Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Кафедра теорії культури і філософії науки

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу: «Світова культура у просторі та часі»

на тему: «Традиційна культура Слобожанщини»

Виконала: студентка 1 курсу групи ССК 11

Ревенко Вікторії Геннадіївни

Перевірила: Фісун К.Г.

Харків 2020



Зміст

слобожанщина культура мистецтво творчість

Вступ

1. Розвиток культури Слобожанщини у XVII-XVIII столітті

1.1 Середня та вища освіта Слобожанщини

1.2 Театральне мистецтво Слобожанщини

1.3 Літературна творчість та діячі Слобожанщини

2. Культурні традиції Слобожанщини протягом XIX-XX століття

2.1 Розвиток вищої освіти Слобожанщини у XIX- на початку XX ст.

2.2 Побутова культура населення Слобожанщини у XIX- на початку XX ст.

2.3 Музична культура Слобожанщини останньої третини XIX- початку XX століття

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Крім історії українського народу велике захоплення викликає вивчення фольклору, селянських звичаїв, традицій, побуту тощо. Оскільки основною передумовою повнокровної і животворної культури є природність, то слід відкинути так звану «високу культуру» імперських дворів та аристократії й звернутися до незіпсованої, справжньої та самобутньої культури простих людей. І дійсно, саме в культурі українського села, тобто в їхніх традиціях, звичаях та побуті, є джерело й основа національного життя.

За часів відродження української культури необхідним є знання тих звичаїв і культурних досягнень, що мали місце минулих століть. Органічно розвиваючись, ці культурні набуття сприяли існуванню української нації у її важкі історичні часи, підтримували дух народу у моменти суворих випробувань, що їх зазнавала Україна, і є невід'ємною частиною державної незалежності України.

Актуальність теми дослідження: у сучасних умовах становлення і розвитку національної культури актуальним для культурології є дослідження музичної, театральної культури регіонів України, особливості розвитку освіти, літературної діяльності. Досліджуються регіональні культурні традиції півдня України (С. Кириєнко, Н. Крижановська), особливості музичного життя Вінниччини, Катеринославщини, Полтавщини, Чернігівщини (В. Мітлицька Т. Бурдейна-Публіка, Т. Локощенко, А. Литвиненко, Л.Дорохіна). Проте історико-культурний контекст становлення та розвитку музично-театральної культури на Слобожанщині в проекції тогочасних мистецьких тенденцій, ще потребує історичного та культурологічного аналізу. Цим і зумовлений вибір теми моєї роботи.

Ступінь дослідження теми: історико-культурний контекст становлення та розвитку культури на Слобожанщині в проекції тогочасних мистецьких тенденцій, ще потребує історичного та культурологічного аналізу. Цим і зумовлений вибір теми мого індивідуально-дослідницького завдання.

Мета роботи - виявлення культурно-мистецьких зв'язків та дослідженняїх впливу на становлення і розвиток культури на Слобожанщині в контексті соціокультурних процесів ХII - ХХ ст.

Задачі роботи:

-показати основні процеси українського національного відродження у Харкові XIX століття;

-довести, що розвиток освіти на Слобожанщині у ХІХ - на початку ХХІ ст. призвів до перетворення Харкова на всесвітньовідомий науково-освітній центр та культурний;

-охарактеризувати побутову культуру населення Слобожанщини у ХІХ - на початку ХХІ ст;

Об'єкт дослідження- традиційна культура Слобожанщини.

Предмет дослідження- особливості, традиції та розвиток культури Слобожанщини в період XII-XX століття.

Хронологічні рамки дослідження - XII-XX століття.

Методологічна основа дослідження: об'єктивний аналіз наявних культорологічних даних, систематизація літератури, яка стосується традиційної культури Слобожанщини XII-XIII та XIX-XX.

Наукова новизна дослідження: внесок в інтелектуальне забезпечення культури північно-східного регіону.

У межах мого індивідуального завдання неможливо розглянути всі аспекти розвитку народних традицій та побуту населення Слобожанщини протягом XVII-XIX століть, але деякі їх елементи можуть бути не тільки цікавими, а й корисними.



1. Розвиток культури Слобожанщини у XVII-XVIII столітті

Поряд з культурою матеріальною, усiма галузями господарства Слобожанщини, що зростали i розвивалися у тiсному зв'язку з господарством всiєї України i Росії, розвивалася i духовна культура населення Слобiдської України. Українськi переселенцi, так само як i росiйськi, їдучи на Слобожанщину, несли з собою традицiї стародавньої культури, збагаченi наступними поколiнням. Хоч тривалий воєнний стан, потреба витрачати багато сил на збройний захист вiд постiйних нападiв турецько-татарських загарбникiв несприятливо вiдбивалися на культурному розвитку Слобожанщини, проте не могли його спинити. Особливо плодотворну роль у розвитку культури у дугiй половинi ХVIII ст. вiдiграла дiяльнiсть М.В. Ломоносова, О.М. Радiщева, М.І. Новiкова, зростання шкiльної освіти та бiблiотек, вiдкриття унiверситету в Росiї.

У зв'язку з загальним господарським розвитком країни у другій половиню ХVIII ст. на Слобожанщині поширюється цегляне будівництво в містах. У Харкові в цей час перебував російський архітектор Вельянов, його помічник Петро Ярославський та учні Горленський і Калиновський які були місцевими жителями. Наприкінці 60-х років ХVIII ст. Петро Ярославський був відряджений для удосконалення архітектурних знань у Москву, до відомого російського зодчого Баженова. По закiнченнi навчання, Ярославський i Калиновський повернулися до Харкова (Горленський пішов на військову службу) i тривалий час займалися спорудженням різних будинків. Вони разом з архітектором Вельяновим брали участь у спорудженні будинку (1767--1777 рр.) по Унiверситетськiй вул. № 16. У цьому будинку згодом було розташовано університет. Петро Ярославський з 1776 р. став архітектором міста Харкова, а з 1780 р.-- архітектором Харківського намісництва [1, 6т, с.146]. Зокрема у Харкові з його споруджень до нашого часу стоїть будинок провіантського складу на розi вулиці Чернишевського та Театрального скверу.

1.1 Середня та вища освіта Слобожанщини

З часiв масового заселення Слобожанщини при церквах створюються школи. Про першу школу в Охтирцi до нас дiйшли вiдомостi вiд 1675 р., а також повiдомлення, що у 1700 р. iснували 131 церковно-парафіяльних школи. Якщо порiвняти кiлькiсть шкiл із кількiстю населення, то у 1732 р. на Слобожанщині, при населеннi у 306112 чоловiк, одна школа припадала на 2455 чоловiк. Учителями в церковних школах були дяки, яких налiчується 372. В цих школах навчалися дiти козакiв, багатих селян, мiщан i духовенства [2,с.204-207]. У першому класі дітей навчали читанню по букварю, у другому -- письму та читанню Часослова, у третьому учнi вдосконалювалися в письмi і читаннi Псалтиря. Класнi вправи з письма виконувалися крейдою на дошцi або чорнилами на папері. Вправи з читання проводилися вголос. Школярiв учили також співати. Ці школи давали елементарні знания та вмiння читати й писати, що на той час безумовно мало позитивне значения для місцевого населення. На жаль, ми не маємо вiдомосгей про долю цієї шкільної сiтки у другій половині ХVIII ст. У 1726 р. з Белгорода до Харкова була переведена архієрейська школа, яка незабаром була перетворена на Харкiвський колегіум. Він працював при Покровському монастирі, який в основному утримувався на кошти належних йому маєтків. Колегіум став центром освіти Слобожанщини, одним із важливих учбових закладiв країни. У 1727--1770 рр. в ньому налічувалося 420--440 учнів, а в 1780--1790 рр. -- 500--550 [3,с.24]. В перше десятирiччя з часу заснування колегіуму у ньому вчилися в основному діти духовенства: сiльських попiв, дияконiв, дякiв. Але вже у 1770 р. дiти свiтських батьків становили 12% загальної кількості учнiв [3,с.26]. Учбова програми колегiуму з середини ХVIII ст. розширюються. Якщо спочатку в колегiумі викладалися граматика i синтаксис росiйської мови, пиітика, риторика, фiлософія, богослов'я, історiя, грецька і латинська мови, то вже у 30-х роках серед навчальних предметів з'являються малювання, французька i нiмецька мови. Згодом учбовi програми ще більше розширюютъся: запроваджується викладання природознавства. Однак навчання тодi мало схоластичний характер, що перешкоджало загальному розвитковi та успiшності учнiв [3,с.67-70]. З Харкiвського колегiуму вийшло чимало вiдомих дiячiв науки i лтератури: письменник М. Гнедiч, росiйський iсторик М. Каченовський.

У другiй половинi ХVIII ст. культурний рiвень населения Слобожанщини настiльки зрiс, що молодь стала виявляти прагнення здобути вищу освiту, виник також попит на кадри вищої квалiфiкацiї. Це знайшло свое відображення у виступi в 1767 р. групи дворян Сумського повiту, якi звернулися до уряду з проханням вiдкрити унiверситет в Сумах [3,с.74]. Однак вiдкритгя унiверситету у той час було справою нелегкою. Передусiм цьому перешкоджав крiпосницький лад, який панував у країнi і брак пiрофесорських кадрiв. Отже прохання передової громадськості в Українi лишалося невиконаним до початку ХIХ ст. Слiд вiдзначити, що Росiйська Академiя наук i Московський унiверситет багато допомагали поширенню освiти на Слобожанщинi і обмiну досвiдом, систематично і безкоштовно надсилаючи свої видання до бiблiотеки Харкiвського колегiуму. З листування про поширення на Слобожанщинi книг, виданих Московським унiверситетом і «Вольным экономическим обществом», бачимо, що їх науковi працi розповсюджувалися на Слобожанщині у значнiй кiлькостi. Бiблiотечки з кiлькох десяткiв пiдручникiв, церковних книг та творiв iншого змiсту були по всiх церквах Слобiдської України [4,с.427-429]. Деяки з них збереглися до нашого часу в Харківському державному обласному архиві. Так, у бiблiотецi харкiвського Покровського монастиря налiчувалося 72 книги. З них 46 надруковані московськими друкарнями. Серед них - «Уложение» 1649 року, «Евангелие учительное», «Ефрема Сирина поучение», «Симфония на послания», «Апокалипсис»; 6 книг-- кивського видання; 2 книги, надрукованi в Острозi; по однiй книзi, виданiй у Чернiговi i Петербурзi [4,c.431].



1.2 Театральне мистецтво Слобожанщини

У другiй половинi ХVIII ст. сталася видатна подiя: в Харковi було вiдкрито перший театр. Як пише Г.Ф. Квiтка в одному із своїх оповiдань, цей театр почав працювати у 1780 р. Органiзатором його був вiдставний актор Петербурзького театру Iваницький. Вiн набрав з харкiвської молодi трупу, до складу якої увiйшло 20 чиновникiв та учнiв казенного училища; серед них було й кілька жiнок. Вистави оформлялися як балети та дивертисменти. Найкращою балериною була дочка одного харкiвського маляра [4,с.479]. Невiдомо, в якому саме примiщеннi молодi аматори виступали з концертами. Невідома i доля цiєї трупи.

Трохи пiзнiше, у 1791 р. було вiдкрито у Харковi новий театр. Сцену, декорації та iнше обладнання для театру робив майстер-художник Л.С. Захаржевський. Трупа була створена з учнiв казенного училища та чиновникiв харкiвського намiсництва. Довгий час в трупi не було жiнок. Г.Ф. Квiтка розповiдае, що на запрошення виступити в театрi акторкою на сценi, харкiв'янки з жахом вiдповiдали: «Боже мене борони бути акторкою!», «З нуждою зароблятиму на шматок хлiба, а на безслав'я не пiду». Тому протягом тривалого часу жiвочi ролi в театрi виконували загримованi хлопцi -- учнi казенного училища [4,с.480]. Вистави проходили з великим успiхом. У репертуарi були переважно комедiї Княжнiна-- «Сбитенщик», «Хвастун», «Без обеду домой еду», Сумарокова -- «Костюм», «Скупой», Фонвiзiна -- «Недоросль», Верьовкiна -- «Так и должно» та iн. Ставилися i деякi твори Вольтера. Слiд вiдзначити, що харкiвськi театри загалом показували глядачам комедiї росiйських письменникiв та опери росiйських композиторiв, тобто вiдображали переважано росiйську дiйснiсть. З невiдомих причин наприкiнцi 1796 р. театр був закритий, його примiщення розiбране, актори роз'iхалися по iнших мiстах.



1.3 Літературна творчість та діячі Слобожанщини

Стосовно розвитку усної народної творчості певним позитивним явищем у культурному життi Слобожанщини була творчiсть Семена Климовського-Климова, який жив у першiй чвертi ХVIII ст. Вiн був рядовим козаком Харкiвського Полку, але користувався значною популярнiстю i пошаною серед козацтва, як красномовний оповiдач, вдумливий порадник, автор кiлькох патрiотичних творiв. Климовський написав вiршами i прозою низку творiв. З них вiдомi: «О великодушии и правде», «О правосудии начальствующих, правде и бодрости их», «О смирении высочайших». Йому приписують прозовi твори: «О дивных всероссийского монарха (Петра І) делах», «О пришествии короля шведского Карла ХII внутрь Украины и об измене Мазепы» та вiршi, на слова яких створено популярнi на Слобожанщинi як i в усiй Українi пiснi -- «Не хочу я нiкого, тiльки тебе одного», «Їхав козак за Дунай» [5,с.37-38].

На Слобожанщинi тривалий час проживав вiдомий український фiлософ i письменник Г.С. Сковорода. Вiн народився в 1722 р. у сiм'ї небагатого козака села Чернухи на Лубенщинi. У 1739--1740 рр. Сковорода навчався у КиєвоМогилянськiй академii. Однак незабаром його було взято до Петербурзької придворної хорової капели. Пославшись на хворобу, Сковорода звiльнився з хору i у 1744 р. повернувся до академії. Восени 1750 р. з невiдомих причин, Сковорода залишив академiю. Вiн у той час був високоосвiченою людиною, знав досконало не тiльки вiтчизнянi мови -- українську i росiйську, а й старогрецьку, латинську, нiмецьку. 3 1751 р. Г.С. Сковорода служив при росiйському послi Вишневському у Вiднi. Повернувшись приблизно через три роки на батькiвщину, вiн став викладачем пиїтики у Переяславському колегiумi. При викладаннi цього предмету Сковорода користувався власним твором «Рассуждение о поэзии и руководство к оной новым образом» [6,т.1,с.4]. Вiн поклав в основу свого посiбника теорiю віршеписання Ломоносова, Тредьяковського, Сумарокова. У процесi навчання Сковорода намагався розвинути у учнiв замiсть догматизму свiдому iнiцiативу в оволодiннi знаннями. Довiдавшись про таку методику i цiлеспрямованiсть викладання основ поезії, вище духовенство зажадало, щоб Григорій Сковорода спалив свiй посiбник і почав вчити учнiв старим принципам поезiї. Вiн вiдмовився виконати вимогу начальства i за це був вигнаний з училища [6,т.1,с.35].

Деякий час Г.С. Сковорода був вихователем дiтей у одного з помiщикiв на Полтавщинi. У 1758 р. на таку ж посаду вiн приiхав до іншого помiщика у Харків. У тому ж роцi Сковорода став викладачем катехiзису у Харкiвському колегiумi. Адмiнiстрацiя колегiуму, помiтивши, що Сковорода закликає своїх учнiв до критичного мислення i протесту проти насильства, вiдсторонила фiлософа вiд занять. Духовенство боялося талановитостi i вiльнодумства Сковороди i намагалося одягнути його в рясу, взяти у церковнi лешата, вiдiрвати вiд народу. Ще пiд час перебування фiлософа у Київськiй академii, духовенство запропонувало йому посаду священика. Сковорода вiдкинув цю пропозицию. Наприкінці 50-х рокiв ХVІІІ ст. белгородський єпiскоп Іоасаф запропонував Сковородi стати монахом, обiцяючи йому вищий духовний сан. Фiлософ, вiдмовляючись збiльшити собою кiлькiсть духовенства, яке вiн презирливо називав «фарисеями», сказав: «Ешьте жирно, пейте сладко, одевайтесь мягко и монашествуйте». У 1764 р., коли Сковорода перебував у Києвi, до нього звернулася група монахiв Печерської лаври з такими словами: «Нам известны твои таланты, святая Лавра приймет тя, аки мать свое чадо, ты будешь столпом церкви и украшение обители», на що фiлософ вiдповiв: «Я столпотворения умножить собою не хочу, довольно и вас, столбов неотесанных» [6,т.2,с.16]. Майже тридцять останнiх рокiв свого житгя Сковорода безперервно мандрував Україною та Росією, довгий час перебував на Слобожанщинi --був у Харковi, Iзюмi, Сумах, Острогозьку та в iнших мiстах i селах. Помер Г С. Сковорода 9 листопада 1794 р. пiд Харковом.

Творчiсть Г.С. Сковороди стала дуже популярною на Слобожанщинi, в Українi i Росii. Передовi представники росiйської суспiльноi думки -- О. Пушкiн, В. Белiнський, М. Гоголь, Л. Толстой знали i високо цiнували твори Сковороди. Їдеї гуманiзму і демократизму Сковороди знайшли своє вiдображення в українськiй лiтературi ХIХ ст.-- у творах І. Котляревського, Є. Гребiнки, Г. Квiтки-Освов'яненка та iн.

1.4 Народна творчість

На закiнчення вважаемо за доцiльне вiдзначити, що слобожани зробили значний внесок у народну творчiсть крани. Iдучи з Приднiпров'я, переселенцi несли з собою багато народних пiсень і дум. У них вiдображається героїчна боротьба українського народу проти iноземних загарбникiв -- татарських і турецьких феодалiв, польських панiв, розповiдається про боротьбу народу проти феодально-крiпосницького гнiту. Слобожани знали і спiвали багато пiсень росiйського народу. Пiснi про Степана Разiна, про Єрмака були дуже популярнi. Слобожани склали немало дум i пiсень якi стали надбанням усього українського і росiйського народiв. Переселення на Слобожанщину, клопоти, сумнi i радiснi подiї в життi трудового народу -- все це знаходило вiддзеркалення у народнiй творчостi. У пiснях i думах слобожан розповiдається про тяжкi переживання людей в час прощання з рiдним краєм, про хвилювання, пов'язанi з далекою подорожжю на Слобожанщину, бо люди не знали, що чекає їх у дорозi та на новому мiсцi [7,с.9]. Крiм усних оповiдань про житгя переселенцiв, слобожани склали багато пiсень і дум, присвячених боротьбi з татарами i турками. Були широко вiдомi на Слобожанщинi думи про плач невiльникiв на турецькiй каторзi [8,с.13], про втечу трьох братiв з неволi турецької -- з Азова, думи про Iвана Сiрка, про Сiрчиху та їхнього сина Петра, пiсня про Романа Сiрка [8,с.15], про Слобiдську Гусарiю та iн [9]. Однак слобожани складали не тiльки сумнi пiснi, у яких розповiдали про важку боротьбу з татарськими загарбниками. Чимало було створено й бадьорих пiсень, хоча б про Івана Сiрка. Як вiдомо, запорозький кошовий отаман Іван Сiрко був грозою для кримських татар та ханiв. Не один раз завдавав вiн тяжкої поразки зухвалим загарбникам. І про це слобожани радiсно спiвали [9]. Як бачимо, культурне життя Слобiдської України, незважаючи на загрозу турецько-татарськоi агресiї повiльно, але неухильно розвивалося: зростала освiта, появився театр, помiтний крок вперед зробили архiтектура, лiтература, народна творчiсть та iн. Найхарактернiшою рисою цього процесу було те, що культурне життя i розвиток слобожан органiчно були зв'язанi з культурним життям i розвитком українського i росiйського народів.



2. Культурні традиції Слобажанщини протягом XIX-XX століття

2.1 Розвиток вищої освіти Слобожанщини у XIX- на початку XX ст.

2.1.1 Харківський університет- перший на українських землях

Перший університет на українських землях, що входили до складу Російської імперії, заснований 1804 року з ініціативи місцевого громадянства, головним чином заходами В. Каразіна, ідею якого підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Куратором університету був призначений граф С. Потоцький, а першим ректором був філолог І. Рижський. Серед професорів за перших десятиліть існування університету переважали чужинці, головним чином німці; найвизначніші з них -- філософ Й. Шад та історик Д. Роммель. Число студентів у 19 ст. постійно зростало: 1805 -- 57, 1810 -- 118, за 1860-их pоків -- пересічно 425, 1887 -- 1520 [10,с.3]. У ХІХ -- на початку ХХ ст. Харківский університет мав 4 факультети: фізикоматематичний, історико-філологічний, медичний і юридичний; 1839 створено при ньому ветеринарну школу, що стала згодом самостійним інститутом (1851). Університет мав лабораторії, клініки, астрономічну обсерваторію, ботанічний сад, бібліотеку. 1811 при ньому було засноване Філотехнічне Товариство, а у другійполовині ХІХ ст. -- Харківське Математичне Товариство, Харківське Історично-Філологічне Товариство, товариства дослідників природи, фізичне, хімічне, юридичне, та інші. З ініціативи діячів університету з'явились перші періодичні видання на Слобожанщині: «Харьковскій ЕженедЂльникъ» (1812), «Украинскій ВЂстникъ» (1816 -- 19), «Украинскій Журналъ» (1824 -- 25) й інші. За перший період свого існування уныверситет (1805 -- 35) мав вплив на організацію шкільництва на Слобожанщині.



2.1.2 Роль Харківського університету в національному відродженні

Серед видатних випускників університету у різні часи були: математик -- М. Остроградський, біолог -- І. Мечников, статистик -- П. Кеппен, філолог -- О. Потебня, історик -- М. Костомаров та інші [11].

Харківский університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні, головним чином на початку, а також під кінець 19 -- на початку 20 ст. Ще до того, поки Київ став осередком українського національного життя на Наддніпрянщині, в середині ХІХ ст. тут велися дослідження народного побуту, історії і мови, починалася літературна діяльність і україномовний театр, до чого багато спричинився університет. У другій половині ХІХ ст. Харківське Історично-Філологічне Товариство широко розвинуло дослідження історії і побуту Слобідської України та Гетьманщини. Студенти об'єднувалися в українські громади, з участю Потебні, Мови-Лиманського та інших, висуваючи також політичні вимоги українського руху [12].

Харківський університет - зараз Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна - найстаріший на підросійській Україні вищий навчальний заклад.Заснований у 1805 р. він у ХІХ - на початку ХХ ст. відігравав величезну роль у культурному розвитку всього півдня Російської імперії, він був центром освіти, науки та літератури в регіоні, центром адміністративно-організаційним, навчально-методичним і духовним. Він дав життя багатьом вищим навчальним закладам міста. У перші роки радянської влади на базі факультетів реформованого університету були створені нові вищі навчальні заклади - юридичний та медичний. Від нього ведуть свою історію педагогічний та деякі інші вузи. У ХІХ ст. у Харкові існувало лише три вузи: університет (з 1805 р.), ветеринарний (1873 р.) та технологічний (з 1885 р.) інститути, а також простежити звивисті шляхи розвитку педагогічної освіти. Потреба у спеціальній педагогічній освіті була усвідомлена ще на початку ХІХ ст., що відобразилося у першому загальному університетському статуті 1804 р. За цим документом у трьох російських університетах (Казанському, Московському та Харківському) мали бути створені педагогічні інститути - спеціальні підрозділи для надання педагогічних знань (головним чином з методики викладання) тим випускникам університету, які збиралися працювати вчителями. У Харківському університеті педагогічний інститут було створено у 1811 р. Його першим директором став професор Х. Роммель. З 1815 по 1823 р. Ніяких відомостей про діяльність інституту не збереглося.

Протягом ХІХ ст. педагогічна освіта в Російській імперії була тісно пов'язана з університетами. Вона пройшла складний шлях розвитку: від усвідомлення необхідності надання відповідних знань та практичних навичок майбутнім вчителям до розуміння значення теоретичних проблем педагогіки та ролі спеціальних структурних підрозділів - педагогічних кафедр у розв'язанні наукових і навчальних питань у галузі освіти.

2.2 Побутова культура населення Слобожанщини у XIX- на початку XX ст.

Коли заходить мова про традиційну народну культуру, то з'ясовується, що багато хто уявляє її як щось перш за все естетично відмінне від сучасної урбанізованої культури (одяг, пісні і т. ін.). Між тим більш суттєва тут різниця в етиці, філософії культури, в самій основі людського світосприйняття.

2.2.1 Народний одяг Слобожанщини

Традиційне вбрання кожного народу є одним з найбільш масових видів його художньої творчості. Народний одяг відзначається простотою форм, стрункістю силуету, багатством і різноманітністю прикрас, насиченим колоритом. У ньому яскраво виявляється вміння народних майстрів за допомогою простих, логічних засобів органічно поєднувати практичність і красу. Народне вбрання включає до єдиного художньо-практичного ансамблю мистецтво крою, ткацтво, вишивку, аплікацію, плетіння, обробку шкіри, металу тощо. Багато творчої винахідливості й фантазії вклав у створення одягу український народ. Наче саму чудову природу України переносили в оздоблення костюма, в його радісну гаму народні умільці протягом століть. Традиційне вбрання населення Слобожанщина значною мірою наближається до вбрання Полтавщини, хоча існували й певні відмінності. У промислово розвинених районах Слобожанщини (Харківщина, Луганщина) формування капіталістичних відносин відбувалося швидше, ніж, скажімо, на Поліссі чи Поділлі, що призвело до ліквідації дрібного селянського господарства і в тому числі домашнього виробництва сировини та одягу. Раніше, ніж в інших районах, тут з'являються на селі фабричні вироби, зокрема тканини, які народ пристосовував до традиційних форм убрання [13,с.17].

2.2.2 Традиційний жіночий одяг та його елементи на Слобожанщині

Основою всякого одягу: святкового і буденного, чоловічого і жіночого, - була сорочка. Оскільки на Слобожанщині ткацькі верстати були неширокі - полотно було 40-55 см завширшки - то на станок сорочки йшли з полотнища. З прямокутників кроїлися й рукава, і полики, що з'єднували рукав зі станком - уставки; прямокутниками були і вставки під пахвами - ластовиці, ластки. Чим ширший був рукав (якщо на нього йшло не одне полотнище), тим менша була ластка. Святкові сорочки були додільними, буденні могли мати верх з якіснішого полотна, низ - з грубого. До вишивки в техніці «лиштва» додавалася мережка - ажурна техніка, що в поєднанні з вишивкою біллю створювало дуже витончений та елегантний виріб. Вишивалися і мережилися рукава, іноді - уставки, і обов'язково - подола були мережані, бо вони мали бути видні з-під поясного одягу - плахти. Мережані, а не вишиті подола - характерна особливість Слобожанщини. На Слобожанщині побутували жіночі сорочки переважно полтавського типу, які тут називали українками або малоросками. Наприкінці XIX ст. на Харківщині та Луганщині з'являються сорочки з високими стоячими вишитими комірами, накладною нашивкою на пазусі та вишитими манжетами, а ще пізніше - сорочки на кокетці (до талійки), з великим викотом горловини та рукавами, пришитими безпосередньо до кокетки [14 с.13-14].

Наприкінці XIX ст. натомість традиційних плахт, дерг і кольорових запасок на Слобожанщині поширюються спідниці з фабричних кубових тканин - шарафани, поділ яких звичайно обшивався у декілька рядів плисом. Підперізували шарафан широким червоним поясом. У східних районах Харківщини побутували також спідниці-саяни на лямках, шиті переважно з синьої китайки [15,с.56-58].

Дівчата, як і зараз, любили прикраси: сережки та нагрудні - «намисто», «добре намисто». Спочатку його робили з справжніх червоних коралів. Воно було дороге. Але кожна дівчина чи жінка намагалася мати якнайбільше «разків» - ниточок - намиста. Коралі були не лише прикрасою: вони свідчили й про здоров'я власниці: якщо колір був яскравий, червоний - жінка здорова; коли ж вони темнішали, змінювали колір, те означало, що жінка недужа [16]. Носили на грудях великі хрести з дорогоцінних металів. Серед археологічного матеріалу поселень півдня Слобожанщини другої половини ХVП-ХVШ ст. окрему категорію знахідок складають предмети християнського культу, представлені нагрудними хрестами й іконками. Широке поширення дістав на Україні звичай носити нагрудний хрест. Абсолютна більшість їх виявлена на правому березі Сіверського Дінця, де розташовувалися укріплені населені пункти, більш піддані всілякому етнічному і культурному впливам. Раніше, стосовно інших земель України, поширення звичаю носити нагрудний хрест на півдні Слобожанщини не є винятковим явищем. Дана територія - прикордоння між землями Війська Запорізького, Війська Донського і Російської держави була передатною ланкою, через яке поширювалися на сусідні землі етнічні і культурні впливи. Носили також «дукачі» - великі срібні чи й золоті монети - дукати, які прикріплювали на спеціальну тасьму чи разок коралів. Іноді таких монет було кілька [17].

Жіноче українське взуття, типове як для Слобожанщини, так і для Полтавщини,- кольорові чоботи - чорнобривці, пізніше - високі шнуровані черевички. Бідніші носили шкіряні черевики - коти. В свята, навіть літом, носили чоботи, їх шили з сап'яну (сап'янці). Червоні чоботи носили дівчата і це стало постійним епітетом: «дівчата в червоних чоботятах». Росіянки взимку носили лапті з суконними чи полотняними онучами, плетені шкарпетки, панчохи з черевиками, то влітку могли ходити босоніж. Йдучи в поле, щоб стерня не поколола ноги, змащували їх дьогтем [13,с.35].

Гордістю кожної дівчини було її волосся - «коса - дівоча краса». На свята його заплітали у 2 чи 1-ну косу і прикрашали кісниками - різнокольоровими стрічками. Дівчата «на порі» заручені носили віночки з живих чи паперових квітів. На свята обжинків - закінчення збору злакових - одягали віночок з жита чи пшениці [13,с.43].

Головні убори жінок Слобожанщини: у XVIIXVIII ст. - рушниковоподібні «намітки», які завивали голову жінки, залишивши вільним лише обличчя, а з ХІХ ст. - полотняні, шовкові та парчеві очіпки різноманітної форми, а також капори. У XIX ст. пов'язували вузеньку й довгу білу хустку - нахраму. Особливо ж були поширені різноманітні барвисті хустки та підшальники з торочками чи бахромою [13,с.44].

2.2.3 Традиційне чоловіче вбрання Слобожанщини

Чоловічий одяг в обох народів був скромніший: літній складався з сорочки, штанів, пояса. Майже до кінця XIX ст. на Слобожанщині чоловіки носили широкі полотняні штани до очкура. Пізніші штани з фабричної тканини здебільшого зберігали традиційний крій. Чоловічим нагрудним одягом були жилетки прямого крою, верхнім - свити з фарбованого та сірого доморобного сукна до трьох - п'яти вусів, з відрізною спинкою і рясними зборами по лінії талії. Носили також катанки, оздоблені червоним або білим шнуром, піддьовки, широкі халати з густими зборами та плисовим коміром. Усі вони шилися з нанки, сукна, черкасину, казинету та інших фабричних тканин. Поширені були й довгі, відрізні в талії чинарки, а також значно коротші чинарочки. На сході Слобожанщини носили подібні до чинарок зипуни; іноді їх називали чуйками. У XX ст. на Харківщині з'являється дежурка прямого крою, що нагадує сучасне пальто. У негоду чоловіче населення Слобожанщини одягало кобеняк - свиту з капюшоном з нефарбованого сірого сукна, подібний до аналогічного одягу інших областей України (киреї, свити з відлогою).

Взимку носили розшиті кожухи. Найбільшим попитом користувалися богодухівські вишиті кожухи. Верхній одяг Слобожанщини визначається багатством оздоблення, що виконувалося техніками вишивки та аплікації. Особливо пишно прикрашалися охтирські та богодухівські кожухи, розшиті барвистим гарусом на полах, спині та комірі: до п'ят - «тулубчасті», і коротші - кожушанки.

Головні убори були різноманітними, залежно від сезону, місцевих традицій тощо їх робили із різних матеріалів та багатьох форм. Головні убори слобожан та полтавчан - малахаї з суконним верхом, навушниками та потиличником. На сході Харківщини носили так звані пиріжкові шапки. Були поширені й високі каракулеві шапки. Влітку носили картузи або традиційні брилі.

Для найбільш поширених чоловічих зачісок українських селян XIX ст. характерне досить високе підрізання волосся навколо всієї голови. Верхнє волосся біля маківки прикривало підголені місця. Зачіска «під макітру» або «в кружок» - спосіб підстригання, відомий з XVII ст., коли за краєм накладеної на голову макітри рівно підрізали волосся довкола голови. Ця стрижка збереглася на Поділлі до початку XX ст. їй передувала традиція голити всю голову, залишаючи на маківці довгого чуба (оселедця), який закручували за вухо. Ця традиція побутувала переважно серед запорізького козацтва.

Чоловічим взуттям слугували виворітні чоботи, підошва яких пришивалася або густо (просом), або рідко (вівсом), взимку - валянки. Пізніше парубки починають носити чоботи з високими вистроченими халявами, а чоловіки - чоботи з низькими халявами (чирики) [18,с.34].

Традиції старовинного слобожанського одягу надихають нині як модельєрів,так і сучасних красунь-рукодільниць. Колись одяг був своєрідною візиткою регіону походження людини, а тепер - свідчить про її витончений смак та вишукані уподобання.

2.3 Музична культура Слобожанщини останньої третини XIX- початку XXстоліття

2.3.1 Формування творчих тенденцій музично-театральної культури

Процес становлення та розвитку музично-театральної культури на Слобожанщині у зазначений період відбувався в енергетично потужній атмосфері, котра була зумовлена поширенням та розгортанням національно визвольного руху. Вагому роль у процесі національного відродження відіграли культурно-мистецька еліта Слобожанщини та громадські організації «Просвіти». З розгортанням національно-визвольного руху на Слобожанщині тісно пов'язане формування творчих тенденцій музично-театральної культури.

Плідна праця почесних членів «Просвіти» Х. Алчевської, Д. Багалія, В. Винниченка, Б. Грінченка, Н. Григорієва, Д. Дорошенка, С. Русової, В. Прокоповича, І. Огієнка, М. Сумцова, та ін., провідних діячів культури і мистецтв І. Слатіна, Г. Хоткевича, В. Комаренко, П. Кравцова, Н. Куплеваського, О. Літінського, М. Тихонова та багатьох інших представників національної еліти у сферах громадського, суспільно-політичного та культурно-освітнього життя носила конструктивний характер та виступала провідним чинником, що істотно вплинув на процес розбудови національної культури [19: 253].



2.3.2 Професіоналізація музично-театральної культури

Інтенсивний процес становлення фахової музичної освіти на Слобожанщині пов'язаний з відкриттям 8 вересня 1883 р. Харківського музичного училища під керівництвом блискучого піаніста, диригента Іллі Ілліча Слатіна. Першочерговим завданням функціонування цього навчального закладу була підготовка кваліфікованих кадрів для майбутньої консерваторії. Для досягнення цієї мети дирекцією на роботу були запрошені талановиті музиканти-педагоги, випускники Петербурзької, Варшавської, Лейпцизької і Празької консерваторій, зокрема Ф. Бугамеллі, К. Брінкбок, С. Глазер, Г. Гек, Р. Геніка, С. Мотте, Ф. Кучера, А. Юр'ян та Ю. Юр'ян [20; 5]. Прагнучи підтримати діяльність новоутвореного навчального закладу, з благодійницькими концертами у Харкові виступили А. Рубінштейн та М. Рубіншейн, які також відвідали учнівські концерти та публічні іспити вихованців закладу [20; 4].

Діяльність Харківського музичного училища сприяла налагодженню й активізації концертного життя регіону, що відобразилось у музичному виконавстві: відбувся перехід від аматорського до професійного. Завдяки цілеспрямованій діяльності Харківського відділення ІРМТ особливого поширення набули такі види і форми концертної діяльності, як благодійницькі концерти, симфонічні зібрання, історичні цикли, авторські концерти, ювілейні вечори, учнівські змагання, постійними учасниками яких були викладачі та студенти музичного училища. Ці заходи надавали можливість широкій публіці ознайомитися з кращими зразками російської, української та західноєвропейської музичної спадщини у професійному виконанні. Значним досягненням І. Слатіна було створення власного симфонічного оркестру у складі викладачів та учнів закладу. За свідченням тогочасної періодичної преси, газет «Южный край», «Харьковские губернские ведомости», симфонічні зібрання проводились у залах Дворянського зібрання, музичного училища та відзначалися, передусім, музично-просвітницьким характером. Місцеву громаду ознайомлювали із симфонічною творчістю українських, російських та європейських авторів. Перед концертами всі бажаючі мали можливість отримати анотації про творчість композиторів. Успіх цих заходів був великий. Газета «Южный край» від 18 листопада 1892 р. Зазначала з цього приводу наступне: «Симфонічні концерти місцевого відділення ІРМТ збудили до такої міри інтерес у харків'ян, що в залі бракує місць для всіх бажаючих відвідати концерти» [21].

Професіоналізації музично-театральної культури Слобожанщини сприяли концерти провідних музикантів, які відбулись за ініціативою дирекції Харківського відділення ІРМТ. Протягом цього часу у місті виступили видатні вітчизняні та європейські артисти: співаки - Т. Руффо, М. Баттистіні, Ф. Шаляпін, скрипалі Г. Венявський, П. Сарасате, С. Лазерсон, Ф. Крейслер, піаністи К. Ігумнов, Ю. Ісерліс, П. Кон та ін. [22; 78].

2.3.3 Національно-культурне піднесення Слобожанщини

На початку ХХ ст. відображенням могутнього національного піднесення на Слобожанщині стало заснування у Харкові художньо-освітніх, просвітницьких організацій, театральних товариств. Однією з таких організацій стала художньо-освітня «Спілка мистецтв», що об'єднала понад 200 видатних діячів культури і мистецтва. Головною метою її діяльності була популяризація національної культурної спадщини, поширення культурно-мистецьких зв'язків та залучення до мистецтва найширших верств населення. Для реалізації цього при спілці, що знаходилась на центральній вулиці міста (Сумській, 14), були відкриті майстерні драми, живопису, скульптури, музики, співу і танцю [23; 33]. Також «Спілка мистецтв» розгорнула свою діяльність у концертнопросвітницькому напрямі, організовуючи заходи, що сприяли урізноманітненню видів і форм музично-театральної культури Слобожанщини та надавали можливість харків'янам із класичною та сучасною музичною спадщиною у професійному виконанні.

Для місцевої громади почали систематично проводитись «Музичні суботи». За сприянням діячів «Спілки мистецтв» систематично проводились концерти у приміщенні Художнього училища та залі громадської бібліотеки. Особливою популярністю у харківської громади користувалися вечори української класичної музики.

Значний вплив на поширення оперного мистецтва серед широких верств громадськості мала діяльність постійного російського оперного театру, розташованого у будинку Комерційного клубу. З 1910 р. оперні вистави ставилися новоутвореним театром «Колоссеум». Цьому значною мірою сприяла діяльність Харківського музичного училища, яке готувало для театру професійні кадри - співаків, диригентів та інструменталістів.

Упродовж першого десятиліття ХХ ст. на сценах оперного театру, у складі різних харківських оперних труп зросла плеяда українських талановитих артистів. Професіоналізації музично-театральної культури Слобожанщини протягом зазначеного періоду сприяли бенефіси та концерти видатних оперних співаків того часу: М. Баттістіні, Т. Руффо М. Гальвані, Е. Джіральдоні, Е. Мравіної, Л. Собінова, А. Форстрем та ін. [24; 29].

Разом із оперними трупами у Харкові виступали українські музично-драматичні трупи, діяльність яких мали виразну художньо-просвітницьку спрямованість. Істотну роль у пропагуванні національного театрального мистецтва серед широких верств населення відіграв театральний колектив під керівництвом видатного діяча української культури Г. Хоткевича. Принципом його режисерських пошуків був обраний психологічний реалізм, який панував на українській театральній сцені. До репертуарної скарбниці цього колективу увійшли твори М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого та М. Старицького. Г. Хоткевич писав: «Гурток розрісся до 150 душ. Отже, в масових сценах я міг випускати стільки, скільки не мав спроможності зробити не тільки кожен з мандруючих театрів, а навіть російські постійні. Нас любила робоча публіка і ходила охоче» [25; 519].

Отже, багатоаспектна, самовіддана, плідна діяльність провідних музичних і театральних діячів сприяла поширенню та поглибленню культурно-мистецьких зв'язків і відіграла важливу роль у професіоналізації музично-театральної культури Слобожанщини, заклавши міцний фундамент для її подальшого розвитку.



Висновки

Отже, розглянувши деякі елементи з народної культури слобожан, можна сказати, що переселенці цілком перенесли у Слобожанщину свій національний український побут і виявили його у всіх сторінках свого національного життя, підтримували його й почали жити таким побутом в Слобожанщині, яким жили в інших куточках української землі. Але також в цей час було запроваджено багато нових звичаїв та традицій, що були характерними лише для Слобожанщини.

На мій погляд, викладений матеріал дає деяке поняття про побут і традиції слобожан за XVII-XIX століття.

За весь період від початку заселення слобідської землі аж до XIX століття мало що змінилося в побуті українців, зберіглося багато звичаїв та обрядів, що становлять основу неповторності української національної культури.



Список використанихь джерел

1. Багалей, Д. История города Харькова за 250 лет [Текст]. Т.1 / Д. Багалей, Д. Миллер. Xарків, 2005.

2. Материалы по колонизации Слобожанщины [Текст]. СПб., 1876.

3. Посохова, Л. Харківський колегіум [Текст] / Л. Посохова. Харків, 1998

4. Багалій, Д. Історія Слобідської України [Текст] / Д. Багалій. Харків, 2003

5. Срезневский, В. Климовский-Климов - казак стихотворец и его оочинения [Текст] / В. Срезневский - Харьков, 2005

6. Сковорода, Г. Собрание сочинений в 3-х томах [Текст] / Г. Сковорода. Харьков, 2002.

7. Катрунова, Н. Жизнь, прерванная на взлете: [О харьк. композиторе Н.Коляде] / Н Картунова// Событие. 2001. № 42.

8. Сумцов, М. Слобiдсько-укранськi iсторичнi пiснi [Текст] / М. Сумцов. К., 2004.

9. Исторические песни малорусского народа с объяснениями Антоновича и Драгоманова.170 Харьков, 1916 [Текст]. Т. 1 - 3

10. Роммель, К. Спогади про моє життя та мій час [Текст] / К. Роммель. Харків, 2001.

11. Харьковский государственный университет им. А. М. Горького за 150 лет. 1805 - 1955 [Текст]. Харьков, 1955.

12. Лейбфрейд, А. Ю. Харьков: От крепости до столицы [Текст] / А. Лейбфрейд, Ю. Поляков.Харьков, 1998

13. Аристов, Н. О земле половецкой. Историко-географичесиий очерк [Текст] / Н.Аристов. М.,1877.

14. Старинная одежда и принадлежности домашнего быта слобожан [Текст]. Харьков, 2007.

15. Міклашевський, І. Заселення Слобідського краю [Текст] / І. Міклашевський. СПб, 1895.

16. Культура і побут населення України [Текст] / Під. ред. Б. Сушка. К., 2001

17. Історія православної церкви в Україні [Текст]. К., 1997.

18. Сумцов, М. Слобожане: історико-етнографічна розвідка [Текст] / М. Сумцов. Харків, 1918.

19. Малюта О. «Просвіти» і Українська Державність (друга половина ХІХ - перша половина ХХ ст.): до 140-річчя товариства «Просвіта»: монографія / О. Малюта.К.: Просвіта, 2008. 840

20. Кравець В. Сторінки історії музичної освіти у Харкові: До 120-річчя Харківського музичного училища (хронограф історії ХМУ; з історії теоретичного відділу; С. С. Богатирьов творчий портрет; фотодокументи) / В. Кравець.Х., 2003. 38 с.

21. Сокальский В. Музыкальные заметки / В. Сокальский // Южный край. 1892. 18 ноября.

22. Ярмиш О. Історія міста Харкова ХХ століття: монографія / О. Ярмиш. Х.: Фоліо: Золоті сторінки, 2004. 686 с.

23. Ян І. Трансформаційні процеси у музичному мистецтві Харкова кінця ХІХ - першої пол. 20-х рр. ХХ ст. / І. Ян // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: наук. записки РДГУ: у 2-х т. Вип. 16. Т. 1. Рівне: РДГУ, 2010. С. 31-36.

24. Милославський К. Харківський державний академічний театр опери та балету ім. М. В. Лисенка / К. Милославський,.П. Івановський, П. Штоль.К., 1965. С. 28-29.

25. Хоткевич Г. Твори: В 2 т. / Г. Хоткевич // упорядк., підгот. текстів та приміт. Ф. Погребенника. Т. 2. К.: Дніпро, 1966. 603 с.

Размещено на Allbest.ru

...