Американським поліцейським процедурал: генеза формату та проблеми типології

Annotation

Yevdokimova O., Kyrylova O. American Police Procedural: Genesis of the Format and Typology Problems

The article deals with the television product known as "the police procedural" in order to highlight existing varieties of procedural dramas and its typologies.

The genesis of a procedural drama or procedural has been analyzed since the 1950s launch of a project called "Dragnet" on the American television. The analysis of such format functioning showed that the modern police procedural has definite established signs: the maximum closeness to the reality in order to show that policemen and detectives are the same people as others, they tend to have the same problems and life choices; it has no attachment to the storyline, so viewers can watch the police procedural starting from any series of any season, since each episode is a new case of investigation; a clear allocation of characters into "good and bad guys" and usually representatives of the law take the position of the former so as to improve the level of viewers' trust to policemen. In case the procedural drama becomes very popular, several spin-off series might be launched simultaneously. Such procedurals can be classified as franchises, which, in turn, have characteristic features (crossover series are distinguished: dramas, sitcoms and humorous projects).

The results of the research show that now there is a certain typological structure of the format that continues to develop.

Keywords: procedural; procedure drama; franchising; crossover; typological characteristics.

Основи процедурних американських телесеріалів закладені літературною спадщиною. Починаючи з роману Уїлкі Колінза «Місячний камінь» (1868), американські письменники звертають увагу не лише на розвиток детективної сюжетної лінії, а й на професійні аспекти діяльності тих, хто розшукує злочинців. У ХХ ст. з'являються такі напрямки як «крутий» детектив, детектив поліцейської процедури і юридичний трилер (див. детальніше: [1]).

На думку дослідниці М. Агєєвої, ці тенденції багато в чому «ґрунтувалися на глибоко вкоріненому уявленні американців про невід'ємне право окремої особистості на захист своїх прав, свобод та інтересів, а також обов'язки держави створення системи інститутів, що забезпечують реалізацію цих прав» [Там само]. Ці ідеї впроваджували у своїх творах Д. Хеммет, Р. Чандлер, Е. Макбейн, Д. Грішем. У першій половині ХХ ст. американський детектив розвивається у двох напрямках: по-перше, це художня форма оповіді, що відповідає на певні запити часу, пов'язані з соціальними змінами і становленням правової держави. По- дуге, це - зображення вигаданих персонажів і подій, що має специфічне естетичне оформлення, вперше чітко артикульовані американським письменником-романтиком Е. По у 1840-ті рр. При цьому, як зазначає М. Агєєва, в подальшому детектив, «залишаючись явищем масової літератури, використовував творчі принципи творів літературного канону, зокрема, «крутий» детектив Д. Хеммета і Р. Чандлера пов'язаний з літературою модернізму, детектив поліцейської процедури Е. Макбейна і юридичний трилер Дж. Грішема, що будується на принципах реалістичної літератури» [1].

В умовах інтенсивного розвитку в післявоєнний період системи правоохоронних органів, зростання населення, складності та анонімності міського життя і міського злочину вже не могла звучати переконливо ідея про те, що детектив-одинак може вистежити злочинця в сучасному багатомільйонному місті. Поступово його місце займає група професіоналів, які не лише знаються на своїй справі, а й наділені яскраво вираженими позитивними людськими якостями. У суспільство через масову літературу впроваджується ідея про непорушність прав і свобод американських громадян, здатність державних інститутів захищати ці права і свободи, ефективно виконувати покладені функції. Поліцейські постають героями, які при цьому не позбавлені людських слабкостів, їх сприймають як знайомих, сусідів, всіх хлопців тощо. Поліція поступово стає у свідомості пересічного американця невіддільною одиницею демократичної держави. Інтерес до будення поліції США починають задовольняти поліцейські процедурні драми як у формі повістей та романів, так і у формі телесеріалів.

В даному типі детектива «поліція» зазвичай трактується як система, під якою мається на увазі не тільки департамент або відділення, а й розширений комплекс усієї поліцейської організації, а також сукупність традицій, які і складають всю цілісність світу поліцейських. Вибір поліцейського в якості головного героя детективного оповідання логічно призводить до реалізації принципу системи, всі частини якої взаємопов'язані і являють собою певну цілісність [Там само].

Витоки телепроцедуралу йдуть від «Драгнета», який з початку з'явився на радіо (1949), а після - і на телебаченні (1951) [2]. Назва проекту походить від поліцейського терміну, що означає систему узгоджених дій для затримання злочинця. Можна сказати, що саме «Драгнет» задав тенденцію іншим наслідувачам на майбутні десятиріччя. В основі радіоверсії були реальні кримінальні історії Лос-Анджелеса, в яких змінювалися імена головних героїв. У презентації шоу зазначалося, що «Драгнет» - це задокументована кримінальна справа, що розслідується людьми, мета яких - максимальна безпека вашої домівки, вашої родини, вашого життя. Хвилини, які слухачі проведуть разом з поліцейським департаментом Лос-Анджелесу, стануть хвилинами занурення в офіційні поліцейські справи на боці закону. Від початку до кінця, від злочину до покарання «Драгнет» - це історія, як працює поліція» [3, с. 28]. Досить достовірні зображення таких елементів, як організаційна структура, професійний жаргон, юридичні питання тощо, встановили стандарт технічної точності, який став ідентифікатором майбутніх процедуралів. Шоу іноді звинувачували в поданні надто ідеалізованого портрета правоохоронних органів, в якому поліція незмінно представлялася як «гарні хлопці», а злочинці - як «погані хлопці». Завдяки цьому серіалу вдалося покращити ставлення людей до працівників поліції.

Перехід серіалу на телебачення суттєво розширив його аудиторію, яка кожну п'ятницю разом із поліцейськими заглиблювалася у реалії поліцейських буднів.

Успіх «Драгнету» спричинив появу цілої низки телесеріалів, які розповідали про професійну кухню федеральних агентів («Недоторкані»), презентували історії жінок-поліцейських («Поліцейська історія», «Кеті і Лейсі»), розкривали таємниці роботи окремих поліцейських відділків («Коджак», «Блюз Хілл-Стріт») тощо. Експерименти у сюжетних лініях аналізованого жанру відбувалися протягом кінця ХХ - початку ХХІ ст.

На сьогодні можна казати, що класична телевізійна процедурна драма (телевізійний процедурал) виокремилася у певний самостійний жанр телесеріалу, що має сталі ознаки, вписані у певний стандарт:

- серіал можна починати дивитись з будь-якої серії будь-якого сезону і це ніяк не вплине на розуміння сюжету, оскільки у кожній новій серії розслідується нова справа;

- чіткий розподіл на позитивних і негативних персонажів (саме у такий спосіб на початку появи процедурної драми підвищували ступінь довіри глядачів до представників професій детектива чи полісмена);

- максимальна наближеність до реальності. Можуть показуватись як реальні люди з реальними проблемами та життєвим вибором, так і історичні фігури, наприклад, всесвітньо відомі злочинці.

Друга хвиля підняття інтересу до телевізійних процедуралів починається у 1990 р. із запуском проекту NBC «Закон і порядок» (1990-2010), який стає першим франшизним процедуралом, який має не лише головну лінію (півсерії про роботу детективів на вулицях Нью-Йорка, друга половина - про продовження справи у залах суду), а й відгалуження (спін-оффи): «Закон і порядок: Спеціальний корпус», «Закон і порядок: Злочинний намір», «Закон і порядок: Суд присяжних», «Закон и порядок: Лос-Анджелес», «Закон і порядок: Справжній злочин».

Сьогодні до франшизних процедуралів ми можемо віднести «CSI: Місце злочину» (виробництво CBS, 2000-2015), «Морська поліція» (англ. NCIS; виробництво CBS, 2003-все ще знімається) та «Чикаго» (виробництво NBC, 2012- все ще знімається).

Розгалуження всередині франшизи наштовхнула авторів серіалів на ідею перехрещення сюжетних ліній, які б, з одного боку, інтегрували проекти в одну продакш-систему, а з іншого - забезпечували б перехід аудиторії з одного спін- оффу до іншого. Таким чином виникли кросоверні (тобто такі, що мають сюжетні перехрещення з іншими проектами) процедурали, представлені проектами «Закон і порядок: Спеціальний корпус», який декілька разів перетинався з «Поліцією Чикаго» та «Пожежниками Чикаго», а також робив обмін головними героями з «Убивчим відділком» (телевиробництво компанії NBC).

«Морська поліція» перетинається с «Морською поліцією: Лос-Анджелес», «Морською поліцією: Новий Орлеан» та «Військово-юридичною службою» (англ. «JAG»). У свою чергу «Морська поліція: Лос-Анджелес» залучає героїв «Скорпіона» та «Гавайїв 5.0» (виробництво CBS). Усі наведені процедурали мають одну й ту саму дистриб'юторську і телевізійну мережу. Таким чином можна визначити даний тип як кросовер між пов'язаними проектами. телевізійний поліцейський серіал американський

Найвідоміший кросоверний проект «CSI» був запущений у 2009 р. Три серіали франшизи «CSI», «CSI: Майамі» і «CSI: Нью-Йорк» об'єднали в одну історію.

Докази привели головного героя спочатку в Майамі («CSI: Майамі»), потім в Нью-Йорк («CSI: Нью-Йорк») і потім знову в Лас-Вегас («CSI»).

Інший варіант кросоверності передбачає переплетіння між сюжетних ліній проектів, які мають різні технологічні бази. Яскравим прикладом такої моделі може слугувати персонаж «Детектив Манч». На сьогодні він відзначився у цілій низці серіалів: «Закон і порядок: Спеціальний корпус» (один з головних героїв), «Закон і порядок» (4 серії), «Убивчий відділок» (122 серії), «Секретні матеріали» (1 серія), «Удар» (1 серія), «Закон і порядок: Суд присяжних» (1 серія), «Уповільнений розвиток» (2 серії), «Дроти» (1 серія). До того ж герой з'являвся у телешоу «Вулиця Сезам» та «30 потрясінь» [4]. Виробниками перелічених проектів є NBC, UPN, Fox, HBO, PBS. У цих проектів різна дистрибуція. Однак персонаж процедуралу «Закон і порядок: Спеціальний корпус» є кросоверним, а проекти з його участю - сюжетними кросоверами.

Виробники процедуралів пропонують свою типологизацію серіалів. Відома голівудська сценаристка Памела Дуглас переконана, що «життєздатність телевізійної драми в XXI ст. заснована на переосмисленні класичних форматів» [5, с. 51]. Сьогодні функцію традиційних детективів частково взяли на себе процедурні поліцейські серіали з їхньою жанровою розмаїтістю. Співавтор та виконавчий продюсер «CSI: Майамі» Енн Донахью пояснює успіх проектів «прозорою структурою процедуралів. Глядачі люблять завершення історії, коли у фіналі панує справедливість, що рідко трапляється у реальному житті, вони хочуть бути впевнені, що наприкінці кожного сезону погані хлопці отримають по заслугах.

Це не означає, що серіал «CSI: Майамі» простий: розслідування багато разів змінює напрямок, наукові дослідження цікаві своєю складністю, а судові розгляди вражають. Однак з точки зору драматичної конструкції і змісту формат передбачуваний. Що підводить нас до визначення: процедурал - серіал, кожна серія якого містить закінчену історію і в якому таємниця важливіша за особисті історій головних героїв. Розслідування, розкриття злочину - ключові поняття для класичних поліцейських / детективних процедуралів. Один з безлічі процедуралів на телебаченні - серіал «Місце злочину» - став культовим і, можливо, є найчистішим зразком жанру. Інші фільми з сильними елементами процедуралу характеризує будова сюжету, який закручений навколо особистостей головних героїв» [Там само, с. 186-188]. Навколо унікальності головних героїв вибудовані концепції американських поліцейських процедуралів «Касл» (ABC, 2009-2016), «Менталіст» (CBS, 2008-2015), «4исла» (CBS, 2005-2010), «Кістки» (Fox, 20052017), «Тіло як доказ» (ABC, 2011-2013) тощо.

Популярність процедуралів призвела до появи поліцейської процедурної драмеді. Від ситкому її вирізняє складна передісторія та драматичний конфлікт. Драмеді може здаватися легковажною, але гумор, що її пронизує, завжди іронічний. Сценарист Девід Айзак пояснює специфіку процедурної драмеді на прикладі проекту HBO «Дроти»: «Група поліцейських протистоїть огидним героям, яких, в свою чергу, використовують інші персонажі, ще більш мерзенні. І хоча ці копи зібралися разом не по своїй волі і кожного долають власні проблеми, дивним чином глядач сприймає їх як сім'ю. Ви гадаєте, чи загрожує та сила, якій вони протистоять, їхньому життю? Що з ними буде? Там багато гумору, і вельми чорного, але ви все одно смієтеся, бо сміх допомагає розрядити атмосферу, зняти напругу» [Там само, с. 68].

До поліцейської процедурної драмеді можна віднести вже згадувані серіали «Касл», «Кістки», проект «Вічність» (ABC, 2014-2015) та ін.

І нарешті - гумористичні процедурали або процедурали ситкоми. їх вирізняє:

- скорочений хронометраж серії - 20-30 хв на відміну від повноцінних драматичних серіалів із хронометражем серії близько 45 хвилин;

- постійне місце дії;

- обмежене коло головних героїв;

- поява загрози зміни звичних обставин, в яких існують персонажі, і усунення її наприкінці кожної серії;

- здебільшого щасливо завершений сюжет у кожній серії (епізоді).

Прикладом гумористичного процедуралу може слугувати серіали «Гарні хлопці» (Fox, 2010), «Бруклін 9-9» (Fox, 2013- все ще знімається), «Нічого не відбувається» (CBS, 2017), «Час пік» (CBS, 2016) та ін.

Висновки

На основі проведених досліджень можна надати наступну типологічну структуру процедурного телесеріалу. Здебільшого процедурали поділяються за:

- жанрами: драми, драмеді, комедії (ситкоми);

- варіативністю сюжетів: класичні; франшизні (франшизні серіали у свою чергу поділяються на кросоверні між пов'язаними проектами та сюжетні кросовери);

- специфікою героя: класичний, неординарний (наділений суперздібностями або такий, що презентує незвичний вид діяльності);

- тривалістю серії: 20-30 хв, 40-60 хв.

Размещено на Allbest.ru