Зимова обрядовість українців у фокусі об’єктиву

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Відеозаписи традиційної обрядовості є не тільки цінними культурними артефактами, але й відіграють важливу роль у навчально-виховному процесі. Їх демонстрація є одним з оптимальних та сучасних шляхів зацікавлення учнів і студентів предметом, який вивчається, поглиблює їхні знання традиційної культури, відповідає рівню сучасних мультимедійних запитів аудиторії; окрім того є наочним матеріалом при ознайомленні студентів-фольклористів із особливостями відеофіксації народно-музичної культури в експедиційних і стаціонарних умовах.

Нашою метою є огляд відомих на цей час відеоматеріалів зимової обрядовості з етнічних українських земель в автентичному виконанні. Початок цієї роботи було відображено в попередньому «Проблем етномузикології», де охарактеризовані відеозаписи ХХ століття зимових обрядів з Прип'ятського Полісся, Закарпаття, Верховини, Буковини [Коробов, 2017].

У запропонованій статті завершено опис зимового відео, зафіксованого в ХХІ столітті в регіоні Карпат (Бойківщина, південна Мараморощина) та на Середньому Поліссі. Джерельною базою є відеозаписи з фондів науково-дослідних лабораторій музичного фольклору, кафедр фольклору Києва та Львова, приватних колекцій фольклористів, етнографічні фільми, а також матеріали, розміщені у вільному доступі всесвітньої мережі Інтернет.

Карпатський регіон (південна Мараморощина).

Документальний фільм Ганни Пеліної та Анастасії Мазуренко «Яко з нами Бог. Зимові традиції українців повіту Марамуреш» (оператор Дмитро Арістархов). Фільм знаходиться у вільному доступі в мережі Інтернет (YouTube) [Яко з нами Бог, 2016]. Тривалість 20 хв. 44 сек. До стрічки увійшли експедиційні записи 2014-2015 років від українців повіту Марамуреш у Румунії. Дослідникам пощастило зафільмувати живу традицію зимових обходів дворів на Різдво з колядуванням і вертепом.

На Мараморощині колядують три дні поспіль (з 6 по 9 січня). Гурти відрізняються за віком учасників, атрибутикою та пісенним репертуаром.

У високогірному селі Поляни, на хуторі Улоги (за етнографічними ознаками місцеві жителі належать до субетносу гуцулів) збирачі зафіксували обряд, переміщуючись від хати до хати з різними колядницькими гуртами. 6 січня надвечір колядують хлопчики. Дитячих груп багато, тому інколи можна почути спів кількох гуртів одночасно, це створює особливу атмосферу свята. Як стемніє, оселі обходять підлітки (вбрані поверх теплих кожухів у жіночі сорочки) із вертепом - «бетлегёмом» (саморобний прикрашений картонний будиночок). 7 січня, ближче до ночі, на колядування вирушають парубки - неодружені хлопці із «музикою» (скрипка3, гітара4, акордеон). Вони відвідують оселі, де збираються незаміжні дівчата. Перед дверима хлопці виконують одну довгу колядку «Пресята й Діва. Ой, дай. же!». Потім заходять у хату й танцюють з усіма дівчатами та господинею. Триває «іграння» (танці) довго - одну-дві години. Опісля колядники рушають далі - і так до ранку три ночі поспіль.

До фільму включено також фрагмент сеансу із жителями села Бистра (літо 2014-го року), від яких записано віншування ґаздів і звичай «кучмити» - коли колядники в жартівливій формі вимагають дарунки.

Надалі сюжет спрямовує до села Вишівська Долина (Вішеу), яке знаходиться в низині на кордоні з Україною (долиняни) і дуже відрізняється за традицією від високогірних поселень. Колядують тут гурти з дорослих чоловіків, які відвідують родичів. Про їхнє прибуття сповіщають сигналом металевої крученої колядницької трембіти. Колядники заходять до хати, сідають за стіл і співають переважно церковні колядки.

Третій день після Різдва - кульмінаційне завершення свят. Після церковної служби групи колядників (від кожного кутка села) по черзі розігрують біля церкви вертепну драму («бетлегем»). Менші хлопчики грають роль Янголів, трохи старші - Пастирів, підлітки - Царів, а одружені - це антиперсонажі (Дід, Баба, Жид). Кожна група дітей і підлітків по черзі в дуже швидкому темпі по черзі промовляє тексти та проспівує церковні коляди, а старші (антиперсонажі) ритуально бешкетують - «чіпляються» до молоді та дітей біля церкви. Архаїчним явищем у селі Вішеу є замовлення вертепу біля могил родичів.

Беззаперечна цінність стрічки «Яко з нам Бог» у тому, що відображені нею документальні матеріали походять з периферії української етнічної традиції, проте тому! вони демонструють високу збереженість зимових обрядів у їх активному побутуванні. Фільм ілюструє різні локальні традиції південної Мараморощини (різдвяні звичаї горян і долинян).

Боиківщина

Ляльковий вертеп зі Старосамбірського району Львівської області був предметом тематичного експедиційного виїзду Андрія Вовчака в січні 2012 року. А. Вовчак провів дослідження народної бетлейки на Старосамбірщині, реконструював тексти драм і дав детальний опис місцевим вертепним скринькам і лялькам [Вовчак, 2013]. Передувала зимовому запису студентська фольклористична експедиція Кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси в липні 2011 року (керівники Андрій Вовчак, Ірина Довгалюк). Під час експедицій учасники виявили активне побутування народної вертепної драми в формах живого і лялькового вертепу. Було здійснено відеозаписи.

12 липня 2011 року у селі Сливниця місцеві діти (активні вертепники, з них двоє - «хор» і один - «ляльковод»), які взимку того року ходили з ляльковим вертепом («бетлейкою»), продемонстрували вертепну скриньку, ляльки (за кількістю 13) та саму вертепну драму (тривалість відеозапису 10 хв.). На літньому відео підлітки спочатку розкладають ляльок у порядку їх задіяння у вертепі. Вистава починається зі співу хлопцями-співаками («хором») строфи «Ангел мовив до пастирів». Відповідно до розгортання сюжету, ляльковод змінює фігурки у бетлейковій скриньці і хлопці починають співати до нової «сцени»; наявні в драмі діалоги промовляє ляльковод. Сцени християнської драми і побутово-жартівливої тематики чергуються. По закінченню вистави учасники розповідають про персонажів. Також підлітки повідомили про річний період, пов'язаний із бетлейкою: готуватися починають у грудні, а ходять із нею з 6 січня три дні («по вечері»). Ходити з бетлейкою у Сливниці хлопцям випадає всього два роки - у 14-річному віці, з 16-ти років вони вже беруть участь у «живому» вертепі [ФА КУФ, 2011].

9 січня 2012 року було здійснено спеціальний виїзд у село Велика Сушщя того самого району для фіксації вистави в Різдвяний період, коли вертепники найбільше підготовлені (тривалість відео 8 хв. 10 сек.). Щоправда, головний учасник цього дня виїхав на фестиваль вертепів і замість нього ляльководом був чоловік, котрий ще в дитинстві виконував цю роль.

«Живий» вертеп у селі Ралівка Самбірського району записала у 2017 та 2018 роках під час обряду Божена Масляк (студентка-фольклорист Київського національного університету культури і мистецтв). Копія відеозапису знаходиться в архіві ЛЕК [Ралівка, 2017, 2018]. Тривалість записів 6 хв. 42 сек. та 8 хв. 32 сек. У 2017 і 2018 роках з вертепом завітала майже та сама група вертепників. У 2018 р. вони вже виглядали більш артистично та співали вправніше, гра основних акторів була «жива», активна, господарі залучалися до дійства живим вертепом у с. Ралівка підлітки обходять оселі 7 січня після служби Божої і 8 січня («на Марії»). Ряджені, завітавши до хати, розігрують вертепну драму з віршованими текстами, піснями й відповідною поведінкою персонажів. У біблійну історію юні актори вплітають події сьогодення, українські історичні персоналії8. Так, у ралівському вертепі задіяні типові для цього дійства персонажі (Пастушок, Цар Ірод, Жовнір, Жид, Баба, а також три українські «царі» {князі Володимир, Ярослав Мудрий і Данило Галицький}) та міфічні істоти (Янгол, Чорт і Смерть). Пастушок і Янгол - ведучі дійства, їхні тексти описують, коментують події. Жид і Баба виконують, в основному, розважальну роль. Християнські та комедійні образи у вертепі не відокремлені, а пов'язані єдиною сюжетною лінією. Жид, наприклад, задіяний також у вертепній драмі (сповіщає Ірода про народження Ісуса і прямування до нього царів), окрім того він постійно взаємодіє із господарями, безперервно бешкетуючи (в парі з Бабою). На їхню роль також припадають жартівливі побажання в кінці дійства, вимагання дарунків, у той час як Янгол і Пастушок виголошують серйозні, поважні віншування. Усі персонажі разом співають колядки «Нарожденство Христа» і «Нова радість стала».

Живий вертеп з типовим сценарієм (але варіаціями у сценах вистави в залежності від вибору персонажів, підготовлених віршованих текстів, пісенного репертуару, віку учасників) нині широко побутує в західній частині України. Останніми роками було зафіксовано та опубліковано очевидцями на Інтернет-ресурсі You Tube чимало подібних вистав, що засвідчує живу традицію в цьому регіоні.

У більшості вертепів (у християнських частинах сценарію) тексти декламуються, драматизм дійства реалізовано за рахунок змін в інтонації та появи/зникнення персонажів. Це нагадує шкільну виставу, ляльковий, античний театр або (іноді) читку віршів «на пам'ять» у школі - все залежить від акторських здібностей виконавців. Вочевидь, християнські сюжети та відповідні колядки раніше належали до дорослого репертуару, тоді як підліткам, тим паче дітям, така тематика дається важче. Нині ж вертепна драма (чи то «жива», чи то лялькова) - у репертуарі школярів середнього та старшого віку і вони беруть у ній участь незалежно від здібностей (це ніби і їх віковий соціально-громадський обов'язок, навчально-виховний етап, а також спосіб принагідно підзаробити). Вертепи у виконанні підлітків жвавішають за рахунок акторської гри таких персонажів, як Чорт, Жид і Баба та контакту акторів із «публікою» - господарями оселі.

У живому вертепі яскраво прослідковується синкретичність дійства: поєднання християнських і язичницьких мотивів; історичних, соціальних та міфічних персонажів; статичної декламаційної (оповідної, трагічної) та комедійної (ігрової, рухливої) форми драми та співу; уявлень про традиційне рядження персонажів і вирішення його сучасними доступними засобами (маски, атрибути); симільна магія (програвання дійства перемоги добра над злом) і вкраплення теми сучасної ситуації (влада, війна) в автентичний сценарний текст, що актуалізує традиційне дійство, оскільки виконавці та глядачі вірять у донесення до вищих сил побажань і молитов, виголошених у цей момент.

Середнє Полісся (українсько-білоруське пограниччя) представлено матеріалами з Туровщини та її околиць (Житковицький і Лельчицький райони Гомельської області).

Різдвяно-новорічні обряди села Погост Житковицького району Гомельської області показані в повнометражному етнографічному фільмі «Кола часу». Він відзнятий Білоруським відеоцентром у 2012 році, сценарісти Рєгіна Гамзович, Игорь Бишнєв, Юрій Ігруша, режисер Ігор Бишнєв [Кола часу, 2012] . У стрічці бачимо жителів села Погост і місцевий фольклорно-етнографічний колектив «Міжречча».

Зимовий відеофрагмент триває 14 хв. Це низка звичаїв і обрядів, які, з одного боку, передають неспішний устрій традиційного життя (картини жіночої роботи, приготування до Коляд, дівочі ворожіння), з іншого - динаміку давніх ритуалів (різдвяні та новорічні обходи дворів із піснями). Розглянемо основні епізоди відеоряду.

Передріздвяний період та Різдво. Спочатку жительки Погоста розповідають про жіночу роботу в Пилипівку. У переддень Різдва дівчата за допомогою літньої жінки виготовляють солом'яних «павуків», прикрашають їх паперовими різнокольоровими квітами і розвішують під стелею, увечері відбувається Свята вечеря. Далі жінки розповідають про святкування Коляд впродовж трьох вечорів і традиційний пісенний репертуар, після чого звучить колядка дівчині «Ой рано-рано кури попєлі. Сєтий вєчор да й добрий вєчор!». Завершує різдвяний епізод картина колядування за участі місцевого фольклорного ансамблю, у складі якого (принаймні, на цьому відео) дівчата та жінки різного віку. Серед атрибутів - зірка і дзвоник. Під вікном виконують колядку хлопцю «Под Туровом да й под городочком. Радуйса! Радуйся, зємля, Син Божий народівса», а в хаті - церковну колядку «Учора звечора зора засвєтіла». Перед співом вигукують традиційні привітання та питають дозвілу заколядувати, а після - виголошують ритуальні побажання.

Наступне свято - «Щедрец», день напередодні Нового року (13 січня). Селяни виконують ритуально-магічні дії: дівчата ворожать, а дорослі «програмують» майбутній рік (господар гукає Мороза їсти кутю, а господиня розігрує діалог із «нарочитою» людиною, що стоїть за вікном, про те, де знаходяться її свині та кури, - аби хазяйство не переводилося). Увечері оселі обходить гурт щедрівників: ряджені хлопці (Коза, Ведмідь, Сорока, Бусел) та жінки-співачки (ймовірно, у минулому це також мали бути чоловіки)15. Після заклику «Кіну сноп на сто коп! Чи запєть пєсню?» співають щедрівку «Шо сєтий Ілля по полю ходіть. Щодрий вєчор Васілєй». Потім відбувається дійство з Козою під пісню «Го-го-го, коза». Хоча учасники й розігрують сценарій вмирання та оживання Кози, від самої пісні-міфу16 лишилися тільки ритуальні побажання «Го-го-го коза, го-го-го сєра, дє коза ходіть, там жито родіть. Дє коза хвостом - там жито кустом, дє коза ногой - там жито копой», щоправда, їх виконують на традиційну мелодію.

Врівноважений, дещо поважний «тон» фільму зумовлений, очевидно, «роботою на камеру». Тим не менш, стрічка насичена «смачною» місцевою говіркою та різноманітними приказками. На жаль, цього не скажеш про музичну складову фільму. У місцевій манері виконано лише одну пісню - колядка дівчині «Ой рано-рано кури попєлі». Всі інші пісні, які звучать під час обходів дворів на «Рожество» та «Щедрец», виконує місцевий фольклорний колектив. Хоча в його складі є кілька літніх жінок, тембрально домінують молодші співачки з яскраво «клубними» голосами. Питання викликає і їхній репертуар, зокрема, приспівкового характеру напливова пісня «Паєхала коляда із канца у канєц». Пісня до «Кози» відтворена фрагментарно і, що вже зовсім не традиційно, жінками.

Вважаю доречним подякувати авторам фільму за те, що пісенному матеріалу приділено належну увагу, а не використано лише як фон для коментарів.

Різдвяний обхід дворів (колядування і «Коза») у селі Тоніж Лельчицького району Гомельської області. Відеозйомки здійснено 8 січня 2015 року. Автор запису Лариса Шчиракова. Загальна тривалість 62 хв. (три фрагменти) [Тонеж, 2015].

Серед учасників є три ряджені персонажі: Коза, Дід (він же міхоноша) та Циганка. Роль Діда виконує чоловік, усі інші учасники - це жінки різного віку. Обхід дворів розпочинається ще вдень, а закінчується пізно ввечері. Колядники заходять не в кожну хату, а відвідують лише знайомих.

В усіх трьох відеофрагментах звучать ранньотрадиційні наспіви, серед яких колядка дівчині («Зажурилася крутая гора. Сьвєтий вєчор!»), хлопцю («Ой за лугамі, за бєрєгамі. Сьвєтий вєчор. Ой там Колєчка нівочку й оре. Сьвєтий вєчор!» і «Ой пан Грішечка єде на коні. Сьвєтий вєчор!»), господарю («Чи дома, дома, сам пан господар. Сьвєтий вєчор» та з християнською тематикою про «три празники» «А в чистом полі сосонка горить. Сьвєтий вєчор!»). Ці та інші пісні звучать дорогою під час переходу від хати до хати, попід вікнами та безпосередньо в хаті. Після кожного колядування жінки бажають господарям добра, здоров'я та статку.

Дійство з Козою відбувається в хаті, при цьому мелодія пісні чоловіком відтворена помилково. Жінки лише вигукують перші слова («Го-го-го, коза, го-го-го сєра. Нє ході, коза, да й кругом сєла») та заключні побажання («Де Коза ходить - там жито родить»). Найцікавіше розігрують обдаровування Кози різними наїдками (хліб, ковбаса, сало, млинці), котрі настромлюють їй на роги. Іноді Коза заграє до дітей через вікно (третій відеофрагмент).

В одній із хат колядники, котрі вже довго ходили, відпочивають, співаючи ліричну пісню (заводить чоловік).

З відеоряду можна зробити висновок, що в сучасній різдвяній традиції села Тоніж у межах одного обряду об'єдналися два різновиди ритуальних обходів - жіноче колядування та водіння «Кози» . Хоча «Коза» належить до чоловічих обрядів, роль основного рядженого персонажу на відео виконує жінка (щоправда, надзвичайно дотепна). Очевидно, цей факт, а також відсутність обов'язкової в обряді пісні (від неї лишилися тільки перші слова та ритуальні побажання) сигналізує про порушення канону, перехід ритуалу в розвагу. І дійсно, відео передає нестримну стихію народного гумору і веселощів, підігрітих щедрістю господарів.

Щодо колядування, то й давній пісенний репертуар (із розгалуженою системою адресатів), і виконавська манера, і поведінка під час співу колядок (наприклад, усвідомлення необхідності співати під вікном або перед дверима хати) - цілком традиційні та показові для місцевої традиції.

Безперечна цінність відео з Тоніжа - відсутність зрежисованих моментів. Чого б учасники не утнули - все виникає спонтанно і тому підкупає щирістю.

Описані в цій статті відео зимових обрядів періоду Святок (включно з матеріалами попередньої публікації) на сьогодні вичерпують обрані автором аудіовізуальні джерела з двох найархаїчніших зон української етнічної традиції та суміжних земель: Карпатського регіону (у тому числі Марамарощини) та Прип'ятського (Середнього) Полісся.

Згадані обрядодії відображають сучасний стан народної культури, яка продовжує функціонувати і в ХХІ столітті. Регіональні відмінності полягають у тому, що в Карпатах в активному (!) стані традицію зберігають чоловіки і, що найважливіше, молодь. На Поліссі ж основними носіями зимових обрядів і пісень є жінки переважно старшого віку. Якщо чоловічий репертуар (пісня до обряду водіння Кози) зазнає втрат, то власне колядки / щедрівки місцеві співачки знають дуже добре. Вони не тільки пам'ятають самі пісні, а й відтворюють їх, зберігаючи структуру обрядів (ритуальні тексти до і після співу, місце та характер виконання тощо).

Симптоматично, що значна частка проаналізованих відео була оприлюднена у світовій електронній мережі Інтернет (насамперед, ресурс YouTube), яка постійно поповнюється, а отже є важливим джерелом інформації для фахівців-дослідників. Така активність громадськості - очевидців народних звичаїв і обрядів - є важливим стимулом у подальшій пошуковій роботі.

На етапі збирання відеоматеріалів зимової обрядовості українців важливо залучати до співпраці не тільки науковців, поціновувачів традиційної культури, а й студентів-фольклористів, для яких участь у проекті може стати однією з перших науково-дослідних сходинок у професії.

Література

1. Вовчак, 2013 - Вовчак Андрій. Народний ляльковий вертеп («бетлейка») в околицях Хирова на Старосамбірщині Львівської області. Родина Колессів - спадкоємність науково-мистецьких традицій (з нагоди 140-річчя від дня народження академіка Філарета Колесси). Львів, 2013. С. 295-362.

2. Коробов, 2015 - Коробов Олег. Аудіовізуальна фіксація традиційної музики в сучасних польових умовах (практичні рекомендації). Проблеми етномузикології. Київ, 2015. Вип. 10. С. 208-222.

3. Коробов, 2017 - Коробов Олег. Зимова обрядовість українців у фокусі об'єктиву (матеріали до відеохрестоматії: автентичне виконання). Частина 1. Проблеми етномузикології. Київ, 2017. Вип. 12. С. 109-116.

4. Курочкін, 1995 - Курочкін Олекскандр. Українські новорічні обряди: «Коза» і «Маланка» (з історії народних масок). Опішне: Вид-во Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, 1995. 379 с.

5. Можейко, 1972 - Можейко Зинаида. Песенная культура Белорусского Полесья:село Тонеж. Минск : Наука и техника, 1971. 263 с.

6. Пеліна, 2016 - Пеліна Ганна. Музичні жанри різдвяно-новорічного періоду на Мараморощині: мелогеографічний аспект. Проблеми етномузикології. Київ, 2016. Вип. 11. С. 56-61.

7. Скаженик, 2014 - Скаженик М. Зимові пісенні традиції басейну Уборті: до питання взаємозв'язків обрядів та мелотипів. Проблеми етномузикології. Київ, 2014. Вип. 9. С.64-75.

8. Скаженик, 2017 - Скаженик М. Мелоареали ранньотрадиційних зимових наспівів басейну Уборті (Середнє Полісся). Проблеми етномузикології. Київ, 2017. Вип. 12. С. 41-53.

9. Скаженик, Коробов, 2012 - Скаженик Маргарита, Коробов Олег. Етномузичне вивчення календарних традицій Середнього Полісся в контексті суміжних наук (за матеріалами, локалізованими в басейні Уборті). Проблеми етномузикології. Київ, 2012. Вип. 7. С. 48-62; Атлас. К5-К8.

10. Федас, 1987 - Федас Й. Ю. Український народний вертеп (у дослідженнях XIX - XXст.). Київ : Наукова думка, 1987. 184 с.

11. Кола часу, 2012 - Кола часу:полнометражный фильм. Реж.: И. Бышнёв. Сцен.: Р. Гамзович, И. Бышнёв, Ю. Игруша. Белорусский видеоцентр, 2012. иЛЬ: https://youtu.be/9WwWWlDd_s0(дата звернення: 24.12.2016).

12. Ралівка, 2017 - Ралівка - 2017 («Живий вертеп» на Бойківщині). Відеоархів Б. Масляк №1. 6 хв. 42 сек.

13. Ралівка, 2018 - Ралівка - 2018 («Живий вертеп» на Бойківщині). Відеоархів Б. Масляк №2. 8 хв. 23 сек.

14. Тонеж, 2015 - Каляды у вёсцы Тонеж 8 студзеня 2015 г. Здьімкі і мантаж Л. Шчыракова. 62 хв. URL: https://youtu.be/NMoO9stCg6k,https://youtu.be/WKfpbDy5hA4,https://youtu.be/LdCrrGrqpHM(дата звернення: 15.12.2017).

15. ФА КУФ, 2011 - Фольклорний архів Кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка. - Фонд ЕК. - Серія EK_12AV20110704. - Справа EK_12AV20110704_vovczak. - Од. зб. EK_12AV20110704_vovczak_seans22_ video01-08.m2ts. - 8 хв. 10 сек.

16. ФА КУФ, 2012 - Фольклорний архів Кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка. - Фонд ОЕК. - Серія OEK_AV. - Справа OEK_AV_20120109vovczak. - Од. зб. OEK_AV_20120109vovczak_seans02_ video02_(170928).m2ts. - 10 хв.

17. Яко з нами Бог, 2016 - Яко з нами Бог. Зимові традиції українців повіту Марамуреш: документальний фільм. Сценарій, польова режисура Г. Пеліна, А. Мазуренко. Оператор Д. Арістархов. - 2016. - 22 хв. URL: https://youtu.be/hlozUYz_Pc8 (дата звернення: 22.04.2017).

Размещено на Allbest.ru