Традиційна весільна обрядовість східних слов’ян

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАККККіМ, кафедра естрадного виконавства ІСМ

Традиційна весільна обрядовість східних слов'ян

Нечаєва Анастасія Володимирівна

м. Київ, Україна

Сучасна форма сім'ї називається моногамною. Традиційна весільна обрядовість східних слов'ян в головних її складниках сформована з огляду на потреби громадського санкціонування саме такої сім'ї.

Як слушно підкреслює С. Садовенко, «традиційна творчість, що своїм корінням сягає давніх епох, але пройшла шлях трансформацій, змін, дифузій тощо, належить до латентних (прихованих, завуальованих) форм культури» [3, 28]. Весільна обрядовість склалася не відразу. Історія людства налічує кілька форм шлюбних стосунків. Дослідження еволюції сім'ї здійснив американський вчений Л. Г. Морган в книзі «Стародавнє суспільство, або дослідження лінії людського прогресу від дикунства через варварство до цивілізації» (видання 1877 p.). Кожна форма сім'ї відповідала рівню суспільного виробництва певної історичної епохи.

А. Іваницький зауважує, що на стадії дикунства первісні люди жили за рахунок риболовлі, полювання та споживання того, що вдавалося знайти у природі. Тоді існував нерегламентований груповий шлюб. Епоха варварства знаменувалася прирученням та розведенням тварин і переходом до землеробства. На цьому етапі склалася парна сім'я. Вона не відзначалася міцністю, тому що сім'я, як економічна одиниця, ще не утвердилася, забезпечення добробуту її членів багато в чому лежало на обов'язках цілого роду. На цій стадії також дуже сильними були традиції матріархату [1].

Початок весільної обрядовості слов'ян відноситься до стадії парного шлюбу - можна говорити про вік пізньої бронзи (з середини II тис. до н. е.

І тис. до н. е.). Культ Роду, який прийшов у цей час на зміну більш ранньому культу Рожаниць, засвідчує не щось інше, як перехід до патріархально-родового устрою і посилення влади мужчин у родовому і сімейному побуті Залишки парного шлюбу на східнослов'янських землях спостерігалися ще в часи Київської Русі. У літописах є згадки про «умикання» дівчат біля води. Викрадення, а також продаж (купівля) жінок

ознаки парного шлюбу. З відгомоном цих явищ ми і нині стикаємося в такому ритуалі народного весілля, як продаж молодої (зараз її, звичайно, чисто символічно «продає» молодший брат).

Є свідчення, що купівля дружини мала місце у східних слов'ян ще у XII-XIII ст. Тривалий час моногамія визрівала у рамках парного шлюбу. Тому у народному весіллі так багато елементів культури і побуту різних часів - від культів Роду і Рожаниць до атрибутики християнства (пізнє середньовіччя). Однак головна етична і юридична лінія народного весілля пов'язана з моногамною сім'єю. Хід весільного обряду. Традиційне весілля має багато місцевих відмін: воно може починатися у різні дні тижня, тривати не два-три, а більше днів (траплялося - до двох тижнів). Відрізняються також обрядові церемонії, типи співів, тематика пісень, роль оркестру.

За багатством матеріалу весілля не має собі рівних серед інших жанрів фольклору. Зупинимося на одному найбільш показовому регіоні, яким, безперечно, є центральний регіон України. Він розташований у межиріччі Дніпра і Південного Бугу. Умовно його межею з півночі служить р. Тетерів, на півдні - верхів'я рік Інгульця та Інгула. Народне весілля - це багатоденне музично-драматичне дійство, події якого «розписані» по днях тижня, по фазах дня (ранок-обід-вечір) та по місцю їх проведення (вулиця-двір-хата у батьків молодого і молодої). Весілля можна порівняти із грандіозною виставою з піснями, музиками, танцями, діалогами, пантомімою, складною атрибутикою (одяг, прикраси, наїдки, предмети утилітарної та символічної чинності тощо) [1, с. 23].

Події відбуваються згідно традиційної для даної місцевості режисури, за участю десятків людей: головних героїв (молодої і молодого), їхніх родичів, весільної дружини (або причету - свах, бояр тощо), гостей та сторонніх спостерігачів (їх іноді жартома називають «запорожцями» - бо стоять за порогом). За групами подій весілля розпадається на три частини: передвесільну («пролог»), власне весілля та післявесільну.

До передвесільної частини належать сватання і заручини.

Сватання може відбуватися як напередодні весілля, так і задовго до нього. В останньому випадку після сватання через якийсь час здійснюються заручини. Якщо після сватання домовленість про шлюб ще можна було розірвати, то після заручин такий крок практично виключався: заручини відіграють роль законодавчого акту.

Власне весілля розпочинається з запросин весільної дружини, гостей та випікання короваю. Основні події розгортаються з п'ятниці або суботи (ряд їх - паралельно в домі молодої і домі молодого); центральна частина (перехід молодої в дім молодого) відбувається в неділю. Завершується весілля в понеділок.

У молодої та у молодого в п'ятницю печуть коровай; співаються коровайні пісні.

У суботу молода із дружками запрошує гостей і рід на весілля, дружки співають. У дівич-вечір: в'ють вінки, квітчають гільце; співають святкові пісні про гільце і сумні про дівочу долю. Танці та розваги. Молодий з боярами запрошує гостей і рід на весілля. Квітчають гільце; співають. Молодий з боярами та музиками йде до молодої на дівич-вечір. Розплітання коси; сумні пісні.

У неділю збираються до вінця. Вінчання. Обід роду молодої та гостей. Ждуть молодого з поїздом. Молоду продає її брат; пісні. Збираються до вінця. Вінчання. Обід роду молодого та гостей. Поїзд молодого до молодої. Молодий повертається додому з молодою; весільний поїзд переїздить через вогнище. Комора; пісні про калину. Вечеря, ділять коровай. Молода прощається з родом, батьками, дружками; сумні пісні. Молодий дарує тещі чоботи, тестеві - шапку; пісні і танці. Від'їзд молодих, бояр та приданок (родичів та гостей молодого). Ділять коровай (або верч, який молода привезла від батьків). У наступні дні починалися післявесільні розваги, бесіди, жарти. весільний обрядовість сватання заручини

У вівторок влаштовували «циганщину» - гуляння з перевдяганнями, танцями та музиками. Події, що відбуваються на весіллі, та їх тижневий «розпис» знайшли відображення у весільних піснях:

А п'ятниця - починальниця,

А субота - коровайниця,

А неділя - вінчальниця,

А в понеділок - напиватися,

А в вівторок - похмелятися,

А в середу - їсти та пити,

А в четвер - порядок чинити,

А в п'ятницю по обіду Та й додому поїду.

Функції хорів весілля. Учасники весілля поділяються на дві групи. Перша - молодий і молода (їх ще називають князь і княгиня), їхні батьки та родичі (збірна їх назва - рід). Молодий і молода та їхні батьки не співають, дуже обмежена у них і словесна участь у дії. Другу групу складають основні виконавці рольового «розпису» весілля, які спеціально для цього запрошуються. У складі весільної дружини молодого - два старости (одного з них, дядька молодого, називають дружбою), старший боярин і бояри (двоюрідні брати і товариші молодого), світилки (рідні і двоюрідні сестри молодого та їхні подруги), свахи (одружені жінки - родички чи сусідки молодого). З боку молодої діють старша дружка та дружки (подруги, сестри) і свахи. Основне текстове навантаження лягає на старосту, дружбу і (в епізодах) на старшого боярина. Протягом усього весілля дружки знаходяться біля молодої, а бояри - біля молодого. Свахи печуть коровай (коровайниці), плетуть вінок (вінкоплетиниці), завивають молоду, виконують інші необхідні дії і співають пісні. Дружки запрошують на весілля, завивають гільце, розплітають косу, справляють дружчини і співають. У світилок найголовніше завдання - співати від імені молодого та його роду. У співах загалом беруть участь чотири хори: два жіночі (свахи з боку молодої і молодого) і два дівочі (дружки молодої і світилки молодого). У складі кожного з них 5-7 осіб. Чоловічий спів в обрядовій частині весілля у центральному регіоні не вживається, але в інтермедійних моментах (танці і розваги між основними подіями та у післявесільній частині) побутує широко. Під час весілля хори молодої протистоять хорам молодого, між ними іде постійне змагання, яке часто набирає дошкульного характеру («передирки»). Дівчата і жінки (з кожного боку) співають окремо або об'єднуються. У співах панує діалогізм або щось близьке до антифонного співу: світилкам відповідають дружки (і навпаки), а свахи з боку молодого змагаються із свахами з боку молодої. Звичайно, виникають і діалоги: свахи - дружки, свахи - світилки, свахи разом з дружками - світилки тощо [2, с. 78].

Хори - найважливіша частина весільної обрядової традиції усіх слов'ян. Бодуен де Куртене Еренкройц на матеріалах народного весілля східної Польщі дослідила і визначила функції весільних хорів. Її висновки дійсні і для фольклору східних слов'ян.

Розглянемо функції хорів, проілюструвавши їх пісенними матеріалами видання «Весілля», (кн. 1, 1970 p.). У цій книзі вміщено описи весільного обряду, з них видно функції весільних хорів.

Епічна функція хору - коли хор супроводить і пояснює важливі події, фіксує увагу на поворотних моментах весілля та на значенні самого одруження:

Драматична функція обумовлюється необхідністю виступати від імені головних дійових осіб весілля. Крім того, хори ведуть діалог між собою, вступаючи у «передирки», захищають інтереси своїх родів:

Попередній текст співають свахи молодого. На що свахи молодої їм відповідають. Режисерська функція хорів проявляється, коли в ролі колективного розпорядника весілля хори дають учасникам поради та накази. Наприклад, справляючи дружчини, коли на посад садовлять старшу дружку і старшого боярина, дружки співають:

Інтермедійна функція проявляється тоді, коли хори співають різні необрядові пісні, що не належать до обрядово-ситуаційних ліній весілля. Ліричні, танцювальні, жартівливі, баладні та ін. пісні виконуються не тільки жіночими, але також мішаними і чоловічими хорами в проміжках між основними подіями весілля. Скажімо, танцюють польку і співають в цей час жартівливі куплети:

Вказані функції можуть поєднуватися: наприклад, одночасно виступають епічний, драматичний та режисерський елементи. Пісня «Ой Грицуне-ваненька» починається «епічно» (вказівкою на передвесільний етап обряду), далі хор виступає від імені матері («Ой ви, сусідоньки» - драматична функція) і одночасно накладається режисерський момент (свашкам доручається бгати коровай).

Тематика весільних пісень. Пісенні тексти пов'язані з обрядом образно-емоційно, тобто в них розкривається ставлення учасників весілля до подій. Звучать пісні широкого емоційного спектру, вони групуються навколо провідних тем: - жаль дочки за домівкою і дівуванням; батьків - за дочкою:

Ой летять галочки у три рядочки,

А зозуля попереду.

Ой ідуть дружечки у три рядочки:

Чи меж гори кременистії,

Чи меж люди норовистії?

Одна гора кременистая,

Там свекруха норовистая.

Мети хату, то й перемітає,

Помий ложки, то й перемиває.

Скажи слово, то й перекривляє,

Відріж хліба - скоса поглядає.

Весільні пісні, кн. 1, № 853, - величання, поздоровлення молодих, роду батьків - це пісні урочисті, світлі, піднесені:

Ой ходила уточка по точку,

Ой спасибі, сваточку, за дочку,

За червону калину,

За вірненькую дружину.

Жарти на весіллі (кепкування, перекори свах, бояр, світилок, дружок), - як правило, це короткі 3-4-рядкові дотинки, дотепні, жваві, сповнені іскрометного гумору; особливо багато жартів лунає за весільним столом, наприклад, дружки і свахи співають:

Брязнули вилки, тарілки,

Не давайте боярам горілки,

Бо бояри чарок не вертають,

З чарками ковтають [1].

Використані джерела

1. Іваницький А. І. Український музичний фольклор: підручник для вищих учбових закладів. Вінниця : Нова книга, 2004. 320 с.

2. Котохин Л. Украинская и русская песенные традиции : учебник. Москва : ИНФО, 2006. 566 с.

3. Садовенко С.М. Хронотопи аксіосфери української народної художньої культури: Монографія. Київ: НАКККіМ, 2019. 356 с.

Размещено на Allbest.ru