Образотворче мистецтво як символічна форма культури

Поняття символічної форми виступає не просто механічним поєднанням елементів тієї чи іншої сфери культури - мови, мистецтва, релігії тощо, а являє собою основний принцип їх побудови, що базується на здатності свідомості до символотворення, й передбачає не ізольоване функціонування, а їх взаємозв'язок із внутрішніми змістами інших форм культури.

Мистецтво, як символічна форма культури, постає системою просторово-часової організації художніх творів, що складається, відповідно до нашої концепції, із значної кількості деталізованих символічних форм - образотворчого мистецтва, літератури, театру тощо, які завдяки значним відмінностям внутрішньовидових формальних зв'язків та принципів побудови можуть бути детально досліджені лише крізь призму специфіки кожної із окремих форм. Оскільки Е. Кассірер, не заперечуючи існування різних символічних форм, не здійснював їх розширений деталізований розгляд, зосереджуючи основну увагу на сферах міфу, мови й науки, одним із завдань нашого дослідження постає з'ясування специфіки образотворчого мистецтва як символічної форми культури й встановлення характеру її внутрішньої організації.

Відповідно до нашої концепції, образотворче мистецтво як символічна форма культури представляє собою візуально-образну систему просторової організації мистецького твору, що включає у себе реалістичний, символічний та змішаний тип візуального образу та їх види, які відповідають внутрішньому упорядкуванню різного характеру художніх робіт. Символічний тип збігається за назвою із однією з історичних форм буття мистецтва за Г. Гегелем, але не є тотожним гегелівській дефініції по суті.

Символізм на рівні образотворчого мистецтва представляє собою тенденцію домінування символічного типу візуального образу на різних етапах розвитку європейської культури й характеризується чуттєво- образною візуалізацією символічних смислів свідомості, тобто унаочненням символів.

Однією із методологічних основ дослідження виступає теорія соціокультурної динаміки П. Сорокіна, відповідно до якої три основні типи візуальних образів паралельно співіснують протягом різних періодів розвитку людської культури, в яких у різний час відбувається домінування символічного, реалістичного або змішаного типу у залежності від особливостей культури. Даний нелінійний процес передбачає, що навіть у період превалювання того чи іншого типу візуального образу інші не зникають з культурного простору, а знаходяться на периферії, продовжуючи своє існування. Домінування реалістичного, символічного або змішаного типу залежить від ступеня раціоналізації культури. В періоди спрямованості культурних процесів у раціональне русло відбувається висування на перший план реалістичного типу, при ірраціональних, трансцендентних орієнтирах - починає переважати символічний. У часи культурного "порубі- жжя" образотворчість тяжіє до змішаного типу візуального образу.

Маючи, за своїми характеристиками, точки перетину із ідеаціональ- ним, чуттєвим та змішаним стилями мистецтва П. Сорокіна, запропонована нами структура суттєвим чином відрізняється за характеристиками видів основних типів візуального образу, а також стосовно періодів їх функціонування у просторі європейської культури.

Для більш повного розуміння подальшого розгортання логіки нашого дослідження необхідно охарактеризувати специфіку символічного, реалістичного та змішаного типів візуального образу, а також їх видів.

Символічний тип візуального образу - внутрішній зміст візуального образу виходить за його межі, вказує, натякає на смисли, не тотожні візуальним проявам. Взаємозалежність і взаємообумовленість форми і змісту унеможливлює їх роз'єднання. Символічний тип являє нам знаки трансцендентного, непізнаваного, невидимого світу й тому позбавлений буквальності й прямолінійності трактування. Його формування відбувається завдяки візуальним символам:

а) символічно-умовний вид (Візантія, частково Київська Русь, західноєвропейське середньовічне мистецтво до Х ст.) - передбачає зображення нематеріальних, трансцендентних, духовних сутностей, яких неможливо побачити й однозначно визначити їх візуальний вигляд, що зумовлює нереалістичність й умовність їх зображень (наприклад янголи, демони, зображення Бога-Отця в християнстві тощо);

б) символічно-знаковий вид - передбачає вказування на існуючий зміст, що перевершує форму, за посередництвом одиничних знаків- символів або їх груп (первісна піктографія (неоліт), катакомбне мистецтво перших християн - знаки-символи: монограми, хрест, трикутник, всевидяще око тощо);

в) символічно-алегоричний вид - передбачає наявність в образі як символічних, так і алегоричних елементів, роз'єднання і чітке виокремлення яких є практично неможливим (частина західноєвропейського середньовічного мистецтва до Х ст., період бароко, частина робіт символістів ХІХ ст.);

г) символічно-реалістичний вид - візуальний образ виконаний у достатньо реалістичній, зрозумілій манері, але внутрішній зміст і мотивація зображення виводять нас на нетотожні образу змісти й цілі - магічно-ритуальні, релігійні тощо (первісність, частина християнського середньовічного мистецтва, бароко, ХіХ ст. - символізм як течія).

Реалістичний тип візуального образу - візуальна форма максимально відповідає закладеному в неї змісту (використовується гегелівська дефініція класичної форми історичного буття мистецтва, але у нашій концепції вона не обмежується лише давньогрецьким періодом). Зображення є суто імантентним, реалістичним і матеріальним, таким, що максимально співвідноситься із реальною дійсністю та відображає її:

а) реалістично-ідеалізований вид - візуальні образи є реалістичними за своїм виконанням, але максимально наближені до ідеальних уявлень про красу та канони досконалості творів, що не передбачають наявності непривабливих, негармонійних елементів дійсності (Давня Греція, Ренесанс);

б) реалістично-алегоричний вид - візуальні образи є реалістичними за своїм виконанням із наявними в них алегоричними, повчальними елементами, що буквально й прямолінійно передбачають існування переносного смислу (Ренесанс, певні барокові твори тощо);

в) реалістично-чуттєвий вид - натуралістично-чуттєва реалістичність форм поєднана із численними елементами декору, оздоблення й додатковими прикрасами, що підкреслюють помпезність і парадність образу (бароко, рококо, натуралізм);

г) реалістично-академічний вид - реалістично-раціоналістичні за своїм виконанням образи у дусі елліністично-римських зразків, але максимально суворі, стримані й іноді навіть сухі й штучні (Давній Рим, неокласицизм XVIII-ХІХ ст.).

Змішаний тип візуального образу - візуальний образ поєднує риси реалістичного і символічного типів та може втілювати модерні й постмодерні інновації:

а) домодерний вид - візуальний образ передбачає поєднання рис реалістичного та символічного типів без можливості визначення пріоритетного домінування одного із них (усі періоди до ХІХ ст.: ІІ - IV ст. - різноманіття форм ранньохристиянського та давньоримського мистецтва, періоди середньовічних "відроджень", українське бароко XVIII ст.);

б) модерний вид - характеризується синтезом реалістичного та символічного типів із поступовим руйнуванням реалістичної образності на користь авангардних практик (д. п. ХІХ - п. п. ХХ ст. - імпресіонізм, абстракціонізм, кубізм, сюрреалізм, експресіонізм, дадаїзм тощо);

в) постмодерний вид - характеризується повним полістилізмом форм - поряд із новітніми інноваційними технологіями (кінетичне, медіа- мистецтво тощо) відбувається тотальне "цитування" й герменевтичне звернення до реалістичного і символічного типів візуального образу у новому контексті, до яких додаються колажність, деконструкція, максимальна раціоналізація мистецтва, синтезоване використання нових форм - реді-мейд, інсталяцій тощо (д. п. ХХ-ХХІ ст.).

Оскільки символізм як феномен європейського образотворчого мистецтва реалізується у різних видах символічного типу візуального образу, в яких відбувається візуалізація багатошарових змістів візуальних символів, необхідно з'ясувати специфіку основних характеристик понять символ, візуальний символ, а також суміжних із ними понять - знак, образ, алегорія й метафора. Потрібно зазначити, що феноменальна сутність символізму в образотворчому мистецтві полягає у його чуттєвому явленні, візуальному унаочненні, опредмечуванні в мистецьких творах символічних смислів.

Символи, що є породженням свідомості й напряму пов'язані із специфікою тієї чи іншої культури, виявляються у різних символічних формах культури, серед яких нас безпосередньо цікавить сфера образотворчого мистецтва, на рівні якого відбувається візуалізація символічних змістів у візуальних символах. Характеристика візуальних символів суголосна із визначенням художнього символу С. Аверинцева, який зазначає, що він "є образ, взятий в аспекті своєї знаковості, і що він є знак, наділений усією органічністю міфу й невичерпною багатозначністю образу. Будь-який символ є образ (й будь-який образ є, хоча б у певній мірі, символ); але якщо категорія образу передбачає предметну тотожність самій собі, то категорія символу робить акцент на іншому боці тієї ж суті - на виході образу за власні межі, на присутності певного смислу, інтимно злитого із образом, але йому не тотожного. Предметний образ і глибинний смисл виступають у структурі символу як два полюси, немислимі один без одного... Переходячи у символ, образ стає «прозорим»; смисл «просвічує» крізь нього, будучи даним саме як смислова глибина, смислова перспектива, що потребує нелегкого «входження» у себе" [1, с. 155].

Поняття візуального символу постає видовою конкретизацією представленої дефініції художнього символу й передбачає візуальне унаочнення символічних смислів, на відміну від символічних способів репрезентації в літературі, музиці тощо. Окрім цього, на нашу думку є більш доцільним стосовно як художнього, так і візуального символу, визначення (М. Ма- мардашвілі, А. П'ятигорський) їх як "знакоподібних утворень" [5, с. 99], завдяки чому вже на цьому рівні акцентується увага на їх нетотожності поняттю "знаку". За способом репрезентації візуальний символ відрізняється від вербального, музичного, пластичного тощо, які постають основою символічних творів в інших видах мистецтв та літературі.

Оскільки досить часто здійснюється синонімічне використання понять символу й інших суміжних із ним понять, є сенс більш детально зупинитися на їх розбіжностях, що ґрунтовно розглядає у своєму дослідженні К. Свасьян. Він зазначає, що найбільша плутанина виникає із ототожненням символу і знаку, які за своєю сутністю мають вагомі відмінності, адже "будь-який знак є смисловим відображенням чогось, але не будь-який знак модельно породжує щось. Це означає: символ завжди є знак в аспекті своєї морфеми, але не будь-який знак є символом у смислі наявності метаморфеми, хоча будь-який знак може стати символом" [7, с. 96]. Свасьян наводить у вигляді прикладу різноваріативні значення числа 666, яке може поставати простим результатом математичних операцій, а може перетворюватися на потужний релігійний символ, демонічна сутність якого визначена Одкровенням Іоанна Богослова.

Ч. Пірс здійснює розрізнення знаків-індексів, що передбачають безпосереднє вказування на реальний об'єкт, іконічних знаків, що передбачають подібність до дійсності, яку вони зображують, та символів, змістовна сутність яких не співвідноситься із об'єктом, який вони позначують [6].

На відміну від образу, який є тотожним власному змісту й визначається іманентним характером власного існування, символ вказує на змісти, повністю не тотожні й не вичерпні його чуттєвим представленням, хоча специфіка символічного образу в образотворчому мистецтві передбачає неможливість роз'єднання образу й символічного змісту. "Образ вичерпується у баченні, тоді як символ виходить за межі одного лише бачення, зводячись до останнього лише аспектом своєю чуттєвої явленості" [7, с. 101]. О. Лосєв також вказує на обов'язкову упорядкованість символічного образу, що постає візуалізацією символу, який "завжди є дечим оформленим і впорядкованим. Він містить у собі завжди певну ідею, що стає законом його побудови. Й побудова ця, будучи втіленням подібного закону, завжди є певною упорядкованістю, тобто це є певним чином впорядкований образ" [4, с. 25].

Символ також не є тотожним метафорі, що є видом тропа, завдяки якому здійснюється перенос значення за принципом схожості, який не передбачає наявності інших, багатозначних смислів, притаманних символу, унаочнення якого іноді навіть не потребує існування схожих ознак. Визначаючи символічну природу метафори, необхідно зазначити, що вона може "обмежуватися внуртішньоположним їй змістом, що заважає їй повністю втілити у собі символ, який - ми вже відмічали - ніколи не є рівним собі, інтенціональний і безмежний" [7, с. 97].

На відміну від буквальності, однозначності й механістичності алегорії, що має раціональний характер, сутність символу полягає у його багатозначності, непередвизначеності й неможливості декодування лише зусиллями розуму. "В алегорії зв'язок між ідеєю та образом носить механічний, розумово-навмисний і лише ілюстративний характер. Взаємодія їх позбавлена динаміки діалектичного конфлікту, в результаті якого вони могли б породити певну якісно нову синтетичну єдність. Так, наприклад, ряд відомих алегорій: лисиця виражає ідею хитрості, заєць - боягузтва, гарбуз - дурості, ваги - правосуддя й т. п. підтверджує висловлене. Алегорії ці, по-перше, виключно ілюстративні; ані лисиця, ані заєць, ані гарбуз, ані ваги не переслідують будь-якої іншої мети. З іншого боку, зв'язок їх саме механістичний" [7, с. 101].

Потрібно зазначити, що в контексті культури поняття символ набуває категоріального значення, адже воно виражає стрижневі принципи побудови взаємозв'язку символічних форм у межах культурного простору.

Під образотворчим мистецтвом розуміється процес творчого унаочнення, матеріалізації певних явищ або зорових образів дійсності, що набувають свого візуального виразу в мистецьких творах.

Поняття образотворчого мистецтва набуває своєї конкретизації у процесі його співставлення із так званими необразотворчими видами мистецтв. М. Каган зазначає, що "у класі просторових мистецтв образотворчий порядок мистецької мови притаманний живопису, графіці, скульптурі, фотомистецтву, необразотворчий - архітектурі, прикладним мистецтвам і дизайну. (...) Разом із тим, у кожному онтологічному класі мистецтв обидва класи семіотичних художніх систем можуть виступати у єдності та взаємопроникненні, народжуючи синкретичні або синтетичні способи формоутворення зі змішаним, образотворчо-необразотворчим типом художньої мови" [2, с. 282]. Приймаючи подібні "вихідні" для побудови ходу подальшого дослідження, необхідно наголосити на складності й неоднорідності творчого процесу, на особливості якого саме і звертає увагу М. Каган, виокремлюючи синтезовані форми, що у контексті розгляду феномену символізму в європейському образотворчому мистецтві будуть грати важливу роль, адже органічне взаємопроникнення образотворчих елементів у декоративно-прикладні сфери первісного мистецтва, символічна взаємообумовленість архітектурних форм і монументальних розписів у середньовічному мистецтві, передбачають дослідження єдності й взаємопроникнення цих різних мистецьких структур.

Констатуючи наявність різних позицій стосовно можливості застосування поняття "образотворче мистецтво" до всього періоду існування людської творчості, у нашому дослідженні, слідом за П. Білецьким, Б. Віппером, М. Каганом, В. Панченко та ін., ми будемо виходити із визнання легітимності його використання, починаючи від первісної доби до сьогодення, наголошуючи при цьому, що практично до моменту набуття певної інституціональної самостійності (формування музеїв, галерей тощо) образотворче мистецтво виконувало "службову" функцію по відношенню до релігійних вірувань на різних етапах розвитку європейської культури. Як зазначає М. Каган, "мистецтво народжується як художнє осмислення, перетворення, «оформлення» різних способів практичної діяльності первісної людини - саме тих, соціальна цінність яких була особливо значущою й потребувала спеціального утвердження, закріплення й виявлення" [2, с. 182].

При цьому вже на перших етапах свого народження відбувається формування основоположних мистецьких принципів - побудова малюнку, використання об'єму, динаміки, світлотіні, кольору тощо, які й до цього часу постають фундаментом образотворчої сфери. У даному контексті варто згадати висловлювання П. Пікассо з приводу побачених ним палеолітичних розписів у печері Ласко, в якому він зауважив, що з тих часів митці не винайшли нічого нового.

Таким чином, нами були визначені основні методологічні підвалини розгляду символізму як феномену європейського образотворчого мистецтва, що базуються на концептуальних засадах принципу соціокультурної динаміки П. Сорокіна. Окреслена багаторівнева структура образотворчого мистецтва як символічної форми культури, що складається із символічного, реалістичного й змішаного типів візуального образу та їх видів. Конкретизовані формулювання категорій символу, візуального символу, визначені їх відмінні риси із суміжними поняттями алегорії, образу, знаку, метафори, а також з'ясування специфіки поняття образотворчого мистецтва.

Список використаних джерел

1. Аверинцев С.С. Собрание сочинений / С.С. Аверинцев [Под ред. Н.П. Аверинцевой и К.Б. Сигова]. София-Логос. Словарь. - К.: Дух и Литера, 2006. - 912 с.

2. Каган М. Морфология искусства. Историко-теоретическое исследование внутреннего строения мира искусств. Части І, ІІ, ІІІ / М. Каган. - Ленинград: Изд. "Искусство", 1972. - 440 с.

3. Кримський С. Культура як світ людини / С. Кримський // Мистецькі обрії 2003: Альманах: Науково- теоретичні праці та публіцистика / Академія мистецтв України / Головн. наук. ред. І.Д. Бехгін. - К.: КНВМП "сИмВОЛ-Т", 2004. - С. 275-287.

4. Лосев А.Ф. Проблема символа и реалистическое искусство / А.Ф. Лосев; [2-е изд., испр.]. - М.: Искусство, 1995. - 320 с.

5. Мамардашвили М.К., Пятигорский А.М. Символ и сознание. Метафизические рассуждения о сознании, символике и языке / М.К. Мамардашвили, А.М. Пятигорский. - М.: Школа "Языки русской культуры", 1997. - 224 с.

6. Пирс Ч. Начала прагматизма / Ч. Пирс; [пер. с англ., предисл. В.В. Кирющенко, М.В. Колопотина]. - СПб.: Лаборатория метафизических исследований философского факультета СПбГУ; Алетейя, 2000. - 352 с.

7. Свасьян К.А. Проблема символа в современной философии: (Критика и анализ). / К.А. Свасьян, [Отв. ред. А. В. Гулыга]. - Ереван: Изд-во АН АрмССР, 1980. - 226 с.

8. Свасьян К.А. Философия символических форм Э. Кассирера / К.А. Свасьян. - Ереван: Изд-во АН Армении, 1989. - 238 с.

Размещено на Allbest.ru