Євгенія Рудинська в українському музейництві кінця 1920 - першої половини 1930-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

-Євгенія Рудинська в українському музейництві кінця 1920 - першої половини 1930-х років

Олександр Бонь (м. Київ)

кандидат історичних наук,

доцент кафедри історії України

Київського університету імені Бориса Грінченка

Стаття присвячена дослідженню життя і діяльності відомої музейниці Євгенії Яківни Рудинської. Розглядається її плідна робота в Києві, зокрема у Музеї українських діячів науки і мистецтва в кінці 1920 - на початку 1930 рр. Прослідковано як в умовах тиску більшовицької системи їй вдавалося зберегти скарби української культури. Показано форми і методи тиску владних органів та намагання му- зейників пристосуватись до нової ідеологічної і політичної ситуації в УСРР. На прикладі Євгенії Рудинської відзначено, що ці спроби зазнали краху.

За архівно-кримінальною справою української музейниці показано агентурне стеження та форми фабрикування політичних процесів каральними органами. Зазначена як типова для радянської України ситуація, коли після арешту та репресій київських музейників припинялась або гальмувалась діяльність і тих інституцій, де вони працювали. Так припинив свою роботу після смерті академіка О. П. Новицького та заслання Є.Я. Рудинської Музей українських діячів науки і мистецтва.

Ключові слова: Євгенія Рудинська, Музей українських діячів науки і мистецтва, гуманітарна інтелігенція, архівно-слідчі справи, фальсифікація.

Oleksandr Bon (Kyiv)

candidate of Historical Sciences, assistant professor of Department of the history of Ukraine BorysGrinchenko Kyiv University

YevheniiaRudynska in ukrainian museums' environment of the end of 1920s - first half of 1930s

The article is dedicated to research on lifepath and activities of well-known musuemistYevheniyiYakivnyRudyntskoi. Her activities in Kyiv are analysed. In particular in the Museum of Ukrainian Activists in Science and Art in the end of1920s - at the beginning of the 1930s.

It is analysed, how under the pressure of the Soviet system, she could manage to protect the treasures of Ukrainian culture.

The forms and methods ofpressure from authorities and efforts of the museumists to adapt to new ideological and political situation in USRR. Based on the YevheniyiRudyntskoi example it is remarked that these efforts were not successful.

Based on archived criminal case materials of ukrainianmuseumistthe agents ' shadowing and forms of forging of the political processes by the punitive authorities were analysed.

This was the situation, which is worth admit - typical, when after arrests or repressions the museumist stopped or slowed down their activities in respective institutions where they have been working. In the same way, after the death of O.P. Novytskoho and exile of Ye.Ya.Rudynskoi, the Museum of Ukrainian Activists in Science and Art stopped its operation.

Key words: YevheniiaRudynska, Museum of Ukrainian Activists in Science and Art, humanitarian intellectuals, archived prosecution cases, forgery.

Музейництво України 1920-1930 рр. було багате на різноманітні музеї. Оригінальністю серед тогочасних установ вирізняється Музей українських діячів науки і мистецтва. І хоча в українській гуманітаристиці склалось уявлення про 1920 рр. як про «золотий вік» у розвитку музейництва та краєзнавства, все ж можна стверджувати, що основною характеристикою становища галузі була матеріальна скрута, яка супроводжувала науковців та аматорів музейної справи. До того ж додавався ідеологічний тиск у 1920 рр. та відкрите цькування і репресії у кінці 1920-1930 рр. Після утворення Українського наукового товариства в 1907 р. у ньому сформувався музей, куди передавали цілі меморіальні колекції. У зв'язку з об'єднанням УНТ і Української академії наук і було утворено Музей українських діячів, який згодом очолив академік ВУАН Олекса Петрович Новицький. Зусиллями академіка ВУАН Олекси Петровича Новицького, Євгенії Рудинської та їх однодумців вдалося створити поважну та змістовну наукову інституцію - Музей українських діячів науки і мистецтва.

Музей українських діячів та науковці, пов'язані з його діяльністю вже були у центрі уваги дослідників. Зокрема розглядалась роль Олекси Но- вицького у створенні та розвитку музею, етапи становлення інституції Бонь О.І. Діяльність Музею українських діячів науки і мистецтва // Київська старовина. 1999. № 6. С. 123-132; Бонь О.І. Музей українських діячів науки: етапи становлення / Історія України. Маловідомі імена, події, факти (зб. статей). К.: Рідний край, 2001. Вип. 13. С. 338-349.. Окремо фокус дослідження зосереджувався і на тиску владних органів на Музей у кінці 1920-1930 рр. Бонь О.І. Діяльність Музею українських діячів науки і мистецтва в умовах наростання тиску тоталі-тарного режиму у кін. 1920-1930 рр. // Література й культура Полісся. Ніжин, 2007. Вип. 39. С. 149-158.. Персоналія Євгенії Рудинської також досліджувалась та публікувалось її листування з Сергієм Єфремовим Принь О. Листи Михайла та Євгенії Рудинських до академіка Сергія Єфремова як джерело до історії української археології та музейництва // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. 2017. Вип. 21. С. 132-147.. Втім не було висвітлено, як в умовах тиску більшовицької каральної системи, музейникам вдавалося зберегти скарби української культури.

Метою дослідження є показати форми і методи тиску владних органів та намагання музейників пристосуватись до нової ідеологічної і політичної ситуації в УСРР та на прикладі архівно-слідчої справи Євгенії Рудинської визначити способи фабрикації справ щодо української інтелігенції.

Почнемо з кадрового наповнення Музею українських діячів. На жаль, джерела подають різні дати затвердження академіка Олекси Петровича Новицького директором Музею українських діячів. Завірена копія трудового списку ученого 28 січня 1930 р. називає 4 березня 1924 р. Інститут рукопису Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського НАН України (далі - ІР НБУВ), ф. 279, №2801, арк. 1.. Тоді, як власноруч написаний трудовий список за 1889-1933 рр. вказує 21 березня 1924 р., посилаючись на протокол засідання І-го відділу ВУАН № 7 від 13 березня 1924 р. Там само, № 312, арк. 27 зв.. А в особовій справі

О.П. Новицького, що збереглася в архіві Народного комісаріату освіти, зустрічаємо дату 3 березня з посиланням на постанову Історично-філологічного відділу від 1 березня 1924 р. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України), ф. 166, оп. 12, спр. 5396, арк.2 зв.. Дата ухвали історично-філологічного відділу 13 березня зустрічається і в одному з документів в згаданій особовій справі (відділ зобов'язав академіка жити при музеї) ЦДАВО України, ф. 166, оп. 12, спр. 5396, арк. 17.. Вона, напевне, і є найбільш вірогідною. 28 червня 1926 р., за пропозицією О.П. Новицького Спільне зібрання Академії перейменувало установу на Музей українських діячів науки і мистецтваІР НБУВ, ф. Х, №31181, арк. 12..

З осені 1926 р. починається період відродження Музею. Цьому сприяли дві обставини - призначення на посаду консерватора (фактично - керівника) Музею Євгенії Яківни Рудинської та організація і проведення виставки присвяченої Миколі Віталійовичу Лисенку. Як видно зі звіту І Відділу ВУАН за 1927 р., Музей мав одного штатного співробітника, двох нештатних постійних і 10 непостійних співробітників. Зміг за 1927 р. придбати 3235 експонатів, головним чином шляхом пожертв Полонська-Василенко Н.Д. Українська Академія наук. Нарис історії. Київ : «Наукова думка», 1993. Ч. 1 (1918-1930). С. 119..

Звернемо увагу на виставкову діяльності Музею, оскільки, саме ця діяльність згодом інкримінувалась Є. Рудинській та О. Новицькому як контрреволюційна. Матеріальна скрута у той період змушувала влаштовувати тимчасові виставки, присвячені окремим діячам (Д. Щер- баківському, М. Коцюбинському, Г. Барвінок). Наголосимо, що події навколо самогубства Д. Щербаківського владою були оцінені як контрреволюційний виступ. У цьому зв'язку зазначимо, що 10 червня 1927 р. о 6 годині вечора було виготовлено посмертну маску професора Д. М. Щербаківського і передано до Музею українських діячів науки і мистецтва Пролетарська правда. 1927. 11 червня.. Згаданий вечір з нагоди півріччя смерті вченого відкрив О.П. Новицький. Було заслухано доповіді С. Єф- ремова, Б. Якубського, Ю. Михайліва, М. Рудин-ського, Ю. Меженка, В. Міяковського по різним напрямкам діяльності Д. Щербаківського. Та найбільше значення для розвитку Музею мала виставка, присвячена М. Лисенкові. Вона відкрилась у неділю 3 квітня 1927 р. о 12 годині дня в приміщенні Музею по вулиці Жертв Революції, 23 ІР НБУВ, ф. 285, №1604, арк. 1.. Виставка мала значний успіх. За місяць її відвідало понад 300 осіб. Також Музей діячів 9 грудня 1928 р. в своєму приміщенні відкрив виставку, присвячену І. Нечую-Левицькому Там само, ф. Х, № 31247, 31249, арк. 82, 84; там само, ф. 285, № 1604.. На виставці були експоновані 800 речей, її відвідало понад 300 осіб та 4 екскурсії Там само, ф. Х, № 31169, арк. 40..

Надзвичайно важливим та складним видався для Музею українських діячів науки та мистецтва 1930 рік. Перебувала під арештом у зв'язку зі справою СВУ Євгенія Яківна Рудин- ська, посилився ідеологічний тиск на ВУАН. Музей отримав нове приміщення, але втратив свободу в науковій та експозиційній роботі. Стан здоров'я О.П. Новицького та сімейні проблеми примушували його все менше займатися справами Музею. Євгенія Яківна після арешту булавідновлена на посаді і зосередилась на створені виставки «ВУАН на сучасному етапі». Вона була відкрита 5 червня 1932 р. о 14 годині у ново відремонтованому приміщенні у семи залах. Євгенія Яківна змушена була змінити початкову ідею виставки і самого Музею: «Музей демонструє роботу ВУАН, її перебудову та досягнення на тлі боротьби на ідеологічному фронті, як окремий епізод соціалістичної реконструкції цілого наукового руху УСРР..., а разом із тим і коріння тих пережитків науки буржуазної» Там само, № 30940, арк. 3..

На оцінці згаданої виставки варто зупинитися окремо. На першому ж допиті 27 березня 1934 р. Євгенію Рудинську змусили визнати «на- цдемовські» тенденції в розгорнутій виставці. Так вітрини, присвячені М. Грушевському, замість показу «контрреволюційності» видатного історика, показували його значення як науковця. До того ж, діяльність В. Антоновича, М. Драгоманова та інших представників дореволюційної науки не протиставлялась, на догоду новим ідеологічним аксіомам, «новій соціалістичній» науці Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України), ф. 263, оп. 1, спр. ФП-26867, арк. 7.. Один з агентів-відвіду- вачів повідомляв, що в розмові Євгенія Яківна висловлювала жаль з приводу масового знищення вікових надбань української культури. Інший повідомляв, що націоналістична пропаганда виражалась і в обережному нагадуванні про національно-визвольні змагання в 1917-- 1920 рр. в Україні ЦДАГО України, ф. 263, оп. 1, спр. ФП-26867, арк. 8.. І це не дивлячись на те, що на стінах бачимо портрети Леніна та Сталіна. Структура виставки теж несла відбиток часу: існував поділ на добу фінансового та промислового капіталізму Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (далі - ЦДАМЛМУ), ф. 1304, оп.1, спр.17, арк. 1-19..

На слідстві в 1934 р. Євгенія Рудинська визнавала, що повинна була працювати на основі «нової методології», але повністю зламати себе їй не вдалось, що пізніше стало формальним приводом до переслідування ученої ЦДАГО України, ф. 263, оп. 1, спр. ФП-26867, арк. 7.. Так Музейукраїнських діячів науки та мистецтва підійшов до 1932 року, багато в чому визначального для його долі. Зустрічаються в архіві Музею документи, що засвідчують загальний атмосферу недовіри до установи. 13 лютого 1932 р. таємна частина ВУАН вимагала від Музею повідомити систему кожної друкарської машинкиІР НБУВ, ф. Х, №31345, арк. 20.. Не дивлячись на моральний тиск, Музей діячів не включився на січень 1932 р. в соцзмагання ВУАН Там само, №31341, арк. 16., а це тоді було невід'ємною умовою вияву лояльності до режиму. Важко було «перебудувати» себе Євгенії Рудинській. 3 березня 1932 р. в заяві до секретаря Історичного циклу ВУАН Є. Я. Ру- динська повідомляла, що відмовляється від методичної теми «Проблеми інтелігенції та пролетарських кадрів», оскільки мала обґрунтовувати «вмирання, самознищення інтелігенції в суспільстві соціалістичнім, де знищено буде розрив між розумовою та фізичною працею» Там само, Х, №31170, арк. 96-96 зв..

Після перегляду всієї роботи ВУАН під час і після партчистки в липні 1933 р. Євгенія Рудин- ська змушена була, як і інші більшість науковців, критикувати всю свою попередню роботу. Бригада, що робила «обслідування» в Музеї діячів звинуватила керівника Музею в залишках «на- цдемівщини», хоча мова йшла про 3-4 вітрини із загальної кількості близько 70 в Музеї ЦДАГО України, ф. 263, оп. 1, спр. ФП-26867, арк. 16.. Євгенія Яківна була вимушена «каятись» на відкритому засіданні співробітників історичного циклу ІІ-го відділу ВУАН 13 листопада 1933 р. Тези доповіді Є. Рудинської про методологічне спрямування роботи Музею та стенограма обговорення дозволяють відтворити атмосферу цієї події, яка визначила її долю і долю Музею. Євгенія Яківна вимушена була визнати необхідною повну реконструкцію Музею та недостатню його озброєність марксистською ідеологією. Закидалось їй те, що Музей був пантеоном українським діячам національного, а не революційного руху. Вона пропонувала зберегти Музей, перетворивши його на Музей науки (програма

мінімум), або на Музей науки та умілості (програма максимум)ІР НБУВ, ф. Х, № 7117-7118, арк. 1..

Учасників обговорення доповіді можна умовно поділитись на тих, хто зайняв позицію ідеологічного критиканства, і на тих, хто намагався врятувати Музей діячів. Загальний настрій засіданню задав комуніст Степан Кокошко, який сказав, що історію творять люди, а не Левицькі- Нечуї (!). Одночасно він звинуватив присутнього на засіданні керівника Комісії Біографічного словника Михайла Могилянського в захисті «на- цдемівської» експозиції та свого «буржуазного» словника. І. Нечуй-Левицького С. Кокошконазвав «непомітним провінціальним письменником», який нічого не дає для висвітлення історичного процесу (!) Там само, арк. 2.. Після цього виступив на свій захист М. Могилянський. Є. Рудинська наполягала на збережені профілю установи та меморіального архіву при Музеї. Після цього виступив відомий історик О. Оглоблин, який сказав, що у присутніх є чітка думка про те, що Музей повинен висвітлювати історію ВУАН. А комуніст І.І. Кравченко висловив побажання залишити Є.Я. Рудинську на посаді директора. Підтримав її і відомий етнограф, історик В.П. Петров.

На відміну від Олександра Оглоблина, Кость Штепа виступив за ширше висвітлення Музеєм історії науки. І.І. Кравченко та Ф.М. Гавриленко (пізніше засланий) звинувачували і далі установу в «нацдемівщині». І. Кравченко запропонував побудувати Музей за формаційним принципом та показати «шлях успішної боротьби пролетаріату за безкласове суспільство». А.С. Кокошко звинуватив Музей у показі пам'яток української буржуазії. До того ж невірно, на його думку, у експозиції було показано боротьбу зі школою М.С. Грушев- ського (прізвище історика в стенограмі написано з малої букви). Він пропонував показати М.В. Лисенка як «буржуазного музику» і протиставити йому в експозиції «пролетарського музику». І знову на захист Музею діячів виступив Михайло Могилянський, який наполягав на тому, щоб в Музеї був показаний об'єктивний історичний процес Там само, арк. 3.. Таким чином, можна зробити висновок, що крім Є.Я. Рудинської, знайшлись сміливі науковці,які намагались захистити унікальну збірку, яка мала велике значення для української культури.

Далі відбулась розправа радянської каральної системи над Музеєм діячів. 10 січня 1934 р. адміністративно-фінансове управління ВУАН, згідно постанови Президії запропонувало згорнути експозицію Музею і звільнити приміщення для Міськради, залишивши для музейного майна три зали та робочі кімнати. Вже 21 січня відбулась передача Є. Рудинською коштовних речей Музею спецчастині ВУАН (33 предмети). Це були, переважно, речі, що належали М. Лисенку, І. Нечую-Левицькому, М. Грушевському, П. Ку-лішу, Г. Квітці-Основ'яненку Там само, ф. Х, №31170, арк. 51-53.. Так було зруйновано Музей, що створювався на протязі багатьох років зусиллями не тільки Олекси Петровича Но- вицького та Євгенії Яківни Рудинської, а і пожертвами українських інтелігентів, митців.

Євгенію Рудинську чекали тяжкі випробування. 27 березня 1934 р. Київським обласним відділом ДПУ було розпочате попереднє слідство по звинуваченню в контрреволюційній пропаганді за сумнозвісною статтею 54-10 Кримінального кодексу ЦДАГО України, ф. 263, оп. 1, спр. ФП-26867, арк. 1-1 зв..

За архіво-кримінальною справою Є. Рудин- ської можна частково реконструювати агентурне стеження за українською інтелігенцією. Прослідкуємо на прикладі Євгенії Рудинської, як фабрикувались справи проти українських музейників. Про це свідчить вже титульний аркуш - дата початку 27 березня, а дата закінчення - 31 березня 1934 р. «Слідство» закінчилось за 4 дні. І це ще до сумнозвісної постанови про швидкий розгляд справ після вбивства С. Кірова 1 грудня 1934 р.! А далі у постанові про початок слідства, підписаній оперуповноваженим СПО Спінозою, начальником слідчого відділу КОВДПУ Ілюшиним та начальником КОВДПУ Чердаком, бачимо, що «Рудинська Є.Я. займалась пропагандою шовіністичних ідей» і звинувачується за статтею 54-10. Вже в наступному документі - постанові про обрання міри запобіжного захисту, ми бачимо першу фальсифікацію: «Слідчими матеріалами викривається в тому, що була активним членом к.-р. організації» Там само, арк. 1-2.. Тому і обрано їй підписку про невиїзд.

Далі у справі йде протокол допиту свідка Федора Івановича Демидчука (1903 р. н.) - наукового працівника Історичного музею. Питання слідчого було у дусі того часу: «Що ви (у протоколі з маленької букви - авт.) знаєте про політичну фізіономію Рудинської?». Ф. Демидчук повідомив про свою участь у 1931 р. у комісії для обслідуванню роботи музеїв у Києві та про те, що у музеї, яким керувала Є. Рудинська, збирались у більшості матеріали, пов'язані «з відомими націоналістами: Грушевським, Слабчен- ком, Єфремовим, Модзалевським». Вказав свідок і на слова Антона Онищука (також працівника Історичного музею), що вона належала до групи Петра Курінного, Данила Щербаків- ського. Ці свідчення було написано 28 березня 1934 р. Але цього слідчим виявилось замало і на цьому ж бланку продовжено свідчення без зазначення дати. У них Ф. Демидчук називає анти- радянським елементом Є. Рудинську, яка була зв'язана з «нацдемівцями» і вела цю роботу середмолодих радянських вчених. Роботу її у Музеї діячів він називає теж «нацдемівською». У самому музеї, за його твердженням «заправляв» заарештований у лютому 1933 р. раніше П. Курінний. Ще одна цікава деталь, яка показує як під пильним контролем тримали музейне середовище каральні органи. За свідченням Ф. Де- мидчука на нарадах Є. Рудинська висувала накерівні посади «своїх людей». Хоча, очевидно, що вона не мала таких повноважень.

Свідченням свідомого фальсифікування справи є і протокол допиту самої Євгенії Рудинської 27 березня 1934 р. (жила тоді - Цитадель 9, кв. 3).

Перше ж питання звучало як вирок: «Участь Ваша в Українському шовіністичному русі?». У відповідь Євгенія Яківна повідомила, що приїхала в Україну в Полтаву у 1917 р. після Бесту- жевських курсів і готувалась до викладацької ді- яльності ЦДАГО України, ф. 263, оп. 1, спр. ФП-26867, арк. 6.. Олівцем, очевидно рукою слідчого, виділено окремі місця у протоколі. Зокрема такі: «Примкнула до націоналістично налаштованих наукових і педагогічних сил... У 1921 році у числі українців-націоналістів під час масових арештів я була заарештована і випущена без пред'являння звинувачення». «Почала (після переїзду у 1924 р. у Київ) працювати як позаштатний, а з 1 січня 1928 р. як штатний співробітник ВУАН». Олівцем підкреслено і визнання Євгенії Яківни у належності до «групи Єфремова» в академії. І хоча вона була відновлена на посаді у 1930 р. після 4,5 місяців ув'язнення і слідства у справі СВУ, це місце підкреслене теж, очевидно як компроментуюча інформація.

Далі Євгенію Яківну змусили визнати: «Повертаючись до років між 1925 і 1929, я повинна сказати, що я брала участь в політичній демонстрації з приводу смерті Д.М. Щербаківського, яка по суті була антирадянським актом. Моя безпосередня участь виразилась в участі у вінку, покладеному від Музею діячів і у промові над домовиною, яку я виголосила від імені Музею по обранню іншими співробітниками за пропозицією акад. Новицького». Далі на допиті вона переконувала, що після виходу із в'язниці у 1930 р. намагалась працювати на основі нової, марксистської ідеології. І «визнає», що у згаданій виставці «ВУАН на сучасному етапі» не змогла позбутися «нацдемівських тенденцій». Це виявилосьу вітринах, присвячених діяльності М. Грушевського. Замість показати «контрреволюційну сутність», вона показала його організаційне, наукове і політичне значення «небагатьма експонатами»: «У результаті “він виявився у ореолі” «національного героя»». Як недолік визнавала, що не дала належної партійної оцінки «буржуазно-поміщицьким» науковцям. А далі - визнала, що експозиція музею, як зазначила «бригада товаришів», яка проводила обслідування музею, побудована не на марксистсько-ленінській методології і є формою «пропаганди нацдемівської». Але, як виправдання, наводила Євгенія Рудинська гостру самокритику на відкритих зборах співробітників історичного циклу 13 листопада 1933 р. ЦДАГО України, ф. 263, оп. 1, спр. ФП-26867, арк. 7-7 зв..

Після цього у справі є власноручно написана Є. Рудинською підписка про невиїзд. Та найбільше розкриває механізм фабрикації справи «Обвинувальний висновок», датований 30 березня 1934 р., складений оперуповноваженим слідчого відділу КОВДПУ Я. Спінозою. Відразу вказується, що протягом кількох останніх місяців надходили агентурні дані про «антирадян- ську діяльність» Є. Рудинської. Це виявлялось у пропаганді націоналістичних ідей - «радвлада нищить українську культуру». Оперуповноваже- ний посилається на аркуші справи-формуляра із свідченнями агентів. Для пропаганди «нацдемів- ських» ідей намагалась Є. Рудинська зв'язуватись із слухачами курсів для колгоспної молоді на території музею, намагалась стати викладачем курсів. Агент повідомляв: «Рудинська нарешті довела мене до експонату, що уявляв собою УСРР - внизу Україна минулого... Після довгої паузи сказала зверніть увагу жовто-блакитна... На запитання хіба глядачі це розуміють, Рудинська говорить: ми оброблюємо глядача, розпитуємо хто він... ураховуємо його вік, і так проводимо роботу» Там само, арк. 9.. З цього стає очевидним, що агентом був не екскурсант, а хтось із колег Є. Рудинської, якому / якій вона довіряла.

Далі йшли звинувачення, за якими Всеукраїнський археологічний комітет називався «філіалом» СВУ і проводив націоналістичну пропаганду, його названо однією «з найактивніших експозітур СВУ», а зусилля установи по збереженню пам'яток української культури - свідомою контрреволюцією: «Головною метою його було «рятувати від знищення більшовиками пам'яток української культури та будувати укр. нац. культуру»... Щоб захищати лавру як пам'ятник національної культури покликано цілий штаб своїх ідей» Там само, арк. 10.. Обвинувальний висновоквказує тих, хто керував цією роботою ВУАК - Д. Щербаківський, Є. Рудинська, Ф. Ернст. Далі йде посилання на покази самої Євгенії Яківни, які вона так легковажно дала на єдиному допиті.

Як підсумок, за підписами тих же посадовців ДПУ, що і постанова про відкриття справи, вирішено направити справу на розгляд особливої наради при Колегії ДПУ УСРР із клопотанням обрати «мірою соцзахисту» висилку за межі України строком на три роки. Червоним олівцем (вся каральна машина наслідувала «вождя»), обласний прокурор ДПУ написав: «Враховуючи, що Рудинська причетна до нац. руху, перебування її у Києві є небажаним... застосувати мінус 39» Там само, арк. 11.. Як тоді велось розправа була скорою. Вже 3 квітня Особлива нарада при колегії ДПУ УСРР постановила вислати Є.Я. Рудинську на Північ строком на три роки (і це при тому, що в справі не було ні документів, ні речових доказів) Там само, арк. 12.. Після арешту Є.Я. Рудинської матеріали Музею українських діячів науки та мистецтва були розподілені між Історичним музеєм та іншими музейними установами, що знаходились на території Києво-Печерської Лаври, частина їх пізніше потрапила до відділу рукописів ВБУ

Вже по дорозі до місця заслання в м. Котлас Євгенія Яківна написала заяву до Особливої наради з проханням про перегляд справи. Цей документ дає можливість прослідкувати механізм швидких розправ каральних органів над українською інтелігенцією: «Даючи свої покази на короткому слідстві, я знаходилась під категоричною вказівкою нічого не писати про позитивні сторони своєї роботи, а лише вказувати свої помилки». Вона просила перевести її у місто південніше, туди, де буде перебувати на засланні, якщо таке буде покарання, її брат Михайло Рудинський, посилалась на слабке здоров'я і додавала медичні довідки Там само, арк. 16.. Та радянська каральна машина на такі гуманні рішення не була налаштована. І 25 листопада 1936 р. їй відмовили в достроковому звільнені. А справедлива реабілітація прийшла занадто пізно - 5 жовтня 1989 р. Там само, арк. 20-20 зв..

Таким чином на прикладі справи Євгенії Рудинської можна визначити такі способи фабрикації кримінальних справ проти української інтелігенції: 1. Фальсифікація кваліфікації і підстав обвинувачення. 2. Перекручення та довільне додавання свідчень свідків та секретних агентів. 3. Зарахування як «доказ» провини факту попередніх арештів і ув'язнень, навіть, якщо не було пред'явлено обвинувачення і визначено покарання.

Але не дивлячись на такий кінець, робота Музею українських діячів науки і мистецтва не тільки дозволила врятувати безцінні для української культури пам'ятки меморіального характеру, а і зацікавити дослідників даною тематикою, популяризувала їх серед широкого загалу. І особлива роль в цьому належить, безперечно, академіку Олексі Петровичу Новицькому та Євгенії Яківні Рудинській. Доля Музею українських діячів науки і мистецтва є типовою, коли після арешту київських музейників припинялась або на довго гальмувалась діяльність і тих інституцій, де вони працювали. Так припинив свою роботу після смерті у 1934 р. академіка О.П. Но- вицького та заслання Є.Я. Рудинської Музей українських діячів науки і мистецтва. Тому можемо стверджувати, що масовий терор -- це не тільки сотні й тисячі загиблих людей, а і ситуації, коли ціла установа перестає існувати, бо не залишилося жодного співробітника.

References

рудинська музейниця укранська культура

1. Bon', O.I. (2001).Muzejukrains'kykhdiiachivnauky: etapystanovlennia. IstoriiaUkrainy.Malovi- domiimena, podii, fakty. 13, 338-349. [in Ukrainian].

2. Bon', O.. (2007).Diial'nist' Muzeiuukrains'kykhdiiachivnaukyimystetstva v umovakhnarostanniatyskutotalitarnohorezhymu u kin. 1920 - 1930 rr. Li- teratura j kul'turaPolissia - Literature and Culture of Polissya. 39, 149-158. [in Ukrainian].

3. Pryn' O. (2017).LystyMykhajlata Yevhenii Ru- dyns'kykh do akademikaSerhiiaYefremovaiakdzhe-relo do istoriiukrains'koiarkheolohii ta muzejnytstva. Materialyidoslidzhennia z arkheolohiiPrykarpattiaiVolyni - Materials and studies on archaeology of Sub-Carpathian and Volhynian area. 21, 132-147. [in Ukrainian].

4. Polons'ka-Vasylenko, N.D. (1993). Ukrains'kaAkademiianauk.Narysistorii.Ch.l (1918-1930). Kyiv: Naukovadumka. [in Ukrainian].

5. Proletars'kapravda. 1927. 11 chervnia.

Размещено на Allbest.ru