Тарас Шевченко в українській культурі

Біографічний опис життя видатного українського поета, прозаїка та художника Тараса Григоровича Шевченка. Етапи його життєвого шляху та джерела натхнення. Головні творчі та громадські досягнення автора, а також його роль і місце в Історії України.

Рубрика Культура и искусство
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 23.05.2021
Размер файла 31,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Кафедра Політичних наук і права

Реферат

Тарас Шевченко в українській культурі

Виконав студент

заочної форми навчання

зМО 21

будівельного факультету

Богатов Олексій

Перевірив

Дьомкін П.А.

Київ 2019

Зміст

1. Життевий шлях Т. Шевченко

2. Т. Шевченко - видатний український поет, прозаїк та художник

Список літератури

1. Життевий шлях Т. Шевченко (1814-1861)

шевченко поет культура творчий

Народився майбутній великий поет України 9 березня (25 лютого за ст. ст.) 1814 року в селі Моринці Звенигородського повіту на Київщині в родині селян-кріпаків Григорія Івановича та Катерини Якимівні Шевченків. З цього села походила мати поета, кріпачка пана Енгельгардта. Сюди після одруження, за розпорядженням поміщика, переселилися вони з Кирилівки на короткий час. Під час цього переселення у них народився син Тарас. У 1816 році родина Шевченків повертається до рідної Кирилівки. У цьому селі проминуло все дитинство нашого поета, з ним пов'язані всі перші його дитячі спогади і життєві враження. «І ось стоїть переді мною наша убога, стара біла хата з потемнілою солом'яною покрівлею та чорним димарем, а коло хати на причіпку яблуня з червонобокими яблуками, а круг яблуні квітник - улюбленець моєї незаміжньої сестри, моєї терплячої, моєї ніжної няньки! А коло воріт стоїть стара розлога верба з засохлим верхів'ям, а за вербою - клуня, омочена стіжками жита, пшениці й різного, всякого збіжжя; а за клунею косогором піде вже сад! Та який сад!. густий, темний, тихий, одне слово, іншого такого саду немає на цілому світі. А за садом левада, а за левадою долина, а в долині тихий, ледве журкотить, струмок, оброслий вербами й калиною та окутаний широколистими темно-зеленими лопухами; а в цьому струмку під навислими лопухами купається опецькуватий білявий хлопчик…» До смерті матері (у 1823 р.), живучи під її опікою, здається, що хлопчик і горя не знає. Опісля ж, почалися ті життєві невзгоди, які переслідували Тараса до самої могили. У овдовілого батька на руках лишається п'ятеро дітей, Микита, Катерина, Тарас, Ярина та Йосип, а згодом у їхню хату ввійшла мачуха зі своїми трьома малолітніми дітьми. З гірким болем згадуватиме пізніше поет цей період свого життя: злидні, сварки, несправедливість, знущання. У 1825 році помирає батько, висловивши знаменне пророцтво щодо майбутнього сина: «Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба, він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе». Після смерті батька, малого Тараса віддали в школу до сільського дяка, де він вчився читати й писати, засвоїв часослов і псалтир. Наука йому давалася легко, але відзначався він непосидючістю й норовливістю, за що часто бував битим. Уже з дитячих років виявляється в ньому надзвичайна допитливість розуму, особлива вразливість натури. Наймилішим же заняттям для нього, що перетворювалося на справжнє свято, були оповіді про минуле. Він міг слухати їх годинами, живо уявляючи ті картини й події. Батько Тараса Григоровича був грамотний і досить обізнаний як для свого середовища, відзначався побожністю. Часто й охоче він переказував житія святих та подвижників благочестя. Інший характер розповідей був у діда Івана - живого свідка Коліївщини. Герої його оповідань були добре відомими людьми, а події ще не стерлися з народної пам'яті. Безсумнівно, це не могло не позначитися на формуванні та творчому розвитку майбутнього поета. Тоді ж проявляється неабиякий його хист до малювання. Вуглиною чи крейдою малював він на стінах, дверях, дошках, де тільки можна було вмістити образ, що поривався на волю з дитячої уяви. Наснажений цією пристрастю і втративши всяке терпіння зносити знущання дяка Богорського, Шевченко робить спроби влаштуватися в науку до малярів у Лисянці, Тарасівці, наймитує згодом в кирилівського священика Кошиця. З 1828 року Тарас деякий час живе у хлипнівського маляра, той, запримітивши його меткість, залишає при собі у прислуги. Незабаром від'їхав на батьківщину сам поміщик і доля поета була вирішена: він був переведений до пана у кімнатні козачки. Вигадуючи вільні хвилини, хлопець копіює лубочні картини суздальської школи, що прикрашали панські покої. Відомий факт, як заставши одного разу свого козачка за таким заняттям, Енгельгардт наказав влаштувати тому екзекуцію, за те, що насмілився малювати вночі, запаливши свічку. З Вільна Енгельгардти поїхали до Варшави. Там його віддали в науку до якогось покоєвого маляра, який, розгледівши в юнакові великий талант, порадив панові віддати його відомому митцю Францу Лямпі молодшому. У 1830 році у Варшаві вибухнуло повстання, що змусило Енгельгардта покинути її разом із своєю челяддю і виїхати до Петербурга. Вісімнадцятий рік свого життя поет зустрів уже в непривітній, вологій, закутій в граніт і оповитій туманами північній столиці. Спогади про Вільно й Варшаву, про малярські студії видавалися далеким сном. Тараса уже ні на хвилину не полишає бажання навчитися «божественного мистецтва». Він ублагав пана віддати його («законтрактувати») на чотири роки живописцю В. Ширяєву для подальшого навчання, аби мати у майбутньому свого дворового художника. У 1836 році термін контракту закінчився, але Шевченко залишається в нього вже як найманий робітник-підмайстер. Завантаження приходиться терпіти хлопцеві нещадні. Помалювати для себе, дати відпочинок душі - на це просто немає часу. Але нестримне бажання стати справжнім художником змушувало вишукувати всякі можливості. Коли настав сезон білих ночей, уриваючи години від сну, заходив Тарас у літній сад і змальовував там скульптури. Це був період надзвичайного творчого піднесення митця. Саме в цей час він робить і перші поетичні спроби - з'являється балада «Причина». Під час таких етюдів відбулася його перша зустріч із своїм земляком - художником І. Сошенком. Вона мала надзвичайно важливе значення для подальшої долі Тараса Григоровича. І. Сошенко знайомить його з Є. Гребінкою, дістає дозвіл відвідувати вечірні класи Товариства заохочення художників, а пізніше зводить з уславленим художником, професором Академії художеств Карлом Брюлловим. Підневільне становище молодого талановитого художника хвилювало його петербурзьких друзів. У перших числах квітня 1837 року К. Брюллов розпочав працю над портретом В. Жуковського. Цю роботу передбачалося розіграти в лотереї і на зібрані кошти викупити художника. У квітні 1838 року було розіграно лотерею, панові Енгельгардту вручена величезна на той час сума - 2500 карбованців, і 22 квітня підписано документ, яким поміщик надавав Шевченкові волю. А з наступного дня він уже відвідував рисувальні класи Академії і скоро став одним з найулюбленіших учнів К. Брюллова. Час навчання в Академії художеств стає періодом остаточного формування його естетичних і суспільних поглядів, становлення його як поета і художника. В Академії художеств Шевченко успішно виконував навчальні завдання і завжди отримував високі оцінки за свої роботи. Рада Академії тричі нагороджувала його срібними медалями другого ступеня. У квітні 1840 року з'являється друком «Кобзар», що став переломною віхою не тільки в творчому житті поета, але і в житті всього українського народу. Журнали та газети Петербурга одразу ж помістили рецензію на цю книгу. Усі вони одностайно відзначили високий талант, неповторну емоційну інтонацію, образність, народний колорит, щирість і самобутність видання. Цей час стає періодом справжнього розквіту геніального митця. З особливим натхненням він малює, пише вірші, багато подорожує. У травні 1843 року разом з письменником Є. Гребінкою поет відвідує Україну. Качанівка, Київ, Катеринослав, Хортиця, Кирилівка - ось лиш деякі села і міста, де побував Кобзар. Тривалий час живе в Яготині, у маєтку князя Рєпніна. Відвідує він і ряд інших міст. У 1844 році виходять друком поеми «Гамалія», «Чигиринський кобзар», «Гайдамаки», альбом офортів «Живописная Украина». Роком пізніше, тяжко захворівши під час чергової подорожі, пише славетний «Заповіт» в Переяславі. Подорожі, зустрічі, читання надихають поета на все нові й нові задуми. У кінці квітня 1846 року він повертається до Києва, де знайомиться з М. Костомаровим, одним з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, бере участь в його засіданнях. Взимку 1847 року здійснює тривалу подорож на Чернігівщину. У березні цього ж року видається таємне розпорядження про арешт Шевченка. 30 травня йому оголосили вирок про заслання в Окремий Оренбурзький корпус солдатом «под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать». З Оренбурга поета відправляють в Орську фортецю. Та попри суворий нагляд і заборону, Шевченко намалював автопортрет і написав ряд поетичних творів для захалявних книжечок. У квітні 1850 року за порушення указу про заборону писати й малювати Шевченка заарештовують і відправляють на півострів Мангишлак. Весною наступного року його зараховують в експедицію для пошуків кам'яного вугілля в горах Каратау. З 1853 року, коли комендантом Новопетровського укріплення став майор І. Усков, що з розумінням і співчуттям ставився до поета, умови його життя трохи пом'якшилися і полегшали. Через рік Шевченко звертається з клопотанням до віце-президента Академії мистецтв Ф. Толстого з проханням порушити клопотання перед урядом про його звільнення. 1 січня 1857 року він одержує листа від дружини Ф. Толстого, в якому повідомлялося, що його звільнено з заслання. Однак розпорядження надійшло сюди лише через півроку 21 липня. 5 серпня з Астрахані Тарас Григорович вирушає до Нижнього Новгорода, де дізнається про нову заборону - право в'їзду до Москви та Петербурга. Щоправда, менше ніж через рік заборону було знято. На початку березня 1858 року він прибуває до Москви, де відвідує О. Бодянського, С. Аксакова, М. Максимовича, Варвару Рєпніну, якій свого часу присвятив поему «Тризна». 27 березня Шевченко прибув до Петербурга, де його радо вітали представники творчої інтелігенції. У червні він одержує окрему кімнату від Академії мистецтв, починає опрацьовувати ті наробки, що зібралися за довгі роки заслання. Вичитує невільничу поезію, трудиться над офортами, відвідує театри, літературні вечори, зустрічається з друзями. Життя поступово набувало тієї повнокровності й інтенсивності, якої так не вистачало поетові, якою він був насильно обділений у найкращі роки свого життя. Влітку 1859 року поет знову вирушає на батьківщину, зустрічається з друзями, ріднею, подовгу живе у них. 15 липня, поблизу Прохорівки, Шевченка заарештовують і відправляють спочатку до Черкас, потім у Мошни, а 30 липня - в Київ, у розпорядження губернатора І. Васильчикова.

Звідти, через Москву, він повертається у Петербург. Ностальгія, туга за рідною землею не полишають великого Кобзаря. Восени він звертається до Варфоломія Шевченка з проханням купити матеріал для будівництва хати і знайти ділянку для неї. Влітку 1860 року знайомиться з Ликерою Полусмаковою і, як йому здається, зустрів ту жінку, яку шукав усе життя. Та побудувати сімейне щастя йому так і не судилося. З осені починає різко занепадати здоров'я поета. Та, навіть, хворим продовжує він малювати, писати вірші, листуватися. 25 лютого поет ще одержав вітальні телеграми з нагоди дня народження, а наступного дня, о 5-ій годині 30 хвилин ранку його вже не стало. 28 лютого відбувся похорон Тарас Григоровича Шевченка на Смоленському кладовищі Петербурга, а 10 травня його було перепоховано у Каневі, на Чернечій горі.

2. Т. Шевченко - видатний український поет, прозаїк та художник

Творчість Т.Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно-демократичний напрям.

Ім'я Шевченка вперше стало відомим на просторах Російської імперії, коли півтора століття тому в Петербурзі вийшла невелика книжечка «Кобзар». В історії України автор цього видання був винятковим явищем - він вийшов з найглибших надр трудового народу і здобув всесвітню славу.

Але саме походження ще не гарантує відданості людини своїй соціальній природі до кінця життя. Тарас Шевченко був і залишався вірним народові, ніколи не розривав з ним зв'язку і в кінці життя з гордістю писав:»… я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу».

Природа дуже щедро обдарувала юнака - в нього було два покликання: художника і поета. Почав він творчий шлях як художник, здобув визнання вже в молоді роки, а в кінці життя йому було надано звання академіка. Проте переважало в ньому друге, основне й головне покликання - поета, мало сказати - новатора, а поета особливої, незвичайної сили думки, глибини почуття, могутньої революційної пристрасті.

Порівняно недавно стала відома одна з перших поетичних спроб Шевченка - вірш «Нудно мені, що маю робити?». Від цих перших рядків і до останнього передсмертного вірша «Чи не покинуть нам, небого…» поет висловлював думи, почуття й прагнення свого народу. Слідом за «Кобзарем» з'являється альманах «Ластівка», де також надруковано ранні твори Шевченка, які не ввійшли до збірки, зокрема балада «Причинна». (Тепер цією поезією відкривається «Кобзар».) Уже перші проби пера Шевченка зі своєю народністю, емоційністю були виключно новим явищем в українській літературі.

Прокладаючи нові шляхи в літературній творчості, молодий поет не поривав різко зі своїми попередниками й сучасниками. Навпаки, він підкреслював свій зв'язок, спадкоємність із тими, хто перший починав нову українську літературу. Коли 1838 р. помер автор безсмертної «Енеїди», під враженням одержаної звістки Шевченко пише елегію «На вічну пам'ять Котляревському», в якій навіки визначив вагомість його внеску в культуру українського народу і всього людства. Так само високо оцінював молодий поет і першого прозаїка нової української літератури Г. Квітку-Основ'яненка. Він пише письменникові листа; прочитавши його нарис про А. Головатого, звертається до автора з віршовим посланням «До Основ'яненка». В. Жуковському присвячено ранню найкращу поему «Катерина», а Є. Гребінці - «Перебендю».

Шевченко творчо використав багатющий досвід попередників і сучасників в українській, російській і зарубіжній літературах, але в поезію він прийшов сказати своє, нове слово. У шевченкознавчих студіях не раз були спроби вказувати на деякі літературні паралелі, залежність, впливи тощо.

Безперечно, у раннього Шевченка є дещо спільне з романтичною поетикою. Але ніколи, навіть у молоді роки, поет не втрачав своєї власної індивідуальності. Про це вагомо висловився І. Франко у статті про «Перебендю»:»… геніальна натура нашого поета уміла впливи ті щасливо перетопити в одну органічну і глибоку поетичну цілісність» - у той сплав, ім'я якому - Шевченко.

Весь «Кобзар» нерозривно зв'язаний з народною творчістю. Це цілком природно й зрозуміло. Поет виріс з українського фольклору й ніколи цих зв'язків не поривав. Один з істориків української літератури ще в дожовтневі часи писав: «З Котляревським до літератури увійшов народ і сів у ній на покуті, остаючись там і по сей день бажаним гостем». Якщо про літературу до Шевченка ще можна було висловитись в такий спосіб, то з приходом Кобзаря народ в українській літературі став не гостем, а господарем.

Завжди відчуваючи нерозривний зв'язок з народом, поет сміливо черпав з усної творчості ідеї, сюжети, образи, ритміку. Це не «використання», властиве його попередникам і сучасникам-романтикам, це не стилізація під фольклор, до якої вдавалися численні поети до Шевченка, в часи його і після нього. Елементи усної народної творчості (певною мірою й несвідомо) впліталися у власні думи й слова поета. Інколи він міг запозичити з народної пісні навіть окремі рядки.

Надзвичайна близькість поезії Шевченка до фольклору, зокрема, до народної пісні, давала підставу деяким критикам вважати автора «Кобзаря» водночас і народним співцем (творцем фольклору), і поетом. Автор «Кобзаря» - поет народний у розумінні безмежної відданості інтересам народу, але не «простонародно-примітивний».

Засвоївши всі багатства передової людської думки, Шевченко піднісся на таку височінь, з якої міг повести народ за собою, показати йому шлях до визволення. Слід нагадати, що це не були часи крайнього абсолютизму, коли в Російській імперії майже не було справжнього політичного життя, часи, про які В. Бєлінський писав: «Тільки в одній літературі, незважаючи на татарську цензуру, є ще життя і рух вперед». У такі похмурі часи тільки прогресивні письменники могли своїм словом виявити настрої покріпачених селян, інтереси найширших мас населення в боротьбі за елементарні права. Таким першим виразником насущних народних інтересів в українській літературі став Тарас Шевченко. Уже в ранніх творах поета виявились провідні риси всієї його творчості. Автор «Кобзаря» - передусім поет сучасності, який живе інтересами народу, поділяє його горе й радощі, протестує проти потворних явищ життя, закликає до волі («Катерина», «Причинна», «Тополя», «Утоплена», «Перебендя», ліричні поезії).

Дедалі більше Шевченко стає відомим як поет і художник. Його твори друкуються в журналі «Маяк» та альманасі «Молодик», виходять окремими виданнями: «Гамалія», «Тризна», «Чигиринський Кобзар», «Живописная Украйна». Він ще пильніше приглядається до життя народу, наполегливо шукає нових шляхів у творчості, в боротьбі з суспільним лихом.

Шевченко виїжджає на Україну, де не був чотирнадцять років, і постійно подорожує. У 1845-1846 роках, перебуваючи в містах і селах Правобережної та Лівобережної України з власної ініціативи, а також за дорученням Археологічної комісії, він замальовує історичні місця, старовинні церкви й монастирі, руїни, могили тощо. Його малюнки архітектурних пам'яток Переяслава, Чигирина, Суботова, Густині, Полтави й досі зберігають не тільки мистецьку, а й наукову вартість.

До сприймання й узагальнення своїх спостережень поет був підготовлений перебуванням у Петербурзі. Початок сорокових років І. Франко в статті про Шевченка назвав «добою великого перелому» в думках поета. Він нагадав про передову російську літературу тих часів (Пушкін, Грибоедов, Лєрмонтов, Гоголь, Бєлінський, Герцен), про прагнення показувати дійсність правдиво з усіма її хибами, будити в людей бажання виправляти ці хиби, вселяти віру в можливість їх подолання. І. Франко нагадував про прогресивну західноєвропейську літературу (Гюго, Жорж Санд, Стендаль, Бальзак, Діккенс, Теккерей), про перехід до політичного радикалізму, про порушування суспільних питань у літературі, про поворот до реалізму. Свої аналітичні роздуми над творчістю Кобзаря цього періоду Франко завершує відомим узагальненням: «Неможлива річ, аби Шевченко, живучи під той час у Петербурзі, не мав також захопитися тою великою хвилею поступового руху, аби його гаряча молода душа не повернулась також у новім напрямі, тим більше, що й власні його мужицькі симпатії віддавна тягли його в той бік».

Ще в Петербурзі Шевченко знав, що його чекає в Україні:»… там окрім плачу нічого не почую». Але те, що він побачив і почув, перевищило всі його побоювання. Страшне всенародне лихо вразило серце поета, й у нього вирвались перші жагучі, пристрасні слова: «Світе тихий, краю милий,

Моя Україно. За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш?».

Він не поспішає друкувати свої нові твори, але старанно переписує їх в альбом «Три літа», ніби готуючи для прийдешніх поколінь.

Різкого зламу в світогляді Шевченка не сталося - поет був і залишався мужицьким демократом, але демократизм цей набув більш чітких, революційних рис. Так само він залишався народним поетом, виразником дум і прагнень трудящого люду, але з'являється й дещо нове. Поет і раніше правдиво показував дійсність з її хибами, але тепер значно розширюється діапазон його узагальнень. Він по-новому переосмислює і минуле, і сучасне, вирізняє вже не поодинокі хиби, а невиліковні виразки, страшні вади, які годі виправляти. У багатьох творах «трьох літ» важко відділити історичну тему від сучасної й навпаки. Все поєднується в один комплекс, в один синтез. Так народжується новий поетичний жанр, про який влучно сказав І. Франко: «Перший Шевченко… в своїх поемах «Сон» і «Кавказ» показав у Росії образці політичної поезії, показав також для всіх будущих поетів політичну дорогу, якою слід ступати на тім полі, та основу, з якої треба жити».

І це цілком справедливо. Поезія «трьох літ» - передусім поезія політична. Це викриття самодержавства й кріпосництва як системи в усіх без винятку її ланках, в усіх аспектах - державному, політичному, соціальному, національному, морально-етичному. Про друкування цих поезій в умовах царської цензури годі було й думати. Шевченко охоче читає нові вірші з альбому «Три літа», дає їх переписувати. Тому ми маємо численні списки революційних поезій, які поширювались протягом кількох десятиліть, хоча цей альбом був похований у III відділі. Шевченко сам переписав поему «Кавказ» для Адама Міцкевича. Цей текст був переданий у Париж через члена Кирило-Мефодіївського товариства М. Савича і вручений поетові.

Відомі різні підходи до оцінки творчості поета цього періоду, але ясною виглядає думка: Шевченко в ці роки є послідовним революційним демократом, поетом-реалістом, хоча в його творчості й тепер, і навіть пізніше, зберігаються значні елементи романтизму.

Далі розвинув Шевченко також й ідею слов'янського єднання, вперше висловлену в ранніх творах. Він пише історичну поему «Єретик», або «Іван Гус», а до неї - посвяту «Шафарикові», де всупереч панславістам і слов'янофілам накреслює широку програму демократичного єднання визволених народів: «Щоб усі слов'яне стали Добрими братами, І синами сонця правди…».

Це послання Шевченко передав Шафарикові. Є різні думки про те, коли саме він його передав: чи до заслання, чи після заслання. Але відоме свідчення В. Білозерського, що послання потрапило до адресата: «Оповідають свідки, що І. Шафарик, читаючи оце послання Шевченкове, плакав вдячними сльозами».

Порушуючи й розв'язуючи широкі суспільно-політичні проблеми в поезіях «трьох літ», Шевченко, як і в ранній творчості, залишався ніжним ліриком. І в сатиричних творах, і в поемах, сповнених інвектив, революційного пафосу, є чимало ліричних відступів, у яких виявляється щире серце поета, чистота його почуттів. Поруч з політичною поезією Шевченко створює ліричні шедеври: «Дівичії ночі», «Маленькій Мар'яні», балади («Лілея», «Русалка») і нарешті поему «Наймичка». Характеризуючи літературні достоїнства останньої, І. Франко підкреслив, що вона»… належить до найбільших тріумфів правдивої штуки і мусить уважатися за найкращий доказ великої геніальності Шевченка».

Засланням у солдати в далекі оренбурзькі степи, забороною писати й малювати царат намагався вбити в Шевченкові поета й художника. Незважаючи на суворий присуд можновладців, Кобзар пише вірші і в казематі III відділу, і в Орській фортеці, адресуючи свої «захалявні» книжечки грядущим поколінням. Поета-громадянина відзначала величезна сила переконаності у правоті своєї благородної справи, віра й певність у тому, що його «мережання» потрібне народові, допоможе його визволенню.

Незважаючи на весь тягар заслання, принизливість миколаївської солдатчини, революційний дух Шевченка не був зламаний: «Караюсь, мучуся… але не каюсь». І він пише нові визначні твори, в яких далі викриває несправедливий кріпосницький лад, але в більш типізованих образах («Княжна», «П. С»). Новою була поява образів народних месників («Варнак», «Якби тобі довелося»). Ще з більшою пристрастю поет бореться проти царату, закликаючи до відплати усім вінценосцям («Царі»).

Другий арешт, і друге, ще важче заслання не зламали Шевченка. Він не пише поезій, але з'являються російські повісті. Вони художньою силою не дорівнюють поетичним творам, проте лишаються цінним надбанням у спадщині Шевченка.

Кримська війна, смерть Миколи І спричинили певну відлигу в суспільному житті Російської імперії. Звільнений із заслання завдяки клопотанням російських друзів, Шевченко відновлює поетичну діяльність. У нових поемах та інвективах заяснів усіма барвами давній, уже широковідомий геній. Пантелеймон Куліш надрукував у «Записках о Южной Руси» поему «Наймичка» і першим у пресі назвав Шевченка генієм: «У його віршах мова наша зробила той великий крок, який робиться тільки спільними зусиллями цілого народу протягом тривалого часу або чарами генія, що в своїй особі втілює вроджену художність рідного племені». В іншій статті той же автор, пишучи про світове значення Шевченка, вже просто називає його ім'я поруч із Шекспіром, Шіллером, Міцкевичем, Пушкіним та Гоголем.

Тарас Шевченко стає відомим поза межами Російської імперії, передусім серед своїх краян за кордоном. Уже в сорокових роках твори поета потрапили в Галичину, тут знали про арешт членів Кирило-Мефодіївського товариства. Через польську пресу Шевченко стає відомим у Франції. Важливим і знаменним фактом є вихід у Лейпцигу 1895 р. книжечки, в якій надруковано революційні поезії: «Кавказ», «Заповіт», «Розрита могила», «Холодний яр» та ін.

Творчість останнього періоду життя стала найвищим етапом в розвитку поета. Як і раніше, жагуча революційна пристрасть поєднується в ньому з особливою, надзвичайною ніжністю, ліричною емоційністю («Посажу коло хати», «Над Дніпровою сагою», «Тече вода з-під явора»). Як і раніше, безцензурні твори поета поширюються в численних списках, потрапляють за кордон і друкуються там. Безсмертя творчості Шевченка полягає в тому, що найпередовіші для того часу революційні ідеї було втілено в геніально просту поетичну форму.

В останні роки свого життя Шевченко не міг не відчувати, що вагомі зерна, посіяні ним, уже давали паростки («Орю свій переліг - убогу ниву! Та сію слово. Добрі жнива колись-то будуть!»). Він бачив, як росте коло його соратників і однодумців, читав у пресі про визнання своїх заслуг перед народом. М. Добролюбов у рецензії на «Кобзар» назвав його першим справжнім народним поетом, а М. Чернишевський вважав Шевченка непохитним авторитетом, довів його світове значення.

Сама смерть Кобзаря і поховання його на Чернечій горі біля Канева стали фактором революційного руху. Він був основоположником нової української літератури, нової української культури в цілому. Але значення Шевченка далеко переросло межі літератури й культури. Спадщина поета, яка друкувалася посмертно у вітчизняних видавництвах і за кордоном, ставала чинником революційно-визвольної боротьби в усій Російській імперії, у країнах слов'янського світу. Революційні демократи використовували твори Шевченка в боротьбі проти царату, ними захоплювалися учасники польського січневого повстання 1863 p., їх переспівували болгарські революціонери - борці проти турецького ярма.

Твори Шевченка перекладаються на російську, чеську, болгарську, сербську, хорватську, німецьку, французьку, англійську та інші мови. Заслуговує на увагу видана французькою мовою доповідь про творчість Кобзаря та її визначальний вплив на розвиток української літератури, переслідуваної царським урядом, котра була підготовлена для учасників Європейського літературного конгресу (1878 p.).

Високу оцінку творам поета дали польський поет В. Сирокомля, болгарський поет Л. Каравелов, сербський поет В. Николіч, французькі вчені Е. Дюран і Л. Леже, шведський вчений Л. Єнсен, чеський учений З. Неєдли й багато інших. У статті І. Франка «Тарас Шевченко», що була надрукована, крім української, ще й польською, німецькою та англійською мовами, розкрито велич і геніальність народного поета, рівного якому ще не знав світ. До таких висновків прийшов і сучасний дослідник академік О.І. Білецький, який, порівнявши автора «Кобзаря» з багатьма зарубіжними поетами, писав: «В історії світової літератури першої половини XIX ст. Шевченко, мабуть, єдиний поет, який цілком зосередився на ідеї визволення трудящих і висловив цю ідею з незрівнянною силою поетичного слова».

Творчість великого Кобзаря належить до вічно живих явищ, які не спиняються на тій точці, на якій застала їх смерть, але далі розвиваються вже в свідомості суспільства. Кожна епоха висловлює про них свою думку, і як би вірно не зрозуміла вона їх, але завжди залишить наступній епосі сказати щось нове й вірніше, і жодна не висловить усього остаточно.

Список літератури

1. Закович М.М. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2007.

2. Т.Г. Шевченко. Біографія / За ред. Є. П. Кирилюка. - К.: Наукова Думка, 1984.

3. Русанівський В.М. Історія української літературної мови: Підручник. - К.: АртЕк, 2001

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Початок життєвого та творчого шляху Тараса Григоровича Шевченко, розвиток його художніх здібностей. Період навчання у Академії мистецтв, подальша творча і літературна діяльність. Участь видатного українського художника та поета у громадському житті.

    презентация [1,2 M], добавлен 02.02.2015

  • Літературна діяльність Тараса Шевченка, його постать на тлі світової культури і літератури. Рання творчість та становлення митця. Шевченко - хранитель душі нації. Історичний портрет митця: невідомий Шевченко. Мистецька спадщина Шевченка-художника.

    реферат [21,5 K], добавлен 09.11.2013

  • Життєвий шлях і творче становлення видатного українського художника та скульптора Олександра Архипенка, його перші виставки та популярність. Джерела новаторства та впливи Архипенка на модерну скульптуру, особливість і самобутність його відомих творів.

    дипломная работа [58,2 K], добавлен 02.11.2009

  • Дослідження життєвого шляху і творчості видатних митців, які проживали на території України: Івана Айвазовського, Михайла Булгакова, Івана Франко, Лесі Українки, Ліни Костенко, Володимира Івасюка, Марії Заньковецької, Катерини Білокур, Тараса Шевченка.

    контрольная работа [337,9 K], добавлен 14.01.2012

  • Коротка біографічна довідка з життя Шевченка. Мистецька спадщина митця. Уривок з листа Шевченка до Бодянського. Групи пейзажних малюнків Шевченка. Галерея портретів митця. Аналіз портрету Катерини Абаж. Твори, виконані Шевченком під час подорожі Україною.

    презентация [5,8 M], добавлен 12.12.2011

  • Мовознавець і фольклорист М. Максимович, його наукові праці в галузі природознавства. Наукова діяльність українського історика, етнографа В. Антоновича. Творчі здобутки українських письменників Гулака-Артемовського, Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки.

    реферат [193,3 K], добавлен 09.11.2011

  • Найбільш ранній малюнок Тараса Шевченко. Навчання в майстерні одного з найкращих художників В. Ширяєва. Звільнення Шевченко та вступ до Академії мистецтв. Нагороди за малюнки з натури і живописні твори. Робота в Київській археографічній комісії.

    презентация [1,5 M], добавлен 08.12.2014

  • Дослідження портрету українського громадсько-політичного діяча, педагога і філолога В.П. Науменка невідомого автора з колекції Національного музею історії України. Трактування Науменка як буржуазного націоналіста. Аналіз автора портрету Ф.С. Красицького.

    статья [27,6 K], добавлен 06.09.2017

  • Життя і творчість Дж. Ноймайєра. Шлях до визнання, його творчі досягнення. Аналіз впливу діяльності балетмейстера на розвиток сучасної хореографії. Особливості балетмейстерської роботи хореографа та його експериментів у напрямку "симфонічного танцю".

    курсовая работа [30,0 K], добавлен 03.02.2011

  • Роль М. Кропивницького в духовному житті українського народу в часи заборони царизмом української мови, переслідування діячів культури, письменників. Творчий доробок корифея драматургії, сучасні театральні постановки його класичних драм та комедій.

    презентация [895,0 K], добавлен 10.05.2016

  • Життя видатного митця епохи Відродження Леонардо да Вінчі. Талант Леонардо-художника, його визнання. Техніка малюнка: італійський олівець, срібний олівець, сангина, перо. Вступ до гільдії живописців, відкриття власної студії. Відомі картини художника.

    презентация [984,9 K], добавлен 04.04.2012

  • Короткий опис життя та творчої діяльності іспанського художника-реаліста Дієго Веласкеса, що заклав основи психологічного портрета в мистецтві Європи. Його знамениті полотна. Історія картини "Портрет Інфанта Маргарити" та характеристика зображення на неї.

    контрольная работа [2,0 M], добавлен 05.02.2012

  • Дослідження причин виникнення романтизму та його специфічних рис. Пафос історизму й діалектики в філософії, художній критиці і художній творчості романтиків. Інтерес до національної проблематики. Роль братств у розвитку української освіти в VI-XVI ст.

    контрольная работа [31,5 K], добавлен 17.08.2011

  • Поняття вертепу та вертепної драми як молитовного прославлення Бога через театральне дійство та комічне відображення побутового життя. Історія вертепу, його роль в становленні української культури. Основні сюжету нижнього та верхнього поверхів вертепу.

    дипломная работа [38,5 K], добавлен 24.03.2013

  • Серед плеяди діячів української культури Тарасові Григоровичу Шевченку (1814-1861) належить особливе місце. Шевченко був наділений багатьма рисами вдачі: палким вільнолюбством, великою працелюбністю, жадобою вчитися, широким діапазоном зацікавлень.

    реферат [9,8 K], добавлен 06.07.2005

  • Формування у Франції на початку XX ст. нового напряму в мистецтві, що отримав назву "сюрреалізм". Поєднання сну та реальності в творах художників-сюрреалістів. Прояв сюрреалізму в українській культурі, його еволюція та місце у сучасному живописі.

    презентация [4,6 M], добавлен 24.09.2011

  • Біографічний метод у дослідженні універсальної природи митця: становлення Мухи як художника модерну. Мистецтво плакату та його семантика. Принципи формоутворення в стилі модерн. Естетична програма напряму: синтез способу життя та мистецьких парадигм.

    дипломная работа [3,4 M], добавлен 20.05.2015

  • Вивчення біографії, життєвого та творчого шляху відомих архітекторів XIX століття: Бекетова О.М., Бернардацці О.Й., Городецького В.В. та ін. Видатніші гравери та художники цього періоду: Жемчужников Л.М., Шевченко Т.Г., Башкирцева М.К., Богомазов О.К.

    реферат [5,1 M], добавлен 28.06.2011

  • Пробудження національної самосвідомості українського народу під впливом ідей декабристів. Заслуга Котляревського і Шевченка в утворенні української літератури. Ідеї Сокальського та розвиток музичної творчості. Успіхи в галузі образотворчого мистецтва.

    реферат [16,2 K], добавлен 13.11.2009

  • Історія створення Стоунхенджу, його опис та дослідницькі відомості. Три етапи зведення, глибокий зміст композиції. Формули та припущення математика Злобіна. Історія розвитку та становлення Лондонського національного музею, опис картин його колекції.

    контрольная работа [47,3 K], добавлен 15.09.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.