Історичний розвиток та сучасні майстрині вишивки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Миколаївський муніципальний академічний коледж

Декоративно-прикладне мистецтво

Спеціальність: вишивка

Реферат

на тему:

Історичний розвиток та сучасні майстрині вишивки

Студентки

групи 406 ДПМ ВТ

Крам Катерини

Викладач

Ткаченко О.Ю.

Миколаїв 2020

1.Історичний розвиток вишивання

Народна творчість - це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності.

Одним із найпоширеніших видів народного мистецтва на Україні є вишивка. З нею пов'язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє.

Вишивка - складне багатогранне явище художньої культури українського народу. Це один із давніх, найбільш масових і розвинених видів народного декоративного мистецтва. Історичні, літературні, фольклорні матеріали стверджують активне побутування на Україні вишивки одягу, інтер'єру, побуту та обрядів як у сільському, так і в міському середовищах. Її розвиток ґрунтується на спільній основі мистецької культури трьох братніх східнослов'янських народів у процесах взаємовпливів і взаємозв'язків з мистецтвом інших сусідніх народів.

Супутницею нашого життя є вишивка. Хрестик чи гладь, мережання чи вирізування на лляних, конопляних, бавовняних тканинах споконвіку милують око, радують душу, дають працю рукам і думці.

Цей вид мистецтва виник давно, корені його сягають у глибину віків.

Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався

втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття,

бо з огляду на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва.

Адже зразки найдавнішої вишивки у музеях Європи відносять до V ст.

н.е., а пам'ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх

століть (найбільше у музеях вишивок ХІХ ст.).

Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і мандрівників минулого дозволяють стверджувати, що початки мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягають сивої давнини і розвиток його не переривався ніколи - починаючи з незапам'ятних часів і до наших днів.

Елементи символіки сучасних орнаментів української народної вишивки

перегукуються з орнаментами, якими прикрашали посуд давні мешканці

території нашої країни - трипільські племена (доба пізнього неоліту і

початку періоду бронзи).

У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Археологічні розкопки підтверджували значне поширення вишивання у стародавньому Києві. На фібулах і срібних браслетах ХІІІ ст. зображено постаті в сорочках з широкими вишиваними манишками.

В Іпатіївському літописі від 1252 р. згадується, що князь Данило Галицький під час зустрічі з королем був одягнений в кожух, обшитий золотими плоскими мережками.

Наприкінці ХІ ст. Анна-Янка - дочка великого князя Всеволода, сестра

Володимира Мономаха, як свідчать дослідники, заснувала в Києві (в

Андріївському монастирі) школу, де дівчата вчилися вишивати золотом і

сріблом. З літописів довідуємось, що вишивала також і княжна Анна -

дружина Київського князя Рюрика Ростиславича. Клапті тканин,

гаптованих золотом, були знайдені також під час розкопок Десятинної

церкви в Києві. Зображення на фресках, мініатюрах, рукописних книгах

також є свідченням глибокої історії мистецтва вишивання. Ряд залишків

гаптованих тканин виявлено під час розкопок, що здійснювались

археологами в Старому Галичі, Шаргороді і інших містах та регіонах

України. Це свідчить про широку географію гаптування на території України. Творче спілкування з іншими народами мало певний вплив на техніку

художньої вишивки майстрів Київської Русі, але в своїй основі вона

залишалась самобутньою. Народ творив, знаходив і стверджував власний,

оригінальний стиль.

Саме завдяки народним умільцям візантійське мистецтво відіграло роль

стимулу, який стимулював розквіт самобутньої руської культури. Зустріч

Візантії з Україною - це не була зустріч бідного з багатим, це була зустріч,

якщо не рівних, то близьких по духу, але різних за характером культур. Ще й

тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі.

У ХVІ-ХVІІ ст. могутня хвиля відродження української культури

стимулювала розвиток різних видів мистецтва, у тому числі української

вишивки. Майже у кожній хаті ткали полотно і шили з нього

одяг, а вишивка була найпростішим способом прикрасити тканину. У цей

період успішно діяли промисли гаптування в Києві, Чернігові та інших

містах. У Львові вишивальний цех був створений у 1658 р. Численні майстри

були в ХVІІІ ст. при монастирях, поміщицьких садибах. Тут вишивали одяг,

скатерки, рушники, наволочки та ін. Ці вироби здебільшого призначалися

для продажу. Поступово формуються значні вишивальні центри, наприклад,

у селах Григорівці на Київщині, Качанівці на Чернігівщині, Клембівці на

Поділлі. Такими центрами в Карпатах стають Вижниця, Косів, Космач тощо.

З ХVІІІ ст. мистецтво вишивання активно розвивається і починає виходити за

межі осель.

У другій половині ХІХ ст. знову виник інтерес до народного,

національного вишивання і не тільки компонентів одягу, хатнього вжитку, а

й атрибутів, символіки. Ручне вишивання як основа існування такого виду

народного художнього промислу не могло бути конкурентоздатним з

промисловістю.

Вишивка не зникла з життя народу, як і не згасла його душа, естетичні

уподобання. Вона стала майже виключно домашнім заняттям, і хоч існували

вишивальні фабрики, наприклад ім. Лесі Українки у Львові, та дешеве

фабричне полотно все більше замінювало тканини домашнього виробництва,

вишивка традиційно тримається на індивідуальній творчості, дуже повільно

переходила вона на перкалі, шовк та інші тканини промислового

виробництва. І навпаки, фабричні різноколірні нитки: заполоч, волічка, гарус

- у народних вишивальниць користувались зростаючим попитом.

Кінець ХІХ - початок ХХ ст. - це період, коли вишивка набула масового

застосування на жіночому і чоловічому одязі, вишивання, образний,

орнаментальний лад набувають чітко означених рис.

Вишивка -- один з масових і найбільш улюблених видів народного

мистецтва. Вона є складовою частиною народного костюма, активно

використовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності і

неповторності. На сучасному етапі вишиті вироби органічно увійшли до

побуту людей.

Сучасна українська вишивка -- складне, багатогранне явище.

Розвивається вона в сфері традиційно-побутового, самодіяльного мистецтва

та творчості художників-професіоналів. Розвиток мистецтва вишивки в

останнє десятиліття характерний якісними зрушеннями в процесі осмислення

його спадщини.

Іде активний процес розширення потенціалу народних майстрів,

поглиблення їхніх індивідуальних пошуків, розширення діапазону

застосування творів у громадському інтер'єрі, в сучасному одязі.

2.Сучасні майстрині вишивки

Мальовниче село Берестівка - земля особливої долі, особливої історії, особливих людей. Славиться це село народними майстрами та умільцями і просто талановитими людьми. Серед них і Стецюра Тетяна Петрівна - чарівна, добра, енергійна жінка, - так характеризують її сусіди та інші жителі

села.

Народилась вона чудового зимового ранку 13 грудня 1979 року в с.Берестівка, де проживає і до цього часу. Тут вона ходила до дитячого садка, тут закінчила 11 класів. Навчалась у Роменському с/г технікумі.

Вишивкою почала займатись ще з дитячих літ, з 5-6 років. А любов до цієї краси вона перейняла від своєї, уже покійної бабусі по маминій лінії, Пузань Надії Андріївни. Мама Тетяни, Стецюра Любов Василівна, також вишиває.

Разом із донькою вони власноруч створюють цю неймовірну красу.

В сім'ї вишивають усі жінки, сестра Тетяни - Карпець

Вікторія Володимирівна та її донька Карпець Людмила Іванівна.

І всі вони мають надію, що їх любов до вишивки буде передаватися і наступним їхнім поколінням.

Основним заняттям та відпочинком стало вишивання для майстрині Світлани Сергіївни Карцанової з села Русанівка. Ще з шкільних років Світлана спостерігала як займалася рукоділлям її мама. Згодом цей дар успадкувала і вона. І сьогодні односельчани знають її як гарну господиню, в оселі якої багато вишивок (їх загальна кількість складає більше 50 робіт). Свої експонати Світлана Сергіївна представляє на виставках до Дня села та районних святах.

Світлана Сергіївна Пустовіт - майстриня-вишивальниця із с. Капустинці. Її роботи неодноразово прикрашали районні та сільські свята та виставки декоративно-вжиткового мистецтва.

Народилася Світлана Сергіївна в далекому місті Семипалатинськ. Там зустрілася з юнаком, що відбував строкову службу. Поєднавши свою долю з Олександром, в 1991 році приїхала на Батьківщину чоловіка. З того часу дівчина з Казахстану закохалася в українську вишивку. У своєму прагненні до прекрасного, вміє майстриня кожну буденну річ , як то серветка, килимок, простирадло чи наволочка перетворити на витвір мистецтва, а рушники, вишиті її дбайливими руками поєднали не одну пару молодят.

Планів і задумів у Світлани Сергіївни ще багато. І хоча за щоденними сільськими клопотами часу на улюблену справу залишається мало, мріє сільська майстриня поєднати українську вишивку з вишиванням бісером.

Вражають майстерністю, витонченістю, красою вишиванки зовсім юної Марини Володимирівни Плутенко, що проживає в с.Беєве. Вона учениця 9 класу. Вміло працювати голкою на полотні навчила Марину бабуся Ганна Григорівна. ЇЇ рушники, серветки, наволочки - все посміхається рожевими трояндами, маками і вражає яскравим орнаментом.

Спільною творчою працею народних майстрів і художників - професіоналів українська вишивка всебічно розвивається, широко виходить у художню промисловість, знаходить застосування в побуті міста і села.

Нам у спадок дісталося дивовижне багатство народної вишивки, зумовлене місцевими особливостями використання різних матеріалів, технік виконання, композицій, колориту. Уважно придивившись до узорів вишивання можна побачити, що це мистецтво просте, але разом з тим у ньому відображені глибина і мудрість людської душі.

Це цікаво

У багатьох регіонах України ще до середини 20 ст. існував звичай вишивати нареченому сорочку. Але найвагомішою у весільному посагу була кількість сорочок самої нареченої, які вишивалися до всіх подій її майбутнього життя. Надзвичайне значення у підготовці та святкуванні весілля мали рушники та шхустки. Їх використовували під час сватання -- сватів перев'язували рушниками, а молодому зав'язували на ліву руку або заправляли за пояс хустку. Це була не жіноча хустка, а саме, вишита хуста. У переддень весілля увечері пекли коровай та шишки. Щоб, піднявшись, тісто не втікло з діжі, його обв'язували понад краєм діжі рушником, а щоб не пересихало, накривали хустою.

Підготовлені вишиті вироби дарували дружкам, боярам, священику, діверу, свекрусі та свекру. І зараз державна реєстрація шлюбу і церковний обряд вінчання не обходиться без рушників: ними накривають вінчальні ікони, зв'язують руки молодим на знак поєднання на все життя, стелять під ноги. Хлібом-сіллю на рушнику запрошує мати нареченої молодих і гостей до хати після повернення з церкви.

Останнім часом по всій Україні шириться зацікавленість у дослідженні та відновленні старовинних самобутніх технік вишивання. Люди різного віку та професій стають справжніми подвижниками народної вишивки та мистецтва: збирають старовинні зразки, займаються їх реконструкцією, систематизують та роблять їхні новітні копії.

З появою в Україні в середині 19 ст. техніки «хрестик» багато мотивів почали вишивати саме цією технікою, впровадили рослинний орнамент. Спочатку поєднували всі техніки в одній композиції, але протягом 1850 -- 1890 pp. «хрестик» «переміг».

вишивка орнамент мотив

Размещено на Allbest.ru