Виробництво високого фаянсу на Пациківському фаянсовому заводі в 1912-1939 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виробництво високого фаянсу на Пациківському фаянсовому заводі в 1912-1939 роках

Школьна Ольга

Thepurposeofthearticle. ThegoalistooutlinethemaincreativeachievementsofthePatsykyvskafaiencefactory. Themethodologyconsistsofthetotalityoftheapplicationofthehistorical-chronologicalapproach, historical- cultural, axiologicalandarthistorymethods, whichallowyoutoreviewpreviouslyknowninformationregardingthementionedproduction. ThescientificnoveltyconsistsintheadditionandrefinementofinformationregardingtheactivitiesoftheoutlinedenterpriseandtheadditionofnewlyrevealeddataregardingtheownersofthePatsykyvskafaiencefactory. Conclusions. Basedonthelatestinformationregardingtheformation, development, andactivitiesofthePatsykyvskafaiencefactory, itwaspossibletoverifypreviouslyknowninformationonthestartofproduction, which, judgingbyarchivalsources, hasbeenoperatingsince 1912. LocalhistorystudiesofthevillageofPidlissya, which, accordingtothenewadministrative-territorialdivision, coversPatsykyv'sformerterritoriesinthevastmodernIvano-Frankivskregionmadeitpossibletosupplementtheinformationonthestagesofreconstructionandmodernizationoftheenterprise, previouslyunknowntothegeneralpublicrelatedtothewartimeof 1914-1918. Theidentificationofthelatestarchivaldata, photographs, andsightsfromvariousstateandprivatecollectionsofUkraineandPolandoverthepastyearsmadeitpossibletoclarifythenamesoftheproductionofdifferentperiods, whichwasoriginallycalledtheErstGalicianFactoryofFaienceandTerracottainPatsykyvnearStanislavov, andintheinterwarperiod - Polishfactoryoffaience«Patsykyv» nearStanislava.

Keywords: Patsykyvskafaiencefactory, Ukraine, XX century, owners, enterpriseinfrastructure.

Продукування високого фаянсу на Пациківській фаянсовій фабриці впродовж 1912-1939 рр.

Мета - розглянути особливості фабрикації скульптури і посудних виробів на Пациківській фаянсовій фабриці впродовж 1912-1939/1941 рр. Методологія дослідження складається з сукупності застосування істори- ко-хронологічного підходу, історико-культурного, аксіологічного та мистецтвознавчого методів, які дозволяють переглянути раніше відому інформацію щодо згаданого виробництва. Наукова новизна полягає у доповненні й уточненні відомостей щодо діяльності Пациківської фаянсової фабрики у період з 1912 по 1939/1941 рр. Висновки. Виходячи з останніх відомостей відносно становлення, розвитку і функціонування Пациківської фаянсової фабрики, вдалося здійснити верифікацію раніше відомої інформації щодо початку діяльності виробництва, що, судячи з архівних джерел, діяла з 1912 р. Краєзнавчі дослідження села Підлісся, яке за новим адміністративно- територіальним поділом охоплює колишні території Пацикова на теренах сучасної Івано-Франківщини, дозволили доповнити відомості про етапи реконструкції та модернізації підприємства, раніше невідомі широкому загалу, пов'язані із воєнним часом 1914-1918 рр. Виявлення новітніх архівних даних, світлин і пам'яток з різних державних і приватних збірок України та Польщі впродовж останніх років, уможливили уточнення назв виробництва різних періодів, що початково іменувалося Перша Галицька фабрика фаянсу і теракоти в Пацикові біля Станіславо- ва, а у міжвоєнний час - Польська фабрика фаянсу «Пациків» біля Станіславова.

Ключові слова: Пациківська фаянсова фабрика, Україна, ХХ століття, власники, інфраструктура підприємства.

Цель - очертить основные творческие достижения Пациковской фаянсовой фабрики. Методология исследования состоит из совокупности применения историко-хронологического подхода, историко-культурного, аксиологического и искусствоведческого методов, которые позволяют пересмотреть ранее известную информацию относительно упомянутого производства. Научная новизна заключается в дополнении и уточнении сведений касательно функционирования очерченного предприятия и прибавления нововыявленных данных относительно владельцев Пациковской фаянсовой фабрики. Выводы. Исходя из последних сведений относительно становления, развития и деятельности Пациковской фаянсовой фабрики, удалось осуществить верификацию ранее известной информации относительно начала деятельности производства, что, судя по архивным источникам, функционировала с 1912 г. Краеведческие исследования села Пидлисся, которое по новому административно-территориальному делению охватывает бывшие территории Пацикова на просторах современной Ивано- Франковщины, позволили дополнить сведения об этапах реконструкции и модернизации предприятия, ранее неизвестные широкой общественности, связанные с военным временем 1914-1918 гг. Выявление новейших архивных данных, фотографий и достопримечательностей из разных государственных и частных собраний Украины и Польши в течении последних лет, осуществили уточнение названий производства разных периодов, что изначально именовалось Первая Галицкая фабрика фаянса и терракоты в Пацикове около Станиславова, а в межвоенное время - Польская фабрика фаянса «Пациков» около Станиславова.

Ключевые слова: Пациковская фаянсовая фабрика, Украина, ХХ век, владельцы, инфраструктура предприятия.

Постановка проблеми. Сьогодні продукція Пациківської фаянсової фабрики (сучасного Тисме- ницького району на Івано-Франківщині), яка впродовж 1910-х - 1930-х рр. була надзвичайно популярною в Австро-Угорській імперії, Німеччині, етнічних Україні та Польщі, вітчизняним мистецтвознавцям і колекціонерам майже невідома, хоча на ній працювали кращі скульптори малих форм того часу, творчість яких досі не є в повній мірі осмисленою.

Зважаючи на те, що на даному виробництві було утворено своєрідну художню лабораторію для розробки творчих взірців високого фаянсу і фарфору, Пациків у добу модерну - ар деко відіграв для теренів Східної Галичини подібну роль до Імператорського фарфорового заводу у Санкт- Петербурзі, де також працювали талановиті художники з України (Аліса Брускетті-Мітрохіна, сестри Олена та Наталя Данько, Єлизавета Трипільська).

Натомість діяльність низки визначних скульпторів епохи, які розробляли свої творчі роботи на базі Пациківської фаянсової фабрики, досі повноцінно не введена до наукового обігу. Так, проекти масових виробів, крім віртуозних пластиків Станіслава Еміля Чапека (нар. 1874 - ? рр.), Антона Попеля (1859 або 1865-1910 рр.) та Люни Амалії Дрекслер (1882 - 1933 рр.), виконували ТадеушБлотницький (1858-1928 рр.), Юзеф Хмелінський (1862-1941 рр.), Казимир Клакович (бл. 1874 - після 1939 рр.), Роберт Людвиг(бл. 1880 - після 1939 рр.), Йосип Левицький (1880-1964 рр.), Антон Слугоцький (1881-1939 рр.), Вільгельм Томаш (1893-1964 рр.) та ціла плеяда інших майстрів, більшість з яких становили львів'яни.

Частина з них пройшла вишкіл також у кращих скульптурних майстернях мистецьких академій Відня, Кракова (зокрема, А. Попель, Т. Блотницький, С. Чапек, В. Томаш), де означені митці й отримали перший досвід роботи з «білим золотом». Це накладало певний відбиток елітарної культури на їх твори, позначені присмаком великосвітського безтурботного життя (яскравим прикладом є парна статуетка С. Чапека «Канкан», присвячена танцю, що був модним на початку ХХ ст. у кафешантанах).

Деякі митці Пацикова, як, приміром, Л. Дрекслер, від суто імпресіоністичного ліплення в дусі Бурделя(в майстерні якого вона вчилася в Парижі перед стажуванням у Римі та Мюнхені), поступово переходили до S-подібних модерних силуетів. При цьому поліхромній скульптурі малих форм, що ліпилась з натури, надавався «танцювальний характер» (С. Чапек), що було тенденцією, характерною для доби ар деко. З відстані часу, за можливості осягнути весь напрацьований означеними майстрами доробок на Пациківській фаянсовій фабриці, їх творчі здобутки з сюжетами зачитаних дам у кринолінах, соціально значущих дам-суфражисток (поборниць за жіночі права) з цигарками, закоханих пар тощо можна порівнювати хіба що з елітарним фарфором і фаянсом Відня, Майсену, Берліну, Копенгагену чи Севру [5]. Адже у творчості митців означеної плеяди виразно проступає «духовно- ідеалістичне начало» на тлі пластичної виразності форм і декоративного вирішення поверхонь виробів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З-поміж останніх розвідок, присвячених спадщині Пациківської фаянсової фабрики, варто назвати кілька вітчизняних публікацій. Перша, Р. Чорненького та П. Гаврилишина під назвою «Статуетки з Пацикова. У ній наводяться імена «артистів» (цебто представників творчої частини) виробництва, деякі з яких раніше були невідомі. Також в означеній статті здійснено розгляд облаштування підприємства, чим для нас дана робота є надзвичайно цінною [4].

Істотний її мінус - брак будь-яких посилань, які б уможливили верифікацію наведених даних. Однак, існує ймовірність, що матеріали отримані автором дослідження від спадкоємців колишніх власників фабрики. Адже в праці також суттєво розширено інформацію про рід Левицьких, котрий володів цим бізнесом протягом історії існування фабрики. За даними відомого львівського архівіста В. Александровича, попередньо було відомо про наявність такого родинного архіву в польського спадкоємця, архітектора ЯкубаЛевицького, який, на жаль, раніше не був готовий нею поділитися.

Другою розвідкою, яка останнім часом збагатила інтернет-простір, є також анонімна стаття під назвою «Фабрика фаянсової скульптури у Пацикові біля Станіславова: втрачена історія. Фото», оприлюднена на сайті новин kurs.if.ua01.12.2016 р. Її сильною стороною є наведення архівних фото зі збірки мандрівника і колекціонера історичних фото, франківця Роберта Еріка, що виклав в інтернет- мережі альбом світлин з Пацикова. Слабкою - помилка у даті заснування підприємства, що безпідставно позначена 1902 роком [3].

У третій анонімній статті під назвою «Сто років тому у прикарпатському селі діяла знаменита фаянсова фабрика», оприлюдненій на сайті blitz.if.ua, йдеться про першу назву «Галицька фабрика теракоти і фаянсу», яку пізніше було перероблено у «Перший Галицький завод фаянсу і теракоти». Тут само сказано й про те, що початково за власника Олександра Левицького, на виробництві тут працювали австрійці, чехи та поляки [2]. (Принагідно варто зауважити, що в даній розвідці прізвище власника було ототожнене з іншим фабрикантом початку ХХ століття - Левінським).

Загалом слід зазначити, що всі ці публікації вийшли друком після низки статей доктора мистецтвознавства О. Школьної про означене підприємство, що базувалися на матеріалах польських та українських колекцій, а також розвідки Б. Костух, яка спиралася на розробки попередниці М. Єзевської та артефакти з Краківського національного музею [5; 6; 7]. Однак посилань на ці першоджерела, як і на інші публікації, автори згаданих прикарпатських новин не наводять.

Мета статті - розглянути специфіку фабрикації виробів Пациківської фаянсової фабрики 1910х - 1930-х рр. з урахуванням нововиявлених даних і проаналізувати мистецькі досягнення підприємства впродовж окресленого періоду.

Новизна роботи полягає у зведенні варіантів назв Пациківської фаянсової фабрики різних років; систематизації інформації про специфіку виробничих процесів на підприємстві; уточненні даних про власників, керівників виробництва і повного переліку імен майстрів художньої частини; наведенні переліку асортименту продукції.

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Виходячи з сукупності нововиявленої та раніше оприлюдненої інформації щодо означеного підприємства, слід зазначити, що зведені корпуси виробництва в Пацикові були між 1908 і 1910 роками, натомість урухомлена фабрика лишень на 1912 рік [5]. Відповідно, виготовлення продукції стало можливим лише з цього часу.

Засновником і власником за документами значився підполковник артилерії, член Торгово- Промислової палати Олександр Левицький (11.07.1877 - 11.12.1935), син відомого власника Малярні Казимира Левицького у Львові, що ще 1845 р. відкрив у місті Лева магазин фарфору, фаянсу і скла [5, 200]. Перший володів також підприємством з видобування мінеральної води «Dewajtis» у Пацикові, маєтністю у Львові, де він і мешкав, та 3500 моргами орної землі на Прикарпатті [4]. Рання назва виробництва звучала як «Erste GalizisheTerrakota und Fayence Fabrik» [5]. Підприємство протягом свого існування кілька разів перепрофільовувалося, що, відповідно, і відображалося у назві.

Враховуючи, що устатковане виробництво було на 1912 рік, а вже 1914 почалася Перша світова війна, більшою мірою під час військових дій до 1918 року, а також від 1918 до 1920 рр. воно не працювало. Будівля фабрики була зруйнована, тому надалі її відбудували [4].

У перший період діяльності продукція виготовлялася типово західноєвропейська, на фабриці працювали відомі скульптори того часу. Крім того, фабрика випускала дешеву посудну білизну, що декорувалася у Малярні Казимира Левицького у Львові, що після смерті батька перейшла у спадок Олександру та його брату Якову (1875-1937 рр.) [5, 200]. Судячи зі світлин, які нині оприлюднені Робертом Еріком, це були здебільшого вази для квітів, декоративні вазочки невеликих розмірів, глечики, чашки, піали, салатники, тарілки, попільнички, вазони [2], а також жардиньєрки, настільні лампи, корпуси для годинників, скульптура [5, 200-206].

Першим управителем (з перервою на період Першої світової війни) від 1912 до 1924 р. був скульптор Станіслав Чапек, що навчався у Львові та Відні, автор ранніх творів фабрики. Проекти масових виробів на підприємстві розробляли львівські скульптори ТадеушБлотницький, Люна Амалія Дрекслер, Казимир Клакович, Йосип Левицький, Роберт Людвіг, Антон Попель, Владислав Поубернсь- кий, Антон Слугоцький, Юзеф Хмелінський, дочка останнього Ірена Хмелінська. При цьому в окремих першоджерелах згадувалися імена виконавців Вацлава Шимановського, МечиславаЗав(і)єйського, Словацького, Асника, Уэйського, Хмелевського. Окремі роботи закуповувались у випускника Краківської школи промислу артистичного Владислава Адамека й інших знаних майстрів школи Шафрана. Упродовж 1920-х - 1939 рр. у Пацикові випускали й скульптури за творами учнів Стахури - Казимира Даско і Гоголя, проектами Станіслава Урсин-Русицького, моделяраВладислава Габковського [5, 201].

Р. Чорненький зазначає також скульптора Владислава Грубельського і працівника «Артистичного відділу», який діяв з 1920 по 1932 р., Йозефа Когутяка. З-поміж працівників інших структурних підрозділів за його даними фігурували майстри Павло Середюк, Юрій Желюк, Петро Катрич, Дмитро Кіндрацький, Олександр Дичаківський, частина з яких була місцевими мешканцями Пацикова. Управителем фабрики після С. Чапека значились бельгійський інженер Файтсі (1924 р.), надалі різьбяр і керамік Вільгельм Томаш, за проектами якого випускали більшість скульптури підприємства 1920-х рр. [5]. Потому їх змінив вихрещений єврей Туховський (Тух), одружений на українці Ользі Ковальській [4].

На 1921 р. загальна кількість робітників розраховувала на 200 осіб, хоча по факту було задіяно лише 50. 1925 р. більшість некваліфікованих українських працівників фабрики замінили на польських. У період найбільшого розквіту виробництва тут працювало 350 осіб. На рік у Пацикові виготовляли до 50 тис. одиниць готової продукції.

1932 р. підприємство через фінансові труднощі тимчасово не працювало. 1935 р. помер перший власник Олександр. Відтоді фабрикою володів його син Олександр Юрій Левицький, що керував підприємством до початку Другої світової війни, коли діяльність останнього була припинена. З націоналізацією виробництва, 1944 р. тут розмістили кахельний цех Станіславського цегельного заводу, на якому робили кахлі до п'єців (ансамблів пічної кераміки та груб) [4].

Розташовувалося підприємство неподалік від зручних транспортних шляхів, поруч із дорогою Загвіздя-Пациків (нині ця місцевість відноситься до Загвіздя). Місце для побудови фабрики було вибране у зв'язку із наявністю поруч, неподалік від річки Бистриці Солотвинської, родовища глини, що була придатна для виготовлення фаянсових виробів. Її застосовували разом із крейдою та піском. Специфіка місцевої маси після додавання німецького каоліну полягала у її особливих пластичних властивостях. По висушуванні вона давала рівну поверхню без пор і розтріскувань, гарно трималася купи. Вироби легко піддавались формуванню і пластичному моделюванню, зберігали гладкість фактури, придатної для нанесення малюнку керамічними й емалевими фарбами [4].

Виробничий комплекс складали досить просторі цегляні корпуси, деякі з яких були двоповерховими, під шифером та ґонтою, облаштовані протипожежними східцями. Між п'ятьмома мурованими будівлями розташовувся колодязь. Перший корпус (16,2х11,5 м) був випалювально-виробничим. На його нижньому поверсі розміщувалося дві одноповерхові печі німецького типу для випалювання теракоти та фаянсу системи «Schulce», об'ємом 20 куб. м. Муровані з шамотної цегли, всередині вони були вкриті вогнестійкою глиною, завершувалися димарем заввишки 12,4 м. На другому поверсі цієї споруди була облаштована майстерня з випалу посуду та скульптури [4].

Другий корпус містив сушильний відділ й емальєрну майстерню. У третьому на першому поверсі знаходилася майстерня з декорування та ретушування фаянсу, а також склад готової продукції, на другому - хімічна лабораторія, майстерня з малювання та ретушування теракоти, канцелярія. В підвальному приміщенні цієї будівлі було встановлено дизельний двигун. У четвертій споруді розміщувався художній відділ з токарнею, сушильнею та модельною майстернею. В підвалі корпусу знаходилися майстерня очищення глини та майстерня емалі. П'ята споруда містила чотири печі по 2,5 на 2,5 м, заввишки 3,25 м, об'ємом 2 куб. м. На її другому поверсі розміщувалася сушарня, де вироби висушували перед обпалом. Додаткові господарчі споруди розташовувалися ближче до огорожі. Там у кількох будинках зберігалося паливо, інгредієнти для виготовлення фаянсу та фарфору, знаходився відділ сортування та пакування, а також гараж [4].

Малювальну майстерню було устатковано ексгаузером (очищувач повітря), що працював від дизельного двигуна «Dejmlev» в три кінських сили. Для розпилення фарби аерографом застосовували бляшані столи в скляних будках. Дизельний двигун фірми «Diesel» у 12 кінських сил урухомлював шість токарних верстатів. Вони також поєднувалися трансмісією із водним двигуном, який заміняв дизельний у разі його несправності. Електрику для власних потреб продукував двигун «Brown-Boberi». Від 1928 р. на підприємстві було облаштовано новий резервуар для збору води і каналізацію, труби з якої вели до річки Бистриці Солотвинської, куди скидалися стоки [4].

Хімічні сполуки для керамічної фарби й емалі завозилися з закордону. Деякі домішки додавали й до основного складу керамічної маси для кращого розмелювання, аби отримати шлікер. Відливання, формування, виточування скульптури виконувалося за допомогою гіпсових форм, які виробляли на місці з алебастру. Після першого утильного випалу заготовки покривали за допомогою аерографу із тисненим повітрям криттям або ручним розписом. Після вкриття емаллю обпалювали вдруге. Паливом слугували дерево, вугілля або високоякісний кокс за температури 1150-1250 °С (З. Чорненький помилково зазначав від 150 до 250 °С) [4], що дозволяло випалювати як високоякісні майоліку та фаянс, так і низькотемпературний фарфор (Рис. 2).

Продукцію продавали спочатку по теренах Австро-Угорської імперії та Німеччини, а у період між Першою та Другою світовими війнами експортували, насамперед, до країн Західної Європи. Крім того, на Маріацькій площі у будинку №5 у Львові (нині пл. Адама Міцкевича) знаходився фірмовий магазин підприємства. Також продукція Пацикова до 1938 р. [3] збувалася і в торговому павільйоні на виставці «Східні торги» (Рис. 1), що на той час був найбільшим серед виставкових заходів Галичини [4]. Від 1913 р асортимент фабрики був відомим й у Києві, де конкурував з відомими європейськими виробництвами і завоював золоту медаль, та Ляйпцігу [5, 199; 2]. пациківська фаянсова фабрика керамічний

Судячи зі світлин, які оприлюднені впродовж останнього року, підприємство працювало й за німців, які цікавилися його продукцією, й, імовірніше за все, у цей період частина творів потрапляла до етнічної Німеччини [3]. Відповідно, конкурувала з тонкокерамічною продукцією провідних європейських брендів, насамперед, Майсенута Берліну.

Найбільш виразними з виробів Пацикова були образи панн за вільмин проводженням часу («Канкан» А. Попеля) (Рис. 3), феміністок, суфражисток, парижанок у широких капелюхах і панчохах (автор ЛюнаДрекслер) (Рис. 4), вирішені в стилістиці модерну та раннього ар деко, що увиразнили «обличчя» пациківської тонкої кераміки з-поміж інших виробництв «білого золота» Європи початку ХХ століття. По суті, це був високий фаянс, кращі зразки якого дорівнювали елітарній продукції Майсена, Берліна, Аугартена, Севра. Судячи з деяких клейм, підприємство певний період часу мало назву «Фабрика польських фаянсів», а сучасники іменували її «Фабрикою модних фаянсів». Високий художній рівень виробів став приводом для закупівлі продукції музеями витончених мистецтв у Лодзі, Варшаві, Вроцлаві, Битомі, Львові, Острозі [5, 199-206].

Рис. 3. Попель А. Парна скульптура (сюїта) «Дівчини в танку». Близько 1912-1914 рр. Пациківська фаянсова фабрика. Збірка львівського Музею етнографії та художнього промислу.

Рис. 4. Дрекслер Л. «Дама, щонадягаєпанчохи». Близько 1912-1914 рр. Пациківськафаянсова фабрика. Збірка Музею мистецтв у Лодзі (Польща).

Література

1. Прикарпатське село Пациків століття тому славилося своїм фаянсом. ФОТО (ПрикарпатськийколекціонерісторичнихсвітлинРоберт Ерікопублікував альбом іздобіркоюсвітлин села Пациків. 12.01.2016). URL: http://vikna.if.Ua/news/category/7/2016/12/01/64396/view. (Дата звернення: 25.08.2019 р.)

2. Сто років тому у прикарпатському селі діяла знаменита фаянсова фабрика. URL: http://www.blitz.if.ua/news/sto-rokiv-tomu-u-prykarpaskomu-seli-diyala-znamenyta-fayansova-fabryka.html. Дата звернення: 25.08.2019 р.

3. Фабрика фаянсової скульптури у Пацикові біля Станіславова: втрачена історія. ФОТО. URL: https://kurs.if.ua/news/fayansova_fabryka_u_patsykovi_bilya_stanislavova_vtrachena_istoriya_foto_47370.html. Дата звернення: 26.08.2019 р.

4. Чорненький Р., Гаврилишин П. Статуетки з Пацикова (15.10.2018). URL:http://gk-press.if.ua/statuetky-z-patsykova/?fbclid=IwAR1WkdMyAUuVfxHTLNaRUSJjM8v7ZEr7LkYsdMmJYd-zuB0XjLfgIw2CHUU. Дата звернення: 26.08.2019 р.

5. ШкольнаО. Пациків, Пациківска фаянсова фабрика (Пациківська фабрика фаянсових виробів Олександра Левинського). Фарфор-фаянс України. Історія виробництв, реєстр імен провідних майстрів галузі. Книга друга, частина перша. Київ: День печати, 2013. С. 198-206.

6. Jezewska M. Ceramikapolska XX wieku. Wroclaw, 1992. S. 78-79.

7. KostuchB. Pacykцw. Ceramika w pierwszejpolowy XX wieku. KatalogizbiorцwMuzeumnarodowego w Krakowie. Krakцw. 2001. №10. S. 195-210: il.

Размещено на Allbest.ru