Хоррор-культура як соціокультурний феномен

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хоррор-культура як соціокультурний феномен

Корнєєва В.Л., Іванова Н. І.

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

У статті досліджено історико-культурні витоки хоррор-концепту як феномену масової культури. Проаналізовано взаємозв'язок концептів жаху, їх соціокультурні сенси та форми транслювання в сучасній культурі. Простежено формування та розвиток літератури жахів та визначено її вплив на інші види мистецтва. Розглянуто кінострічки, які були створені на основі хоррор-літератури чи за її мотивами. Результати дослідження можуть бути використані у наукових роботах, пов'язаних з культурологію, психологією, історією літератури, масовими комунікаціями та видавничою справою.

Ключові слова: хоррор-література; готика; фільм жахів; трилер; наукова фантастика; надприроднє.

жах культура література хоррор

Kornieieva V., Ivanova N. Horror culture as a socio-cultural phenomenon

The article explores the historical and cultural origins of the horror concept as a phenomenon of mass culture. The author researches the psychological background of the horror genre, as well as the historical aspects of its development. The interrelation of horror concepts, their socio-cultural meanings and forms of broadcasting in contemporary culture are analyzed. The article focuses on the works that are fundamental and significant for the culture of horror. The author also defines how the literature and cinema of this genre enrich and complement each other.

The paper deals with the formation of horror literature and chronologically analyzes its historical development. The paper explains how the genre has changed and supplemented with each new creation and how its own sub-genres began to form. The author demonstrates how the genre has become increasingly popular and in demand on the market. The information on how plots and images created by literature influenced other forms of art and contributed to the integration of the horror genre into all other spheres of culture is provided.

The films that were created on the basis of horror literature or on its motives are considered. The reverse phenomenon has been studied when authors of literature are inspired by cinematic plots. The article analyzes how, thanks to Hollywood's interest, the genre has become a cultural phenomenon and popularized the archetypal characters used in the genre.

The author also mentions other areas in which the horror genre is firmly entrenched, such as computer games and visual arts. The results of the study can be used in scientific works related to cultural studies, psychology, history of literature, mass communications and publishing.

Keywords: horror literature; gothic; horror movie; thriller; sci-fi; supernatural.

Вступ

Постановка проблеми. Традиційно вважається, що жах є багатоаспектним емоційним концептом, який має відношення до лінгвістики, соціології, психології. Як найдавніша і найсильніша емоція людини, він інтегрований у підсвідомість людей з початку часів. Саме страх, на думку науковців, ініціював і сприяв утвердженню віри та релігії, адже невідомі та

таємничі явища люди не могли пояснити ніяк інакше, як через існування вищої сили, що визначає їхні долі. А оскільки людська уява не знає меж, було створено широкий спектр архетипних персонажів, таких як боги, демони, привиди, духи, потвори, монстри чи лиходії, а з часом почали поширюватися історії та легенди, що описують їх непереборну силу. Незважаючи на те, що з розвитком науки були пояснені незрозумілі раніше явища, ці архетипи активно використовуються в літературі та інших видах мистецтва й викликають посилену увагу видавців і кінорежисерів. Парадоксально, але саме сучасність характеризується неабияким потягом до цих феноменів, які набули ознак візуалізації, естетизації та ескалації жаху. Отже, цілком логічно говорити про формування своєрідної «культури страху», яка займає власну нішу в масовій культурі і вимагає аналізу.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженням психології жаху та феномену жаху в цілому займалися такі зарубіжні вчені, як Ноел Керролл [1], Мартін Тропп [2] та Метт Хіллз [3]. Вивченню готичної літератури присвятили свої праці Джина Уіскєр [4], Клайв Блум [5] та Фредерік Френк [6]. Щодо саме жанру жахів, найвпливовішими є праці Стівена Кінга [7] та, Девіда Пунтера [8] та Г. Ф. Лавкрафта [9]. Питанням хоррору у кінематографі займалися Лінда Бедлі [10], Рона Беренштайн [11] та Керол Кловєр [12]. Дотичними до теми нашої статті є дослідження Вальтера Кендріка [13], Домініка Стрінаті [14] та Розумовської Оксани [15].

Мета статті. Дослідити хоррор-концепт в масовій культурі, його соціокультурні сенси, а також взаємовпливи жанрів хоррор у мистецтві.

Об'єкт дослідження - медійні твори жанру хоррор.

Методи дослідження. Для вивчення розвитку та еволюції хоррор-мистецтва було використано історичний та логічний методи. За допомогою методів дедукції та індукції було виокремлено найбільш важливі та впливовіші твори, які можна віднести до жанру хоррор. Метод аналізу було використано для визначення основних тенденцій та особливостей жанру.

Результати і обговорення

Науковці і дотепер не можуть знайти згоди щодо дефініції жанру жахів. Проблема полягає у тому, що кожний новий жанр завжди створюється на основі елементів тих жанрів, які вже існують. Жахи поєднують у собі атрибути готики, наукової фантастики, детектива та трилера. Так чому ж з'явилася потреба у окремому жанрі, який поєднує в собі все ці елементи?

В одній зі своїх праць Домінік Стрінаті казав про те, що жахи є дуже особливим жанром, оскільки саме через нього людство може виразити свою потребу у потаємних та ганебних бажаннях та інтересах, які доводиться приховувати від інших [14, р. 82]. Дуже схожим чином у свою чергу висказався Ноел Керрол про емоцію страху, підкресливши її розпливчастість [1, р. 162]. Інший аспект проблеми висвітлив сам Стівен Кінг, вказавши на те, що для одних авторів жах потрібен бути обов'язково «огидним», а для інших «обробка читачів» є більш бажаним варіантом впливу на аудиторію [8, р. 40]. Говард Лавкрафт головною особливістю цього жанру вважав «космічний» страх, який може викликати лише щось надприродне. Він говорив про те, що причиною такого страху є інстинктивна інтуїція, яка більш чутливо сприймає ті речі, які ігнорує матеріалістичне суспільство [9, р. 161].

Більшість дослідників прийшли до висновку, що жанр жахів вийшов з готичної літератури, яка досягла піку свого розквіту у XVIII ст. [2; 4]. Фредерік Френк засвідчував, що готична романтика впливала на розвиток літератури з 1762 по 1820 [6, р. 5], тому дуже багато творців наслідували готичну традицію у своїх творах. Саме у ті роки було створено більшість архетипних готичних персонажів (монстр, вампір, гаргульй, привид тощо).

Все розпочалося з «Замка Отранто» Горація Уолпола (1764). Саме у цьому творі жанр жаху почав відокремлюватися від жанру готики [4, р. 43]. Більшість письменників того часу прагнули до максимального реалізму, а Уолпол вирішив використати різні фантастичні та надприродні елементи у своєму романі [8, р. 61].

Велику популярність мала також і Енн Редкліфф, якій вдалося поєднати містику та сучасність. її шість романів, особливо «Таємниці Удольфо» (1794), були зосереджені на молодих героїнях, що стикаються з таємничими замками та ще більш загадковими вельможами.

Роман «Монах» Меттью Грегорі Льюїса (1796), є одним з небагатьох канонічних готичних романів з такою явною графічною деталізацією [7, р. 50]. Ця історія про розпусту, порочність та чаклунство стала надзвичайно популярною, а деякі критики вважають цей твір основою «Графа Дракули» Брема Стокера [6, р. 5]. Зауважимо, що на створення «Монаха» автор надихнувся жахіттями французької революції.

Як самостійний жанр жахи почали активно розвиватися на початку XIX ст. Вплив готичної літератури відчувався ще декілька десятиліть, але цей ефект стрімко слабшав і жахи вийшли на передній план. Так, дев'ятнадцятирічна Меррі Шеллі написала свій роман «Франкенштейн, або Сучасний Прометей» (1817), де висловлювала гіпотезу, що наука зможе розкрити таємницю життя. Недивно, що ця книга була написана та опублікована саме у той час, коли медицина та медичні технологи вийшли на новий рівень. Цей твір став віхою класичних жахів та натхненням для багатьох режисерів у майбутньому. В Америці Вашингтон Ірвінг написав низку оповідань, які були вже менш монотонними та більш жвавими на відміну від своїх англійських «братів» [7, р. 379]. Серед них, безумовно, найвідомішими є «Легенда сонного виярку» та «Ріп ван Вінкль» (1820).

Англо-італієць Джон Вільям Полідорі написав у 1816 роман «Вампір: Історія», який став засновником романтичного вампірського напряму у фантастичній літературі. А ірландець Чарльз Роберт Матурін ще у 1820 році розповідав про фатальний договір з дияволом, де головний герой «Мелмота мандрівника» обміняв свою душу на зайві 150 років життя. Іншими відомими авторами цієї епохи були Фредерік Марріет, який написав новели «Корабель-привид» (1839) та «Перевертень» та Герберт Джордж Велз, що поєднав жанр жахів з науковою фантастикою у своїх новелах та романах, таких як «Острів доктора Моро» (1896), «Невидима людина» (1897) та «Війна світів» (1898). «Химерна історія доктора Джекіла і містера Гайда» (1885) Роберта Луїса Стівенсона була написана за 3 дні. Історія так налякала дружину письменника, що спочатку він навіть знищив рукопис у вогні каміну [7, р. 58]. Роман був зосереджений на змінах у моралі серед населення, яке проживало у багатолюдних містах [5, р. 72]. У 1897 році Брем Стокер написав «Дракулу», роман в епістолярному жанрі, який став своєрідним взірцем вампірського сюжету.

Однак, варто зазначити, що жанр жаху не обмежувався лише Англією. У Німеччині жанр представляли Фрідріх Фуке з казковою повістю «Ундіна» (1811), Вільгельм Майнхольд з «Бурштиновою відьмою» (1843) та Гонс Гайнц Еверс з романом «Учень чародія, або

Мисливці на диявола» (1910). Францію представляли твори письменників реалізму та романтизму: «Ган Ісландець» Віктора Гюго (1823), «Луї Ламбер» Оноре де Бальзака (1832), «Роман про мумію» Теофіля Ґотьє (1858), «Ілльська Венера» Проспера Меріме (1837) та «Горля» Гі де Мопассана (1887).

У Сполучених Штатах Америки хоррор був дуже популярний у XIX ст. Історії Едгара Аллана По були віхами, які залишили величезний слід в історії жахів. Починаючи з 1835 року розповіді По висвітлювали увесь діапазон наукової фантастики, таємничості та жаху, і переоцінити їх вплив неможливо. Письменник досліджуює демонічні душі простих людей та надзвичайних злочинців, патологію злочину та сповіді. Крім По популярними також були Натаніель Готорн («Книга чудес» 1852; «Мармуровий фавн» 1860; «Таємниця доктора Грімшейв» 1882 або «Будинок із сімома фронтонами» 1851) та Емброуз Бірс («Чи таке можливо?» 1893 і «У вирі життя» 1898) [7, р. 285].

Жах на початку XX століття здебільшого публікувався у журналах та дешевих періодичних виданнях. Новела почала замінювати роман та стала основним форматом, який використовували творці жахів. Одним з найважливіших письменників для журналів був Г. Ф. Лавкрафт, батько міфів про Ктулху [8, р. 96]. Теми Лавкрафта були далекими від симпатичних: він був глибоко цинічним до людства, а природу Всесвіту вважав випадковою та імовірнісною. Його твори виражали фаталізм і почуття успадкованої провини за гріхи попередніх поколінь [15, с. 96].

Франц Кафка, екзистенціалістський письменник чесько-єврейського походження, також суттєво сприяв розвитку жанру. Незважаючи на те, що його твори не визначені як романи жахів, проте для них характерна загрозлива атмосфера, в якій головні герої страждають фізично та психологічно.

Серед видатних авторів початку XX ст. були Роберт Блох («Психо» 1959), Айра Левін («Дитина Розмарі» 1967), Пітер Страуб («Історія з привидами» 1979) Рей Бредбері («451 за Фаренгейтом» 1953) та Ширлі Джексон («Привид будинку на пагорбі» 1959). З авторів, які пишуть й зараз, важливо згадати Стівена Кінга («Керрі» 1974; «Сяйво» 1977; «Воно» 1986 сага), Клайва Баркера («Книга крові», 1984/1985; «Гра прокляття» 1985), Роберта Маккамона («Корабель ночі» 1980; «Година вовка» 1989), Енн Райс («Інтерв'ю з вампіром» 1976; «Королева проклятих» 1988) та Поппі Брайт («Вишуканий труп» 1996).

ХХ століття - епоха розквіту жахів. Жанр як такий був вже чітко сформованим, і розпочинається етап формування його піджанрів. Пізніше, хоррор поширився зі сторінок книг і журналів в різноманітні засоби масової інформації, завдяки їх активному просуванню на радіо, кіно та телебаченні.

Сценаріями перших фільмів цього жанру стали сюжети готичної класичної літератури (твори Мері Шеллі, Брема Стокера тощо). Найбільш значущими піонерами хоррор - кінематографу стали такі німі фільми епохи німецького експресіонізму як, «Кабінет доктора Калігарі» (1920) Роберта Віне, «Носферату» (1922) Фрідріха Вільгельма Мурнау та «Голем» (1915) Пола Вегенера. Готичний характер відобразився на сюжетах кінострічок - особливої атмосфери додавали кадри з жахливими старими особняками, замками, фортецями та туманними темними місцями. Головними героями були нелюдські, надприродні істоти, такі як вампіри, божевільні, демони, ворожі привиди, чудовиська, живі мерці (Франкенштейн), люди з множинними особистостями (Джекіл та Гайд), злодії- сатаністи, перевертні, божевільні вчені та виродки, а інколи це було навіть невидиме нематеріальне зло, яке наповнювало атмосферу.

З появою звуку у кіно у 30-х рр. XX ст., фільми жахів набувають ще більшого поширення, а Голлівуд масово сприяє зростанню їх популярності. У 1920 р. було випущено першу екранізацію історії про доктора Джекіла та містера Гайда, у головній ролі якої був Джон Беррімор. Акцентуємо також і той факт, що одинадцять років потому в майстерні режисера Джеймса Вейла народилася перша екранізація роману «Франкенштейн» Мері Шеллі [12, с. 62].

Мабуть, найбільш всюдисущим піджанром жахів/науково-фантастичних творів у 50-х рр. стали фільми про вторгнення прибульців, розбурхані збільшенням кількості тих, хто спостерігав НЛО по всій країні, та сумнозвісним інцидентом Розвелла. Інтенсивні спекуляції та теорії конспірації у ЗМІ призвели до появи низки успішних фільмів на тему «вони прийшли з космосу». Одним із найпоширеніших піджанрів у цей час були фільми про гігантських монстрів, в яких величезні істоти - чи то вони були меншими комахами/тваринами в реальному житті, перш ніж вирости до гігантських розмірів, або були випадково пробуджені атомним тестуванням - громлять загальне населення перед тим, як їх героїчно знищить протагоніст фільму. Одними з найпомітніших хітів у цій категорії були «Звер з 20 000 Фантомів» (1953) Юджина Лур'є, «Вони!» Гордона Дугласа (1954), «Годрілла, Король монстрів!» Іджіро Хонда та Террі Морзе (1956) та фільм Роберта Гордона «Воно прийшло з моря» (1955).

1960-ті рр. були епохою перших екранізацій Едгара Аллана По («Падіння Будинку Ашерів» (1960), «Яма і маятник» (1961) або «Ворон» (1963)) [13, с. 106]. Але це була також і епоха, коли Альфред Хічкок зняв свої найуспішніші фільми, такі як «Психо» (1960), «Птахи» (1960) або «Марні» (1964). Екранізація «Дитини Розмарі» від польського режисера Романа Поланскі (1968) продемонструвала незручну думку про те, що не тільки ваші, здавалося б, невинні літні сусіди можуть прикриватись прикрими намірами. А фільм Джорджа Ромеро «Ніч живих мерців» (1968) про зомбі викликав фурор у свій час. Слідом за «Ніччю живих мерців» з'явилося ще кілька фільмів, створених молодими однодумцями Ромеро - сюди входять Уес Крейвен з «Останнім будинком зліва» (1972) та «У пагорбів є очі» (1977), Тобі Хупер із «Техаською різаниною бензопилою» (1974) та Девід Кроненберг із «Судомами» (1975) [12, с. 40-72].

1970-ті були дуже родючими для виробництва жахів. Для них було характерне все більш інтенсивне змалювання насильства, крові та жорстокості. У 1971 р. видатний американський режисер Стенлі Кубрик зняв «Механічний апельсин» за мотивами однойменного роману Ентоні Берджеса. Фільм був просякнутий насильством, вбивствами та поведінковими експериментами. У 1974 р. Тобі Хупер випустив свій фільм «Техаська різанина бензопилою», який набув культового статусу. У 1975 р. було випущено блокбастер Стівена Спілберга «Щелепи» за романом Пітера Бенчлі. Серед інших важливих фільмів цього періоду були: «Екзорцист» Вільяма Фрідкіна 1973 р. (і роман і сценарій до фільму написав Уільям Пітер Блетті), «Хеллоуїн» Джона Карпентера 1978 р. та «Чужий» Рідлі Скотта 1979 р.

У 80-х рр. ХХ ст. правили так звані слешери, де головним героєм зазвичай був серійний вбивця з психічними порушеннями або масовий вбивця, який обирав своїх жертв серед молоді та жінок. Так з'явилися легенди про Фредді Крюгера з «Кошмару на вулиці В'язів» та Джейсона Вурхіса з «П'ятниця 13-те» [11, с. 114].

Далі була коротка низка фільмів про серійних вбивць у першій половині 1990-х («Мовчання ягнят» за романом Томаса Гарріса, «Сім» Девіда Фінчера) та постмодерністська сатира у другій («Крик» Уеса Крейвена, екранізація роману Лоїса Дункана «Я знаю, що ви робили минулого літа»).

Початок XXI століття відзначився японськими хоррор-фільмами («Дзвінок» 1998 р. за романом Кодзі Сузукі, «Прокляття» 2002 р., «Темні води» 2002 р. ) та американськими рімейками на них. З-під рук Джеймса Вана з'явилася «Пила» та її продовження - жахастики про вбивцю, які можна віднести до слешерів із дуже детальним та переплетеним сюжетом.

Комп'ютерні ігри - третя за популярністю сфера виробництва жахів. Вони нерідко черпають ідеї із літературних творів, фільмів та коміксів. Наприклад «Поклик Ктулху: Темні куточки Землі» - це гра, в якій використовуються мотиви творів Г. Ф. Лавкрафта, здебільшого з творів «Поклик Ктулху», «Морока над Інсмутом» та «За пеленою часу». «Дзвінок: Царство терору» - гра, заснована на книжковій серії японського письменника Кодзі Судзукі, яка стала натхненником для одноймених японських та американських фільмів. А ось дизайн «Nemesis» створювали за описами з творів найвідоміших письменників жахів, таких як Стівен Кінг, Х.П. Лавкрафт та У. П. Блетті. Як і в інших творах жанру хоррор, ігри викликають у реципієнта емоцію страху, напруги та огиди. Хоррор-ігри підіймають жанр жахів на наступній рівень оскільки вони створюють ілюзію, що самі гравці перебувають у світі страху і борються із «лихом».

Навіть образотворче мистецтво не змогло уникнути впливу жаху. Елементи, характерні для жанру, можна знайти на картинах таких відомих у всьому світі художників, як Ієронім Босх, Франсіско-Хосе де Гойя та Ель Греко. Художники-сюрреалісти були найбільш близькими до жанру жаху: Сальвадор Далі, Макс Ернст, Рене Маґрітт та Ів Тангі малювали картини, які жахають та оточують таємницею. З сучасних художників слід згадати Тодда Шорра, Карла Перссона, Аллена Коссовські, Деметріоса Вакраса та Емі Коллар Андерсон.

Висновки

Хоррор - один з найбільш парадоксальних жанрів (якщо ненайпарадоксальніший). Він пронизує майже всі види мистецтва - починаючи від літератури і живопису і закінчуючи кінематографом. Стрімкий розвиток жанру хоррор припадає на початок XIX ст. , коли була сформована готична література. Протягом двох століть жанр поширювався світом і набував нових елементів та особливостей. Сюжети множилися, персонажі ставали все більш різноманітними, а тому не дивно, що з появою кіно, жанр став завойовувати великий екран. На сьогоднішній день жанр хоррор інтегрувався майже в усі царини людської творчості - книги, комікси, комп'ютерні ігри, мультфільми та ін. Нерідко різни види мистецтва збагачують один одного - на основі якогось роману можуть написати сценарій до фільму, а за мотивами якоїсь стрічки можуть створити гру для Playstation. Хоррор став невід'ємною частиною масової культури, а тому його елементи можна спостерігати на різних платформах сучасного мистецтва.

Список використаних джерел

Carroll N. The Philosophy of Horror: or, the Paradoxes of the Heart. New York : Routledge, 1996. 272 p.

Tropp M. Images of Fear: how horror stories helped shape modern culture. Jefferson : Macfarland, 1999. 251 p.

Hills M. The Pleasures of Horror. London : Continuum, 2005. 264 p.

Wisker G. Horror Fiction: An Introduction. Surrey, UK : Continuum, 2005. 304 p.

Bloom C. Gothic Histories: The Taste for Terror, 1764 to the Present. New York : Continuum, 2010.

208 p.

Frank F. The Gothic Romance: 1762-1820. Horror Literature: A Core Collection and Reference Guide. New York : R.R. Bowker, 1981. Р. 3-175.

King S. Danse Macabre. New York : Berkley, 1981. 400 p.

Punter, David. The Literature of Terror: a history of Gothic fictions from 1765 to the present day. London : Longman, 1980. 449 p.

Lovecraft H. P. The Annotated Supernatural Horror in Literature. New York : Hippocamus Press, 2000.

228 p.

Badley L. Film, Horror and the Body Fantastic. London : Greenwood Press, 1995. 208 p.

Berenstein R. J. Attack of the Leading Ladies: Gender, Sexuality and Spectatorship in Classic Horror Cinema. New York : Columbia UP, 1996. 274 p.

Clover C. Men, Women and Chainsaws: gender in the modem horror film. Princeton : Princeton UP, 1992. 280 p.

Kendrick W. The Thrill of Fear: 250 Years of Scary Entertainment. New York : Grove Press Books, 1991. 292 p.

Strinati D. An Introduction to Studying Popular Culture. New York, London : Routledge, 2000. 306 p.

Разумовская О. По. Лавкрафт. Кинг. Четыре лекции о литературе ужасов. Москва : Рипол Классик, 2019. 222 с.

Размещено на Allbest.ru