"Звенигородщина" Агатангела Кримського та сучасні дослідження обрядової пісенності Правобережної Черкащини

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Звенигородщина" Агатангела Кримського та сучасні дослідження обрядової пісенності Правобережної Черкащини

Пшенічкіна Галина

Анотація

У статті висвітлюються маловідомі сторінки регіональних етнологічних та фольклористичних досліджень видатного вченого - академіка Агатангела Кримського. Його монографія, яка тільки в наші дні змогла побачити світ, присвячена вивченню традиційної культури та народної поезії, батьківщини Тараса Шевченка Звенигородщини. Вона містить безцінні етнографічні відомості та безліч текстів обрядових пісень краю, зібраних протягом другої пол. 19 - поч. 20 ст. Ці матеріали, у свою чергу, стали поштовхом до польових пошуків автора "слідами" вченого, а також вивчення їх результатів у руслі системних етномузикознавчих студій над традицією теренів Правобережної Черкащини протягом останнього десятиліття. культура етнологічний фольклористичний

Ключові слова: музичний фольклор, Агатангел Кримський, діалектологія, Звенигородщина, Правобережна Черкащина, Наддніпрянщина, Східне Поділля, перехідна зона, весільні пісні, календарно-обрядові пісні.

Вступ

Пропонована стаття є одним із етапів послідовного дослідження традиційної обрядової пісенності Правобережної Черкащини, метою якого є уточнення умовних кордонів регіональних та локальних традицій, що пролягають тут, за музично-стилістичними показниками. Детальному вивченню окремих обрядових жанрів, що побутують у Наддніпрянській частині області, а також історичних чинників динаміки місцевої традиції була присвячена низка публікацій автора [Качор, 2009, 2014; Пшенічкіна, 2015, 2016, 2017а, 2017б]. Із довгоочікуваним виходом у світ монографії А. Кримського "Звенигородщина. Шевченкова Батьківщина." відкрилися нові перспективи досліджень локальної традиції Правобережжя, з'явилися безцінні орієнтири для сучасних пошуковців. Метою нинішньої наукової розвідки є, насамперед, відродження інтересу до постаті академіка А. Кримського, значення та внесок якого, у тому числі й у фольклористику, на превеликий жаль, поки що сповна не оцінені серед етномузикознавців.

Біографічний нарис. Постать Агатангела Кримського називали дивовижною, неоднозначною, однією з найвеличніших і, водночас, найтрагічніших в українській інтелектуальній історії. Вивченню його біографії, особистості, творчої та наукової (зокрема й етнологічної) спадщини присвятили свої праці багато дослідників [Кримський, 2005, 2006; Борисенко, 1991, 2002; Глушко, 2010; Дей, 1975; Лагунова, 2010; Павличко, 2001; Попов, 1961 та ін.].

Агатангел (Агафангел) Юхимович Кримський (1871-1942) - видатний український учений 20 ст. зі світовим ім ям: орієнталіст, філософ, історик, філолог, літературознавець, поет та прозаїк, праці котрого перекладаються багатьма мовами та цінуються у всьому світі. А. Кримський є одним із провідних лінгвістів і засновників сходознавства в Україні, перекладачем численних поетичних та прозових творів українською. Він автор фундаментальних досліджень з арабістики, семітології, тюркології, іраністики, славістики. Його перу належать понад 1000 наукових праць (монографій, підручників, статей) з історії літератур, мов, фольклору, етнографії, мистецтва, релігії східних народів, Кавказу, Західної Європи. Він мав таку величезну кількість наукових досягнень, що їх вистачило б на багатьох видатних вчених 2.

А. Кримського називають поліглотом номер один у світі, адже, окрім більшості європейських мов, він досконало володів усіма слов'янськими, а ще японською, грузинською, вірменською, різними діалектами арабської, китайської, іранської та низкою "мертвих" мов - давньогрецькою, латинською, мовами стародавніх Ассирії та Вавилону. Усього, за свідченнями сучасників, він знав близько ста мов, та навіть у 70-річному віці не припиняв вивчати все нові й нові.

Після завершення Колегії Павла Ґалаґана у Києві (1889), Лазаревського інституту східних мов у Москві (1892), історико-

філологічного факультету Московського університету (1896) та дворічного стажування у Сирії й Лівані, у 29 років він став професором та завідувачем кафедри арабської словесності й історії мусульманського Сходу в Лазаревському інституті, пропрацювавши у ньому протягом 20-ти років. В цей же період (1900-1918 рр.) був секретарем східного відділу Московського археографічного товариства та редактором його збірника "Древности восточные".

1918-го року А. Кримський повернувся до Києва з надією на створення науки у вільній Україні. Разом із В. Вернадським, М. Василенком став організатором Всеукраїнської Академії Наук (далі - ВУАН), незмінним секретарем якої був протягом 1918-1928 рр. Крім того, він узяв на себе обов'язки директора інституту української наукової мови ВУАН (з 1921 р.) та керував історико-філологічним відділом, головував у комісіях зі створення словника живої української мови, з історії української мови, діалектологічній комісії, одночасно працював професором та завідувачем кафедри Київського університету, керував кабінетом ірано-арабської філології. Як зауважують дослідники, вражаючу кількість та наукову глибину його студій можна порівняти з результатами багаторічної роботи вчених цілої інституції. Всіма своїми діяннями науковця, організатора науки, викладача, Агатангел Юхимович доводив, що основною метою його життя є духовне і національне відродження українського народу.

Примітно, що сам Кримський неодноразово наголошував, що не має жодної краплі української крові, адже його батько (Юхим Степанович) походив зі старовинного роду кримських татар, що у 17 ст. переїхали до Польщі та прийняли православ'я, а мати (Аделаїда Матвіївна) - була полячкою 3. Батьки Кримського переїхали з Білорусі до Володимир- Волинського (де й народився Агатангел), а невдовзі до Звенигородки на Черкащині. Тут він навчався в реальному училищі та згодом багато часу проводив у батьківському домі в 1920-1930-х роках 4.

У січні 1941 року було урочисто відзначено одразу три знаменні дати: 70-річчя з дня народження А. Кримського, 50-річчя його наукової та літературної творчості та 40-річчя його професорської діяльності. На

"Мусю Вам признатися, що в мені й кровинки української немає: Мати моя - українська полька (дуже проста жінка), а батько - білорус (міщанського роду, вчитель географії та історії в класному вчилищі, загальнорус по пересвідченням). Я родився і виріс на Вкраїні та й українізувався"

честь нього проводилися пишні заходи, публікувалися статті, він одержав звання "Заслуженого діяча науки" та був нагороджений почесним на той час орденом Трудового Червоного прапора 5. Парадоксально, проте після такого тріумфу вже влітку цього ж року поважного та вже доволі немолодого, практично незрячого вченого, який до того ж мав низку хронічних хвороб, було заарештовано за безпідставним звинуваченням в антирадянській націоналістичній діяльності . А за півроку він помер у Кустанайській в'язниці НКВС та похований у братській могилі разом із іншими в'язнями. Реабілітований посмертно у 1957 р. Його праці були заборонені аж до 1965 р. Родина нічого не знала про його долю впродовж півстоліття після загибелі...

Монографія "Звенигородщина...". Одна із значних, однак, чи не найменш вивчених галузей наукової діяльності А. Кримського - етнографічні та діалектологічні дослідження історичної Звенигородщини, де пройшли дитячі та юнацькі роки вченого: "В 1880-их роках, буде "Покамест приходится довольствоваться сознанием, что и Вам и мне советская власть дала самые благоприятные условия для работы перед нашею близкою смертью. Я лично в последние месяцы ощущаю не только заботу властей обо мне, но и нек[ото]рое нежное душевное внимание. И в газетах, и по радио идет деятельная подготовка к задушевному отпразднованию моего 70- летия. [...] Не исключается возможность, что устраиваемый для меня юбилей окажется и физическими похоронами с подобающими некрологами".

В виданій од "Отдела" Г. П.] збірці "Малорусскія народнія преданія и рассказы" М. Драгоманова (К., 1876) ми побачимо лищ три короткі легенди... з с. Кайтанівки... Сильно вражає нас той факт, що Звиногородщині не приділила уваги й пам'ятная "Этнографическо-статистическая експедиція въ западно-русскій край" 1870-ихр.р. під проводом П.П. Чубинського. В тепер тому більше ніж 40 літ, я, сумно відчуваючи, що рідна моя Звиногородщина залишається для етнографічної та лінгвістичної науки terra incognita, вирішив узятися систематично за її студіювання, надтож позанотовувати те, чому загрожує забуття. Великої надії, щоб цензура дозволила міні мої записи надрукувати, не могло тоді в мене бути, бо саме ж 1880-ими роками розпочалася ера найбільшого протиукраїнського цензурного лютування, ішла сумно-огидна, реакційно-обрусительна доба царя Олександра ІІІ. Та заразом думалося, що однаково ж доведеться вести студії ще багато літ, а друкувати може щастиме у Галичині"8. Результатом досліджень вченого стала об'ємна монографія "Звиногородщина 9. Батьківщина Тараса Шевченка з погляду етнографічного та діалектологічного. З географічною мапою та малюнками", яка була підготована до друку 1930 року, саме в час активних політичних переслідувань вченого. Його усунули від науково- викладацької діяльності, постійно слідкували за висловами "небезпечного буржуазного націоналіста"10. Зрештою, книга так і не побачила світ за життя автора. У Звенигородському краєзнавчому музеї дивом зберігся один із гіпотетично двох існуючих примірників "Звенигородщини" з авторськими правками та підписом: "Виправити - друкувати". Завдяки небайдужим меценатам праця була видана в Черкасах у 2009 р. накладом усього 1000 екземплярів, й одразу отримала широкий резонанс у колах величенних, аж семитомових, "Трудахъ" тієї "Зкспедиції" ми не знайдемо ані яких- небудь вірувань, записаних на Звиногордщині, ані чогось із т. зв. "народного календаря", ані однієї казки, ані однієї обрядової пісні", окрім "13 маленьких пісеньок... коли тимчасом той велетенський V-тий том має в собі 1209 сторінок дрібного друку!.. Занедбано Звиногородщину й у VII-му томі "Трудовъ", де... з цілої Звиногородщини взято на увагу тільки волость села Багачівки" [Кримський, 1930, автограф передмови автора, с. V].

істориків, філологів, етнографів та фольклористів, оскільки містить просторі та безцінні свідчення понад 100-річної давнини 11 стосовно поки що малодослідженої локальної традиції Черкаського Правобережжя. Книга включає етнографічні матеріали, зібрані протягом 40 років автором (з початку 1880-х рр.) або місцевими фольклористами-аматорами, яких налічувалось понад два десятки осіб. Вони працювали за заздалегідь підготованими академіком запитальниками, згодом - і членами

*13

Етнографічної Комісії Української Академії Наук, а також як відповіді на розіслані "по всіх закутках України докладненькі програми з запитами для збирання етнографічних даних"14. Ці матеріали відображають світогляд, вірування, побут, традиційну культуру та обрядовість, подану мовою, максимально наближеною до місцевого діалекту. Вражає скрупульозність до відбору розміщеного в книзі матеріалу, особистий контроль автора над правильністю викладених записів, ґрунтовні коментарі стосовно найтонших деталей, посилання на доступні на той час літературні джерела, порівняння зразків тощо 15. "таких забобонів у нас давно нема", "я такими дрібницями не занімаюсь" чи "я ни професор, шоб я вам сказав, у кого од неба ключі і хто живе на ньому: воно мені не потрібне! Пока - до свіданія!" [Кримський, 1930, с. 422], цитували сторінки з підручників фізики та ін., або ж, навпаки, засвідчували у своїх відповідях, що зафіксували в своєму селі усе те, що було в універсальному запитальнику для всіх регіонів України.

Усього монографія містить 28 параграфів, які умовно можна згрупувати у три великі взаємопов'язані розділи:

1. Народні знання, сільське господарство, ремесла, промисли, будівництво, харчування, медицина, виховання, право.

2. Родинна обрядовість: весілля, родини, хрестини.

3. Народний ("баб'ячий") календар, що починається з 1 вересня 16, вірування, прикмети, обрядовість та пісні.

Для нас особливий інтерес в монографії становить детальний опис календарних 17 та родинних обрядів (більшість з яких наразі вже вийшла з побутового ужитку та пам'яті респондентів) і, власне, значна кількість текстів обрядових пісень 18. Недоліком праці з точки зору музичної фольклористики є повна відсутність хоча б схематичних нотацій, адже темою монографії була передусім регіональна діалектологія 19. Проте, саме це й послугувало поштовхом та визначило актуальність нинішнього дослідження. На основі великої кількості текстів та етнографічної інформації стало можливим укладення детального польового запитальника, що може значно поглибити та полегшити польову збирацьку роботу.

Експедиції "слідами" А. Кримського. У своєму виданні Кримський подає записи із понад чотирьох десятків населених пунктів історичної Звенигородщини 20. Автором статті21 була здійснена низка експедицій "слідами" А. Кримського у села колишнього Звенигородського повіту (Рижанівка, Вільховець, Озірна, Попівка, Мизинівка Звенигородського р-ну; Вікнине, Гуляйполе 22, Пальчик - Катеринопільського; Криві Коліна Тальнівського). Більшість із цих цілеспрямованих експедицій відбулись кількома етапами влітку 2017 р. Отримані матеріали можемо порівняти із відомостями, зібраними нами протягом 2005-2018 рр. на суміжних теренах Городищенського, Канівського, Катеринопільського, Корсунь-Шевченківського,

Смілянського, Шполянського, Уманського, Христинівського, Черкаського, Чигиринського районів.

Завданнями останніх наших експедицій та подальшого вивчення отриманих польових матеріалів стало:

1) виявлення в пам'яті та репертуарі сучасних носіїв пісенних текстів, які були зафіксовані вченим і можливе віднайдення тих, що не увійшли до його монографії;

2) встановлення мелодико-ритмічних, фактурних і виконавських особливостей пісень обрядових жанрів;

3) порівняння виконання пісень подібної віршової форми у різних селах Звенигородщини та на суміжних землях Правобережної Черкащини;

4) можливе встановлення/уточнення кордонів етнографічних традицій у межах досліджуваної території за різницею у стилістиці виконання обрядових пісень;

5) з'ясування динаміки побутування локальної співочої традиції протягом століття.

Зупинимося детальніше на польових матеріалах експедицій "слідами" А. Кримського. Кількість зафіксованих нами творів обрядових жанрів подано у Таблиці 1:

Таблиця 1

село (район 25)	зим	всн	куп/петр	жнв	всл	Усього:
Вікнине (Ктрн)	7	-	4	-	60	71
Вільховець (Звнг)	9	2	4	-	31	46
Гуляйполе (Ктрн)	10	1	6	-	23	40
Бродецьке (Ктрн)26	7	-	3	-	15	25
Мизинівка (Звнг)	6	-	5	-	3	14
Озірна (Звнг)	7	1	11	-	62	81
Попівка (Звнг)	16	1	2	-	20	39
Рижанівка (Звнг)	13	4	5	1	6	29
27 Ятранівка (Уман)	-	-	-	-	12	12
Усього:	75	9	40	1	232	357

Як бачимо, на сьогодні найліпше збереженими є пісні весільного циклу. Натомість, жнивні, як і веснянки - практично забуті. Докладний опис ходу 8-денного весільного обряду та тексти весільних пісень, кількість яких у монографії сягає 422 од., Кримський представляє на прикладі найповнішого матеріалу, яким він володів - записів С. Терещенко(вої) у с. Попівка 1928 р. Для порівняння автор подає власні записи 1890 р. із сусідніх із Попівкою Озірної та Неморожі та 15 текстів, зафіксованих Ол. Панасевичем у с. Гусакова у 1897 р. Дослідник підкреслює, що тексти весільних пісень у цих чотирьох сусідніх селах мало різняться між собою 29. Як окремий підрозділ подано записи 1878 р. етнографа Андрія Димінського з містечка Лисянка за програмою проф. Ол. Кістяківського, адже у цих матеріалах вчений завбачив деякі відмінності порівняно з попередніми.

Важливо, що більшість із наведених у праці А. Кримського весільних текстів (а найстарші з них датуються ще 1850 роком), носії пам'ятають і сьогодні. Частина з них відома не лише на теренах історичної Звенигородщини, а й на прилеглих територіях правобережної Черкащини. Очікуване розмаїття складоритмічних типів весільних пісень (яке, за спостереженнями дослідників, характерне для перехідних зон, до яких належить і Звенигородщина) доволі легко визначити за надзвичайно уважними та точними записами текстів ученим; це підтвердилося й нашими польовими здобутками. Та ще більший інтерес становлять ладові та мелодичні риси втілення пісень одного типу в поєднанні з особливостями ритмічної організації, фактурними та виконавськими нормами, що закріпилися у локальних традиціях окремих сіл. Проводячи польову та аналітичну розвідку ми, в першу чергу, прагнули, щоб тексти, вміщені у безцінній праці академіка А. Кримського, "ожили" та зазвучали.

Найбільш численними та якісно виконуваними серед обрядових жанрів на сьогодні є весільні пісні, з аналізу яких найлогічніше почати наші порівняльні студії. Максимальну кількість творів цього жанру - чудових зразків із точки зору виконавської стилістики - вдалося записати у селах Озірна (62 од.) та Вільховець (60 од.) Звенигородського району, які знаходяться на західному березі р. Гнилий Тікич, неподалік м. Звенигородка та у кількох кілометрах від с. Попівка. Нагадаємо, що на матеріалах із Попівки вчений зробив детальний етнографічний опис звенигородського весілля. Перше, що привертає увагу при розгляді усього масиву весільних пісень (а також купальських і деяких зимових) - це наявність у їх фактурі тонкого голосу, т. зв. "тончика"33 (включно зі спорадичним гетерофонним розгалуженням основної мелодичної лінії). Така фактурна особливість зафіксована нами у селах Озірна (Звнг), Вільховець (Звнг), Гуляйполе (Ктрн) та Попівка (Звнг), хоча в останньому випадку виконавці, зважаючи на досить похилий вік (понад 90 років), вже не змогли його відтворити. Спів із тонким голосом є переконливою ознакою, яка споріднює стилістику обрядової пісенності згаданих сіл із традицією наддніпрянських районів області34. У селах Рижанівка (Звнг) та Вікнине (Ктрн) співачки засвідчили відсутність тончика у фактурі, лиш у с. Бродецьке (Ктрн) інформаторка не дала впевненої відповіді.

Звернемося до розгляду локальних особливостей окремих весільних ритмокомпозиційних структур, не вдаючись у детальний опис загальновідомих засад тих чи інших форм.

У всіх обстежених нами селах історичної Звенигородщини пісні чільних весільних композицій - 6-дольних <^Т 6>35 та 8-складових <^Т 53> тирад - розспівуються у межах пентахорду мажорного нахилу. Такі тиради виконуються у помірному, часом наближеному до рухливого темпі . Однак, у традиції кількох сіл існує певна частина тирадних структур, що стилістично відмінні від основної маси пісень цього типу. Кількість таких творів - невелика, в процентному співвідношенні до "класичних" становить приблизно 10-20%. У першу чергу несхожість стосується звукорядів та ладових опор цих наспівів. Так, у селах Гуляйполе (Ктрн), Вікнине (Ктрн), Бродецьке (Ктрн), Вільховець (Звнг) частина тирад розспівується у межах тетрахорду мажорного нахилу (без субтонів) (нот. 1, 6). А у с. Рижанівка (Звнг) - у мажорному трихорді з субсекундою та субквартою (нот. 239, 740). Чергування ладових опор у^Т 6>: (2;)1;1;2/1;1. У ^Т 53>: 1-2/3; 1-2/3; 1-2/3; 1-1. Тенденція ж до звуження ладового обсягу є прикметою переходу до східноподільської обрядово-пісенної традиції.

Окрім різниці у ладі, окремій групі весільних тирад притаманний протилежний стиль виконання загалом 41. Мова йде в першу чергу про надзвичайно широкі амплітуди темпових коливань, "розгойдувань", раптових змін у кожному коліні. Для прикладу, у пісні "Схилилася вишня" із с. Озірна (Звнг) (нот. 3) спостерігаємо такі коливання: ^104 у заспіві, ^=12 та прискорення до ^116 у 2-му рядку, повернення до повільного темпу в передостанньому рядку та максимальне пришвидшення до ^126- у завершальному. Такий особливий спосіб виконання весільних пісень-тирад - нестабільність, схильність до затягування темпу та значні його зміни у дрібних відтинках композиції - ми помічаємо й дещо східніше, наприклад, у Городищенському районі (сс. Петропавлівка, Орловець та ін.), проте, ще далі на схід, у прибережних районах - ця риса втрачається, натомість частина тирад виконується у дуже повільному темпі цілком, із чималими розспівами віршових складів, за якими, подекуди, важко розгледіти власне тирадну структуру. У свою чергу весільним тирадам у традиції східноподільських сіл Черкащини властива рухливість темпу і водночас його стабільність. Тож можемо зарахувати описаний стилістичний прийом до однієї з прикметних рис весільної пісенності перехідної зони.

Зауважимо, що ямбічні 6/7-складові тиради <ІТ 7> у названих селах виконуються в одному темпі від початку до кінця, без коливань (нот. 4).

Окрім вищезгаданого стилю виконання деяких тирад, у с. Вільховець помічаємо ще й унікальний для цієї місцевості прийом заспіву весільних пісень з перехватом (або, як тут кажуть, хапать, підхапувать), що передусім притаманний лівобережній (полтавській) обрядовій пісенності (нот. 5). При тому, якщо у 6-дольних тирадах друга заводчиця починає тираду спочатку, але з іншою мелодією, ніби перебиваючи першу, то у

тирадах <^Т 53> - підхоплює та продовжує спів одразу в другому коліні першого рядка (нот. 10). Пояснення цьому явищу, можливо, слід шукати у давніх міграціях населення з правого берега Дніпра на Лівобережжя і в зворотному напрямку.

Весільна форма <^Т 53> тут є відчутно менш популярною, порівняно з ^Т 6>, але побутує у всіх селах досліджуваної локальної традиції. Примітною рисою метро-ритмічної організації 8-складових тирад тут є подвоєння тривалостей 2-го коліна: 22224/224 ^ 22224/448 (нот. 7, 9, 10)45. Темповий контраст між колінами посилюють ще й вищеназвані темпові коливання, притаманні традиції окремих сіл. У прикладі 10 спостерігаємо наддроблення зі збільшенням тривалостей: 22224/224 ^ 1111224/11114 ^ 1111224/22224. Кілька 8-складових тирад цілком органічно співачки виконали у Рижанівці й без ритмічного збільшення (нот. 8), однак, жартома зауважили заводчиці (родом з Уманщини), мовляв: "Це ти по-ятранівськи співаєш". Наведений зразок (пісню "Обжинки, мамо, обжинки", нот. 9) у с. Озірна респонденти супроводили цікавим коментарем, що стосується обставин її виконання. Підтвердження цій етнографічній інформації ми знайшли і в "Звенигородщині": А. Кримський, посилаючись на публікацію А. Метлинського 1854 року, зазначає, що "коли виходить заміж уже остання їхня дочка, а більше немає, або коли жениться вже останній син, то батько й мати на весіллі ходять цілий понеділок у вінках, сплетених з колосків, калини, барвінку"46. Проте, тексту спеціальної пісні Кримський не подав.

Стосовно ще однієї тирадної форми <^Т 4> - її ми зустрічаємо тут:

1) як розширення-вставку у 6-7-складову тирадну композицію (сс. Рижанівка, Попівка, Озірна, Вільховець, Гуляйполе);

2) у ролі передладканки "Першим разом, луччим часом" до 6-складової тиради (сс. Рижанівка, Попівка, Мизинівка, Вікнине, Гуляйполе, Бродецьке);

3) як частину контамінованої тирадної композиції: <^Т 4^Т 6> або ^Т 53^Т 43> (сс. Вікнине, Озірна). До слова, весільний репертуар останнього села якраз і продемонстрував нам найбільшу кількість ускладнених (розширених, нарощених, контамінованих) тирадних композицій (водночас і найширший асортимент весільних типів загалом).

У "чистому" вигляді 4-дольної весільної тиради (з найрозповсюдженішим текстом "Свашечки, свашечки, наші голубочки..."), на відміну від наддніпрянських районів, тут не знають.

Строфічні весільні композиції у кожному із наших сіл, на жаль, зараз представлені лише поодинокими зразками. Проте, володіючи хоча б ними, вже можна зробити певні висновки.

Найчисельнішою серед строфічних структур у обстежених селах є композиція <-^63>48'49. Практично у кожному з них ця форма має власне ладове та мелодичне втілення. Результати аналізу зафіксованих пісень цього типу відображені у наступній таблиці:

Таблиця 2

село	звукоряд	СЛК 50	темп: J =	нот. приклад №
Озірна	g-a-h-c-d	5 ;1 ; 1	40	11
Рижанівка	D-g-a-h-c-d	1 ; 1 ; 1	70	12
Вільховець	E-Fis-g-a-h-c	1 ; 6 ; 1	68	13
Ятранівка	E-g-a-h-c(cis)-d-e	2О4 ; 1 ; 2	45	14
Бродецьке	D-F-g-a-b-c-d-e	2 ; 1 ; 2	48	15
Гуляйполе	D-g-a-b-c(cis)-d-e	2О4 ; 1 ; 2	65	16
Вікнине	D-g-a-b(h)-c(cis)-d-e	2 ; 1 ; 2	35	17

Як бачимо, найпростіший звукоряд (мажорний пентахорд без субтонів) притаманний 6-дольним строфічним структурам с. Озірна. Мелодія цього ж типу в с. Вільховець активно залучає два найближчі щаблі субзони (ІVII, VI), тим самим створюючи ефект "перемінного" паралельного мажоро-мінору. Складніші лади мінорного нахилу, що охоплюють загалом більше октави (О-е) та мають характерне підвищення 4-го щабля, більш притаманні для мелодичної реалізації подібних структур у наддніпрянській частині регіону. На обстежених теренах мінорні звукоряди чітко локалізуються на південь від м. Звенигородка вздовж лівого берега р. Гнилий Тікич, мажорні - навпаки, на північ. Варто згадати єдиний зафіксований зразок строфічної трійкової структури <І73>, що належить до традиції східноподільської частини Черкащини (с. Ятранівка, нот. 18). Мелодія розгортається в обсязі мажорного тетрахорду з субсекундою (СЛК у рядках: 2 ; 1 ; 1).

Наступною весільною строфічною композицією, що фрагментарно збереглась у пам'яті виконавців, є структура з ямбізованим ритмомалюнком <Ю 532> юбленням та віршовими цезурами. Це дозволяє тлумачити її на теренах Наддніпрянщини та Степової України як УІ445251. Зобразимо зафіксовані нами на Звенигородщині зразки цієї форми схематично:

Таблиця 3

село	звукоряд	ладові опори	темп: і'-	нот. приклад №
Озірна	Б^-а-Ь-е-й	2-5 ; 2-1	120	19
Гуляйполе	Б^-а-Ь-е(сЬ)-й-е	2-5 ; 1-1	130	20
Вільховець	g-a-Ь-е-d-es	3-5 ; 3-1	70	21
Вікнине	Г^-а-Н-е-й	1-1; 1-УП	85	22

Якщо порівняти лади строфічних наспівів <-^63> та <.М 532> у тих самих селах, можна виявити їх схожість аж до подібності мелодичних зворотів. Доволі далекими за мелікою є наспіви типів <і^63> та <^532> лише у с. Вільховець (Звнг). До того ж, за аналогією до традиції виконання повільних тирад (в першу чергу <^Т 53>, подібної за кількістю складів та цезурами у рядку: 5+3 - нот. 10), заспів у пісні типу <-М 532> (нот. 21) співачки виконують також із перехватом. У селах Попівка, Мизинівка та Бродецьке інформатори не змогли відтворити мелодії типу <^532> взагалі або виконували її дуже приблизно. У Ятранівці та Рижанівці такого наспіву чи відповідних йому текстів не зафіксовано.

Ще одна строфічна форма, яка побутує у наддніпрянській частині Черкащини практично повсюди - 4-дольна 2-рядкова композиція з рефреном "Рано-рано... та ранесенько" (<^4р 42 >). На теренах

Наддніпрянщини вона має напрочуд стійкі ритмічні та мелодичні ознаки 52. У звенигородських селах ця структура відчутно менше розповсюджена. Повноцінний варіант її виконання вдалося записати лише у с. Вільховець (нот. 23), хоча згадки про пісні з приспівом "рано-рано", які виконувались на дівичвечорі ("на головиці", як кажуть тут), траплялись ще у селах Попівка та Рижанівка. У решті обстежених нами населених пунктів інформатори подібних текстів не пригадали.

Описані три типи строфічних весільних наспівів (<і^63>, <-М 532> та <^44р 42>) притаманні однаковою мірою й наддніпрянській частині Черкащини, де ними, в більшості випадків, вичерпується перелік строфічних композицій.

Решта зафіксованих строфічних весільних структур: <І572> (с. Озірна) та <-^532;557> (сс. Озірна, Ятранівка), - свідчать про вплив східноподільської традиції, де такі форми трапляються частіше. Натомість вони практично не відомі у наддніпрянських районах Черкащини. Єдиний зразок форми <І572> (нот. 24) розспівується в обсязі пентахорду з перемінною терцією, високим 4-м щаблем та субквартою: 0^-а-Ь(Н)-сіз-сі. Наспіви типу <і*532;557> у обох селах, де вони трапились 53, вкладаються у межі мажорного гексахорду g-a-h-с-d-e та мелодично досить подібні між собою (нот. 25, 26).

Отже, навіть аналізуючи лише весільний матеріал, можемо констатувати велике розмаїття, картатість та неоднорідність місцевої традиції. З одного боку, перед нами виступають стилістичні риси, що споріднюють обрядову пісенність із наддніпрянською, наспіви широкого ладового обсягу, гетерофонічна фактура з тонким голосом, заповільнені темпи виконання тирадних композицій, розспіви віршових складів, мелізматика, частіші випадки застосування ускладнених тирадних композицій тощо.

З другого - чітко проглядаються властивості суто подільської обрядово-пісенної стилістики, як от, монодичний тип фактури, вузькооб'ємні лади, рухливі й, водночас, стабільні темпи виконання характерні для Східного Поділля складоритмічних типів весільних пісень.

Зрештою, в комплексі ознак проглядаються риси, які можна зарахувати до традиції перехідної зони, адже жодне з досліджених сіл не продемонструвало однозначної приналежності до однієї чи до іншої регіональної традиції. Серед таких рис: наявність складоритмічних типів, притаманних обом сусіднім регіонам, чергування або комбінації різних прийомів фактурного викладу в обрядових піснях одного села, більш чи менш значні темпові коливання в межах виконання одного твору тощо.

Усі ці моменти можна простежити й підтвердити на прикладі нечисленних зразків календарно-обрядових жанрів. У "Звенигородщині" цей пласт обрядовості та фольклору представлений відносно вичерпно. Проте мусимо констатувати теперішній цілковитий вихід календарно- обрядових пісень із побутового ужитку та їх занепад у пам'яті виконавців (окрім, хіба що, зимових, вивченню та порівнянню яких у наддніпрянській та східноподільській частинах Черкащини були присвячені наші попередні статті54). Безумовно, релікти цих творів потребують окремого та глибокого дослідження, яке маємо сподівання здійснити найближчим часом, та неодмінно порівняти їх із давніми матеріалами, які так дбайливо зібрав для нас видатний учений.

Найголовніше, що ми помітили на території Звенигородщини - це появу купальських наспівів (двох найпоширеніших типів- <^532> та <і'542>), а також веснянок- на противагу їх цілковитій відсутності у традиції прибережних районів Черкащини 55. Одиничні зразки веснянок тут виконуються на купальський наспів <і'542>.

Найвідчутніша різниця між зразками календарних пісень одного ритмічного типу, записаних у різних селах, найбільшою мірою стосується їх ладу, фактури та виконавської стилістики. Так, для купальських - це, з одного боку, наспів у обсязі пентахорду, наявність у фактурі тонкого голосу та розспіви у повільніших темпах (нот. 2756, 28), що маркують Наддніпрянську традицію, з іншого - мелодії в обсязі кварти, спів в унісон та ритмічна чіткість у рухливому темпі, що більш притаманні східноподільській традиції (нот. 29).

Торкнувшись літніх пісень купальсько-петрівського періоду 57, побіжно зазначимо, що у с. Попівка (Звнг), звідки А. Кримський презентував значну кількість матеріалів різних жанрів, нам вдалося знайти наспів ще одного типу, якого вочевидь немає серед поданих вченим, проте він трапляється на Уманщині58. Це тип, "складений з однакових компонентів - здвоєного чотиридольника основного, семантично значимого рядка"59, та довгого 4-дольного рефрена ^44;Р 442> (нот. ЗО). Ці ж співачки пригадали та виконали веснянку, записану Кримським - "Весна красна над весною"60 [Кримський, 1930, с. 328].

У піснях зимового циклу, окрім примітивних одно- та двоелементних структур та 4-дольних щедрівок з рефренами у формі хоріямбу (які є спільними для обох етномузичних традицій, що перетинаються тут),

"Оце тепер, коли я пишу до Вас, геть уся Звиногородка лунає купальськими співами. Чудне вражіння викликають вони в мені. З одного боку не можу ж я не згоджуватися з тим, що не в піснях сила; з другого ж боку відчуваю не розумуванням, а простим чуттям, що я палко-палко кохаю цю "нікчемну форму". Та й кохатиму повік, щоб там не доводив розум або софістика! Якби що я не тямив, що я не смію тратити тепер часу, то так би й побіг до гурту співаючих!..." трапляються 10-складові колядки з приспівом "Ой дай, Боже"61 (напр., "Під дубиною, під зеленою..,"62, с. Гуляйполе, а також форми з висхідним іоніком <^442> ("Дивно-дивно по всім світі...", с. Вікнине), що, на нашу думку, є чітким маркером переходу до східноподільської традиції. Подібні тексти Кримський наводить із сіл Колодисте, Шостакова та Попівка. Вони відомі й на ближчих до Дніпра теренах, зокрема у Смілянському та Городищенському районі.

Ознакою наддніпрянської традиції можуть бути 4-дольні щедрівки з довгими рефренами ^44;Р 4444>63 (напр., "Стояла береза а посеред двору. Щедрий вечір, добрий вечір добрим людям на здоров'я", с. Вікнине 64), притаманні також і дніпровському лівобережжю.

Фактура зимових колядок і щедрівок (як і решти календарних пісень), що їх зараховуємо до східноподільської традиції, - архаїчна, близька до монодії з епізодичними гетерофонічними розгалуженнями. Темп виконання - найчастіше рухливий, наближений до швидкого. Натомість наддніпрянську традицію на Звенигородщині репрезентують пізніші християнські (церковні) колядки з відповідними музичними характеристиками: функціональним багатоголоссям (подекуди з тонким голосом), помірним темпом, урочистим характером виконання.

Висновки

Завдячуючи генію нашого земляка, академіка Агатангела Кримського, ми маємо безцінну працю, що допоможе більш глибокому та різнобічному вивченню фольклору та етнографії теренів Правобережжя Черкащини.

З'ясування умовної лінії розмежування двох великих етнографічних зон на окресленій території за етномузичними показниками отримало продовження і в цьому нашому дослідженні. Маючи в розпорядженні вагому кількість фольклорно-етнографічного матеріалу з теренів, де, власне, й пролягає цей кордон, та тезу вченого про поділ Звенигородщини на західну ("Гуманщина") та східну ("Шевченківщина") по р. Гнилий Тікич 65, та завдяки нашим польовим пошукам, ми мали змогу співставити його діалектологічні висновки із власними етномузикознавчими.

"... Звиногородщина з діялектологічного погляду не є ж якась одноцілість - і мова багачівської волости це ж мова не цілої Звиногородщини, ба лиш своя місцева говірка, чи краще сказати - одна з поміж східніх говірок Звиногородщини. Адже східня та західня половина давнього Звиногородського повіту, що одмежовуються одна од

На перший погляд досить близькі за віршовою структурою та змістом (аж до повної словесної тотожності) текстові зразки обрядових пісень із доволі географічно обмеженої території, що містяться у монографії, з музично-стилістичної точки зору виявили надзвичайне розмаїття та гнучкість.

Обрядова пісенність Звенигородщини демонструє цікаві закономірності, які дозволяють зробити певні мелогеографічні висновки, дещо відмінні від мовознавчих. По-перше, вагомим маркером наддніпрянської традиції є пісенна фактура та виконавська стилістика, притаманна обрядовому співові цього регіону. Розвинену гетерофонію з тонким голосом у весільних та купальських наспівах можемо чути аж до р. Гнилий Тікич та ще західніше від нього, у кількох десятках кілометрів від м. Звенигородка. Однак, на півдні від районного центру лінія зони, де побутує традиція співу з тончиком, проходить східніше, тобто, ближче до Дніпра. Ускладнений тип фактури, як ми помітили, нерідко сусідить зі специфічним місцевим співочим стилем, відзначеним заповільненим темпом виконання, його значними коливаннями, розспівами віршових складів, мелізматикою тощо.

Другим фактором розмежування регіональних традицій є наявність чи відсутність тих чи інших мелотипів. Звісно, ми враховуємо тут не абсолютний показник, а більшу чи меншу частоту вживання тієї чи іншої структури. Чітким маркером появи східноподільської традиції в даному випадку може слугувати наявність в репертуарі села зимового типу <^55р 4> та форм на основі висхідного іоніка, весняних та купальських наспівів (як і обрядовості взагалі), весільних типів на основі 5-ти та 7-ми складових груп - на противагу відсутності у тій же зоні весільного наспіву <^44р 42> та 4-дольної тиради у "чистому вигляді".

Остаточним чинником постають ладові особливості обрядових наспівів: ширший звукоряд визначає приналежність до наддніпрянської традиції, вужчий - до східноподільської.

У процесі аналізу пісенних зразків та поки що умовного (в перспективі залучення більшої кількості матеріалів з цих теренів) перенесення його результатів на карту випливає висновок, що лінією розмежування двох протилежних за усім комплексом своїх ознак регіональних традицій на цій території виступає не лише р. Гнилий Тікич, але, ще дрібніші гідроніми, наприклад, її лівобережна притока - р. Шполка, традиції лівого та правого берега якої суттєво різняться між собою, а також правобережна притока Тікича - р. Попівка, на захід від якої вже практично відсутні ознаки наддніпрянського обрядового- пісенного стилю. Таким чином, можемо припустити, що кордон мав би пролягти не суворо з півночі на південь, а за вигнутою діагоналлю - з північного заходу на південний схід.

Усе ж, зважаючи на різноманіття, неоднорідність та суміщення ознак обох традицій, територію Черкаської Звенигородщини можемо сміливо зарахувати до яскравих та наочних зразків перехідних музично- етнографічних зон.

Список використаної літератури і джерел

1. Кримський, 2006 - Агатангел Кримський. Нариси життя і творчості. Упоряд.

2. Василюк О.Д. Серія "Наукова спадщина сходознавців". Київ, 2006. 564 с. Борисенко, 2002 - Борисенко В. Агатангел Кримський - організатор і дослідник української етнології. Нариси з історії української етнології 1920 - 1930-х років. Київ, 2002. С. 22-26.

3. Борисенко, 1991 - Борисенко В. Агатангел Кримський як фольклорист і етнограф.

4. Народна творчість та етнографія. № 3. Київ, 1991. С. 39-52.

5. Вернадський, 2012 - Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. Т. 2: Володимир Іванович Вернадський. Листування з українськими вченими. Кн. 1: Листування: Д-Я. - Ч. 1: Д-Н. Ред. кол. тому: А.Г. Загородній, О.С. Онищенко (голова) та ін.; Авт.-укл. О.С. Онищенко та ін. НАН України. Комісія з наукової спадщини академіка В. І. Вернадського; Національна бібліотека України імені

6. В. І. Вернадського; Інститут історії України; РАН. Архів російської академії наук. Київ, 2012. 708 с.. http://history.org.ua/LiberUA/978-966-02-6598-1/31.pdf - листування з А. Кримським, електронний ресурс. Дата звернення 15.02.2018. Глушко, 2010 - Глушко М. Рецензія на: Кримський Аг. Звенигородщина. Шевченкова Батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного: відтворення з авторського макету 1930 р.; [автор передм. А.Ю. Чабан]. Черкаси: "Вертикаль", видавець ПП Кандич С.Г., 2009. - XIII + 438 + 10 с.; іл. Шевченків сві^Ч: Науковий щорічник. До 200-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка. Черкаси:

7. Видавець Чабаненко Ю., 2010. Вип. 3. С. 148-158. http://chtyvo.org.ua/authors/ Hlushko_Mykhailo/Rets_na_Krymskyi_Ah_Zvenyhorodschyna_Shevchenkova_Batkivschy ш_z_pohliadu_etшhrafichшho_ta_dialekt/ - ел. ресурс. Дата звернення 10.02.2018.

8. Дей, 1975 - Дей О. Фольклористична спадщина А.Ю. Кримського. Сторінки з історії української фольклористики. Київ, 1975. С. 200-219.

9. Залєська, 1992 - Залєська Р., Іваницький А. Листування Климента Квітки і Філарета Колесси. Записки Наукового товариства імені Шевченка: Праці секції етнографії та фольклористики. Львів, 1992. Т. ССХХІІІ. С. 309-416.

10. Качор, 2009 - Качор Г. Експедиції на Черкащину. З досвіду архівної роботи. Динаміка фольклорного виконавства. Матеріали науково-практичної конференції до 30-річчя кафедри музичного фольклору (Рівне, 26-27 лютого 2009 р.). Ред. кол. Р.

11. І. Дзвінка, Н.О. Супрун-Яремко, Б. І. Яремко, Ю.П. Рибак. Рівне, 2009. С. 93-98.

12. Качор, 2014 - Качор (Пшенічкіна) Г. Весільні пісні з рефреном "рано-рано" на Наддніпрянщині та Поліссі у їх структурному та стилістичному порівнянні. Народна музика Волині та Полісся: проблеми дослідження і популяризації. Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції до 35-річчя кафедри музичного фольклору та 200-річчя з дня народження Оскара Кольберґа. Упоряд. Р. І. Дзвінка, Ю.П. Рибак. Рівне, 2014. С. 144-156.

13. Клименко, 2010 - Клименко І. Наспіви купальсько-петрівської приуроченості в українців: макроареалогія. Проблеми етномузикології : Зб. наук. праць Вип. 5. Київ: Видавництво НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2010. С. 138-164.

14. Клименко, 2004 - Клименко І. Ритмоструктурна систематика весільних мелодій українсько-білоруського мелоареалу (Погляд із Прип'ятського Полісся. Проблеми етномузикології : Зб. наук. праць. Упоряд. О. Мурзіна. - Вип. 2. Київ: Видавництво НМАУ ім. П.І. Чайковського, 2004. С. 135-165.

15. Клименко, 2013 - Клименко І. Слов'янські весільні шестидольники як

16. мелогеографічна система: введення у проблематику. Проблеми етномузикології : зб. наук. праць. Вип. 8. Київ, 2013. С. 90-117.

17. Клименко, 2017 - Клименко І. Українська зимова макроареалогія в контексті слов'яно-балтського ранньотрадиційного меломасиву (СБРМ). Частина 2. Проблеми етномузикології : зб. наук. праць. Вип. 12 . Київ, 2017. С. 8-18 + табл.

18. Клименко, 1996 - Клименко І., Гончаренко О. Географія ритмічних трансформацій весільної структури 532: алгоритм дольності. Сьома конференція дослідників народної музики червоноруських (галицько-володимирських) та суміжних земель: Реферати. Ред.-упоряд. Б. Луканюк. Львів, 1996 (22-25 травня). С. 28-36.

19. Клименко, 2010 - Клименко І., Протасова С., Терещенко О. Зведений

20. мелоаналітичний реєстр "Східне Поділля та суміжні землі: купальсько-

21. петрівські мелодії". Проблеми етномузикології. Вип. 5. Київ, НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2010. С. 192-198 + Атлас: К 38-6, К 39-7, К 39-8.

22. Копил, 1991 - Копыл С. Календарная песенность Уманщини: Динамика становления традиции. Дипломная работа. Рук. Е. Ефремов. Киев, КГК, 1991. 95 с. Машинопис.

23. Коропніченко, 1998 - Коропніченко Г. Перехідна зона як об'єкт мелогеографії (за матеріалами весільних наспівів межиріччя Тетерева та Ірпеня). Проблеми етномузикології. Упоряд. О. Мурзіна. Вип. 1. Київ, НМАУ ім. П. І. Чайковського, 1998. С. 137-166.

24. Коропніченко, 2009 - Коропніченко Г. Традиційні колядні наспіви Київщини в контексті дослідження перехідних зон. Проблеми етномузикології. Упоряд.

25. О. Мурзіна. Вип. 4. Київ, НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2009. С. 132-153.

26. Коропніченко, 2017 - Коропніченко Г. Традиційні новорічні наспіви Київщини в контексті дослідження перехідних зон. Проблеми етномузикології. Ред.-упоряд. Є. Єфремов,

27. І. Клименко. Вип. 12. Київ: Вид-во НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2017. С. 81-89.

28. Кримський, 1930 - Кримський А. Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного: Відтворення авторського макету 1930 р. Авт. передмови А.Ю. Чабан. Черкаси: Вертикаль, 2009. XVI+438+10*a іл.

29. Кримський, 2005 - Епістолярна спадщина Агатангела Кримського (1890-1941) [в 2 т.] / НАН України, Ін-т сходознавства ім. А. Кримського: Т. 1 : 1890-1917. Відп. ред. вип. О.Д. Василюк. Київ: Стилос, 2005. 499 с., [8] акр. фот.; Т. 2 (1918-1941 рр.). 359 с.. https://zbruc.eu/node/57500 - електронний ресурс: вибране листування з Б. Грінченком. Дата звернення 15.03.2018.

30. Луканюк, 2012 - Луканюк Б. До питання про пісенні форми з удвоє збільшеними ритмічними группами.. Проблеми етномузикології. Вип. 7. Упоряд. І. Клименко. Київ: Вид-во НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2012. С. 26-35.

31. Луканюк, 2016 - Луканюк Б. Ритмічна варіаційність у пісенному фольклорі: Теоретико-методологічне дослідження. Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка; Кафедра музичної фольклористики; Проблемна науково-дослідна лабораторія музичної етнології. Львів, 2016. 208 с.

32. Лагунова, 2010 - Лагунова О. Етнологічна спадщина Агатангела Кримського в українській історіографії. Етнічна історія народів Європи. Вип. 31. 2010.

33. С. 94-99. http://nbuv.gov.ua/UJRN/eine_2010_31_15 - електронний ресурс. Дата звернення 15.03.2018.

34. Мишанич, 1994 - Мишанич М., Луканюк Б. Народні мелодії батьківщини Т. Шевченка: Мелотипологічна характеристика. П'ята конференція дослідників народної музики червоноруських (галицько-володимирських) та суміжних земель: Матеріали. Ред.-упоряд. Б. Луканюк. Львів, 1994. С. 36-45.

35. Мурзина, 2013 - Мурзина О. Середня Наддніпрянщина в історичному контексті формування традиції. Проблеми етномузикології. Вип. 9. Київ, 2013. С. 12-37.

36. Павличко, 2001 - Павличко С. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського. Київ, 2001. 235 с.

37. Петров, 2016 - Петров Є. Повернімо Звенигородці Агатангела Кримського. Альтернатива. 19.02.2016. http://alt.ck.ua/povernimo-zvenygorodci-agatangela-

38. krymskogo - електронний ресурс. Дата звернення 15.03.2018.

39. Попов, 1961 - Попов П. Академік А.Ю. Кримський як дослідник народної поетичної творчості. Народна творчість та етнографія. Книга третя. Липень - вересень. Київ, 1961. С. 77-82.

40. Пшенічкіна, 2015 - Пшенічкіна Г. Весільні тиради Правобережної Черкащини з 6-7- складовою основою: особливості компонування. Проблеми етномузикології : Науково-методичний збірник. Вип. 10. Ред.-упоряд. М. Скаженик. Київ: НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2015. С. 81-103.

41. Пшенічкіна, 2016 - Пшенічкіна Г. Традиційні зимові наспіви Правобережної Черкащини: типологічна і географічна опозиція Наддніпрянщини і Поділля. Проблеми етномузикології : зб. наук. праць. Вип. 11. Київ, 2016. С. 62-76.

42. Пшенічкіна, 2017а - Пшенічкіна Г. Свадебные тирады со стихом 5+3 на Правобережной Черкащине. Tradicija ir Dabartis / Tradition & Contemporarily: Mokslo darbai. Sud. R. Sliuzinskas, H. Pshenichkina. № 12. Klaipeda : Klaipedos universiteto leidykla, 2017. p. 138-160.

43. Пшенічкіна, 20176 - Пшеничкина Г. Мелотипология зимних обрядовых напевов Правобережной Черкащины. Весці Беларускай дзяржаунай акадэмИ музьїкі. № 30. Мінск, 2017. С. 53-65.

44. Сивачук, 2008 - Сивачук Н. Купальська обрядовість Уманщини. Уманський держ. пед. ун-т ім. Павла Тичини. Умань: Алмі, 2008. 128 с.: іл.

45. Сивачук, 2007 - Сивачук Н. Уманське весілля. Уманський держ. пед. ун-т ім. Павла Тичини. Умань: Алмі, 2007. 200 с.: іл.

46. Скаженик, 2013 - Скаженик М. Трирядкові весільні наспіви з шестидольною основою на полісько-волинському пограниччі (північна Житомирщина): ритмічні та звуковисотні різновиди. Проблеми етномузикології : зб. наук. праць. Вип. 8. Київ, 2013. С. 131-142.

47. Терещенко, 1999 - Пісенна традиція села Тимошівки. Упоряд. Терещенко Н., Терещенко О. Кіровоград, 1999. 64 с.

48. Терещенко, 1998 - Стародавні пісні степової України та Східного Поділля. Упоряд., нотні транскрипції, передмова О. Терещенка. Кіровоград, 1998. 60 с.

49. Терещенко, 1996 - Терещенко Н. Песни свадебного обряда Кировоградской обл.: некоторые вопросы структурной типологии. Дипл. работа (на правах рукописи). Кіровоград, 1996. 187 с.

50. Терещенко, 2009 - Терещенко О. Весільні наспіви передстепового Правобережжя (ритмо-структурна та ладова географія). Проблеми етномузикології : Зб. наук. Праць. Упоряд. О. Мурзіна. Вип. 4. Київ, 2009. С. 97-116.

51. Терещенко, 2016 - Терещенко О. Веснянки передстепового Правобережжя. Кропивницький: ТОВ "Імекс-ЛТД", 2016. 96 с.

52. Терещенко, 2010 - Терещенко О. Купальські наспіви східних кордонів Поділля (механізм варіантності). Проблеми етномузикології : зб. наук. праць. Вип. 5. Київ, 2010. С. 199-206.

53. Терещенко, 2015 - Терещенко О. Центральноукраїнський весільний мелотип V4452 на теренах пізнішого заселення. Проблеми етномузикології. Вип. 10. Київ, НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2015. С. 39-65.

54. References

55. Borysenko, V. (2002). Ahatanhel Krymskyi - orhanizator i doslidnyk ukrainskoi etnolohii [Ahatanhel Krymskyi - organizer and researcher of Ukrainian ethnology]. Essays on the history of Ukrainian ethnology 1920 - 1930s. Kyiv. 22-26. [in Ukrainian].

56. Borysenko, V. (1991). Ahatanhel Krymskyi yak folkloryst i etnohraf [Ahatanhel Krymskyi as a folklorist and ethnographer]. Folk art and ethnography. 3. Kyiv. 39-52. [in Ukrainian].

57. Hlushko, M. (2010). Retsenziia na: Krymskyi Ah. Zvenyhorodshchyna. Shevchenkova Batkivshchyna z pohliadu etnohrafichnoho ta dialektolohichnoho: vidtvorennia z avtorskoho maketu 1930 r. [Review on: Krymskyi Ah. Zvenigorod region. Shevchenko"s Motherland in terms of ethnographic and dialectological: reproduction from the author's layout of 1930]. Shevchenkiv svit [Shevchenko's world.]. 3. Cherkasy 148-158. [in Ukrainian].

58. Dei, O. (1975) Folklorystychna spadshchyna A. Yu. Krymskoho [Folklore heritage by A. Y.

59. Krymskyi]. Storinky z istorii ukrainskoi folklorystyky [Pages on the history of Ukrainian folklore]. Kyiv. 200-219. [in Ukrainian].

60. Krymskyi, A. (2006). Ahatanhel Krymskyi. Narysy zhyttia i tvorchosti [Essays on life and creativity]. [in Ukrainian].

61. Krymskyi, A. (2005). Epistoliarna spadshchyna Ahatanhela Krymskoho (1890-1941) [Epistolary Legacy of Agatangel Krymskyi (1890-1941). 1: 1890-1917. Kyiv: Stylos. 499. Vol. 2 (1918-1941). Kyiv. 359. [in Ukrainian].

62. Kachor, H. (2009). Ekspedytsii na Cherkashchynu. Z dosvidu arkhivnoi roboty [Expeditions to Cherkasy region. From the experience of archival work]. Dynamics of folk performing. Rivne. 93-98. [in Ukrainian].

...