Звичай "завдатку" в українській ярмарковій культурі та повсякденному житті селян Полтавщини ХІХ - початку ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Звичай «завдатку» в українській ярмарковій культурі та повсякденному житті селян полтавщини ХІХ - початку ХХІ ст

А.Г. Кудінова

Анотація

Здійснено спробу наукового аналізу звичаю «завдатку», умов отримання та повернення грошового завдатку на українських ярмарках ХІХ - початку ХХ ст. Визначено вектори та особливості поширення звичаю «завдатку» із сфери ярмаркової торгівлі у різних галузях повсякденного життя українських селян Полтавщини у середині ХХ - на початку ХХІ ст.

Ключові слова: ярмарок, ярмаркова культура, повсякденне життя, звичай «завдатку», ярмаркова торгівля, трансформація.

Осуществлено очередную попытку научного анализа обычая «задатка», условий получения и возвращения задатка на украинских ярмарках Х1Х - начала ХХ вв. Определено векторы и особенности распространения обычая «задатка» из сферы ярмарочной торговли в разных отраслях повседневной жизни украинских крестьян Полтавщины в середине ХХ - в начале ХХ1 вв.

Ключевые слова: ярмарка, ярмарочная культура, повседневная жизнь, обычай «задатка», ярмарочная торговля, трансформация.

The author makes an attempt of scientific analysis of the «handsel» custom, conditions for obtaining and returning cash handsel on Ukrainian fairs of XIX - early XX century. The article defines vectors and features of «handsel» custom spread from the sphere of fair trade into various areas of everyday life of Ukrainian peasants in Poltava region in the middle of the XX - XXI cc.

Key words: fair trade, fair trade culture, everyday life, custom of «handsel», fair trade, transformation.

Звичай давати «завдаток» у ХІХ - початку ХХ ст. був невід'ємним елементом української ярмаркової культури і в середині ХХ - на початку ХХІ ст. з відродженням традиційних ярмарків та трансформацією ярмаркової культури за умов нестачі коштів для купівлі товару чи з метою конкретного товару і саме у обраного продавця по завершенню ярмаркового дня, всього періоду ярмаркування, торгівлі на стихійному чи продуктовому базарі, речовому ринку чи в сільському магазині в певному населеному пункті Полтавщини. Таким чином, цей ярмарковий звичай не втратив своєї культурної значимості.

У ХІХ - на початку ХХ ст. звичай «завдатку» був характерним для укладення торгівельних угод за умов купівлі-продажу худоби на ярмаркових торгах. У середині ХХ - на початку ХХІ ст. звичай «завдатку», як вказують матеріали опитаних нами респондентів у процесі проведених одноденних польових етнографічних експедицій, побутує і в позаярмарковому житті переважно сільського населення Полтавщини у випадках придбання одягу, взуття, продуктів харчування в сільських магазинах на сучасних щотижневих ярмарках, міських речових базарах чи продуктових ринках.

Для ефективнішого наукового аналізу звичаю «завдатку» у ярмарковій культурі ХІХ - початку ХХ ст. та у повсякденному житті селян Полтавщини середини ХХ - початку ХХІ ст. ми зробили вибірку визначень термінів «завдаток» з наукових праць та науково -довідкових видань.

Так, наприклад, у рукописному фонді українського дослідника О. Кістяківського, що зберігається у Інституті Рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського Національної академії наук України, ученим записано наступне визначення терміну «завдаток»: «Могорич - задаток» [1, арк. 1]. Так, для прикладу, А. Короткевич подав опис звичаю «завдатку» у Рогачевському повіті Могилівської губернії в Білорусі: «Крестьяне ст. Будни отдавали в аренду, 24 июня 1848 г., общественный шинок. По условию, аренды торг должен был дать в задаток 25 руб. Серебр. Из присутствующих (всего) полнаго сельскаго схода орендатор вручил задаток старосте деревни; последний передал его следующему, а этот в свою очередь следующему... Таким образом задаток пребывал в руках всех присутствующих на сходке и был доправлен снова старосте. Обычай подержать в руках кому-то одному из присутствующих задаток имеет тот смисл, что участвовавший при совершении сего условия являються как бы свидетелями этого дела и вместе с тем же поручителями за неуклонное исполнение этого условия. Замечу при этом, что вообще при совершении различного рода сделок и условий бьют контрагенты друг-друга по рукам, как говорится, при чем каждый из них покрывает свою руку тонким «каочуком» или «сердяги»« [2, арк. 1].

Повний опис звичаю «завдатку» на території сучасної Республіки Бєларусь подано у рукописних матеріалах фонду О. Кістяківського [3, арк. 1.]. У дослідженнях В. Юрченко звичай «завдатку» проаналізовано у контексті узагальненого дослідження народних розваг та звичаїв другої половини ХІХ - початку ХХ ст. як частини традиційної української культури окресленого періоду [4, с. 110]. Українська дослідниця звичаєвого права М. Гримич, посилаючись на О. Єфименко, побіжно згадує про звичай давання «завдатку» у якості гарантії виконання домовленості [5, с. 14]. Також вона зазначає, що завдаток визначався нормами договірного звичаєвого права як форма передоплати та «.визначався учасниками угоди та виплачувався під час укладення угоди, решта ж суми виплачувалася (також за домовленістю), найчастіше від одного місяця до одного року)» [6, с. 15]. М. Гримич згадує про можливість повернення завдатку у разі невиконання умов укладеної угоди та зауважує про регіональні особливості повернення завдатку на Полтавщині та Поділлі у ХІХ - на початку ХХ ст. [7, с. 16.]. Матеріали, зібрані нами у одноденних польових етнографічних експедиціях дають можливість різновекторного наукового аналізу проблеми трансформації у середині ХІХ - на початку ХХ ст. традиційного у ХХ - на початку ХХІ ст. для ярмарку звичаю «завдатку» у відродженій ярмарковій культурі та повсякденному житті селян Полтавщини у середині ХХ - на початку ХХІ ст. [8; 9; 10; 11; 12]. У сучасних науково-довідкових виданнях «завдаток» визначається як: «Наперед видана частина тієї грошової суми, яка має бути виплачена за що - небудь, щоб забезпечити виконання умови.» [13, с. 41].

Метою нашого наукового дослідження є науковий аналіз звичаю «завдатку» на ярмарках ХІХ - початку ХХ ст. та його функціонування у повсякденному житті селян Полтавщини середини ХХ - початку ХХІ ст.

Поставлена мета вимагає вирішення наступних завдань: проаналізувати визначення терміну «завдаток»; охарактеризувати особливості та умови функціонування звичаю «завдатку» на ярмарках у ХІХ - на початку ХХ ст.; визначити вектори проявів функціонування, поширення та дії звичаю «завдатку» в повсякденному житті селян Полтавщини у середині ХХ - на початку ХХІ ст. звичай грошовий ярмарковий торгівля

На сьогодні замість визначення поняття «завдаток» у науковій літературі, науково - енциклопедичних та науково-довідкових виданнях зустрічається досить часте вживання російськомовного варіанту назви цього звичаю - «задаток». До цього часу не було створено комплексної наукової праці, в якій би було проведено повний науковий аналіз проблеми походження, особливостей і умов функціонування та розвитку, поширення на ярмарках у ХІХ - на початку ХХ ст. та переміщення з ярмаркових торгів у інші види торгівлі та повсякденне життя сільського населення у середині ХХ - на початку ХХІ ст., звичаю «завдатку» на основі архівних джерел чи матеріалів польових етнографічних досліджень.

Звичай «завдатку» на українських ярмарках ХІХ - початку ХХ ст. та проблеми його трансформації у повсякденному житті українських селян середини ХХ - початку ХХІ ст. залишилися поза науковим аналізом українських радянських дослідників -етнологів. Це пояснювалося тим, що дослідження національних культур народів колишнього СРСР суперечили ідеологічним догмам виховання так званої «радянської людини», не вважалися пріоритетними на офіційному державному рівні та піддавали жорсткій цензурі. Авторів наукових праць на подібну наукову проблематику досить часто звинувачували в націоналізмі чи звільняли з роботи в науково-дослідних установах або вищих навчальних закладах. «Завдаток» не став і предметом спеціальних наукових досліджень та польових етнографічних експедицій етнологів-науковців періоду незалежної України, де в середовищі сільських жителів досі діє дещо стереотипне радянське мислення з характерним для нього осудом шахрайства та побоюваннями бути обманутими чи втягнутими у якісь протизаконні дії.

Хоча звичай «завдатку» поширився у різних сферах повсякденного життя українських селян середини ХХ - початку ХХІ ст., але вітчизняні науковці вказують на наявність векторів поширення у ХІХ - на початку ХХ ст. у повсякденному житті українців з різних регіонів цього звичаю.

Нами було проведено одноденні польові етнографічні експедиції у село Дрижина Гребля Кобеляцького району Полтавської області та опитано респондентів про ярмаркові звичаї, традиції, обряди, забобони, прикмети, приказки, серед яких, зокрема, отримано відомості про ярмарковий звичай «завдатку» в середині ХХ - на початку ХХІ ст.

На думку учителя історії та правознавства Дрижиногреблянської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів імені Г. С. Писаренка, Л. Замкової, звичай «завдатку» має місце у сучасному повсякденному житті селян Полтавщини. «Чи має місце зараз звичай «задатку» при укладенні договору чи домовленості про щось або про якусь справу, річ, покупку у повсякденному житті населення села Дрижина Гребля на Полтавщині?

Звичайно має! Тому що, це, коли вже людина протягає руку дає можливість відкритися чесно. Друга людина вже надіється, що той товар, про який домовлений, він попаде йому. Тому що, ну, якщо цього не зробити, так, вважається, то завтра прийде другий покупець і він може купити [Цей товар. - А. К.] і він не потрапить до цієї людини. Тому от на те, от звертали увагу, щоб точно товар залишився оцій людині. І бували ж такі випадки, що в людини транспорту не має, щоб перевезти там скотину чи ще якісь складаються умови. От. Чи там хазяїн запив, там не зміг привезти цю скотину. От. І ось, якщо оце все зроблено, ну, вважалось, що це ось уже річ або пошти там виторгували за дорожчу ціну і треба було доплатити от, але товар цей не забирають, а залишають у хазяїна, доплачують, а потім його забирають. Ну, я маю на увазі, це - там велику рогату худобу...» [14]. Записано від Л. Замкової у 2014 році у селі Дрижина Гребля Кобеляцького району Полтавської області. Таким чином, у якості власне самого завдатку жінка розуміє певну частину вартості бажаного товару у грошовому еквіваленті, яку покупець сплачує у результаті укладення, переважно усної торгівельної угоди, з метою придбання у роздріб чи оптом окремо визначеного ним товару чи групи товарів або послуг у конкретного продавця чи торгівця з метою запобігання купівлі цих речей чи послуг іншими клієнтами.

Інший респондент, старший викладач кафедри соціально -гуманітарних наук Полтавського інституту економіки і права Юрій Миколайович Кудінов зі спогадів своїх батьків та бабусі, бабусі дружини зазначив, що серед жителів села Дрижина Гребля Кобеляцького району Полтавської області, в якому він зараз проживає, а також у селищі міського типу Стрижавка Вінницького району й у селі Червоному Немирівського району Вінницької області завдатком вважалася сплачена наперед грошова сума від загальної вартості товару чи послуги. «А скажіть, які звичаї, окрім давання могорича, наприклад, биття рука об руку, збереглися до нашого часу з ярмарків на Поділлі, Полтавщині?

Ну, існував ще також завдаток. Звичай завдатку. Це, коли, наприклад, коли людина дає певну суму коштів і в замін хоче отримати виконану послугу. Це, як плата уже за половину послуги. Завдаток. Завдаток дають за чи товар, за худобу, наприклад, або, коли не мають грошей, щоб розрахуватися одразу, то теж практикується як даєш завдаток і потім вже доноси ш решту коштів. Тобто, оце таке. І завдаток - це як гарантія вже того, що воно буде обов'язково чи товар, чи виконана дійсно ця послуга.» [15]. Записано від Ю. Кудінова у 2014 році у селі Дрижина Гребля Кобеляцького району Полтавської області. Таким чином, завдаток на Поділлі та на Полтавщині сплачувався покупцем з метою убезпечування покупця від шахрайства продавців чи купців, тобто, від продажу бажаного товару іншому клієнтові. Отже, завдаток був своєрідною гарантією отримання окремо визначеного товару у конкретного покупця за домовлену оплату.

Звичай «завдатку», який у ХІХ - на початку ХХ ст. був поширеним на українських ярмарках, у середині ХХ - на початку ХХІ ст. розповсюдився в інших видах діяльності сільського та міського населення Полтавщини. «Які торгівельні традиції, звичаї, обряди, ритуали, ярмаркове звичаєве право, ярмаркова мораль, професійна говірка ярмаркувальників, прикмети, забобони були на ярмарках Поділля та Полтавщини в девятнадцятому - двадцятому століттях і збереглись до нашого часу на сучасних ярмарках Поділля та Полтавщини?

Також потрібно сказати про, згадати про «могоричь» і про «завдаток» - це, якщо говорити про трансформований цей звичай. Ну, ми знаємо, що завдаток - це, коли даєш певну кількість грошей за послугу або за товар. І зараз це збереглось в трансформованому вигляді. Наприклад, те, що існують зараз турагенства або агентства нерухомості, які беруть за те, що здадуть житло: квартиру, кімнату. Вони беруть завдаток. Це певну частину коштів. Тобто, оренда житла, купівля житла. І ще можемо говорити про лихварство, яке теж дечому в нас споріднене із завдатком, коли записують залишають певні речі і під проценти. І такош записують в борг. Дуже часто це спостерігається в магазинах. Ось в селі моєї бабусі Червоному Немирівського району, там записують в спеціальний зошит. «Хто? Скільки винен?» [16]. Записано від Ю. Кудінова у 2014 році у селі Дрижина Гребля Кобеляцького району Полтавської області. Таким чином, у середині ХХ - на початку ХХІ ст. із відродженням традиційних ярмаркових торгів залишилася незмінною економічна і культурна сутність завдатку, але місце його функціонування перемістилося із ярмарків у ХІХ - на початку ХХ ст. на різні сфери повсякденного життя селян та міщан Полтавщини і проявилося в роботі туристичних агенцій, агентств нерухомості та діяльності ломбардів.

Звичай «завдатку» знайшов своє відображення в українському фольклорі у вигляді приказок. «А щодо задатку, як я вже говорив, то, існує приказка, яку я чув: «Добре слово варте завдатку».» [17]. Записано від Ю. Кудінова у 2014 році у селі Дрижина Гребля Кобеляцького району Полтавської області.

Таким чином, під терміном «завдаток» потрібно розуміти «Наперед видану частину тієї грошової суми, яка має бути виплачена за що-небудь, щоб забезпечити виконання умови». У результаті проведення нами наукового дослідження було з'ясовано, що звичай давати «завдаток» у ХІХ - на початку ХХ ст. був поширеним на ярмарках, а в середині ХХ - на початку ХХІ ст. з відродженням традиційних ярмарків вектори давання завдатку розширилися в усі сфери укладення економічних угод та ведення економічних операцій у повсякденному житті українських селян Полтавщини середини ХХ - початку ХХІ ст., а серед напрямів дії цього звичаю було виокремлено економічні операції купівлі -продажу одягу, взуття, сільськогосподарських та промислових товарів; оренди, здавання в найм, купівлі чи продажу рухомого і нерухомого майна в сільських магазинах, на речових та стихійних ринках.

Джерела та література

1. Архив Кистяковского. «Могорич». (70-е гг. ХІХ в.). - ІР НБУВ ім. В. І. Вернадського НАН України, ф. 61, спр. №250, 10 арк., арк. 1 - 10. - Арк. 1.

2. Архив Кистяковского. Короткевич А. «О задатке» [70 гг. ХІХ в.], Рогачевский уезд. 2 лл. - ІР НБУВ ім. В. І. Вернадського НАН України, ф. 61, спр. №244, 2 арк., арк. 1.

3. Архив Кистяковского. Короткевич А. «О задатке» [70 гг. ХІХ в.] Рогачевский уезд. 2 лл. - ІР НБУВ ім. В. І. Вернадського НАН України, ф.61, спр. №244, 2 арк., арк. 1.

4. Юрченко В. О. Ярмарок у системі традиційної культури українців (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.): моногр. / В. О. Юрченко. - К.: «Талком», 2014. - 268 с. - С. 110.

5. Гримич М. Угоди за звичаєвим правом українців в ХІХ - на початку ХХ століття / М. Гримич // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. - Випуск 15. - К.: УНІВЕРСУМ, 2003. - 136 с. - С. 11 - 18. С. 14.

6. Гримич М. Угоди за звичаєвим правом українців в ХІХ - на початку ХХ століття / М. Гримич // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. - Випуск 15. - К.: УНІВЕРСУМ, 2003. - 136 с. - С. 11 - 18. С. 15.

7. Гримич М. Угоди за звичаєвим правом українців в ХІХ - на початку ХХ століття / М. Гримич // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. - Випуск 15. - К.: УНІВЕРСУМ, 2003. - 136 с. - С. 11 - 18. С. 16.

8. Записала Кудінова (Скоряк) А. Г. 14 листопада 2014 року у с. Дрижина Гребля Кобеляцького району

9. Полтавської області від Замкової (до заміжжя - Почерняєва) Людмили Антонівни 1948 року народження.

10. Записала Кудінова (Скоряк) А. Г. 16 грудня 2014 року у с. Дрижина Гребля Кобеляцького району

11. Полтавської області від Кудінова Юрія Миколайовича 1985 року народження.

12. Записала Кудінова (Скоряк) А. Г. 16 грудня 2014 року у с. Дрижина Гребля Кобеляцького району

13. Полтавської області від Кудінова Юрія Миколайовича 1985 року народження.

14. Записала Кудінова (Скоряк) А. Г. 23 грудня 2014 року у с. Дрижина Гребля Кобеляцького району

15. Полтавської області від Кудінова Юрія Миколайовича 1985 року народження.

16. Записала Кудінова (Скоряк) А. Г. 23 грудня 2014 року у с. Дрижина Гребля Кобеляцького району

17. Полтавської області від Кудінова Юрія Миколайовича 1985 року народження.

18. Завдаток // Словник української мови: В 11 т. / За заг. ред. акад. І. К. Білодіда. - Т. 3. - Київ:

19. Видавництво «Наукова думка», 1972. - 744 с. - С. 41.

20. Записала Кудінова (Скоряк) А. Г. 14 листопада 2014 року у с. Дрижина Гребля Кобеляцького району

21. Полтавської області від Замкової (до заміжжя - Почерняєва) Людмили Антонівни 1948 року народження.

22. Записала Кудінова (Скоряк) А. Г. 16 грудня 2014 року у с. Дрижина Гребля Кобеляцького району

23. Полтавської області від Кудінова Юрія Миколайовича 1985 року народження.

24. Записала Кудінова (Скоряк) А. Г. 23 грудня 2014 року у с. Дрижина Гребля Кобеляцького району

25. Полтавської області від Кудінова Юрія Миколайовича 1985 року народження.

26. Записала Кудінова (Скоряк) А. Г. 23 грудня 2014 року у с. Дрижина Гребля Кобеляцького району

Размещено на Allbest.ru