 614 с.

10. Феномен нації: основи життєдіяльності / За ред. Б. В. Попова. К.: Товариство «Знання», КОО, 1998. 264 с.

Размещено на Allbest.ru