Митрополит А. Шептицький про християнське виховання дітей і молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Митрополит А. Шептицький про християнське виховання дітей і молоді

О. Будник

Діяльність Митрополита Андрея Шептицького - надзвичайно багатогранна. Чільне місце в ній належить творчій праці заради кращого майбутнього українського народу, виховання молодої людини в дусі патріотизму та християнських чеснот родини. Як монах і людина духовна, Український Мойсей значну увагу приділяв благодійності та меценатству, допомагав сиротам і бідним. І хоч походив він з римо-католицької родини, своє життя присвятив українцям та Українській греко-католицькій церкві. Ось як писав про нього сучасник Ю. Стрижовський, українець, який проживав у Росії: «Митрополит граф Андрей Шептицький - переконаний католик, але вірний східному обряду, уніат за духом, щирий патріот свого народу і свідомий син України-Руси» [5]. Та чи не найважливіше завдання держави та церкви вбачав у вихованні дітей і молоді на засадах духовних цінностей, підвищенні моральної освіченості народу.

Мета статті - здійснити аналіз поглядів митрополита Андрея Шептицького на християнське виховання дітей та молоді.

Великий митрополит був глибоко переконаним, що сильну державу можна збудувати лише на фундаменті визнання й поваги прав кожної людини-громадянина й родини. «Має бути встановлено повагу та захист прав кожної особистості, навіть в тих випадках, коли несправедливість є нанесена в сім'ї, але одночасно держава ніколи не може тиснути на контролювання чи втручання у внутрішній устрій суспільности родинної, що є клітиною державного суспільства [6]. Дбаючи про добробут української родини, влада укріплює силу власної держави. Там, де інституція родини починає занепадати, помалу, але з упевненістю, держава починає свій крок до самознищення. Тому Шептицький закликає: «Боронім родину перед злом, працюймо над тим, щоб оздоровити ті родини, які неправильно побудовані і неправильно розвиваються. Християнська родина - це школа християнського життя, але й школа суспільного, народного та всенародного життя» [9, c. 377].

«Виховною працею християнської матері, дбайливою опікою християнина батька, добрим приміром і проводом старших братів чи сестер в численній родині виробляються ті християнські чесноти, що роблять християнина… А що чесноти родинного життя опираються на тих двох основах - пошанування й підчинення себе авторитетові й уживання авторитету з любові та для добра підчинених - християнська родина є школою прямо усіх суспільних прикмет і чеснот, на яких спирається добро цілого народу» (1941р., Із декрету Митрополита Андрея «Про четверту Божу заповідь») [3, c. 213].

Продовжуючи тему значення родини у християнському вихованні дітей і молоді, Митрополит неодноразово акцентує на її пріоритетності у формуванні особистісних і релігійних якостей у дітей. З цього приводу він зазначає, що чимало різних владних систем хотіло б забрати від батьків право на виховання і так тримати його у власних руках, тобто бути єдиним джерелом формування особистості. Та це не може так бути, бо виховання є благородним вчинком, що веде особу до Бога і праці для інших. Не випадково з батьківською любов'ю Український Мойсей звертається до вчителів: «Ви, що працюєте безпосередньо над вихованням молодіжи, старайтеся о просвіченє їх розуму, но не менше о ублагородненє їх сердець. Давайте молодіжи таку просвіту, котра би їх научила не лиш теорії, але також і практики житя. Учіть їх жити… Нехай вже молоді діти учаться любити свою землю, нехай учаться діти при ній працювати… Виробляйте в молодіжи самостійність, індивідуальність, учіть їх на себе більше числити, ніж на других, не оглядатися на поміч правительства і краю, але власною ініціативою дороблятися самостійного биту» [10, c. 193].

Якщо християнське виховання дітей і молоді головним чином здійснюється в сім'ї, оскільки батьки змалку прилучають їх до церкви, пошанування релігійних традицій і звичаїв, то інтелектуальний розвиток здебільшого покладений на школу. Тому Шептицький наголошує на важливості правильного вибору батьками навчального закладу. Адже це право надається їм природнім законом, бо учні,передусім, є їхніми дітьми, а тоді вже громадянами. Таким чином, дитина залишається під батьківською опікою доки не виросте. Батьки мусять здійснювативсестороннє виховання дитини вшколі [Там само, c.193].

Будучи духовним пастиром українського народу, він наголошує, що Церква не лише здійснює релігійне виховання, а й сприяє духовно-моральному становленню особистості, формуванню в неї національної самосвідомості,етико-естетичної культури, тобто відбувається її всебічний розвиток. Тому Митрополит Андрей Шептицький значною мірою долучився до того, щобгреко-католицька церквастала потужною виховною організацією для дітей і молоді. Він був глибоко перконаним, що «добра наука і добре вихованнє дітей - то річ так важна і так цінна, що майже на то ціни нема» [8, с. 52]. У цій же праці він закликав, щоб з кожної проповідниці виголошувала Церква народною українською мовою, виховувала дітей в українському народному дусі, вчила любити свою Батьківщину, наказувала триматися східного обряду, несла народові освіту, вчила його тверезості і моральності, згоди і любові, підтримувала всі добрі справи [Там само, с. 34-35].

Водночас помічником родини у духовно-моральному вихованні дітей, за твердженням Шептицького, має стати школа. Про її неоціненне значення у вихованні дітей і молоді засвідчують такі його думки: «Від того чи є школа, чи нема і чи школа добра чи не добра, залежить ціла будучність молодого покоління. Де школи нема, там діти ростуть, як би в лісі, дико. Жадної просвіти не мають і не можуть собі дати ради в життю» [8, с. 46]. Саме тому Великий український пастир долучився до створення української гімназії, притулків для сиріт, матеріально підтримував школи, які пропагували найкращі виховнітрадиції. Водночас не можна зводити функцію школи до навчання грамоти. Звертаючись до майбутньоговчительства, о. Андрей Шептицький писав: «Ваша задача не полягає лиш в тім, щоб діти навчити читати, писати, рахунків. Ви маєте ті діти і виховати, виробити їх характер, навчити Божий закон заховувати, родичів слухати і поважати, маєте поставити основи моральности під їх будуче житє» [Там само, с. 9].

У пастирському листі до українського народу в 1909 році Великий Митрополит закликає: «Нехай українська молодь у кожнім поколінні видає много людей совісної і глибокої праці, нехай видає великих учених, правдивих артистів, знаменитих письменників, адвокатів, лікарів, архітекторів, великих промисловців і здібних купців. Нехай кожний виростає на горожанина, праця котрого принесе народові і користь, і славу» [1].

У своїй промові в день 40-річчя своєї єпископської праці (червень 1939 р.) Кир Андрей виголошує: «В кожну працю треба вкладати ціле своє серце, цілого себе, і то в усіх званнях, бо інакше праця не дає добрих наслідків» [Там само]. Саме щирою душею і всім своїм серцем віддався Великий митрополит справі служіння Українській греко-католицькій церкві.

А. Шептицький з великою християнською вірою і любов'ю звертається до української молоді (1932 р.): «Служба любови, мої дорогі, не знає лаврів, як довго жертва ще не повна, а жертва однієї хвилини не заступить довголітньої муравлиної праці. Не зривами однієї хвилини, лише безупинним напруженням і безупинними жертвами аж до крови і смерти багатьох поколінь двигається народ». І далі, у промові з нагоди свята «Українська молодь - Христові» (1933 р.), закликає: «Станьмо апостолами тієї вірности Христові, яку ви торжественно прирекли! Почуття того піднесеного духа, тієї духової вартости й рішучої волі в будучому житті бути вірним Христові - передайте іншим…» [1]. Молодь треба виховувати в щирій любові до Вселенської Церкви і Батьківщини. Недостойний Христа той, хто патріотичні обов'язки ставить вище від релігійних обов'язків(Про виховання молоді, 1942 р.).

Водночас Кир Андрей зазначає, що людська природа є слабкою і завжди є тенденція до власного егоїзму, тому є неможливо визначити моральні ідеали. Підносячи своє «Я», особа ставитиме власне добро на першому місці; а «мораль не може залежати від окремої людини, а для побудови доброго суспільного ладу «...мусить бути законом Божим...» [7, c. 112].

Пропагуючи високі моральні цінності, що грунтуються на релігійних уявленнях про добро і зло як філософські категорії, Митрополит Шептицький був надто стурбований тоталітарним режимом, що швидкими темпами поширювався світом завдяки діяльності Гітлера і Сталіна (безперервні обшуки прогресивних діячів, української інтелігенції, духовенства, смертні вироки тощо).

А. Шептицький, котрий щиро прагнув християнського виховання дітей і молоді, з величезною тугою зауважує: «З перших днів усі школи були оголошені державними школами. Заборонено викладати релігію; панує систематична тенденція розбещення молоді, насамперед спокушення її танцями, музикою, забавами, а далі пропагандою фанатичного атеїзму» [2, с. 416]. І далі: «При церквах ще працює декілька священиків, які обслуговують церкви…Усі католицькі школи, сиротинці, інституції, товариства ліквідовані, а майно конфісковане…У всьому виявляється неймовірна ворожість, ненависть до релігії, духовенства; можна навіть сказати - взагалі ворожість до людини» [Там само]. Від таких речей Духовний будівничий був збентежений: несучи людям щиру любов він бачить, як «усі ненавидять одні одних, усі одні одних вважають ворогами» [Там само]. Закриття, відсутність шкіл Митрополит уважав небезпечним, оскільки «як дитина до школи не ходить, то хиба трудно виробить ся в ній чесний благородний характер, а не знати і коли навчить ся всяких нечесних діл» [8, с. 47].

Та чи не найбільшою турботою Провідника української нації було піклування про долю дітей у школі, де відмінили катехизацію, а духовенство не мало туди доступу. Більше того, діти іноді самі мужньо захищали свою віру та кепкували з атеїстичної науки. Так, було кілька судових процесів, в результаті яких до смертної кари засуджено 45 учнів середніх шкіл. Вражали своєю хоробрістю 15-16-річні дівчата, котрі відкрито заявляли, що є вірними християнками і не можуть сприймати пропаганду офіційного атеїзму [2, с. 421-422]. Водночас більшовики, встановивши високі заробітні плати інтелігенції, зокрема університетським викладачам, діячам культури, нечесним шляхом використовували їхні підписи та примушували визнати статті з комуністичною ідеологією власними. І це завдавало непоправної школи дітям та молоді, котрі прагнули наслідувати своїх учителів, яких часто ідеалізували. Однак вся інтелігенція, котра не погоджувалась працювати на радянську владу, була знищена комуністами або відправлена на примусові роботи в Сибір.

І тут Великий митрополит висловлює хвилююче прохання про готовність на самопожертву заради греко-католицької віри та єдності Церкви, заради справедливості і любові між християнами, заради свободи рідного народу: «Я знову долучаю прохання, яке подав Святому Отцеві через посередництво Вашого Високопреосвященства. Я просив і знову прошу, щоб Його Святість зволив своїм апостольським і отчим благословенням визначити мене, уповноважити й послати на смерть за віру і єдність Церкви…Я уклінно прошу… Хіба я не маю певного права на порятунок цього бідного народу як його пастир?» [2, с. 418-419]. У цьому виявляється висока духовність, милосердя, внутрішня боротьба Шептицького за ідеали добра, справедливості, моралі.

Митрополит Галицький і Архієписком Львівський виступає за єдність в освітньо-виховній сфері культури, мистецтва і науки. «Віра і розум не тільки не можуть бути собі противні, а навпаки - вони взаїмно собі помагають: розум доказує основи віри і, просвічений світлом віри, розвиває науку про Божі діла, а віра увільняє розум від блудів і збагачує його многими пізнаннями» [3, с. 215].

У цих міркуваннях вбачаємо величезну мудрість Шептицького як релігійного діяча, як Людини, як Доктора права. Адже сьогодні, коли ще подекуди зберігаються комуністичні ідеологічні уявлення, часто побудують твердження про те, що істинний науковець, учений, котрий володіє методологією науки, вивчає філософські теорії, не може бути людиною релігійною. Власне Великий Митрополит вдало поєднав це у своїй Особистості, реалізував упродовж усього життя в суспільній діяльності. Більше того, у його творах читаємо: «Церква також не боронить науковим дисциплінам, кожній у своїм крузі діяння, вживати власних засад і метод. Вона признає справедливу свободу науки, а перестерігає тільки перед тим, щоб «наука» не признавала ложі за правду, приймаючи якісь висліди, що противляться Божій науці, та щоб не переходила своїх меж і не вміщувалася до того, що належить до віри» (1935 р., Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства) [Там само, с. 215-216].

Стратегія культурно-освітньої діяльності А. Шептицького полягала в тому, щоб об'єднати українське суспільство, яке роз'єднане чварами та ідеологіями, створити сильний духом український народ. А це можливо лише завдяки величезній просвітницькій роботі, популяризації наукового та релігійного знання, розвитку економіки та сільського господарства країни. Для цього було запроваджено так звану освіту за місцем проживання: група професорів чи спеціалістів з певної галузі виїзджали в села до молоді і проводили там відповідні навчання. Вони розповідали про нові досягнення науки, зокрема в сільському господарстві. Так освіта поєднувалася з практичною роботою.

Отже, приходимо до висновку, що погляди на освіту митрополита Андрея Шептицького сформульовані в традиціях неотомізму. Релігійний діяч стояв на позиціях об'єктивістського трактування моральних цінностей, вважав їх даром Божим, а відтак - вічними. Він був глибоко переконаним у необхідності формування в дітей і молоді християнських чеснот, патріотичних почуттів, любові до своєї Батьківщини, починаючи з родини та школи.

Обрії Великого митрополита виходили далеко за межі його церковної провінції, яка обіймала всю колишню підавстрійську Східну Галичину, що є сьогодні часткою України. Його ім'я досі добре відоме в Римі, Польщі, Бельгії, Голландії, надзвичайно популярне в діаспорі США, Канади, Аргентини й Бразилії [2, с. 19]. «Митрополит українців є єдиною найбільш представницькою і найбільш помітною особою цієї нації, що віками перебуває під гнітом» [Там само, с. 97].

Андрей Шептицький був справжнім велетнем українського духу, людиною надзвичайної доброчесності. Його громадсько-політична, релігійна та культурно-просвітницька діяльність були настільки витонченими й професійними, що увійшли в історію українського народу. Його твори є свідченням глибокого таланту Митрополита, що спонукає істориків, педагогів, богословів України та світу до ретельного їх вивчення, аналізу та використання.

Література

християнський держава виховання

1.Видатні імена українського народу. Митрополит Андрій Шептицький // Митрополит Андрей Шептицький і українська молодь. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=649

2.Королевський К. Митрополит Андрей Шептицький (1865-1944) / К. Королевський / пер.з фр. Я.Кравець. - Вид.2-ге, випр. - Львів: Свічадо, 2014. - 512 с.

3.Митрополит Андрей Шептицький. Вибране: 365 днів з Великим Митрополитом. Роздуми щодень. - вид. друге. - Жовква: Місіонер, 2014. - 568 с.

4.Невмержицька О. Цінності виховання у спадщині митрополита Андрея Шептицького / О. Невмержицька. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.stattionline.org.ua/pedagog/106/19286-cinnosti-vixovannya-u-spadshhini-mitropolita-andreya-sheptickogo.html

5.Стрыжовский Ю. Украинское духовенство в Галиции / Ю. Стрыжовский // Украинская жизнь. - М., 1913. - № 1. - С. 81-91.

6.Тимчишин Б. М. Митрополит Андрей Шептицький про роль сім'ї у державотворчому процесі / Б. М. Тимчишин // Наукові записки: Серія “Історичне релігієзнавство”. - Вип. 3. - С. 243-253.

7.Чамарник В. Соціально-економічна концепція Митрополита Андрея Шептицького : матеріали наукової конференції, присвяченої 100-річчю від часу введення на митрополичий престіл у Львові Слуги Божого Андрея Шептицького / В. Чамарник / упор. І. Герета . - Тернопіль: СМП «Астон», 2002. - 256 с.

8.Шептицький А. Канадийським русинам / А. Шептицький. - Жовква: Печатня оо. Василіян, 1911. - 96 с.

9.Шептицький А. Побажання, поміщені у «Львівських Вістях» (Львів, 21 квітня 1943) / А. Шептицький // Письма-послання митрополита Андрея Шептицького, ЧСВВ з часів німецької окупації. - Йорктон: Голос Спасителя, 1969. - 454 с.

10.Шептицький А. Про четверту Божу Заповідь (31 жовтеня 1941) / А. Шептицький // Протоколи засідань Львівських архіепархіальних соборів 1940-1944 рр. / упор. А. Баб'як. - Львів: Місіонер, 2000. - 444 с.

Размещено на Allbest.ru