Роль фламенко у розвитку гітарної освіти України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль фламенко у розвитку гітарної освіти України

Здійснено історіографічний аналіз витоків мистецтва фламенко на території України та його вплив на розвиток вітчизняної гітарної освіти. Застосувавши методи історико-педагогічного аналізу та системного підходу, розглянуто наукові праці провідних учених галузі. Визначено, що фламенко - це мистецтво, яке, поєднавши елементи культур інших народів, сформувало власну оригінальну структуру: вокал, хореографію та гітарний супровід. Доведено, що цей феномен, сформувавшись в Іспанії, швидко набув поширення у світовому та українському просторі.

Встановлено, що на етапі становлення мистецтва фламенко техніка гітариста була досить примітивною, проте з початком епохи «cafe cantante» роль гітари значно зросла, і виконавська техніка потребувала вдосконалення. Сучасні гітаристи фламенко, які супроводжують спів та танці, чудово імпровізують, незважаючи на те, що зазвичай не мають академічної музичної освіти. Віртуозність, необхідна для виконання деяких творів, дозволяє гітаристові легко перейти від акомпанементу до сольної гри.

Вітчизняне мистецтво фламенко розвивав та примножував А. Шевченко. Твори, які він написав для гітари, поповнили репертуар українських гітаристів та збагатили їх виражальні можливості. Визначну роль у подальшому розвитку мистецтва фламенко в Україні зіграла організаторська діяльність А. Шевченка, під впливом якої багато талановитої молоді продовжує розвивати цю культурну традицію.

Для класичних гітаристів вивчення музики фламенко дозволить розширити їхнє розуміння використання деяких виконавських прийомів та підвищити ефективність виконавської майстерності. Вітчизняна гітарна освіта виграє, якщо в освітню програму буде включено твори, написані в стилі фламенко, курс з основ імпровізації, дисципліну «Методика для гітаристів», у якій буде висвітлюватися технологія опанування мистецтва фламенко у гітарному класі.

Ключові слова: фламенко, гітарне мистецтво, вітчизняна гітарна освіта, гітарна школа, музична освіта, гітаристи виконавці, гітаристи-композитори, виконання на гітарі.

На початку ХХІ століття гостро постає проблема реформування мистецької освіти, зокрема гітарної. Завдання, які ставили перед собою провідні вітчизняні гітаристи-виконавці у ХХ сторіччі: розширення репертуару, збільшення виражальних можливостей музичного інструменту, вдосконалення артистичної подачі виконавця зі сцени та інші, були реалізовані. Про це свідчать перемоги на всеукраїнських та міжнародних конкурсах, успішно організовані фестивалі класичної гітарної музики, професійно проведені концерти на престижних майданчиках країни, збільшення кількості абітурієнтів-гітаристів у закладах вищої освіти тощо.

Поодинокі вітчизняні виконавці-гітаристи упродовж ХХ століття почали вивчати музичну культуру Іспанії. Увагу музикантів привернуло фламенко - один із напрямів культурних традицій іспанців. Додавши виконання творів, написаних у стилі фламенко, класичні гітаристи збагатили свій репертуар та власну виконавську техніку, адже для гри цієї музики століттями викристалізовувалися специфічні прийоми гри та сонорні ефекти. Автор констатує, що на початку ХХІ століття ситуація докорінно не змінилася - музику фламенко виконують дуже мало артистів в Україні, що не дозволяє слухачам оцінити повною мірою феномен іспанської культури.

Була проблема, яка стояла на заваді українським артистам ХХ століття у вивченні музики іноземних культур. Для максимально достовірної передачі музичної традиції тієї чи іншої країни потрібно зростати у тому культурному середовищі, де вона зосереджена. Проте розвиток інформаційних технологій на початку ХХІ століття дозволив виконавцям зануритися в атмосферу культурного осередку зарубіжної культури без постійного проживання там.

З метою глибшого вивчення вказаної проблеми автор проаналізує наукові праці, які торкалися розвитку фламенко в Україні, а також творчого шляху виконавців цього стилю. Серед авторитетних дослідників гітарного мистецтва є Б. Вольман [1], С. Гриненко [2], М. Михайленко [3], Ю. Ніпрокін [4], О. Розіна [5; 6], Е. Шар- нассе [7], А. Шевченко [11] та інші. Проте аналіз наукових праць зазначених дослідників дозволяє констатувати відсутність системного історичного вивчення питання появи фламенко, як виконавського гітарного мистецтва в Україні, та його вплив на розвиток вітчизняної гітарної освіти.

Метою статті є історіографічний аналіз витоків фламенко в Україні та його роль у розвитку вітчизняної гітарної освіти.

Поняття «фламенко» у контексті світового мистецького феномену досліджене недостатньо. На думку М. Михайленка існує декілька гіпотез походження та значення цього мистецького явища: від латинського «flamma» - «вогонь, полум'я»; від арабського «felamengo» - «біглий, вільний селянин»; від іспанського «flamenco»- декілька значень: «фламінго», «фламандський», «циганський» тощо [3, с. 175].

У широкому значенні «фламенко», як зазначає М. Михайленко, це культура, яка склалася на півдні Піренейського півострова (головним чином в Андалусії) та ввібрала в себе елементи культур інших народів (фінікійців, арабів, греків, циган тощо), які вступали в контакт з Андалусією - стародавнім центром європейської цивілізації. М. Михайленко виділяє такі складники культури фламенко: канте (вокальне мистецтво), байле (хореографічне мистецтво), токе (інструментальний супровід, зазвичай гітарне мистецтво). Канте найбільш близько торкається стародавньої східної музичної традиції [3, с. 175].

Гітара у «фламенко», на думку М. Михайленка, відіграє таку роль, яка відведена фортепіано у класичній європейській музиці. У канте, байле й токе фламенко домінантним принципом є імпровізація на основі певного комплексу традиційно сформованих мелодичних і метроритмічних звукоформул. Для гітарних композицій «фламенко» характерний токатно-віртуозний стиль і широке використання можливостей інструмента, який демострували Г. Санс, М. Глінка, Ж. Бізе та інші. Мистецтво «фламенко» здійснило значний вплив на процес формування латиноамериканської музики, джазу та музичного імпресіонізму. Найбільш відомі постаті гітаристів фламенко: П. Лунар, М. Уельва, Р Монтойя, Н. Сабікас, М. Санілукар, В. Монге, Пако де Лусія, П. Солер та інші. В Україні - це заслужений артист УРСР В. Петренко та соліст одеської філармонії А. Шевченко [3, с. 175].

Б. Вольман визначає фламенко, як особливий вид гітарного мистецтва, заснований на репертуарі й прийомах народного музикування на відміну від гри на класичній гітарі. На думку дослідника, «музика фламенко - це сплав різноманітних музичних інтонацій та ритмів народів, які живуть в Іспанії. Найбільш розвинуте фламенко в музичному фольклорі Андалузії, де особливо помітний вплив циганського фольклору»

[1, с. 35].

Увагу дослідника привернув той факт, що гітаристи-фламенкісти, які супроводжують співи й танці, чудово імпровізують, не дивлячись на те, що зазвичай не мають академічної музичної освіти. Проте, їх імпровізації не довільні, а підпорядковані схемам, які сформувалися практикою народного виконавства у певній місцевості або грою якогось видатного виконавця. Б. Вольман зазначає, що в музиці фламенко ритмічні малюнки (гітарист ударами по струнах підкреслює той чи інший ритм) чергуються з одноголосною мелодичною лінією, часто насиченою мелізмами (музичними прикрасами), особливо в імпровізаціях [1, с. 36].

Специфічне використання гармонічних послідовностей гітаристами фламенко, на думку Б. Вольмана, часто пов'язане зі строєм відкритих або закритих струн гітари на одному ладу. Схеми, яким підпорядковане виконання гітаристів, відрізняються одна від одної ритмічною основою (часто зі змінним ритмом), мелодичний малюнок майже завжди імпровізований. Ритм, характерний для того чи іншого виду фламенко (сигірія, фарука та інші), є не постійним, а види фламенко змінюються залежно від умов, місця та часу [1, с. 36].

Автор погоджується з думкою Б. Вольмана про те, що фламенко, як вид народного мистецтва, довго існував у колі домашнього музикування. Лише у ХХ столітті фламенко стало невід'ємною частиною концертної естради. Першим професійним виконавцем музики фламенко на гітарі, як зазначає Б. Вольман, був видатний віртуоз циган Р. Монтойя. Він вніс у гру фламенко нові ритми й гармонії, різноманітні технічні прийоми. Виконавець гастролював в Іспанії та Франції зі співачкою Н. де Марчено [1, с. 37].

Е. Шарнассе, вивчаючи походження фламенко, зазначає, що його розвиток до початку ХІХ століття є складнодосліджуваним. На думку дослідника, «поява так званих кафе кантанте дало змогу майстрам фламенко вперше продемонструвати своє мистецтво публічно. Перше таке кафе було відкрито у 1842 році в Севільї, згодом і в інших містах Андалусії: Гранаді, Кадисі, Хересі та Мадриді» [7, с. 79]. Для фламенко цього часу характерна певна ритуальність. Музичне дійство поєднує на сцені співаків, хореографів та гітаристів, при цьому могли бути різні комбінації: спів без гітари, спів із гітарою, спів із гітарою й танець. Віртуозність, яка вимагалася при виконанні деяких п'єс, дозволяє гітаристу легко переходити від акомпонування до сольної гри [7, с. 79].

Цінною є думка Е. Шарнассе у контексті еволюції техніки гітаристів-фламенкістів про те, що в часи зародження мистецтва фламенко техніка гітариста була досить примітивною, проте з початком ери «кафе кантанте» роль гітари помітно збільшилася, і техніка вдосконалювалася швидше. З'явилися сольні фрагменти - «фальсетас» (мелодійно варійовані пасажі), пікадо (стрімко висхідні або низхідні пасажі, які виконуються двома пальцями правої руки), арпеджіо (виконується трьома пальцями правої руки), тремоло. Крім цього, як зазначає дослідник, дуже часто ритмічний малюнок підкреслювався ударами «гольпе», які відбивалися на верхній деці гітари [7, с. 79].

Для виконання музики фламенко видозмінювалася й конструкція гітари. Е. Шарнассе зазначає, що на початку ХІХ століття не існувало різниці між гітарою класичною та гітарою фламенко. Проте іспанський майстер А. де Торес у 1960 році дещо видозмінив гітару для виконання музики фламенко. Кількість струн залишилася та сама - шість подвійних, але конструкція стала значно легшою: дека підтримувалася меншою кількістю пружин, гриф став тоншим та був виготовлений із палісандру, а не з чорного дерева, струни розміщені ближче до грифу для полегшення виконання пасажів та створення специфічного звучання. На верхній деці був розміщений гольпедіатор - спеціальна пластинка, яка захищає верхню деку від ударів виконавця [7, с. 80].

Багато іспанських майстрів із виготовлення гітар фламенко отримали світове визнання. Е. Шарнассе зазначає, що перше покоління майстрів (В. Аріас, М. Рамірес та інші) досконало володіли мистецтвом створення обох видів гітар. їх послідовники (С. Ернандес, Д. Естесо, М. Барберо та інші) вибирали якийсь один напрям гітарної конструкції. Серед відомих виконавців-гітаристів зародження музики фламенко дослідник виділяє Р. Монтойя, М. де Уельва, Н. Рікардо та А. Кастеллона. Протягом ХХ століття мистецтво фламенко набуло поширення завдяки П. де Лусії, М. Санлукара, М. де Плата, П. Пена, Х. Мартіна та інших [7, с. 80].

Досліджуючи різновиди акустичної гітари, С. Гриненко звернула увагу на те, що різні модифікації гітари необхідні для відтворення певного напряму музики. Автор погоджується з думкою дослідниці, яка вважає «включення різновидів акустичної гітари у широкий вжиток професійними виконавцями перспективним напрямом, який дозволить урізноманітнити можливості гітариста, сприятиме його універсалізації, а також створить шляхи для розвитку композиторської творчості» [2, с. 163]. У контексті виконання музики фламенко С. Гриненко зазначає, що фламенко-гітара була однією з найбільш ранніх модифікацій класичної гітари, її функціональне навантаження більш пов'язане з ритмічно-ударною функцією. Гітара фламенко, як стверджує дослідниця, до середини ХІХ століття мала назву «guitarra de tabldo», що підкреслювало її функціональне застосування, - гітара для танцювальної сцени. Більш сучасний тип гітари фламенко, на думку С. Гриненко, називається «guitarra negro», задня дека та обичайка якої виробляється з червоного дерева або палісандра [2, с. 165].

О. Розіна, аналізуючи базову структуру в різних стилях фламенко, звернула увагу на найважливіший його елемент - особливий ритм, властивий кожному стилю (в іспанській мові - compas, що означає поєднання сильних та слабких долей у музичному такті). Як зазначає О. Розіна, «перша доля такту, на відміну від академічного визначення, в музиці фламенко не є сильною за замовчуванням, часто вона слабка (Solea, Tangos, Alegrias), хоча може бути й сильною в окремих стилях (Tientos, Farruca)» [5, с. 170]. Автору імпонує думка дослідниці про те, що фламенко «є симбіозом музичних традицій Заходу та Сходу, оскільки на ньому позначився загальний досвід багатьох культур: греко-римської, фінікійської, сирійської, арабської, персидської, європейської, індійської (циганської), американської» [6, с. 165].

Одним із найяскравіших виконавців музики фламенко в Україні був А. Шевченко (1938-2012). Ю. Ніпрокін зазначає, що майбутній артист закінчив Сімферопольське музичне училище імені П. І. Чайковського з класу гітари у Б. Демидова. Під час навчання писав свої перші твори для гри на гітарі: «Перерваний концерт», поетичну картину «Міраж», «Сумну баладу» та інші. У 1976 році музикант взяв участь у першому Всесоюзному гітарному фестивалі в м. Тракає (Литва), де отримав чимало схвальних відгуків. До програми виступу А. Шевченка увійшли такі твори: два старослов'янських канта (обр. А. Шевченка); А. Мударра «Романеска»; Б. Бриттен «Ноктюрал» (І частина); А. Шевченко «Монолог», «Сутінковий танець», «Солеарес», «Фанданго», «Вавілонський гімн»; Е. Вілла-Лобос «Етюд № 11, 6»; А. Шевченко «Медитація № 2» [4, с. 109].

Аналіз виконуваних творів А. Шевченка дозволяє констатувати, що артист включив до своєї програми ряд авторських творів («Солеарес», «Фанданго»), які відображають основні жанри іспанської народної музики. Це факт підтверджується й значною географією гастролів артиста: Москва, Київ, Ленінград, Тбілісі, Владивосток, Польща, Чехословаччина, Іспанія. Знайомство з музичною культурою Іспанії захопило та надихнуло композитора на сміливі творчі експерименти, результатом яких стали престижні нагороди на композиторських конкурсах (м. Естергом, 1987; м. Москва, 1997) [4, с. 109].

До основних музичних творів А. Шевченка, на думку Ю. Ніпрокіна, належить «Світанок Федерико Гар- сія Лорки» (кантата для солістів, хору, гітари й оркестру); «Балкон Федерико Г арсія Лорки» (вокальний цикл на вірші Ф. Лорки для голосу й гітари); «Жменя піску» (вокальний цикл на вірші І. Такубоку); п'ять сонат для гітари; три поетичні легенди для гітари: «Розказана вітром», «Збережена пісками», «Пам'ятаюча про море»; «Українська сюїта» для гітари; «Одеситка» (сюїта для гітари); «Дотик» (художньо-методичний цикл для гітари, виданий у США); «Фонтани Бахчисарайського замка»; «Кіммерійська сюїта»; «Прелюдії та фуги для гітари»; «Карпатська рапсодія» [4, с. 111].

Практичні та методичні напрацювання А. Шевченка, на думку Ю Ніпрокіна, знайшли своє відображення у наукових працях, присвячених музиці античності та андалузької культури фламенко, гітарне мистецтво якого він одним із перших він виніс на концертну естраду в СРСР, організовуючи в м. Сімферополі фієсти- фестивалі музики фламенко. До основних науково-методичних праць митця Ю. Ніпрокін відносить на «Гітару фламенко», «Енциклопедію фламенко», «Нескорені ігри фламенко» [4, с. 111].

Таким чином, А. Шевченко був першим виконавцем-гітаристом, що комплексно займався вивченням фламенко, як культурної традиції Іспанії. Крім виконавської діяльності А. Шевченка, цінним є композиторський та науково-методичний внесок митця. Визначну роль у подальшому розвитку мистецтва фламенко зіграла організаторська діяльність А. Шевченка. Під впливом успішних концертів та фестивалів, присвячених цьому мистецтву, багато талановитої молоді продовжує розвивати цю культурну традицію, про що свідчать концерти, на яких звучать музичні твори А. Шевченка.

Висновки

Історіографічний аналіз джерельної бази дослідження дозволив виявити, що поява та розвиток фламенко в світі й Україні, як музичного феномену, мало вивчені. У широкому значенні «фламенко» - це мистецтво, яке, поєднавши елементи культур інших народів, сформувало власну оригінальну структуру: вокальне мистецтво, хореографічне мистецтво, гітарне мистецтво. Визначено, що цей феномен, сформувавшись в Іспанії, швидко набув поширення у світовому та українському просторі.

Вітчизняне мистецтво фламенко розвивав та примножував А. Шевченко. Твори, які він написав для гітари, поповнили репертуар українських гітаристів та збагатили їх виражальні можливості. Для класичних гітаристів вивчення музики фламенко дозволить розширити уявлення про використання деяких виконавських прийомів та підвищить функціональність виконавської техніки. Вітчизняна гітарна освіта виграє, якщо в освітню програму буде включено твори, написані в стилі фламенко, курс з основ імпровізації, дисципліну «Методика для гітаристів», в якій буде висвітлюватися технологія опанування мистецтва фламенко у гітарному класі.

Перспективи подальших наукових розвідок автор вбачає у дослідженні методики навчання гри, характерних прийомів та основ імпровізації у контексті музично-виконавського феномену фламенко.

Використана література

освіта історіографічний гітарний фламенко

1.Вольман Б. Л. Гітара. Москва : Музика. 1980. Вид. 2. 59 с.

2.Гриненко С. М. Різновиди акустичної гітари та їх застосування в сучасній музичній культурі. Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. 2018. Вип. 26. С. 163-167.

3.Михайленко Н. П., Фан Динь Тан. Справочник гитариста. Киев : Fan's company. 1998. 247 с.

4.Нипрокин Ю. Этюды о гитаристах. Одесса : Друк, 2002. 165 с.

5.Розіна О. Ф. Базова структура поєднання танцю, вокалу й гітари в різних стилях фламенко. Культура України. Харків : ХДАК. 2014. Вип. 45. С. 165-174.

6.Розіна О. Ф. Фламенко як симбіоз музично-танцювальних традицій сходу і заходу. Культура України. Харків : ХДАК. 2012. Вип. 38. С. 158-166.

7.Шарнассе Э. Шестиструнная гитара (от истоков до наших дней) / пер. с франц. С. Кудрявицкой. Москва : Музыка, 1991. 88 с.

8.Шевченко А. А. Гітара фламенко: мелодії та ритми. Київ : Музична Україна. 1988. 111 с.

9.Шевченко А. А. Етнографія гітари. Аркадія. Херсон : ФОП Грінь Д. С. 2004. Вип. 2. С. 11-12.

10.Шевченко А. А. Невпокорені ігри фламенко. Музика. Київ : Музична Україна. 1980. Вип. 5. С. 22-23.

11.Шевченко А. А. Формування гітари в контексті загального процесу розвитку музичної культури. Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти «Гітара як звуковий образ світу: виконавське мистецтво та наука». 2008. Вип. 23. С. 5-9.

Размещено на Allbest.ru