З досвіду створення етнографічних експозицій Музею народної архітектури та побуту Середньодньоі Наддніпрянщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав»

З досвіду створення етнографічних експозицій музею народної архітектури та побуту Середньодньоі Наддніпрянщини

Жам О.М., кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Музею хліба

Україна, Переяслав

Анотація

У статті розглянуто досвід створення етнографічних експозицій Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини - першого вітчизняного скансену. Висвітлено особливості першої «пробної» етнографічної експозиції, створеної у 1959 р. у пристосованому приміщенні - трапезній Михайлівської церкви. Окреслено основні тенденції у оформленні музейних експозицій у 60-80-их рр.

Ключові слова: скансен, етнографічна експозиція, музейний предмет, експонування.

FROM THE EXPERIENCE OF CREATING ETHNOGRAPHIC EXHIBITIONS OF THE MUSEUM OF FOLK ARCHITECTURE AND LIFE OF THE MIDDLE DNIEPER REGION

Zham E., candidate of historical sciences, leading researcher Bread Museum Research eranch «Museum of the folk architecture and way of life of the middle Dnieper area» National historical and ethnographic reserve «Pereyaslav» (Ukraine, Pereyaslav)

The article considers the experience of creating ethnographic expositions of the Museum of Folk Architecture and Life of the Middle Dnieper - the first domestic scansen. The peculiarities of the first “trial" ethnographic exposition, created in 1959 in an adapted room - the refectory of St. Michael's Church, are highlighted. The main trends in the design of museum exhibitions in the 60-80's are outlined.

Keywords: open-air museum, ethnographic exposition, museum object, exposition.

Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» - один з найбільших заповідників України, до складу якого входять 24 тематичні музеї різного профілю: історичного, археологічного, літературного, технічного, художнього, етнографічного. Етнографічний напрямок у Заповіднику представляє Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини - перший вітчизняний скансен. Його становлення розпочалося наприкінці 50-их ХХ ст., коли у вітчизняному музеєзнавстві ще не сформувалися теоретичні засади створення скансенів та був відсутній практичний досвід по їх реалізації. Через відсутність чітких уявлень про методику, принципи структурної, тематико-експозиційної побудови музею, художнє та технічне оформлення експозицій фундаторам музею доводилося експериментувати, покладатися на власну інтуїцію.

Загальновідомо, що музейна експозиція є результатом науково-дослідницької, пошуково-експедиційної, технічної роботи. Організація тематичної експозиції складається з кількох технологічних етапів. Перший з них розробка наукової концепції експозиції, яка формулює зміст і провідну ідею майбутньої експозиції. У руслі розробленої концепції триває подальший науковий пошук: вивчається література по темі, досвід інших музеїв по створенню подібних експозицій, розробляється тематична структура і тематико-експо- зиційний план, який містить вичерпний опис майбутньої експозиції. Наступний етап - підбір експозиційних матеріалів. Для цього аналізується музейний фонд, відбувається візуальне знайомство з експонатами, в разі коли власний музейний фонд є недостатнім, визначаються напрямки подальшої пошукової роботи. Заключним етапом формування експозиції є її монтаж на основі проектної документації (наукової, архітектурно-художньої, технічної). Після цього складаються пояснювальні тексти (етикетаж, екскурсія) та охоронна документація (топографічний опис).

З позицій сьогодення окреслена вище методологія здається логічною і зрозумілою. Проте для фундаторів переяславського скан- сену все було не так просто, адже вони були першопрохідцями. Вже на етапі розробки наукової концепції між ними не було одностайності щодо оформлення етнографічних експозицій. Директор Переяслав-Хмельницького державного історичного музею (далі ПХДІМ) М. І. Сікорський і більшість членів Вченої ради надавали перевагу традиційним (класичним) принципам організації експозицій, уніфікації розміщення музейних предметів в експозиціях, що мало узгоджуватися із загальноприйнятою в державі музейною методологією. Натомість головний ідеолог скансену Є. Ф. Іщенко бачив його діючим, утилітарним.

Всі житлові споруди (150-250 хат) мали бути обжиті (тут мали оселитися родини музейних працівників і відвідувачі), сакральні пам'ятки повинні функціонувати за основним призначенням, виробничі споруди музею (водяні та вітряні млини, кузня, гончарна і чинбарська майстерні) і технічні пристрої (преси для олії, маслобійки, жорна, праски, примуси тощо) діяти, в господарських будівлях - утримуватися живність, городи й сади - оброблятися. На думку Є. Ф. Іщенка, це мало б велике пізнавальне та емоційне значення. У відвідувачів мало складатися враження, що обійстя наче щойно покинули господарі і ось-ось повернуться. Кожна споруда мала нести окреме тематичне навантаження. В частині пам'яток планувалося представити побут родин різної соціальної приналежності, а також різних ет- нозон України. В інших обладнати заклади громадського користування (ресторан, готель, ремісничі майстерні, виставкові зали, дитячі гуртки тощо).

Перша спроба створення етнографічної експозиції у ПХДІМ була зроблена у 1959 р. В цей на баланс музею була передана трапезна Михайлівської церкви. В її приміщенні працівники новоствореного етнографічного відділу, очолюваного В. П. Шкулетою, вирішили розмістити етнографічну експозицію. В частині трапезної обладнано типовий інтер'єр сільської оселі, де можна було познайомитися з усіма атрибутами хатнього господарства та внутрішнього оздоблення житла. Ключовим елементом експозиції стала реконструкція печі з привалком, поруч лави із спинками, різьблений буфет, полиця для мисок, стільці, ослін, татарський столик, стілець із видовбаним сидінням, в кутку - божниця (ікони в рушниках, лампадка), стіл, накритий домотканою скатертиною, на столі - куманець. У кутку - кочерга, рогачі, поруч - помийниця. Ефект сприйняття етнографічного матеріалу підсилювали предмети домашнього побуту: посуд та ємкості для зберігання продуктів (глечики, солом'яний шиян, сільниці дерев'яні та керамічні, ковган- ки, тикви глиняні, ложки, виделки, пряничні дошки, миски, тарілки декоративні, горщики, цукорниця, барильце, коробка з кори для солі, мірки дерев'яні різьблені, коряк, солонка, макітри, кухоль мідний, супниця, блюдо, піднос, ринка, яндола, ситечко, кошик для паски). В іншій частині трапезної на стелажах експонувалися гончарний посуд, бюст різьбяра з Бо- риспільщини П. Верни, його вироби з дерева, ткані вироби Переяслав-Хмельницької артілі ім. Б. Хмельницького, домоткані килими та ін. У такому вигляді експозиція проіснувала до 1960 р. Наприкінці літа 1960 р. окрім приміщення трапезної у розпорядження ПХДІМ перейшли інші приміщення Михайлівської церкви та подвір'я. 17.09.1960 р. виконуючим обов'язків завідуючого етнографічного відділу призначено М. І. Жама. З його приходом було значно доповнено існуючу експозицію та створено нові. Приміщення церкви мало велику площу й тут можна було розмістити велику кількість експонатів і створити ряд різ- нопрофільних тематичних експозицій. Значну частину експозиції, розміщеної у церкві, зайняла колекція народних килимів, рушників, одягу.

Останній експонувався на саморобних манекенах, які музейні працівники пошили із старих гардин і набили тирсою. Поруч експонувалися речі селянського та міського побуту. В трапезній окрім інтер'єра хати була створена експозиція, що розповідала про промисли і ремесла Переяславщини ХІХ - поч. ХХ ст.: рибальство, ткацтво, ковальство, бондарство, художню обробку деревини, гончарство, гре- біництво. Широко показані знаряддя сільськогосподарського виробництва, їх нараховувалося біля двохсот. В підвалі трапезної реконструйовано чинбарську майстерню. З поміж іншого була представлена колекція кінної та волової упряжі, ручні санчата і перший гужовий транспортний засіб - сани-козирки. Знайшлося місце для музичних інструментів, предметів сакрального культу. Під етнографічну експозицію було задіяне також подвір'я Михайлівської церкви. Тут експонувалися вітряк із с. Ковалин і комора с. Трубайлівка Пе- реяслав-Хмельницького р-ну, велика кількість габаритних сільськогосподарських машин і реманенту. Відтворено елементи селянського двору (тин з лози та ін.). Розширення експозиційних площ стало можливе завдяки великій кількості зібраних в експедиціях музейних предметів. Над створенням експозиції працювали науковці М. І. Жам, Є. С. Нестеровська М. Д. Шавейко, В. П. Шкулета, їм домотали доглядачі - З. П. Соболь, О. К. Рак, В. К. Спа- сенко.

Вже з перших кроків створення етнографічної експозиції стало очевидним, що вона багато втрачає через розміщення у непристо- сованому приміщенні: приміщення церкви було замале для демонстрування багатопланових експозицій і не відповідало тематичному задуму. Через це в одному приміщенні, в різних його кутках розміщувалося без певної системи по кілька тем одночасно. скансен етнографічний експозиція архітектура

На поч. 60-их рр. у зв'язку із проектуванням та побудовою на Дніпрі Канівського водосховища визріло рішення про створення в Пе- реяславі-Хмельницькому скансену. Точніше, побудова водосховища стала каталізатором, який прискорив розв'язання низки проблем, пов'язаних із його становленням. Сама ж ідея цього проекту виношувалася переяславськими музейниками значно раніше і була пов'язана із створенням етнографічного відділу ПХДІМ та започаткуванням етнографічної експозиції у Михайлівській церкві. В цей час була здійснена значна пошукова робота, проведено кілька сотень етнографічних експедицій, сформована основа етнографічної колекцій музею, розроблена наукова концепція етнографічного музею під відкритим небом. Восени 1963 р. для музею була виділена земельна ділянка площею 5 га, на початку 1964 р. розпочалася її забудова. Поступово на територію музею, що збільшилася до 24,5 га, було перевезено 123 автентичні пам'ятки народної архітектури XVII - поч. XX ст., в яких відтворені відповідно до їх призначення основні напрямки селянського господарства, типові промисли і ремесла селян. Зібрані в одному місці кращі взірці народної архітектури Середньої Наддніпрянщини ХІХ - поч. ХХ ст. доповнило правдиво відтворене первісне природне середовище пам'яток, де експозиційну цінність становить буквально все, що оточує відвідувача: садки, городи, квітники, гайки тощо. За такою ж проектною схемою відтворені інтер'єри жител - жодних муляжів, лише оригінальні предмети домашнього вжитку, відтворення автентичної (реальної) обстановки життя й діяльності сільського населення Середньої Наддніпрянщини.

При цьому збережено не тільки істори- ко-етнографічну правдивість селянського домашнього побуту, а й художньо-естетичні традиції, притаманні інтер'єру народного житла. Все це вводить відвідувача у відповідну епоху, демонструє її особливості, виявляє й пояснює логічні зв'язки між музейними об'єктами. У селянських оселях розкрито характерні риси селянського побуту та домашніх промисел та ремесел, поширених у наддніпрянських селах. Це досягається різними експозиційними прийомами. Наприклад, введенні допоміжні об'єкти - натуралістичні манекени, що надають експозиціям своєрідного ліризму, створюють враження присутності людей. У хаті ткача показано трьох жінок за роботою (біля прядки, ткацького верстата, снівниці). В сільській управі розміщені фігури писаря і старости. Манекени виготовив у 1981 р. ленінградський художник І. О. Хитров.

Кореспондент всесоюзного журналу «Наука і релігія» В. Война, який в 1977 р. побував у переяславському скансені, високо оцінив правдивість музейної експозиції: «На Татарской горе хаты, ветряки, церкви словно бы вырастают сами по себе из щедрой и прекрасной земли, служат ее продолжением, не дают ни малейшего повода для сомнений в том, что именно такова была жизнь... Может быть, тут и есть какое-то отступление от принципов строгой научности, зато достигнуто полное впечатление «живого» села. Если в киевском музее экспонаты настолько удачно организованы, что создают иллюзию сельского ландшафта, - здесь вообще порой забываешь, что это все-таки музей, ловишь себя на мысли, что хочется пожить хоть недолго в таком вот «сельском раю». За огородами и садами тут ухаживают сами сотрудники, но точнее было бы сказать наоборот: это работающие в поле крестьянки иногда отрываются от дела, чтобы принять гостей, объяснить им с лукавством и юмором, как устроена хата, как вообще жили раньше люди. И внешний облик, и говор, и манера суждений этих людей, для которых сельский быт знаком не по книгам, придают всему особую убедительность и живость. Видно, что сотрудники влюблены в свой музей и рады, что их восторг разделяют посетители» [1, с. 102].

Тематична структура музею, відповідно до наукової концепції, включає розділ «Сільські промисли та ремесла», до складу якого входять садиби гончара, чинбаря, ткача, гребінника, бондаря, столяра, олійника. Тут можна оглянути знаряддя праці, заготовки та готові вироби ремісників. Директор ПХДІМ М. І. Сі- корський так охарактеризував необхідність відтворення в пам'ятках житлового і господарського будівництва ремісничих інтер'єрів: «Споконвіку хата була центром розвитку ремесла, праобразом майбутньої мануфактури та центрами формування селянських садиб. Кожна хата має особливості, які виявилися, насамперед, в розміщенні ремесел: в хаті столяра і бондаря розміщені знаряддя праці цих промислів; в хаті гончаря все підпорядковане виготовленню глиняного посуду; в хаті ткача все підпорядковано ткацтву» [4, с. 50]. Також було заплановано створити садиби рибалки та мірошника. Першу мали розмістити в хаті з с. Єрківці Переяслав-Хмельницького р-ну, другу - в хаті із с. Сомкова Долина Переяслав- Хмельницького р-ну, що належала мірошнику О.А. Переході. Проте цю ідею не вдалося реалізувати: в хаті з Єрковець було створено експозицію селянина-бідняка, а в хаті з Сомкової Долини - тимчасово розміщено Музей Шолом Алейхема.

Іншою особливістю експозицій житлових пам'яток було те, що згідно із задумом проектантів переяславського скансену інтер'єри хат не повинні бути статичними, а змінюватися відповідно до календарних свят. Адже кожне народне свято потребувало своїх особливих атрибутів, прикрас. Кожної пори українська хата мала свій вигляд, свою символіку. Так, наприклад, в хаті селянина-середняка був створений інтер'єр, присвячений вербній неділі. М. І. Сікорський писав: «Інтер'єр хати присвячений вербній неділі: хата побілена і прикрашена гілками верби» [4, с. 72]. В інших хатах також планувалося оформити традиційні інтер'єри, характерні для певних календарних або родинних свят. В різні періоди в музейних оселях створювалися експозиції до Великодня, Зеленої неділі, Різдва, Коло- дія, Семена Стовпника, весілля. Ці експозиції були короткотривалі, влаштовувалися на період проведення фольклорно-етнографічних дійств, і створювали неповторну атмосферу живої реальності, під час якої оживали народні традиції.

Особливе значення в оздобленні житла відігравали рушники, килими, скатертини, ліжники, рядна, ряднини, які здавна були окрасою хати й робили житло затишним, своєрідним, не схожим одне на одне. Загальновідомо про велику пристрасть М. І. Сікорського до прикрашання експозицій, зокрема, інтер'єрів хат барвистими рушниками. Його колега О.І. Юзвікова згадувала: «М. І. Сікорський дуже любив, щоб красиво було - це рушники, це килими, без цього не може бути експозиції» [3, с. 470].

Важливе значення музейні працівники надавали зовнішньому та внутрішньому декоративно-художньому оздобленню жител. Збагачують зовнішній вигляд хат традиційна побілка стін, підводка глиною призьби, розпис печей, декоративний поліхромний розпис кольоровими глинами зовнішніх і внутрішніх стін. На ранньому етапі в музеї не було жодної неорнаментованої хати. Нині розписи збереглися лише в хатах гончара, середняка, столяра, пасічника, селянина-хлібороба, корчмі. І всі малюнки різні, в кожного свого доля. Більшість розписів виконала молодший науковий співробітник (з 1976 р. хранитель фондів музею) філолог за освітою О. І. Юзвікова. Вона пригадувала: «Пам'ятаю, як треба було розмальовувати хати, а художника в музеї не було. Тоді Сікорський запропонував мені спробувати це зробити. Спочатку було якось боязко, а потім призвичаїлася. Тож багато хат в музеї розмальовано мною» [2, с. 6].

Оригінальністю відрізняються розписи хати з с. Нова Вабля Бородянського р-ну Київської обл. Ще під час обстеження житла на місці первинного розташування було зафіксовано, що стіни та піч хати раніше були розписані. Але на момент перевезення вони майже не збереглися. Старожили с. Вабля підказали, що розписи нагадували малюнки видатної поліської художниці Марії Приймаченко. З метою вивчення особливостей декорування «поліських» хат завідувачка фондами музею Є. С. Нестеровська здійснила відрядження в с. Болотня Іванківського р-ну до Марії При- ймаченко. Майстриня відгукнулася на прохання музейників і надала ескізи найпоширеніших настінних і напічних малюнків поліського краю. Серед них і замальовки тих візерунків, які прикрашали хату її батьків, коли вона була дитиною. На їх основі О. І. Юзвікова відтворила розписи в поліській хаті.

Декоративне оздоблення хати з с. Циблі Переялав-Хмельницького р-ну у дворі селя- нина-середняка виконав київський архітектор С. В. Верговський. Пізніше пригадував: «М. І. Сікорський попросив мене допомогти у підготовці до експонування першої хати музею. Мова йшла про малювання, яке в тих краях було, але вже зникло. Таких матеріалів і в мене не було. Тож за порадою я звернувся до керівника майстерні, в якій я проходив навчання в художньому інституті - відомого архітектора Петра Федоровича Костирка. У свій час, працюючи разом з Василем Кричевським над проектом музею Шевченка на Чернечій горі, вони досліджували села Лівобережжя саме з метою виявлення якихось традиційних декоративних елементів для їх застосування у проекті. Петро Федорович передав мені фотографію малювання навколо вікна хати з великим розмашистим хмеликом-меандром, восьмикутними подобами зірок у пазухах меандра і двома рядами крапок різної величини понад рамою за матеріалами власних досліджень, а також кілька фрагментів малювання сволока, печі з давніх матеріалів Полтавського краєзнавчого музею. Їх я і використав для малювання хати» [3, с. 276].

У 70-их рр. у штаті музею з'явилися професійні художниці З. П. Гончарук та О. Г. Карнаухова. Вони здійснили розпис хати мірошника, селянина-хлібороба, гончара та інших житлових пам'яток музею.

Орієнтиром для створення експозицій, планування садиб, реконструкцій перелазів, воріт, ганків, малюнків і розписів тощо слугували світлини із зображенням мальовничих куточків сіл, що мали потрапити в зону затоплення майбутнього Канівського водосховища, репродукції картин, давні поштові листівки. Фотограф музею В. Ф. Воловик пригадував: «Весною 1971 р. Михайло Іванович взяв мене з собою до публічної бібліотеки, яка знаходилася поруч із червоним корпусом КДУ Там замовив кілька підшивок часопису «Киевская старина» і ще якийсь подібний польською мовою. Я зробив більше двох десятків знімків з гравюр, які відбирав директор. Тематика - українські краєвиди, побут українського села, промисли. Потім ці репродукції служили Сікорському та Жаму як орієнтир для створення експозицій, плануванню садиб...» [3, с. 338].

Варто згадати й про таку специфічну рису раннього періоду переяславського скансену як залучення фольклорно-етнографічних колективів для «оживлення» експозицій. В. Ф. Воловик пригадував: «Найцікавішим винаходом М. І. Сікорського, як на мене, були акапельні співи народних колективів на території музею просто неба. Гості перебувають на вулиці давнього українського села. Раптом звіддалік долинає спів гарно поставлених голосів. Гості прислухаються. Вони не чекали такого. Ось поміж тинами з глечиками на кілках та розвішаними плахтами, чи ряднами на мить з'являються і зникають співаючи: жінки, чоловіки у народному вбранні, дівчата у вінках. Потім дійство повторюється ще. За кущами червоної калини. В садку. Спів віддаляється. Через деякий час лине з іншого боку. Ці хорові колективи мали звання народних. Один з них звався «Червона калина» під орудою М. Заєць, а іншим, «Веселкою», керувала К. Устинова. Вони часто брали участь у таких заходах» [3, с. 326].

Таким чином, проектанти переяславського скансену планували, що в ньому буде відтворено «живе» наддніпрянське село ХІХ - поч. ХХ ст., в якому будуть експонуватися оригінальні пам'ятки (житлові, господарські, громадські, виробничі, культові) з натуралістичними експозиціями, діючими технічними пристроями та виробничими спорудами, відповідним музичним оформленням та відтворенням обрядів. На практиці не все із задуманого вдалося реалізувати. Так, реалізовано ідею створення розділу «Сільські ремесла та промисли», де представленні садиби гончаря, гребінника, бондаря, столяра, ткача, чинбаря, олійника. Не вдалося відновити експозиції хат рибалки, мірошника, коваля. Діючі інструкції зі збереження пам'яток і музейних предметів державного значення не дозволили експонувати в дії виробничі споруди (вітряки, водяні млини, олійницю, кузню), технічні пристрої й знаряддя праці (ступи, жорна, ткацькі верстати, масло бійки, самовари та ін.). Не реалізованою залишилася ідея змінних етнографічних експозицій, приурочених до певних календарних і родинних свят, попри те, що експерименти в цьому напрямку були досить успішними. При створенні експозицій акцент зроблено на декоративно-художньому оздобленні пам'яток. Експозиції практично всіх музейний хат вбрані по святковому, наповнені великою кількістю тканин (рушників, скатертин, ряден, ряднин), печі, сволоки, зовнішні та внутрішні стіни оздоблені розписами.

Список використаних джерел

1. Война В. 1977. Музеи под открытым небом. Наука и релігія. 1977. №6. С. 29-35.

2. Зелезінська Н. До музею мене привело саме життя. «Переяславська Рада». №23. 15.06.2002 р. С.6.

3. Михайло Іванович Сікорський: творець історії й хранитель часу: [колект. монографія, при- свяч. 90-річчю з дня народження М. І. Сікорсько- го] / НІЕЗ «Переяслав»; упоряд. О. М. Жам; збір. маеріал. Н. Г Ткаченко. Переяслав-Хмельницький: СКД, 2013. 504 с.

4. Сікорський М. І. Хата мого роду. Народознавство: науково-методичні матеріали: У 5-ти ч. Переяслав-Хмельницький, 1994. Ч. І-ІІ., вип.2. С. 45-52.

References

5. Voina V 1977. Muzey pod otkrbitbim nebom. Nauka y relihiia. 1977. №6. S.29-35.

6. Zelezinska N. Do muzeiu mene pryvelo same zhyttia. «Pereiaslavska Rada». № 23. 15.06.2002 r. S.6.

7. Mykhailo Ivanovych Sikorskyi: tvorets istorii y khranytel chasu: [kolekt. monohrafiia, prysviach. 90-richchiu z dnia narodzhennia M. I. Sikorskoho] / NIEZ «Pereiaslav»; uporiad. O. M. Zham; zbir. maerial. N. H. Tkachenko. Pereiaslav-Khmelnytskyi: SKD, 2013. 504 s.

8. Sikorskyi M. I. Khata moho rodu. Narodoznavstvo: naukovo-metodychni materialy: Uty ch. Pereiaslav-Khmelnytskyi, 1994. Ch. I-II., vyp. 2.S.45-52.

Размещено на Allbest.ru