Живомовні джерела народного героїчного епосу (на прикладі текстів дум)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Живомовні джерела народного героїчного епосу (на прикладі текстів дум)

Беценко Т.П.

Анотація

У статті представлена спроба розглянути факти народної основи мови дум (на лексичному рівні), що засвідчені в сучасному усно-розмовному слововживанні носіїв української мови Лівобережжя. Проаналізовано вибрані лексичні одиниці з використанням лексикографічних джерел, описано їх семантику, особливості слововживання.

Ключові слова: думи, народний характер мови дум, лексика дум, народнорозмовний варіант, усно-мовне слововживання, жива розмовна мова.

В статье представлена попытка рассмотрения фактов народной основы языка дум (на лексическом уровне), которые последовательно употребляются в современной устноразговорной среде носителей украинского языка Левобережья. Проанализированы избранные лексические единицы с использованием лексикографических источников.

Ключевые слова: думы, народный характер языка дум, лексживой разговорный язык. українська мова слововживання дума

In article attempt of reviewing of the facts of a national basis of language of thoughts (at lexical level) which sequentially are used in modern oral conversation to the environment of carriers of the Ukrainian language Livoberegga.

Key words: thoughts, national character of language of thoughts, lexicon of thoughts, it is national a speech variant, verbal pagan word usage.

Постановка проблеми. Мова народних дум є унікальним явищем в історії української словесно-образної творчості. Значний вплив на збереження її самобутності мали спосіб виконання, поширення, власне побутування цих творів - насамперед, у кобзарському середовищі. Консерватизм і порівняна закритість до зовнішніх впливів сприяли збереженню автентичності мови дум. Нині виникає необхідність проаналізувати мову дум з урахуванням особливостей сучасного слововживання. Це дасть змогу пізнати витоки нашої мови, специфіку її розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання про характер мови українських народних дум дискусійне. Стосовно цього дослідники висловлювали дві думки. Одні (Ф.М. Колес- са, Л.К. Рак) вважають, що основу мови дум становить народна мова - усно-розмовна традиція, інші аргументують її народно-книжний характер (П.Г Житецький, С.О. Єфремов).

Мета статті полягає в тому, щоб встановити та прокоментувати факти давньої усно-мовної традиції, що засвідчені в героїчному епосі й стійко збережені в сучасному народнорозмовному континуумі.

Об'єктом наукового спостереження обрано мову думового епосу, предметом - лексичні одиниці, засвідчені в епічних текстах, що водночас є активними одиницями сучасного народнорозмовного континууму Лівобережжя (на теренах Сумського, Харківського, Чернігівського, Полтавського регіонів).

Виклад основного матеріалу. Пропонуємо розглянути деякі лексичні одиниці з-поміж численної кількості мовних реалій, що є своєрідними паралелями зразків і традицій минулого і сучасного слововживання. Такі одиниці - свідчення глибинних лексичних шарів нашої мови, показники її розвитку і водночас - унікальні пам'ятки давньої народномовної традиції.

У давніх зразках української словесності - народних думах - фіксуємо лексему надівати:

То теє промовляв, - дороге плаття надіває. [6, с. 75],

Одежу істягав,

На свої козацькі плечі надівав;

Бархатний шлик іздіймає,

На свою козацьку голову надіває [6, с.76],

Коня сідлає, бархатний шлик надіває [6, с. 77].

Перший і другий приклади взяті із IV варіанта думи «Козак Голота» (запис 1854 р.), третій - з V варіанта (запис 1901 р.).

Лексема надівати широко відома сучасному народнорозмовному середовищу. її побутування відзначено на Слобожанщині, Гетьманщині та ін. Із давньоукраїнських часів розглядана лексема функціонує в народномовному континуумі. На це вказують лексикографічні джерела. Зокрема, у «Словнику української мови» за ред. Б.Д. Грінченка лексема надівати подана із семантикою «надевать, надеть, одевать, одеть» [4, II, с. 482].Існування лексеми засвідчено і в 11-томному СУМ: надівати (без приміток) - «одягати на себе або когось одяг, взуття» [5, V, с. 68]; ВТССУМ за ред. В.Т. Бусла теж вказує на функціонування лексеми надівати «одягти на себе або на когось одяг, взуття» та ін. [1, с. 558], це джерело також подає похідну від лексеми надіватисловоодиницю - надіватися «одягатися на кого; що-небудь» [1, с. 558]. Додаткові позначки (типу розм., діал.) відсутні. Водночас в означеному джерелі зафіксовані но- мениодягати, одягатися та ін. [1, с. 663], що їх мовці оцінюють сьогодні як більш нейтральні, книжні (порівняно з надівати)слововаріанти. Лексеми одягати, одягатися та под. є і в «Словнику української мови» за ред. Б.Д. Грінченка. [4, III, с. 43]. У російській мові наявна лексема надевать[7, II: с. 412].

У сучасному літературному слововживанні мовляни віддають перевагу лексемі одягати (одягатися), а не надівати. У 11-томному СУМ одягать - «покривати одягом що-небудь» [5, V, с. 645]. Одягати, очевидно, - похідне від одяг. Сучасний нормативний варіант одягати витіснив із літературного слововживання лексему надівати, проте не поширився на народнорозмовну традицію; варіант одягати, ймовірно, виник у процесі розвитку нашої мови.

У найдавнішій думі «Козак Голота» вжита також лексема одежа, що неоднозначно оцінюється сучасними мовцями різних соціальних груп:

Одежуістягав,

На свої козацькі плечі надівав [6, с. 76].

У 11-томному СУМ одежа - «те саме, що одяг» [5, V, с. 624] (наведені приклади з творів Т. Шевченка, Г. Тютюнника та ін.); супровідні позначки типу «розм.», «діал.», «рідко» відсутні; зазначені похідні лексеми - одежина «розм. що-небудь з одягу», «те саме, що одяг» [5, V, с. 624], одежинка, одежка [5, V, с. 624].

Лексема одежа є досить поширеною у сучасному слововживанні, зокрема розмовно-побутовому. В офіційно-діловій сфері віддають перевагу лексемі одяг. Отже, в лексемі одежа, мабуть, сучасні мовці відчувають деякий відтінок розмовності, хоча СУМ такої конотації не фіксує. I це справедливо. Тому що лексема одежа - споконвічно рідна одиниця лексичного рівня мови, можливо, цілеспрямовано, свідомо чи й підсвідомо усунута нашими мовцями з метою уникнути схожості з російськомовним слововживанням. Отже, попри все, вона з'явилася з метою культивування рис окремішності рідної мови; можливо, її поява зумовлена прагненням мовців урізноманітнити словниковий склад, оновити його, активізувати синонімічні відповідники. Може бути, що лексема одежа витіснена з літературного слововживання внаслідок ідеологічних впливів на національно-мовну сферу тощо. Однак лексема одежа залишається міцно вкоріненою в українському народному слововживанні (пор. крилатий вислів І. Франка: «Огонь в одежі слова»).

Про те, що лексема одежа - споконвічно українське, а не суржикове, тобто деформоване слово, що запозичене з російської (одежда, одежка(В. Даль), твердять і матеріали «Словника української мови» за ред. Б.Д. Грінченка: одежа«одежда, одежа» (ілюстровано прикладами з праць І. Котляревського, М. Номиса) [4, ІІІ, с. 38], одежина«что-либо из платья», одежинка (Там само).

Вимагає коментарів уживана в думах лексема споминати: От тепер твого одного коня вороного Поведу до шинкарки пропивати,

А другим твоїм конем вороним По Килиму-городу гуляти!

Ой гуляти, гуляти, гуляти,

Да єдиного Бога споминати [6, с. 74].

Лексема споминати зафіксована у варіантах думи «Козак Голота», що записані різними збирачами: у ІІ варіанті (запис. В. Білогірський 3 липня 1844 р. у Чернігівській губернії), у ІІІ варіанті (опублікував М. Максимович у 1849 р., дата запису і місце - невідомі); в інших варіантах думи текст видозмінений) та ін. Лексема згадувати у текстах дум відсутня. Є лише гадати. Ця обставина дає змогу припускати, що лексема споминати у час побутування дум була домінантною у нашій мові. Означена лексема стійко та активно побутує і в сучасному народнорозмовному мовленні. її «авторитет» у вказаному середовищі поряд зі згадувати досить вагомий (зокрема на Слобожанщині).

У 11-томному СУМ лексеми споминати, спом'янути засвідчені зі значенням «відтворювати в пам'яті, свідомості події, обставини, образи і т. ін. минулого, відновлювати уявлення про кого-, що-небудь, згадувати» [5, ІХ, с. 576] без спеціальних приміток типу «діал.», «розм.».

У книжних стилях мовці, без сумніву, віддадуть перевагу синонімічному відповіднику згадувати (згадуватися) замість споминати (споминатися) тощо: мабуть, із тих міркувань, що укр. споминати може викликати асоціацію з рос. вспоминать(отже, видається розмовним відповідником чи навіть суржико- вим словом). До речі, у перекладнихросійсько-українських і українсько-російських словниках рос.вспоминатьперекладається як «згадувати, споминати» [4, с. 38].

Лексема споминатизафіксована і в «Словникуукраїнської мови» за ред. Б.Д. Грінченка: споминати, спом'янути «споминать, вспомнить» [4, ГУ, с. 184]. У цьому ж джерелі з ілюстраціями подані лексеми споминатися, спом'янутися«вспоминаться, вспомниться» [4, ІУ, с. 184], споминка«воспоминание» [4, ІУ, с. 184], спомин«память, воспоминание» [4, ІУ, с. 184], споминок «спомин» [4, ІУ, с. 184].

У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» за ред. В.Т. Бусла лексеми споминати, спом'янути представлено з позн.розм. із значеннями 1. «відтворювати в пам'яті, свідомості події, обставини, образи і т. ін. минулого, відновлювати уявлення про кого-, що-небудь; згадувати», 2. «побіжно, випадково називаючи, згадувати кого-, що-небудь, зауважувати про когось, щось», 3. «рідко, справляти поминки» [1, с. 1177]. Похідні від споминати лексеми споминка, споминок (рідко) використовуються мовцями нечасто (в думах відсутні), що відзначено у ВТССУМ за ред. В.Т. Бусла, де вони подані без позначок «діал.», «розм.», отже, відзначені як нормативні (літературні, нейтральні) одиниці. Інша ситуація з лексемою спомин «те саме, що спогад» [1, с. 1177]. У свідомості сучасного мовця вона постає як поетизм або як складник фразеологізму «легкий на спомин» [1, с. 1177]. Лексема спом'янути у значенні «пом'янути» (на відміну від споминати) не має відтінку суржиковості.

У сучасному літературному слововживанні (офіційно-діловому, науковому, публіцистичному), без сумніву, перевагу віддаємо лексемі згадати замість споминати. Натомість, у сучасному розмовному мовленні домінує лексема споминати, зокрема на Сумщині (матеріали цього регіону Б.Д. Грінченко використав у словнику) та суміжних із нею територіальних зонах - на Харківщині, Полтавщині, Чернігівщині (там, де були поширені думи).

З-поміж наведених споріднених слів до лексеми споминати (за словником за ред. Б.Д. Грінченка) нині активно уживаними є не всі; а ті, що використовуються, здебільшого мають визначену сферу функціонування: спом'янути, спомин тощо.

Лексема згадувати (і похідні від неї), що витіснила лексемуспоминати у книжному слововживанні, теж є давньою у нашій мові, що підтверджують матеріали «Словника української мови» за ред. Б.Д. Грінченка: згад«воспоминание; «напоминание» [4, ІІ, с. 136], згадати, згадувати [4, ІІ, с. 136], «вспоминать» згадуватися «вспоминаться» [4, ІІ, с. 136], згадка«воспоминание» [4, ІІ, с. 136]. До речі, лексема згад у ВТССУМ подана з приміткою «рідко» [1, с. 356]. Варто звернути увагу на те, як розглядають лексему згадувати лексикографи у плані встановлення її синонімічних зв'язків. Так, у «Словнику синонімів української мови» подано такий синонімічний ряд зі стрижневим словом згадувати: (відтворити, поновити в пам'яті що-небудь): недок. вид: згадувати, пригадувати, нагадувати, здумувати, надумувати, спогадувати, споминати, поминати, припоминати [3, І, с. 595]. Показово, що автори словника не зазначають супровідних стилістичних коментарів до лексеми споминати. Пор. синонімічний ряд із домінантою спогад (те, що збереглося в пам'яті, відтворення в пам'яті того, що фіксувалося нею раніше): спомин, згадка, пам'ять, пам'ятка розм., спогадання розм., спогадка розм., спогаданка розм., споминання розм., споминка розм., пригадка розм., згад рідше, споминок рідше, споминка діал., вспомин заст., ремінісценція книжн. [3, ІІ, с. 661]. На перше місце автори словника поставили лексему спомин (без додаткових стилістичних приміток).

Отже, як справедливо і промовисто підтверджують лексикографічні джерела, споминати - органічний складник лексичної системи нашої мови, повноправна одиниця її словникового складу, що нині фактично витіснена (штучно, свідомо чи внаслідок незалежного закономірного розвитку мови) з літературно-нормативного обігу.

Варта уваги лексема щитати в різних варіантах (і записах) думи «Козак Голота»:

За його много червоних, не лічачи, брати,

Дорогії сукна, не мірячи, пощитати [6, с. 75]

За його, не лічивши, червонці брати,

Не мірявши, дорогого сукна пощитати [6, с. 77]

Не лічивши, червонці забрав,

Не мірявши, дорогого сукна пощитав [6, с. 78].

Помітно, що вона вжита в одному контексті із синонімічним відповідником лічити.

ВТССУМ за ред. В.Т. Бусла лексему щитати не фіксує; лічити у цьому джерелі подано із значеннями: «1. називати числа у послідовному порядку», «2. визначати кількість, суму кого-, чого-небудь», «3. визначати в певній кількості, в певних сумах», «4. рахувати, визначаючи що-небудь як початок підрахунків, одиницю виміру тощо та ін.» [1, с. 493].

У «Словнику української мови» за ред. Б.Д. Грінченка лексема щитати засвідчена із значеннями: «считать» [4, IV, с. 527] (ілюструється прикладом із праці М. Номиса: Зорі щитаєш, а під носом не бачиш).

У сучасному розмовному мовленні (народному слововживанні) лексема щитати із вказаним значенням продовжує стійко функціонувати. На перший погляд видається, що це суржикове слово - з рос. считать.Мова народних дум, також матеріали словника за ред. Б.Д. Грінченка дають підстави спростувати такі міркування.

Треба вважати, що в нашій національно-мовній системі слововживання існувало три слова на позначення відповідної дії: щитати, лічити і рахувати. Лічити «считать» [4, IV, с. 372] (ілюстровано прикладом із творів Т. Шевченка та з праць

М. Номиса: Де гроші лічать, там не пхайсь). Похідними від лічити є лічба, лічений, лічилка, лічильник, лічильниця, лічитися «считаться»,що їх фіксує СУМ за ред. Б.Д. Грінченка [4, IV, с. 372]. Рахувати - «считать, рассчитываться, вычислять»[4, IV, с. 7]. У вказаному джерелі зазначені похідні від нього: розрахуватися, рахування та ін (Там само). Внаслідок природного відбору, смаків мовців, естетики слововживання, можливо, суто національних уподобань носіїв мови, їхньої на- лаштованості на окремішність, прагнення до усунення подібності близькоспоріднених мов на лексичному рівні у літературному (нормативному, книжному) слововживанні усталилася (закріпилася) лексема лічити (поряд із рахувати), повністю витіснивши щитати. Натомість, лексема щитати продовжує своє існування, але в розмовному (діалектному) континуумі, що засвідчує нині народнорозмовне середовище Сумського регіону (опитування респондентів Роменського, Білопільського, Лебединського, Сумського та інших районів Сумської обл.). На перший погляд видається, що щитати - суржикове слово. Проте, можливо, це міг бути синонімічний варіант у давньому українському усномовному просторі. На це вказує закорінена в усній народній мові традиція його використання.

Тексти дум фіксують також лексему обувати, що й нині доволі активно функціонує у народно-побутовому вжитку. Натомість, в офіційно-діловому, науковому, публіцистичному стилях тощо віддають перевагу лексемі взувати як нормативному літературному відповіднику.

У думах неодноразово засвідчений саме варіант обувати:

То теє промовляв, - дороге плаття надіває,

Чоботи обуває [6, с. 75],

Чоботи татарські істягав,

На свої козацькі ноги обував[6, с. 76].

Лексеми обувати і взувати зафіксовані у 11-томному СУМ. Обувати, обути «розм., рідко те саме, що взувати» [5, V, с. 596], взувати (узувати), взути (узути) - «надівати на ноги взуття» [5, І, с. 347]. Аналогічні коментарі містить й інше лексикографічне джерело: обувати «розм., рідко те саме, що взувати» [1, с. 654]; похідні одиниці подані з відповідними примітками: обуванка «розм., рідко «те саме, що взуття» [1, с. 654], обування «розм., рідко. Дія за знач. обувати» [1, с. 654], обуватися, обу- тися «розм., рідко. Те саме, що взуватися» [1, с. 654], обувачка «розм., рідко. Те саме, що взуття» [1, с. 654]; взувати (узувати) та под. «надягати на ноги взуття», «забезпечувати взуттям» [1, с. 85], похідні від нього: взування, взуватися, взути, взутий, взутися, взуттєвий, взуття [1, с. 85].

Висновки

Розглянуте вище дає змогу констатувати:

1) факт динаміки мови (лексичної системи), що є показником її руху, розвитку: внаслідок дії внутрішніх законів саморозвитку, видозміни, варіювання, урізноманітнення словникового складу та внаслідок екстрачинників (прагнення носіїв мови до вирізнення, усунення схожості, подібності, одноманітності - особливо з близькоспорідненими мовами, до поповнення, оновлення лексичного складу). Очевидно, що в мові (окремій її підсистемі) повсякчас актуалізується «рух» (змінність) окремих елементів; цей рух «задається» як дією (впливом) зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Якщо цей рух припиниться, мова перетвориться на мертвий організм. Тому рухливість, змінність її елементів - звичайний закономірний процес. Тут діє закон самоорганізації (одночасно - самозбереження, саморозвитку). Отже, ознака динамічності, рухливості нашої мови разом із тимслугує показником її потенційної синергетичності;

2) факт стійкості народних джерел мовотворення: позача- совість існування споконвічних мовних (лексичних) одиниць, разом із тимвроджений феномен компетентності мовоносіїв стосовно засвоєння, використання, збереження і передачі власне народного (національного) досвіду слововираження;

3) факт незалежного, самобутнього розвитку української мови;

4) потужний внутрішній потенціал нашої мови у плані організації саморозвитку, самовдосконалення, самозбагачення.

Давні зразки мовнокультурної уснопоетичної творчості, зокрема народні думи, слугують безперечним доказом існування цих реалій. Фіксація розгляданих лексичних одиниць у лексикографічних джерелах, також їх активне побутування у сучасному народнорозмовному слововживанні свідчать про варіативність мовних засобів у плані самовираження, наявність можливості вибору (отже, самодостатність мовних одиниць окремо взятої системи).

Література

1. Великий тлумачний словник сучасноїукраїнськоїмови / Уклад. і голов. ред. В. Бусел. -К.: Ірпінь, 2001. - 1440 с.

2. Ганич Д., Олейник И. Русско-украинский и украинско-русский словарь / - К.: Лыбидь, 1990. - 463 с.

3. Словник синонімівукраїнськоїмови: В 2т. / А. Бурячок, Г Гна- тюк, С. Головащук та ін. - К.: Наук. думка, 2006. - 1026 с.

4. Словник українськоїмови. В 4-х т./ За ред. Б. Грінченка. -Київ, 1907-1909.

5. Словник українськоїмови : [в 11 т.] / Редкол.: Білодід I. (голова) та ін. - К. : Наук.думка, 1970-1980.

6. Украинские народные думы. - М.: Наука, 1972. - 559 с.

Размещено на Allbest.ru