Замки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Замки України

ЗМІСТ

Вступ

1.Головні функції замків

2.Найвідоміших замки України

3.Найвідоміші фортеці України

4.Замки, фортеці та палаци, які не відомі широкому колу туристів

Список використаної літератури

культурна спадщина замок фортеця

У багатій історико-архітектурній спадщині України визначне місце належить пам'яткам оборонної архітектури - фортецям, замкам, оборонним храмам, міським укріпленням. Упродовж багатьох століть роль оборонних споруд була провідною в системі міст і містечок. Без перебільшення можна сказати, що від рівня організації оборони залежала доля будівництва, зводили як для захисту від ворожих нападів, так і для оборони великих феодалів та магнатів від народного гніву і частих взаємних нападів феодалів-сусідів. Потреба в обороні краю з кожною наступною епохою видозмінювала архітектурну монументальність оборонних споруд краю. Завдяки цьому на місці давніх дерев'яно-земляних укріплень давньослов'янських градів з'являються кам'яні укріплення княжих резиденцій і палаців, а згодом - укріплені династичні замки і садиби господарів краю.

У період пізнього середньовіччя оборонну роль в Україні відігравали не лише замки і фортеці, а й численні церкви та монастирі. З часів Київської держави і Галицько-Волинського князівства оборонні споруди у первісному стані не збереглися, адже вони були переважно дерев'яні. У XIII ст. на заміну дереву як основному будівельному матеріалу прийшов камінь та обпалена цегла. Перші цегляні замки були збудовані на галицьких і волинських землях. У цей час багато монастирів також було огороджено цегляними стінами. Спорудження замків, фортець з дерева продовжувалося до XVI ст. Замки і монастирі - це найбільші за розмірами історичні споруди в забудові населених пунктів. Завдяки своїм масштабам вони досі виступають композиційними центрами багатьох історичних міст і сіл України (Києва, Переяслава, Чигирина, Полтави, Путивля, Чернігова, Глухова, Батурина, Охтирки, Новгорода-Сіверського, Львова, Кам'янця-Подільського, Білгорода Дністровського, Жовкви, Дрогобича, Белза, Судака та ін.). Деякі з наших міст - Київ, Львів, Володимир-Волинський, Луцьк, Путивль, Новгород-Сіверський, Білгород-Дністровський - мали надзвичайно розвинену й складну систему укріплень, що формувалися понад пів тисячоліття. Головні траспортні торговельні шляхи проходили через більшість укріплених міст та містечок. Торговельні зв'язки міст різних реґіонів України, завдяки укріпленим територіям, сприяли не лише розвиткові внутрішнього ринку, але й міжнародній торгівлі. Найбільша кількість замків, фортець та оборонних монастирів збереглася до нашого часу на заході України.

Здавна замки мали дві головні функції

· захисну (оборонну)

· житлову (згодом -- представницьку, репрезентативну).

На ранньому етапі замкового будівництва переважала захисна (оборонна) функція. До цього типу в Українських землях належать

· Аккерманська (Білгород-Дністровська) фортеця

· Кам'янець-Подільська фортеця

· Невицький замок

· Генуезька фортеця в місті Судак

· Олеський замок

· Барський замок тощо.

Проміжні позиції займають фортечні споруди, де захисні і житлові (представницькі) функції зрівнялися. Цей процес набув поширення із XVII століття. Тісний зв'язок обох функцій являють фортечні споруди з палацами на подвір'ї, це

· Бережанський замок

· Бродівський замок

· Збаразький замок

· Золочівський замок.

Виникають окремі зразки, коли фортечні споруди використовують як підмурки для розкішного палацу з садом бароко (Підгорецький замок -- палац, збережений, Вишнівецький замок-палац з садом бароко, де сад і бастіони зникли, а палац значно перебудований).

Вже в XVII столітті виник замок, де житлові і представницькі функції переважали над захисними (Жовківський замок, резиденція короля Яна ІІІ Собеського, палац із садом бароко). В 18 столітті ця функція переважає у зв'язку із суттєвими змінами ведення війни й зменшенням оборонної функції замків. Виникають розкішні палацові споруди, на які лише переноситься назва «замок» через їх розташування на пагорбі з ровом, використанням башт, під'їздного мосту тощо. Найкращими зразками таких замків ЧVЙЙЙ століття в Україні є Корецький замок (суцільна руїна, потребує збереження і відновлення) і палац Санґушків у м. Ізяслав (руїни).

З-поміж названих замків-палаців особливою атракційністю вирізняються Олеський, Підгорецький та Золочівський замки, які формують ЇЗолоту підкову Львівщини.

Олеський замок (Львівська область) стоїть на стрімкому пагорбі, що здіймається над довколишньою місцевістю - Бродівською рівниною. Перша історична згадка про замок датується 1327 роком. За однією із версій, його збудував хтось із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича - чи то Андрій, чи то Лев. За тривалу історію свого існування він виконував різні функції - був і палацом, і резиденцією королів, і військовими складами. А ще частіше він слугував фортецею, мури якої захищали місцеве населення від ворогів. У різні роки замок належав литовському королю Любарту, руському магнату Івану Даниловичу, польським королям Казимиру ІІІ, Яну Собеському. Через землетрус і намагання місцевого населення знайти скарби, на кінець ХІХ ст. замок фактично перетворився на руїни. У 1970 р. за ініціативи Б. Возницького у замку розпочалися реставраційні роботи, які дали можливість створити у ньому музей-заповідник - відділ Львівської галереї мистецтв, який діє і нині. Експозиція замку представляє вітчизняне мистецтво XVІ-XVІІІ ст. Тут зібрано ікони, безцінні твори живопису, скульптури, ужиткового мистецтва (зокрема, меблі та гобелени). Особливу вартість має колекція скульптури XVI-XVIII ст., українського портрету XVІ-XІХ ст. У комплекс, окрім замку, входить колишній монастир капуцинів із костелом св. Йосипа (1739 р.).

Підгорецький замок (Львівська область) належить до пам'яток архітектури епохи Ренесансу (рис. 11.6). Він розміщується у селі Підгірці Бродівського району на краю рівнинного плато на висоті 399 м. Замок було збудовано у 1635-1640 рр. за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Підгорецький замок є одним із найкращих у Європі зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями. Замок має форму квадрата, кожна із сторін якого сягає близько 100 м. На кожному із кутів замку побудовані п'ятикутні бастіони, вістря яких увінчують витесані з каменю сторожові вежі. Упродовж багатьох років свого існування замок неодноразово зазнавав руйнації та пограбування. Від 1949 р. і до часу здобуття Україною незалежності у ньому розміщувався санаторій для хворих на туберкульоз. Лише після 1997 р., за ініціативи громадськості, активної участі Б. Возницького, замок було передано Львівській галереї мистецтв. Тепер у замку тривають реставраційні роботи, після завершення яких у ньому буде створено музей інтер'єрів.

Золочівський замок (Львівська область) є третім подібним об'єктом туристичного маршруту ЇЗолота підкова Львівщини. Його було зведено у 30-х роках ХVІІ ст. на кошти Якуба Собєського. Від самого початку замок створювався як неоголландський тип оборонних споруд (palazzo in fortezzo?), тобто одночасно поєднував у собі функції оборони та житла. За роки свого існування у замку розміщувалися королівська резиденція, панська садиба, тюрма НКВС, навчальний заклад. У дворі замку розміщуються два палаци - Великий та Китайський В останні роки завдяки реставраційним роботам обидва палаци відкриті для огляду. В експозиційних залах Великого палацу представлено історію замку, відділ інтер'єрів, живопису (усього понад 550 експонатів, у т.ч. 122 одиниці живопису, зокрема, роботи Рембранта, А. ван Дейка, П. Рубенса), у Китайському палаці від 2004 р. відкрито музей Східних культур (250 творів живопису, графіки, скульптури, археологічні експонати, які представляють мистецтво Єгипту, Китаю, Японії, Персії).

Бердичівський замок заснований наприкінці XVI століття Янушем Тишкевичем. 1630 року власник подарував його Ордену Босих Кармелітів (ті мали заборону на право носити шкіряне взуття, звідси «босі»). Замок перетворився на оборонну споруду, із військовим гарнізоном і кількома гарматами. У червні-липні 1648 р. вояки Максима Кривоноса захопили місто, зруйнувавши замок і монастир. За Андрусівським перемир'ям 1667 року Бердичів відійшов до складу Польщі. Права на замок заявили нащадки Тишкевича і кармеліти. Останні здобули перемогу 1717 року. Вони й відбудували у стилі бароко замок і величний храм, який був найбільшим орденським храмом на теренах України. За комуністів, 1925 року, у відібраному в Церкви монастирі влаштували історичний музей. Рівень збереження будівель за їхнього «музейного» буття можна зрозуміти з того, що вже 1928 року колишній монастир був проголошений Державним історико-культурним заповідником, аби запобігти повному знищенню цієї пам'ятки архітектури. Втім, монастирський храм тоді ще залишали віруючим. Відібрали його 1930 року, приєднавши до заповідника. Там було архівне управління, студентський гуртожиток, а в нижньому храмі -- кінозал. Під час ІІ Світової війни фортеця й

монастир були майже повністю зруйновані. Храм був знищений на 40%, усі музейні експонати розграбовані, реставрувати там уже не було чого. Питання про відновлення храму почали порушувати з 1958 року. 1970 року почалися клопотання про відновлення історико-архітектурного пам'ятника за поданням Укрреставрації. Однак справи повернули на добре тільки 1991 року, коли монастир і храм було повернено католицькій спільноті Бердичева. Кармеліти відновили поруйновані споруди. Тепер там діє санктуарій Матері Божої Бержичівської, який 27 жовтня 2011 року проголосили Всеукраїнським санктуарієм. Чудотворна ікона Матері Божої Бердичівської загинула в роки ІІ Світової, однак у Польщі намалювали її копію, яка була урочисто освячена, інтронізована, а потім коронована.

Дубенський замок почали будувати ще у Х ст, але через постійні війни він часто перебудовувася і декілька разів повністю був зруйнований. Офіційною датою спорудження Дубенського замку вважається 1492 рік. На початку XVII ст. каштелян краківський князь Януш Острозький реставрував замок у стилі пізнього ренесансу. Тоді ж було добудовано два бастіони зі сторожовими вежами. Між старим городищем і новим замком пролягав глибокий рів, який за потреби легко заповнювався водами Ікви. Під замком було прокладено широкі кам'яні підземні ходи-тайники, куди під час ворожих нападів ховалися місцеві жителі зі своїм майном. У XVI ст. замок мав на озброєнні 73 гармати. Арсенал постійно поповнювався за рахунок власної ливарної майстерні. За всю історію існування замок наче був свідком розвитку вогнепальні зброї: від мушкетів, кремінних рушниць, фальконетів, гаківниць, стародавніх гармат аж до сучасних гвинтівок, автоматів, кулеметів, пістолетів тощо. Замок, як родовий маєток князів Острозьких, переходив через шлюби від однієї князівської династії до іншої, а загалом був приватною власністю князів Острозьких, Заславських, Сангушків, Любомирських. І лише наприкінці XIX ст. замок був проданий військовому відомству, й відтоді тут почергово розташовувалися армійські частини: російського царя Миколи II, австрійського цісаря, петлюрівців, поляків, червоноармійців, гітлерівців, радянських військ. На території замку розташовані два палаци: з південного боку -- палац князів Острозьких, а навпроти нього, з північного боку -- палац князів Любомирських. У палацах свого часу зберігалися цінні архіви та коштовності князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків і навіть Конєцпольських. Нині більша частина замку перебуває у доглянутому стані, продовжується його реставрація. У замку діє музей, організовуються різноманітні виставки.

Жовківський замок побудували на замовлення засновника Жовкви, польського військового і головнокомандувача Станіслава Жолкевського в 1594-1606 роках як оборонну споруду у стилі ренесансу. Замок витримував облоги, хоча кілька разів його здобували козаки. Замок побудований з цегли і каменю. Чотирикутний у плані із вежами на кутах, оточений ровом із водою не тільки зовні, а й з боку міста, замок був добре захищений від ворожих нападів. За переказами, навколо замку знаходився сад дружини Жолкевського. Сад був неймовірної краси, але до нашого часу він не зберігся. 1606 року за замком Жолкевський створив звіринець, де розводили зубрів, оленів, сарн та інших тварин. Але проіснував звіринець тільки до кінця XVII століття. Він дав назву одній із міських брам -- «Звіринецька». Південно-західний замковий корпус (палац) -- репрезентативний, двоярусний із підвалами. У плануванні цього корпусу використано дворядну систему анфілад. Тут розміщувались приватні покої власника, скарбниця, кабінети та парадні зали для офіційних прийомів. До них, на другий поверх, вели парадні сходи. Також до покоїв власника прилягала каплиця, зведена 1640 року. У кінці XVII століття замок стає резиденцією Яна ІІІ Собеського, що зумовило оновлення оздоблень та збагачення будівлі. Шатрові дахи башт, які були покриті дахівкою, замінили на банеподібні, покриті позолоченою мідною бляхою. У замку збільшили габарити більшості вікон, на які встановили нові білокам'яні різьблені обрамлення. У південно-західному корпусі змінили форму шпилів, а над боковими корпусами добудували по одному ярусу. Трофеї, привезені з походів, поповнили мистецьку колекцію, бібліотеку, зібрання зброї. Саме у цьому замку Ян ІІІ Собеський отримував привітання з нагоди перемоги над турками під Віднем. Під час Північної війни, у грудні 1706 -- квітні 1707 року у Жовківському замку розмістив свою резиденцію Петро І. Вважається, що саме тут розроблявся історичний Жовківський план перемоги над шведами. Також замок відвідував український гетьман Іван Мазепа. У 1741-1742 роках, за дорученням нового власника твердині, італійський архітектор Антоніо Кастеллі розширив палац: продовжив двоярусну галерею з обох боків, перебудував центральний вхід та облаштував величні зовнішні сходи з восьмиколонним портиком іонічного ордеру, що завершувався багато декорованим фронтоном. Портик і сходи архітектор прикрасив скульптурами литовських та коронних гетьманів. Сучасного вигляду замок набув внаслідок багатьох перебудов та недбалого ставлення протягом XIX--XX століть: «бракує» колон, арок, вишуканих скульптур, рову, що доходив у ширині до 17 метрів, та й сам замок просів у землю на 6_7 метрів. Нині його реконструюють, проте для огляду відкрито лише внутрішнє подвір'я та музей. Цікаво, що ще на початку XXI століття у замку мешкали люди -- у так званій картирі «7А». Зараз замок перебуває у тяжкому стані й потребує ґрунтовної реставрації. Частково відновлений лише головний вхід («фронтальне крило замку»). На території та у приміщеннях діють музей «Жовківський замок», адвокатська контора, осередки кількох політичних партій та нещодавно створений Туристичний інформаційний центр. У музеї «Жовківський замок», що підпорядковується Львівській галереї мистецтв, декілька залів віддано під стаціонарну експозицію, яка розповідає про історію міста й самого замку. Основна частина експозиції -- давні малюнки, гравюри та фотографії, проте експонуються й зброя, предмети побуту, скульптури. Ще два зали музею експонують змінні виставки.

Збаразький замок звів 1393 року князь Дмитро-Корибут на Княжій горі в нинішньому приміському селі Старий Збараж. Але історія руйнувань і перебудов у цього замку дуже довга через постійні війни, зміну власників тощо. Замок мав одну з найміцніших фортець. Так, улітку 1649 року коронне військо, укріпившись у таборі біля замку, витримало тривалу облогу козацько-селянського війська під проводом Б. Хмельницького і його союзників-татар. Замок квадратний у плані, оточений зусібіч болотами. Укріплення замку, які відображали найновіші досягнення європейського фортифікаційного мистецтва, складалися з казематових валів з ескарпами, чотирьох бастіонів і рову, який оточував весь замок. На території також є палац -- двоповерховий, кам'яний, потинькований, із характерними для ренесансу спрощеними формами. Головний вхід до будівлі підкреслений балконом на кам'яних консолях. Наріжні кути споруди прикрашені рустом. В'їзна вежа розташована на одній осі з парадним входом до палацу. П'ятигранні бастіони збереглися частково -- на висоту куртини. В кожному з них були тунелі, що сполучали їх із казематами й замковим подвір'ям. У повоєнний період у замку містилися карцери НКВС, де знищено десятки людей, чиї тіла скидали в криницю на подвір'ї замку та заливали бетоном. У середині XIX ст. тут працював цукровий завод під керівництвом генерала Бема. За часів нової незалежності України, з 1994 року в палаці Збаразького замку розмістився краєзнавчий музей.

Замок Любарта, або Луцький замок, -- верхній замок Луцька. Головний об'єкт історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», культурний осередок та найстаріша споруда Луцька. Будівництво Верхнього замку розпочалося у 1350-ті роки і було переважно завершене у 1430_ті, хоча деякі елементи (наприклад, висота веж) ще змінювалися протягом наступних століть.

Окольний замок почали реконструювати у цеглі з 1502 року. Від часу побудови замки були резиденцією Великого князя, а після Люблінської унії -- резиденцією королівської влади, де були зосереджені політичні, адміністративні, судові, оборонні, релігійні функції центру Волинського воєводства. 1429 року в князівському палаці, що знаходився у Верхньому замку, тривав з'їзд європейських монархів, який мав на меті розв'язати політичні й економічні проблеми центрально-східної Європи та вирішити питання коронації Вітовта. Замки не раз зазнавали нападу. Так, 1431 року під час «Луцької війни» замки витримали облогу військ політичних противників великого литовського князя Свидригайла. 1595 року замок узяли військові загони Северина Наливайка. На території замків знаходилися обидві кафедри -- латинська Пресвятої Трійці та православна Йоана Богослова. У них відбувалися, окрім того, зібрання та сейми волинської шляхти обох віросповідань. Упродовж ХХ століття Верхній замок і залишки Окольника були реставровані, й на сьогодні вони відкриті для відвідування. До речі, 2011 року за підсумками акції «Сім чудес України» Верхній замок посів перше місце. Протягом історії замку люди не втримувалися, щоб не залишити якийсь напис на зовнішній стіні Верхнього замку. Фактично, усі стіни між вежами укриті написами; зазвичай це імена людей та дати. Найстаріший знайдений напис датується 1444_м роком (або 1602, 1616). Він зроблений на тій ділянці стіни, яка на той момент уже була збудована. Написам притаманна розмаїтість шрифтів, способів видряпування, каліграфії, ономастики, датувань. Привертають увагу написи відомих людей. Так, напис «A. N. KORZENIOWSKI R. P. 1799» належить тому Коженьовському, який протягом довгого часу працював над архівами замку, складеними за останні 300 років до його роботи. Під Владичою вежею у стіні міститься цеглинка, на якій колись написала сестра Лесі Українки Ольга: «1891 Ольга КОСАЧ». На другому поверсі Воротньої вежі розташована виставка «Плитниця», де експонуються старовинні будівельні матеріали, знайдені під час археологічних досліджень. Тут цегла, плитка, кахлі, черепиця. Тут також розміщена експозиція «Замкова сторожа». На самій вершині вежі є оглядовий майданчик, з якого відкривається вид на старе місто та його пам'ятки. У Стировій вежі розмістився клуб історичної реконструкції; виставки для відвідувачів не проводяться. У Владичій вежі на нижньому ярусі розташовується виставка «В'язниця». Трохи вище -- «Замкова зброя», де подається до огляду замковий арсенал XV-XVII ст. Єдиний в Україні музей дзвонів розмістився на двох верхніх ярусах вежі. Тут зібрано чималу колекцію дзвонів із Волині та інших частин України, з Польщі, Австрії, Румунії, Росії. Найстаріший датується 1647 роком. Також є дзвони на дерев'яній дзвіниці, яка розташувалася на території замку. У підземеллі замку законсервовано залишки православної, а потім уніатської кафедри Йоана Богослова -- пам'ятки архітектури. У розкопах церкви зберігаються могили давніх князів, єпископів, багатих лучан. Також збереглася князівська гробниця зі скелетом з наконечником татарської стріли у черепі. За припущеннями, це поховання Ізяслава Інгваровича. Музей книги, який розмістився у колишній повітовій скарбниці будування початку XIX ст., має в колекції не тільки старі книги, а й реконструйовані старовинні друкарські верстати, один із них -- XV ст., та інше. Експонуються книги XVII-XX ст. Одразу при вході до замку праворуч відкрито фундаменти князівського палацу. Тут встановлено меморіальні дошки; одна з них, зокрема, повідомляє про з'їзд європейських монархів тут 1429 р. Далі за фундаментами розташована колишня канцелярія. Тепер це Луцький художній музей. До колекції картин входять роботи художників Іспанії, Італії, Росії, Польщі, Англії, Франції, Австрії, України, Німеччини, які охоплюють XVI-XX ст. Експозиція налічує понад 300 робіт. Крім того, музей зібрав кілька сотень полотен сучасних українських художників. У замку відбувається дуже багато різноманітних фестивалів, як історичного, етнографічного, так і музичного характерів.

Меджибізький замок- пам'ятка фортифікаційної архітектури XVI століття, виконана у стилі Ренесанс, що знаходиться у селищі Меджибіж. Фортеця внесена до Державного реєстру національного культурного надбання України. Меджибізький замок побудований на мисі, утвореному річками Південний Буг та Бужок, у ренесансному стилі. Через таку топографію у плані він має форму видовженого трикутника з могутніми стінами і кутовими вежами, які значно виступають за лінію стін. Такого типу архаїчних стрільниць, які має замок, залишилося в Україні небагато, бо з розвитком фортифікаційного мистецтва в другій половині XV століття структура стрільниць змінюється: вони мають ззовні, а часто і зсередини аркове перекриття. Ці архаїчні стрільниці містилися на мурах, що оточували кам'яниці XV століття. Одну з кам'яниць, схожу на триповерхову вежу, прибудовано із зовнішнього боку східного прясла (частини) фортечного муру, друга, яка слугувала за житло і була так само триповерхова, врізається в південне прясло. Поверхи як першої, так і другої кам'яниць були перекриті кам'яними склепіннями та складчастим дахом. Широкі вікна, двері завершувалися лучковими кам'яними арками. В кімнатах були коминки, один з них зберігся. Замкова церква розташована посеред двору. 1586 року вона була реконструйована й освячена як католицька каплиця. Будівля зазнала шерегу архітектурних змін, продиктованих як релігією, так і побажаннями власників. З внутрішнього боку до вежі примикає палац і кругла декоративна вежа з великими овальними отворами вікон третього ярусу і декорованим входом. Усі ці елементи композиції ще не відреставровані. 1650 року замок здобуває Богдан Хмельницький і знову займає його вже 1653 року. Так фортеця переходила з рук у руки протягом 30 років. 1848 року замок передано військовому відомству. Військовою частиною в ньому опікувалася особисто російська імператриця. На підтримання ансамблю тоді було витрачено значні кошти. Усі споруди перебудовано в поширеному в той час романтичному стилі, а їхнє архітектурне оздоблення дістало псевдоготичні форми. Досліджено й частково реставровано церкву, п'ятикутну вежу, східний, каретний, адміністративний корпуси. Дослідницькі та реставраційні роботи у фортеці тривають і нині. У пристінних корпусах замку розташовано музейні експозиції: історична, етнографічна, Музей пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі, а також виставкові зали. Від 2004 року в замку відбувається Всеукраїнський історичний фестиваль «Стародавній Меджибіж». У фестивальні дні замок переповнений туристами, лицарями, лучниками, принцесами та міфічними героями. Реконструктори історичних подій з усієї України приїздять сюди, щоби взяти участь у боях, стрілецьких турнірах, конкурсах костюмів та менестрелів (середньовічних співців і музикантів).

Замок Паланок побудований на горі вулканічного походження заввишки 68 м і займає площу 13 930 кв. м. Точна дата заснування замку невідома, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується. Протягом XІV-XVI століть замок побував у руках багатьох володарів, які його розбудовували та укріплювали. У цей час в оборонній системі замку було 14 веж, а у верхній частині -- великий палац. Фортеця мала потрійний захист, і в останньому (третьому) розташовувався замок. У замку були також глибокі підвали в скелях, куди могло сховатися населення. Внизу біля гори розкинулась Паланка, тобто містечко, оточене палями та ровом з водою, завглибшки до 12 стоп. Навколо рову розлягалося болото. На території замку було зроблено критий вибитий у скелі колодязь, який виходив до водяного рову. 1633 року Мукачівській замок придбав трансільванський князь Юрій І Ракоці з правом успадкування. Князі династії Ракоці перетворили замок на столицю свого князівства і володіли ним до 1711 року. 1649 року в замку побували посланці гетьмана Богдана Хмельницького, які вели переговори з Юрієм II Ракоці про спільні дії проти Польщі. Від 1685 по 1688 р. замок переживає одну з найбільших облог, яку здійснили війська австрійського імператора. Після захоплення замку австрійці його реконструювали, що зробило Паланок найсильнішою фортецею на сході Австрійської імперії. 1782 року тут відкривається політична в'язниця австрійської монархії, де протягом сотні з лишком літ перебувало понад 20 тисяч в'язнів. Нині в Мукачівському замку розміщено історичний музей.

Білгород-Дністровська, або Аккермамнська фортеця будувалася ще на залишках грецького міста Тіра, яке проіснувало лише до IV століття через постійні напади завойовників. Яких лиш часів не бачила ця фортеця: і Київську Русь! І правління Угорського королівства, і пізніше -- Галицько-Волинського князівства. Її власниками були то литовці, то молдавани, то татари, й навіть генуезців історія сюди вписала. Фортеця свого часу контролювала весь Дністровський лиман. Більше тижня її не могли здолати татари, а козакам і полякам вона так і не піддалася. Кажуть, що тут колись бував і сам римський поет Овідій, автор знаменитих «Метаморфоз» і «Науки про кохання». Основні елементи фортеці були закінчені до 1440_х років. У фортеці налічувалося 34 башти. Висота деяких із них сягала 20 метрів. Ззовні твердиню обнесли глибоким ровом, стіни якого виклали каменем. Будували фортецю з білого вапняку, розчином для якого служили яйця, товчений мармур, вугілля та кремній. Також до складу будівельних матеріалів входило просо, яке дозволяло підтримувати нормальний гідротермічний баланс у стінах. 1440 року було завершено будівництво сегменту, який не був ні муром фортеці, ні її баштою. Цей сегмент зберігся. Він виступає за мури фортеці й майже впритул підступає до лиману. В стіну цієї будівлі вмуровано 10 кам'яних ядер, які закладались у мур як своєрідний оберіг. Це так званий тетраксис -- фігура з 10 точок, які формують 9 правильних рівних трикутників. Дехто вважає цю фігуру магічною.

Її використовували у своїх обрядах друїди. Свого часу вона стала одним із символів масонської ложі. Це підтверджує думку багатьох істориків про те, що Білгород-Дністровську фортецю будували масони і незрозумілий сегмент було зведено спеціально для розміщення на ньому тетраксису. Існує й інше пояснення аккерманському тетраксису, значно прагматичніше. Фахівці кажуть, що це просто один із різновидів сонячного годинника-календаря. Основу фортечного комплексу становить Цитадель -- найбільш укріплена частина, збудована ще генуезцями. Раніше вона складалася з чотирьох великих башт, з'єднаних потужним муром. Башти ці мали власні назви: Придвірна (північно-східна), Комендантська (південно-східна), Темниця (південно-західна) та Скарбниця (північно-західна). Нині башта Скарбниця напівзруйнована, решта ж перебувають фактично у прекрасному стані. Площа двору цитаделі -- 300 квадратних метрів. Тут є багато приміщень та розгалужена мережа підземних ходів, майже не досліджених. Колись у цитаделі містився комендантський палац. Сьогодні ж фортеця -- один із найпопулярніших туристичних об'єктів півдня України. Тут проводять інсценовані вистави, пісенні фестивалі («Фортеця»), і фортеця продовжує служити знімальним майданчиком для різних фільмів.

Кам'янець-Подільська фортеця відома з XIV століття як частина оборонної системи міста Кам'янця, колишньої столиці Подільського князівства XIV-XV ст., Подільського воєводства XV-XVIII ст., а далі Подільської губернії (1793-1924 pp.). Є складовою частиною Національного історико-архітектурного заповідника «Кам'янець», що належить до «Семи чудес України». Острів, на якому знаходиться фортеця, оточений каньйоном. По каньйону протікає річка Смотрич, яка своєю течією утворює петлю. Кам'янецький замок з'єднується з містом вузенькою смужкою скелі, на якій збудовано Замковий міст. Замок має солідну будівельну історію. За підрахунками науковців, існує близько 15 будівельних періодів замку (приблизно від ХІ століття до початку ХІХ_го). Але якщо говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до теперішнього, то це середина XVI століття. Усі укріплення Кам'янця поділяються на дві категорії: замок і міські фортифікації. Сам замок складається з двох частин: старого замку з мурами та баштами і нового замку з земляними валами та ровами. Загальна площа обох замків -- близько 4,5 га. У замку було понад 10 башт, з яких зосталося лише чотири. Усі вони різнилися між собою за назвою, виглядом, призначенням і власником, серед яких були різні королі й римські єпископи. Одну з них («Гончарну») навіть будували за найновітнішим на той час досягненням західноєвропейського фортифікаційного мистецтва -- влаштування парапету зі зрізом. Башту було повністю відреставровано у 1960_х роках. На території замку були Покровська церква (заснована Коріатовичами), костел св. Станіслава, каплиця св. Михаіла (в Денній башті, 1575 р.), лютеранська каплиця. Місто мало три брами: Ляську (Польську) з Вітряними воротами, Руську та Замкову з Красними воротами зі сторони замку. Фортеця в усі часи була неприступною, серед десятків нападів її вдавалося завоювати лише кілька разів.

Хотинська фортеця -- це справжня перлина архітектури XIII-XVIII століть з багатовіковою та цікавою історією, яка бере свій початок ще від Хотинського форту, який було побудованого у X столітті князем Володимиром Святославичем. Вона є місцем де поєднуються християнська та мусульманська релігії

До сьогоднішніх днів на території Хотинської фортеці зберігся старовинний колодязь. Його глибина сягає цілих 62 метри, адже замок стоїть на високій скелі і щоб дістатись до води, варто було прокопати велику глибину. Воду з колодязя можна брати і нині, кажуть, що вона тут дуже смачна. На території замкового подвір'я знаходиться церква святої Єлени і Констянтина, яка заснована у ХІІІ ст. Найзнаменитіший бій - Хотинська війна, що відбулась у 1621 році. Вона стала символом козацької звитяги, адже турецька армада на той час вважалась найсильнішою в світі. Кажуть, свого часу в одній із споруд замкового комплексу були навіть знамениті турецькі бані з басейном. І що ще цікавіше - тут розміщався справжній турецький гарем, де за легендою, тримали 30 дівчат. Коли фортецю добудовували християни, на височенних стінах збереглись незвичайні символи. Вони добре помітні навіть сьогодні. Візерунки є різних видів - так звані вавілони (символи зодчої мудросі) та голгофи (символи святої гори). У 1890 році поблизу Хотинської фортеці несподівано знайшли скарб. Це були різні монети із Саксонії, Тюрінгії, Чехії, Угорщини та інших країн
На території фортеці було знято безліч фільмів - "Тарас Бульба", "Гадюка", "Захар Беркут", "Балада про доблесного лицаря Айвенго", "Три мушкетери", "Чорна стріла", "Стара фортеця", "Стріли Робін Гуда". Висота фортечних мурів - 45 метрів, товщина - до 5 метрів. Під фортецею - глибокий рів, тому її можна було взяти лише довготривалими облогами. Цікаво, що безпосередньо штурмом Хотинську фортецю ніхто ніколи не захоплював.

Зі східного боку височіє Східна вежа або вежа Смертників. З цієї вежі скидали додолу засуджених на смерть. Вижити після падіння з мурів заввишки 45 метрів не міг ніхто. Звідти вежа і отримала свою подвійну назву.

Є Україна, яку яскраво зображають у туристичних буклетах, а є таємна, невідана, про яку не згадують. Ось декілька прикладів невідомих широкому колу, але не менш цікавих для відвідання історичних об'єктів:

Садиба Реїв

Носить будинок на Івано-Франківщині таку назву через власників - графського роду Реїв, нащадків Потоцьких. Садиба за часи існування зазнавала декілька змін. Перша варіація була побудована у XVIII столітті та мала класичний стиль. Проте, вже у 1882 році садиба змінила облицювання на еклектичний. За часів радянської влади тут тримали свиней, а потім перетворили її на психіатричну лікарню. Вже за незалежної України тут розташувався жіночий монастир, а у 2006 році його передали у приватну власність.

Таврійська садиба

Стоїть вона котре століття у Запорізькій області. Є така легенда, що якось на ярмарку генерал Василь Попов зустрів циганку. Чорнява напророчила йому, що ніби він буде жити до тих пір, поки буде тривати будівництво замку. Так, проект змінювався декілька разів, а процес тривав 30 років. І як тільки садибу закінчили - генерал помер.

Старокостянтинівський замок

Резиденція князів Острозьких побудована на березі, де зливають дві річки - Случ та Ікопот. Історики зазначають, що споруда побудована на “чорному шляху”, адже саме це була одна з головних доріг для татар. Попри це, замок встояв і до наших днів. Свого часу головою так званою охорони споруди був козак-характерник Северин Наливайко. Також замок побачив і двох гетьманів - Богдана Хмельницького та Петра Дорошенка.

Кудринецький замок

Стіни та вежі замку височіють на горі “Стрілка”, що на Тернопільщині. За повір'ям власники сховали у підземеллях замку численні скарби. Підземний хід, що починався у п`ятигранній південній башті, зараз засипаний камінням і землею. Також є легенда про привида - дівчину яку турки замурували заживо в одній із стін.

Добромильський замок

Або як його ще називають замок Гербуртів. Близько 1450 року львівський ловчий Микола Гербурт побудував на Сліпій горі біля Добромиля дерев'яний замок. Проте, через сім років замок згорів під час нападу татар. У народі розповідають про цю подію. Коли вороги завоювали верх замку, молода княжна у весільній сукні вийшла на двір. Її появі були настільки здивовані, що бій зупинився. Далі вона гордо пройшла повз учасників бою та кинулася у колодязь. Кажуть, що її дух досі охороняє тутешні місця.

Невицький замок

Поблизу села Невицьке є справжній казковий замок-фортеця. Знаходиться він посеред лісу на високій горі. Цю споруду також називають Замком наречених, нібито фортеця була побудована для захисту молодих дівчат. Тут ховали паночок з благородних сімей до заміжжя. Біля підніжжя гори, де знаходиться замок, можна побачити стовп з вулканічного туфу - Невицький стовп. Існує легенда, що в часи язичництва до нього приходили поклонятися жінки, які хотіли мати дітей.

Бушанська фортеця

Неподалік від кордону України з Польщею розташувалося селище Буша, однією з головних пам'яток якого є старовинна фортеця. Місцеві розповідають, що якось під час облоги польські війська проникли на територію споруди. Тоді вдова козацького сотника Мар'яна підпалила порохові погреба та підірвала ворогів, разом із фортецею.

Червоногородський замок

Вперше дерев'яний замок був побудований ще у IX столітті поблизу села Ниркове, проте згодом був спалений. Другу пожежу споруда зазнала у XVI сторіччі. Тільки на початку наступного сторіччя тут звели мурований чотирикутний замок з вежами. Туристів приваблюють підземні ходи, які за словами місцевих виводять до печери “Поросячка”. Кажуть, що там колись жив монах, а зараз у ній можна побачити дух безголового лицара.

Палац Курисів

Цей палац Одещини з початку заснування контрастував з іншими стародавніми будівлями в Україні. Його мури зводилися з використанням ракушняку, який також слугував і декорацією для стін. За конструкцією у палацу відсутня симетрія. Також споруда розділена на дрібні складові, які відрізнялися кількістю поверхів.

Чорнокозинецький замок

Замок побудували у другій половині XIV століття біля річки Збруч. Споруда бачила різних власників, зокрема, родича прославленої Елізабет Баторі - Стефана Баторі. Замком головували литовські князі, поляки, католицькі єпископи, турки та російські прикордонники. Проте, лише Другій світовій війні вдалося сколихнути непорушність давньої фортеці.

Протягом останніх років проводиться інтенсивна робота над складанням каталога оборонних споруд України, які існували від найдавніших часів до кінця XVIII ст. Це давньоруські укріплені городи, пізніше (XIV-XVIII ст.) містафортеці, замки, оборонні монастирі, церкви, костели, синагоги, військові 152 укріплення (табори), сторожеві вежі, оборонні дзвіниці тощо. На території України взято на облік близько 5 тис. таких об'єктів . Замкові та монастирські комплекси України, що збереглися до наших днів, розташовані в реґіонах Волині, Галичини, Поділля, Карпат, Буковини, Лівобережжя, Придніпров'я та Криму. В силу історичних причин багато замків і монастирів XI-XVIII ст. краще збереглися у Західній Україні. Враховуючи темпи розвитку туристичних краєзнавчих комплексів, слід зазначити, що інвестування коштів у відновлення фортифікаційних споруд є невід'ємною складовою утримання історичної спадщини, що слугує залученню прямих потоків туристів. Але збереження пам'яток залежить не тільки від державних заходів, але й від рівня культури наших людей, часто байдужих до своєї історії. Необхідно припинити руйнування наших середньовічних замків, що є визначними пам'ятками європейської цивілізації, адже їх збереження може сприяти поверненню України до європейської спільноти, до якої вона завжди належала

Список використаних джерел

1. Возницький Б. Про замки України. - Київ, 2011. - 575 с.

2. Рутинський М.Й. Замковий туризм в Україні. Географія пам'яток фортифікаційного зодчества та перспективи їх туристичного відродження: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2013. - 432 с.

3. Петранівський В. Л. Туристчине краєзнавство: [навч. посіб. за ред. проф. Ф.Д. Заставного] / В. Л. Петранівський, М. Й. Рутинський. - К.: Знання, 2009. - 575 с.

Размещено на Allbest.ru