Культурний ландшафт сучасної Вінниці в контексті антропології простору (за матеріалами польових студій): спроба аналізу та окреслення перспектив

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культурний ландшафт сучасної Вінниці в контексті антропології простору (за матеріалами польових студій): спроба аналізу та окреслення перспектив

Н.В. Жмуд

Abstract

The author analyzes field ethnographic material and tracks the dynamics of cultural landscape in the context of anthropology of modern Vinnytsia space and its perception in the narrations of Vinnytsia residents through individual and collective memory.

Key words: cultural landscape, spatial anthropology, Vinnytsia, ethnographic field materials.

культурний ландшафт антропологія вінниця

Ключевые слова: культурный ландшафт, антропология пространства, Винница, полевые этнографические материалы.

Ключовим поняттям в організації і сегментації простору є культурний ландшафт як «надбудова» природного ландшафту. Донедавна поняття «культурний ландшафт» вживалось різними науками (суспільно-природничими, гуманітарними, інженерними тощо) переважно у значенні природного ландшафту та матеріальної культури. Світова дослідницька практика засвідчила, що продуктивнішим для цілісного уявлення про культурний ландшафт є його вивчення через призму поєднання природної і антропогенної складових.

Упродовж останніх десятиліть «антропологічний поворот» у вітчизняній історіографії на тлі інтересу до соціальної історії увиразнив поглиблену зацікавленість антропологією простору. Це було продиктовано розумінням того, що довколишнє не просто сприймається, а моделюється свідомістю людини, тобто окреслюється й наділяється певними змістами залежно від місця й ролі у її житті. «Антропологізація», що наповнює історичні дослідження людським фактором, стала базовою методологією багатьох перспективних наукових напрямків - усної історії, історії повсякдення, історії пам'яті, міської історії, тендерної історії, соціокультурної антропології (Н. Яковенко, І. Гирич, О. Кісь, О. Зінченко, А. Киридон, Г. Грінченко, О. Стяжкіна, Р. Кісь, О. Годованська, Т. Пастушенко, Н. Отріщенко, М. Гримич, О. Коляструк, М. Борисенко та ін.), які надають важливого значення вивченню культурного ландшафту.

«Культурландшафтний» дискурс в контексті антропології простору уможливлює розширення дослідницького поля від тем природи та матеріальної культури (ландшафт, типи поселення та архітектури) до різновиду людських практик (щоденні, ритуальні, символічні, мистецькі тощо) та його проекції в людській пам'яті. Такий ракурс дозволяє розглядати людей і певний культурний ландшафт як взаємопов'язані суб'єкти та об'єкти одночасно. Вивчення культурного ландшафту допоможе увиразнити сегментацію та організацію простору, інвентаризувати його культурні ресурси, що мають візуальне, культурно-історичне або персональне значення. А відтак - не лише зберегти існуючі, а й ефективніше будувати стратегію їх розвитку і простежити механізми конструювання локальної ідентичності.

Порівняно із сільським культурний ландшафт урбаністичного простору в гуманітарних науках залишається поки що мало дослідженим. В оптиці антропології простору місто цікаве, насамперед, з огляду на свою гетерогенність та варіативність взаємодій його складових.

Тому з метою відстеження динаміки культурного ландшафту Вінниці та його сприйняття крізь призму індивідуальної та колективної пам'яті влітку 2016 р. секцією етнології кафедри філософії, соціально-політичних дисциплін та етнології Вінницького державного педагогічного університету ім. М.М. Коцюбинського (тепер - складова кафедри історії та культури України) проведено експедицію. Її здійснено у рамках спільного проекту «Антропологія простору» із відділом культурологічних досліджень Науково-дослідного інституту українознавства МОН України (м. Київ), який навесні 2016 р. успішно презентував пілотний проект «Антропологія простору: культурний ландшафт Києва та околиць» [1]. У контексті цієї теми Вінниця є цікавою, насамперед, як місто активної взаємодії урбанізаційних та руралізаційних (відтік міського населення до села) процесів. Звідси цінними стануть порівняння сприйняття і моделювання культурного ландшафту міськими й сільськими жителями у «своєму»/»іншому»/»чужому» просторі та маркерів їх вираження. Ці студії матимуть ще й прикладне значення щодо вивчення динаміки благоустрою у Вінниці, зважаючи на її лідерські позиції декілька років поспіль у рейтингу комфортності українських міст [2], [3].

Під час експедиції вивчався «реальний» та «уявний» ландшафти. До «реального» ландшафту віднесли вернакулярний (житлові забудови), адміністративно-офісний (адмінбудівлі), сакральний (церкви, кладовища, хрести), символічний (пам'ятники, меморіальні таблички, музеї тощо), техногенний (промислові будови) простори. До «уявного» - пам'ять про культурний ландшафт чи його конструювання.

Методами збору інформації були польові методи, насамперед, усне опитування через неформалізоване глибинне й фокус-групове інтерв'ю та спостереження Але в якості основного інструментарію стали методики інвентиризації місця і створення інвентаря культурних ресурсів місця Д. Гаркера та Е. Наттера [4, с. 6] та ментального картографування [5, с. 423-452], [6, с. 13].

Вони спрямовані на створення шкали «відчуття місця», яка формується на основі психосоматичних показників людини. Для відтворення цілісного «образу» досліджуваного простору здійснювали фіксацію всіх об'єктів (головних та периферійних). До головних віднесли будови, пам'ятники, таблички, до периферійних - малі архітектурні форми (кіоски, гаражі, лавки, пісочниці, гойдалки, альтанки, фонтани, реклама, афіші, урни тощо), «паразитну» архітектуру («модернізовані» балкони, написи, графіті, витоптані стежки тощо), взаємодію антропогенного чинника з природним (пророслі крізь дахи дерева, зсуви землі тощо). Опитування мешканців здійснювалося із активним залученням візуального матеріалу, у якому було відображено простір (старі чи сучасні фото, відео). З метою відстеження максимально можливо фіксованих функцій тих чи інших сегментів простору робилися їх панорамні світлини протягом доби (ранок, обід, вечір), а також складалися схематичні мапи обраних сегментів.

Методика ментального картографування дозволила фіксувати інформацію про просторове оточення (як видиме, так і невидиме) та увиразнювати суб'єктивні уявлення людини про навколишній простір (територію, людей, смисли і т.д.) [7].

У результаті експедиції було опитано близько 200 інформаторів із різних районів м. Вінниці (точні дані будуть відомі після остаточної атрибутації польових матеріалів до рукописного фонду навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля; число респондентів орієнтовно наближене з огляду на кількість кореспондентів та заплановану у експедиційних завданнях кількість опитуваних). Основою для структурування та аналізу текстів послугувала вище згадувана методика Гаркера-Наттера, інтерпретована антропологом М. Гримич для вітчизняного «культурландшафтного» дискурсу [8, с. 6].

У статті зупинимося на когнітивно-емоційній категорії «відчутті місця», яка виражалася через специфічні способи пам'ятання минулого (форми пам'яті) (інженерну, картографічну, топонімічну, номінативну, сюжетну) [9, с. 5] та різні маркери на позначення взаємовідносин з місцем (біографічні, духовні («відчув місце», «обрав місце»), меркантильні (користь від місця), наративні (через наративну практику - свою або чужу), взаємовідносинами залежності чи вимушеності (відсутність вибору взагалі або обмежений вибір можливостей проживати у іншому місці)) [10].

«Відчуття місця» реконструювалося через наративи інформаторів, які найбільш розгорнуто звучали через автобіографії у поєднанні із чужими наративними практиками (переважно зі спогадів родичів та сусідів): «- От що вам розповідали батьки чи сусіди про це місце? - Ну, батько мій розповідав. Мій батько був такий, по сравнєнію, більш остроумний. Він вчився добряче в школі церковно-приходській...він робив в помещіка Грохольського, польського... і робив у нього садівником...то багато про всьо розказував. - А Ваш батько якого року? - Тисячу вісімсот дев'яносто первого. Потом вже була ця совєцька власть. організували колгосп.в шиїсят першому колгосп, вже якби при городі він став не нужен, розформірували. І все це хазяйство передали заводу продтоварів. Був такий винзавод.вон ето там коло критого ринка...а потом вже нова власть пристала.» [11, с. 5-6]. Інформатори із вищою та середньою освітою, реконструюючи пам'ять про місця, послуговувались ще й письмовими джерелами: «Якось цікавилась історією і вичитала, що це один із будинків першого вінницького архітектора Григорія Артинова. Ця будівля була побудована у стилі ампіру 1911 році, здається. У народі її ще називали Біла зала» [12, с. 15]. Рідше до наративів залучалися візуальні тексти із домашнього архіву респондентів (світлини, відеоматеріали), що пов'язано із тим, ймовірно, що інтерв'ювання відбувалось не вдома, а на нейтральній території.

Вербальний опис простору здійснювався переважно через горизонтальну проекцію, вертикальну (топографічну) відтворювали студенти. Одиницями маркування простору стали розміри садиб, номери будинків, відстані (далеко/близько), кроки, об'єкти природи, вулиці, «кутки», райони тощо: «Старовіри-бородачі були отут, де дачі зараз. Туди дачі. Ось де зараз Кобилянського вулиця йде. Потом - кладбіща територія, а потом вже за кладбіщем там йдуть дачі туди аж до ліса. . кладбіще кінчається, так, це був колгоспний садок. А потом там було розмежування, лєсна полоса, такий рів. Оце колись помещик як прокопав такий рів - це були його землі... Но я помню тільки, шо там був вирізаний ліс і ті кацапи-старовєри орендували там.коротше, вони розробляли помєжду пеньками землю. і сіяли кавуни, дині і подсолнухи.» [13, с. 2-3].

Такий розгорнутий наративний матеріал дозволяє ділити досліджуваний простір на окремі сегменти, детально інвентаризувати місця та спостерігати за його змінами зі слів найстарших інформаторів впродовж, як мінімум, останніх ста років: «На Старому городі колхоза не було, а від Луки було, як тобі сказати, отділєніє. От там, де «сільхозтєхніка», там була ферма якась, я не знаю, я ше помню, як наші ходили там робити, вернєє не там, де «сільхозтехніка, а цей «ЖБК», вот на мєсті «ЖБК» була ферма якась. бо ми з батьком в ліс ходили, не кладбіщє там, а «грибноє мєсто». - А будинки з кірпіча коли вже пішли? Чи були тут бараки - знамениті сталінські? - Нє, там на кірпічном, кірпічний вже давно в нас. Шість кірпічних заводів було! - Ще за царя чи при совєцкой власті? - Ще до совєцкой власті було, а вже після війни вже першу розібрали, там внизу було біля «плодзавода», ось тут на Московській 1-ша, 2-га стояла і там було шось 2 чи 3, де стара, де общежитіє, там була труба, чуть дальше туди на Щорса.МТС був, де сільхозтєхніка, кірпічний, кондитерська фабрика, мєльніца, плодзавод» [14, с. 2].

Духовні взаємовідносини з обраними місцями проживання описуються, зазвичай, не раціональним вибором («це місце я вибрав», «це місце я шукав»), а емоційно-екзистенційним («це місце я відчув», «це місце миле, бо моє», «припало до душі»). Звідси найбільш вживаними маркерами на позначення близькості із місцем є прив'язка до років дитинства та молодості самих інформаторів або їх дітей, навіть незважаючи на певний дискомфорт: «Ну, улюблене місце - це тут на лавочках в тіньочку, сюди приходим відпочити, коротше ми тут гуляли, як були молоді і зараз ходим» [15, с. 2]; «Ну взагалі, скільки я себе пам'ятаю, тут завжди жила моя бабуся і я з мамою завжди до неї приїжджали, допомагали, що тут треба, от і з самого дитинства я пам'ятаю, тут був великий виноградник, земельна ділянка, на якій бабуся вирощувала все, що тільки можна.ми з чоловіком побудувалися і проживаємо до цього часу. Спогади про це місце позитивні, тому що тут такий затишок, немає такого руху машин, екологічне повітря, наче ти проживаєш десь у селі, де дерева, тут такий район Старого міста, де до центру недалеко, можна пішки пройтися.

Ну знаєте, як кожна людина, що тут родилася чи проживає дуже довгим час, це місце стає рідним, хоть і гори тут і долини, але воно чогось миле і комфортне для проживання» [16, с. 1, 5]; « - Чи вважаєте зараз це місце «своїм»? Чому? - Я вже давно виросла, віддала би зараз усе, щоб повернутися туди дівчинкою ще раз, тут пройшло все моє дитинство, я вважаю, що це моє місце» [17, с. 2]; «У 1970-х роках всі масово почали переїжджати з сіл у міста. Всі мої друзі, сусіди перебирались у Вінницю, тому і ми з чоловіком обрали це місце для життя... Мешканці розповідали, що тут дуже чистий воздух, земля хороша для врожаю, сприятливі умови для життя, і люди дуже добрі. Спочатку ми дуже сумували за нашим селом, бо ми там народились і виросли, а потом все ж таки у нас з'явились діти і дуже ми привикли до цього місця. Да, я вважаю це місце своїм. місто Вінниця дуже гарне та удобне» [18, с.2-3]; « У 1975 р. мене направили в м. Вінницю.

Звикання відбувалося півроку. Йшла на роботу і плакала, не могла звикнути до людей. Мені було дуже дивно відношення людей, для мене мова була дика, люди розмовляли на українській мові з російським акцентом. Так я вже звикла. Мені здається, що я тут народилась і живу. Коли я мала приїжджати у Вінницю, бабуся казала: «Їдь доця, це дуже гарне місто». Місце красиве уютне. Мікрорайон, будинок дуже подобається. Гірше - ні, все стає краще й краще» [19, с. 1-2].

Щодо меркантильного зв'язку із місцем, то респонденти в більшій чи меншій мірі продемонстрували його відсутність, хоча наголошували на важливості зручності проживання (затишність місця, близькість до центру, хороша інфраструктура тощо).

Важливим маркером, який характеризує зв'язок людини і простору, є взаємовідносини залежності чи вимушеності (відсутність вибору взагалі або обмежений вибір можливостей проживати у іншому місці). Здебільшого цей маркер у наративах зустрічався рідко і виражався у помірній формі, мова йшла лише про зміну на інший район міста: «Якби можна було виїхати, поїхала би. Але куди і за шо. У нашій державі далеко не заїдеш» [20, с. 4]; «Хотілось би, але ні. Це мій дім, і тут пройшло моє дитинство, тут живуть мої батьки» [21, с. 6]; «Воду не п'єм, кожного ранку приїжає машина «Джерело», 60 копійок - літр води і ми її п'ємо. А біля дороги - запах бензину, а ще Макдональдс як пахне, ой, то вобщє ... кожен день свято, то День міста, то день Європи, то ще якась єрунда, День незалежності, парад. А потом молодьож нап'ється, починают голосити. Я планую переїхати на Поділля, якщо будуть кошти. Там спокійніше, гарніше і престижніше» [22, с. 20-21].

Виразної незадоволеності місцем проживання більшість інформаторів, загалом, не виказали. Висловлені претензії звучали переважно від мешканців літнього та похилого віку, стосувалися планування міста та його інфраструктури. Наведемо декілька промовистих прикладів: «Такого поганого тут в принципі нема, хіба там буває мусор десь кинуть, і то прибирають.По поводу запахів - ну це з «Рошену» і то скоріше аромат, так то тут дорога, то як жарко, то трохи неприємно» [23, с. 2, 5]; «Мне лично ничего не мешает, ну разве что цветов можна было бы добавить.Ну, из опасности - разве что дорога, но как без нее?...Бомжей много ошивается, но что поделать, они тоже есть хотят» [24, с. 6-7]; «Нравиться всьо, якби тільки не було цего базару і цих машин» [25, с. 1]; «.мне город Винница нравится, он зеленый. Мне есть с чем сравнить, я поїздила и как хорошо возвращаться в Винницу, потому что город зеленый, климат хороший, ухоженный, ремонт повсюду. Жаловаться не на что, хотя, конечно, не без этого» [26, с.9]; «Я проживаю тут довго. Я жив в районі, а потім переїхав у Вінницю.

Вінниця була хорошою і єсть хорошою, вона красивішає. Раніше люди набагато культурніші, ніж зараз. Культурніше одівались, культурніше ходили.стільки будинків не було, аптеків не було стільки, нотаріусів.» [27, с. 10]; «Мешканці Старого міста шкодують, що в нас був кінотеатр ім. Шевченка і там одного разу була пожежа,...цей об'єкт закрили, потім викупив територію священик і зробив церкву, а молодь там збиралася, можна було там зробити якісь спортивні секції, але місцева влада, якось непродумано здала під церкву, і церкви треба, але церкви є не одна, але для дітей було б добре, якби тут в центрі було щось спортивне. щоб не ходили і не спивалися по цих кіосках і магазинчиках. жалкують, що закрили садочок на 905 року (прим. автора - вул. 1905 року). в нас був Будинок відпочинку, сюди з'їжджалися усі люди з бувшого Радянського Союзу відпочивати, потім, коли розпався Союз для дітей зробили Будинок відпочинку лагерного типу і мешканці Старого міста ходили в ліс відпочивати, гриби збирати, зараз багато застроїли там будинків, цих «великих» заможних людей - повикуповували ліс і там живуть. І ще не зручним є - це дороги, вот вулиця Івана Франка, вул. 8 березня, цей невеликий відрізок дороги, то можна зламати ноги...скільки мешканці вже просили зробити.

І ще не зручно, що немає до кінця освітлення в нашому районі, хто може, то в себе на дворі до стовпа чіпляє лампочку, щоб було видно. Ну ще, що я можу сказати, зимою в нас вже в останню чергу чистять дороги. Пров. 2-й Московський, 2-й Замковий, сюди техніка не доходить» [28, с. 3-5]; «А як, шумно взагалі тут? - Очєнь, оце можете написати, шо за цю дорогу ми вже писали і всьо на світі.трамвай йде, та й прям в хаті аж сєрвант з посудою трясеться невиносімо, а ше як ночью машина. та як попаде на канаву, та як бахне, то я аж ніби бомба має взриватись. » [29, с. 2].

Отже, результати опитувань засвідчили, що попри колективне «відчуття місця» респонденти у своїй пам'яті мають все ж індивідуальні проекції простору, використовують «свій» топонімічний ряд, що, власне, залежить від усіх вище перерахованих чинників. Колективне «відчуття місця» виражалося також у намаганні інформаторів під час групових інтерв'ю разом реконструювати спільний образ простору в минулому й теперішньому та моделювати його у перспективі. Але польові матеріали констатували загалом невисокий рівень активності вінничан у висловленні конкретних ідей, ініціатив щодо покращення планування та благоустрою Вінниці, що свідчить про необхідність посилення діалогу як між населенням та міською владою, так і всередині громади один із одним.

Звичайно, дана стаття не ставила за мету вичерпно відповісти на всі питання, які закладалися у завдання експедиції. Але вона окреслила основні складові дослідницького поля цього напряму та перспективи його подальшого студіювання. Акцентувавшись на категорії «відчуття місця» та маркерах її вираження, продемонстровано ефективність методики цілісного обстеження природних і антропогенних об'єктів у взаємозв'язку. Такий підхід дозволяє уникати досить поширеної у науці проблеми «виривання» матеріалу із контексту та упередженості щодо інтерпретацій через вибірковий виклад тексту (тобто не схему будувати за матеріалом, а вмонтовувати матеріал у «потрібну» схему).

Залишаються актуальними питання щодо узгодження понятійно-термінологічного апарату у міждисциплінарній площині, пошуку ефективного методологічно-методичного інструментарію до вивчення різних типів соціокультурних просторів (урбаністичного, сільського, змішаного), подальшої інвентаризації культурного ландшафту тощо. Та все ж першочерговими завданнями є систематизація зібраного матеріалу у інвентарні формуляри та його якісна інтерпретація.

Результати проведеної роботи засвідчили перспективність окресленого напрямку як у науковому, так і суспільному дискурсах, що увиразнює його прикладний вектор. Зокрема, у контексті Стратегії розвитку «Вінниця - 2020», яка ставить за мету трансформацію Вінниці із пострадянського міста у сучасне європейське із «своїм» неповторним обличчям. А це означає, що, окрім забезпечення гідних умов та високих стандартів якості повсякденного життя її мешканців, важливим є формування в усіх членів територіальної громади відчуття приналежності до єдиної спільноти, збереження тяглості міської традиції на шляху конструювання локальної ідентичності населення.

Джерела та література

1. Антропологія простору: культурний ландшафт Києва та околиць

2. Рейтинг: Вінниця - найкраще місто для життя в Україні. - Українська правда.

3. Вінниця увійшла до п'ятірки найкомфортніших міст України. - 20 хвилин.

4. Гримич М. Науковий проект «Антропологія простору»: виклики та перспективи (Замість передмови). - Антропологія простору. - К., 2017. - 8 с. (у друці).

5. Колесник І. Українська історіографія: концептуальна історія / І. Колесник. - К.: Інститут історії України НАН України, 2013. - 566 с.

6. Гримич М. Культурний ландшафт: термінологічний екскурс/ М. Гримич. - Антропологія простору. - К., 2017. - 23 с. (у друці)

7. Киридон А. Ментальне картографування як інструмент дослідження усної історії

8. Гримич М. Науковий проект «Антропологія простору»: виклики та перспективи (Замість передмови). - Антропологія простору. - К., 2017. - 8 с. (у друці).

9. Гримич М. Відчуття місця за відсутності місця: вербальні та візуальні описи потопленого села. - К., 2017. - 25 с. (у друці)

10. Cross J.E. What is Sense of Place? // 12th Headwaters Conference, Western State College, November 2-4, 2001.

11. Записано студентом 3 курсу факультету історії, етнології та права Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (далі - ФІЕП ВДПУ) Ленчуком Дмитром від Мельничука Михайла Родіоновича, 1930 р. н., м. Вінниця (П'ятничани), 2016 р. - 28 с.

12. Записано студентом 3 курсу ФІЕП ВДПУ Медюком Віктором від жінки, 1976 р. н., освіта вища, м. Вінниця, 2016 р. - 21 с.

13. Записано студентом 3 курсу ФІЕП ВДПУ Ленчуком Дмитром від Мельничука Михайла Родіоновича, 1930 р. н., м. Вінниця (П'ятничани), 2016 р. - 28 с.

14. Записано студентом 3 курсу ФІЕП ВДПУ Педіним Павлом від Постоловського Валентина, 1943 р. н., м. Вінниця (Старе місто), 2016 р. - 20с.

15. Записано студентом 3 курсу ФІЕП ВДПУ Сторчем Віталієм від Буйчука Миколи Петровича, 1950 р. н., м. Вінниця, 2016 р. - 18 с.

16. Записано студентом 3 курсу ФІЕП ВДПУ Педіним Павлом від Донцової Зінаїди, 1959 р. н., м. Вінниця (Старе місто), 2016 р. - 9 с.

17. Записано студенткою 1 курсу ФІЕП ВДПУ Третяковою Вікторією від Островської Олени Миколаївни, 1972 р. н., м. Вінниця, 2016 р. - 6 с.

18. Записано студенткою 1 курсу ФІЕП ВДПУ Ткаченко Анною від жінки, 1947 р. н., м. Вінниця, 2016 р (вул. Омеляна Грабця). - 6 с.

19. Записано студенткою 1 курсу ФІЕП ВДПУ Мельничук Юлією від жінки, 1957 р. н., м. Вінниця (Барське шосе), 2016 р. - 6 с.

20. Записано студенткою 3 курсу ФІЕП ВДПУ Голюк Раїсою від жінки, 1970 р. н., м. Вінниця (вул. Соборна), 2016 р. - 13 с.

21. Записано студенткою 1 курсу ФІЕП ВДПУ Третяковою Вікторією від Островської Олени Миколаївни, 1972 р. н., м. Вінниця, 2016 р. - 6 с.

22. Записано студентом 3 курсу ФІЕП ВДПУ Медюком Віктором від жінки, 1984 р. н., освіта вища, м. Вінниця (вул. Соборна), 2016 р. - 21 с.

23. Записано студентом 3 курсу ФІЕП ВДПУ Сторчем Віталієм від Буйчука Миколи Петровича, 1950 р. н., м. Вінниця, 2016 р. - 18 с.

24. Записано студентом 3 курсу ФІЕП ВДПУ Сторчем Віталієм від Зеленова Романа Борисовича, 1973 р. н., освіта вища, м. Вінниця, 2016 р. - 18 с.

25. Записано студенткою 3 курсу ФІЕП ВДПУ Голюк Раїсою від жінки, 1970 р. н., м. Вінниця (вул. Папаніна), 2016 р. - 13 с.

26. Записано студентом 3 курсу ФІЕП ВДПУ Медюком Віктором від жінки, 1950 р. н., освіта вища м. Вінниця (вул. Соборна), 2016 р. - 21 с.

27. Записано студентом 3 курсу ФІЕП ВДПУ Медюком Віктором від чоловіка, 1952 р. н., освіта вища, м. Вінниця (вул. Соборна), 2016 р. - 21 с.

28. Записано студентом 3 курсу ФІЕП ВДПУ Педіним Павлом від Донцової Зінаїди, 1959 р. н., м. Вінниця (Старе місто), 2016 р. - 9 с.

29. Записано студенткою 3 курсу ФІЕП ВДПУ Загоруй Оленою від Любові Ковальової, м. Вінниця (район агрегатного заводу), 2016 р. - 5 с.

Размещено на Allbest.ru