Давні кам'яні хрести на Волині у світлі фунеральної культури доби Середньовіччя

Попри тривалий час вивчення етимологію літописного топоніма “Суха Дорогва” досі достеменно не встановлено. У поясненнях до Галицько-Волинського літопису Т. Коструба зазначив, що топонім “Дорогва” варто розуміти як “багнище” [Галицько- Волинський літопис, 1936, с. 110]. І. Кри- п'якевич вбачав у ньому с. Суховоля За- мойського повіту Люблінського воєводства, що розташоване на північному краю Середнього Розточчя [Крип'якевич, 1984, с. 93]. Натомість Л. Махновець, укладаючи географічний покажчик до “Літопису руського”, зазначив, що цей топонім - річка, найімовірніше, права притока верхнього Вепра. До того ж, узагальнивши міркування попередників, уточнив, що на ній розташоване с. Суха Воля (очевидно, розумів згадане с. Суховоля), на території якого є драговина [Літопис руський, 1990, с. 571]. У межиріччі правих приток р. Сян (Таневи та Любачівки) розміщає “Суху Дорогву” картограф Ю. Лоза. Підставою для цього, імовірно, слугувала співзвучна зі згаданим топонімом назва с. Суха Воля, щоправда Любачівського повіту Підкарпатського воєводства [Лоза, 2015, с. 80] Прикметно, що на Львівщині існують співзвучні населенні пункти: селища Суховоля на Горо доччині та Бродівщині..

Л. Войтович [Войтович, 2015, с. 300] та К. Присяжний [Присяжний, 1998, с. 176] вважають, що “Суха Дорогва” - річка. Але якщо перший зі згаданих дослідників не конкретизує її топографії, то другий вважає лівою притокою Західного Бугу. На це чітко вказує топонім літописного міста Дороговська (сьогодні с. Дорогуськ Холмського повіту), назва якого може походити від однойменного гідроніма, як, наприклад, Турійськ - на Турії, Пінськ - на Піні, Бужеськ - на Бугу, Слуцьк - на Случі тощо [Присяжний, 1996, с. 30; 1998, с. 176]. Зауважмо, що Дороговськ розташований на лівому березі Західного Бугу, на місці впадання в нього р. Удаль, неподалік від відібраних у поляків взимку 1219-1220 р. міст Угровеська, Верещина, Стовпа (Столп'я) та Комова [ПСРЛ, 1908, стлб. 732]. Першу ж писемну згадку про Дороговськ датують лише 1245 р. [ПСРЛ, 1908, стлб. 805].

Щоправда, визначена на території Дороговська “Суха Дорогва” може бути результатом помилкової локалізації р. Вепр, яку К. Присяжний із невідомих причин вважав лівою притокою Західного Бугу, розмістивши її гирло на північ від м. Устилуг. [Присяжний, 1998, с. 176]. Натомість немає жодних сумнівів, що р. Вепр - права притока Вісли (51°32'52” 21°50'03”) [Nazewnictwo geograficzne, 2006, s. 311]. Властиво, на початку ХІІІ ст. по ній проходив західний кордон Волинської землі [Котляр, 2003, с. 607]. Повертаючись до літописного повідомлення, зауважмо, що ляхи пустошили землі “по Боугоу”, а русичі били противників, переслідуючи до “Сухої Дорогви” й далі аж до р. Вепр [ПСРЛ, 1908, стлб. 732-733]. З огляду на це, можна припустити, що місце поховання Клима Христинича потрібно шукати на лівому березі Західного Бугу, у напрямкові польсько-руського прикордоння.

Зимненський ж хрест розташований на схід від Святої гори, на невеликому пагорбі (h - 182 м н. р. м.; d - 30-35 м) лівого берега р. Луга, на відстані близько 60-70 м від краю першої надзаплавної тераси пологого берега ріки [Терський, 2001, с. 15], присадибна ділянка М. Пилип'юк [Моздир, 1998, с. 146].

Хрест витесаний із вапняку і складається з чотирьох прямих рамен. Довжина вертикального рамена становить 205 см від сучасної денної поверхні, горизонтального - 108 см [Моздир, 1998, с. 146]. Підошву пам'ятки встановлено безпосередньо на материковій поверхні, а відтак загальна висота хреста сягає 308 см [Терський, 2001, с. 16]. Ширина обох рамен дорівнює 38 см, натомість товщина вертикального рамена нерівномірна й коливається від 25 внизу до 28 см вгорі. На середохресті розташоване заглиблення (5 см) у формі замкового осердя (h - 65 см; d - 38 см; b (ширина основи осердя) - 19 см), по обидва боки якого на горизонтальному рамені витесано по три круглих (d - 8-10 см) заглиблення (2 см). Поверхня пам'ятки покрита біонаростами та частково пошкоджена внаслідок природньої ерозії каменя [Моздир, 1998, с. 146; Присяжний, 1998, с. 177, 181].

Рис. 2 О. Цинкаловський біля зимненського хреста (за О. Цинкаловський, 1984, с. 465) Fig. 2 O. Tsynkalovskyi near the cross in the village Zymne ( by О. Цинкаловський, 1984, с. 465)

Великі розміри хреста виходять за межі традиційних параметрів придорожніх пам'яток кам'яної меморіальної пластики, висота яких переважно не перевищує 150 см (хоча бувають і вищі за них) [Щербаківський, 1926, с. 23]. Добре витримані пропорції, а також технологія виконання дають підстави вважати, що його автором був неабиякий каменотес [Моздир, 1998, с. 146]. За формою пам'ятка відповідає типу латинського хреста, також відомого як страсний (від лат. crux immissa). Його поширення пов'язане із Чесним або Животворним хрестом, який, за християнською традицією, відшукала на Голгофі мати рівноапостольного святого Костянтина Великого (272-337) - блаженна Олена (250-330). Поступово традиційний прямий латинський хрест був доповнений фігурою розп'ятого Ісуса. Відтак розп'яття (від лат. cruci fоxus - прибитий до хреста) широко використовують у Церкві як західного, так і східного обряду [Сапожніков, 1995, с. 22; Символы, знаки, эмблемы, 2005, с. 263].

Імовірно, на середохресті зимненського хреста (у своєрідній ніші, що за формою нагадує замкове осердя) було рельєфне зображення розп'яття. Єдиною аналогією із подібним заглибленням можна вважати кам'яний панщизняний хрест біля православної церкви Святих апостолів Петра і Павла в с. Космач Косівського району Івано-Франківської області (рис. 3) [Моздир, 2009, с. 68]. За іншою версією середохрестя могло бути інкрустоване кам'яним обітним, або закладним, хрестом новгородського походження. [Присяжний, 1998, с. 177-178]. Хронологія фасадних хрестів Новгорода та Пскова (рис. 4) не однакова та варіюється в межах XIV-XVII ст., їх ж смислове навантаження не обмежувалося “обітницею”, а виконувало щонайменше охоронну, поклінну, меморіальну або декоративну функції [Соленикова, 1996, с. 3-5]. Характерна ознака цих хрестів (чотирираменних втім й у “крузі”) - розширене внизу вертикальне рамено [Соленикова, 1996, с. 5; Панченко, 2014, с. 201219]. Останнє натомість не відповідає параметрам вирізьбленого заглиблення на середохресті зимненської пам'ятки, нижня частина якої має чітко витриману прямокутну форму. З огляду на зазначене, а також на факт, що існування закладних хрестів не вийшло за межі фасадних, видається щонайменше перебільшеною гіпотеза про її новгородське походження.

Рис. 3 Кам'яний панщизняний хрест у с. Космач (за М. Моздир, 2009, с. 68) Fig. 3 Stone cross of liquidation of socage in the village Kosmach (by M Моздир, 2009, с. 68)

Відсутність аналогій до круглих заглиблень (по краях горизонтального рамена) дає змогу лише обережно припустити розміщення в них інкрустацій із зображеннями ликів святих (апостолів, пристоячих та єван- гелистів Євангелистів Матея, Марка, Луки та Йоана в іконографії часто зображають у круглих медальйонах, розташованих довкола Христа або Його розп'яття: ікона “Христос у гробі” (“Людина болю”) друга третина XVI ст.; Антимінс Афанасія Пузини, 1640 р.; ікона “Распятие Господне, с предстоящими Евангелистами и избранными святыми на полях” XVIII ст. та ін. Аналогічний сюжет зображають на Євангеліях. Часто на чільній дошці представлено п'ять головних клейм - середник із розп'яттям і двома пристояними та чотири наріжники в медальйонах із євангелистами (наприклад, оправа Євангелія (КДІМ, № 4371) 1722 р. авторства І. Білецького)., святих покровителів) [Присяжний, 1998, с. 178; Моздир, 1998, с. 146] чи декоративних елементів.

За документами Василівської церкви, що зберігалися у м. Володимирі-Волинсь- кому, кам'яний хрест у с. Зимне позначає місце розташування зруйнованої церкви Святого Миколая [Дверницкій, 1889, с. 35; Теодорович, 1893, с. 177]. При ній функціонувало парафіяльне кладовище, на території якого у ХХ ст. виорювали людські кістки, поховання вершника з конем Щонайменше два поховання із конем знайдено на середмісті княжого Володимира [Цинкаловський, 1937, с. 205; Cynkalowski, 1961, s. 165] та одне - у Луцьку [Терський, 2010, с. 67]., натільні хрестики, образки, а також черепи пробиті цвяхами (на віддалі 40 м від кам'яного хреста) [Цинкаловський, 1937, с. 229; 1993, с. 99; Терський, 2001, с. 15-16]. Черепи пробиті цвяхами за аналогіями датують ХІІІ-Х^ ст. [Луцик, 2017, с. 44-69].

Без сумніву, до категорії заміщуваних варто зарахувати пам'ятні знаки, які ще в 30-х роках ХХ ст. стояли на місці знищених середньовічних церков княжого Володимира: “цементовий” хрест на місці Старої Катедри в ур. Федорівщина (західне передмістя), дубовий хрест на середмісті, де була церква Введення Пречистої Богородиці, стовп-обеліск на північному передмісті на місці церкви Параскеви П'ятниці (рис. 5), а також залізний хрест на дубовій підставці, де стояв Михайлівський монастирський комплекс [Цинкаловський, 1937, с. 208-209], в церкві якого було поховано князя Войшелка (?-1268) - сина Великого князя Литовського Міндовга [ПСРЛ, 1908, Стлб. 868].

Усна народна традиція пов'язувала місце розташування могили князя із масивною кам'яною плитою поряд зі встановленим на початку ХІХ ст дерев'яним хрестом на верхів'ї пагорба в ур. Михайлівщина. Місцеві перекази засвідчували не лише місце локації могили князя, а й розповідали деталі вбивства, вказуючи, що його “зарізали” [Археологическія, 1886, с. 1009]. У результаті проведених археологічних досліджень у 1886 та 1955-1956 рр. підтверджено наявність на цьому місці залишків невеликої монументальної споруди-усипальниці та поховання. Скелет покійного лежав не в анатомічному порядку, а його череп був пробитий цвяхом [Археологическія, 1886, с. 1009-1010; Каргер, 1958, с. 22]. На схід від зазначеного пагорба знайдено ще й фундамент церкви-ротонди другої половини ХІІІ ст. [Каргер, 1958, с. 25].

До категорії заміщуваних потрібно зарахувати кам'яний хрест на території княжого Шумська (на південь від с. Ониш- ківці Шумського району Тернопільської області). Відомий також як “Білий”, цей кам'яний чоти- рираменний хрест стоїть на високому мисі, за ровом та яром, на південь від давнього окольного міста в ур. Соснина. Довжина вертикального рамена 217 см, горизонтального - 88 см, ширина підніжжя пам'ятки становить 35 см (рис. 9) Щиро вдячна за надані фото й обміри хреста науковим співробітникам Шумського районного краєзнавчого музею Л. Колесник і С. Задачіні, а також за консультацію директорці Тернопільського обласного центру охорони культурної спадщини М. Ягодинській..

Рис. 7 Кам'яний хрест із Пересопниці. Урочище Пастівник. Вигляд із півдня Fig. 7 Stone cross in Peresopnytsia. The Pastivnyk place. View from the south

Обидва рамена злегка звужуються до середохрестя. Поверхня хреста пошкоджена ерозією та вкрита побілкою.

Пов'язують цей хрест із літописною церквою Симеона (Стовпника?) [Рожко, 2010, с. 366], яка, імовірно, стояла на території окольного города, де неодноразово виорювали підплитові поховання.

Щонайменше кілька з цих плит було використано для облаштування порогів до сільської церкви та будинків місцевих жителів [Терсь- кий, 2010, с. 261; Ягодинська, 2006, с. 141].

Можна припустити, що хрест перенесено з окольного міста у зв'язку з розташуванням на його місці городів. Однак місцеві старожили вказують, що він завжди був тут, хоч у 80-90 роках ХХ ст. лежав у траві.