Культурна спадщина про українську революцію 1917-1921 рр. У формуванні історичної пам’яті в сучасній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культурна спадщина про українську революцію 1917-1921 рр. У формуванні історичної пам'яті в сучасній Україні

Важливе значення для національного державотворення мають події Української революції 1917-1921 рр. Події сторічної давнини невеликі за тривалістю, але в умовах століть бездержавності надзвичайно важливі і необхідні для історичної легітимації сучасної держави. Це один із найскладніших періодів в історії українського народу у ХХ столітті, який має важливе значення для національного державотворення. Це був час появи самобутніх і непересічних постатей, українських провідників, творців Української Народної і Західно-Української Народної Республік. Більшість з них отримали загальноукраїнське визнання після 1991 р., коли змінилася політична ситуація, а пам'ять про творців української державності постала в рамках національної парадигми.

Основними етапами Української революції були діяльність Української Центральної Ради, проголошення УНР, чотирьох Універсалів (березень 1917 -- січень 1918); Українська Держава (29 квітня -- 14 грудня 1918); встановлення влади Директорії УНР; розгортання масштабного повстанського руху (грудень 1918 -- листопад 1921). Важливу роль у збереженні пам'яті про революцію, події революційної доби, визначні історичні постаті поряд із документальними пам'ятками відіграє історико-культурна спадщина. Візуальний компонент, що включає в себе пам' ятники, пам' ятні місця, будинки, монументи, меморіальні комплекси, музейні експозиції, цвинтарі, окремі поховання, створює меморіальний простір, який не лише відображає історичне минуле, а й активно формує суспільні погляди громадян. Вивчення історико-куль- турної спадщини розширює простір наукового пошуку, органічно включає її у контекст сучасних світоглядних цінностей, формує у суспільній свідомості історичну пам' ять, яка сприяє збереженню всього комплексу знань, реконструкції історичного минулого через пам' ятки і місця пам'яті.

Проблема історичної пам'яті, характерні риси і особливості формування, природа та форми вираження цього феномену розглядається в окремих наукових статтях вітчизняних учених О. Бойка, І. Гирича, В. Гриневича, Я. Грицака, Л. Зашкільняка, А. Киридон, І. Колесник, Л. Нагорної, О. Удода, С. Єкельчика, Н. Яковенко та ін. [1-8]. Досліджуючи теоретичні питання феномену пам'яті, вітчизняні науковці В. Верстюк, І. Гирич, Г. Денисенко, О. Денисенко, В. Скальський, І. Симоненко [9-12] акцентують увагу на пам'яткознавчому аспекті, ставленні громадськості до меморіального простору, сприйнятті суспільством знакових подій та історичних діячів через пам'ятки і місця пам'яті.

Мета даної статті -- з'ясувати значення історико-культурної спадщини, зафіксованої у нерухомих пам' ятках, у формуванні історичної пам'яті про події і постаті Української революції 1917-1921 років.

Ініціативи щодо відзначення видатних постатей Української революції 1917-1921 рр. виписані в офіційних указах президента України у зв'язку з виповненням у 2005-2009 роках ювілейних річниць від дня народження діячів УНР та ЗУНР. Так, 16 травня 2005 р. було видано указ «Про увічнення пам'яті видатних діячів Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки» -- В. Винниченка, М. Гру- шевського, В. Голубовича, С. Голубовича, Є. Петрушевича, А. Лівиць- кого, К. Левицького, І. Мазепи, Б. Мартоса, С. Остапенка, С. Петлюри, В. Прокоповича, В. Чехівського для утвердження у суспільній свідомості об'єктивної оцінки їхньої ролі в історії, забезпечення консолідації української нації»; 12 квітня 2007 р. (за № 297) -- «Про заходи з відзначення 90-ї річниці подій Української революції та вшанування її учасників»; 22 січня 2016 р. -- «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років», які стали підґрунтям для підготовки плану заходів із відзначення подій Української революції [13]. Період Української Центральної Ради, Директорії УНР увічнений пам'ятками і меморіальними дошками, створенням музеїв тощо.

2018 рік -- 100-літній ювілей створення і діяльності Української Держави. Гетьманат Павла Скоропадського як державотворчий проект доби Української революції 1917-1921 рр. залишається об'єктом дослідницьких інтересів учених, але сучасний вітчизняний історіографічний процес відзначається контроверсійністю оцінок діяльності гетьмана і в цілому Гетьманату [14, с. 9-27]. В Українській Державі, яка проіснувала сім з половиною місяців, в надзвичайно короткий термін у складних умовах австро-німецької окупації, була налагоджена внутрішня і зовнішня політика, встановлені дипломатичні відносини з низкою європейських країн. За часів Гетьманату діяли державні інституції, була налагоджена фінансова-банківська справа, розпочалася розбудова армії і флоту, створена Українська академія наук, національна бібліотека, архів, низка музеїв. Важливе значення у житті суспільства мало церковне питання, вирішення якого пропонувалося шляхом запровадження автокефалії української церкви [15, с. 196]. Українська Держава, як загалом революційна доба, це час появи і діяльності непересічних постатей, які залишили помітний слід у нашій історії. Це М. Біляшівський і П. Дорошенко, М. Василенко і Г. Павлуцький, П. Скоропадський і В. Липин- ський, інші державні мужі, громадські та культурні діячі. Але період Української Держави, як і його діячі, не знайшов відображення в пам'ятках, не відзначений комемораційними заходами.

М. Грушевський, В. Винниченко увійшли в національну пам'ять українського народу, щодо їх постатей практично не існують ідеологічні суперечки. 1991 р. став часом повернення в публічний простір політика і видатного вченого, творця великого історичного наративу М. Грушев- ського. Він не лише дослідив українську історію, а й запропонував нову історичну концепцію, в якій обґрунтував окремішність української історії від російської. Ім'ям провідного історика і державного діяча названі наукові установи, навчальні заклади, існує 4 музеї (Київ, Львів, с. Сест- ринівка Козятинського р-ну, Вінницької обл., с. Криворівня Верховинського р-ну, Івано-Франківської обл.), присвячені цій постаті [9, с. 15]. Збудовано 9 монументів, зокрема в 1998 р. у Києві (скульптор В. Чепелик, архітектор М. Кислий), біля Будинку учителя, де у 1917-1918 рр. проходили засідання Української Центральної Ради. Перший пам'ятник М. Гру- шевському споруджений у м. Долина (Івано-Франківська обл.) в 1990 р., ще за часів існування УРСР. Один з перших пам'ятників М. Грушев- ському у незалежній Україні з'явився в 1992 р. у м. Борщів на Тернопільщині, а також у м. Червоноград (Львівська обл.) [17, с. 54-55]. В 1994 р. відкрито пам'ятник М. Грушевському у Львові (скульптори Д. Крвавич, М. Посікіра, Л. Яремчук, архітектор В. Каменщик). У 2001 р. постав пам'ятник у м. Бар (Вінницька обл.), 2002 р. відкрито пам'ятник у Луцьку (скульптор Я. Скакун, архітектор Бідзіля), 2004-го -- у Козятині (Вінницька обл.) (архітектор В. Зноба), 2010-го -- у смт. Скала-Подільська Борщівського району (Тернопільська обл.) [17, с. 56]. На одному з будинків СБУ (Київ, вул. Володимирська, 35), де у свій час знаходилась історична секція ВУАН, у жовтні 1991 р. відкрита меморіальна дошка із барельєфним зображенням М. Грушевського [18, с. 25].

На відміну від М. Грушевського, пам'ять про голову Генерального Секретаріату В. Винниченка відновлюється завдяки діяльності громадських ініціатив. У 1993 р. ім'я Винниченка присвоєно Кропивницькому педагогічному університету, 2010 р. йому відкрито пам'ятник як голові Генерального Секретаріату -- першого у ХХ ст. українського уряду, створена експозиція в обласному краєзнавчому музеї, де експонуються особисті речі громадського діяча і письменника, на будівлі Гуманітарного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка (б-р Т. Шевченка, 14) встановлена меморіальна дошка [19, с. 209, 9, 12].

Меморіальна дошка, яка увічнює події Української революції, встановлена на Київському міському будинку вчителя (вул. Володимирська, 57), де 100 років тому відбувалися важливі історичні події, які заклали підґрунтя незалежної Української держави. Тут працювала Українська Центральна Рада, вищий представницький орган України на чолі з М. Грушевським, перший український уряд, Генеральний Секретаріат, очолюваний В. Винниченком. У 2008 р. Український інститут національної пам'яті, виконуючи укази президента України від 16.05.2005 № 793 «Про увічнення пам'яті видатних діячів Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки» та за № 297 від 12.04.2007 «Про заходи з відзначення 90-річчя подій Української революції 19171921 років та вшанування її учасників», приступив до створення постійної виставки про Українську Народну Республіку. 22 січня 2009 р. у Будинку учителя відбулося відкриття виставки «Музей Української Народної Республіки», яка 2011 р. трансформувалася у відділ Національного музею історії України «Музей Української революції 1917-1921 рр.». Діяльність музею в автентичній пам'ятці національного значення (постанова Ради Міністрів УРСР 06.09.1979 р., Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 р.), символу Української революції, стала дуже важливою у відтворенні історичної пам'яті. У створеному музеї експонувалися оригінальні документи і матеріали про будівництво держави у буремні роки революції, зокрема IV Універсал Української Центральної Ради, який 22 (9) січня 1918 р. проголосив Українську Народну Республіку «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу» [20, с. 102-104].

Деякий час у цокольному приміщенні було тимчасове помешкання М. Грушевського з родиною. Будинок збудований в 1912 р. за проектом відомого українського архітектора П. Альошіна як Педагогічний музей (нині -- Будинок учителя), унікальна пам'ятки історії, яка попри революційні події, громадянську, дві світові війни, збереглася практично в незруйнованому стані, не пошкоджене внутрішнє планування тієї частини споруди, де знаходилися кабінети М. Грушевського і В. Винниченка, що дозволяло провести музеєфікацію кабінетів М. Грушевського і В. Винниченка. Відповідно до указу президента України від 22.01.2016 р. «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років» виконавчій владі було доручено забезпечити подальший розвиток музею, розширити експозицію і створити меморіальні кабінети М. Грушевського і В. Винниченка. Але замість відзначення 100-річчя Української революції 1917-1921 рр., у приміщенні Української Центральної Ради урочистим засіданням її наступниці, Верховної Ради України, діючий музей згорнув свою діяльність у зв'язку з неочікуваним у цей час ремонтом і реставрацією будівлі. Пам'яткоохоронці забили тривогу про долю пам'ятки національного значення, але вирішення питання так і залишається на порядку денному [21].

Найскладніший шлях із забуття доводиться долати постаті С. Петлюри. Відвідуючи Полтаву, її гості згадують про Полтавську битву. Однак не всі знають, що у цьому місті над Ворсклою рівно через 170 років після трагічної поразки гетьмана І. Мазепи народився Симон Васильович Петлюра, голова Директорії УНР, Головний отаман армії УНР, один із українських борців за незалежну Українську державу. Петлюра був уособленням української національно-визвольної боротьби, послідовним борцем з більшовицьким режимом, підступно знищений радянською владою. До останньої хвилини життя він був непримиренним опонентом більшовизму, що не могло подобатися українській владі.

Незважаючи на плин часу, збереглися меморіальні будинки у Полтаві, де народився і навчався С. Петлюра, віднайдені будинки у Києві, де проходила його активна діяльність як громадсько-політичного і військового діяча: вул. Володимирська, будинки № 36, 57, 78; вул. Богдана Хмельницького, 26; вул. Прорізна, 22; у Вінниці (вул. Соборна, 48; вул. Чкалова, 15) [22, с. 143, 144], інших містах.

5 травня 1917 р. у приміщенні Будинку учителя під керівництвом М. Грушевського, В. Винниченка, М. Міхновського, С. Петлюри розпочав роботу перший Український військовий з' їзд, на якому було вирішено низку важливих питань: про українізацію армії, військову освіту, українські клейноди, 1-й український полк, а також відбулися вибори Українського Генерального Військового комітету (УГВК) у складі 18 чоловік на чолі з С. Петлюрою [23; 24, с. 253, 256, 316-317]. Саме його, не військового, обрали головою УГВК й доручили відродити славу української зброї, сформувавши власне військо на традиціях славного козацтва. УГВК був на той час найвищою військовою установою, від діяльності якої значною мірою залежав подальший розвиток української армії [25, c. 20, 22, 25]. Усвідомлення вирішальної ролі власного війська в тогочасному державотворенні поклало на С. Петлюру обов'язок уже з травня 1917 р. безпосередньо впливати на українізацію російської армії. Перебуваючи у тісному зв'язку з фронтовиками, С. Петлюра швидше з усіх українських політиків усвідомив необхідність творення армії. Він вважав за доцільне організувати боєздатні частини з тих вояків, які піддалися процесам українізації і створити з них справді боєздатні частини [26, с. 93].

Постать С. Петлюри є найбільш контроверсійною у суспільному сприйнятті. В Україні перший пам'ятник українському військовому і політичному діячеві, Голові Директорії УНР, отаману військ УНР С. Петлюрі було споруджено 2001 р. у м. Рівному (скульптори В. Шолудько, Стецюк, П. Подолец, архітектор Т. Мельничук). На будинку Полтавської духовної семінарії (нині -- аграрний коледж; вул. Сковороди 1/3), де навчався в 1895-1902 рр. С. Петлюра, встановлено меморіальну дошку. У містах Києві, Івано-Франківську, Львові, Рівному, Стрию, Тернополі вулиці перейменовано в пам' ять видатного діяча українського визвольного руху, представники української діаспори ініціюють спорудження пам'ятників С. Петлюрі за кордоном. Закладання пам'ятного знаку 27 травня 2007 р. на місці спорудження майбутнього пам' ятника Петлюрі у його рідній Полтаві, викликав громадський спротив та навіть суспільне протистояння [19, c. 210]. До 100-ліття Української революції 14 жовтня 2017 р. у Вінниці на вул. С. Петлюри, біля будинку, де в 1918 р. знаходилося Міністерство УНР, відкрито пам'ятник Симону Петлюрі (скульптори В., Р., А. Оврахи); 24 серпня 2018 р. його пам'ять була увічнена пам'ятником у Тернополі (архітектор Д. Чепіль).

Згідно указу президента від 2005 р. Кабінету Міністрів України разом з Київською адміністрацією доручалось вирішити питання про спорудження пам'ятника С. Петлюрі, іншим діячам УНР і ЗУНР у Києві, населених пунктах, а також установити пам' ятні знаки і меморіальні дошки у місцях, пов' язаних з їхнім життям та діяльністю. Попередньо назвали і місце встановлення пам' ятника С. Петлюрі у Києві -- з лівого боку від Будинку учителя. Відзначаються дати, приймаються рішення, а пам'ятника голові Директорії УНР у Києві немає. 21 січня 2019 р. на розі бульвару Т. Шевченка і вул. С. Петлюри, 2/4 відкрито пам'ятну дошку на його честь. До річниці Всеукраїнського національного конгресу (Київ, 68 (19-21) квітня 1917 р.), який відіграв визначну роль у визвольних змаганнях українського народу, надав легітимний характер УЦР, активізував процес «українізації», заплановано встановлення меморіальної дошки на будинку, де відбувався цей надзвичайно важливий для української нації форум [9, с. 7].

У Вінниці готель «Савой» (вул. Соборна, 48) в 1919 р. тимчасово став урядово-державницьким центром УНР доби Директорії. З 2.02 по 6.03 1919 р. тут працювали міністри Державної канцелярії, народного господарства, внутрішніх, військових, морських, єврейських справ, фінансів, народного здоров' я, народної освіти, культів, пошт та телеграфів. У «Савої» в цей час перебували президія та комісії Конгресу трудового народу, працювали діячі національно-визвольного руху України -- голови Ради народних міністрів В. Чехівський, С. Остапенко, народні міністри. В готелі восени 1919 р. квартирували головнокомандувачі Української галицької армії генерал Мирон Тарнавський та Осип Микитка. 6 та 27 жовтня 1919 р. в «Савої» зупинявся президент та диктатор ЗУНР Є. Петрушевич, 16 травня 1920 р. тут відбулася офіційна зустріч керівника Польської Республіки Ю. Пілсудського з Головою Директорі' УНР С. Петлюрою. 24 січня 1996 р. на фасаді будинку відкрито меморіальну дошку про події, які відображають один із періодів нашої держави і зберігають пам'ять про історичне минуле [27, с. 35-136]. У Тернополі з 21.11.1918 по 2.01.1919 р перебував уряд ЗУНР, про що засвідчує меморіальна дошка.

Після вступу до Києва більшовицьких військ Українська Центральна Рада в ніч на 28 січня 1918 р. виїхала до Житомира і розмістилася у залізничних вагонах. З прибуттям Центральної Ради до міста, у Житомирі було введено воєнний стан, що викликало занепокоєння у житомирян. Щоб не наражати населення на небезпеку міська дума ухвалила рішення просити УЦР переїхати з Житомира. Місцем перебування Малої ради УЦР стала залізнична станція Коростень (збереглася будівля депо). 12 лютого 1918 р. на станції під головуванням М. Грушевського відбулося історичне засідання, на якому було ухвалено рішення «визнати гербом Української Народної Республіки знак Київської держави часів Володимира Святого» [20, с. 165-166]. З 15 лютого по 5 березня 1918 р. УЦР продовжувала свою законотворчу роботу у Житомирі (будинок не зберігся). Пам'яткою, яка нагадує про роки Української революції у місті став будинок (вул. Велика Бердичівська, 6), в якому розміщувалася Волинська Українська Рада, редакція газети «Громадянин», де працював український громадсько-політичний діяч, член Української Центральної Ради Самійло Підгірський. 15 листопада 1917 р. в будинку перед громадою виступив з промовою С. Петлюра [28, с. 108].

Події початку ХХ ст. пов'язані з будинком Народного дому у Львові (вул. Театральна, 22), одного з найстаріших культурно-освітніх установ на Галичині. Внаслідок українського національно-визвольного повстання, що відбулося в ніч з 31.10 на 1.11.1918 р. у Львові влада перейшла до Української Національної Ради, а 9 листопада 1918 р. новоутворена держава отримала назву (за тодішнім правописом) -- Західно-українська Народня Република, було утворено тимчасовий виконавчий орган влади -- Державний Секретаріат ЗУНР на чолі з К. Левицьким. На честь проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (сучасна усталена назва) і проведення засідання Української Національної Ради на будинку встановлена меморіальна дошка. За короткий період існування ЗУНР, до складу якої входили етнічні українські землі Східної Галичини, Буковини і Закарпаття з населенням у 6 млн. чол., було прийнято низку законів, що регламентували державне, політичне і соціально-економічне життя республіки. В складній міжнародній обстановці на території краю проводилась соціально-економічні перетворення, зміни в політичному і культурному житті, була створена Українська галицька армія. Головою («президентом») Української Національної Ради ЗУНР було обрано державного і громадського діяча, члена Директорії УНР Є. Петрушевича, з 9 червня 1919 р. по 15 березня 1923 р. -- диктатор ЗУНР. З нагоди 90-річчя проголошення ЗУНР 1 листопада 2008 р. на батьківщині Є. Петрушевича у м. Буську (Львівська обл.) на території гімназії його імені відкрито перший пам'ятник як президенту ЗУНР [29].

Велике значення для майбутньої розбудови незалежної соборної Української держави мало об'єднання ЗУНР і УНР, нових держав, що виникли на уламках Російської та Австро-Угорської імперій. Початок об'єднання Наддніпрянської і Західної України в одній соборній Українській державі поклало підписання у Фастові 1.12.1918 р. делегацією Української Національної Ради ЗУНР і представниками Директорії УНР попередньої угоди про об'єднання ЗУНР і УНР, остаточно схвалену 3.1.1919 р. у Станіславі (нині -- м. Івано-Франківськ). У м. Фастові на станції встановлено «Музей-вагон Злуки УНР і ЗУНР», відкритий у 2002 р. в пам'ять про події 1 грудня 1918 р. Фастів -- вузловий залізничний центр, в якому перебував уряд Директорії УНР на чолі з В. Винниченком та С. Петлюрою, на вокзалі знаходилася ставка штабу військ УНР. 22.01.1919 р. у Києві на Софійській площі було урочисто проголошено Акт Злуку ЗУНР (Галичина, Буковина і Закарпаття) і УНР (Наддніпрянська Україна) в єдину соборну Українську державу, затверджений Трудовим конгресом України, в основу якого ліг попередній договір. Акт спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, самостійну, соборну національну державу. Він став виявом волі українців до етнічної та територіальної консолідації, свідченням їх самоідентифікації, становлення політичної нації. Уперше за багатовікову історію було здійснено реальний крок до об'єднання українських земель, що в подальшому вплинуло на національно-політичні процеси в Україні. Акт Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. став святом соборності та свободи України, про що йдеться в указі президента України від 30 грудня 2011 р. за № 1209/2011 [30, с. 227-229].

Меморіальною дошкою в 1999 р. відзначено будинок у м. Івано- Франківську (вул. Шевченка, 1), в якому з 2 січня 1919 р. працювала Українська Національна Рада ЗУНР, очолювана президентом Є. Петруше- вичем, 3 січня 1919 р. проголошено Акт Злуки ЗУНР і УНР, а також будинок готелю «Австрія» (вул. Січових Стрільців, 12), в якому в 1919 р. зупинялися М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра. В 2003 р. біля будинку дирекції залізниць в Івано-Франківську (вул. Грюнвальдська, 11), де працювали міністерства Державного Секретаріату ЗУНР, споруджено гранітний монумент із бронзовими барельєфами Є. Петруше- вича, К. Левицького, Л. Бачинського і Д. Вітовського [31, с. 51].

Нажаль, відзначено далеко не всіх діячів і події Української революції, зокрема і проголошення Акту Злуки, якому виповнилося 2019 р. 100 років. Спорудження у м. Києві Монументу на честь Соборності України мають важливе значення для формування колективної пам'яті українського народу, як і встановлення Дня захисника Вітчизни, Дня Героїв України, Дня Соборності, Дня Незалежності, створення Музею Української революції 1917-1921 рр.

Значне місце у національній пам'яті про визвольні змагання 19171921 рр. займають Крути. Під час наступу на Київ радянських військ під проводом полковника М. Муравйова у січні 1918 р. Студентський курінь січових стрільців, сформований для охорони Української Центральної Ради із студентів Українського народного університету, університету Св. Володимира та гімназистів Другої Української гімназії ім. Кирило- Мефодіївського братства, гідротехнічної та військової лікарської шкіл, а також юнаки Першої Київської військової юнацької школи ім. Б. Хмельницького, які щойно прибули з фронту, у районі залізничної ст. Крути (Чернігівська обл.) зайняли оборону важливого залізничного вузла. На початку наступу шеститисячного більшовицького війська оборону тримали за різними даними від 420 до 700 українських студентів, вояків та юнаків на чолі з сотником А. Гончаренком. Маючи значну перевагу у живій силі, наступаючі радянські війська зім' яли оборону і знищили всіх, хто потрапив у полон. Тіла 27 студентів пізніше були поховані селянами у братській могилі біля ст. Крути. Всього за свідченнями учасників бою було поранено, убито і розстріляно близько 300 українських вояків [24, с. 841-842].

9 березня 1918 р. голова Української Центральної Ради М. Грушев- ський на засіданні Малої Ради запропонував вшанувати пам'ять загиблих і перенести їхні тіла до Києва, на Аскольдову могилу. Зібрання вшанувало пам'ять героїв вставанням й ухвалило рішення: «Прийняти похорон на кошт держави» [20, с. 191]. Віднайдені тіла загиблих січовиків Студентського куреня були перевезені до Києва і 19 березня 1918 р. поховані у братський могилі на Аскольдовому цвинтарі [32, с. 171]. «В Крутах загинув цвіт української шкільної молоді, -- писав автор статті на сторінках газети «Нова Рада» 16 березня 1918 р. -- Загинуло кілька сот найкращої інтелігенції -- юнаків-ентузіастів української національної ідеї. Така втрата для культурної нації була б важкою; для нашого народу вона безмірна» [33].

2 травня 1918 р. з пропозицією щодо увічнення подвигу молоді звернувся до міністра народної освіти Української Держави М. Василенка один з відомих наукових і культурних діячів, професор університету Св. Володимира Г. Павлуцький. У зверненні, зокрема, наголошувалося про необхідність спорудження пам'ятника в Києві «найкращим синам України», які боролись за «утворення незалежної національної держави [35].

Історична пам'ять завжди мобілізується і актуалізується у складні періоди життя нації, суспільства або будь-якої соціальної групи, коли перед ними з' являються проблеми, створюється реальна загроза самому їхньому існуванню. Вистоявши під час Євромайдану в 2013 р. і здолавши диктатуру у ході Революції Гідності 2013-2014 рр., втративши кращих своїх синів, українці опинилися перед неочікуваною агресією з боку Російської Федерації. Українські воїни, які протягом 242 днів обороняли Донецький аеропорт, назавжди увійшли в історію як «Кіборги», продемонструвавши витримку і нездоланність у боротьбі за рідну землю. Вони в одному ряду з героями Крут, про які сто років назад було сказано, що «на оборону національної ідеї, культури і права встали усі краснійші сили народу [34].

Поряд з пам'ятками і місцями пам'яті Української революції 19171921 рр. з'явилися пам'ятні місця Революції Гідності, сотні могил наших сучасників і пам' ятних місць боїв Збройних Сил України, Національної Гвардії, добровольчих батальйонів, які показали всьому світу мужність і жертовність українців заради Вітчизни, героїзм і нездоланність у боротьбі за рідну землю.

Джерела та література

український революція культурний

1. Бойко О. Д. Феномен історичної пам' яті в сучасному українському контексті: характерні риси та особливості / Олександр Бойко // Шкільна історична освіта України: зміст, проблеми, пошуки. -- Харків: Гімназія, 2010.

2. Гриневич В.А. Радянська міфотворчість довкола Великої Вітчизняної війни / Владислав Гриневич // Сторінки воєнної історії України. Зб. наукових статей. -- Вип. 10. -- Ч. 1. -- К.: Ін-т історії України НАН України, 2006.

3. Зашкільняк Л. Історична пам'ять та історіографія як дослідницьке поле для інтелектуальної історії / Леонід Зашкільняк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. -- 2006-2007. -- № 15.

4. Колесник І. Концепт «пам'ять» як аналітична структура: український вимір / Ірина Колесник // Національна та історична пам'ять. Збірник наукових праць. -- Вип. 3. -- К., 2012. -- С. 171-181.

5. Нагорна Л. Історична пам'ять: теорії, дискурси, рефлексії / Лариса Нагорна. -- К.: Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2012. -- 324 c.

6. Удод О. Про актуальні проблеми інтеграції історичної науки і освіти / Олександр Удод // Шкільна історична освіта України: зміст, проблеми, пошуки. -- Харків: Гімназія, 2010.

7. Єкельчик С. Імперія пам'яті. Російсько-українські стосунки в радянській історичній уяві / Сергій Єкельчик. -- К., 2008. -- 303 c.

8. Яковенко Н. Вступ до історії / Наталя Яковенко. -- К.: Критика, 2007. -- 374 с.

9. Верстюк В., Скальський В. Українська революція 1917-1921 рр. у політиці формування національної пам'яті в 2007-2010 рр. / Владислав Верстюк, Віталій Скальський // Проблеми вивчення української революції 1917-1921 рр. -- Вип. 5. -- К.: Ін-т історії України НАН України, 2010.

10. Капась І. Історична пам'ять про антинацистський рух опору радянських партизан і підпільників Наддніпрянщини: генеза, механізми процесу / Ігор Капась // Краєзнавство. -- 2011. -- № 4.

11. Симоненко І. Меморіальний простір України: кризовий стан та шляхи оздоровлення / Ігор Симоненко // Стратегічні пріоритети. -- 2009. -- № 4 (13).

12. Гирич І. «Історичний шлях» у київських монументах: спадок минулого і сьогочасні проблеми / Ігор Гирич // Пам' ятки України. Історія та культура. -- 2007. -- № 1.

13. [Електронний ресурс] -- Режим доступу^їїр: // zakon2.rada.gov.ua /laws /show / 793/2005; www.zakon1 / rada /gov /ua / cgi-bin / laws / main.cgi/

14. Пиріг Р. Гетьманат Павла Скоропадського: між Німеччиною і Росією / Руслан Пиріг. -- К., 2008. -- 209 с.

15. Скоропадський Павло. Спогади. Кінець 1917 -- грудень 1918. -- Київ; Філадельфія, 1995. -- 492 с.

16. Верстюк В. Симон Петлюра в історичній свідомості (до 130-річчя народження) [Електронний ресурс] / Владислав Верстюк. -- Режим доступу: www. radiosvoboda. org / 19 січня. 2019.

17. Скрипник П.І. Увічнення пам'яті М.С. Грушевського в пам'ятках монументального мистецтва / Петро Скрипник // Краєзнавство. -- 2016. -- № 12.

18. Верстюк В. Михайло Грушевський -- політик: повернення в публічний простір та дослідницьке поле / Владислав Верстюк // Проблеми вивчення української революції 1917-1921 рр. -- Вип. 13. -- К.: Ін-т історії України НАН України, 2018.

19. Огієнко В. Траєкторії пам'яті: Михайло Грушевський, Володимир Винниченко та Симон Петлюра в національній пам'яті / Віталій Огієнко // Українська революція 1917-1921 років: погляд із сьогодення. -- К., 2013.

20. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали у двох томах. -- Т. 2: 10 грудня 1917 р. -- 29 квітня 1918 р. -- К.: Наукова думка, 1997. -- 421 с.

21. Кот С.І. Туалети на місці кабінету Грушевського: чим може завершитися псевдо-«реставрація» [Електронний ресурс] / Сергій Кот // Відлуння віків. Відлуння віків. Український пам'яткоохоронний інтернет-ресурс / 2017 / -- Режим доступу: http // pamjatky. org. ua/ 19 січня 2019.

22. Пам' ятки історії та культури Вінницької області. Словникова частина. -- Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2011. -- 399 с.

23. Звід пам'яток історії та культури України: Київ. -- Кн. 1, ч. 2. -- К.: Головна редакція Зводу пам' яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2004; Звід пам'яток історії та культури Україниб: Київ. -- Кн. 1, ч. 1. -- К.: Головна редакція Зводу пам'яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1999.

24. Звід пам'яток історії та культури України: Київ. -- Кн. 1, ч. 1. -- К.: Головна редакція Зводу пам'яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1999.

25. Щусь О. Всеукраїнські військові з їзди / Оксана Щусь // Історичні зошити. -- 1992. -- № 2.

26. Сергійчук В. Симон Петлюра / Володимир Сергійчук -- К.: ПП Сергійчук М.І., 2009.

27. Пам'ятки історії та культури Вінницької області: Вінниця. -- Вінниця: Обласна робоча група тому Зводу пам'яток історії та культури у Вінницькій області.- 2016. -- 223 с.

28. Пам'ятки і пам'ятні місця історії та культури міста Житомира і Житомирського району. -- Вип. 6. -- Житомир: Полісся, 2006.

29. [Електронний ресурс] -- Режим доступу: Каменяр. 1 nu.eche. ua / ? p=1423.

30. Киридон А. Гетеротопії пам'яті. Теоретико-методологічні проблеми студій пам'яті / Алла Киридон. -- К.: Ніка-Центр, 2016. -- 319 с.

31. Гаврилів Б. ЗУНР у пам'ятках історії та культури / Б. Гаврилів // Відлуння віків. -- 2008. -- № 1 (9). -- С. 47-54.

32. Крип'якевич І., Долинецький М. Історія України / І. Крипякевич, М. Долинець- кий. -- Львів, 1991.

33. Трагедія на Крутах // Нова Рада. -- 1918. -- 16 березня.

34. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 2201, оп. 1, спр. 1231, арк. 1, 1зв.

35. Відродження. -- 1918. -- Ч. 126. -- 1 вересня.

References

1. Boiko, O. D. (2010). Fenomen istorychnoi pam'iati v suchasnomu ukrainskomu konteksti: kharakterni rysy ta osoblyvosti, Shkilna istorychna osvita Ukrainy: zmist, problemy, poshuky. -- Kharkiv: Himnaziia. [in Ukrainian].

2. Hrynevych, V. A. (2006). Radianska mifotvorchist dovkola Velykoi Vitchyznianoi viiny. Storinky voiennoi istorii Ukrainy, (10, part one). [in Ukrainian].

3. Zashkilniak. L. (2006-2007). Istorychna pam'iat ta istoriohrafiia yak doslidnytske pole dlia intelektualnoi istorii. Ukraina: kulturna spadshchyna, natsionalna svidomist, derzhavnist, (15). [in Ukrainian].

4. Kolesnyk, I. (2012). Kontsept «pam'iat» yak analitychna struktura: ukrainskyi vymir. Natsionalna ta istorychnapam'iat, (3), 171-181. [in Ukrainian].

5. Nahorna, L. (2012). Istorychna pam'iat: teorii, dyskursy, refleksii. Kyiv: In-t poli- tychnykh i etnonatsionalnykh doslidzhen im. I.F. Kurasa NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

6. Udod, O. (2010). Pro aktualni problemy intehratsii istorychnoi nauky i osvity, Shkilna istorychna osvita Ukrainy: zmist, problemy, poshuky. Kharkiv: Himnaziia. [in Ukrainian].

7. Yekelchyk, S. (2008). Imperiia pam'iati. Rosiisko-ukrainski stosunky v radianskii istorychnii uiavi. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian].

8. Yakovenko, N. (2007). Vstup do istorii. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian].

9. Verstiuk V., Skalskyi V. (2010). Ukrainska revoliutsiia 1917-1921 rr. u politytsi formuvannia natsionalnoi pam'iati v 2007-2010 rr. Problemy vyvchennia ukrainskoi revoliutsii 1917-1921 rr., (5). [in Ukrainian].

10. Kapas, I. (2011). Istorychna pam'iat pro antynatsystskyi rukh oporu radianskykh partyzan i pidpilnykiv Naddniprianshchyny: heneza, mekhanizmy protsesu. Kraieznavstvo, 4. [in Ukrainian].

11. Symonenko, I. (2009). Memorialnyi prostir Ukrainy: kryzovyi stan ta shliakhy ozdorovlennia. Stratehichnipriorytety, 4(13). [in Ukrainian].

12. Hyrych, I. (2007). «Istorychnyi shliakh» u kyivskykh monumentakh: spadok mynu- loho i sohochasni problemy. Pam'iatky Ukrainy. Istoriia ta kultura, 1. [in Ukrainian].

13. http://www.zakon2.rada.gov.ua /laws /show / 793/2005; www.zakon1 / rada /gov /ua / cgi-bin / laws / main.cgi/ [in Ukrainian].

14. Pyrih, R. (2008). Hetmanat Pavla Skoropadskoho: mizh Nimechchynoiu i Rosiieiu.

Kyiv. [in Ukrainian].

15. (1995). Skoropadskyi Pavlo. Spohady. Kinets 1917 -- hruden 1918. Kyiv; Filadelfiia. [in Ukrainian].

16. Verstiuk, V. (2019). Symon Petliura v istorychnii svidomosti (do 130-richchia narodzhennia). Retrieved from http://www.radiosvoboda.org / 19 sichnia. 2019 [in Ukrainian].

17. Skrypnyk, P.I. (2016). Uvichnennia pam'iati M.S. Hrushevskoho v pam'iatkakh monumentalnoho mystetstva. Kraieznavstvo, 12. [in Ukrainian].

18. Verstiuk, V. (2018). Mykhailo Hrushevskyi -- polityk: povernennia v publichnyi prostir ta doslidnytske pole. Problemy vyvchennia ukrainskoi revoliutsii 1917-1921 rr, (13). [in Ukrainian].

19. Ohiienko, V. (2013). Traiektorii pam'iati: Mykhailo Hrushevskyi, Volodymyr Vynnychenko ta Symon Petliura v natsionalnii pam'iati, Ukrainska revoliutsiia 1917-1921 rokiv: pohliad iz sohodennia. Kyiv. [in Ukrainian].

20. (1997). Ukrainska Tsentralna Rada. Dokumenty i materialy u dvokh tomakh. (Vol. 2: 10 hrudina 1917 r. -- 9 kvitnia 1918 r.). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

21. Kot, S.I. Tualety na mistsi kabinetu Hrushevskoho: chym mozhe zavershytysia psevdo-«restavratsiia». Retrieved from http://www.pamjatky. org. ua/ 19 cichnia 2019. [in Ukrainian].

22. Smolii, V. A. (Ed.). (2011). Pam'iatky istorii ta kultury Vinnytskoi oblasti. Slovnykova chastyna. Vinnytsia: DP «Derzhavna kartohrafichna fabryka». [in Ukrainian].

23. Smolii, V. A. (Ed.). (2004). Zvidpam'iatok istorii ta kultury Ukrainy: Kyiv. (Vols. 1, part 2). Kyiv: Holovna redaktsiia Zvodu pam'iatok istorii ta kultury pry vydavnytstvi «Ukrainska entsyklopediia» im. M.P. Bazhana. [in Ukrainian]; Smolii, V. A. (Ed.). (1999). Zvid pam'iatok istorii ta kultury Ukrainy: Kyiv. (Vol. 1, part 1). Kyiv: Holovna redaktsiia Zvodu pam'iatok istorii ta kultury pry vydavnytstvi «Ukrainska entsyklopediia» im. M.P. Bazhana. [in Ukrainian].

24. Smolii, V. A. (Ed.). (1999). Zvidpam'iatok istorii ta kultury Ukrainy: Kyiv. (Vol. 1, part 1). Kyiv: Holovna redaktsiia Zvodu pam'iatok istorii ta kultury pry vydavnytstvi «Ukrainska entsyklopediia» im. M.P. Bazhana. [in Ukrainian].

25. Shchus, O. (1992). Vseukrainski viiskovi zyizdy. Istorychni zoshyty. (2). [in Ukrainian].

26. Serhiichyk, V. (2009). Symon Petliura. Kyiv: PP Serhiichyk M.I. [in Ukrainian].

27. (2016). Pam'iatky istorii ta kultury Vinnytskoi oblasti: Vinnytsia. Vinnytsia: Oblasna robocha hrupa tomu Zvodu pam'iatok istorii ta kultury u Vinnytskii oblasti. [in Ukrainian].

28. (2006). Pam 'iatky i pam 'iatni mistsia istorii ta kultury mista Zhytomyra i Zhyto- myrskoho raionu. (Vol. 6). Zhytomyr: Polissia. [in Ukrainian].

29. Retrieved from http://www.Kameniar. 1 nu.eche. ua / ? p=1423. [in Ukrainian].

30. Kyrydon, A. (2016). Heterotopii pam'iati. Teoretyko-metodolohichni problemy studii pam'iati. Kyiv: Nika-Tsentr. [in Ukrainian].

31. Gavriliv, B. (2008). ZUNR u pam'yatkah istorii ta kulturi. Vidlunnya vikiv, 1 (9). 4754. [in Ukrainian].

32. Kryp'iakevych, I., Dolynetskyi, M. (1991). Istoriia Ukrainy. Lviv. [in Ukrainian].

33. (1918). Trahediia na Krutakh. Nova Rada. 16 bereznia. [in Ukrainian].

34. Tsentralnyi Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy, f. 2201, op. 1, spr. 1231, ark. 1, 1 zv.

35. (1918). Vidrodzhennia, 126. 1 veresnia.

Размещено на Allbest.ru