Унікальність і самобутність культурних традицій України та Іспанії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Унікальність і самобутність культурних традицій України та Іспанії

Воєводіна Наталя,

аспірантка

м. Київ

Анотація

Розглянуто поняття «традиція» та «культурна традиція» в якості транслятора історичного досвіду. Дана загальна характеристика культури України та Іспанії, визначені фактори, які впливали на розвиток культури обох країн. Проаналізовано ментальність українців та іспанців як важливого фактору формування культурної традиції, водночас складного і багатоструктурного явища, яке відображає багатовікову історію країн. Для цього розглянуто поняття «ментальність», «менталітет». Досліджено унікальність та самобутність культурних традицій України та Іспанії, в результаті чого були визначені основні риси цих традицій.

Ключові слова: культура, традиція, культурна традиція, ментальність, історична свідомість.

Abstract

Voyevodina Natalya (Kyiv)

Postgraduate National Pedagogical University named after M.P. Dragomanov

Uniqueness and originality of cultural traditions of Ukraine and Spain

The concept of «tradition» and «cultural tradition» as a translator of historical experience are considered. General characteristics of Ukrainian and Spanish cultures are given, the factors that influenced the development of cultures of both countries were determined. The mentality of Ukrainians and Spaniards is analyzed as an important factor in the formation of a cultural tradition and a complex and multidisciplinary phenomenon that reflects the centuries-old history of countries. For this purpose, the concept of «mentality» is considered. The uniqueness and identity of cultural traditions of Spain and Ukraine has been explored, as a result of which the main features of these traditions have been identified.

Key words: culture, tradition, cultural tradition, mentality, historical consciousness.

Аннотация

Воеводина Наталья (г. Киев)

Аспирантка Национального педагогического университета имени М.П. Драгоманова

Уникальность и самобытность культурных традиций Украины и Испании

Рассмотрены понятия «традиция» и «культурная традиция» в качестве транслятора исторического опыта. Дана общая характеристика культуры Украины и Испании, определенные факторы, которые влияли на развитие культуры обеих стран. Проанализированы ментальность украинцев и испанцев, как важный фактор формирования культурной традиции, а также сложное и многоструктурное явление, которое отражает многовековую историю стран. Для этого рассмотрено понятие «ментальность», «менталитет». Исследована уникальность и самобытность культурных традиций Испании и Украины, в результате чего были определены основные черты этих традиций.

Ключевые слова: культура, традиция, культурная традиция, ментальность, историческое сознание.

Основна частина

Сучасний світ з кожним роком стає все більш відкритим, кордони між країнами - розмитими, а культура набуває глобалізаційних рис, які визначають сучасний культурний період як полікультурний. З огляду на це, все більше викликають цікавість культури інших країн як в якості об'єктів наукових досліджень, так і в особистому вивчені простими громадянами. Культурні традиції є тим пластом історії та етнічного самовизначення населення будь-якої країни, який дає змогу дослідити не лише сучасність, а й далеке минуле, адже саме вони є трансляторами зародження та становлення культури у всіх її проявах.

Інтерес до культурних традицій Іспанії може бути пояснений двома чинниками: євроінтеграційними намірами України та трудовою міграцією українців до цієї країни. А інтегруватися в європейську сім'ю Україні чи в іспанське суспільство українським мігрантам може допомогти саме знання та розуміння іспанських ментальності, цінностей та культурних традицій. Доречно зауважити, з огляду на тему статті, що, незважаючи на унікальність та самобутність кожної культури, культурні традиції України та Іспанії мають певну схожість. Це стосується оптимізму та життєлюбності українців та іспанців, веселих та безмежних народних гулянь, яскравості та експресивності свят.

Культурні традиції привертають увагу дослідників з різних галузей науки: культурології, етнографії, філософії, історії, педагогіки, психології (В. Анохіна, С. Арутюнова, О. Башухіна, Л. Буєва, Н. Вдовіна, Л. Драчук, М. Іваннікова, Ю. Іванова, Н. Кавалерова, Ю. Мазіна, Т. Майборода, Т. Майцеків, М. Стельмахович, Ф. Шуон, В. Щур та ін.).

Культурні традиції України досліджували Т. Арзуманова, Н. Бабенко, В. Борисенко, В. Івацький, Г. Костюшко, О. Ліхолат, В. Пекарчук, Н. Сер - гєєва та інші.

Культурні традиції Іспанії досліджували Є. Астахова, Г. Бойцова, А. Кожановський, Н. Константинова, С. Локтєв, Є. Пак, Г. Химич та інші.

Проблема традиції є одним з найдавніших, вічних дискусійних питань про шляхи соціуму, про те, що людині, яка робить кроки в майбутнє, взяти з собою зі свого минулого, розвивати його та передати своїм нащадкам. Поняття «традиція» і «традиційне» давали можливість людям впродовж довгого часу визначати своє ставлення до минулого і до того, що в минулому вважалось недоторканним.

Як зазначає В.В. Анохіна, традиція - це інтегральна характеристика соціокультурної динаміки, природа якої полягає у встановленні ціннісно - смислових відносин між рознесеними в часі соціальними станами суспільного життя. Історичний діалог, формований традицією, здійснюється в горизонті її ціннісно-символічних архетипових основ. Буття традиції представляє собою безперервну комунікацію в єдності діастолічного і систолічного вимірювань. Вона є механізмом зв'язку просторово-часових характеристик соціальної реальності. Тому традиція - це не тільки спосіб формальної репродукції спадщини, який забезпечує її збереження і відтворення в відносно незмінному вигляді. Вона також специфічний механізм стабілізації розвитку, завдячуючи чому відбувається цілеспрямована реінтерпретація світоглядних ідей і базових символів культури відносно до сучасних вимог та потреб, а досвід минулого пристосовується до новітніх соціальних та історичних умов [1, с. 89-101].

У культури, як у будь-якого процесу, який діалектично розвивається, є стала і новітня сторони. Стала сторона культури - це культурна традиція, яка сприяє акумуляції та трансляції суспільного досвіду минулого, і кожне нове покоління людей має можливість використовувати цей досвід як підґрунтя у своїй діяльності. У так званих традиційних суспільствах люди, засвоюючи культуру, відтворюють її зразки, а якщо і вносять будь-які зміни, то в рамках традиції. На її основі відбувається функціонування культури.

Культурні традиції як історична пам'ять - це неодмінна умова не тільки існування і розвитку культури, а й формування творчих якостей нової культури. Традиція включає в себе спадкоємність, засвоєння позитивних результатів попередньої діяльності - це загальний закон розвитку, який діє в сфері культури, маючи особливо важливе значення [2, с. 176-178].

Поняття культурні традиції є, з одного боку, властивістю культури, яка відбиває форму взаємодії з нею людини, а з іншого - елементом історичної свідомості, її буденно-практичною формою, яка співіснує разом з науковою формою історичної свідомості, що в свою чергу має прояв у вигляді концепцій та підходів, сформованих історичною наукою. Взагалі історичну свідомість розуміють як «сукупність міфологічних, фольклорних, історико-художніх і наукових цінностей, кількість яких і зміст відповідають системі видів духовної діяльності суспільства в історичному поступі» [3, с. 181]. Вона містить в собі «знання історії, узагальнення історичного досвіду, уроків історії, відношення до подій, до історичного процесу, оцінку фактів, переконання» [4, с. 120].

Хоча традиція уособлює буденно-практичний рівень історичної свідомості, який, як правило, зводиться до емоцій, уявлень, суб'єктивної оцінки того, що було, для неї залишається місце і в науці - знані доведеному, обґрунтованому, вивіреному. Хоча визнається багатоманітність традицій, в культурно-історичній традиції часто вбачають джерело моральності і духовності: «вони дають точку духовної і моральної опори. Цією опорою може бути міф, казка, переказ, політичний маніфест, умоглядний проект, естетичний образ, напуття батька чи матері, клятва» [5, с. 29].

Існуючи як складова історичної свідомості, в якій сплетені три варіативи історичного часу - минуле, теперішнє і майбутнє, - культурна традиція має з'єднувати минуле і майбутнє. В усі часи не тільки мислителі, філософи, представники суспільної еліти, а й звичайні обивателі намагалися отримати відповіді на буденні питання, звертаючись до досвіду минулого: «Функціонування нашої історичної пам'яті не зводиться до виконання задач інформативного або, скажімо, епічно-оповідного характеру, навпаки, - воно завжди обтяжне задачами оцінного характеру, задачами з' ясування значень, змісту того, що відбулося для нашого сьогоднішнього буття. Тобто: минуле для нас - це інобуття наших сьогоднішніх проблем, від чого воно в нас, між іншим, і не сприймається як деяка завершеність, як даність.» [6, с. 168-169], - ці слова, написані на початку 1970-х років, не втрачають актуальності й сьогодні. Час з його субстанцією минулого, теперішнього та майбутнього існує в людині, яка завжди акумулює в собі культурну спадщину, яка транслюється традицією. Культурна традиція цілісно поєднана з національною ментальністю, типом культури, геополітичними і етнічними векторами тощо, реалізовуючи якщо не вічні, то принаймні довготривалі, стійкі, збалансовані стани (суспільства та його свідомості, ціннісних орієнтацій), інерцію спокою, укладу, віри [7].

Ментальність - термін, який стрімко увірвався в лексикон повсякденному житті і багатьох гуманітарних наук. Ментальність являє собою багаторівневу систему для позначення своєрідності проявів групової свідомості в історичному часі і географічному просторі щодо певного рівня суб'єктності.

У методології науки терміни «ментальність» і «культура» не знайшли чіткого алгоритму взаємин. Ті, хто міркує про ментальність як про «нове» знання, яке «стрімко увірвалося» в усе, в що наважилося увірватися, без згадки про «культуру» обійтися не можуть, бо це те саме «старе» знання, що породило новомодну дефініцію. А ті, хто займаються осмисленням культури як цілісного явища обходяться без терміна «ментальність», хоча їх «нові» думки неминуче співвідносяться з «новим» знанням, інтегрованим в термін «ментальність». Якщо проаналізувати всі наведені вище точки зору на проблему ментальності, упереджено розглядаючи характер взаємини її з культурою, то можна помітити, що практично всі автори включають культуру до складу ментальності, але не безпосередньо, а використовуючи різні словосполучення: «культурно-традиційний аспект», «культурно-історичний зміст», «соціокультурні установки», «культурні умови проживання», «універсальне культурно-психологічне явище», «культурний прогрес», «етнічний склад і культура».

У будь-якому випадку ментальність не обмежується культурою, в неї включають ще щось (спосіб мислення, душевний настрій, національний характер, установки, цінності, поведінку, діяльність, психічні процеси), що і робить її новим узагальненим терміном. Але раз культура так чи інакше входить в ментальність, то існує і зворотне: ментальність повинна знайти своє «відображення» в культурі. Ментальність вбирає в себе культуру як найцінніше, що стає метою існування та розвитку суспільства. Культура - вища стадія розвитку ментальності. Поняття «культура» індивідуалізоване для кожного рівня суб'єктності. Тому кажуть, що культура народу складається з культурних традицій і культури кожної людини. Ментальність і культура - структурно близькі, але якісно різні категорії. Ментальність змінюється в часі швидше, ніж культура. Культура більш інерційна, фундаментальна [8, с. 168-177].

Менталітет українців - це складне і багатоструктурне явище, яке відображає багатовікову історію. Серед притаманних йому якостей, ключовими залишаються індивідуалізм, емоційність і духовність. Саме ці критерії, як можна детальніше, дають уявлення про сутність української «душі».

Риса ментального індивідуалізму українців історично формувалася на базі економічного індивідуалізму. А саме, вона виражалася у формі приватного володіння і користування землею. Ще з часів життя князівств і козацтва існували вільні землевласники, і вже тоді в свідомості українського господаря домінувала психологія приватника.

Український індивідуалізм - це самореалізація в межах локального індивідуального світу, який створений українцем самостійно. При цьому досягнутих трудових результатів досить, щоб задовольняли потреби самого індивіда. Українець оберігає себе і свій індивідуальний світ від зовнішніх подразників, але при цьому, завжди залишається, відкритий і доступний для інших людей, і ніколи не буває байдужий до чужих проблем. Ставлення українців до землі послужило поштовхом до розвитку і формування таких ментальних якостей як: працьовитість, хазяйновитість, гостинність, відкритість і т.д.

Наступною характеристикою українського менталітету є емоційність, чуттєве начало, яке переважає над раціональністю. Емоційність українського характеру виступає взаємодоповнюючим компонентом риси українського індивідуалізму. Це пов'язано з тим, що дана особливість українського менталітету відображає ставлення до оточуючих індивідів і народів. Така риса ментальності характерна для всіх слов'янських народів, однак у кожного з них вона має свої особливості і характеристики.

Емоційність часто зіставляється з кардіоцентризмом, так званою філософією серця. Переважання емоцій і почуттів над мисленням. Саме завдяки цьому українець має соціальну здатність до сентиментальності, чутливості, співчутті, ліризму, гуманізму, толерантності тощо.

Духовність українського характеру, в більшій мірі, розкривається у ставленні до релігії і Церкви. У житті українців релігійний аспект протягом історії був завжди домінуючим і зумовлював специфіку українського менталітету. Ще до виникнення християнства населення України утворювало цілісну систему релігійних уявлень про навколишній світ, природу, людину.

Релігійність українців і релігійність інших народів має принципову відмінність. Українець в релігійному житті сповідує моральні переживання, шукає внутрішнього спілкування з Богом, намагається увійти в глибину віри, зрозуміти її суть. Зовнішня побожність, формалізм обрядів, філософствування на тему віри йому не характерні.

З релігійністю пов'язана схильність до ідеалізації, яка характерна для психологічного стану української душі. Така здатність проявляється в ідеалізації поглядів на націю як на щось піднесене, що шукає способів свого прояву зусиллями обраних (національних героїв, інтелігенції і т.д.). В основі такої ідеалізації лежить схильність до розірваності мрії і дійсності, що передбачає віру українців в світле майбутнє і заслужене щастя на основі довгострокового вичікування цього результату [9, с. 177-184].

Говорячи про ментальність іспанців, варто зауважити, що вони, як і українці, є нацією індивідуалістів. Відданість іспанця своєму селу чи місту стоїть на першому місці, потім йде регіон і, нарешті, країна. В Іспанії домінує регіональна самосвідомість, причому не тільки у каталонців, галісійців і басків, які є самостійними народами, а й у інших.

Що стосується позиціонування себе в шкалі соціальних цінностей, то тут іспанці - одна з найбільш індивідуалістичних націй в світі. Порядок розстановки пріоритетів для іспанця обернено пропорційний їх реальній значимості, але прямо пропорційний близькості їх з індивідом. Це є інтегральною характеристикою людини пристрасті, адже вона має прислухатися до свого власного голосу.

Психологічний центр ваги іспанської нації розташовується в душі, і тому природна реакція на обставини життя для представників цього народу полягає в пристрасті. Цим обумовлюється цілісність іспанської нації, мирне сусідство зі спонтанністю, безмірністю і безперервністю дій, яким бракує послідовності і наполегливості, що призводить до нескінченної низки нових починань. Але людина пристрасті не робить щось наполовину і завжди всім своїм єством присутня там, де вона є, і тому вона не може починати справу до тих пір, поки ясно не відчує, що вона того варта.

Іспанці можуть бути гордими, пристрасними, безпосередніми, щедрими і відданими; з іншого боку, вони люблять відкладати все на потім, бувають підозрілими і завжди дуже галасливі; широта почуттів, але не поглядів, свого роду сором, що рятує від надмірного копання в деталях, доведення своїх справ до логічного кінця лежать в основі тих рис, які надають іспанському народу властиву йому шляхетність.

Іспанці ніколи нікуди не поспішають, і можуть годинами розповідати про свої справи. Іспанець споглядає життя в цілому і дозволяє йому протікати крізь себе. Такий підхід породжує стан розуму, який робить іспанців схильними до пасивності. Адже вся інтелектуальна робота здається локальною, частковою, навіть незначною і нікчемною в порівнянні з цим синтетичним видовищем світу.

Необхідно відзначити наявність у іспанців духу пригод, що поєднує в собі недалекоглядність, схильність до драматизації життя. Переривчаста траєкторія діяльності іспанця з її вулканічним викидом енергії прекрасно поєднується з вільною і блукацькою долею шукача пригод. Тенденція до морально-соціального безладу укупі з чудовою здатністю до раптових викидів енергії пояснює, чому Іспанія є типовою країною особистих досягнень на противагу країнам колективних зусиль.

Життя іспанців - це постійне свято. Свято - найважливіша умова забезпечення життєздатності Іспанії, властивість національного менталітету, прив'язана до екстравертності характеру і культури позитивної поведінки. Іспанці поважають культуру своєї країни та ставляться до неї дуже серйозно. Схильність до знання та демонстрація інтелектуальних здібностей дуже схвалюються. В Іспанії сильні обряди та традиції, які ретельно зберігаються і з гордістю демонструються з метою підкреслення регіональних особливостей [10, с. 34-43].

Щодо України, то загалом, її культура має давню історію, вона розвивалася в складних історичних умовах протягом тривалих віків. Створюючи свої культурні цінності, українська народність вбирала в себе традиції багатьох народів, доля яких була пов'язана з історією України. Великий вплив на культуру українського народу справили грецька, римська та візантійська культури, завдяки яким культура України здобула багато знань і умінь. Важливою подією, яка визначилась на багато століть художнім і духовним розвитком культури України, стало прийняття християнства в 988 році.

Незважаючи на різноманіття різних джерел світової культури, українці створили свою самобутню, не схожу на будь-яку іншу, унікальну культуру. Культура України відображає неповторність духовного світу народу, природу, яка його оточує, та специфіку традицій, звичаїв та обрядів.

Протягом багатьох століть культура України розвивалася як народна. Селяни, ремісники, козаки стали справжніми творцями та носіями культури. Коли говорять про культурні традиції України, на думку спадає велика кількість цих традицій: традиції святкування християнських та дохристиянських свят (український Свят-вечір, Івана Купала, Трійця, розпис крашанок тощо), традиції спілкування молоді (вечорниці, колядування, поливаний понеділок), культурні традиції суспільного та сімейного співіснування (повага до старших, виховання дітей, звичаї та обряди всіх етапів життя людини). Культурні традиції України - це звід правил, за якими здебільшого живуть сучасні українці, це те, що дає можливість самовизначитися та ідентифікувати себе зі своїми предками.

Іспанія - це країна, в якій різноманітність та багатство культури дуже тісно сплетені з історичними традиціями, вона включає в себе всі форми самовираження - від літератури до живопису, музики або архітектури. Витоки культурних традицій Іспанії беруть свій початок за часів правління кельтів, їх розвиток тривав в епоху Римської імперії, а мавританський вплив припинився з початком Реконкісти - хрестових походів християн проти мусульман. Сягаючи своїми коріннями в багатий історичний розвиток, іспанська культура протягом всього часу не просто формувалася рівним спокійним ритмом, вона мала свої періоди розквіту та занепаду, досягла високого рівня і відіграє важливу роль у світовій культурі.

Іспанія - це жива і неповторна мозаїка культур. Культура Іспанії в один і той же час може бути давньою і сучасною, вишуканою та дуже простою, релігійною та універсальною [11, с. 78-103]. Культурні традиції Іспанії нерозривно пов'язані із коридою, танцювальним стилем фламенко, іспанським боєм на гітарі і ромеріас (фестивалі сільських ярмарків). Саме ці культурні традиції передають особливості ментальності іспанців, а саме їхню емоційність, пристрасть як до життя, так і до смерті, неспішний стиль життя.

Кориду можна порівняти з театром, де у кожного є своя роль. У цьому незвичайному дійстві відображений неповторний іспанський дух. Корида вважається одним із втілень іспанського національного духу. Для іспанського глядача бій биків - не просто шоу, а дуель людини і тварини. І тореро, і бик уособлюють собою характер іспанця. Їх боротьба виховує у глядача вміння перемагати у важких життєвих ситуаціях. Плюс до того корида - це своєрідний спосіб психологічної розрядки. У глядача відбувається те, що психологи позначають словом «катарсис» - звільнення від надлишку почуттів, турботи, досади і іншого негативу і перенесення в стан внутрішнього спокою і задоволення [12, с. 222-224]. Іспанський бій на гітарі - це іспанське фламенко у всій своїй красі. Цей стиль поєднує в собі танець, спів та іспанську музику на гітарі. Іспанська музика на гітарі зародилася в XV столітті завдяки змішанню національних особливостей і циганських переливів. Завдяки цьому і музичні інструменти зазнали ряд істотних змін. В Іспанії була винайдена 5-струнна гітара, 4 струни якої були подвоєними. Інструмент удосконалювався за формою, розмірами, кріпленням грифу, постановкою рук музиканта аж до початку XX століття. Але і до цих пір іспанська гітара відрізняється від класичної. Іспанська музика на гітарі виконується, як правило, музикантом стоячи, тому інструмент важить не більше одного кілограма - гітарист, по суті його тримає однією лівою рукою. Нижня дека іспанської гітари виготовляється з кипариса для додання звуку дзвінкого відтінку вібраційних особливостей.

Фламенко як культурна традиція демонструє ставлення до життя іспанців. Перша згадка про фламенко з'явилася в Андалусії і датована 1780 роком. Не тільки культура і традиції Іспанії цілком і повністю відобразилися в цьому пристрасному танці, який прийнято вважати життєрадісним і святковим. У фламенко відображені яскраві і сильні переживання іспанців, і не тільки веселого характеру. Цей народний танець є виразом стилю життя нації.

Іспанські свята як частина культурної традиції Іспанії мають релігійну основу і проводяться на честь конкретного святого чи присвячені Богородиці і Діві Марії. Під час проведення ромеріас панує атмосфера веселощів і єднання народу. Всі свята супроводжуються проведенням незвичайних змагань і закінчуються обов'язковою ходою в кінці дня, в якій беруть участь всі жителі міста [11, с. 78-103].

Незважаючи на істотний пласт наукових доробок щодо теми статті, варто зазначити, що дослідження культурних традицій як транслятора історично-культурного минулого мають проводитися й надалі з урахуванням постійних змін як в культурі загалом, так і щодо культурних традицій Іспанії та України, оскільки унікальність та самобутність цих традицій дає безмежне поле для діяльності дослідників.

Культурні традиції України та Іспанії, як загалом і культурні традиції будь-якої країни, дійсно є унікальними і самобутніми. Адже, незважаючи на привнесене різними культурами, культура кожної країни розвивається згідно з своїми ментальними характеристиками та історією. Саме ці два фактори створюють той унікальний вектор, в напрямку якого розвивається культура та виникають культурні традиції.

Джерела та література

культура українець іспанець традиція

1. Анохина В.В. Культурная традиция в контексте современной социальной динамики / В.В. Анохина // Збірник наукових праць: Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії / Гол. ред. В.Г. Воронкова. - Запоріжжя: Вид-во ЗДІА, 2010. - Вип. 42. - С. 89-101.

2. Мазина Ю.И. Культурные традиции как ценностный ориентир существования и развития современной культуры / Ю.И. Мазина // Известия Алтайского государственного университета. - 2011. - №2. - С. 176-178.

3. Надольний І. Історична свідомість / І. Надольний // Соціальна філософія. Короткий енциклопедичний словник. - К.: Генеза, 1997. - С. 181.

4. Журавлев Г.Т., Меркушин В.И., Фомичев Ю.К. Историческое сознание: опыт социологического исследования / Г.Т. Журавлев, В.И. Меркушин, Ю.К. Фомичев // Вопросы истории. - 1989. - №6. - С. 120.

5. Казанский А.А. Будущее вчерашнего дня: культурно-историческая традиция в системе массовой информации / А.А. Казанский // Человек и культурно-историческая традиция. Сборник науч. трудов. - Тверь, 1991. - С. 29.

6. Кормер В.Ф. О карнавализации как генезисе «двойного сознания» / В.Ф. Кормер // Вопросы философии. - 1991. - №1. - С. 168-169.

7. Вашкевич В.М. Культурно-історична традиція як джерело формування історичної свідомості молоді [Електронний ресурс] / В.М. Вашкевич. - Режим доступу: http://novyn.kpLua/2005-1/01

8. Иванова Т.В. Ментальность, культура, исскуство / Т.В. Иванова // Общественные науки и современность. - 2002. - №6. - С. 168-177.

9. Вдовиченко Е.В. Проблема самоидентификации наций: особенности украинского менталитета / Е.В. Вдовиченко // Future Humane Image. - 2014. - №3. - С. 177-184.

10. Смирнова Е.В. Культурные доминанты в языковой картине мира испанцев: дис…. канд. филол. наук: 10.02.05 / Смирнова Екатерина Валерьевна. - М., 2015. - 206 с.

11. Локтев С.П. Этнокультура Испании / С.П. Локтев. - Пятигорск: ПГЛУ, 2009. - 120 с.

12. Радюк А.Ю. Глубокий и символический смысл корриды как неотъемлемая часть испанской культуры / А.Ю. Радюк // Сборник научных статей студентов, магистрантов, аспирантов. - Минск: Четыре четверти, 2015. - 254 с.

References

1. Anohina, V.V. (2010). Kul'tumaja tradicija v kontekste sovremennoj social'noj dinamiki. Zbirnyk naukovykh prats: Humanitarnyi visnyk Zaporizkoп derzhavnoп inzhenernoп akademiп, (42), 89-101. [in Russian].

2. Mazina, Ju.I. (2011). Kul'turnye tradicii kak cennostnyj orientir sushhestvovanija i razvitija sovremennoj kul'tury. Izvestija Altajskogo gosudarstvennogo universiteta, (2), 176178. [in Russian].

3. Nadolnyi, I. (1997). Istorychna svidomist. Sotsialna fdosofiia. Korotkyi entsyklo - pedychnyi slovnyk, p. 181. [in Ukrainian].

4. Zhuravlev, G.T., Merkushin, V.I. & Fomichev, Ju.K. (1989). Istoricheskoe soznanie: opyt sociologicheskogo issledovanija. Voprosy istorii - Questions of history, 6, 120. [in Russian].

5. Kazanskij, A.A. (1991). Budushhee vcherashnego dnja: kul'turno-istoricheskaja tradicija v sisteme massovoj informacii. Chelovek i kul'turno-istoricheskaja tradicija. Sbornik nauch. trudov, p. 29. [in Russian].

6. Kormer, V.F. (1991). O karnavalizacii kak genezise «dvojnogo soznanija». Voprosy filosofii - Questions of Philosophy, 1, 168-169. [in Russian].

7. Vashkevych, V.M. Kulturno-istorychna tradytsiia yak dzherelo formuvannia isto - rychnoi svidomosti molodi. Retrieved from: http://novyn.kpi.ua/2005-1/01 [in Ukrainian].

8. Ivanova, T.V. (2002). Mental'nost', kul'tura, isskustvo. Obshhestvennye nauki i sovremennost', (6), 168-177. [in Russian].

9. Vdovichenko, E.V. (2014). Problema samoidentifikacii nacij: osobennosti ukrainskogo mentaliteta. Future Humane Image, (3), 177-184. [in Russian].

10. Smirnova, E.V. (2015). Kul'turnye dominanty v jazykovoj kartine mira ispancev. [Cultural dominant in the language picture of the world of Spaniards]. (Candidates thesis). Moskva. [in Russian].

11. Loktev, S.P. (2009). Etnokul'turaIspanii. Pjatigorsk: PGLU. [in Russian].

12. Radjuk, A. Ju. (2015). Glubokij i simvolicheskij smysl korridy kak neotemlemaja chast' ispanskoj kul'tury. Sbornik nauchnyh statej studentov, magistrantov, aspirantov, 254 p. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru