Історичний аспект вітчизняного естрадного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ВІТЧИЗНЯНОГО ЕСТРАДНОГО МИСТЕЦТВА

Ганна Яковенко

(студентка I курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти факультету дошкільної,
початкової освіти та мистецтв ім. В. Волошиної

Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського)

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, доцент Василевська-Скупа Л. П.

У даній статті проаналізовано напрями вітчизняних наукових досліджень щодо історичного аспекту естрадного вокального мистецтва. Актуальність дослідження цієї теми зумовлюється не тільки своєрідним процесом розвитку українського вокального мистецтва як напряму, а й недостатньою кількістю праць на цю тему, що й обґрунтовує мету даної статті - проаналізувати розвиток вітчизняного естрадного мистецтва. Приділено увагу науковим дослідженням останніх десятиліть. Наголошується на необхідності вивчення естрадного співу як актуального напряму сучасних виконавсько-творчих пошуків.

Ключові слова: вокальне виконавство, українська естрадна пісня, вокально-інструментальні ансамблі.

Постановка проблеми. Вокальне виконавство (спів) як творчість є одним з найдавніших різновидів музичного виконавства. Це майстерна голосова передача змісту музики за допомогою артикуляційно- голосового апарату людини.

Естрадна пісня - один із найпопулярніших видів професійного виконавства. Без неї важко усвідомити значущість багатьох сценічних жанрів - від театральної вистави до естрадного ревю. Розуміння цього феномена передбачає осмислення особливостей його розвитку в системі духовної культури особистості з огляду на зміни культурно-історичного контексту, трансформацію естетичних запитів та проблем мистецького життя. Еволюція естрадного мистецтва як культурно-мистецького феномену, що найтісніше пов'язаний з соціумом, відображає усі суспільні та політичні процеси, що відбувалися в країні.

Аналіз досліджень і публікацій. На сьогодні вже існує ряд досліджень, які присвячені аналізу вітчизняного естрадного вокального мистецтва. Вагомими є мистецтвознавчі дослідження естрадної музики в Україні: історичний аспект розглядали такі автори, як В.Коржовська, Н.Гребенюк, Т.Сідлецька; окремі аспекти, які пов'язані із зародженням естрадного мистецтва можна знайти в розробках Т.Ліванової; особливості естрадної пісні в контексті сучасної популярної музики розглядала українська дослідниця Л. Черкашина. У працях М.Мозгового та М.Барановської проаналізовано сучасне естрадно-вокальне мистецтво в контексті історичного та культурологічного підходів, а також історія розвитку естрадного мистецтва України на різних періодах. Проблема становлення українського вокально-естрадного виконавства з позицій трьох основних складових: рок, джаз та поп-музика розглянута у праці М. Мозгового «Становлення і тенденції розвитку української естрадної пісні» [3] та М. Барановської «Естрадно-вокальна музика в Україні кінця ХХ - початку ХХІ ст.: тенденції розвитку» [4, с. 7]. Феномен традиційного українського співоцтва у контексті світової культури проаналізовано у дослідженні К. Черемського "Г енеза і розвиток традиційних форм українського співоцтва" (2005 р.) [2]. Основні аспекти професійної підготовки майбутніх вокалістів досліджено у праці Н. Дрожжиної "Вокальне виконавство в системі музичного мистецтва естради" (2008 р.) [1] , яка в свою чергу присвячена історії, теорії та практиці естрадного вокального виконавства як специфічній та найбільш актуальній формі сучасного музичного мистецтва не лише ХХ, а й майбутніх століть.

У цих та інших музикознавчих і культурологічних працях проаналізовано феномен стильового розмаїття в українській естрадній пісні в другій половині ХХ - на початку ХХІ ст. переважно на прикладах творчої діяльності українських вокально-інструментальних колективів та гуртів: «Арніка», «Воплі Відоплясова» («ВВ»), «Скрябін», «Друга ріка» та ін. Слід зазначити, що більша частина наукових досліджень пов'язана з методологічними аспектами естрадного мистецтва, коли його історичний аспект залишається недостатньо дослідженим.

Тому метою статті є - проаналізувати та визначити особливості становлення і розвитку вітчизняного естрадного мистецтва на різних історичних етапах.

Виклад основного матеріалу дослідження. Досліджуючи феномен української естрадної пісні М. П. Мозговий зазначав, що формування вітчизняного вокального мистецтва в 50-60 рр. минулого століття відбувалося на основі народного мелосу й класичних традицій (використання жанру оперети, романсу), а також академічної манери співу. Найвідоміші виконавці естрадного напряму здобули переважно академічну освіту, а також набули цінного досвіду на оперних сценах [3, с. 8]. Отже, базуючись на дослідженні М. П. Мозгового, можна констатувати той факт, що в естрадному вокальному мистецтві минулого століття простежується явище стильового розмаїття, котре полягає також у змішуванні академічного й естрадного напрямів. Тому не можна визначити становлення українського естрадного виконавства, акцентуючи лише на таких складових, як джаз, рок та поп-музика, при цьому ігноруючи вплив академічного мистецтва на естрадну музику або диференціювати та позиціювати її як окремий напрям.

У культурно-мистецькому просторі ХХ ст. можна простежити тенденцію використання різних стилів в естрадному вокальному виконавстві. Так, наприклад, вітчизняна дослідниця Л.Черкашина у своїй праці акцентує увагу на становленні українського естрадного мистецтва на основі використання різних видів національного музичного фольклору (передусім ліричних протяжних пісень), у тому числі регіонального характеру (веснянки, коломийки тощо), а також міського романсу, пісні. На цій основі дослідниця типізує такласифікує професійно-традиційні засади та жанрові переваги національної музичної естради. До домінуючих вона відносить традиції українського солоспіву та сільського музичного фольклору. Однак, на її думку, професійними жанрами слід вважати:

1) солоспів, традиції якого склалися в творчості українських композиторів ще дожовтневого періоду;

2) радянську ліричну пісню, у тому числі українську;

3) джазове виконавство, як інструментальне, так і вокальне;

4) „традиційну” поп-музику, зокрема шлягер як типовий її жанр [5, с. 129]. Причому кожний конкретний твір дає приклад „свого” варіанта поєднання зазначених жанрово-стильових джерел, особливо це стосується багатьох українських естрадних пісень шлягерного типу.

Для кращих зразків української естрадної пісні з огляду на їх інтонаційно-жанрову специфіку, характерно використання традицій національної вокальної лірики - солоспіву, сільської народної пісні, побутового міського романсу. Звичайно, особливості жанру естрадної пісні, для якої головною є легкість сприйняття, дуже часто призводять до стереотипізації певних інтонаційних формул фольклорного походження.

Українське мистецтво естрадного напряму характеризується використанням різноманітної кількості стилів та жанрів, що зумовлено культурологічною ситуацією з її змінами й темпом розвитку, який в свою чергу був пов'язаний з появою численних професійних та самодіяльних вокально-інструментальних ансамблів - виконавців естрадно-ліричної та комсомольсько-молодіжної пісні. Збагачувався також репертуар вокальних дуетів, тріо та квартетів. У цей час жанр естрадної пісні істотно збагатився у стилістичному плані, передусім завдяки активному використанню композиторських, а також поширенню типових ладових, ритмічних, мелодичних народнопісенних інтонацій у творах не тільки легкого, а й академічного жанру. У текстах пісень української естради 60 - 80-х років простежуються елементи фольклорного мислення й образності. Ритмо-гармонічні елементи популярних стилів (рок-н-ролу, твісту, шейку, боса-нови) оригінально трансформовано у відомих творах української пісенної естради: „ Червоній руті” й „Водограю” В. Івасюка, „Карпатському танго” тощо. Слід сказати, що Народна артистка України С. Ротару була кращою виконавицею пісенних шлягерів В. Івасюка на його ж слова ”У долі своя весна” та „Кленовий вогонь”.

Під час проведення фестивалів „ Червона рута” стало зрозуміло, що Україна володіє непоодинокими зразками шлягерів у різних жанрах масової музики (осучаснені традиції козацької й кантової авторської пісні, поліський магічно-заклинальний поп, коломийковий реп), які сягають світового рівня [5, с. 126] .

Загалом естрадна пісня в Україні (творчість П. Майбороди, І. Шамо, О. Білаша, І. Карабиця, Б. Буєвського та ін.) розвивалась під сильним впливом біт-музики. Перші українські біт-групи аматорськи копіювали відповідні західні зразки, поступово удосконалюючи власну професійну майстерність. Зокрема, група „Березень” намагалася поєднувати сучасні біг-ритми біг-музики з мелодикою поезії Т. Г. Шевченка. Естрадне музикотворення збагатилося джазовою імпровізацією. Серед художніх прийомів, що застосовувались вітчизняними джазовими музикантами, найпоширенішими були:

- аранжування народної пісні засобами джазової гармонії;

- заміна ритму народної пісні на джазовий ритмічний малюнок;

- створення джазового твору на тему народної пісні;

- музична творчість поза безпосередньою опорою на народну пісню, але з використанням окремих елементів фольклору (ладу , гармонії, ритму).

У творчості оригінальних україномовних вокально-інструментальних ансамблів вдало поєднувалися елементи джаз-року, біг-біту та хард-року та фольклорні ритмоінтонації. Найвідоміші серед цих колективів - „Смерічка” (Чернівці), „Музики” (Ужгород), „Червона рута” (Ялта), „Водограй” (Дніпропетровськ) та ін. Переважав у їх репертуарі типовий естрадний шлягер (пісні О. Зуєва, О. Злотника, В. Івасюка та ін.) тощо. Деякі пісні українських композиторів мають виразний шлягерний характер, хоча за мелодійністю, ладовим забарвленням, гармонічністю та ритмікою максимально наближаються до вітчизняного музичного фольклору: „Вишні”, „Дикі гуси”, „Чарівна скрипка” І. Поклада; „ Червона троянда” А. Горчинського; „Два кольори”, „Ясени”, й „Цвітуть осінні тихі небеса” О. Білаша; „На долині туман” Б. Буєвського.

Сучасна українська естрадно-пісенна музика представлена в основному рок-групами. Однак майже в кожній їх пісні є ті джерела національної вокальної лірики (романсові, народнопісенні), що збагачують, насичують більш глибоким змістом присутні в них шлягерні мотиви. Так, плідно працює на ниві сучасної естрадної музики поет Степан Галябарда, автор широко відомих пісенних шлягерів: „Яворина”, „На Україну повернусь”, „Несу свій хрест”, „Стрілецький романс”, „Новий день над Україною”, „Шикидим” та ін. Репрезентованість естрадної пісні творчістю Лесі Дичко, О. Зуєва, В. Ільїна, І. Карабиця, О. Красотова, М. Скорика та інших композиторів з фаховою консерваторською освітою свідчила про поповнення плеяди вітчизняних композиторів висококваліфікованими кадрами. В діяльності естрадних колективів відбувалися цікаві експерименти на ниві ритміки, інструментування та формоутворення. Пісенна естрада дедалі більше розвивалась завдяки талановитим самодіяльним вокалістам, інструменталістам та поетам, які створювали повноцінні шлягерні твори.

Українська естрадна пісня у ХХІ ст. є явищем загальноєвропейського рівня, оскільки на її формування впливали народний мелос, рок, джазова, академічна, електронна, поп-музика та ін. Тенденції цих музичних напрямів значною мірою збагатили національну естрадну музичну культуру.

Висновки. Таким чином, вокальне естрадне виконавство сьогодні можна вважати чи не найбільш популярним та таким, що динамічно розвивається. Неповторна багатоманітність, стилістика та поетичність, 76і в майбутньому визначатимуть його актуальність у формуванні художніх смаків та пріоритетів споживачів культурних продуктів, що зумовлено, зокрема, його підвищеною творчою рефлексією на таке явище в сучасній культурі, як масовість. Тому на особливу увагу заслуговує історичний аспект становлення та розвитку вітчизняного естрадного мистецтва , вивчення творчості вітчизняних та естрадних співаків та колективів сучасних та минулого. Так, на думку дослідників естрадного виконавства, зокрема

H. Дрожжиної, це дасть змогу сформувати теоретико-методологічне підґрунтя для розробки теорії естрадного співу, а також практики вокальної педагогіки, спрямованої на оптимізацію та вдосконалення підготовки професіональних вокалістів-естрадників [1, 15 с.]. Останнє зауваження найбільш актуальне для сучасного стану естради в нашій країні, яка потерпає під натиском зарубіжних виконавців.

Відтак, сучасне національне естрадне мистецтво можна вважати одним з перспективних напрямів подальших вітчизняних досліджень. Водночас бракує ґрунтовних досліджень, присвячених сучасному вокально-інструментальному виконавству.

БІБЛІОГРАФІЯ